Головна

Элис Сиболд

1. Опрацювати текст Закону України "Про освіту", звернути увагу на сутність принципів освіти, завдання навчальних закладів

В Законі України "Про освіту" містяться ті основні принципи і положення, на основі яких визначається стратегія і тактика реалізації законодавчо-закріплених ідей розвитку освіти в Україні. Ці положення адресуються одночасно і суспільству, і самій системі освіти, і особистості, забезпечуючи як "зовнішні" соціально-педагогічні умови розвитку системи освіти, так і "внутрішні" власне педагогічні умови її повноцінної життєдіяльності. Відзначимо ці положення: гуманістичний характер освіти; пріоритет загальнолюдських цінностей; вільний розвиток особистості; загальна доступність освіти; безплатність загальної освіти; всебічний захист того, хто навчається; особливе значення в управлінні, функціонуванні і розвитку школи має збереження єдності державно-національного, культурного і освітнього простору; свобода і плюралізм в освіті; відкритість освіти; демократичний, державно-громадський характер управління освітою; світський характер освіти в державних, муніципальних освітніх закладах; здобуття освіти рідною мовою; зв'язок освіти з національними і регіональними культурами і традиціями; наступність освітніх програм; варіативність освіти; розмежування компетенції суб'єктів системи. Головним завданням загальноосвітніх навчальних закладів є: створення сприятливих умов для розумового, морального, естетичного і фізичного розвитку особистості; формування наукового світогляду; засвоєння учнями системи наукових знань про природу, суспільство, людину, її працю, прийомів самостійної діяльності.

1. Проаналізувати типовий навчальний підручник чи навчальний посібник зі свого фаху й оцінити його зміст з погляду врахування дидактичних вимог.

Був опрацьований наступний підручник: Основи практичної психології/В. Панок, Т. Титаренко, Н. Чепелєва та ін..: Підручник. - 3-тє вид., стереотип. - К.: Либідь, 2006. - 536с.

Підручник чітко структурований по розділам, відповідає основним (матеріал, поданий у ньому є обов'язковим для вивчення, відповідає навчальній програмі) і додатковим (має приклади з психологічної практики, таблиці, приклади, витяги з першоджерел праць психологів, історичні факти, методики дослідження різних психічних явищ (додатки до тем), орієнтовний план роботи психолога початкової школи, орієнтовну програму факультативного курсу «Психологія») дидактичним вимогам.

Має завдання до самоконтролю, літературу до теми, пояснення, вказівки - дотримання апарату організації засвоєння. Чітко структурований, має зміст (апарат орієнтації). Щодо ілюстративного матеріалу, то підручник не містить картин, фотографій, репродукцій (образної наочності), і містить знакову наочність - схеми, таблиці. Даний підручник відповідає дидактичним вимогам.

2. З'ясувати, як на профільній кафедрі здійснюються розробка і методичне забезпечення проведення практичних занять.

На кафедрі практичної психології практичні завдання можуть проходити наступним чином:

− Розробка і проведення тренінгів, воркшопів. Працівником кафедри розробляється програма, структура майбутньої форми групової роботи. Методичне забезпечення може бути найрізноманітніше, наприклад, арт-терапія (для тренінгу креативності) - залежно від тематики практичного заняття.

− Різноманітні конференції, семінари, дискусії з певних питань.

Практичні заняття у рамках навчальних дисциплін можуть проходити наступним чином (хоча це явище доволі рідкісне на даній кафедрі, оскільки у програмі найчастіше зазначені лише лекційні та семінарські завдання):

− Проведення студентом лекції/семінару у рамках практичних занять з методики викладання психологічних дисциплін

− Групова дискусія (у рамках різних навчальних дисциплін)

− Перегляд наочних матеріалів - фільмів або певних епізодів багатосерійних фільмів (серіалів) з тематики заняття, записи сеансів консультування психологом, записи конференцій з психології з подальшим обговоренням їх академічною групою

3. Проаналізуйте навчальний план Вашої спеціальності. Визначте його структуру (співвідношення гуманітарних, соціально-економічних, професійно-орієнтованих та вибіркових дисциплін). Чи є вона, на Вашу думку, оптимальною?

Вибіркові дисципліни для 6 курсу відсутні. Всього вивчається 14 дисциплін, заплановано 2 практики, захист магістерської роботи.

З переліку дисциплін професійно-орієнтованими (для даної спеціальності) є 9. Інші відносяться до соціально-економічних та гуманітарних (філософія освіти, інтелектуальна власність, цивільний захист тощо).

На мою думку вона не є оптимальною. Відсутність вибіркових дисциплін, по перше. Студент вивчає лише те, що вирішено адміністрацією, не має можливості вибрати курс щодо своїх вподобань.

По друге, недоцільність вивчення певних дисциплін на старшому курсі. Філософія освіти чудово пішла б у 10 семестрі разом із Соціологією освіти, яка вивчалась тоді ж, Цивільний захист - що це взагалі таке? У моєму уявленні вона передбачена для чоловічої статі. Склалось враження, що певні дисципліни призначили лише для того, щоб добрати кількість годин за вимогами навчального плану.

Неоптимальний розподіл теоретичного і практичного навчання по семестрам. Одну практику можна було б поставити в 11 семестр, іншу залишити у 12, а не поставити їх підряд, а теоретичне навчання залишити на травень (2 із 3 тижнів потрапляє на травневі свята з вихідними). З пере розподіленням порядку теоретичного/практичного навчання можливо оптимізувати навчальний план.

4. Визначте позитивні і негативні сторони організації науково-дослідної роботи студентів та шляхи її вдосконалення на Вашому факультеті.

Позитивні сторони:

− Можливість застосувати ресурси різни курсів (починаючи з першого і закінчуючи шостим) в якості опитуваних для свого дослідження

− Широкий вибір керівника для роботи

− Можливість самому обрати тему роботи

− Висока організованість кафедри для проведення науково-дослідницької роботи студента, своєчасна допомога і контроль виконання

Негативні сторони:

− Науково - дослідна діяльність носить скоріше примусовий, аніж добровільний характер. Ефективність знижується коли робиш це тому, що так треба, або хоче кафедра, аніж ти сам бажаєш удосконалення

− Неналежний розподіл навчальних дисциплін які складають певну базу для подібної роботи. Наведу приклад - експериментальна психологія, яка є основою для будь-якого психологічного дослідження, в університеті Грінченка викладається аж на 4 курсі. Теж саме з організацією наукових досліджень. В університеті, де я отримувала ступінь бакалавра, перша курсова робота захищалась на другому курсі, експериментальна психологія викладалась також на другому, для психологічної спеціальності організації наукових досліджень взагалі не передбачалось. В результаті виникла велика кількість питань з приводу написання робіт - структури, підбору методів, вимог тощо. А все через недосконалість навчального плану. Не думаю, що в університеті Грінченка ситуація набагато відрізнялась.

Шляхи вдосконалення - виправлення помилок, про які я писала у негативних сторонах. Також заохочувати студентів до науково-дослідницької роботи, мотивувати на її користь у подальшій професійній діяльності. Наприклад, заохочення власним прикладом викладачів - про їх науково-дослідницьку діяльність я дізнаюсь виключно із загальнодоступних річних звітів про діяльність кафедри. Більша доступність подібної інформації - чудовий мотиватор навіть для тих, хто не планує пов'язувати своє життя з науковою роботою.

Тема: ДІАГНОСТИКА ЗНАНЬ, УМІНЬ І НАВИЧОК СТУДЕНТІВ У ВНЗ.

1. Опрацювати кілька інформаційних джерел із метою ознайомлення з технологією і методикою запровадження рейтингової системи оцінювання навчальної діяльності студентів.

Позитивна кредитно-модульна система тим, що в її основі полягає систематична праця. Це й робить оцінку об'єктивнішою. Упродовж семестру студент отримує не лише знання, а й навички праці з матеріалом, вчиться мислити й відстоювати свою думку. Навчальний курс стає для студента більш осмисленим, а сам студент обов'язково працює й під час семестру, а не лише під час сесії. Із труднощів системи - регулярний контроль, постійне оновлення робочих програм, тести і постійна перевірка контрольних робіт, регулярне підбиття підсумків роботи кожного зі студентів.

Болонська система покликана зрівняти у правах і можливостях випускників всіх європейських вузів, розширити можливості для їхнього працевлаштування. Але українські вузи здійснюють підготовку фахівців за значно більшою кількістю спеціальностей, ніж європейські. Тому проводиться робота по їх уніфікації, скороченню. Міністерство освіти і науки вимушено визначати перелік нових напрямів і галузей знань, і до певного часу будуть визначені конкретні спеціальності, за якими будуть готуватися фахівці - це ще один недолік впровадження рейтингової системи оцінювання.

Болонський процес сприяє мобільності студента, засвоєнню різних програм паралельно. Після цього, завершивши навчання з основної спеціальності, студент може поглибити його або продовжити з другого фаху. Тобто спрацьовує принцип «навчання впродовж життя». Модульно-рейтингова система оцінювання знань студентів не скасовує традиційну систему оцінювання на цей час, а існує поряд з нею, робить її більш гнучкою, об'єктивною. Вона стимулює студентів до систематичної та активної самостійної роботи протягом усього періоду навчання, забезпечує здорову конкуренцію між студентами у навчанні, сприяє виявленню і розвитку творчих здібностей майбутніх фахівців. Для того, щоб наблизитися до необхідних умов для навчання за Болонською системою, потрібно набирати групи 10-15 студентів. На жаль, така умова неможлива на теперішній час. Інша необхідність - комп'ютеризація українських. Основною метою рейтингової системи є підвищення якості підготовки спеціаліста. Рейтингова система дозволяє викладачу й студенту ефективно керувати навчальною діяльністю, регулювати її. Це може бути виявлено в накопичені балів студентом. Знаючи необхідний підсумковий бал, студент може обирати види навчальної діяльності, контролювати час виконання того чи іншого виду роботи. Для викладача це керування навчальним процесом через динаміку балів, що дозволяє стимулювати активність студентів.

В рейтинговій системі в значній мірі виявляється відповідальність студентів за самостійне визначення кроків в навчанні, що відображається в ритмах його навчання, в накопиченні їм балів. В зв'язку з тим, що студенти самі визначають види діяльності, в яких вони можуть найбільш повно реалізувати себе в оволодінні дисципліни, що вивчається (в цьому випадку виявляється їх самостійність), вони більш активні й відповідальні за свої дії. Студент вже не може перекласти відповідальність на викладача.

Складіть питання для колоквіуму з дидактики вищої школи.

Питання (21 питання)

1. Що вивчає дидактика вищої школи?

2. Назвіть основні категорії дидактики.

3. Назвіть зовнішні критерії ефективності навчального процесу.

4. Назвіть етапи процесу навчання.

5. Назвіть і охарактеризуйте дві різні дидактичні системи (Гербарта і Дьюї)

6. За що критикують підхід Дьюї?

7. Що таке педагогічна технологія?

8. Яке поняття ширше - технологія навчання чи методика навчання? Поясніть чому.

9. Назвіть ознаки технологічності освітнього процесу.

10. Схарактеризуйте структуру педагогічної технології.

11. Схарактеризуйте технологію дистанційного навчання.

12. Порівняйте догматичне та пояснювально-ілюстративне навчання.

13. Назвіть характерні ознаки емоційно-ціннісного стилю навчання.

14. Які є принципи побудови навчальних планів?

15. Яка різниця між навчальним планом і навчальною програмою?

16. Назвіть основні дидактичні вимоги до навчальних підручників і навчальних посібників.

17. Зазначте аспекти використання електронного підручника у навчальному процесі, назвіть позитивні і негативні аспекти його використання.

18. Охарактеризуйте основні закони дидактики.

19. Назвіть класифікацію закономірностей навчання.

20. Порівняйте об'єктивні та суб'єктивні закономірності процесу навчання.

21. Назвіть систему принципів навчання.

3. Визначте умови ефективного використання методів контролю знань, умінь і навичок студентів. Шляхи підвищення об'єктивності контролю.

Для того, щоб методи контролю були ефективними потрібно дотримуватись наступних принципів:

− Об'єктивність контролю, тобто наявність єдино встановлених чітких критеріїв оцінювання викладачами навчальної роботи, обґрунтування яких всім відоме заздалегідь.

− Оцінки, отримані в результаті контролю, вважаються непорушними і не піддаються сумніву ні з боку оцінюваного (студента) так і того, хто оцінює (викладача). Критерії мають бути об'єктивними і відомими обом сторонам.

− Контроль і його результати вимагають гласності (щоб будь-хто мав можливість ознайомитися з ними, зробити висновки, налаштуватись на роботу над коригуванням навчального процесу з метою підвищення його ефективності).

Перший напрямок - формування колегіальної оцінки комісією, наприклад ДКК. Але її оцінка складається з декількох суб'єктивних. Але при цьому (при нерівноцінному складі ДКК) думка одного «маститого» спеціаліста може перевісити думку інших членів.

Зростанню об'єктивності сприяє експертне опитування, при якому думки спеціалістів оцінюються кількісними методами.

Щодо критеріїв, то треба враховувати наступне для об'єктивності в контролі:

Естетичний аспект об'єктивності - моральне регулювання. Списують та підказують там, де це не розцінюється як порушення навчальної етики. Викладачу не можна мати «любимчиків» і «нелюбимих» студентів і відповідно з цим оцінювати знання. Якщо гнатися за формальними показниками призводить до збільшення незаслужених добрих оцінок. Прагнення прикрасити недосконалі показники обертається зниженням вимог до якості навчання.

Ціннісний аспект критерію об'єктивності зачіплює питання про справедливість оцінки. У свідомості студентів необ'єктивна оцінка асоціюється з несправедливою. Думка викладача сприймається як справедлива, якщо вона підкріплена раціональними доводами. Студентів необхідно переконати у справедливості рішення викладача. В їх уяві викладачі діляться на суворих і добрих, оскільки кожний викладач керується своїми власними критеріями оцінки і об'єктивність залежить від його педагогічного досвіду та особистих якостей.

Психологічний аспект об'єктивності. Рішення викладача про те, що вважати критерієм тієї чи іншої оцінки, визначається ще і психологічними факторами. Відношення студентів до викладача, його курсу, відвідування, характер і якість питань, які задаються формують «образ» студента у свідомості викладача.

Суб'єктивність викладача в оцінці знань накладається на суб'єктивність сприйняття цієї оцінки студентом. Тому для досягнення об'єктивності важливо психологічне обґрунтування оцінки знань. Викладач в багатьох випадках повинен пояснити, чому виставляється та чи інша оцінка. У випадках впевненої аргументації оцінка сприймається студентом як об'єктивна оцінка його знань.

Література: Янченко О.І. Форми і методи контролю знань в умовах сучасних навчальних технологій (Методична розробка) [Електронний ресурс http://yancholga5.narod.ru/kontrol.pdf]

1.

2.

3.

4. Визначте, що, на Ваш погляд, є змістом когнітивних, соціальних і психологічних результатів навчання у вищій школі?

Когнітивні результати:

− Перехід від репродуктивних до продуктивних форм мислення. Студент поступово розвиває самостійність мислення, вчиться ставити власні цілі, формулювати по ним завдання, розв'язувати їх.

− Оволодіння не лише вузькофаховими знаннями, а й набуття загальної ерудованості.

− Розширюється інформаційний простір студента - він знає, де можна добути необхідну літературу, як сформувати тези тошо.

− Формується наукове мислення. Орієнтація на науково-дослідницьку діяльність.

− Формується здатність до перетворення когнітивних структур на більш продуктивні, застарілі відкидаються.

Соціальні результати:

− Студент навчається працювати в команді, що сприяє полегшенню входження у робочий колектив

− Засвоює нові форми спілкування, вчиться взаємодіяти з авторитетними особами у різних ситуаціях (наприклад, на семінарі та при консультації щодо написання дипломної роботи)

− Розширює коло знайомих як для інтимного, так і для професійного спілкування

− Отримує уявлення про «життя після університету» зі слів фахівців, усвідомлює вимоги, які для нього будуть поставлені у тому середовищі через безпосередній контакт з викладачем

− Вчиться адаптуватись у спілкуванні з викладачами та одногрупниками (скільки людей - стільки і думок, стилів спілкування, з усіма один не застосуєш)

− Засвоюються нові соціальні ролі (я - студент, я - майбутній спеціаліст, я - психолог-практикант тощо)

Психологічні результати:

− Формується уявлення про себе як професіонала

− Формується психологічна готовність до майбутньої професійної діяльності

− Розширюється коло інтересів, формується професійний світогляд

− Розвиваєтесь адаптивність, витривалість до стресових ситуацій, «форс мажорів» (особливо в моєму колишньому університеті - там форс мажор на форс мажорі був)

− Відбувається переоцінка своїх здібностей, розвивається розуміння своїх границь - те я можу зробити самостійно, а для цього мені потрібен помічник, порада тощо

− Закладається база на все життя - цінності, мотивація, спрямованість

Тема: ВИХОВНА РОБОТА ЗІ СТУДЕНТАМИ У ВНЗ

1. Зробити педагогічний аналіз форм і засобів виховання у навчальному закладі, у якому ви навчаєтеся, з погляду реалізації в них принципів виховання.

Принцип виховання - це основа, вихідне положення, яке становить фундамент змісту, форм, методів, засобів і прийомів виховання. Принципи зумовлюються метою виховання.

Існує декілька основних принципів виховання:

- Принцип народності передбачає єдність загальнолюдських і національних цінностей; забезпечення національної спрямованості виховання; оволодіння духовними багатствами свого народу: мовою, традиціями, звичаями, національно-етнічною культурою; шанобливе ставлення до національних надбань тих народів, які мешкають в Україні. Щодо нашого вузу, то можу сказати, так як я тут навчаюсь лише трохи більше року, то охопити все не можу. Проте, наш університет дає нам зрозуміти, що ми всі є українціми, все це індивідуально залежить від викладача, проте сам вуз цьому сприяє.

- Принцип демократичності потребує подолання авторитарного стилю виховання; забезпечення співробітництва вихователів і вихованців; врахування думки колективу й кожної особистості; виховання особистості як вищої природної і соціальної цінності; формування колективу на засадах волі і прагнень його членів; в цілому формування вільної особистості. Щодо цього принципу, то у нас він є на кожній парі. Досить ефективна методика викладання лекцій, коли залучуються студенти. Разом з цим на семінарах загальне обговорення покращує розуміння матеріалу.

- Принцип природовідповідності спрямований на врахування багатогранної природи людини, особливостей її анатомо-фізіологічного і психічного розвитку. Думаю це дуже вузький принцип, і використовувати його щодня немає потреби. Проте, деякі зв'язки з біологічною природою все таки існують, тому і такий принцип я зустрічала у нашому вузі.

- Принцип гуманізації передбачає створення оптимальних умов для інтелектуального і соціального розвитку кожного вихованця; виявлення глибокої поваги до людини; визнання природного права кожної особистості на свободу, на соціальний захист, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності, на самореалізацію фізичних, психічних і соціальних потенцій, на створення соціально-психічного фільтра проти руйнівних впливів негативних чинників навколишнього природного і соціального середовища; виховання у молоді почуттів гуманізму, милосердя, доброчинності. На мою думку, це є досить цікавий принцип, та більшість його складових показує для студента, зазвичай, куратор. Тут же у нас куратора немає, а викладачі більшою мірою акцентують свої пари на дисципліну. Тому, я не можу сказати, що особисто це відчула.

- Принцип неперервності випливає з того, що виховання є багатогранним і багатофакторним процесом, який не обмежується ні часовими, ні віковими рамками; виховання здійснюється з часу народження і триває впродовж усього життя; соціальне і природне середовище, діяльність особистості так чи інакше впливають на формування певних якостей; процес навчання - важливий чинник виховання як через зміст навчального матеріалу, так і через організацію діяльності. Думаю, у нас в вузі таке можливе. Я досконало не знаю роботу нашого вузу, проте досить часто викладачі наголошують на безперервності навчання і дають індивідуальні завдання не лише для вивчення дисципліни, а й для розвитку особистості.

- Принцип індивідуалізації та диференціації: врахування у навчально-виховному процесі індивідуальних особливостей фізичного, психічного і соціального розвитку особистості; застосування засобів впливу на особистість з урахуванням її індивідуальних фізичних і соціально-психічних властивостей; моделювання на основі індивідуальних потенцій групових та індивідуальних програм розвитку, стимулювання фізично-оздоровчої, предметно-практичної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, орієнтаційно-оцінної діяльності вихованців. Насправді, не замічала, щоб під нашу групу були подібні впливи. Можливо це на інших спеціальностях.

- Принцип єдності виховання і життєдіяльності: процес виховання - не відокремлена сфера діяльності уособлених людей, він є цілісною системою організації життєдіяльності дітей і дорослих у сім´ї, школі, на виробництві, в соціально-природному середовищі; кожен компонент такої діяльності певним чином впливає на формування тих чи тих якостей особистості; організовуючи будь-який вид діяльності, необхідно дбати, щоб вона несла в собі виховний потенціал. Нажаль, цей принцип я не уявляю в нашому вузі, це скоріше власне ставлення до предмета, і залежно від цього оцінка дисципліни, хто хоче той може щось внести нове.

- Принцип етнізації передбачає наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування національної свідомості і національної гідності; створення умов для дітей усіх національностей, що є громадянами України, навчатися рідною мовою, вивчати традиції, звичаї, обряди свого народу; забезпечувати умови для відчуття етнічної причетності до свого народу, його культури, формування рис національної ментальності; виховувати в молоді почуття соціальної відповідальності за збереження, примноження і продовження етнічної культури.

- Принцип послідовності і систематичності вимагає забезпечувати певний вплив на особистість дитини з урахуванням
її вікових можливостей і розвитку, поступово розширювати систему вимог до діяльності; забезпечувати доцільну єдність вимог до вихованця з боку вихователів (членів сім´ї, учителів та ін.): створювати оптимальні умови для вияву самостійності вихованця при розв´язанні виховних завдань, дбаючи про розумне педагогічне керівництво.

- Принцип культуровідповідності передбачає невід´ємний зв´язок виховання з культурними надбаннями людства і, зокрема, свого народу: знання загальнолюдських багатств у царині культури, особливостей розвитку та становлення національної культури і її взаємозв´язку з загальнолюдською, знання історії свого народу, його культури; забезпечення духовної єдності та спадкоємності поколінь.

Організовуючи виховний процес у вищих навчальних закладах, педагоги мають вдумливо, творчо і конструктивно підходити до реалізації принципів виховання. Це стосується як змісту, так і форм, засобів, методів виховної діяльності.

2. Визначте найбільш ефективні форми організації та методи виховання студентської молоді в сучасних умовах. Обґрунтуйте свою позицію.

Зміст виховання - це система морально-духовних, інтелектуальних, трудових, фізичних та естетичних якостей, переконань, умінь і навичок, які спрямовані на досягнення основної мети виховання - формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Тут зумовлюється потребами суспільно-економічного розвитку. Займаючись такою складною сферою діяльності як виховання, потрібно мати конкретну программу.

Процес виховання має характер наступності й неперервності. Тому наступні покоління повинні використовувати духовні надбання попередніх, багатство загальнолюдських і національних морально-духовних вартостей. Але основний зміст виховання має базуватися, передусім, на національних засадах.

У системі професійної підготовки фахівців у вищих навчальних закладах має продовжуватися процес реалізації вимог програми виховання всебічно розвиненої особистості. У виховній роботі зі студентською молоддю варто використовувати різні форми: безпосередню навчальну, виробничу діяльність, участь у громадських справах, поводження у побуті.

Дбаючи про створення оптимальних умов для виховної роботи, не варто виносити завдання виховання за рамки навчального процесу. Треба зважати на дієвість і впливовість великого спектра форм діяльності, які сприяють формуванню всебічно розвиненої особистості. Це навчальні заняття (лекції, семінари, практичні заняття), практика, наукові гуртки, творчі студії, екскурсії, походи, різноманітні форми і види суспільно корисної праці та ін.

Основною формою діяльності, яка забезпечує виховання особистості студента, становлення його професіоналізму, є різні види навчальних занять. Тут відбувається виховний вплив на свідомість і волю студентів, з одного боку, через зміст навчального матеріалу, з іншого - через організацію студентів на навчальну працю і передусім через морально-духовний потенціал викладача.

Висока культура мислення, спілкування, мовлення, поведінки, зовнішності, жести, міміка, темп і ритм роботи, володіння основами психотехніки, морально-духовні цінності, інтелігентність та багато іншого - це той духовний капітал педагога, який є живильним джерелом виховання студентів.

Нині активно впроваджуються нові технології навчання, зокрема дистанційна форма. У зв´язку з цим виникає низка проблем, які стосуються виховання. Звичайно, дистанційне навчання сприятиме зручному оволодінню великим пластом наукової інформації, але ж таке навчання втратить виховний потенціал.

Педагогіка співробітництва, партнерства тим і відрізняється від авторитарного, догматичного виховання, що в її основі лежить принцип прийняття людини такою, якою вона є, якою її створила природа. Не можна її ламати, нав´язувати алгоритм дій, стиль життя. Продуктивною є лише дружня, ненав´язлива, тактовна допомога у виробленні позитивного особистісного ставлення до світу, людей, спілкування і діяльності.

3. Запропонуйте методику вивчення академічної групи та підготовки психолого-педагогічної характеристики на неї.

Робота викладача пов'язана з управлінням певним студентським колективом і залежить від його уміння організувати процес навчальної діяльності. Для цього необхідно знати механізми утворення групи, динаміку її розвитку і найбільш ефективні стилі навчання. Тому вивчення соціальної психології груп і колективів - важлива практична задача викладача. Виконуючи різні соціальні функції, одна і та ж людина є членом численних соціальних груп. Це має для особистості два важливі результати: з одного боку, визначає її об'єктивне місце в системі соціальної діяльності, з іншою - впливає на формування її свідомості. Особистість виявляється включеною в систему поглядів, уявлень, норм, цінностей різних груп. Соціальна психологія не просто описує безліч людей (хай навіть зв'язаних якимись відносинами всередині нього). Її предметом є виявлення закономірність поведінки і діяльності людей, обумовлених чинником їх включення в реальні соціальні групи. Тому при дослідженні груп аналізу піддаються їх змістовна характеристика і специфіка дії на особистість, а не просто сам "механізм" такої дії.

У пошуках шляхів подолання розриву міжособистісних взаємин між людьми в практичній психології накопичений досвід у вирішенні двох проблем - діагностики психічних станів і властивостей особистості та діагностики міжособистісних стосунків у групі:

- вихідні практичні прийоми використання психодіагностичних тестів;

- процедурні аспекти використання тестування;

- визначення психічних властивостей особистості і, виходячи з установлених характеристик, побудова наступних взаємин у групі.

У найбільш загальному розумінні під тестом у сучасній психології розуміють стандартизовану процедуру, що дозволяє отримати інформацію про психічні утворення, процеси і явища. По суті тест є найбільш стандартизоване вимірювання психічного. Стандартизація передбачає вироблення єдиних вимог до процедури тестування і визначення єдиного критерію оцінки результатів діагностичних іспитів. У 1993 році під егідою Міністерства освіти Росії і Психологічного інституту РАО був випущений посібник, де в якості критерію запропоновано використовувати так званий соціально-психологічний норматив (СПН). Цей норматив можна визначити як систему вимог, які "суспільство пред'являє до кожного з його членів. Щоб не бути відлученим від спільності людей, особистість повинна оволодіти тими вимогами, які до неї пред'являють, причому цей процес повинен бути активним - кожний має прагнути зайняти певне місце в соціальному середовищі і свідомо здійснювати процес адаптації до класу, групи.

Перевага психодіагностичних методів перш за все в тому, що вони ні в якому випадку не є зовнішніми для особистості студента. Враховуючи актуальну потребу юнаків і дівчат в самопізнанні, слід використовувати ті методики, які мають найбільше відношення до їх внутрішнього світу. По-друге, для викладача це не тільки можливість пізнати студента, але й зрозуміти себе, свої взаємини, групу і колектив. По-третє, від знань якостей особистості чи міжгрупових взаємин залежатимуть способи профілактики, корекції та загального впливу на активність і діяльність людей.

На думку спеціалістів, проведення психодіагностичного тестування включає ряд вихідних етапів:

- попередня підготовка, організація та стандартизація умов;

- взаєморозуміння між викладачем і студентами);

- власне тестування;

- кількісна обробка даних;

- якісний аналіз та інтерпретація даних.

Процедура використання тестів має певну техніку:

- максимально повний інструктаж по тесту (шкалі, методиці);

- повідомлення шкали відповідей;

- з'ясування рівня розуміння роботи з тестом;

- самостійна робота студентів;

- пояснення підрахунку тестових балів і пред'явлення ключів;

- підрахунок тестових балів студентами;

- з збереженням анонімності і конфіденційності отриманих даних.

У цілому, ми повинні пам'ятати, що кожна особистість є унікальною і загадковою. І навіть за допомогою найефективніших методик ми не зможемо зрозуміти її повністю. Адже кожна людина є особистістю, яка росте і розвивається, яка має певний потенціал до змін, тому в будь який методикахособистість студента може бути представлена тільки як така, що перебуває у процесі становлення.

Література

1. Акопов Г. В. Социальная психология образования. - М., 2000.-296с.

2. Ануфриева Н. М., Зелинская Г. И., Зелинский Н. Е. Социальная психология: Курс лекций. - К., 1998. - 136с.

3. Булах І., Долинськая І. Психологічні аспекти між особистісної взаємодії викладачів і студентів: Навч.-метод. посібник. - К., 2002. - 114с.

4. // Вопросы психологии. - №2, 2005. - 58-67с.

5. // Вопросы психологии. - №3, 2005. - 70-83с.

6. // Воспитательная работа в студенческих академических группах. - К., 1977. - 31-38с.

7. Наукові записки: збірник наукових статтей (педагогічні та історичні науки). Вип. XLVII / Укл. П. В. Дмитренко, І. М. Кравченко, Н. М. Скоробагатько. - К:. НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2002. - 318с.

8. Наукові записки: збірник наукових статтей (педагогічні та історичні науки). Частина 3. / Укл. П. В. Дмитренко, І. М. Кравченко, Н. М. Скоробагатько. - К:. НПУ ім. М. П. Драгоманова, 1999. - 283с.

9. // Современная психология: Справочное руководство. Вып 5 - М., 1999. - 24-38с.

10. // Современная психология: Справочное руководство. Вып 6 - М., 1999. - 32-38с.

4. Запропонуйте методику вивчення особистості студента та підготовки його психолого-педагогічної характеристики.

Вивчення особистості студента в практиці вищої школи здійснюється за наступними показниками: мотиви вступу у вуз, рівень загальноосвітньої підготовки, характер діяльності до вступу у вуз, ступінь сформованості умінь і навичок самостійної роботи, характер інтересів, захоплень, рівень розвитку здібностей, особливості характеру, стан здоров'я, відповідність їхньому змісту й вимогам до майбутньої професії. Для виявлення всього цього широко використаються опитування, спостереження, рецензування самостійних робіт студентів, результати виконання контрольних завдань, заліків, іспитів, тестування. На основі такого вивчення здійснюється диференційований підхід до студентів. Виявляються труднощі в навчанні й практичній роботі, перевага навчальним дисциплінам і видам занять, самооцінка рівня своєї діяльності й себе як особистості, ступінь задоволеності.

У процесі роботи зі студентами педагог повинен ураховувати не тільки рівень і структуру мотивації, але також енергетичний, розумовий потенціал і цілий ряд життєвих обставин. Так, якщо в студента велика перерва в навчанні або він із працею адаптується до нової форми навчання, завдання педагога буде полягати в тому, щоб навчити студента оптимальної організації праці. При гарних же потенційних можливостях, високої інтелектуальної лабільності студента, що служить критерієм гарної навченості, педагог має підстави пред'явити до нього більше високі вимоги, апелювати до його вольових якостей.

Однієї із важливих потреб є потреба в спілкування. У спілкуванні студенти пізнають не тільки інших, але й себе, опановують досвідом соціального життя. Потреба в спілкуванні сприяє встановленню різноманітних зв'язків, розвитку товариства, дружби, стимулює обмін званнями й досвідом, думками, настроями й переживаннями.

Диференційоване навчання, особливо у вузі, принцип «від кожного по можливостях» повинен розумітися не як зниження вимог при рівнянні на слабких, а як підвищення вимог до здібних студентів. Тільки при такому навчанні повністю реалізуються інтелектуальні й вольові здібності кожної особистості, можливо гармонічний її розвиток. Студенти з більше високим рівнем регулярності навчальної роботи є, по самооцінці, більше вольовими, що тоді як займаються менш регулярно більше розраховують на свої інтелектуальні можливості. Існує 2 типи студентів - з високим і низьким рівнем регулярності навчальної діяльності. Уміння працювати систематично навіть при середніх інтелектуальних здібностях забезпечує студентам стійку високу успішність. Відсутність уміння організувати себе, рівномірно розподіляти навчальні заняття навіть при наявності досить розвиненого інтелекту послабляє здатність до засвоєння програмного матеріалу й перешкоджає успішному навчанню. Отже, відсутність систематичності навчальні заняття є одним зі значимих факторів відсівання студентів.

Щодо методик, то варто використовувати, ті які найкраще охарактеризують особистість в період навчання у вузі, а також відокремлення від батьків та входження у новий колектив. До таких я віднесна :

- Методики на рівень самооцінки

- Рівень стресостійкості

- Типи акцентуацій характеру

- Рівень мотивації

-

Література

Ананьев Б. Г. Избранные психологические труды: В 2 т. / Под ред. А. А. Бодалева и др. - М., 1980. Андреев А. А. Введение в дистанционное обучение. Ч. II. М.: МЭСИ, 1997. С. 50.

Гальперин П. Я. Поэтапное формирование умственной деятельности. - М.: МГУ, 1965.

Дьяченко М. И., Кандыбович Л. А. Психология высшей школы. - Минск: Изд-во БГУ, 1981.

Ильина Т. А. Педагогика. - М.: Просвещение, 1984.

Тема: ЗАСАДИ УПРАВЛІННЯ У ВНЗ. ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ВИКЛАДАЧА ВИЩОЇ ШКОЛИ

1. Опрацювати Закон України "Про вищу освіту" (2002 р.) і з'ясувати функціональні обов'язки керівника ВНЗ і керівників його структурних підрозділів.

Розділ IV УПРАВЛІННЯ У ГАЛУЗІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

Стаття 16. Система вищої освіти
Систему вищої освіти складають:
вищі навчальні заклади всіх форм власності; інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.
Стаття 17. Управління у галузі вищої освіти
Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої
влади:
забезпечує проведення державної політики у сфері освіти;
{ Абзац другий частини першої статті 17 в редакції Закону
N 5460-VI (5460-17) від 16.10.2012 }
забезпечує розроблення і виконання відповідних
загальнодержавних та інших програм; { Абзац третій частини першої
статті 17 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI
(5460-17) від 16.10.2012 }
у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з
питань вищої освіти;
здійснює контроль за додержанням законодавства у сфері вищої
освіти органами виконавчої влади, їх посадовими особами. { Абзац
п'ятий частини першої статті 17 в редакції Закону N 5460-VI
(5460-17) від 16.10.2012 }
Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції
здійснюється: центральним органом виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері освіти;
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері освіти; { Частину другу статті 17 доповнено новим
абзацом згідно із Законом N 5460-VI (5460-17) від 16.10.2012 }

іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у
своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

{ Абзац п'ятий частини другої статті 17 виключено на підставі
Закону N 5460-VI (5460-17) від 16.10.2012 }
органами влади Автономної Республіки Крим; органами місцевого самоврядування; власниками вищих навчальних закладів;
органами громадського самоврядування.
Стаття 18. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти, центрального органу виконавчої
влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади Назва статті 18 в редакції Закону N 5460-VI (5460-17) від
16.10.2012 }
1. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері освіти: здійснює аналітично-прогностичну діяльність у галузі вищої
освіти, визначає тенденції її розвитку, вплив демографічної,
етнічної, соціально-економічної ситуації, інфраструктури
виробничої та невиробничої сфер, ринку праці на стан вищої освіти,
формує напрями взаємодії з іншими ланками освіти, стратегічні
напрями розвитку вищої освіти відповідно до науково-технічного
прогресу та інших факторів, узагальнює світовий і вітчизняний
досвід розвитку вищої освіти;
розробляє програми розвитку вищої освіти, стандарти вищої
освіти; визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового
забезпечення вищих навчальних закладів;
здійснює міжнародне співробітництво з питань, що належать до
його компетенції; формує і розміщує державне замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою; затверджує умови прийому на навчання до вищих навчальних
закладів; формує мережу спеціалізованих вчених рад та здійснює
нормативне та методичне забезпечення засад їх діяльності;
розробляє і затверджує вимоги до рівня наукової кваліфікації
здобувачів наукових ступенів, вченого звання старшого наукового
співробітника та встановлює критерії атестації наукових кадрів
вищої кваліфікації; забезпечує єдність вимог до рівня наукової кваліфікації осіб,
які здобувають відповідно науковий ступінь кандидата або доктора
наук чи вчене звання старшого наукового співробітника; формує мережу експертних рад; здійснює інші повноваження, визначені законом та покладені на
нього актами Президента України.

{ Частина перша статті 18 в редакції Закону N 5460-VI (5460-17)
від 16.10.2012 }
2. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері освіти:

здійснює навчально-методичне керівництво, контроль за
дотриманням вимог стандартів вищої освіти, державне інспектування;

здійснює ліцензування та акредитацію вищих навчальних
закладів незалежно від форм власності та підпорядкування, видає їм
ліцензії, сертифікати;

здійснює встановлення відповідності документів про вищу
освіту та вчені звання;

сприяє працевлаштуванню випускників вищих навчальних
закладів;

затверджує статути підпорядкованих йому вищих навчальних
закладів та вищих навчальних закладів приватної форми власності;

погоджує статути вищих навчальних закладів державної форми
власності, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої
влади, вищих навчальних закладів, що перебувають у власності
Автономної Республіки Крим, та вищих навчальних закладів
комунальної форми власності;

організовує вибори, затверджує та звільняє з посад керівників
підпорядкованих йому вищих навчальних закладів;

погоджує затвердження на посаду керівників вищих навчальних
закладів комунальної і приватної форм власності;

організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних
працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій,
педагогічних та вчених звань;

проводить експертизу дисертацій для здобуття наукових
ступенів та атестаційних справ для присвоєння вченого звання
старшого наукового співробітника;

затверджує рішення спеціалізованих вчених рад про присудження
наукових ступенів і рішення вчених (наукових, науково-технічних,
технічних) рад про присвоєння вченого звання старшого наукового
співробітника, а також скасовує їх у разі невиконання державних
вимог при атестації наукових і науково-педагогічних кадрів вищої
кваліфікації;

вирішує в установленому порядку питання переатестації
наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації,
позбавлення наукових ступенів, вченого звання старшого наукового
співробітника, оформлення й видачі дипломів і атестатів, а також
розглядає апеляції;

вирішує в установленому порядку питання взаємовизнання
документів про присудження наукових ступенів та присвоєння вченого
звання старшого наукового співробітника; разом з іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчоївлади та органами місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади комунальної форми
власності, реалізує державну політику у галузі вищої освіти і
здійснює контроль за втіленням державної політики у галузі вищої
освіти, дотриманням нормативно-правових актів про вищу освіту в
усіх вищих навчальних закладах незалежно від форми власності і
підпорядкування; здійснює інші повноваження, визначені законом та покладені на
нього актами Президента України.

{ Частина друга статті 18 в редакції Закону N 5460-VI (5460-17)
від 16.10.2012 }

3. Інші центральні органи виконавчої влади, які мають у
своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, спільно із
центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну
політику у сфері освіти:

беруть участь у здійсненні державної політики у галузі вищої
освіти, науки, професійної підготовки кадрів;

беруть участь у здійсненні ліцензування та акредитації
підпорядкованих їм вищих навчальних закладів; { Абзац третій
частини третьої статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI (5460-17) від 16.10.2012 }

сприяють працевлаштуванню випускників підпорядкованих їм
вищих навчальних закладів;

здійснюють контрольні функції за дотриманням вимог щодо
якості вищої освіти;

організовують вибори, затверджують та звільняють з посади
керівників вищих навчальних закладів;

затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої
влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, статути
підпорядкованих їм вищих навчальних закладів;

здійснюють інші повноваження, передбачені законом.

{ Частина третя статті 18 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 5460-VI (5460-17) від 16.10.2012 }

4. Акти центрального органу виконавчої влади, що забезпечує
формування державної політики у сфері освіти, прийняті у межах
його повноважень, є обов'язковими для інших центральних органів
виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі
навчальні заклади, органів влади Автономної Республіки Крим,
місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого
самоврядування, вищих навчальних закладів незалежно від форм
власності.

Стаття 19. Державний нагляд (контроль) у галузі вищої освіти
1. Державний нагляд (контроль) у галузі вищої освіти
здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері освіти, та місцевими органами управління
освітою.

2. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що
реалізує державну політику у сфері освіти, визначаються Законом
України "Про освіту" (1060-12).

{ Стаття 19 в редакції Закону N 5460-VI (5460-17) від
16.10.2012 }
Стаття 20. Повноваження органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади
Органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого
самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні
заклади, в межах своєї компетенції:

забезпечують виконання державних програм у галузі вищої
освіти;

вивчають потребу у фахівцях на місцях і вносять центральним
органам виконавчої влади, що забезпечують формування державної
політики у сферах трудових відносин, економічного і соціального
розвитку, освіти, та іншим центральним органам виконавчої влади,
які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади,
пропозиції щодо обсягів державного замовлення на підготовку,
перепідготовку та підвищення кваліфікації фахівців; { Абзац третій
статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI
(5460-17) від 16.10.2012 }

подають до центрального органу виконавчої влади, що
забезпечує формування державної політики у сфері освіти пропозиції
щодо формування мережі вищих навчальних закладів;

затверджують за погодженням із центральним органом виконавчої
влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, статути
підпорядкованих їм вищих навчальних закладів; { Абзац п'ятий
статті 20 із змінами, внесеними згідно із Законом N 5460-VI
(5460-17) від 16.10.2012 }

2. Побудувати структурну модель управління вищим навчальним закладом.

Вищі навчальні заклади III-IV рівнів акредитації мають традиційну структуру. їхніми структурними підрозділами є кафедри, факультети, відділення, інститути, філії, бібліотеки тощо. Функціонування названих підрозділів здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про вищу освіту".

Структурними підрозділами вищого навчального закладу І та II рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії.

Структурними підрозділами вищого навчального закладу IV рівня акредитації можуть бути наукові, навчально-наукові, науково-дослідні та науково-виробничі інститути. Керівництво інститутом здійснює директор, який обирається на посаду за конкурсом строком на п´ять років.

У структурі вищого навчального закладу можуть створюватися:

-навчально-науково-виробничі центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені факультети, коледжі, технікуми, наукові, науково-дослідні, науково-виробничі й проектні інститути, дослідні станції, кафедри, наукові лабораторії, конструкторські бюро, навчально-дослідні господарства, навчально-виробничі комбінати, експериментальні заводи, фабрики, фірми, клінічні бази установ медичної освіти, полігони, технопарки, інші підрозділи;

-навчально-наукові центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені факультети, кафедри, наукові лабораторії, центри, інші підрозділи, що забезпечують підготовку фахівців з певних спеціальностей (напрямів підготовки) та проводять наукові дослідження з певного напряму;

-науково-дослідні центри (комплекси, інститути), що об´єднують споріднені наукові лабораторії; центри та інші підрозділи за певним напрямом науково-дослідної роботи.

3. Опрацювати один із розділів колективної монографії "Педагогічна майстерність" за редакцією І. А. Зязюна (К., 1997 р.) і виокремити компоненти педагогічної майстерності викладача.

Складовою педагогічної майстерності вчителя є його мовлення Це інструмент професійної діяльності педагога, за допомогою якого можна розв'язати різні педагогічні завдання зробити складну тему уроку цікавою, а процес п вивчення - привабливим, створити щиру атмосферу спілкування у класі, встановити контакт з учнями, досягти взаєморозуміння з ними, сформувати в учнів відчуття емоційної захищеності, вселити в них віру в себе

Володіння мовленням як засобом професійної діяльності потрібно вчитися Класичним прикладом цього є досвід А Макаренка Молодий педагог, відчувши свою безпорадність у спілкуванні з вихованцями, почав наполегливо працювати, удосконалюючи свій голос, дикцію, дихання Відомі його висновки «Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити «Іди сюди» з 15 - 20 відтінками, коли навчився давати 20 нюансів на обличчі, в постаті і в голосі і тоді я не боявся, що хтось до мене не підійде або не почує того, що треба»1 Видатний педагог вважав, що вчитель повинен так говорити, щоб діти відчули в його словах волю, культуру, особистість

Мовлення вчителя є показником його педагогічної культури, засобом самовираження і самоутвердження його особистості Ця думка В Сухо-млинського розвиває висновки А Макаренка Сухомлинський розробив своєрідний кодекс мовлення педагогів Він вважав, що слово його не повинно бути брутальним, непристойним, фальшивим, нещирим Особливо наголошував на своєрідній психотерапевтичній функції слова вчителя, вважаючи це обов'язковою умовою спілкування - діалогу між учителем та учнями Вислови «душа дитини» і «слово вчителя» він ставив поряд2

1 Макаренко А С Про мій досвід // Твори В7т - Т 5 - С 247

2 Сухомлинський В О Слово про слово Слово вчителя в моральному вихо
ванні // Вибр твори В 5 т - К , 1977 - Т 5 - С 82, 321


Досвід вітчизняних педагогів, який став світовим надбанням, набуває ще більшої актуальності нині, коли ведуться пошуки шляхів гуманізації шкільної освіти і виховання. Його вивчення допоможе майбутньому педагогові у професійному становленні.

У чому полягає майстерність мовлення вчителя, що саме сприяє її формуванню, як організувати роботу із самовдосконалення професійної мовленнєвої підготовки?

МОВЛЕННЯ І КОМУНІКАТИВНА ПОВЕДІНКА ВЧИТЕЛЯ

Вислів «мовлення вчителя» здебільшого вживають, коли говорять про усне мовлення (на відміну від письмового в педагогічній діяльності). Під усним мовленням розуміють як сам процес говоріння, так і результат цього процесу - усні вирази.

Мовлення вчителя пристосоване для розв'язання специфічних завдань, що виникають у педагогічній діяльності, спілкуванні. Можна говорити про професійні особливості мовленнєвої діяльності педагога, а саме:

а) учитель спеціально організовує цю діяльність, керує нею залежно
від умов педагогічного спілкування;

б) кінцевим результатом такої діяльності є досягнення гуманістично
спрямованої мети, пов'язаної з вихованням учнів;

в) добір мовних і мовленнєвих засобів здійснюється залежно від
потреб, завдань взаємодії вчителя з учнями; їх ефективність прогно
зується;

г) мовленнєва діяльність педагога в реальній ситуації спілкування
будується на відтворенні (рефлексії) стану, поведінки, реакції учнів, вона
регулюється змістом зворотної інформації, яку отримує вчитель;

д) мовлення вчителя є предметом його педагогічного аналізу й само
аналізу, постійного самовдосконалення.

Мовлення вчителя реалізується у двох різновидах - у монолозі (монологічне мовлення) і в діалозі (діалогічне мовлення). Форми цього мовлення різноманітні. Найпоширенішими є розповідь, шкільна лекція, коментар, пояснення (правил, законів, термінів тощо), розгорнуті оцінні судження (мотивація оцінки знань, поведінки, позаурочної діяльності школярів). Діалогічне мовлення вчителя широко представлене в різного роду бесідах з учнями, що будуються у вигляді запитань і відповідей.

Аналізуючи мовлення педагога, нерідко використовують вислів «комунікативна поведінка». В сучасній науковій літературі під комунікативною поведінкою розуміють не просто процес говоріння, повідомлення чогось, а таку організацію мовлення й відповідно до нього невербальної поведінки вчителя, яка впливає на створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, характер взаємин між учителем та учнями, стиль їхньої діяльності (Леонтьев А. Педагогическое обще


ниє, Ладиженская Т Живое слово Устная речь как средство й пред мет общения, Кан Калик В Учителю о педагогическом общении)

Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як він говорить, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані В реальних ситуа ціях шкільного життя (на уроках, перервах, в післяурочній діяльності) мовленнєвий бік спілкування становить складну поліфонію реплік, роз повідей, запитань, оцінних суджень, відповідей, зауважень, емоційних реакцій Ця специфічна атмосфера - результат комунікативної поведінки вчителя й учнів Щоразу вона неповторна і в цьому розумінні - миттєва Слід знати, що в пам'яті учнів після зустрічі з учителем залишається не тільки пізнавальна інформація, яку він повідомив, а й та атмосфера, якою супроводжувалося їхнє спілкування Учні несуть у собі настрій враження від зустрічі з педагогом, пам'ять про його погляд, інтонацію, тональність мовлення, спосіб реагувати на поведінку його вихованців Тому так важливо, плануючи зустріч із школярами, обміркувати не тільки зміст спілкування (про що я з ними говоритиму), а й особли вості свого мовлення ы комунікативної поведінки (як я говоритиму, які вербальні і невербальні засоби дадуть мені можливість бути виразним, переконливим, коректним, яку емоційну атмосферу спілкування я хотів би створити)

Педагогічна ефективність мовлення вчителя багато в чому залежить від рівня володіння мовою, вміння здійснювати правильний вибір мовних засобів Педагогічна ефективність комунікативної поведінки вчите ля залежить передусім від того, який стиль спілкування з учнями вза галі притаманний учителеві, які в нього установки на взаємодію з учня ми, якою мірою він відчуває психологічні особливості ситуації мовлення Так, можна помітити різницю в комунікативній поведінці між учителем автократом і учителем гуманістом, учителем, який байдуже ставиться до учнів, і який зорієнтований на співробітництво з ними

У вчителів, стиль спілкування яких з учнями ґрунтується на друж ньому ставленні до них, комунікативна поведінка завжди спрямована на встановлення особистісного і пізнавального контакту, запобігання негативним реакціям або зняття їх, створення ситуації «ми» - ситуації спільних роздумів переживань Мовлення такого вчителя має особис тісне забарвлення, воно інтонаційно виразне, щире і безпосереднє

Комунікативна поведінка вчителів, орієнтованих на авторитарні засоби спілкування, здебільшого, створює в учнів психологічні та естетичні бар'єри у стосунках з педагогами Мовлення таких учителів зазвичай невиразне, сухе, позначене інтонаціями байдужості або залякування

Отже, рівень майстерності мовленнєвої діяльності вчителя визначається рівнем культури його мовлення і спрямуванням його комунікативної поведінки


ФУНКЦІЇ МОВЛЕННЯ ВЧИТЕЛЯ

у взаємодії з учнями

Вимоги до комунікативних якостей мовлення вчителя зумовлені насамперед функціями, які воно виконує в педагогічній діяльності Головними серед них є а) комунікативна - встановлення і регуляція стосунків між учителем і учнями, забезпечення гуманістичної спрямованості розвитку учнів, б) психологічна - створення умов для забезпечення психологічної свободи учня, вияву індивідуальної своєрідності його особистості, зняття соціальних затисків, які заважають цьому, в) пізнавальна - забезпечення повноцінного сприймання навчальної інформації учнями, формування в них особистісного, емоційно-ціннісного ставлення до знань, г) організаційна - забезпечення раціональної організації навчально-практичної діяльності учнів Прокоментуймо висновки щодо функцій мовлення вчителя

Встановлення г регуляція стосунків між учителем і учнями, забез печення гуманістичної спрямованості розвитку учнів - це одна з провідних функцій мовлення педагога, п мета - допомогти вчителеві встановити взаємодію зі своїми вихованцями, побудувати виховання і навчання на засадах співробітництва і співтворчості Саме характер суто людських стосунків, які формуються в системі відносин «учитель - учень», «учитель - учні», значною мірою зумовлює педагогічний успіх або невдачу Мовлення вчителя і виконує роль регулятора цих сто сунків, виступає як засіб досягнення найвищою результату їхнього розвитку - взаєморозуміння між педагогом і його вихованцями

Розв'язання яких педагогічних завдань можна забезпечити, правиль но добираючи мовні засоби в ситуаціях взаємодії з учнями На нашу думку, найважливіші для розвитку гуманістичних відносин між учителем і учнями а) встановлення особистісного контакту з учнями, орієнтація їх на особистісне включення в комунікацію, б) створення ситуацій діалогу у спілкуванні вчителя з учнями, в) забезпечення активної позиції учнів у взаємодії з педагогом, г) створення атмосфери взаємоповаги, довіри

Звернімося до шкільної практики Є в ній на перший погляд малопомітна і ніби незначна ситуація - зустріч учителя зі своїми вихованцями перші хвилини зустрічі - обмін поглядами, вітаннями, сприймання виразу обличчя, «дешифрування» почуттів, думок одне одного, підсвідоме формування установки на подальше спілкування Як бачимо, психологічна значущість цієї ситуації велика, і від того, як побудує вчитель свою комунікативну поведінку, які мовні засоби використає, значною мірою залежить характер його подальших стосунків із вихованцями Вчителі вибирають у цих ситуаціях різні моделі мовлення Одні вважають го ловними інструментами своєї діяльності слово, інтонацію, посмішку, виразний погляд, їхні звернення неформальні, варіативні для кожного випадку «Здрастуйте, діти!», «Добрий день, друзі мої!», «День добрий!»,


«Доброго ранку всім, рада вас вітати1», «Здрастуйте, вітаю вас1» тощо Арсенал мовних засобів, які використовуються для вітання іншими вчителями, більш стандартний і неширокий офіційне, невиразне «Здрастуйте1» Аналіз зробіть самостійно в яких випадках учитель створює умови для гуманістично орієнтованого спілкування з дітьми? З яким учителем ви хотіли б спілкуватися, чому? Яку роль виконує звернення вчителя в наведених ситуаціях?

Взагалі, як ми вже зазначали, у стосунках учителя з учнями все має значення як учитель звертається до них, як висуває свої вимоги, робить зауваження, висловлює побажання, яке при цьому емоційне забарвлення його мовлення, якою інтонацією супроводжує він свої слова, який при цьому має вираз обличчя, погляд

Особливості мовлення вчителя у взаємодії з учнями багато в чому залежать від його індивідуальної о стилю спілкування (це може бути спілкування-дистанція, спілкування-загравання, спілкування на ґрунті спільної творчої діяльності тощо)1, характеру його соціальних установок у педагогічній комунікації (які очікування вчителя від спілкування з дітьми, чи дає воно йому задоволення, чи втомлює) Зрозуміло, якщо для вчителя характерні авторитарний стиль спілкування і негативні соціальні установки, то від нього не можна чекати коректних зауважень, доброзичливих інтонацій Демократизм у стосунках зумовить інший стиль мовлення, який продемонструє повагу і довіру вчителя до учнів

Приклади майстерного використання мовлення як регулятора спілкування можна знайти в досвіді А Макаренка Видатний педагог, як відомо, будував свої стосунки з вихованцями, керуючись принципом «якомога більше вимоги до людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї»2 Залежно від конкретних умов він був серйозним і веселим, іронічним і обуреним, авторитарним і м'яким У цьому діалектичшсть вияву його особистості, адекватність суто людських реакцій на поведінку вихованця Але тон, характер його мовлення ніколи не принижували молоду людину

Психологічна функція мовлення вчителя тісно пов'язана з функцією комунікативною, проте має дещо інші завдання Можна сказати, що ці завдання певною мірою психотерапевтичного характеру - створення умов для забезпечення психологічної свободи, вияву індивідуальної своєрідності, зняття соціальних затисків, які заважають цьому

Ідеться передусім про ситуації, коли виникає потреба психологічно захистити учня підкреслити повагу до нього як особистості, піднести його авторитет, зняти страх перед можливою невдачею, заохотити в зусиллях досягти успіху Мовлення вчителя в цих ситуаціях може бути

1 Див Кан Калик В А Учителю о педагогическом общении - М , 1987 - С 97

ІМакаренкоА С Твори В7т-Т5-С210


тим інструментом, за допомогою якого зникає невпевненість учня в собі, ініціюються його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізащі, досягнення позитивних результатів у діяльності Вибір мовленнєвих моделей туг здійснюється не з позиції «ти повинен», «зобов'язаний», а з позиції «ти маєш право»

Наприклад, ситуація, коли учень відчуває невпевненість і навіть страх перед новим завданням, яке здається йому непосильним Його позиція виражена в репліках «Я не вмію », «Я не знаю », «В мене не вийде » Мудрість педагога, його гуманістична позиція виявиться в його сл

1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

ГЛАВА ВТОРАЯ | ГЛАВА ТРЕТЬЯ | ГЛАВА ЧЕТВЕРТАЯ | ГЛАВА ПЯТАЯ | ГЛАВА ШЕСТАЯ | ГЛАВА СЕДЬМАЯ | ГЛАВА ВОСЬМАЯ | ГЛАВА ДЕВЯТАЯ | ГЛАВА ДЕСЯТАЯ | ГЛАВА ОДИННАДЦАТАЯ |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати