На головну

Антична література

  1. Internet-література
  2. VІІ Література
  3. VІІІ Література
  4. Антична культура Стародавньої Греції та Риму
  5. Антична культура та її вплив на розвиток народів Європи
  6. Антична філософія

Загальні положення ................................................................................. 4

1. Тематичний план ...................................................................................6

2. Основні положення лекційних тем курсу.......................................... 9

3. Рекомендації по виконанню слухачами різних видів самостійної

роботи ..................................................................................................14

4. Плани семінарів....................................................................................18

5. Контрольні завдання для слухачів заочної форми навчання...........26

Література ................................................................................................39

Додатки......................................................................................................40.

Валерій Петрович Василенко

Методичний посібник з дисципліни "Інвестиційний менеджмент " для курсантів та студентів денної та заочної форм навчання. Спеціальність "Менеджмент організації" .

Відповідальний за випуск: В. в. Сисоєв

Редактор:

Коректор:

Підписано до друку Формат 60х84 1/16

Об'єм 1 друк. арк.. Зам.

Друкарня ВІ ВВ МВС України

Антична література

1.Поняття про міф, міфологію, архетипи.

Міф - це витвір колективної фантазії, який відображає погляд давньої людини на світ. Його основа - особливий, міфологічний світогляд давньої людини , яка не виділяла себе з світу природи.

Міф - це розповідь про надприродних істот, які беруть участь у творенні світу, що пояснює походження Всесвіту та його елементів. Давня людина вірила в міфи. Сукупність міфів називають міфологією. Цей термін має ще два значення:

- система вірувань та обрядів

- наука, що вивчає міфологічний світогляд давньої людини та міфи.

Герої міфів - надприродні істоти. Це духи, першопредки, деміурги, культурні герої, трікстери, боги. Деміурги (майстри) творили елементи Всесвіту людей. Культурні герої добували вогонь, вчили ремеслам, землеробству, виготовляли знаряддя праці. Герої (діти богів і людей), маючи незвичайну силу, захищали людей від чудовиськ, а боги керували головними природними стихіями та найважливішими сферами життя (ремеслами, сім'єю, війною, мистецтвом).

Міфи були явищем сакральним (священним), доступним лише обраним.

Міфічний час - це "початковий", "перший" сакральний час, це час творення, коли все з'являється вперше, коли відсутні кордони між світом богів, світом людей, світом мертвих, коли можливі шлюби між богами і людьми.

Міф був тісно пов'язаний з обрядом, "переживався", "зображувався", "відтворювався" в ньому. Розігрування міфів називають містеріями.

Міфи зафіксували архетипи. Теорію архетипів, створив швейцарський вчений-психолог Карл Густав Юнг. Найдавнішими архетипами Юнг вважав архетипи матері (стихія життя), немовляти (початок), старого (мудрість, прихована за хаосом буття), тіні (нерозумне, інстинктивне, тваринне), анімуса і аніми (несвідома сутність протилежної статі), які зараз тлумачаться просто як "чоловік і жінка". Архетип матері реалізується в образах богинь родючості (Деметрі та Макоші), долі, смерті. Образ старого, в образах провидців, порадників.

Зараз термін "архетип" розширив своє значення. Ним позначають будь-який характерний для певної культурної епохи або письменника образ.

2. Категорії міфів. Міфи давньої Греції.

Виділяють такі категорії міфів:

- етіологічні (пояснювальні) пояснюють походження рослин, тварин, елементів ландшафту, культів ритуалів;

- космогонічні пояснюють походження Всесвіту і його головних елементів. Теогонічні розповідають про походження богів, солярні - сонця, лунарні - місяця, астральні - зірок, антропогонічні - людей;

- календарні пояснюють зміну дня і ночі та пір року;

- тотемічні розповідають про тотемних першопредків;

- героїчні - про подвиги героїв, їх боротьбу з чудовиськами;

- близнюкові - про близнюків;

- есхатологічні розповідають про кінець світу.

Грецький космогонічний міф розповідає що спочатку існували Хаос (порожнеча), Гея, Тартар та Ерот. Хаос народив Морок (Ереб) і Ніч, а вони - Світло (Ефір) і день. Потім з'явився Уран (небо). Тобто спочатку з'явився простір. Дітьми Геї і Урану стали Хронос (час) і Рея. Хронос силою відняв владу у батька, а сам ковтав своїх дітей. Реї вдалось обманом врятувати тільки Зевса, який виріс, переміг батька, примусив повернути своїх братів і сестер і став керувати світом. Боги жили на горі Олімп, тому їх називають олімпійськими. До них відносилися Зевс (верховний правитель, цар богів і людей), Посейдон (брат Зевса, володар морів і океанів), Аїд (брат Зевса, володар царства мертвих), Деметра ( сестра і дружина Зевса, богиня родючості), Гера (сестра Зевса і дружина після Деметри, богиня родинного щастя), Афіна (дочка Зевса, що народилася з його голови, покровителька ткаль, богиня мудрості і справедливої війни), Аполлон (син Зевса, покровитель медицини і мистецтв), Артеміда (дочка Зевса, сестра-близнюк Аполлона, богиня звірів, рослин, природи, полювання), Арес (син Зевса, бог агресивної війни), Гермес (син Зевса і його вісник, покровитель мандрівників, мореплавців, шахраїв, купців), Афродіта (богиня краси, молодості, кохання), Гефест (син Зевса і Гери, чоловік Афродіти, бог-коваль). В грецькій міфології існувало і багато інших богів. Діоніс був богом рослинності, плодючості, вина. Дев"ять муз (дочок Зевса і богині пам'яті Мнемосіни) були богинями різних мистецтв і наук: Мельномена - трагедії, Терпсіхора - танцю, Талія - комедії, Кліо - історії, Ерато - любовної лірики, Евтерпа - лірики, Полігімнія - гімнів, Калліона - епічної поезії, Уранія - астрономії.

Багато міфів розповідають про подвиги героїв. Серед них міфи про Геракла, який здійснив багато подвигів, головними вважають 12 з них. Він зокрема вбив Лернейську гідру, Німейського лева, Стафілейських птахів, коней-людожерів, царя Діомеда. Міфи про Тезея розповідають про його двобій з Мінотавром. Серед героів Одіссей, Ясон, який здобув Золоте Руно, Персей, який врятував від морського чудовиська царівну Андромеду і вбив Медузу Горогону. З грецькою міфологією, яка стала основою античної літератури, пов'язано багато образних висловів: "летіти в тартарари", "канути в Лету", "Ахіллесова п'ята", "спів сирен", "панічний крик" (жах), "заблукати в Лабіринті", "яблуко розбрату", "Троянський кінь", "Сізіфова праця", "Танталові муки"...

До найбільш відомих етіологічних міфів відносяться міфи про Аполлона і Дафну, Пана і Серінгу, Арахну, Дедала і Ікара, Пігмаліона.

3. Епоси Гомера "Ілліада" та "Одіссея". Міфологічна основа та Зміст.

Епоси Гомера довго існували лише в усній формі, вони були створені у кінці IX-VII ст. до н. е., а записані у VI ст. до н. е. Тоді ж вони були розділені кожен на 24 пісні за кількістю літер у грецькому алфавіті. Гомер був аедом. Так в Греції називали співців-поетів. Основою епосів стали міфи про Троянську війну. Приводом для війни стало яблуко з написом "Найгарнішій", яке на весілля Пелея і Фетіди підкинула богиня чвар Еріда, бо її на нього не запросили. Вибирав найчарівнішу серед трьох богинь: Гери, Афіни і Афродіти - троянський царевич Паріс. Він віддав перевагу Афродіті, бо за це богиня пообіцяла йому найчарівнішу жінку - Єлену, хоч вона вже була дружиною ахейського царя Менелая, щоб повернути дружину Менелай збирає військо, яке очолює його брат Агамемнон і веде його до Торї. В облозі Трої приймають участь найвидатніші герої Греції. Серед них Ахілл і Одіссей. Війна тривала 10 років і закінчилась перемогою ахейців. До троянського циклу міфів відносяться і міфи про повернення героїв додому, зокрема про десятирічні мандри Одіссея. Основою "Ілліади" стали події 50-ти діб останнього 10-го року облоги Трої. Її зав'язка - гнів Ахілла на Агамемнона, який забрав собі Ахіллову бранку. Ображений Ахілл відмовляється приймати участь у бойових діях і ахейці терплять поразки.

Події в "Іліаді" розгортаються в хронологічній послідовності. Кульмінація поеми - бій Ахілла з троянським царевичем Гектором. Ахілл повертається на поле бою, щоб помститися за смерть свого друга Патрокла, який вийшов на поле бою в обладунку Ахілла і був убитий Гектором. Двобій описується дуже детально. Він завершується перемогою Ахілла. Пріам умовляє героя віддати тіло сина за великий викуп, і Ахілл, розчулений батьківськими слізьми врешті погоджується. "Ілліада" завершується сценою поховання і оплакування Гектора.

З батальними сценами в "Іліаді" контрастують мирні: прощання Гектора і Андромахи, сцени поховання Патрокла, після якого відбуваються змагання воїнів, на щиті Ахіла детально описуються картини мирної праці. Так автор протиставляє війну миру. Зав'язка "Одіссеї" - теж гнів, гнів Посейдона на Одіссея, за те, що той осліпив його сина циклопа Поліфема. Але в "Одіссеї" не одна а три сюжетні лінії і подорож сина Одіссея Телемаха в пошуках батька, подорож самого Одіссея і історія сватання женихів до Пенелопи. Хоч ці сюжетні лінії розвиваються паралельно, але їх події в поемі зображуються як такі, що відбуваються послідовно, а в сюжеті про подорож Одіссея порушена хронологічна послідовність подій і багато з них викладені ретроспективно. Ми зустрічаємося з героєм вже наприкінці його подорожі, коли він знаходиться на острові Каліпсо, де пробув вже 7 років. За наказом богів Калліпсо відпускає Одіссея. Буря викидає його на острів феаків, де на бенкеті у царя Алкіноя Одіссей розповідає про свої мандри, про те, що сталося з ним і його товаришами на острові кіконів, лотофагів, циклопів, бога вітрів Еола, лестрігонів, про чари Цірцеї, острів сирен, страшних Сцилу і Харибду, про перебування в Аїді та на острові Геліоса. Факійці допомагають Одіссею повернутись на рідну Ітаку, де він спочатку зустрічається з сином і у вигляді жебрака з'являється в палаці. Там безчинствують женихи. Під час змагання в стрільбі з луку, яке влаштовує Пенелопа, Одіссей розправляється з женихами, карає служниць і відкривається Пенелопі. Завершує поему зустріч Одіссея з батьком і примирення з родичами вбитих женихів. В обох поемах детально описані звичаї і побут тогочасних греків. Це дало право Гнєдічу назвати їх "енциклопедією давнини". На українську мову епоси переклав Борис Тен.

4. Герої та поетика епосів Гомера.

В "Ілліаді" і "Одіссеї" Гомера величезна кількість дійових осіб і серед них, безумовно, боги. Саме боги впливають на долю героїв, їх наказ або порада обумовлює дію персонажа.

Афіна, зокрема, постійно допомагає Одіссею. Образи героїв статичні. Не розкривається їх внутрішній світ, думки. Автор описує лише зовнішні прояви почуттів. Звичайних воїнів Гомер характеризує 2-3 словами. Головними ж героями є надзвичайні особистості: царі, герої. Це, перш за все, Ахілл, Гектор і Одісей. Вони втілюють ідеал епічного героя, героя-воїна.

Ахілл уособлює військову відвагу і мужність, як ії розуміли давні греки. Він не боїться смерті, хоч знає, що мусить загинути під Троєю. Йому притаманне загострене почуття власної гідності, і він ніколи не приховує своїх почуттів, зокрема гніву. Ображений Агамемноном, Ахілл готовий його вбити. Він гнівно відкидає пропозицію Гектора домовитися про те, щоб не нівечити його тіло в разі перемоги, але Ахілл здатен і на співчуття. Він врешті-решт віддає тіло батькові для поховання. Хоч Гектор і ворог ахейців, він теж зображується як справжній герой. Йому притаманне високе почуття честі, його люблять і шанують троянці. Більш за все він боїться, що троянці можуть його звинуватити в нестачі сміливості, в невмінні керувати військами. Він долає невпевненість і страх і вступає в двобій з Ахіллом. Як люблячий чоловік і батько Гектор постає в сцені прощання з Андромахою.

Справжнім героєм показаний і Одіссей. Після Ахілла і Діомеда він третій за доблестю у війську ахейців. Але перемагати і долати перешкоди йому допомагає розум і хитрість. Саме тому його називають «велемудрим», «розумним», «хитромудрим», саме завдяки його хитрості супутникам Одіссея вдається вийти з печери циклопа Поліфема. Розум допомагає йому помститися зухвалим женихам своєї дружини: за його порадою слуги виносять зброю женихів із зали, де відбувалося змагання у стрільбі з лука, і зачиняють двері. Одіссей любить свою рідну Ітаку, будь-що намагається повернутися до дружини і сина. І хоч кохання німфи Калліпсо могло подарувати йому вічну молодість і безсмертя, він прагне додому.

Крім головних героїв, в епосах Гомера виведено багато другорядних. Це Мікенський цар войовничий Агамемнон, спартанський цар Менелай, мудрий Нестор - вічний тип старця, який любить згадувати роки юності і давати поради, войовничий Діомед з Аргоса, троянський цар Пріам.

Поеми Гомера - класичні зразки давніх епосів, які розповідають про героїчні події далекого минулого. Їм властива гіперболізація, величний (гомерівський) спокій, який проявляється в тому, що всі події: і щасливі, і драматичні - описуються однаково, докладно і відсторонено. Головна особливість поетики - ретардація (уповільнення дії). Дія уповільнюється за рахунок детальних описів, повторів слів, фраз, епізодів, а також за рахунок вставних сюжетів. Опис щита Ахілла, наприклад, займає 130 віршів. В поемах багато трафаретних віршів і висловів, розгорнутих порівнянь, епітетів (здебільшого двоосновних - шоломосяючий, чорнокосі, прудконогий). Епосам властива хронологічна несумісність одночасних подій. Урочистого звучання їм надає особливий тип віршування - гекзаметр (шестистопний неримований дактиль).

5. Антична трагедія. Її походження та структура. Античний театр.

Слово "трагедія" (по-грецьки "пісня козлів") свідчить про генетичний зв'язок цього жанру античної драми з обрядами, пов'язаними з культом бога родючості Діоніса. За міфами його супроводжували козлоногі демони родючості - сатири. А в обряді Діоніса символізував білий козел, якого розривали, щоб таким чином прискорити смерть бога і його нове народження молодим і сильним. Під час обряду виконували дифірамби - гімни на честь Діоніса. На цей зв'язок вказував ще Арістотель, якому належить теорія трагедії, викладена в його знаменитій "Поетиці". В трагедії зокрема приймав участь хор, що складався з 12-ти хоревтів (співців) і мав соліста (коріфея). Основними структурними елементами трагедії були пролог, парод, епісодії, коммос і ексод. Пролог знайомив з попередніми подіями, про які на початку розповідали персонажі, потім урочисто виходив хор (парод), який співав пісні - стасими (стоячі пісні).

Основний структурний елемент трагедії - епісодій. Тоді так називали діалогічні частини твору. В найдраматичнішій і кульмінаційний момент хор співав пісню, в якій оплакував героя і при цьому бив себе в груди. Ця пісня називалася - коммос. Ексод - фінал трагедії. Його роль виконувала зазвичай пісня хору. Трагедії представляли в театрі. Свою назву ця споруда отримала завдяки назві місць для глядачів - театрону. Театрон оточував у вигляді багатоступеневої і поділеної на сектори підкови орхестру, круглу площадку, на якій стояв хор. Посередині площадки находилась естрада - підвищення зі східцями, на яке піднімались корифей або актори. За орхестрою знаходилось місце, в якому зберігались костюми і театральна бутафорія. Місце між сценою і орхестрою називалось проскенієм. На ньому розміщали декорації, які завжди імітували вхід в місто, храм або палац. Про події, які відбувались за ворітьми, частіше всього просто розповідали. По обидва боки сцени виступали вперед бокові флігелі-параскенії, які обрамляли місце дії і не давали розосереджуватися звукам голосів хору і акторів. Актори грали в масках, в особливому об'ємному одязі, взутті на платформі - котурнах. Всі ролі виконували лише чоловіки, а жіночі - юнаки.

Театральні вистави зазвичай відбувалися в період Великих Діонісій (в березні) і мали форму змагань драматургів (драматичних агонів) В театрах влаштовувались і змагання дифірамбічних хорів.

В Греції театр називали "школою для дорослих".

6. Ідейно-художній аналіз однієї з трагедій Есхіла, Софокла і Евріпіда.

Есхіл, Софокл і Еврипід були сучасниками. Найстаршого з них - Есхіла називають "батьком трагедії". Найбільш популярним був Софокл. Кожен з драматургів зробив свій внесок в розвиток жанру трагедії. Основою трагедій, які спочатку об'єднували в трилогії були грецькі міфи про богів, героїв і царів. Міфологічні сюжети допомагали авторам звернутися до злободенних політичних і соціальних проблем, до проблем морально-етичних. Зокрема в трилогії про Прометея ("Прометей вогненосець", "Прометей закутий", "Прометей звільнений") Есхіл засуджує тиранію в особі невдячного і жорстокого Зевса. Він наказує Силі, Владі і Гефесту прикувати титана Прометея до скелі, хоч той колись допоміг Зевсу отримати владу. Це кара за те, що Прометей допоміг людям і дав їм вогонь. За Есхілом Прометей ще й багато чому навчив людей: навчив мислити, дав їм пам'ять, навчив ремеслам, наукам, медицині. Прометей може уникнути покарання, якщо відкриє Зевсу тайну народження бога, сильнішого за нього. Але мужній Прометей залишається непохильним.

Ідеальною, зразковою трагедією Аристотель вважав трагедію Софокла "Цар Едіп". В усіх своїх трагедіях і в цій зокрема Софокл зосереджує свою увагу на долі окремої людини. Трагедію "Цар Едіп" називають "трагедією Фатуму". Її головна думка - від долі не втечеш. Цю думку ілюструє історія двох царів міста Фіви Лая і його сина Едіпа, спроби яких уникнути долі не вдалася. Зав"язкою трагедії "Цар Едіп" стає моровиця, яку боги наслали на місто Фіви, де вже багато років править Едіп, який колись відгадав загадку Сфінкса і звільнив місто від цього страшного чудовиська. За це вдячні жителі зробили його царем, давши в дружини вдову попереднього царя Лая, вбитого невідомою людиною.

Едіп посилає за провидцем Тіресієм і, дізнавшись від нього, що моровиця - це кара за те, що до цього часу не знайдено і не покарано вбивцю Лая, починає його шукати. Пошуки вбивці Лая стають основою сюжету. Співставляючи свої спогади, розповіді дружини про Лая, який хотів уникнути пророцтва (його мусив вбити власний син) і тому наказав вбити свою дитину. Едіп розуміє, що він і є ця дитина і вбивця батька. Едіп теж хотів уникнути долі, бо дізнався від пророчиць, що мусить вбити батька і одружитись на власній матері. Тому він пішов від царя Поліба, якого вважав рідним батьком і на шляху в сутичці убив невідому людину. Нею і виявився цар Лай.

В своїй трагедії Софокл зосереджує увагу на тому, як Едіп шукає вбивцю, і як він при цьому переживає, тому в ній дуже багато несподіваних поворотів подій (перепетій). Найдраматичніша з них - самогубство дружини. Дізнавшись істину, Едіп сам карає себе і виколює собі очі і йде з міста.

7. Античний роман. Роман Лонга "Дафніс і Хлоя". Тема кохання та образи роману.

Грецький роман як жанр сформувався в ІІ - І ст. до н. є. Сам термін "роман" виникає значно пізніше, у Середні віки, а греки називали свої романи "оповіданнями" або просто книгами. Перші романи до нас не дійшли. Виникає цей жанр в період занепаду античного світу, коли людина почала відчувати себе іграшкою у руках долі та обставин і авторів почали цікавити долі і почуття звичайних людей. Повністю до нас дійшли лише 5 романів, серед яких одним з найцікавіших є роман Лонга "Дафніс і Хлоя". Він поєднує в собі риси кількох жанрових різновидів роману. Це буколічний (пасторальний) роман, бо його основні герої - пастух і пастушка. Дія відбувається на острові Лесбос, де жила і творила легендарна Сапфо, головною темою лірики якої було кохання. Основою сюжету роману стала історія кохання і пригоди двох підкинутих дітей, Дафніса і Хлої. Їх знайшли і виховали селяни. Дітьми опікується бог Ерот, Пан і німфи. В романі дуже детально описується історія почуттів юних закоханих, які спочатку не розуміють суть того, що вони відчувають одне до одного. З розповіді старого пастуха Філета про бога Ерота Дафніс нарешті розуміє, що таке кохання. Дафніс і Хлоя чують про те, що Ерот сильніший за Зевса. Власне в цій розповіді образно виражена ідея твору про силу кохання. Юним закоханим прийшлося подолати багато перешкод на шляху до щастя. За Хлою сватаються інші, багаті женихи. Розбійники захоплюють Дафніса, але йому вдається врятуватись. вороги захоплюють Хлою, але бог пан наводить на них "панічний жах", і вони її звільняють. Дафнісу вдається знайти скарб, і таким чином бідність вже не була перешкодою його шлюбу з коханою. Але з'являється інша перешкода - не було згоди хазяїв А коли на місцеве свято приїздить хазяїн Дафніса, він хоче подарувати Дафніса як раба своєму параситові. Прийомний батько розповідає хазяїну про те, як знайшов юнака і показує речі, що були при ньому, по яких хазяїн пізнає свого сина.

Врешті решт знаходить своїх батьків і Хлоя. Роман завершується весіллям і розповіддю про те, як далі жили Дафніс і Хлоя. А вони не захотіли жити в місті і залишились пастухами.

Життя пастухів в романі зображується ідеалізовано. Історія кохання розгортається на фоні прекрасної природи, яку автор описує в різні пору року. Роман написаний ритмізованою прозою. Він став класичним зразком любовного (еротичного) роману.

Художні достоїнства твору високо оцінили письменники Нового Часу, зокрема Гете і Анатоль Франс.

8. "Енеїда" Вергілія, її зв'язок з епосом Гомера. Проблематика. Образ Енея та Дідони.

Вергілій був автором багатьох творів, але всесвітню славу йому принесла тільки героїчна поема "Енеїда". Її ідейний зміст пов'язаний з уславленням Августа Цезаря та Римської імперії. За міфом Рим за наказом Юпітера заснував троянець, син Венери і Анхіза Еней. А рід усиновленого Юлієм Цезарем Августа брав свій початок від сина Енея Іула. Таким чином Вергілій стверджував божественне походження Августа, і, уславляючи Енея, уславлював тим самим імператора. В "Енеїді" Анхіз, батько героя, показує сину, який прийшов в підземний світ, всіх славних нащадків, які управлятимуть Римом. А на щиті, викуваному для Енея Вулканом, зображується історія Риму, його військові перемоги, тріумф Августа. Для втілення цієї ідеї Вергілій обирає форму героїчної поеми, запозичену Гомера, славетного поета Давньої Греції.

Перші шість пісень "Енеїди" нагадують "Одіссею". В них розповідається про мандри Енея, який покинув зруйновану Трою. На відміну від Гомера, Вергілій детально описує трагедію падіння Трої і події, що їй передували : загибель Лакоона і його синів, смерть Пріама, загибель жителів міста, палаючі будинки, те, як Еней з сином і батьком виходять з палаючого міста. Про це все Еней розповідає сам на банкеті у карфагенської цариці Дідони.

Останні 6 пісень "Енеїди" схожі на "Іліаду". Еней бореться за руку дочки царя Латина Лавінії з Турном. в одному з боїв гине друг Енея Палант.

Завершує "Енеїду" розповідь про двобій Енея і Турна, яка дуже нагадує розповідь про двобій Ахілла і Гектора. Перемагає в ній Еней.

Еней - герой, але герой трагічний. Він вигнанець, який переживає загибель рідного міста, смерть дружини і батька, його переслідує Юнона. Вона не хоче, щоб він заснував Рим, бо в майбутньому Рим мусить зруйнувати Карфаген, покровителькою якого є Юнона. Еней в усьому слухається богів, які наказують йому виконати покладену на нього місію - стати засновником Римської імперії . Саме тому він мусить пожертвувати своїм коханням до Дідони. Еней відпливає від берегів Карфагену , хоч Дідона умовляє його залишитись з нею ще хоч ненадовго. Історія кохання Енея і Дідони - один з найдраматичніших епізодів поеми Вергілія. Дідона постає перед нами сильною, вольовою жінкою, здатною на сильне почуття. Хоч закохується вона в Енея з волі Юнони і за допомогою Венери, але автор і психологічно мотивує її почуття і вчинки. Дідону захоплює і вражає розповідь Енея про пережите ним.

ЇЇ , як і героїнь Евріпіда, буквально роздирає внутрішній конфлікт : вона любить Енея , але в свій час дала обітницю залишатися вірною вбитому її братами чоловіку. Але глибоке почуття до Енея перемагає. Тим трагічніший фінал цього кохання. Коли кораблі Енея відпливають, кохаючи і водночас проклинаючи його, Дідона кидається в вогонь і пронизує себе мечем, який їй подарував Еней. Еней і Дідона зустрінуться востаннє в царстві Плутона. Еней з сльозами на очах буде просити пробачення, але горда Дідона мовчки піде геть.

Поеми Вергілія відрізняє Психологізм. Від епосів Гомера Вергілія міфологізм є невіддільним від історизму.

"Енеїда" стала предметом наслідування багатьма авторами, а Данте в "Божественній комедії" зробив Вергілія провідником по "Пеклу" і "Чистилищу".

9."Метаморфози" Овідія та відображення в них давньогрецьких міфів.

"Метаморфози"(або "Перетворення")- головний твір Публія Овідія Назона. Це поема , яка включає біля 250 грецьких міфів, що об'єднані автором в 15 книг. В поемі Овідій намагався дати системний виклад всієї античної міфології по тих періодах, які тоді вважалися реальними. Поема починається з найдавнішого перетворення - хаосу в космосі. Далі розповідається про чотири віки історії людства: золотий, срібний, мідний і залізний, До найдавніших сюжетів Овідій відносить міфи про Аполлона і Дафну, Іо, Фаетона. ІІІ і ІV книги об'єднують фіванську міфологію та міфи про Нарциса, Ехо, про подвиги Персея. VІІ книга розповідає про аргонавтів, про Ясона і Медею. ВVIII-IX книгах викладені міфи періода Геракла: про подвиги Геракла, про Дедала і Ікара, Орфея і Еврідіку, про золото Мідаса. XII-XIII книги включають міфи про Троянську війну. Книги XIII-XV присвячені міфологічній історії Риму. Закінчує "Метаморфози" розповідь про смерть Юлія Цезаря і його перетворення в зірку та похвала Юлію Цезарю та Августу. Оповідаючи про постійні, безкінечні перетворення, поет тим самим стверджує, що життя - це постійний рух, в ньому все змінюється, ніщо не зникає без сліду і не з'являється з нічого. Міфи у викладі Овідія - це художні твори. Від традиційних міфів їх відрізняє те, що поет дуже детально описує сам процес перетворення. Він включає в свої поеми багато побутових деталей ( описи одягу, інтер'єру, приготування їжі), які іноді займають більшу частину твору. Крім того, Овідій детально описує почуття, переживання, роздуми героїв. У викладі поета міфи набувають повчального змісту, а перетворення починає сприйматися як покарання за певні людські вади. Нарцис покараний за надмірну самозакоханість. Ехо - за балакучість. Арахна - за самовпевненість та неповагу до старших, Ніоба, синів та дочок якої вбили Аполлон і Артеміда, - за заздрощі до Латони, матері цих богів , яку Латона весь час переслідувала своїми докорами. Вона ніяк не змогла змиритися з тим, що Латону, у якої всього двоє дітей, люди більше шанують, ніж її, матір 14 дітей.

З усіх почуттів, які властиві людям , Овідій частіше описує кохання в найрізноманітніших його відтінках. Ідилічною і спокійною постає перед нами любов старих Філімона і Бавкіди, пристрасне почуття Аполлона і Пана лякають юних німф Дафну і Серінгу, і вони перетворюються на лавр і очерет. Трагічно закінчується історія пристрасного кохання Пірама і Фісби, які не можуть відкрито зустрічатись через ворожнечу батьків. Побачивши під деревом шовковиці, де закохані домовились зустрітись, закривавлену накидку Фісби і подумавши, що вона загинула, Пірам вбиває себе. А потім так само вчиняє і Фісба, бо не може жити без коханого. Любов здатна творити чудеса. Розчулені піснею Орфея, володарі похмурого царства мертвих Аїд і Персефона погоджуються повернути дружину співця Еврідіку на землю , але, на жаль, попри заборону, Орфей озирнувся, і тінь Еврідіки зникла. А Афродіта , вражена силою кохання скульптора Пігмаліона до вирізаної зі слонової кістки дівчини Галатеї, оживляє статую.

Головна властивість стилю "Метаморфоз" - естетизм. Поет описує все красиве, милується ним..

"Метаморфози" Овідія стали чи не найголовнішим джерелом наших знань про античну міфологію.

9. Жанр байки у світовій літературі (Езоп, Федр, Лафонтен, Крилов).

Розвиток жанру байки пов'язаний з іменем легендарного грецького байкаря Езопа. Вважається, що він жив у VI ст. до н. е. Головним джерелом свідчень про Езопа став створений в римський період на основі анонімній біографії "Роман про Езопа". З нього ми знаємо, що Езоп був рабом з Фрігії, слугою Ксанфа. Його звільнили, і він був радником у царя Мідії Креза. Байки (їх 426), що приписують Езопу, пов'язані з давньою народною традицією, є творами фольклору. Байка - це невелике алегоричне оповідання, в якому закладений дидактичний (навчальний) зміст. Байки Езопа мають прозову форму, вони дуже короткі і прості за формою, не мають ніяких риторичних прикрас. На початку або в кінці коротко формулюється мораль. Їх сюжети взяті з життя, повсякденного побуту. До найбільш відомих сюжетів , до яких потім звертались інші байкарі, слід віднести сюжети байок "Голодна лисиця" ("Лисиця і виноград"), "Вовк і ягня ", "Цикада і мурашки", "Селянин і змія", "Ворон та лисиця", "Дуб і очеретинка". Римський поет І ст. до н. е. Федр надав байкам Езопа літературну і віршовану форму і видав кілька книг "Езопових байок". Він переклав їх на латину і ввів елементи римського побуту. Його байки направлені проти "сильних" світу, він засуджує тих багатіїв , які привласнюють собі чужу працю. Федр висміював тих критиків, які вважали байку "низьким жанром". В байці "Запах пустої амфори" він стверджує, що амфора довго зберігає запах вина, яким колись було наповнена. Так і слава поета буде жити , хоч, може, збережеться небагато його творів. Автори епохи класицизму знов відродили жанр байки. До цього жанру звертався зокрема французький поет Лафонтен (XVII ст.) Він автор 12 книг байок. В своїх байках він малював сатиричну картину звичаїв епохи Людовика XIV. Під "масками" тварин в його байках виступали його сучасники з їх вадами і пристрастями, яких завдяки портретним деталям, фразам , натякам, швидко впізнавали читачі. В відомі ще з часів Езопа сюжети він вводив деталі сучасного йому побуту, французького придворного життя. На чолі великого царства звірів Лафонтен поставив Лева. Самовпевнений, самозакоханий і разом з тим жорстокий і мстивий, він дуже нагадував Людовіка XIV, який не міг встояти проти лестощів. Його оточують придворні, менші, ніж він хижаки - Вовки, Лиси, Ведмеді. Вони дуже хитрі, підступні, лицемірні і жадібні, будь-що намагаються добитися прихильності короля і ведуть між собою постійну війну. Лисиця, наприклад, ("Лисиця і вовк"), коли Лев захворів , розповідає про те , що ходила молитися за нього і дізналася, що зцілити його може тільки прикладена до тіла шкура, зідрана з Вовка.

В російській літературі XIX ст. до жанру байки звертався І. а. крилов. Він переклав на російську мову байки Езопа, Лафонтена і створив багато оригінальних творів на сюжети, які йому підказала російська дійсність , російська історія і власний досвід. Свої байки він об'єднав у 9 книг. "Вовк на псарні", "Обоз", "Кіт та кухар" стали відгуком на події Вітчизняної війни 1812 року з французами. В першій з них в образі нахабного Вовка він вивів Наполеона, а сивий ловчий , який не вірить йому і не хоче перемир'я з ворогом, - Кутузов. Такими ж оригінальними є сюжети байок "Слон і Моська", "Дем'янова уха", ";Квартет", в байці "Осел і Соловей" Крилов висміює тих, хто, нічого не тямлячи в літературі, береться критикувати твори відомих авторів . Жанр байки до нашого часу є одним з найпопулярніших в літературі, бо життя продовжує давати матеріал для нього.



ЛІТЕРАТУРА | Середньовічна лірика: жанри, теми, образи

Німецький героїчний епос "пісня про Нібелунгів". | Жанр «высокой комедии» в творчестве Мольера | Классицизм как художественное направление. Н. Буало о классицизме | Сонет в литературе Возрождения. Сонеты Петрарки и Шекспира | Література Просвітництва | Зарубіжна література ХІХст. | Натуралізм у французькій літературі. Цикл романів Е. золя "Ругон-Маккари". Склад і задум. | Натуралістична концепція людини у романах Е. золя (аналіз одного з творів за вибором студента). | Розвиток особистості в п'єсі Г.Ібсена "Ляльковий дім". | Становище жінки в буржуазному суспільстві другої половини 19 століття у п'єсі Г.Ібсена "Ляльковий дім". |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати