На головну

Вінницький ІНСТИТУТ СЕРВІСУ 5 сторінка

  1.  1 сторінка
  2.  1 сторінка
  3.  1 сторінка
  4.  1 сторінка
  5.  1 сторінка
  6.  1 сторінка
  7.  1 сторінка

виявити складні області бухгалтерського обліку;

оцінити характер, тимчасові рамки і обсяг аудиторських процедур;

врахувати існування підрозділу внутрішнього аудиту аудируемого особи і його можливий вплив на процедури зовнішнього аудиту;

визначити кількість і кваліфікацію фахівців, необхідних для роботи з даними аудиторським особою.

Аудитор повинен переглядати загальний план аудиту в міру необхідності. Перегляд може бути здійснений, наприклад, в таких ситуаціях:

- При виявленні аудитором значного обсягу договорів про спільну діяльність (якщо перевірка за даним напрямком не була запланована);

- В результаті застосування аналітичної процедури виявлено неправильне відображення фактів господарської діяльності.

Якщо перегляд загального плану збільшує роботу в незначній мірі, зміни в план можуть вноситися провідним аудитором без повідомлення керівництву економічного суб'єкта. У тих випадках, коли перегляд загального плану призводить до значного зростання обсягу робіт, зміни в план повинні бути внесені виключно за погодженням з керівництвом організації.

Процес планування завершується складанням програми аудиту, в якій визначають характер, терміни і обсяг запланованих аудиторських процедур, необхідних для реалізації загального плану аудиту, і яку керівники аудиторської групи використовують як для інструктування асистентів аудитора, так і для контролю якості їх роботи. Програма аудиту повинна переглядатися в процесі аудиту в міру необхідності. Висновки аудитора по кожному розділу аудиторської програми, документально відбиті в робочих документах, є фактичним матеріалом для складання аудиторського звіту і аудиторського висновку.

3. Розрахунок рівня суттєвості

Поняття «істотність» є визначальним в аудиті, так як саме з її допомогою аудитори встановлюють допустиму величину викривлення бухгалтерської звітності, що, відповідно, впливає на аудиторський думку про достовірність бухгалтерської звітності. Згідно п. 3 Правила (стандарту) N 4 «Суттєвість в аудиті», інформація про окремі активи, зобов'язання, доходи, витрати і господарських операціях, а також складових капіталу вважається суттєвою, якщо її пропуск або неправильне відображення може вплинути на економічні рішення користувачів, прийняті на основі фінансової (бухгалтерської) звітності. Істотність залежить від величини показника фінансової (бухгалтерської) звітності та / або помилки, які оцінюються в разі їх відсутності або спотворення.

Принцип суттєвості в аудиті застосовується при вирішенні багатьох завдань. З його допомогою формується логічний взаємозв'язок між етапами аудиту, обсягом і змістом аудиторських процедур, оцінкою результатів зібраних аудиторських доказів і формою аудиторського висновку. Застосування категорії «істотність» дозволяє не брати до уваги незначні події. Однак вся важлива інформація повинна бути розкрита повністю. Крім того, за допомогою суттєвості можна оцінити вплив вартості певних об'єктів бухгалтерського обліку на суму і структуру балансу, на фінансові результати. Отже, в ході аудиторської перевірки досліджуються бухгалтерські операції, які істотно впливають на величину активів, пасивів і фінансових результатів.

Кількісне вираження суттєвості називається рівнем суттєвості. Він встановлюється на стадії планування і залежить від характеристик клієнта: галузь функціонування, масштаб організації, сума прибутку до оподаткування, вартість оборотних коштів, сума валюти балансу, кредиторська заборгованість, сума капіталу, наявність умовних зобов'язань, незвичайні статті в звітності та ін. Рівень суттєвості визначається величиною максимально допустимої помилки в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності, наявність якої не впливає на економічні рішення користувача бухгалтерської звітності, прийняті на основі цієї звітності.

Значення цього поняття зводиться до того, що істотно не передбачає обов'язки аудитора перевірити бухгалтерську звітність організації і дати висновок про її достовірність з точністю до одиниці виміру, в якій ця звітність складена. Крім того, істотність не може виражатися в постійно існуючої абсолютної цифрі. У кожному конкретному випадку для кожної організації істотність може бути різною. Критерієм оцінки суттєвості може бути лише те граничне значення можливої ??помилки в бухгалтерській звітності, яка може змінити її до стану, що не дозволяє кваліфікованому користувачеві зробити на її основі правильні висновки і прийняти економічно обгрунтовані рішення.

При визначенні рівня суттєвості враховують, як правило, два показники: абсолютну і відносну величину помилки. Абсолютна величина - це суб'єктивна думка аудитора, що навіть невелика сума помилки може визнаватися їм суттєвої зважаючи значущості суми незалежно від інших обставин. Відносна величина визначається в процентному відношенні до відповідної прийнятої базової величини (прибутку, виручки від продажів, валюти балансу, власного капіталу і т.п.).

При оцінці суттєвості необхідно враховувати не тільки кількісні, але і якісні сторони інформації, такі як вид діяльності клієнта, стабільність його положення на ринку, фінансовий стан (наприклад, будь-яка сума може виявитися несуттєвою по відношенню до обсягу валового прибутку, але мати значення при виявленні тенденції розвитку).

Аудитор планує істотність для того, щоб обчислити граничний рівень сумарної помилки, яку можна допустити в звітності, щоб вона продовжувала залишатися достовірною. Крім того, істотність планується з метою визначення обсягу аудиторських процедур.

Оцінка суттєвості є професійним судженням аудитора, які не мають стандартного рішення. Визначення суттєвості проводиться в період розробки плану і програми аудиту, так як її рівень впливає на обсяг майбутньої роботи і висновки, які слід зробити в ув'язненні за підсумками перевірки.

Ймовірність виявлення аудитором істотної помилки залежить від безлічі факторів: оцінка ймовірності наявності істотної помилки як керівництвом, так і самим аудитором; обмеження за часом і вартості перевірки; «Очікування» клієнта, що аудитор виявить помилку; ступінь незалежності аудитора; його сумлінність; довіру зовнішнього аудитора до системи внутрішнього контролю; облікова політика організації і ступінь деталізації окремих її положень; відповідність облікової політики вимогам нормативних документів.

Аудитор повинен прийняти рішення, коли помилка, спотворення, неефективність контрольних процедур або відхилення від вимог законодавчих та нормативних актів або їх комбінація стають істотними в бухгалтерській звітності в цілому. Істотність багато в чому визначає відповідальність аудитора за свій висновок, а також безпосередньо впливає на конкурентоспроможність на ринку аудиторських послуг.

4. Визначення аудиторського ризику

Аудитор проводить перевірку фінансової (бухгалтерської) звітності клієнта для того, щоб визначити її достовірність і правильність зазначених у ній показників.

Тому одним з основних завдань аудитора є отримання достатніх доказів для висловлення думки про те, що бухгалтерська звітність, по якій складається аудиторський висновок, складена відповідно до законодавства.

Аудиторський ризик - це суб'єктивно визначається величина, яка характеризує ймовірність висловлювання аудитором неправильного думки про достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності.

Аудиторський ризик складається з наступних складових:

внутрішньогосподарський ризик в обліку у клієнта - ризик наявності суттєвих неточностей у поданій аудитору бухгалтерської звітності;

ризик засобів контролю - ризик того, що за допомогою системи внутрішнього контролю будуть попереджені або виявлені суттєві неточності у бухгалтерській звітності;

ризик невиявлення помилок в обліку у клієнта - ризик того, що проведені аудиторські процедури не подзвонять аудитору виявити помилки та неточності, які вплинуть на достовірність бухгалтерської звітності.

При оцінці аудиторського ризику застосовуються три основних градації:

- Високий;

- Середній;

- Низький.

Аудитор може прийняти рішення про застосування в своїй діяльності більшої кількості градацій, або про використання для оцінки ризиків кількісних показників (відсотків або часток одиниці).

Аудитор при проведенні аудиту повинен вжити всіх необхідних заходів для того, щоб знизити аудиторський ризик до розумного мінімального рівня. Допустимим вважається аудиторський ризик на рівні 5%.

Загальний аудиторський ризик можна представити формулою:

АР = ВХР * РСК * РН,

де:

АР - аудиторський ризик;

ВХР - внутрішньогосподарський ризик;

РСК - ризик засобів контролю;

РН - ризик невиявлення.

Внутрішньогосподарський ризик оцінюється через вірогідність появи істотних помилок при обліку операцій клієнтом, характеризує бізнес клієнта, основні типи операцій, що проводяться і діяльність бухгалтерів. Імовірність появи помилок в обліку не залежить від аудитора, він може лише визначити її значення.

Оцінка внутрішньогосподарського ризику практично завжди повністю залежить від професіоналізму і досвіду аудитора. Але існують об'єктивні чинники, що впливають на рішення аудитора при оцінці внутрішньогосподарського ризику. До них можна віднести наступні параметри.

На рівні перевірки тільки однієї бухгалтерської звітності клієнта аудитор може визначити:

- Чесність керівництва;

- Досвід, знання керівництва, а також кадрові зміни в його складі;

- Постійний тиск на керівництво з боку вищестоящих (чи інших) органів;

- Вплив різних чинників на галузь, до якої належить суб'єкт аудиторської перевірки.

В ході проведення аудиторської перевірки оцінка внутрішньогосподарського ризику може (і повинна) змінюватися в залежності від обставин, виявлених під час аудиторської перевірки.

На етапі планування аудитор повинен дати попередню оцінку ризику невідповідності контролю в діяльності аудируемого особи через ймовірність того, що система бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю даного суб'єкта ефективна з точки зору запобігання або виявлення та виправлення суттєвих викривлень самим клієнтом.

Взаємодоповнююча категорія до ризику контролю - надійність засобів контролю тобто:

високої надійності засобів контролю відповідає низький ризик;

середньої надійності відповідає середній ризик;

низької надійності відповідає високий ризик.

Так, застосування тестів контролю є для аудитора перевіркою правильності виконання ним контрольних процедур. При проведенні тестів контролю аудитор повинен отримати аудиторські докази оцінки ризику засобів контролю, яка нижче високою. Чим нижче оцінка ризику коштів контролю, тим більше підтверджень необхідно отримати аудитору. При оцінці ризику засобів контролю аудитор може використовувати дані аудиту минулих років. Але в такому випадку аудитор повинен мати у своєму розпорядженні надійними доказами, що зроблені в попередньому періоді висновки справедливі і для періоду, що перевіряється.

Прикладами засобів внутрішнього контролю є:

дозвільні написи керівника і (або) головного бухгалтера на документах;

суцільна нумерація створюваних документів;

реєстрація документів в спеціальних журналах;

підшивка копій документів в спеціальні папки;

належним чином організований документообіг;

зустрічні перевірки бухгалтерських записів;

звірки розрахунків;

інвентаризація;

періодичний аналіз стану активів і розрахунків.

Аудиторська перевірка повинна плануватися з урахуванням мінімізації ризику невиявлення помилок, які можливі в обліку у аудируемого особи. Причому допустимий ризик невиявлення визначається аудитором на основі оцінки внутрішньогосподарського ризику і ризику засобів контролю.

Аудитор зобов'язаний не тільки враховувати аудиторський ризик, але і розуміти взаємозв'язок між його складовими і рівнем суттєвості.

Рівень ризику невиявлення безпосередньо пов'язаний з аудитором. При визначенні характеру, строків і обсягу процедур, необхідних для зниження аудиторського ризику до прийнятно низького рівня, аудитор повинен враховувати оцінювані рівні внутрішньогосподарського ризику і ризику системи контролю.

Існує зворотна взаємозв'язок між ризиком невиявлення і сукупним рівнем внутрішньогосподарського ризику і ризику засобів контролю. Якщо аудитор вважає внутрішньогосподарський ризик і ризик засобів контролю високими, то необхідно, щоб ризик невиявлення був низьким. Якщо в ході планування з'ясувалося, що внутрішньогосподарський ризик і ризик засобів контролю мають досить низькі значення, аудитор може прийняти більш високий ризик невиявлення і все одно знизити аудиторський ризик до прийнятно низького рівня.

Завжди при перевірці аудитор зобов'язаний брати до уваги, що між рівнем суттєвості і ступенем аудиторського ризику є зворотна залежність: чим вище рівень суттєвості, тим нижче загальний аудиторський ризик, і навпаки чим нижче рівень суттєвості, тим вище аудиторський ризик.

У разі якщо аудитору потрібно знизити ризик невиявлення, він зобов'язаний:

модифікувати застосовувані аудиторські процедури, передбачивши збільшення їх кількості і (або) зміна їх суті;

збільшити витрати часу на перевірку;

підвищити обсяги аудиторських вибірок.

Тема 7: Проведення аудиторської перевірки

1. Вибірковий метод в аудиті

2. Аудиторські докази

3. Документування результатів аудиту

1. Вибірковий метод в аудиті

Даному питанню присвячена правило (стандарт) аудиту, який називається "Аудиторська вибірка". Аудиторська вибірка - "певна сукупність перевірених документів аудируемого особи" ( "вивчається сукупність документів", "перевіряється сукупність документів"). Кожен аудитор перед тим, як почати перевірку, зобов'язаний визначити точний відсоток вибірки документів аудируемого особи. Зазвичай відсоток вибірки розраховується точно за формулою, використовуючи показники анкети і відомостей, викладених у фінансовій звітності аудируемого особи. Тобто аудитор робить точний розрахунок: скільки документів необхідно йому перевірити, грунтуючись на генеральної сукупності всіх представлених для перевірки первинних документів. Звичайно, в процесі перевірки відсоток вибірки може бути змінений в більшу сторону. Зменшувати кількість вибірки аудитор не має права.

Загалом поняття "вибірковий метод аудиту" можна визначити як застосування аудиторської процедури менш ніж до 100% сукупності перевіряються елементів.

Перше, з чого аудитор починає підготовку до перевірки конкретної ділянки обліку, - це визначення "локальних" завдань, які переслідує аудитор, перевіряючи дану ділянку. На постановку "локальних" завдань впливає як загальна мета аудиту даного господарюючого суб'єкта, так і особливості окремих об'єктів, що перевіряються.

Наприклад, аудитор перевіряє розрахунки з податку на додану вартість. Він ставить конкретне завдання - виявити необгрунтовано взяті до заліку суми ПДВ за допомогою вибірки і тестування відповідних записів з журналу операцій. Після установки завдання (вироблення напрямку) аудиту всі наступні дії перевіряючого будуть орієнтовані на її рішення.

При проведенні аудиту можуть бути використані статистичні та нестатистичні методи до аудиторської вибіркою. Статистичні - це ті, які засновані на статистичних формулах і методах. Нестатистичні - це методи засновані на професійному судженні аудитора, тобто в основу вибірки беруться не статистичні методи, а перевірятися ті операції, які на думку аудитора найбільш схильні до помилок і неточностей.

Залежно від використаного методу відбору, аудитор проводить статистичну або нестатистичної оцінку результатів. Завдання аудитора на заключному етапі - поширити виявлені у вибірці помилки на генеральну сукупність. Оцінка може бути отримана у вигляді конкретного суммового інтервалу, в межах якого із заданою вірогідністю лежить помилка, або у вигляді професійного судження аудитора про цю помилку.

2. Аудиторські докази

В ході аудиторської перевірки аудитори повинні отримати докази з метою формулювання обгрунтованих висновків, на яких грунтується думка аудитора. Аудиторські докази отримують у результаті проведення комплексу тестів засобів внутрішнього контролю та процедур перевірки по суті.

Аудиторські докази - це інформація, отримана аудитором при проведенні перевірки. До аудиторським доказам ставляться первинні документи і бухгалтерські записи, а також письмові роз'яснення співробітників аудируемого особи і інформація, отримана з різних джерел (від третіх осіб).

Тести засобів внутрішнього контролю означають перевірки, що проводяться з метою отримання аудиторських доказів щодо належної організації та ефективності функціонування систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю. Процедури перевірки по суті проводяться з метою отримання аудиторських доказів суттєвих перекручень у фінансовій (бухгалтерської) звітності.

Аудиторські докази повинні мати достатній і належний характер. Достатність є кількісну міру аудиторських доказів. Належний характер є якісною стороною аудиторських доказів. Зазвичай аудитор вважає за необхідне покладатися на аудиторські докази, які лише надають докази на підтримку певного висновку, а не носять вичерпного характеру, і часто збирає аудиторські докази з різних джерел або з документів різного змісту з тим, щоб підтвердити одну і ту саму господарську операцію або групу однотипних господарських операцій.

На думку аудитора про те, що є достатнім належним аудиторським доказом, впливають такі чинники:

- Аудиторська оцінка характеру і величини аудиторського ризику;

- Характер систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю;

- Рівень суттєвості;

- професійний досвід;

- Результати аудиторських процедур;

- Джерело і достовірність інформації.

Аудиторські докази можуть бути отримані від різних джерел: зовнішніх і внутрішніх, а також в різній формі їх надання (візуальної, документальної або усній).

Аудиторські докази більш переконливі, якщо вони отримані з різних джерел, володіють різним вмістом і при цьому не суперечать один одному. Аудитор повинен зіставляти витрати, пов'язані з отриманням аудиторських доказів, і корисність одержуваної при цьому інформації. Однак складність роботи і витрати не є достатньою підставою для відмови від виконання необхідної процедури.

Аудитор отримує аудиторські докази шляхом виконання наступних процедур перевірки по суті:

- Інспектування;

- Спостереження;

- Запит;

- Підтвердження;

- Перерахунок (перевірка арифметичних розрахунків аудируемого особи);

- Перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій;

-аналітичні процедури і т.д.

інспектування

Інспектування являє собою перевірку записів, документів або матеріальних активів. В ході інспектування записів і документів аудитор отримує аудиторські докази різного ступеня надійності залежно від їх характеру і джерела, а також від ефективності засобів внутрішнього контролю за процесом їх обробки.

перерахунок

Перерахунок полягає в перевірці арифметичної точності документів і бухгалтерських записів і у виконанні незалежних підрахунків.

інвентаризація

Інвентаризація - прийом, який дозволяє отримати точну інформацію про фактичну наявність майна і зобов'язань у економічного суб'єкта. Інвентаризації підлягає майно клієнта і його фінансові зобов'язання.

підтвердження

Для отримання інформації про реальність залишків на рахунках обліку грошових коштів, рахунків розрахунків, рахунків дебіторської та кредиторської заборгованості аудиторська організація повинна отримати підтвердження в письмовій формі від незалежної (третьої) сторони.

Запити на підтвердження рекомендується готувати у вигляді документа від імені керівництва економічного суб'єкта на адресу незалежної (третьої) сторони. У них повинно міститися вимога надати необхідну інформацію безпосередньо аудиторської організації.

Перевірка дотримання правил обліку окремих господарських операцій

Цей метод дозволяє аудиторської організації здійснювати контроль за обліковими роботами, виконуваними бухгалтерією.

Отримана інформація вважається достовірною тільки в тому випадку, якщо вона отримана безпосередньо в момент дослідження цих операцій.

усне опитування

Ця процедура може проводитися на всіх етапах аудиторської перевірки. Результати усних опитувань повинні записуватися у вигляді протоколу чи стислого конспекту, в якому обов'язково повинні бути вказані прізвище того аудитора, який проводив опитування, а також прізвище, ім'я, по батькові особи, яка була опитано.

Для проведення типових опитувань аудиторська організація може готувати бланки з переліками питань. У цих бланках можуть відзначатися відповіді опитаних осіб.

Перевірка документів

Документальна інформація може бути внутрішньої, зовнішньої або внутрішньої і зовнішньої одночасно. Документи, підготовлені і оброблені всередині економічного суб'єкта, є внутрішніми. Ступінь довіри аудиторської організації залежить від надійності засобів внутрішнього контролю за підготовкою і обробкою таких документів. Більш переконливими, ніж внутрішні, є зовнішні документи - документи, підготовлені і відправлені економічному суб'єкту третіми особами.

Перевірка документів полягає в тому, що аудитор повинен переконатися в реальності певного документа. Для цього рекомендується вибрати певні записи в бухгалтерському обліку і простежити відбиток операції в обліку аж до того первинного документа, який повинен підтверджувати реальність і доцільність виконання цієї операції.

Відстеження

Під дослідженням розуміється процедура, в ході якої аудитор перевіряє деякі первинні документи, перевіряє відображення даних первинних документів у регістрах синтетичного та аналітичного обліку, знаходить заключну кореспонденцію рахунків і переконується в тому, що відповідні господарські операції правильно або неправильно відображені в бухгалтерському обліку.

Підготовка альтернативного балансу

Для отримання доказів про реальність і повноти відображення в обліку готової продукції (виконаних робіт, наданих послуг) аудиторська організація може скласти баланс витраченої сировини і матеріалів за нормами на одиницю продукції і фактичного виходу продукції (виконання робіт, надання послуг).

Аналітичні процедури в аудиті

Під аналітичними процедурами маються на увазі аналіз і оцінка отриманої аудитором інформації, дослідження найважливіших фінансових і економічних показників економічного суб'єкта з метою виявлення незвичайних і невірно відбитих у бухгалтерському обліку фактів господарської діяльності, а також з'ясування причин таких помилок і перекручувань.

Типовими видами аналітичних процедур є:

а) зіставлення залишків по рахунках за різні періоди;

б) зіставлення показників бухгалтерської звітності з кошторисними (плановими) показниками;

в) оцінка співвідношень між різними статтями звітності і зіставлення їх з даними попередніх періодів;

г) зіставлення фінансових показників діяльності економічного суб'єкта з середніми показниками відповідної галузі економіки;

д) зіставлення фінансової інформації і нефінансової (відомостей про діяльність економічного суб'єкта, не відображеної безпосередньо в системі його бухгалтерського обліку).

Для більш ефективного збору аудиторських доказів аудитор зобов'язаний грамотно спланувати, які аналітичні процедури, в якій кількості і обсязі необхідно виконати для збору потрібних даних.

Оптимізація трудомісткості проведення аудиторської перевірки дуже важлива, в зв'язку з цим велику роль відіграють аналітичні процедури, які є одним із способів отримання аудиторських доказів. Проведення аналітичних процедур дає аудитору значний обсяг необхідної йому інформації і при цьому вимагає набагато менше витрат, ніж проведення детального тестування.

Крім того, однією з основних цілей аудиту є визначення життєздатності, виявлення резервів кращого використання фінансових ресурсів, розробка заходів щодо поліпшення фінансового становища підприємства, виходячи з цього виникає необхідність аудиту з глибоким комплексним аналізом фінансового стану господарюючого суб'єкта.

Складність аналітичних процедур окупається їх ефективністю. Аналітичні процедури проводяться аудитором протягом усього процесу аудиту, що дозволяє підвищити його якість і скоротити трудовитрати.

До основних методів аналітичних процедур можна віднести:

- Числові і процентні порівняння;

- Коефіцієнтний аналіз;

- Аналіз, заснований на статистичних методах;

- Кореляційний аналіз;

- Інші.

3. Документування результатів аудиту

Аудиторська організація повинна документально оформляти всі відомості, які є важливими з точки зору надання доказів, що підтверджують аудиторський думку, а також доказів того, що аудиторська перевірка проводилась відповідно до Федеральними правилами (стандартами) аудиторської діяльності.

Під терміном "документація" розуміються робочі документи і матеріали, підготовлювані аудитором і для аудитора або одержувані і збережені аудитором у зв'язку з проведенням аудиту. Робочі документи можуть бути представлені у вигляді даних, зафіксованих на папері, фотоплівці, в електронному вигляді або в іншій формі.

Робочі документи використовуються:

- При плануванні та проведенні аудиту;

- При здійсненні поточного контролю і перевірки виконаної аудитором роботи;

- Для фіксування аудиторських доказів, отриманих з метою підтвердження думки аудитора.

Аудитор повинен складати робочі документи в достатньо повною і детальною формі, необхідної для забезпечення спільного розуміння аудиту.

Аудитор повинен відображати в робочих документах інформацію про планування аудиторської роботи, характер, тимчасових рамках і обсязі виконаних аудиторських процедур, їх результати, а також про висновки, зроблені на основі отриманих аудиторських доказів. У робочих документах має міститися обгрунтування аудитором всіх важливих моментів, за якими необхідно висловити своє професійне судження, разом з висновками аудитора за ним. У тих випадках, коли аудитор проводив розгляд складних принципових питань або висловлював з яких-небудь важливим для аудиту питань професійне судження, в робочі документи слід включати факти, які були відомі аудитору на момент формулювання висновків, і необхідну аргументацію.

Аудитор має право визначати обсяг документації по кожній конкретній аудиторській перевірці, керуючись своїм професійним думкою. Відображення в складі документації кожного розглянутого аудитором в ході перевірки документа або питання не є необхідним. Разом з тим, обсяг документації аудиторської перевірки повинен бути такий, щоб в разі, якщо виникне необхідність передати роботу іншому аудитору, який не має досвіду роботи у цій завданням, новий аудитор зміг би виключно на основі даної документації (не вдаючись до додаткових бесід або листуванні з колишнім аудитором) зрозуміти виконану роботу і обгрунтованість рішень і висновків колишнього аудитора.

Аудиторські процедури виконуються на трьох різних етапах аудиту: під час планування, щоб допомогти аудитору вирішувати якісь свідчення потрібні; під час самих перевірок операцій та окремих елементів сальдо; в кінці аудиту, для посвідчення правомірності дій клієнта.

Розглянемо методику розробки тестів на прикладі дебіторської заборгованості:

Оцінка рівня суттєвості та внутрішньогосподарського ризику по дебіторської заборгованості


 Оцінка ризику контролю для циклу реалізації та отримання виручки

 Розробка тестів контрольних моментів, перевірок операцій по суті і аналітичних процедур для циклу реалізації та отримання виручки (доходу); прогноз результатів

Разрабока аналітичних процедур для сальдо дебіторської заборгованості; прогноз результатів




 Вінницький ІНСТИТУТ СЕРВІСУ 1 сторінка |  Вінницький ІНСТИТУТ СЕРВІСУ 2 сторінка |  Вінницький ІНСТИТУТ СЕРВІСУ 3 сторінка |  Вінницький ІНСТИТУТ СЕРВІСУ 7 сторінка |  Вінницький ІНСТИТУТ СЕРВІСУ 8 сторінка |  Вступ |  Поняття «музей»; музейний предмет і його властивості; соціальні функції музею; музейна комунікація; класифікація музеїв; державна музейна мережа і її сучасний стан. |  Музейний предмет і його властивості. |  Соціальні функції музею |  музейна комунікація |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати