На головну

В історії становлення та розвитку кримінології виділяють три основних періоди: класичний, позитивістський, плюралістичний (сучасний).

  1. III. Цілі розвитку особистості
  2. IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.
  3. Аналіз складу, структури та технічного стану основних фондів
  4. Античний період розвитку політичної думки.
  5. Безпека праці при виконанні основних видів робіт (вибирається один з пунктів у відповідності до теми роботи).
  6. Біохімічні основи й фактори розвитку втоми при виконанні короткочасних вправ максимальної та субмаксимальної потужності
  7. Біохімічні основи й фактори розвитку втоми при виконанні тривалих вправ великої та помірної потужності

Класичний період тривав з другої половини XVIII ст. до останньої третини XIX ст., позитивістський (біологічні (антропологічні), психологічні, соціологічні школи) - з останньої третини XIX ст. по 20-ті рр. XX ст.; третій (плюралістичний, сучасний) період - з 30-40 рр. XX ст. до нашого часу.

Класичний період розвитку кримінологічної науки розпочинається з публікації у 1764 р. праці італійського вченого-правознавця Ч. Беккаріа «Про злочини і покарання». У цій роботі учений досліджує окремі злочини та практику застосування покарань за їх учинення, а також проблему запобігання злочинності. Відомим став його вислів: «Краще запобігти злочину, ніж потім карати за нього».

Кримінологічні ідеї учених цього періоду формувались у межах класичної школи кримінального права.

Основні положення кримінології класичного періоду наступні:

· людина, наділена розумом і волею, однаковою мірою здатна вчинити злочин чи утриматися від нього; усе залежить від її вибору, від її вільної волі;

· від учинення злочину людину можна утримати загрозою суворого покарання;

· покарання за вчинення злочину має бути невідворотним і відповідати тяжкості вчиненого злочину.

Позитивістський етапрозвитку кримінології розпочався з останньої третини ХІХ століття. Підґрунтям кримінологічних шкіл позитивістського періоду стала філософія позитивізму. Позитивісти стверджували, що єдиним джерелом справжнього (позитивного) знання є конкретні (емпіричні) науки. Для пояснення реальності потрібні не абстрактні міркування, а виключно емпіричні, позитивні факти, здобуті з досвіду та спостережень. Позитивізм у кримінології проявився в емпіричному аналізі взаємозв'язку та взаємообумовленості між окремими криміногенними факторами та злочинністю.

На цьому етапі розвитку кримінології сформувалися багато різних її напрямів. Найбільш поширеними були біологічний, психологічний та соціологічний напрями.

Засновником біологічного (антропологічного) напряму в кримінології позитивізму був італійський учений, тюремний лікар Чезаре Ломброзо, який у 1876 р. опублікував книгу «Злочинна людина». Протягом тривалого часу він досліджував характерні риси злочинців, які були засуджені та відбували покарання і на значному емпіричному матеріалі сформулював теорію природженого злочинця. Згідно з цією теорією, злочинця можна розпізнати за певними анатомічними й фізичними ознаками. Серед таких ознак Ч. Ломброзо вказав: аномалії черепа, асиметрію обличчя, знижену чутливість до болю, подовжені або недорозвинені мочки вух тощо, які, на його думку, свідчать про дегенерацію й атавізм. Ця теорія Ч. Ломброзо зазнала нищівної критики, так як вказані ним «ознаки злочинця» виявлялися у багатьох законослухняних громадян, учених і, навіть, коронованих осіб.

Пізніше Ч. Ломброзо частково змінив свою теорію, зосередивши увагу на інших факторах, що обумовлюють злочинність: кліматичних, етнічних, культурологічних, виховних, спадкових, родинних. Головною заслугою вченого є те, що він започаткував системні дослідження особи злочинця.

Відомими кримінологами біологічної школи були також італійські вчені Е. Феррі та Р. Гарофало. Вони певним чином розвинули вчення Ч. Ломброзо про особу злочинця. Е. Феррі видав ґрунтовну працю «Кримінальна соціологія» і започаткував багатофакторний підхід у дослідженні причин злочинності та злочинної поведінки. Він досліджував вплив соціальних факторів на злочинну поведінку та ефективність, результативність впливу цілеспрямованих соціальних заходів на злочинність.

Соціологічна школа у кримінології позитивізму представлена такими французькими вченими як Г. Тард, Е. Дюркгейм, Ф. фон Ліст. Г. Тард вважав конфлікти, пристосування й наслідування, за допомогою якого індивід засвоює норми й правила поведінки, основними соціальними процесами. Поведінка особи, у тому числі й злочинна, визначається соціальним середовищем шляхом наслідування й навіювання. Засновник французької соціологічної школи Е. Дюркгейм розробив теорію аномії (безнормативності), висунув ідею, що злочинність є звичайним нормальним явищем у суспільстві, доки не переходить певні межі, які він називає «поріг насиченості». Злочинність, на його думку, має навіть деякий позитивний аспект, так як сприяє соціальному розвитку, удосконалює державу та її інституції.

Позитивістський напрям у кримінології наприкінці XIX - на початку XX ст. представлений також психологічною школою. Яскравими представниками психологічної школи в кримінології позитивізму були відомі європейські вчені Р. Гарофало, Ж. Пінатель, Г. Годдард, К. Хорні. Р. Гарофало у 1885 р. видав ґрунтовну наукову працю «Кримінологія. Природа злочинності і теорія покарань». Учений досліджував психологічні та соціальні фактори, що обумовлюють злочини. Р. Гарофало вбачав причини злочинів не у фізичних рисах людини, а у їх психологічному еквіваленті - «аномаліях моралі» конкретної особи. Тобто, злочинні риси притаманні всім індивідам, а різниця між злочинцями і незлочинцями полягає у ступені виявлення цих рис. Законослухняний громадянин долає в собі злочинні потяги, злочинець - не може їм опиратися.

Плюралістичний(сучасний)етап розвитку кримінології розпочався в 30-40 рр. XX ст. і триває й нині. Цей етап характеризується подальшим розвитком біологічних, психологічних, соціологічних теорій та їх поєднання у тих чи інших пропорціях у так звані інтеграційні теорії (біосоціальні, психолого-соціальні тощо).

На сучасний розвиток кримінології відчутно вплинула соціологія. Соціологічний підхід до вивчення злочинності та її причин ґрунтується на дослідженні взаємодії окремої людини і суспільства, окремих його інститутів.

Сучасний соціологічний напрям у кримінології представлений різними кримінологічними школами, об'єднаних у три великі групи.

Першу групу становлять теорії соціальної структури, до яких належать теорії соціальної дезорганізації, аномії, культурної девіантності, теорія субкультур і теорія можливостей.

До другої групи належать теорії соціального процесу.Ця група об'єднує теорії соціального навчання, диференційованого зв'язку, нейтралізації і соціального контролю.

До третьої групи належать різні альтернативні теорії (наприклад, теорії стигматизації, теорії конфлікту).

У другій половині ХХ ст. особливої актуальності набувають статистичні та віктимологічні кримінологічні дослідження.

Розвиток кримінології на теренах України. Враховуючи ту обставину, що Україна тривалий час не мала своєї державності, кримінологія на теренах України розвивалася як складова частина кримінологічної науки держав, до складу яких вона входила: Росії, Австро-Угорщини, Польщі.

До жовтня 1917 р. вітчизняна кримінологія розвивалась у межах кримінального права. Науковцями, які досліджували кримінологічні проблеми, були М. П. Чубинський, І. Я. Фойницький, А. Н. Трайнін, Д. А. Дриль, М. О. Неклюдов, С. В. Познишев та ін. Кримінологічні дослідження проводилися в той час як цікаві, але додаткові аспекти кримінального права та процесу.

Період між 1918 і до початку 1930-х рр. у СРСР позначився позитивними зрушеннями у розвитку кримінології. В обласних центрах створювалися кабінети з вивчення злочинності та особи злочинця, проводилися дослідження мотивації злочинної поведінки, узагальнювалися дані соціологічних і психологічних спостережень стосовно різних категорій злочинців, видавалися збірники статей і монографії з результатами наукових досліджень на кримінологічну тематику.

Однак на початку 1930-х рр., кримінологію було визнано «буржуазною наукою», а злочинність - «пережитком капіталістичного минулого», не притаманною соціалістичному суспільству, і наукові дослідження у галузі кримінології припинилися.

Відродження кримінології розпочалося з кінця 1950-х - початку 1960-х рр. З 1963 р. кримінологію як навчальну дисципліну почали викладати в юридичних вищих навчальних закладах. У кримінології часів СРСР домінував класовий підхід до вивчення злочинності, тобто основною причиною існування злочинності визнавалися класові протиріччя.

Незважаючи на це, в Україні проводились ґрунтовні кримінологічні дослідження таких відомих українських учених-кримінологів, як І. М. Даньшин, А. П. Закалюк, А. Ф. Зелінський, І. П. Лановенко, І. К. Туркевич. Особливу увагу українських кримінологів привернули питання щодо характеристики особи злочинця; детермінації злочинності та окремих видів злочинів; протидії злочинності та окремим її проявам. Проводилися кримінологічні дослідження «фонових явищ» злочинності - пияцтва й алкоголізму та їх впливу на злочинну поведінку.

Зі здобуттям Україною державної незалежності, українська кримінологія активно розвивається. Проводяться ґрунтовні наукові кримінологічні дослідження, результати яких викладені в опублікованих роботах відомих українських учених-кримінологів І. М. Даньшина, А. П. Закалюка, А. Ф. Зелінського, В. В. Голіни, О. Г. Кальмана, О. М. Костенка, О. М. Литвака, В. М. Поповича, В. О. Тулякова, В.І. Шакуна та ін. Основними напрямами кримінологічних досліджень сьогодні в Україні є загальнотеоретичні й прикладні проблеми запобігання злочинності, особливо таким новим її проявам як комп'ютерна, екологічна, транснаціональна злочинність; проблеми злочинної поведінки, зв'язку злочинності з пияцтвом, алкоголізмом, наркоманією, проституцією та іншими негативними явищами. Із кримінології виділилася як самостійна наукова галузь і активно розвивається віктимологія.

Розвиток сучасної світової кримінології пов'язаний із дослідженням таких міжнародних проблем як організована, у тому числі транснаціональна злочинність та її основні види - міжнародний тероризм, наркобізнес, торгівля людьми, незаконна торгівля зброєю, нелегальна міграція, відмивання брудних грошей, злочини проти довкілля, злочини у сфері високих технологій. Розвивається порівняльна кримінологія.

Єдину політику протидії злочинності в усьому світі проводить Організація Об'єднаних Націй (далі - ООН). Результати наукових досліджень кримінологів різних країн реалізуються у рішеннях Комісії ООН із запобігання злочинності і кримінальної юстиції. Періодично, кожних 5 років проводяться Конгреси ООН, на яких розробляється загальносвітова стратегія протидії злочинності та окремим її проявам.

Створена й діє мережа міжнародних кримінологічних науково-дослідних інституцій. Такими є, зокрема, Центр ООН з міжнародного попередження злочинності (CICP, Відень), Міжрегіональний інститут ООН із досліджень злочинності і юстиції (UNIKRI, Турин), Європейський інститут з попередження злочинності і контролю над нею (HEUNI, Гельсінкі).

Серед європейських інституцій вагому роль відіграє Європейський комітет з проблем злочинності (ЕССP), який розробляє проекти конвенцій або кримінально-політичні рекомендації. У 2001 р. було засновано Європейську мережу запобігання злочинності (EUCPN). Ця структура сприяє державам в обміні інформацією кримінологічного характеру, вивченні та поширенні досвіду окремих держав щодо протидії злочинності чи окремим її проявам.

У 2000 р. було створене Європейське товариство кримінологів, яке об'єднує осіб, що займаються вивченням, викладанням, практикою у галузі кримінології та підтримує науковий обмін і співробітництво кримінологів Європи задля поширення кримінологічних знань на європейському рівні [80, с. 14].

Питання для самоконтролю

1. Що розуміють під поняттям «предмет науки»?

2. Які основні завдання кримінології?

3. Що є предметом дослідження кримінології

4. Що ми розуміємо під поняттям «фонові явища злочинності»?

5. Які основні функції кримінології?

6. Чому, на вашу думку, кримінологія є комплексною наукою?

7. Охарактеризуйте систему кримінологічної науки.

8. Які методи застосовуються у кримінологічних дослідженнях?

9. З якими науками пов'язана кримінологія?

10. Які є основні етапи виникнення, становлення та розвитку кримінології?

11. Охарактеризуйте основні кримінологічні школи позитивістського напряму в кримінології.

12. Ваше ставлення до «теорії злочинної людини» Ч. Ломброзо.

13. Які сучасні тенденції розвитку кримінологічної науки?

Семінарське (практичне) заняття (2 год.)



Методологія та методика кримінологічної науки | Тестові завдання

Навчальний посібник | ПЕРЕДМОВА | Мета та завдання навчальної дисципліни. | Тема 1. Поняття, предмет, методи та система кримінології. Історія становлення кримінології | Тема 7. Загальні проблеми запобігання злочинності | Тема 11. Кримінологічна характеристика і попередження рецидивної злочинності | Тема 12. Кримінологічна характеристика і попередження організованої злочинності | Тема 16. Кримінологічна характеристика і попередження необережних злочинів | Загальна частина | Поняття й ознаки злочинності |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати