Головна

Проблема універсалій в середньовічній філософії.

  1. III. Проблема смысла жизни и предназначения человека.
  2. А. Реформация и конфессиональная проблема
  3. АВТОР КАК ПРОБЛЕМА
  4. Административная проблема
  5. Анализ работы Г. Алмонда и С. Вербы «Гражданская культура и стабильность демократии»: основная проблема, главные тезисы, выводы.
  6. Анализ работы Дж. С. Ная-мл. и Р. Кохэна «Транснациональные отношения и мировая политика»: основная проблема, главные тезисы, выводы.
  7. Анализ работы Н. И. Бирюкова и В. М. Сергеева «Соборность как парадигма политического сознания»: основная проблема, главные тезисы, выводы.

Проблема універсалій (від лат. universalis - загальне) - то є проблема співвідношення одиничного і загального: як співвідносяться окремі одиничні речі та загальні поняття про них. Ця проблема постала перед філософією ще в античні часи. У Платона загальні поняття (або ейдоси, як їх він називає) - то є самостійні сутності, що існують до одиничних речей. У Аристотеля загальне - то є форма, що виявляє себе в одиничних речах і яку ми можемо мислити, але яка окремо від речей не існує.

Отже сутність проблеми універсалій полягає ось у чому:

З одного боку загальні слова (універсалії), такі як "дім", "стіл", "лев", "людина", тощо, - не позначають окрему одиничну річ, оскільки тоді вони були б не загальними поняттями, а іменами (власними назвами) речей. З другого боку, є очевидним, що універсалії не позначають собою і якусь множину, тому що у такому випадку слова "людина"(одинична річ) і "люди"(множина) означали б одне і теж саме. Але це не так. Чому ж тоді дійсно відповідають загальні поняття? Чи існують у дійсності якість загальні предмети ("дім взагалі" чи "лев взагалі"), що їх позначають відповідні універсалії, чи у світі є лише індивідуальні речі (предмети), а всі імена є іменами власними?

У середньовічні часи проблема універсалій набула актуальності у зв'язку з осмисленням західною християнською думкою догмата про Св. Трійцю: Бог є троїстим у своїх персонах (Отець, Син, Св. Дух) і, водночас, єдиним. Як співвідносяться три персони (особи) Бога та сам Бог? У теології (богослов'ї) сформувалося два підходи - унітарний (від уно - один), де віддавали пріоритет єдності божества, та тринітарний, де стверджувалося зверхність трьох персон Бога. Відштовхуючись від цього, якщо єдність Бога розтлумачити як загальне, а Його три персони - як одиничне, то виникає суто філософський аспект у осмисленні Трійці - вже окреслена вище проблема співвідношення одиничного та загального. У зв'язку з цим, одна частина середньовічних мислителів (схоластів) виходила з того, що загальне існує реально, наприклад, у розумі Бога-творця (як то вчив Ансельм Кентерберійський (11 ст.)), чи у самих речах (як вчив Т. Аквінський). Тих схоластів, хто зайняв таку позицію почали називати реалістами (у середньовічному розумінні цього терміну). Завдяки реальності загального, як стверджували реалісти, розум здатен пізнавати сутність речей, оскільки сутність є загальним у речах. Отже пізнання є можливим і здійснюється за допомогою розуму.

Протилежну позицію зайняли ті мислителі, які вважали, що загальне існує лише у свідомості людей. Їх назвали номіналістами (від лат. nominalis - такий, що відноситься до назв, до імен). На думку номіналістів, в реальності є тільки одиничні речі - загального, як такого, не має. Загальні поняття - то є лише назви, імена. Так, Росцелін (1050 - 1120 рр.), який був номіналістом, стверджував, що три персони Трійці - то є три окремих бога, бо їхня єдність - лише слово і не більше, ніж пустопорожній струс повітря. То була крайня позиція в номіналізмі. Вона була засуджена католицькою церквою.

Але був і поміркований номіналізм, який виходив з того, що предметом пізнання можуть бути тільки одиничні речі, тому що Бог спочатку творить одиничні речі, після чого у Його розумі виникають уявлення про них у вигляді загальних понять. Якщо навіть для Бога є важливими одиничні речі, то й людина зобов'язана цікавитися найменшими подробицями щодо індивідуальних особливостей речей. Отже, на думку поміркованих номіналістів, яскравим представником яких був Оккам (1285 - 1349 рр.), загальне існує, але тільки після одиничних речей і у формі понять, що їх створюють на рівні абстрактного мислення.

Існувала також компромісна позиція, назва якої - концептуалізм (від лат. conceptus - поняття). Концептуалізм, хоч і не приписує загальним поняттям реального статусу у бутті, разом з тим стверджує, що поняття відтворюють у людському розумі спільні ознаки одиничних речей. Отже, як вчив засновник середньовічного концептуалізму П. Абеляр, в одиничних речах існує дещо спільне, на підгрунті чого у нашому розумі виникає відповідний концепт (поняття), що ми позначаємо його словом.



Філософія Бл. Августина та Фоми Аквінського. | Філософська думка доби Відродження.

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ | ОДЕСЬКА НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ | Походження та сутність філософії. | Філософія та світогляд. | Предмет та функції філософії. | Давньоіндійська філософія. | Стародавня філософія. | Давньогрецька філософія. | Основні етапи розвитку середньовічної філософії. | Британський емпіризм Нового часу. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати