Головна

Зарубіжна література ХІХст.

  1. Internet-література
  2. VІІ Література
  3. VІІІ Література
  4. Антична література
  5. Джерела і література
  6. Джерела і література
  7. Джерела і література

Романтичний протест проти дійсності у житті та творчості Байрона (1788-1824). · Байрон є найяскравішою постаттю в англійському романтизмі та однією з найвидатніших у світовій літературі. · Все життя і творчість Байрона - це боротьба проти тиранії. · Головна мрія - мрія про свободу людини; сильний присмак індивідуалізму в його світосприйнятті та поезії; відсутність віри у всесильний розум надає іронічного забарвлення багатьом його творам.   Лірика Байрона Байрон відіграв велику роль у розвитку романтизму у різних країнах. В його творчості всебічно і надзвичайно глибоко відбилася як власна душа поета, так і "життя духу" людини взагалі. Будучи по природі сильною, здатною протистояти тиранії, ницості і бездуховності людиною, він і об'єктом своєї уваги в поезії зробив саме таких героїв. Лірика Байрона відрізняється яскравим індивідуальним і суб'єктивним забарвленням. Герой його поезії - сильна і пристрасна особистість. Ця сила і пристрасть однаково виявляється як у коханні до жінки ("Подражание Катуллу", "Ты плачешь...", "Тех дней забыть мне не дано", "Стансы к Августе"), так і у непереборній любові до свободи ("Песня греческих повстанцев", "Стансы", "Ты кончил жизни путь, герой".) Відверто політичного та сатиричного звучання набули такі поезії Байрона, як "Строки обращенные к рыдающей женщине", "Винзорская пиитика", "Песня про луддитов". Складне, під час суперечливе ставлення до оточуючого світу, несправедливості та недосконалості життя призвело до формування особливого душевного стану автора та його героїв, що отримано назву "байронізм".   · "Паломництво Чайльд Гарольда" - ліро-епічна поема, в якій відтворені враження Байрона від подорожі до Греції, Іспанії, Албанії. · Чайльд Гарольд - мрійник, рефлексуюча особистість, він намагається осмислити свій розрив з оточуючим середовищем і трагічний стан сучасного йому світу. Він типово романтичний герой, зневірений у житті, в людях, в суспільстві, він нудьгує і ніде не знаходить притулку. Витоки його зневіри -- у протистоянні несправедливості суспільства. Саме такі риси і стали уособленням "байронічного героя" та "байронізму" взагалі. · Поема Байрона, яка спочатку замислювалася як біографічна хроніка гордої і непересічної молодої людини, врешті решт зазнала змін. Поступово образ головного героя відходив на другий план, а в останніх піснях і зовсім розчинився в подіях плинного історичного буття. Сам Байрон з цього приводу у додатку до передмови "Паломництва Чайльд Гарольда" писав: "Тепер я даю можливість Чайльд Гарольду продовжувати своє життя таким, яким воно є. Було б приємніше, і, звичайно, легше змалювати більш привабливий характер. Було б легко пригасити його недоліки, примусити його більше робити і менше говорити, але його призначення зовсім не в тому, щоб бути прикладом. Навпаки, потрібно було б учитися на ньому тому, що рання розбещеність серця і нехтування мораллю ведуть до пресиченості минулою насолодою і розчаруванню в нових, і краса природи, і радість подорожі, і взагалі всі поривання, за винятком тільки честолюбства - самого сильного із всіх, втрачені для душі, що такою створена, чи, вірніше, хибно спрямована". · У першій і третій частинах саркастично зображується грабіжницька політика Англії на Піренеях. · Героїчні мотиви звучать у зображенні народних повстань в Іспанії та Греції. · У четвертій пісні, де йдеться про долю Італії, Байрон висловлює думку про необхідність боротьби за її свободу. · Одночасно звучать мотиви необхідності боротьби і за свободу народу, і за свободу особистості. "Паломництво Чайльд Гарольда" як ліро-епічна поема: У своєму творі Байрон глибоко і різнобічно розкриває свій внутрішній світ, який вирізняється багатством, складністю, красою, пристрасністю. Елегійні мотиви звучать у захопленні жіночою красою, у ніжності батька до своєї дитини, у спогадах про перше кохання, у гіркоті зневіри в людях. Разом з тим герой всім своїм палким серцем симпатизує сильним і мужнім людям. Його захоплюють як сучасники, так і духовна міць спартанців чи трибунів республіканського Риму, чи французьких просвітників. Гострий аналіз найбільш важливих політичних подій сучасності надав "Паломництву" характер памфлету.   Особливості романтизму Байрона · При всьому негативізмі в зображенні Байроном сучасного йому суспільства, він іронічно ставиться до розчарування свого героя та до його пасивності. · Головна суть зображуваного розкривається не стільки через бачення головного героя, скільки через авторське емоційне сприйняття протиріч життя. · Трагічний стан світу дедалі здається Байрону все більш незбагненним. Він звертається до думки про фатальну силу, яка карає людей, що і стає уособленням так званої "світової скорботи". · Особливості форми: зміна стильових тональностей - ліризм, публіцистичність, медитація; використання фольклорних мотивів. Написаний твір спенсеровою строфою, яка складається з дев'яти рядків різних розмірів. · "Байронізм" - душа ліричного героя живе у пошуках духовних, а не матеріальних скарбів; - герой - яскрава, сильна особистість; - герой відчуває відчуженість і часто є вигнанцем; - герой наділений занадто палкими пристрастями; - герою притаманне інтелектуальне бунтарство; - світова скорбота є невід'ємною рисою світовідчуття героя і виявляється у трагічному сприйнятті картини життя, у песимізмі, у зневірі в перебудову світу.   Вальтер Скотт (1771 - 1832) · Його творчість відобразила перехід від романтизму до реалізму. · У світову літературу увійшов як творець історичного роману. Історичні романи В. скотта поділяються по національній тематиці: "Шотландські" "Англійські" "Уеверлі", "Айвенго" "Пуритани", "Талісман" "Роб Рой". "Квентін Дорвард"   · Створив більше 2500 персонажів. · Цікаві ще також життєписи Свіфта, Наполеона. · Став легендою ще за життя: до його маєтку стікалися паломники, його романи миттєво розходились на книжковому ринку. Особливості історичного роману В. скотта · Художня структура історичних романів В. скотта виявляє ряд романтичних елементів: - наявність авантюрного сюжету; - використання народних повір'їв та фантастики; - наявність ідеалізованих героїв. Все це, на думку письменника, мало зацікавити читача, примусити його активно сприймати прочитане. · В той же час романи В. скотта виявили ряд нових рис та принципів: - романтична фантастика змінюється історичною конкретністю; - важливим стає принцип зображення місцевого колориту у відтворенні минулого; - попередній принцип вимагав детального знання побуту, моральних засад, культури людей того чи іншого історичного періоду; - персонажі романів В. скотта є представниками різних класів і в той же час історично обумовленими особистостями; - на перший план виходять створені В. скоттом герої, а історичні діячі стають епізодичними, хоча серед них є і такі відомі реальні особи, як королева Єлизавета, король Річард Левине Серце, французький король Людовик ХІ; - через змалювання народного життя В. скотт намагався осягнути закономірність невідворотних змін в історичному розвитку суспільства і держави; - саме тому письменника приваблювали не сталі соціальні форми, а вузлові моменти історії, яскраві події минулого; - у романах В. скотта народ постає активною історичною силою; - фольклорною традицією обумовлені у творах англійського письменника різні повір'я, передбачення і т. ін.; - в той же час історичний роман В. скотта поєднував і вдосконалював у собі риси різних жанрів, а саме авантюрного, соціального, психологічного романів, роману звичаїв; - з'явилися нові риси і в зображенні цілком реалістичних характерів: портретні характеристики відрізняються різноманітністю, обумовлюються душевним станом героїв; в той же час Скотт досить детально змальовував манеру говорити, жести, вираз обличчя, певні звички; - новою була і мова романів В. скотта: він не вважав, що її треба обтяжувати архаїзмами, зображуючи давні часи, і користувався основним словарним фондом сучасної йому англійської мови; - все це дає можливість говорити про В. скотта як творця історичного роману у західноєвропейській літературі. Принципи закладені В. скоттом, відіграли значну роль у подальшому розвитку реалістичної літератури. А Бальзак і Стендаль називали В. скотта своїм вчителем.   Гофман Ернест Теодор Амадей (1776 - 1822)   · Був багатогранно обдарованою людиною: видатним композитором, талановитим живописцем (створював театральні декорації, ілюстрував книги, малював карикатури), але все життя тягнув лямку чиновника. · Звідси і подвійне життя, яким він наділяв близьких йому героїв. З Гофманом-чиновником (педантичним, зосередженим) було важко спілкуватись; інший - митець (мрійник, фантазер), який збирав навколо себе багатьох людей; в той же час у ньому було щось демонічне, саркастичне. · Тема існування двох світів, притаманна романтизму, набуває у Гофмана нового звучання : із метафізичної сфери переходить у реально-життєву. · Це виникає на ґрунті усвідомлення того, що між ідеальним та реальним життям існує велика прірва. · Ще одне джерело двійництва: свідомість недосконалої особистості, що дозволяє суспільству нав'язувати їй різні ролі. · З цим поділом на два світи пов'язаний і поділ на дві категорії персонажів: - філістери живуть у наявній дійсності і дуже нею задоволені, тому що не мають уявлення про духовний, вищий світ, не відчувають у ньому потреби. Їх - абсолютна більшість: це бюргери, чиновники, комерсанти, люди "корисних професій"; - ентузіасти ("справжні музиканти") - живуть в інших вимірах, матеріальному світу вони не підвладні, дійсність викликає у них відразу, вони живуть духовними інтересами, мистецтвом - це поети, митці, художники та музиканти. · Найгірше те, що філістери витісняють ентузіастів із реального життя, залишають їм світ фантастичного. До митців ставляться з презирством. "Малюк Цахес" · Повість - казка "Малюк Цахес" - це вже соціальна сатира (Гофман виходить з проблем тільки митців і мистецтва та звертається до зовсім реальних проблем реального життя). · Герої: звичайні німці - студенти, чиновники, вельможі, професура. · Гофман глузує з їх удаваної величі, розуму, сили. · Доля Цахеса виявляє деякі закономірності: - матеріальні та духовні блага розподіляються нерівномірно; - той , у кого багатство, має і більшу владу, незалежно від розуму та інших чеснот; - це дає їм право привласнювати плоди розуму та діяльності тих, хто нічого не має. · Цахес - син бідняка, до того ж ще і потвора. Але три магічні золоті волосини, які йому подарувала Фея, дають можливість стати першим міністром та вершителем людських доль. · Люди, що легко піддаються масовому психозу, стають жертвою потвори: вони не бачать справжнього Цахеса, а бачать його розумним, красивим, гідним кохання. · Один тільки студент Бальтазар, мрійник, романтик, який мав "жвавий і ясний розум", протистоїть філістерському світові. Він цікавиться "високими істинами" вміє відчувати Природу і мріяти про прекрасне. І саме Бальтазару вдалося дізнався про причини звеличення Ціннобера -Цахеса, але за спробу викрити потвору його оголосили душевнохворим. І все ж Бальтазару вдається викрасти золоті волосинки і зруйнувати Цахеса, на якого кидається розлючений люд. · Висновок: Цахеси з'являються там, де між людьми встановлюються механістичні відносини, засновані на владі грошей і матеріальних цінностей, і неможливі там, де є духовні цінності. Найбільш характерними ознаками творчості Гофмана є : · особливий інтерес до соціально-філософських та соціально-психологічних аспектів людського життя і життя особистості; · розуміння письменником "відчуження людини", як прояву механістичності, що проникає не тільки в зовнішнє, але й у її внутрішнє життя; · люди, позбавлені духовного начала, перетворюються на механізми. Саме тому у Гофмана поширені образи ляльок і автоматів, з'являється тема театру маріонеток, що відображають реальне життя; · найефективнішим художнім засобом стає гротеск та його сатирично-викривальні функції. Г. гейне (1797 - 1856) Гейне - один з найяскравіших поетів романтиків у європейський літературі. Одна з кращих поетичних збірок поета - "Книга пісень" (1827 р.) складається з чотирьох циклів: "Страждання юності", "Ліричне інтермеццо", "Знову на Батьківщині", "Північне море". Вони відбивають еволюцію творчості поета 10 - 20-х років. · Провідні теми - кохання і природа, які особливо загострено відчуваються через сповідальні відчуття поета. У кожному циклі є вірш, який найбільш яскраво відтворює емоційний стан автора та його почуття. · "Страждання юності" - найглибше розкриває особистість поета та його нерозділене кохання до кузини Амалії. В дусі романтизму кохання осмислюється фатальною і безжальною силою, яка несе невгамовне страждання. Гама почуттів передається і через різні жанрові форми: романси, балади, пісні, сонети. Так, у "Романсах" автор виливає свій протест проти соціальної нерівності, що може стати на перешкоді коханню (вірш "Бідний Пітер"). · "Ліричне інтермеццо" - це історія кохання від його зародження до того моменту, коли кохана виходить заміж. В цьому циклі кохання постає глибоким людським почуттям, яке одночасно несе і щастя, і муку. Сам образ коханої набуває певної умовності, а ліричний герой виявляє здатність аналізувати свої почуття. Ці найтонші коливання інтимних почуттів відтворюються у Гейне і через дивовижне поєднання життя людини і природи, їх таємної єдності і подібності. · У циклі "Знову на батьківщині", поет все більше тяжіє до правдивого розкриття внутрішнього світу людини, часто буденних і водночас трагічних протиріч її життя. Один з віршів цього циклу "Не знаю, що стало зі мною..." - став у Німеччині народною піснею. Лорелея, що згубила плавця, за старовинною народною легендою - це водяна німфа, красуня. Своїм чаруючим співом, що линув над скелястими берегами Рейну, Лорелея заманювала тих, хто пропливав, на підводні рифи, де вони і гинули. У вірші ж Гейне - головним є не саме така подія, а створення поетичного образу через художньо-майстерне його зображення, через трагічне поєднання краси і смерті. · "Північне море": непідробне ліричне і щире почуття Гейне відбилося у створених ним картинах і образах природи цього циклу. Природа стає для поета-романтика невід'ємним елементом бачення і розуміння навколишнього світу та власної душі. З нею ліричний герой відчуває свою спорідненість. Цьому сприяє широко використовуваний поетом прийом олюднення. Іронія набуває філософсько-доброзичливого відтінку, душа поета тягнеться до гармонії ("Привітання морю"). · Поетична майстерність Гейне виявляється у конкретності поетичних образів, у динамічності невеликих віршів, у блискучій дотепності, вдалих характеристиках, яскравій мові, різноманітності розмірів та рим. · У збірці "Книга пісень" відчувається орієнтація на народну німецьку поезію і стиль народних німецьких пісень. На тексти цієї збірки було написано багато музичних творів такими композиторами, як Шуберт, Шуман, Вагнер, Гріг, Чайковський, Лисенко (романс "Коли розлучаються двоє"). Роман В. гюго "Собор Паризької Богоматері"   · В. гюго був поетом, драматургом та визначним романістом, свідком великих історичних подій. Він також був теоретиком романтизму у Франції, засновником романтичного напрямку. · Найбільш відомі романи В. гюго - це "Собор Паризької Богоматері"(1831), "Знедолені"(1862), "Дев'яносто третій рік"(1874), "Людина, що сміється"(1969). · "Собор Паризької Богоматері" був першим історичним романом В. гюго. Тікаючи від сірої буденності життя, письменник поринув у середні віки, відзначені бурхливим і драматичним життям. Роман був написаний під враженням від липневої революції 183О року і має яскраве антифеодальне спрямування. · У романі виявляють всі ознаки романтичного твору: незвичайні герої та обставини в яких вони діють, контрасти, перебільшення і гротеск, образи-символи, емоційна бурхлива манера оповіді, яскрава, насичена мова. Сам Гюго писав про свій роман :"Собор Паризької Богоматері" - це минуле, пропущене крізь призму фантазії та гуманних поглядів". · У романі колоритно відтворено саму епоху XV століття. Яскраві описи Парижа, Собору, магістратури, зали палацу поєднуються з зображенням життя представників різних соціальних прошарків тогочасного суспільства: купців, священників, злидарів, дворян та ін.. · Дія роману розгортається навколо Собору Паризької богоматері, який уособлював у собі, з одного боку, силу і талановитість французького народу, що створив його, з іншого - він виступав похмурою, страшною громадою, в якій крилися зла жорстокість та несправедливість, що гнобили людину. На відміну від В. Скотта, Гюго не намагався відтворити типові характери історичної доби, не пов'язував долю окремих людей з плином історії. Але , створюючи образи головних героїв, письменник дотримувався романтичних принципів побудови характерів. Світ для автора - це арена боротьби добра і зла. Сам історичний процес - це процес розвитку людського духу. Це складний шлях, на якому люди, долаючи зло, пороки, злочини, йдуть від морока до світла. І світло, завдяки добрій волі провидіння, долає пітьму. Типовими романтичними героями в романі є дзвонар Квазімодо та архідиякон Собору Паризької богоматері Клод Фроло. У Квазімодо краса душі криється в потворному тілі, в той час як зовнішня привабливість Клода Фроло приховує в собі звірячу натуру. · Використаний Гюго принцип контрасту дає можливість письменнику поєднати прекрасне і потворне, добро і зло, світло і морок життя . Випробування коханням відкрило найпотаємніше в душах героїв, виявивши різкий контраст між зовнішнім образом та внутрішньою суттю людини. Потворний дзвонар Квазимодо віддав Есмеральді все світло своєї душі: він врятував її від ешафоту і сховав у соборі, він обожнював її, глибоко страждаючи через свою потворність, був готовій до самопожертви заради неї. Натомість архідиякон Клод Фроло, охоплений демонічною пристрастю до Есмеральди, доводить її до загибелі і в той же час сам перекреслює своє життя, заперечуючи бога і все, що з ним було пов'язане. · За тим же принципом контрасту зображено і суспільство в цілому. І якщо добро та щирі людські почуття притаманні людям з народного середовища , то верхівка суспільства несе в собі зло і насилля. Особливо яскраво зображені темні сторони людської душі, які уособлює архидиякон Собору Клод Фроло. Розвінчання його жорстокості та підступності свідчить і про яскраво виражену антиклерикальну спрямованість роману. · Драматичні долі окремих героїв подано на фоні майстерно відтвореного народного середовища і його бурхливого життя. У романі В. гюго народ перетворюється на історичну силу, яка то веселиться і святкує, то грізно шумить на площах. · "Собор Паризької Богоматері" В. гюго став визначним твором у розвитку жанру історичного роману доби романтизму.     Романтизм у слов'янських літературах · Романтизм у слов'янських літературах представлений польською, чеською, словацькою, болгарською, угорською та іншими літературами центральної та південно-східної Європи. · Процес формування художнього напрямку був неоднорідним і мав у кожній літературі свої особливості, досить тісно пов'язані з соціальними та історичними процесами. · У болгарській літературі на початку ХІХ ст. ще домінували просвітницькі тенденції. Османське іго століттями стояло на перешкоді розвитку національної літератури, і тому болгарська література була змушена запозичувати досвід сусідніх літератур. · Хорватська література на початку ХІХ ст. складалась із кількох слабо пов'язаних між собою регіональних літератур, яким теж ще були притаманні просвітницькі тенденції. · Формування романтизму в угорській літературі, яка найяскравіше представлена творчістю Ш. петефі, безпосередньо було пов'язане з національно-визвольним рухом і ростом національної свідомості. · Найяскравіше романтизм у слов'янських літературах виявився у польській літературі - у творчості А. міцкевича та Ю. словацького. Польща на кінець ХVІІІ ст. була окупована Прусією, Австро-Венгрією та Росією, що не раз слугувало приводом для національно-визвольних повстань. Одним з таких повстань був рух під приводом Тадеуша Костюшки, який, на жаль, було жорстоко придушено царськими військами. Але саме ідеї національного та соціального визволення стали могутнім поштовхом для розвитку романтизму, особливо його революційно-бунтарського спрямування. · У польській літературі під впливом німецької ідеалістичної естетики (перш за все Шелінга) було поставлено питання про романтизм як напрямок, здатний активізувати національний розвиток літератури та виявити нові тенденції у суспільному житті. · Національна література починає трактуватися як засіб самопізнання нації; творча свобода художника мала дати можливість відображати світ, що рухається і змінюється; на місце ідилічній поезії мала прийти поезія пристрасті і протесту - поезія романтизму.   Роль А. міцкевича у розвитку польського романтизму. Збірка А. міцкевича "Поезія" (1822 р.), основу якої складає цикл "Балади і романси", стала маніфестом романтизму. · В передмові умовою розквіту літератури висувався її національний характер та орієнтація на широкі маси. · У збірці виявилися такі особливості романтизму А. міцкевича, як демократизм, романтичне захоплення фольклором, інтерес до моральних аспектів народного художнього мислення; збагачення мови за рахунок розмовної мови; акцент на важливості духовного розвитку народу; розуміння поета як духовного вождя нації.   "Кримські сонети" А. міцкевича. · "Кримські сонети" - це поетичний цикл, який має єдиний задум і внутрішню побудову, що розкриваються через еволюцію внутрішнього світу ліричного героя. · Ліричний герой Міцкевича - це мандрівник, пілігрим, який подорожує Кримом, милуючись і захоплюючись його красою. І в той же час - це сам поет, його бурхлива і романтична душа з її неосяжними почуттями ("Аюдаг"). Ця душа то тужить і сумує за далекою батьківщиною ("Аккерманські степи"), то рветься до минулого кохання ("Пілігрим"), то бентежиться спогадами звитяжної боротьби ("Буря"). · Глибоко романтичними за своєю суттю є "Кримські сонети" Міцкевича ще і тому, що в них надзвичайно яскраво звучить орієнтальна тематика, а саме чаруючий східний колорит, особливо в описах природи Криму та тих місць, які відвідав поет: · Піднесеність думки Міцкевича передається і в цілому ряді філософських роздумів та узагальнень: · Своєрідність відчуттів і образів виявляється у "Кримських сонетах" Міцкевича також і в оригінальних гіперболах, порівняннях, метафорах. До особливосте й поетичної мови Міцкевича слід віднести також часто використовуваний ним прийом контрасту, риторичні запитання, оклики та звертання, переплетіння різних мотивів.   Фредерік Стендаль (1783 - 1842)   Справжнє ім'я Ф. стендаля - Анрі Бейль. Вважається засновником реалізму у французькій літературі ХІХ ст. Стендаль був сучасником бурхливих подій буржуазної революції ХVІІІ ст., Реставрації, революції 1830р. Світогляд Стендаля   · Був відданий ідеям французьких просвітників 18 ст. · Вважав матерію основою всесвіту. · Вважав, що людину формує середовище. · Людські пристрасті дають можливість пізнавати не тільки внутрішній світ людини, а і її суспільну практику. · Людина живе у "гонитві за щастям" і у кожної епохи свої засоби гонитви за щастям. · Революційна епоха відкриває простір людській енергії та волі, а реакційна - спотворює людину, робить її безликою. · Бачив те, чого не бачили просвітники 18 ст.: дійсність після перемоги буржуазії не дозволяє особистості виявити себе. · Герої Стендаля, люди інтелектуальні, зі складною психікою. Зіткнувшись з реакційним середовищем, знищуються цим середовищем, або стають приреченими на вигнання і самотність, залишаючись незламним внутрішньо. "Червоне і чорне" (1831 р.) Підзаголовок "Хроніка 30-х років".   · З газетної хроніки було взято плебейське походження героя (мотив злочину - з ревнощів; суть вироку - смертна кара). · Спостерігаючи за суспільством, Стендаль помітив, що тиранія церкви і монархії знищила у правлячому класі енергію, зробила його нікчемними та лицемірними. · Головна проблема - проблема молодої людини у буржуазному суспільстві; перший роман про молоду людину з низів, що сама пробивається до вершини. · Жюльєн Сорель - родоначальник героїв, які починали жити, віруючи, що їх розум, інтелект забезпечать їм високу і незалежну соціальну позицію, свободу думки і волі. · Сорель - син сільського теслі , він розумний, здібний, має сильну волю, Наполеон - його кумир. Сорель вище багатьох інших. Здавалося, що розвиток буржуазних відносин та революційні зміни ніби відкрили шлях у житті таким, як він. Але Реставрація стала на заваді руху вперед завдяки розуму та енергії. Спостерігаючи рух героя на різних суспільних рівнях, Стендаль малює широку соціальну панораму Франції доби реставрації. Вже на першому етапі, коли Сорель з селянського середовища потрапляє в коло провінційного дворянства та буржуазії (Реналь, Вально), він починає розуміти, що гідне місце в житті йому буде здобути не просто. Не сприймаючи пихи і тупості свого нового оточення, Сорель вирішує спокусити дружити де Реналя Луїзу, щоб довести свою силу і незалежність. Владою обставин опинившись у духовній семінарії, Сорель дуже скоро відчуває, що духовна кар'єра - не для нього, але вирішує стати священником, щоб за допомогою цього сану пробитися наверх; але йому надзвичайно важко долати в собі огиду до святош, і він потрапляє під підозру. Поступово змінюється і сам Сорель. Його наївність і вразливість переходить у скептицизм; він переймає неправедні засоби і цинічно починає ними користуватися. Всі вчинки Сореля обумовлюються рішенням іти шляхом лицемірства, яке тільки й може бути запорукою успіху. Останнім етапом пізнання життя стає перебування Сореля в середовищі Паризької знаті, яка вражає його бездарністю, пустотою, життєвою знесиленістю. Поступово позбуваючись своїх колишніх переконань і використовуючи всі можливі засоби, Cорель іде до своєї мети. Так підтверджується теза часу: "немає добропорядності, є тільки обставини". Драматичний процес внутрішнього перетворення Сореля, за задумом Стендаля, мав виявити основні тенденції "гонитви за щастям". Цей драматизм посилюється тим, що, з одного боку, Сорелю було притаманне непомірне честолюбство, а з іншого - це вимушена необхідність моральної капітуляції, у сенсі якої сам герой все більше сумнівається. За зовнішнім блиском Сорель дедалі ясніше бачить цинізм і спустошеність аристократії. Конкретні ж життєві обставини ведуть його до остаточної втрати ілюзій і до фатального рішення обрати право не жити у світі, де треба зламати і знищити себе, перетворившись на бездушний і слухняний механізм.     Проспер Меріме (1803 - 1870) П. меріме був широко освіченою людиною і виявив себе в різних галузях - в історії, етнографії, археології, лінгвістики. Відіграв значну роль у формуванні французького реалізму, є визнаним майстром новели.   Створення національного характеру у новелістиці П. меріме · Видатний французький письменник П. меріме увійшов у світову літературу як визнаний майстер новели. · Найбільш відомі новели П. меріме: "Матео Фальконе", "Таманго", "Етруська ваза", "Арсена Гійо", "Кармен", "Коломба". · Своєрідність художньої манери Меріме-новеліста: - максимально прості, логічні, написані стриманою мовою; - Меріме не сприймав світу безликих торгашів - його цікавили люди сильні, вольові, вільні. Таких героїв Меріме знаходив у екзотичних країнах, де ще зберігалася яскрава національна самобутність людини - в Іспанії, на Корсиці, у Африці. - Важливим у новелах Меріме є те, що вони були створені на основі глибокого вивчення побуту, фольклору та етнопсихологічних особливостей, а романтичні мотиви виростали з реального життя. - Новою була і трактовка героїв: якими б екзотичними вони не були (месники, контрабандисти, невільники) - вони самобутні і тісно пов'язані з соціальним та історичним середовищем. - Меріме не ідеалізує своїх героїв, але вони - люди, що діють в певних обставинах. - Меріме часто супроводжує оповідь філологічними та історичними екскурсами, що надає більшої реальності подіям. · Прикладом створення яскравого національного характеру може бути новела Меріме "Кармен". - Головними героями новели є циганка Кармен і баск Хосе Наварро. Кожен з них трактується як образ людини, у якому глибоко відтворені індивідуальні та національні риси: світосприйняття, спосіб думання, поведінка, розуміння моральних понять, естетичні уявлення. Важливими також є безпосередні прояви людського "я": зовнішність, переживання, миттєві реакції, особливості мови. - Зовнішність Кармен (портретну характеристику, деталі одягу) Меріме подає через сприйняття і оповідача, і Хосе, крім того, постійно звертає увагу на зміни виразу обличчя в залежності від обставин, в які потрапляє Кармен. Розкривають циганську природу Кармен і її естетичні вподобання, а саме манера вдягатися - яскраво, без будь-якого смаку, часто просто неохайно і вульгарно. - Світосприйняття Кармен виявляється у її вчинках та у тому, як вона до них готується, як їх коментує, до чого прагне. Спосіб думати і відверто викладати свої думки та наміри свідчить про відчайдушність, грубу прямоту, впевненість у своїй силі, зневагу до тих, хто виявляє слабкість характеру. - Поведінка Кармен напряму пов'язана з розумінням нею моральних норм, через які вона беззастережно переступає. У відповідності до притаманних, як вважається, циганам ментальних рис, їй легко ввести в оману людину і при необхідності поладити з нею; в той же час вона може вкрасти і взагалі обдурити будь-кого, якщо поставить це собі за мету. Вона імпульсивна, незалежна, часто некерована, і це нікому не дає можливості ні розгадати, ні підкорити її. Вияви всіх цих властивостей характеру Кармен не випадкові. Вони відбивають основну її суть - непереможне бажання свободи, настільки сильне, що заради нього вона іде на смерть. - В той же час можна сказати, що в новелі йдеться не стільки про Кармен, скільки про циганський народ взагалі. А Кармен тільки підкреслює його основні риси. І трагічне зіткнення Хосе і Кармен - це наслідок зіткнення не їх індивідуальних характерів, а різного світосприйняття, різного ментального духу. Про це ж свідчать і слова Хосе над вбитою ним Кармен: "Бідна дитина! Це калес (цигани) повинні в тому, що виховали її так". - Об'єктивна манера оповіді Меріме дає можливість прийти до висновку, що немає жодних підстав одному народу стати суддею над іншими. Всі народи рівні, всі мають право на існування такими, якими вони є. - Мова Кармен не тільки надає її характеру реальних рис, але ще й свідчить про глибокі витоки її людської натури, її приналежність до циганського племені. Це сприйняття закріпилося у фольклорі, а саме у приказках, якими влучно оперує Кармен ("Циганське око - вовче око", "Я ношу шерсть, але я не овечка", "Собака на ходу завжди їжу знайде", "Вовка ноги годують"). - Поглиблюють розуміння новели і її героїв філологічні, історичні та етнопсихологічні екскурси та коментарі Меріме, якими супроводжується оповідь. Це пояснення значення слів у іспанській та циганській мовах, а також у різних діалектах; пояснення географічних назв та історичних подій, імен людей та різних предметів, а також досить ґрунтовна довідка про циган як народ та притаманні йому риси. Таким чином, це теж сприяє тому, що ззовні екзотичні герої набувають цілком реальних рис, а їх вчинки - це не романтична екзальтація, а всебічно вмотивована поведінка конкретної людини в конкретних обставинах.     Оноре де Бальзак   "Людська комедія" Задум, історія створення та структура "Людської комедії" О. бальзака.   · О. бальзак залишив по собі не просто величезну кількість романів, а цілу історію французького суспільства. · Героями його творів були лікарі, судді, державні діячі, куртизанки, банкіри, нотаріуси і т. д. Вони переходили з роману в роман, що сприяло відчуттю реальності і правдивості. Історична обумовленість "Людської комедії".   · Гроші ставали все більше владною силою у суспільстві; · Звичка рахувати і перераховувати луїдори виявила здатність змінювати властивості людської природи; · Інтерес до історії збагачення певних верств примушував Бальзака уважно вдивлятись у різноманітні подробиці життя. · У процесі дослідження історії збагачення певних верств важливими виявлялись всілякі дрібниці. За першим списком творів Бальзак планував створити 144 твори, але написано їм було 96 романів. Щоб детально дослідити стан суспільства, Бальзак використав системний підхід. "Людська комедія" складається з трьох циклів "етюдів": - "Етюди про звичаї"; - "Філософськи етюди" ; - "Аналітичні етюди". Кожний з цих циклів має свій внутрішній розподіл на "сцени", наприклад:   "Етюди про звичаї" 1. "Сцени приватного життя" ("Гобсек", "Батько Горіо" та інші); 2. "Сцени провінційного життя" ( "Втрачені ілюзії", "Життя холостяка"); 3. "Сцени паризького життя" ( "Банкірський дім Нуссінгена", "Розкіш і злидні куртизанок"); 4. "Сцени військового життя" ("Шуани"); 5. "Сцени політичного життя" ("Зворотна сторона сучасної історії" та ін); 6. "Сцени сільського життя" ("Сільський лікар", "Селяни").   "Батько Горіо" (1834р.) Досліджуючи в романі буденне життя, Бальзак побачив всю його глибину, сповнену напруженості і пристрастей. Роман побудований на сплетінні двох сюжетних ліній: долі молодого Ежена Растіньяка, що приїхав з провінції "вибитися в люди", та старого комерсанта Горіо, життєва гра якого вже закінчувалась Растіньяк - розумний, цілеспрямований, у нього добре серце, але прихований драматизм ситуації полягає в тому, що ці його позитивні риси поступово втрачаються під натиском безжального життя, в якому все тримається на егоїстичному інтересі та владі грошей. "Диявол розкошів влучив йому саме у серце", і тому, засвоївши уроки віконтеси де Боссан та каторжника Вотрена, Растіньяк починає боротьбу за свій особистий успіх . Особливо вражав Растіньяка Вотрен.   Природа наділила його силою характеру. Він мав великий життєвий досвід і добре зрозумів рушійні закони суспільного життя. Вотрен - хижак, і тому із спокійним цинізмом пояснює Растіньяку жахливу істину: щоб розбагатіти, треба забути про честь і совість. А також те, що влада золота все в житті робить предметом купівлі та продажу. Підтвердженням останнього стало зображення в романі долі батька Горіо. Батько Горіо - типовий обмежений буржуа, що збагатився завдяки застосованим ним колись вправним комерційним махінаціям. Його зовнішнє життя звичайне, банальне. Але, заглиблюючись у свого героя, автор виявляє страшну життєву драму Горіо. Безмежна любов до дочок поступово стає ним неконтрольованою, він віддає їм все, насамперед гроші, а пізніше і все до останньої крихти, внаслідок чого вони перетворюються на бездумних егоїсток, що не знаходять часу побути біля батька в його останні хвилини. Особливого драматизму додає життєвий висновок Горіо: "За гроші купиш все, навіть дочок. А мої гроші, де вони?" Гроші зруйнували найсвятіше - любов дітей до своїх батьків.     Е. по (1809 - 1849) Едгар По - видатний американський поет і новеліст. Він написав багато талановитих, оригінальних творів, у яких виявилася його художня винахідливість та поєднання чіткого логічного мислення з романтичною фантазією. · Е. по займає значне місце у американській літературі, так як свідомо намагався вплинути на розвиток національної літератури, піднявши її до рівня європейської. · Справжньої слави Е. по набув як прозаїк, і перш за все - новеліст. Саме в жанрі новели він досяг вершин художньої майстерності. · Е. по, продовжуючи попередні спроби в цьому жанрі В.Ірвінга, довершив формування нового жанру, надавши йому суттєвих рис. Письменник також розробив і теорію жанру новели. · Е. по практично розробив і удосконалив такі жанрові підвиди новели, як психологічна, детективна, науково-фантастична. · Психологічні новели: їх часто називають новелами жахів. Основна тема - зіткнення людини, вихованої на ідеалістичних уявленнях, з антигуманними проявами буржуазної американської реальності та трагічні наслідки цього зіткнення. · Особливий акцент було зроблено на загрозі такого явища, як бездуховність людини. · Предметом художньо-психологічного дослідження стали хвороба душі, її біль і страх. · Найбільш художньо дослідженим у психологічній новелістиці Е. по стало відчуття страху: страху перед життям, перед смертю, людьми, самотністю, божевіллям, знанням. · Класичним зразком психологічної новели вважається "Падіння дому Ашерів", в якій аналізується витончена і смертоносна форма душевного розладу, страху перед життям і смертю, що веде до руйнування особистості. · У психологічних новелах Е. по досліджував також різні форми роздвоєння свідомості ("Вільям Вільсон"). Пильна увага письменника до таких станів душі була обумовлена розумінням того, що безумний світ його героїв, психологічно проаналізований, є своєрідною формою відображення дійсності. · Інтерес до інтелектуальних можливостей людини лежить в основі детективних або, так званих, "логічних" новел Е. по ("Вбивство на вулиці Морг", "Вкрадений лист", "Золотий жук"). Саме ці новели принесли Е. по славу видатного майстра детективного жанру. · Внутрішня схема детективних новел: - в основі сюжету - розкриття злочину чи таємниці через задачу, яку можна логічно вирішити; - обов'язкова наявність героя і оповідача; - герой - людина освічена, здатна глибоко мислити; оповідач - безпосередня людина, але енергійна і шляхетна; - функція героя - розкрити таємницю чи знайти злочинців; - функція оповідача - робити невірні припущення, на фоні чого герой здається ще більше розумним. - головну увагу попри все Е. по зосереджує не на злочині та його розкритті, а на людині, яка веде розслідування. - особлива увага концентрується на принципах та логіці процесу мислення, що демонструє велич і красу людського розуму. · Е. по був засновником і науково-фантастичного жанру літератури, в основу якого було покладено правило - досягти правдоподібності, використовуючи наукові знання . Такі новели в творчості Е. по поділяються на кілька категорій:   - науково-популярні ("Сфінкс"); - технологічні ("Історія з повітряною кулею"); - метафізичні ("Повість скелястих гір"); - сатиричні ("Розмова з мумією").   · Ж. верн та Г. уелс одностайно визнавали Е. по своїм попередником, вбачаючи у ньому засновника жанру науково-фантастичної літератури.   Г. флобер (1821-1880)   Г. флоберу належить визначне місце у розвитку французького реалізму ІІ половини ХІХ ст. Розквіт творчості письменника припав на 50-60-і роки, коли після революції 1848 р. у суспільному житті Франції різко загострилася класова боротьба та посилилася реакція. Флобер не сприймав міщанської пустоти, безглуздої буденності і проти цього спрямовував свої твори. В той же час світосприйняттю Флобера був притаманний песимізм та розчарування у сенсі людського буття. Літературна спадщина Флобера невелика, але об'єктивний зміст його творів та довершений стиль принесли йому світову славу. Новим у творчості Флобера було: · не звертаючись до гіперболізації, він глибоко і психологічно вірно розкрив дійсність; · об'єктивно виявив закономірності психології середньої людини; · дав як найточніше зображення буржуазної буденності; · Флобер зізнавався у тому, що коли він пише роман, інтрига і фабула йому байдужі: "Я хочу передати колорит, нюанс". Роман "Пані Боварі" явно контрастував з яскравістю східних вражень, відтворених у романі "Саламбо". Сам письменник про це писав так: "У карфагенському романі я намагався створити відчуття пурпуру. У "Пані Боварі" я хотів лише передати один тон, барву плісняви, притаманну оселі мокриць". · Флобер (здебільшого в своїх листах) обґрунтував теорію об'єктивного реалізму, за якою: - в мистецтві також можливі закони і методи природничих наук, завдяки чому художник буде об'єктивно викладати матеріал у творах, не даючи йому власної оцінки; - за висловом Ш Бодлера, у Флобера "сама логіка твору дає собі раду з усіма вимогами моральності, покладаючи на читача видобування висновків". - Письменник просто зображував події, розкриваючи почуття героїв, і читач розуміє, що автор не сприймає того дріб'язкового і безглуздого середовища і тих, хто його населяє. Це виявляється у тоні роману, просякнутому гіркою іронією.   "Пані Боварі" (1857)   · Працюючи над романом, Флобер, за його власним висловом, "намагався влізти в шкуру" глибоко апатичних йому людей. · Основна проблема -- протиставлення романтичних ілюзій - дійсності. · Флобер не сприймав не тільки сучасної йому дійсності, а й пустих та нікчемних людей. · Емма Боварі, на перший погляд, подібна до романтичних героїнь: жадає справжнього почуття, мрійлива, витончена. Вона хоче нового життя, ідеали якого винесла з дешевих бульварних романів, сповнених фальші та примітивізму. На її мрійливу душу, яка прагла вирватися з нудного і сірого середовища, не могли не справити враження надлюдські пристрасті, коханці і коханки, готові заради любові на все, сльози і цілунки, місячні ночі і клятви... І все це сприймалося нею як абсолютно можливий штамп життя. Саме реальність дала Еммі звичайного чоловіка, який не просто контрастував з романними героями, а викликав у неї відразу на тій тільки підставі, що "він не вмів ні плавати, ні фехтувати, ні стріляти зі зброї...". · Не справдилися романтичні сподівання Емми і в її реальних любовних пригодах. Леон, сентиментальний провінційний нотаріус, не відчував особливої потреби у бурхливій пристрасті Емми. Ще гіршим за нього був Рудольф - справжня пародія на романтичного героя. Він вміло спокушає Емму, але, дізнавшись про її намір кохати його довіку, полишає її, т. як перспектива буденного кохання - це не для нього. · Глухий кут, в який потрапляє Емма внаслідок своїх сердечних розчарувань, є своєрідним відображенням і того середовища, де це все відбувається. Під пером Флобера звичайні і абсолютно пристойні зовні фрагменти життя перетворюються поступово на мертве болото, де не було подій, не було руху, де один день був схожий на інший у своїй безнадії та мізерності. · Об'єктивно зображуючи психологічний стан, різні деталі, вчинки та їх мотиви, думки Емми, Флобер приводить читача до поступового розуміння того, що прагнення до витонченого і прекрасного обертаються пристрастю до просто красивого життя - готельного шику, красивих речей та смачної їжі, а бажання неземних романтичних почуттів - інтрижкою у пошуках плотських утіх. Трагедія Емми полягає в тому, що вона не може примиритися з обмеженістю провінційного існування, але її ідеали, сформовані цим же середовищем, так само позбавлені будь якої духовності. Флобер залишається об'єктивним до кінця, зробивши банальною і саму смерть Емми: їй не судилося, як будь-якій романтичній героїні, померти від розбитого кохання. Вона заборгувала велику суму і помирає, отруївшись миш'яком. · Метод об'єктивного реалізму (завдяки використанню Флобером таких засобів зображення, як мрії героя, вчинки та їх мотиви, думки, ставлення до оточуючих, психологічний стан та його прояви) дає можливість читачу не тільки споглядати життя, а й тлумачити його. Тому логічним стає врешті решт співчуття до Емми, яку "пліснява" життя не тільки оповила, а і задушила.     Французька поезія І пол. ХІХ ст. Поетична група "Парнас" (50-60роки)   · Продовження позицій романтизму, але без зайвої патетики і схвильованості - безпристастність і об'єктивність; · Поезія повинна бути далекою від політики: "мистецтво виграє, відвертаючись від банальності"; · Не вірили у можливість зміни існуючих порядків другої імперії (Реставрації) Шарль Леконт де Лиль "Варварські поезії" звертався до античних образів; історичних та біблійних сюжетів, екзотичної природи Сходу. Теофіль Готьєзбірка "Емалі та камеї" , вірш "Кармен". Еротична, екстравагантна, вишукано романтична тематика.     Уільям Теккерей (1811 - 1863) Видатний англійський письменник-реаліст, а до того ж талановитий графік, карикатурист, ілюстратор своїх власних книг. Як професійний журналіст, працював у газетах радикального спрямування та сатиричних журналах. У "Книзі снобів" (1846-1847) створив ряд сатиричних портретів різних представників англійського суспільства. Ця збірка стала початком літературної творчості письменника та виявила сатиричну спрямованість його творчості: · Автор жанру романа-сімейної хроніки. · Не був прибічником революцій, але його сміх перекреслював зло, облуду, паразитизм, марнославство. · Суспільство сприймав як ярмарок, де все продається і купується. · Не мав ілюзій стосовно перемін англійського буржуа, а тому виявляв себе як сатирик і соціальний звинувачувач. · Розкрив снобізм як "хворобу" англійського суспільства. "Сноб" - особа, яка беззастережно схиляється перед модою, манерами, смаками, перед усім, що прийнято у буржуазно-аристократичному середовищі. Сноби бувають скрізь, у різних сферах суспільства. Нариси "Книги снобів" розривали перед читачем сатиричну панораму англійського суспільно-політичного і приватного життя. Слово "сноб" існувало в англійській мові і до Теккерея. Але саме він надав йому сатиричного змісту, з яким воно ввійшло в англійську літературу і набуло світової слави. Плазуючи перед тими, хто вище нього за власністю чи станом, сноб з презирливістю дивиться на тих, хто стоїть нижче. Снобізм - моральна психологічний образ і поведінка сноба - означає пихатість, чванство, претензію на вишуканість, потворність і деспотизм".     Найбільш відомий роман - "Ярмарок суєти. Роман без героя" Англія - ярмарок, де їдять і п'ють без міри, закохуються і зраджують, хто плаче, а хто скаче, курять, обдурюють, б'ються, тут є різного роду публіка: вульгарні, нарум'янені дівки, шарлатани... · Все визначається величиною капіталу. · Все це сприймається як належне - адже всі - сноби. · Жанр - роман-хроніка (з юності до старості). · Життя у розвитку, обумовленість характерів соціально-суспільним життям. · В центрі - доля двох подруг: Беккі Шарп та Емілії Седлі.   Беккі Шарп: - Вона сирота, момент виходу з пансіону - момент початку боротьби за місце в житті. - Беккі готує для цього зброю: не зупиняється ні перед чим, аби бути багатою, жити так, як їй хочеться, бути на висоті в суспільстві. - Відмовившись від позитивних героїв, Теккерей головною героїнею свого твору зробив Беккі Шарп. Беккі - типове явище в буржуазному суспільстві і водночас його результат. Життєві обставини, в які вона з дитинства потрапила, навчили її брехати і лицемірити. Вона рано зрозуміла всесильну владу грошей у людському суспільстві. Її боротьба за місце в житті розпочалася з усвідомлення того, що гроші і суспільне становище - єдина мета її існування, а також того, що багатство скрізь відкриває їй двері - Вона егоїстична, жорстока, безсердечна; їй притаманне марнославство. - Вона авантюристка, одна з багатьох, вона не виняток, але вона розумніша за інших. - На її вчинки гроші дають можливість іншим дивитись поблажливо. - Але: Беккі позбавлена святенництва, вона відверто судить про себе і про інших, і розуміє, що тільки гроші можуть дати їй бажане, і заради них вона здатна на все. Змальовуючи долю своєї героїні, письменник весь час підкреслює, що безпринципність Беккі не є проявом індивідуальної хибності характеру: вона є результатом певних суспільних закономірностей. До того ж, Теккерей не намагається засудити свою героїню, адже вважає, що суспільство повною мірою має нести відповідальність за наміри і вчинки людей. В романі "Ярмарок марнославства" тісно переплітаються хроніка аристократична (провінційне дворянство і столична аристократія) та хроніка буржуазна (банкіри, комерсанти, біржові діячі). Англійське суспільство Теккерей розглядав з позицій законів, які ним керують. І виявляє головний закон: корисливий інтерес і жага збагачення. Саме владу грошей Теккерей зображав як рушійну силу буржуазного суспільства, а притаманний йому снобізм, як порок і хворобу.   · Ціла галерея аристократів: буржуазні ділки, поміщики, члени парламенту, дипломати, знатні лорди - всі живуть за законами снобів. Комерсант Осборн, сімейство Кроулі, маркіз Стейн - вони сноби: є гроші - поважають, немає - викидають з рядів. · "Роман без героя", там є симпатичний капітан Доббін, але він не може бути героєм. У кращому випадку - він буде чекати подарунків долі, а протистояти всьому цьому - не в його силі, та і хто це зможе? - Розкриття діалектики індивідуального характеру. - Досліджує протилежність основ людської душі, її потяг як до добра так і до зла. - Не зображує людей ні явно негативними, ні явно позитивними. - Не схильний гіперболізувати будь-що і в цьому полемізує з Діккенсом. - Своє завдання Теккерей бачив у необхідності "точно відтворити відчуття правди". Про те, що письменник у розумінні життя був не схильний до ідеалізації, свідчить змальований ним характер (здалося, зовсім протилежний) Амелії Седлі, подруги Б. шарп. Емілі добра, як янгол, сентиментальна, вірна своєму нікчемному чоловікові, не тільки за його життя, але й тоді, коли стала вдовою. Але ці риси не набувають в зображенні Теккерея позитивного звучання. Весь час відчувається іронія автора, який не витримує в своїй героїні обмеженості, пустоти, примітивної наївності, нездатності до тверезого бачення дійсності, внаслідок чого вона залишається обуреною на ярмарку життя. - Філософська позиція письменника виявляється у тому, що він весь час наголошує на тому, що "все життя - це лялькова комедія, де він сам також бере участь, мало чим відрізняючись від тих, кого змалював в романі". Використовуючи своєрідну форму побудови роману, письменник дозволяє собі сходити зі сцени, говорити з читачами про своїх героїв, про їх негативні та позитивні вчинки, але ніколи на повчає, відмовившись від ролі проповідника. - Теккерей, зображуючи поверхню життя, змальовує героїв такими, якими вони себе вдають, потім розкриває дійсну суть їх слів та вчинків, а потім коментує свої образи, не нав'язуючи читачу готової моралі. - Своє завдання письменник вбачав у тому, щоб, не вірячи у можливість змін, правдиво фіксувати те, що він бачить і спостерігає. І все ж небайдужість письменника виявляється через його гірку іронію, якою проникнутий весь твір (життєві принципи героїв, афоризми, якими сповнений роман). - Теккерей - лялькар, як він себе називає; його герої - маріонетки. Лялькар робить зауваження з приводу героїв, дає свої оцінки, висловлює свої думки. Майстерність письменника примушує забути про умовність прийому і сприймати все, як реальні стосунки між людьми.   - Іронічний і песимістичний погляд на життя примусив Теккерея відмовитись від щасливої розв'язки. Традиційний шлюбний кінець у Теккерея є тільки початком і зовсім не щасливого продовження: "Хто з нас щасливий на цьому світі? Хто з нас, отримує те, чого прагне його серце, а отримавши, не бажає більшого? Давайте поскладаємо ляльок та закриємо валізу, адже нашу виставу скінчено". · Не шукає виходу, як би декому хотілось, у зображенні народних характерів, вважав існуюче життя невідворотним процесом.    



Література Просвітництва | Натуралізм у французькій літературі. Цикл романів Е. золя "Ругон-Маккари". Склад і задум.

Антична література | Середньовічна лірика: жанри, теми, образи | Німецький героїчний епос "пісня про Нібелунгів". | Жанр «высокой комедии» в творчестве Мольера | Классицизм как художественное направление. Н. Буало о классицизме | Сонет в литературе Возрождения. Сонеты Петрарки и Шекспира | Натуралістична концепція людини у романах Е. золя (аналіз одного з творів за вибором студента). | Розвиток особистості в п'єсі Г.Ібсена "Ляльковий дім". | Становище жінки в буржуазному суспільстві другої половини 19 століття у п'єсі Г.Ібсена "Ляльковий дім". | Становище мистецтва у буржуазному суспільстві в романі Джека Лондона "Мартін Іден". |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати