На головну

Функції темпераменту: регуляція динаміки психічної діяльності; пристосувальна; енергетична.

  1. VІ. Функції та організаційні засади управління
  2. Аналіз структури і динаміки грошових потоків
  3. Аналітичне вирівнювання рядів динаміки
  4. Аналітичний вираз першого закону термодинаміки
  5. Аналітичні показники ряду динаміки.
  6. Види рядів динаміки
  7. Відділи аптек та їх функції

Особи сангвінічного темпераменту рухливі та врівноважені. І. П. Павлов, характеризуючи їх, писав, що сангвінік - палкий, дуже продуктивний діяч, але тільки тоді, коли в нього багато цікавих справ, тобто є постійне збудження. Якщо ж таких справ немає, він нудьгує, стає млявим. Для нього характерні легкість і швидкість виникнення нових почуттів та емоційних станів (горя, радості, ненависті тощо), які швидко змінюються й у пам'яті закарбовуються на недовго. Як правило, воїн з цим темпераментом має гнучкий розум, дотепний. Він безтурботний, легко пристосовується до нових умов, товариський, швидко налагоджує контакт з людьми і може підтримати добрий настрій у військовому колективі. Сангвінік охоче береться за нову справу, але не завжди доводить її до кінця, може втратити інтерес до неї, а надто якщо ця справа потребує терпіння і тривалої копіткої праці. Типічними сангвініками серед видатних особистостей були Г. К. Жуков, М. Ю. Лермонтов, Наполеон, Ю. А. Гагарін, із літературних героїв Остап Бендер.

Представники холеричного темпераменту відрізняються підвищеною рухливістю, неврівноваженістю в поведінці, діях, і вчинках. Воїн з холеричним темпераментом, як правило, агресивний, запальний, прямолінійний у стосунках з іншими військовослужбовцями, енергійний. І. П. Павлов зазначав, що це бойовий тип, завзятий, він легко і швидко дратується. Воїн із цим типом темпераменту вирізняється різкою зміною глибоких почуттів, супроводжуються сильними емоційними переживаннями, що завжди дістають зовнішнє вираження в міміці, жестах, швидкій мові. Воїни з цим темпераментом продуктивні за умови неодноманітної роботи, там, де треба швидко приймати рішення, ризикувати, проявляти ініціативу. Холериками були Петро I, О. В. Суворов, В.І. Чапаєв, І. П. Павлов, із літературних героїв - д'Артаньян. Наприклад, О. В. Суворова вирізняла стрімкість, рухливість. Він ніби не знав спокою і справляв на сучасників враження людини, яка прагнула відразу займатися сотнею справ. Навіть у старості він не ходив , а бігав, не їздив, а мчав, не обходив стілець, а перестрибував через нього.

Особи з флегматичним темпераментом, на думку І. П. Павлова, спокійні, врівноважені, наполегливі й завзяті трудівники. Інертність нервових процесів у них створює умови для спокою і холоднокровності. Флегматиків за будь-яких обставин вивести із себе практично неможливо. Ці якості проявляються і в стосунках із товаришами по службі. Ця людина в міру товариська, настрій її завжди рівний. Працездатна, вона ніколи не марнує сил, розраховує їх наперед, справу, як правило, доводить до кінця, нову інформацію засвоює повільно, але грунтовно. Флегматику важко переключитися з однієї діяльності на іншу, важко пристосуватися до нових умов, міміка невиразна.

Флегматиком був М.І. Кутузов. Спокійно, навіть ніби сонливо, веде він військову раду в Філях, на якій вирішується доля Росії. І, очевидно, якраз об цей спокій, ніби об скелю в бурхливому морі, розбилися пристрасті воєначальників, залишаючи місце тільки для холодного розрахунку розуму. Всупереч намірам більшості генералів дати бій перед Москвою, Кутузов сказав:"... Владою, довіреною мені моїм государем і Вітчизною, я наказую відступ".

Типічними флегматиками є космонавт А. Ніколаєв, кіногерой - Штірліц.

Для воїнів з меланхолічним темпераментом характерна дуже висока емоційна чутливість; вони дуже вразливі, швидко втомлюються. Рухи в них сповільнені. Емоційні переживання меланхоліків характеризуються великою глибиною, що часто накладає відбиток на особистість у цілому. Вони нерішучі, тяжко переживають невдачі, кожну з яких вони сприймають як особисту трагедію. Меланхоліки відлюдькуваті, часто ніяковіють, почуваються незручно, відчувають розгубленість і нерішучість. "Я з числа тих людей, - говорив про себе Гі де Мопассан, - у яких зідрана шкіра і нерви оголені". І не випадково багато поетів, композиторів, артистів із числа меланхоліків. Наприклад, М. В. Гоголь, Ф. М. Достоєвський, П.І. Чайковський, І.І. Левітан.

Тепер звернімося до такого важливого аспекту проблеми, як взаємозв'язок темпераменту й поведінки військовослужбовця. З урахуванням властивостей темпераменту конкретного військовослужбовця, можна з певною імовірністю прогнозувати особливості його реагування в заданій ситуації. Темперамент позначається на способах спілкування, визначаючи, зокрема, більшу чи меншу активність контактів.

Взаємозв'язок способу реагування з темпераментом яскраво й образно ілюструє А. Ф. Коні в роботі "Пам'ять і увага". Для характеристики впливу темпераменту на свідомість, тобто розповідь про те, як поставився свідок до того чи іншого явища чи події, можна як приклад, уявити собі ставлення носіїв різних темпераментів до однієї і тієї ж події. Трамвай наїхав на жінку, яка переходила колію, і заподіяв їй тяжкі тілесні ушкодження або, можливо, саму смерть внаслідок того, що вона сама не звернула уваги на зостережний дзвінок або якщо такий пролунав занадто пізно.

Сангвінік, хвилюючись, скаже: "Це була жахлива картина - пролунав надривний крик, бризнула кров. Мені почулося також тріскання кісток, ця картина стоїть перед моїми очима, переслідує мене, хвилюючи і непокоячи".

Меланхолік скаже: "При мені вагон роздавив нещасну жінку, і ось людська доля: можливо, вона поспішала до коханого чоловіка, до улюблених діток, рідної домівки. І все розбито, знищено, залишилися сльози і скорбота за непоправною втратою, і осиротіла сім'я ".

Холерик, сповнений обурення, скаже: "Роздавили жінку! Я давно казав, що міське управління недбайливе у виконанні своїх обов'язків: чи можна доручити кермування трамваєм таким водіям, які не вміють вчасно попередити неуважних та тугих на вухо перехожих. І ось наслідок. Потрібно судити за такий недогляд і суворо судити".

А флегматик скаже: "Їду я і бачу: стоїть трамвай, біля нього натовп, щось розглядають; я підвівся на прогоні і бачу: лежить якась жінка упоперек колії, певно, наїхали і роздавили. Я сів на своє місце і сказав візнику: їдьмо швидше". Таким чином, тип темпераменту людини можна визначити за поведінкою.

Але офіцеру потрібно пам'ятати про те, що не темперамент визначає здібності військовослужбовця, але він проявляється в стилі діяльності, у взаєминах військовослужбовця у військовому колективі, що природно, може позначатися на професійних успіхах.

Відомо, що тип темпераменту залежить від спадковості, проте окремі показники темпераменту можуть змінюватися від умов навчання, виховання та життєдіяльності військовослужбовця. Умови життя впливають на функціонування центральної нервової системи. Одні з них сприяють певному розвиткові сили й рухливості психічних процесів, емоційній збудливості, інші, навпаки, повільності, стриманості тощо.

Так, спокійний врівноважений флегматик за умови багаторазового повторювання одноманітних сильних емоційних подразників емоційно вибухає і поводиться як холерик. А холерик під впливом певних факторів навколишнього середовища може проявляти невпевненість, розгубленість, нерішучість як меланхолік.

У зв'язку з цим, одним з основних напрямків позитивного впливу командира на темперамент підлеглих є високий рівень організації бойової та гуманітарної підготовки в підрозділі, змістовна і якісна виховна робота з підлеглими та суворий статутний порядок у військовому колективі. Весь процес повсякденної життєдіяльності військовослужбовця, з одного боку, має сприяти загартуванню й розвитку позитивних рис типів темпераменту, а з іншого - допомагати позбутися певних вад темпераменту.

Офіцеру слід зважати ще й на той факт, що особливості темпераменту військовослужбовців позначаються на їхній службі та бойовому навчанні. Воїни з різними типами темпераментів відрізняються не рівнем можливостей психіки, а своєрідними проявами її. Так, слабкість типу - це не лише брак сили збуджуючого та гальмівного процесів, а й пов'язана з цим висока чутливість і реактивність. Таким чином, кожний темперамент має і свої вади. Наприклад, офіцер, доводячи своїм підлеглим завдання, має враховувати такі особливості його виконання, виходячи з особливостей типів темпераменту. Дослідження свідчить, що результативність військової діяльності залежить від темпераменту. Річ у тому, що воїни з різними типами темпераментів досягають мети кожний у свій спосіб. Так, якщо завдання поділити на три етапи - підготовчий, виконавчий і контрольний, то процес виконання завдання залежатиме від темпераменту. Виявляється, що холерики і сангвініки мало часу приділяють підготовчим і контролюючим діям, а флегматики і меланхоліки - навпаки. Перші також можуть довго виконувати кілька завдань, не плануючи їх спеціально і не розподіляючи в часі. Інші, виконуючи завдання, розраховане на тривалий час, намагаються свою діяльність планувати. Вони беруться за нову справу лише тоді, коли залагодять попередню, краще справляються з монотонною роботою, але їм не вдається такі види діяльності, в яких треба мати справу з сильними, несподіваними подразниками.

Рухливість та інертність нервових процесів можуть також впливати на якість праці воїна, ефективність її і мають свої негативні та позитивні сторони. Вивчення відмінностей між воїнами з більш жвавими й більш інертними темпераментами за опанування військової майстерності дало таку картину. Рухливі (холерики і сангвініки) у швидкому темпі виконували різні завдання, але дещо ненадійною, що проявилась у пропусках складових завдання. Інертні (флегматики) воїни краще виконують завдання, які вимагають повільних рухів. У них спостерігаються затримки у процесі роботи, але завдання завжди виконано чітко, що є безперечною перевагою. Також вони сильніше мотивовані на виконання більш простих дій, ніж рухливі, менше втомлюються і дратуються від їх повторення. У таких воїнів максимум мотивації проявляється у завданнях з великою імовірністю успіху.

Військова справа - така фахова діяльність, в якій саме від властивостей темпераменту може залежати її ефективність. Це зумовлює потребу в доборі воїнів за такими властивостями.

Цьому сприяє професійний добір, що допомагає виділити претендентів з найбільш відповідними для даної спеціальності психофізичними якостями. Наприклад, якщо офіцер добирає воїна на сержантську посаду, то з трьох кандидатів з різними темпераментами (холеричний, флегматичний, сангвінічний), а інших якостей, належить зважати, що холерик імпульсивний, різкий у спілкуванні, підвищено збуджений, для сержанта це не оптимальний спосіб впливу. Флегматик - наполегливий, рівний з товаришами по службі, але повільно переводить увагу на інше завдання, малорухливий, його краще використовувати в самостійній, незалежній від спілкування роботі. З цього дослідження випливає, що для посади сержанта більше годиться сангвінік. Це дійсно так.

Особливості темпераменту проявляються і в розумовій праці. Вони надають своєрідності стилю і манері діяльності. У зв'язку з цим, офіцерові, наприклад, в навчально-виховному процесі підлеглих для оптимізації їх навчання корисно контролювати навчальну діяльність холерика, в роботі з ним недопустимі різкість, нестриманість, бо вони можуть викликати негативну відповідну реакцію. В той же час, кожну провину його слід вимогливо і справедливо осуджувати. Щодо нього негативну оцінку допустимо застосовувати в дуже енергійній формі і так часто, як це потрібно для поліпшення результатів його служби чи навчання. Перед сангвініком слід ставити нові, по змозі цікаві задачі, які потребували б від нього зосередженості й напруженості, необхідно постійно включати його в активну діяльність й систематично заохочувати. Флегматика потрібно залучати до активної діяльності й зацікавлювати. Він вимагає систематичної уваги. Його не слід швидко відволікати від одного завдання для розв'язання іншого. Стосовно меланхоліка недопустимі не тільки різкість, грубість, а й просто підвищений тон, іронія. Про провину, скоєну меланхоліком, краще говорити з ним наодинці. До нього необхідно проявляти особливу увагу, своєчасно похвалити за успіхи, рішучість та тощо. Негативну оцінку належить використовувати якомога обережніше, всіляко пом'якшуючи її. Наприклад, для деяких воїнів ситуація іспиту може бути стресовою. Так, складаючи іспит флегматик реагує на запитання повільно, і може скластися враження, що він не знає матеріалу і, щоб не вивести його з рівноваги, необхідне особливе терпіння. Зайва поспішність сангвініка або невиправдана поривчастість холерика в цій ситуації можуть призвести їх до недостатньо обміркованих відповідей. Тут офіцеру необхідно багаторазово уточнювати, що власне вони хотіли сказати. Меланхолік - найчутливіший і найвразливіший тип. З ним потрібно бути якомога доброзичливішим.

Військова праця - це колективна праця. Тому в її організації офіцеру також необхідно враховувати особливості прояву темпераментів. Динамічні риси темпераменту військовослужбовця найкраще впливають на результати, якщо разом служать воїни різних темпераментів і якщо потрібно сприятливе поєднання їх, і навпаки. Так, діяльність холерика стає більш ефективною, коли він працює разом із флегматиком або сангвініком. За роботи з меланхоліком, а надто холериком, результати набагато гірші. Таким чином, не можна оцінювати значення властивостей темпераменту без врахування спільного характеру багатьох видів військової діяльності.

Також офіцеру слід пам'ятати про те, що для розвитку позитивних якостей темпераменту воїнів, він повинен працювати над собою, займатися самовихованням. Це украй необхідно, інакше військовослужбовець не може стати високоморальною, гармонійною особистістю. Отже, офіцер має допомагати воїну вивчити свій темперамент, знати його позитивні та негативні риси, а також, озброїти його методикою роботи над собою щодо вдосконалення сильних сторін свого темпераменту і звільнення від негативних рис.

За звичайних умов темперамент проявляється тільки в особливостях індивідуального стилю, не визначаючи результативності діяльності. За екстремальних умов, а бойові дії завжди екстремальні для психіки, вплив темпераменту на ефективність діяльності посилюється, завчені і попередньо засвоєні дії стають неефективними, і знадобиться додаткова енергетична та динамічна мобілізація організму, щоб справитися з несподіваними або надсильними впливами. Тут багато залежить від якості попередньої психологічної підготовки особового складу до бойових дій, а також озброєння воїнів різними прийомами самонавіювання, аутотренінгу, емоційно-вольової саморегуляції тощо.

На закінчення необхідно зазначити, що на темперамент позначається: спрямованість особистості, характер воїна. Все це потребує комплексного підходу у формуванні особистості військовослужбовця. Від темпераменту залежить, у який спосіб воїн реалізує свої дії. Темперамент проявляється в динамічних аспектах поведінки особистості. Він представляє собою біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота. Тому його необхідно враховувати в індивідуальному підході під час виховання, навчання, психологічної підготовки воїнів.

Доведемо, що тип темпераменту у військовослужбовця - природжений, а від яких властивостей його природженої організації він залежить, ще остаточно нез'ясовано.

Наступна психологічна властивість особистості воїна - характер, який визначає його поведінку і ставлення до навколишнього середовища, праці, інших людей і самого себе. Якщо в темпераменті проявляється відношення воїна до полій, що відбуваються навколо нього, то характер - у ставленні до власної діяльності. Темперамент і характер не завжди чітко розрізняють. Тим часом, саме характер, а не темперамент ми називаємо сильним, слабким, твердим, м'яким, тяжким, наполегливим тощо. Описів темпераменту значно менше.

На відміну від темпераменту, який залежить в основному від природженого типу вищої нервової діяльності, характер більше визначають умови навчання, виховання, стосунки в сім'ї, військовому колективі тощо. Основні риси характеру розвиваються передусім під впливом соціального середовища, тобто в процесі засвоєння соціального досвіду й виховання.

Тому в психології характер розглядається як сукупність істотних, стрижневих і найбільш стійких індивідуальних якостей особистості, що проявляються в діяльності, спілкуванні воїна та в його поведінці. Слово "характер" походить від грецького character - "карбування", "печатка", "риса". Пізнання характеру військовослужбовця дає змогу досить точно прогнозувати його поведінку, можливі вчинки та дії. Дуже важливо виявити і негативні риси характеру, такі як грубість, зарозумілість, жадібність, неправдивість, лицемірство тощо. В цілому, риси характеру проявляються у ставленні воїна до оточуючих, до себе, до праці. Але ми говоримо про риси характеру лише тоді, коли вони стали для воїна типовими, стійкими.

І. П. Павлов у своїх дослідженнях виявив, що фізіологічну основу характеру становить сума стійких тимчасових нервових зв'язків, які утворилися в корі головного мозку в процесі набуття життєвого досвіду (динамічний стереотип), і тип вищої нервової діяльності людини. Впливаючи на динамічний стереотип, можна змінити характер людини, тобто немає характеру, який би неможливо було б змінити і переінакшити. Нарікання слабохарактерних на те, що "у мене такий характер, і я з собою нічого не можу вдіяти", з психологічної точки зору цілком недоречне. Змінюючи обставини, життєдіяльність воїна, його звички можна впливати на формування його характеру.

Тип вищої нервової діяльності впливає на характер двояко: по-перше, він може допомогти або ускладнити виховання певних властивостей характеру (наприклад, у воїна зі слабким типом нервової системи складніше виховувати впевненість у собі, ніж у воїна сильного і врівноваженого типу); по-друге, коли в результаті соціальних умов у воїна склалися певні стосунки, то від типу нервової системи залежатимуть ті способи дій, за допомогою яких він буде проявляти ці стосунки (наприклад, працелюбність проявляється різними способами у флегматика і холерика, бо темперамент при цьому є динамічною стороною характеру воїна).

Психічні якості особистості, які дають змогу з певною імовірністю передбачати поведінку воїна в певних умовах, називаються рисами характеру. При цьому маємо на увазі, що рисами характеру називаємо лише ті чи інші особливості поведінки воїна, які систематично проявляються в різних видах його діяльності. Вони розподіляються на позитивні (мужність, сумлінність, дисциплінованість, ініціативність тощо) і негативні (боягузтво, безпринципність, халатність тощо).

Існує кілька типів характеру. Проблема класифікації характерів завжди приваблювала людей. Наприклад, ще в ІV ст. до н. Е. Теофраст, який ввів термін "характер", описав у трактаті "Етичні характери" 31 його вид. В основу класифікації він поклав риси моральності. У словнику російської мови наведено більш як 1500 понять, термінів, які розкривають різні риси характеру. При цьому офіцерові, що вивчає риси характеру підлеглих, не можна обмежуватися його окремими якостями. Характер воїна не просто сукупність, випадковий набір особливостей або рис. Різні властивості характеру взаємопов'язані, взаємозалежні. Закономірні зв'язки і взаємозв'язки між різними рисами характеру визначають його структурність, яка має власну ієрархічність. Це означає, що серед рис характеру деякі основні, провідні, визначальні, інші - другорядні. Основні риси підкоряють собі другорядні.

Залежно від переважаючого впливу тих чи інших властивостей психіки на стосунки і діяльність воїна, можна виділити інтелектуальні, емоційні та вольові риси характеру.

Інтелектуальними властивостями характеру вважають такі якості розуму: теоретичний чи практичний склад розуму, має воїн, володіє тонкою спостережливістю чи ні, володіє гнучким розумом чи навпаки, йому притаманні точність та інертність.

Коли йдеться про емоційні риси характеру, то мають на увазі показник збудження, пристрасне або розсудливе ставлення до явищ дійсності, що він любить і що ненавидить тощо.

Залежно від вольової активності, характери поділяють на сильні та слабкі. Звичайно, воїни, які мають сильний характер, рішучі, цілеспрямовані, сміливі, готові до ризику, витримані і самовладнані. Їм властива відповідальність за власні дії; коли вони керують, то покладають на себе відповідальність за стан справ у військовому колективі. Сильні особистості частіше трапляються серед сангвініків. Вольовими рисами воїна вважаються: наполегливість, впертість, схильність до навіювання тощо.

Психолог Б. М. Теплов риси характеру класифікував за такими позиціями: загальні - ініціативність, розсудливість, легковажність; особливості ставлення до самого себе - скромність, зарозумілість; ставлення до інших людей - товариськість, доброта, чуйність, замкнутість тощо; ставлення до праці - працьовитість, лідерство.

Системи взаємопов'язаних психічних якостей називаються симптомокомплексами. Взаємопов'язані одна з одною такі властивості характеру, що зумовлені однаковим ставленням особистості до певної дійсності.

Існують чотири групи рис характеру, які створюють симптомокомплекси:

¨ риси, що характеризують ставлення воїна до інших воїнів, до військового колективу, до суспільства (товариськість, чуйність, повага до інших воїнів, колективізм і протилежні їм риси - замкнутість, байдужість, бездушність, презирство до товаришів по службі тощо);

¨ риси, що засвідчують ставлення воїна до військової праці (працьовитість, схильність до творчості, сумлінність, відповідальність, ініціативність і протилежні їм риси - лінощі, безвідповідальність, пасивність);

¨ риси, що засвідчують ставлення воїна до самого себе (почуття власної гідності, самокритичність, скромність і протилежна їй зарозумілість, яка деколи переходить у нахабство, пихатість, егоїзм, егоцентризм).

В індивідуальному плані особистість характеризується тим, як вона ставиться до власної особи. Психологи це називають "атрибуцією відповідальності". Одні люди вбачають причини успіхів або невдач у собі, своїх вчинках, інші ж - в обставинах, інших людях. Відоме твердження В. Гюго про те, що у людини три характери: той, який йому приписують, той, який він сам собі приписує, той який є насправді. Л. Толстой порівнював людину з дробом, у якому чисельник те, що вона собою являє, а знаменник, що вона про себе думає. Очевидно, чим більший знаменник, тим менший дріб;

¨ риси, які характеризують ставлення воїна до речей (охайність чи неохайність, дбале або недбале ставлення до свого обмундирування, речей).

Структура характеру в цілому також визначається такими властивостями:

¨ ступінь глибини (зв'язок рис характеру з стрижневими стосунками особистості);

¨ цілісність (це його внутрішня єдність, відсутність у характері протилежних рис, відповідність між направленістю і діяльністю);

¨ рівнем прискіпливості (визначається мірою важливості мети і завдань, які особистість обирає і ставить перед собою);

¨ ступінь стійкості характеру дає змогу дійти висновку про його визначеність;

¨ активність (проявляється як постійна потреба воїна бути у діяльному стані);

¨ сила характеру (визначається в тому, як енергійно воїн досягає мети у послідовності дій і завзятості тощо).

Офіцер повинен мати чітке уявлення про те, що характер можна виховувати, формувати, змінювати. Характер людини змінюється протягом усього її життя в процесі спілкування й діяльності. У зв'язку з цим, основними факторами формування характеру воїна є: соціальне середовище, в якому воїн діє; діяльність; виховання; самовиховання. Тому завдання офіцера як вихователя полягає в тому, щоб всебічно підтримати прояви позитивних рис характеру підлеглих і не створити умов для розвитку в них негативних якостей.

Характер - це життєвий почерк людини, це каркас особистості. Відоме східне прислів'я: "Посієш вчинок - пожнеш звичку, посієш звичку - пожнеш характер, посієш характер - пожнеш долю".

Основними психологічними умовами формування і розвитку характеру військовослужбовців є:

¨ вивчення підлеглих і на цій основі формування мотивів службової діяльності;

¨ цілеспрямована виховна робота з підлеглими;

¨ вибір серед товаришів по службі такої особи, яка для воїна стала б прикладом;

¨ психологічна насиченість бойової підготовки;

¨ залучення воїна до такої діяльності, де він зміг би розвинути свої риси характеру;

¨ керівництво самовихованням підлеглих;

¨ заохочення мужніх вчинків;

¨ статутна організація життєдіяльності воїнів тощо.

Характер воїна тісно пов'язаний з іншими психічними властивостями (наприклад, безпосередньо з темпераментом і спрямованістю), тому на нього можна також впливати через них.

  1. 4.3. Розвиток здібностей у військовослужбовців у військовій діяльності    

Як відомо, центральною задачею, яку покликаний вирішувати офіцер спільно з іншими командирами, є підготовка воїна-професіонала, тобто військовослужбовця, готового і здатного виконувати бойове завдання. Успішність виконання цієї задачі здебільшого залежить від певних властивостей особистості воїна, що визначаються поняттям "здібності". В сучасній психології і протягом всієї історії її розвитку можна натрапити на різні визначення поняття "здібності".

Предметом спеціального психологічного дослідження здібності стали у ХІХ ст., коли працями Ф. Гальтона було покладено початок експериментальному вивченню людей. Деякі психологи, зокрема Ф. Голль, помилково вважали, що здібності відповідають обмеженим ділянкам кори мозку - мозковим центрам.

Здібність проявляється в процесі оволодіння діяльністю, в тому, наскільки воїн за інших однакових умов швидко і грунтовно, легко і міцно засвоює способи організації та виконання її. Тому сутність здібностей становлять якості психічних процесів, що лежать в основі оволодіння знаннями й уміннями, визначають успіх діяльності. Таким чином, здібності - це те, що не зводиться до знань, умінь, навичок, але забезпечує їх швидке набуття, закріплення й ефективне застосування на практиці.

На відміну від характеру, здібності - це властивості особистості, що існують тільки відносно тієї або іншої, але обов'язково визначеної, діяльності. Вони проявляються в діяльності, і тому, доки не визначено, якою діяльністю займатиметься воїн, не можна говорити про його здібності.

Що ж ми розуміємо під здібностями військовослужбовця?

Здібності - це сукупність індивідуально-психологічних особливостей воїна, які забезпечують успіх у військовій діяльності, легкість і швидкість оволодіння нею. При цьому не кожна психологічна особливість є здібністю, а тільки така, яка має безпосереднє відношення до успішної бойової діяльності. Крім того, здібності це не просто знання і вміння, а й можливості, сприятливі передумови успішного досягнення результатів у військовій діяльності.

Кожен воїн має певні здібності, але різні види здібностей у різних воїнів розвинені неоднаково. Від чого це залежить? По-перше, від природних задатків, різноманітність яких, визначена генетично. По-друге, від типу вищої нервової діяльності (наприклад, художній, розумовий, проміжний). По-третє, від того, які задатки конкретний воїн розвиває в собі.

У військовій психології під задатками розуміють певні морфологічні і функціональні особливості воїна як природні передумови розвитку здібностей. Наприклад, до задатків належать деякі природжені особливості слухового аналізатора, які сприяють успішному розвитку музичних здібностей. Задатки не визначають здібності і не характеризують їхній розвиток. Вони відображають лише одну з умов розвитку здібностей. Істотною характеристикою задатків є їхня багатозначність, оскільки на основі одних і тих же задатків (наприклад, гарні слухові задатки) можуть розвиватися різні здібності, залежно від характеру вимог, спричинених діяльністю (можуть розвиватися здібності співака, настроювача музичних інструментів, композитора, зв'язківця тощо).

Будучи багатозначними, задатки можуть бути більш чи менш загальними. Більш загальними є задатки, зумовлені загальним типом нервової системи. Але, крім загальних властивостей нервової системи існують і порціальні властивості, що характеризують особливості діяльності окремих аналізаторських систем. Ці задатки пов'язані з відмінностями слухової, зорової, нюхової, смакової чутливості у різних воїнів. Вони мають пряме відношення до спеціальних можливостей. Задатки - це співвідношення першої і другої сигнальних систем. З цією ознакою І. П. Павлов пов'язував існування трьох типів людей: художній, розумовий і проміжний типи.

Таким чином, задатки - це тільки природжені анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, мозку людини, які становлять природну основу розвитку здібностей. Задатки, що важливо знати офіцерові, переходять у спеціальні здібності лише в результаті їхнього розвитку в процесі навчання і виховання. Вони можуть залишатися невикористаними, не розвинуться в здібності, якщо воїн живе за несприятливих умов або якщо він не працює над вдосконаленням своїх здібностей. Навіть за наявності геніальних здібностей вирішальну роль відіграє активна діяльність. Видатний американський винахідник Едісон говорив: "Геній - це на 1 відсоток натхнення, а на 99 - потіння". Сам Едісон умів "потіти". Його робочий день тривав, у середньому 19 годин 30 хвилин. Спав він не більше 2-3 годин на добу. Коли йому минуло 50 років, він дозволяв собі розкіш зменшити свій робочий день на 30 хвилин. Після 70 років він працював близько 18 годин кожного дня. При цьому здібності можуть проявлятися в різному віці. Так, Моцарт почав писати музику в п'ять років, у композитора М. А. Римського-Корсакова музичний слух і музична пам'ять сформувалися в два роки, В. О. Сєров та І. Ю. Рєпін з шести років малювали фарбами, у О. С. Пушкіна літературний талант проявився в дев'ять років. Але відомі випадки дуже пізнього прояву здібностей: письменник С. П. Аксаков написав першу книжку в 56 років, І. А. Крилов почав складати байки в 40 років.

У той же час для виявлення задатків необхідно створювати умови, всіляко допомагати їх розкриттю. Інакше можна потрапити в казусні ситуації, які мали місце у житті геніальних людей. Наприклад, І. Ньютон у школі вважався тупим і його повернули додому, як нездатного до навчання. В. Скотту професор університету, дав таку характеристику: "Він дурень і залишиться дурнем". Л. Пастер у школі не встигав з хімії. Також Ч. Дарвіна, Д. Мендєлеєва, А. Енштейна в школі вважали нездібними учнями.

Таким чином, здібності становлять собою сплав природного (задатки) і набутого. Задатки, що виявляються вродженими властивостями, розвиваються в умовах виховання, навчання і в процесі активної трудової діяльності. Також офіцерові необхідно мати на увазі той факт, що в процесі виконання різних видів воїнської діяльності формуються і нові властивості, необхідні для цього виду діяльності.

За рівнем розвитку здібностей розрізнюють людей здібних, талановитих і геніальних. Люди, спроможні швидко оволодівати конкретною діяльністю, досягають у ній високих результатів, вносять в свою працю елементи творчості.

Талант - це високий рівень розвитку здібностей, передусім спеціальних, що особливо успішно втілюються в певному виді діяльності. Талановита людина створює щось нове, оригінальне, певною мірою неповторне. Однак вона творить у рамках ідеї, які вже склалися. Таким чином, розвиток таланту передбачає наявність, з одного боку, здібностей, а з іншого - схильності до певного виду діяльності, великого інтересу, бажання й напруженої праці. Схильність і здібності до праці - найважливіші складові справжнього таланту. Прикладом може служити життя багатьох видатних особистостей. "Мене вважають улюбленцем долі, - писав І. Гьоте 1824 року. - Я не хочу жалітись і нарікати на свій жереб. Але насправді в моєму житті нічого не було, крім тяжкої праці, і я можу сказати нині, в 75 років, що за все життя і чотирьох тижнів не прожив для свого задоволення. Ніби я весь час тягнув на гору камінь, який знову котився вниз, і треба було знову тягнути його на гору".

Найвищий рівень розвитку здібностей називається геніальністю. Геній неповторний і незрівнянний. Ідеї, концепції, результати праць генія відкривають людству нові обрії, випереджають епоху, час. Геніальні творіння живуть століттями. Вони стають провідними віхами в розвитку наук, мистецтв, виробництва. Геніальними особистостями були М. С. Ломоносов - видатний вчений, який збагатив нев'янучими ідеями математику, астрономію, хімію, літературу, географію; К. Е. Ціолковський зробив ряд значних відкриттів в аеродинаміці, ракетній техніці тощо.

Розрізнюють загальні та спеціальні здібності. Під загальними здібностями розуміють такі якості воїна, які забезпечують відносну легкість в оволодінні знаннями, навичками, уміннями і ефективність у різних видах військової діяльності.

Спеціальні здібності воїна досвідчують його здатність до успішного виконання певної спеціальної діяльності; вони формуються і розвиваються у процесі підготовки до виконання цієї діяльності та в процесі цілеспрямованого діяння. Заведено вважати, що спеціальні здібності формуються на основі загальних, а саме тих, що зумовлюють успішне виконання військовослужбовцем діяльності в цілому.

Про здібності свого підлеглого офіцер може судити, спостерігаючи за процесом виконання ним нових завдань за інших умов за планом оволодіння бойовою спеціальністю. Практично судити про здібності військовослужбовця можна за сукупністю таких показників, як швидкість просування воїна в оволодінні відповідною військовою спеціальністю і якість його досягнень, схильність до заняття цією діяльністю, співвідношення результатів і зусиль, що докладаються для досягнення цих результатів.

Вивчаючи професійні здібності воїна, офіцер має з'ясувати: по-перше, наскільки у воїна розвинуті такі риси характеру як працьовитість, організованість, зосередженість, витримка, самоконтроль, необхідні для досягнення стійких успіхів у військовій діяльності, по-друге, які професійні інтереси і схильності у воїна, по-третє, наскільки у воїна розвинуті необхідні для даного фаху спеціальні елементарні здібності. Ця робота допомагає офіцерові в цілеспрямованій роботі з формування і розвитку здібностей у підлеглих. Існують різні методи вдосконалення здібностей. Але головне в усіх цих методах - систематичне тренування.

У цілому формування військово-професійних здібностей військовослужбовця повинно відбуватися за кількома напрямками.

1. Військово-професійні здібності повинні формуватися усім офіцерським складом підрозділу і всією системою навчально-виховної роботи.

2. Бойова та гуманітарна підготовка повинні мати творчий характер, щоб сприяти поглибленню знань у підлеглих, які лежать в основі розвитку здібностей. Чим глибші й різнобічніші знання, тим більше можливостей для розвитку здібностей, для творчого підходу до служби. Військовослужбовець, а надто офіцер, який не підвищує свої теоретичний і практичний рівні, не вдосконалює своєї майстерності й не стежить за новинами у своїй галузі, відстає у розвитку як спеціаліст.

3. Важливою умовою розвитку здібностей у військовослужбовців є розвиток у них стійких військово-професійних інтересів, оскільки інтерес спонукає воїна наполегливо працювати в обраній галузі.

4. Військова діяльність має бути позитивно мотивована.

5. Призначати на посади з урахуванням індивідуально-психологічних особливостей підлеглих (з урахуванням уже сформованих здібностей, оскільки робота, до якої у воїна немає хисту, не може його задовольняти й бути успішною).

6. За формування та розвитку здібностей у підлеглих треба орієнтуватися на потенційні здібності.

7. Необхідна умова фахового вдосконалення воїна - навчання його самоконтролю. Формування ж самоконтролю нерозривно пов'язане з розвитком таких властивостей особистості, як вимогливість до себе, вміння критично оцінювати свої дії, переводити увагу із способів дії на результати й на цій основі закріплювати найбільш результативні дії.

ВИСНОВКИ

Таким чином, психічні властивості людини мають вирішальне значення в характеристиці індивідуальних якостей особистості, до того ж ці властивості визначаються як біологічною природою людини, так і соціальними факторами (середовищем, вихованням, власною активною діяльністю), які є провідними в становленні особистості.

 



Темперамент і характер особистості військовослужбовця та врахування їх особливостей у військовій діяльності. | Частина 1. Методи вивчення психіки військовослужбовця

РОЗДІЛ 2. ОСОБИСТІСТЬ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦЯ, ЇЇ ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК В ПРОЦЕСІ ВІЙСЬКОВОЇ СЛУЖБИ | Поняття особистості в психології та фактори її формування. | Психологічна структура особистості військовослужбовця | Відчуття, сприймання, увага, пам'ять та їх врахування у розвитку військовослужбовців. | Пізнавальний психічний процес УВАГА | Пізнавальний психічний процес ПАМ'ЯТЬ | Емоції та почуття військовослужбовця, основні шляхи їх виховання. | Загальна характеристика волі. Розвиток вольових якостей військовослужбовців. | Спрямованість - ведуча властивість особистості військовослужбовця. | Поняття "методика психологічного дослідження". |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати