На головну

Тема лекції №6. Особливості синтаксису професійного мовлення.

  1. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
  2. Атрибутивні та функціональні особливості публічної сфери в Україні
  3. Б. Особливості диференціації навчання у школах Великобританії
  4. В. Особливості диференціації навчального процесу в школах ФРН
  5. Венчурне інвестування. Особливості венчурного фінансування
  6. Визначте особливості політичного становища українських земель у складі Великого князівства Литовського до і після Кревськоїунії.
  7. Визначте особливості розвитку архітектури та образотворчого мистецтва Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Назвіть найвидат-ніші пам'ятки.

Мета:Ознайомити студентів з синтаксичними особливостями побудови професійних текстів, акцентологічними нормами української мови. Навчити правильно добирати прийменникові конструкції в діловому мовленні.

Ключові слова:прямий порядок слів, непрямий порядок слів, узгодження присудка з підметом, абревіатури, буквені абревіатури, складноскорочені слова. побудовасловосполучень, підрядний зв'язок керування, усталені словосполучення дієслівного типу: витрати на, відрахування на, винагорода за, покладається на, у відповідь на, у відповідності з, відповідно до, у звязку з, згідно з, на додаток до, прийменник у діловому мовленні.

План

1. Синтаксичні особливості професійних текстів.

2. Будова і характер речень.

3. Правила скорочень. Типи абревіатур та їх використання.

4. Наголос як складова частина літературної вимови.

5. Прийменник у діловому тексті.

Література

1. Васильев Л. М. Современная лингвистическая семантика/ Л. М. Васильев - М., 1990. - 278 с.

2. Волох О. Т., Чемерисов М. Т., Чернов Є.І. Сучасна українська літературна мова/ О. Т. Волох, М. Т. Чемерисов, Є.І. Чернов - К.: Либідь, 1976. - 462 с.

3. Лисиченко Л. А. Лексикологія сучасної української мови. Семантична структура слова. - Харків, 1977. - 342 с.

4. Москаленко Н. А., Фащенко М. М., Смагленко Ф. П. Сучасна українська літературна мова. Лексичний, фонетичний і граматичний аналіз. -К., 1980.- 353 с.

1. Синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю підпорядковані адекватності комунікації, тобто спілкування. Практика контекстуального творення на цьому рівні вимагає добору із загальнонаціональної мовної системи мовних засобів, викликаних екстралінгвістичними показниками - сферою, умовами та метою спілкування.

Граматичні одиниці - різні частини мови, а також синтаксична організація речення і словосполучення у взаємозв'язку створюють той стилістичний колорит мовлення, який надає тексту певного комунікаційного спрямування, забезпечує логіко-семантичну адекватність мовлення.

Як і лексичні засоби, синтаксичні засоби офіційно-ділового стилю не становлять чогось неповторного - їх можна знайти в будь-якому іншому функціональному стилі. Проте в діловому мовленні вони виявляються найяскравіше, саме за їх участю забезпечується інтелектуально-комунікативна (чи регулювально-волюнтативна) функція стилю.

Спостереження над синтаксичною будовою в офіційно-діловому стилі дає підставу зробити висновок, що у доборі структурно-синонімічних граматичних засобів оформлення думки також існують певні закономірності, «санкціоновані» суспільством для певного різновиду мовлення як найдоцільніші.

У граматичному, а особливо у синтаксичному оформленні документів виявляється чи не найбільший серед інших різновидів мовлення потяг до автоматизації й стандартизації мови, викликаний прагненням до максимальної економії зусиль та часу - комунікативною доцільністю. Стереотипність, консерватизм граматичних засобів у офіційному стилі більше помітний, ніж лексичних.

Оскільки стиль визначається не лише функціонально маркованими одиницями, всім ладом, всією мовною організацією, добір граматичних одиниць забезпечує основну специфічну рису офіційно-ділового мовлення: точність, яка не допускає різнотлумачення, та певну шаблонізацію викладу.

Для чіткішої організації тексту запроваджується поділ на параграфи, пункти, підпункти.

Із морфологічних засобів офіційно-ділового стилю найхарактернішими є:

· перевага імені над дієсловом;

· широке використання віддієслівних іменників у певних жанрах, викликане прагненням до об'єктивності та узагальнення;

· перевага наказового способу дієслова над іншими категоріями дієслів та віддієслівними іменниками у певні періоди - періоди посилення регламентації, у конкретних жанрах як вияв імперативності;

· часте використання відіменних прийменників у реалізації стандарту;

· мінімальне застосування прислівників, особових займенників, вигуків, часток.

На синтактичному рівні точність, нейтральність, стандартизованість забезпечується:

· використанням специфічних кліше термінологічного типу (наприклад, високі договірні сторони, укладання угоди, вжити заходів, з метою поліпшення тощо);

· прямим порядком слів;

· ретардацією - перенесенням присудка на кінець речення;

· частим використанням дієприслівникового та дієприкметникового зворотів;

· перевагою складних конструкцій над простими;

· перевагою складнопідрядних речень над складносурядними;

· широким використанням техніко-стилістичного засобу - абзацу, трафарету тощо.

Синтаксис ділових паперів (особливо словосполучень) характеризується численними мовними кліше - усталеними початками й закінченнями тих чи інших документів. Наприклад, оголосити подяку (догану), порядок денний, накласти стягнення, укласти угоду, нота протесту, встановлення стосунків тощо. У дипломатичному різновиді офіційно-ділового мовлення етикет «міжнародної ввічливості» визначив практично зручні правила звертання, так звані компліменти, або етикетну форму початку та кінця листування. Наприклад, вельмишановний добродію, пане; з повагою, з пошаною тощо. До речі, ці клішовані вирази характерні також для інших видів документів, зокрема комерційних листів.

Характерною ознакою мови ділових паперів є наявність розщепленого присудка - заміна простого присудка у формі особового дієслова словосполученням інфінітива з віддієслівним іменником. Як от: не зобов'язатися, а взяти зобов'язання; не постановити, а прийняти постанову; не протестувати, а виявити протест тощо.

Типовою рисою розщепленого присудка, як і зв'язаних дієслівно-іменних сполучень взагалі, є вживання при іменнику означення, що надає експресивного забарвлення і свідчить про живу форму та активність конструкції: видавати постанови й нормативні акти, розробляти та здійснювати конкретні заходи, збирати спеціальну таксу, забезпечити докорінне поліпшення тощо.

Поряд із стандартизованими дієслівно-іменними словосполученнями в офіційно-діловому стилі існує велика кількість клішованих конструкцій з прийменниками. Наприклад, прийнято в експлуатацію, подати у відставку, на загальних підставах, в адміністративному (робочому) порядку, у режимі використання, зустріч у верхах, у даний відрізок часу та ін.

Найбільш частотним у мові ділових документів є використання прийменників для, до, що керують родовим відмінком, з, який керує орудним та знахідним відмінками, у (в) - давальним тощо. Наприклад: Передати справу до прокуратури для притягнення до відповідальності винного у нестачі матеріально-товарних цінностей або У зв'язку з обмеженим збутом продукції використання потужностей для виробництва ... недоцільно.

Характерною особливістю офіційно-ділових паперів є утворення складних відіменних прийменників. До таких сполучень належать: відповідно до, згідно з, у відповідності з, у зв'язку з, на додаток доі т. д. Як правило, цими складними прийменниками починається певний діловий документ (заява, наказ, протокол тощо). Офіційно-ділові стандарти-словосполучення, штампи, кліше функціонують як результат загальної тенденції розвитку стилю до стандартизації (як обов'язкова ознака офіційно-ділового стилю).

Для офіційно-ділового стилю особливо характерне вживання переважно неозначено-особових, безособових та інфінітивних синтаксичних конструкцій.

Загальний характер викладу в мові ділових паперів позначився не лише на доборі форм присудка, а й на його місці - у кінці речення.

Зосередженню уваги на реальному результаті дії сприяє використання предикативної форми на -но, -то, яка позначає процес поза діячем, що мислиться узагальнено (наприклад, у заяві зазначено).

Типовим для офіційно-ділового мовлення є те, що у простому (може бути ускладненому) реченні для зосередження уваги на результаті дії нерідко використовуються дієслова-присудки у формі пасивного стану. Як от: Генеральний директор призначається Радою управляючих і затверджується Генеральною конференцією строком на 4 роки.

У межах складного синтаксису в мові ділових паперів спостерігається певна вибірковість конструкцій, зокрема більша частота складнопідрядних, повторюваність підрядних з'ясувальних, означальних, конструкцій мети та умови. Інші різновиди складного речення менш поширені. Вибірковістю та уніфікацією саме таких складних речень, як і простих, офіційно-діловий стиль перегукується з науковим різновидом літературного мовлення. Місце підрядного речення у даних складних структурах залежить від акцентування уваги на аргументуванні мети, умови, причин, наслідків тощо. Наприклад: Якщо ж Ви захочете детальніше ознайомитися з якимось із пропонованих варіантів, ми будемо раді надіслати зразок.

Порядок взаємного розміщення головних та підрядних речень підпорядкований логічній взаємозалежності різних фактів.

Однією з ознак офіційно-ділового синтаксису є надзвичайна величина, громіздкість речень. Особливо це стосується певних його жанрів, зокрема дипломатичних конвенцій, меморандумів, декларацій тощо. Проте така тенденція стилю не утруднює розуміння тексту завдяки логічній підпорядкованості міркувань, уточнення основної думки підрядними реченнями. Сам факт підрядності свідчить про взаємозв'язок і зв'язок між явищами, потребу ж деталізувати обставини вимагає використання не простих, а розгорнених складних синтаксичних будов. Наприклад: Міждержавна комісія, яку очолять Президент Кучма та віце-президент Гор, базуючись на цих здобутках, має втілювати у життя багатообіцяючий потенціал українсько-американського партнерства - Президент Кучма і віце-президент Гор проводитимуть щорічні зустрічі й керуватимуть роботою Комісії, яка здійснюватиметься у чотирьох Комітетах: з питань зовнішньої політики, безпеки, торгівлі, інвестицій, а також постійного економічного співробітництва.

2. Загальна грамотність документа, що виражається в чіткості й логічності викладу, дотриманні правописних норм, а також дотриманні правил, обов'язкових для ділових паперів, досягається, зокрема, за рахунок синтаксису. Здебільшого це прямий порядок слів з узгодженими й неузгодженими означеннями. Вставні слова, які пояснюють окремі поняття чи систематизують виклад, переважно стоять на початку речення. Щодо структури речень ділових документів, то майже всі присудки вживаються в теперішньому часі. Наприклад: рекламне агентство міжнародної телерадіокомпанії «Тоніс» пропонує свої послуги.

Поширеними є пасивні структури типу: закони приймаються; наказ виконується; вимоги ставляться.

Синтаксис ділової документації визначається ще й вживанням інфінітивних конструкцій. Наприклад: створити комісію з національних питань; відкликати працівників сільського господарства.

Важливою ознакою ділових паперів є і часте використання дієприкметникових і дієприслівникових зворотів, що надають діловим документам стислості. Крім того, в діловому листуванні переважає непряма мова, а пряма вживається лише в тих випадках, коли є необхідність дослівно передати зміст деяких законодавчих актів.

Стислість викладу інформації визначає і специфіку синтаксису. Найчастіше надається перевага простим реченням. Якщо ж використовуються складні, то вони невеликі: одне-два підрядних речення чи дієприкметниковий або дієприслівниковий звороти.

Типова ознака ділового стилю - використання віддієслівних іменників. Вони створюють загальне уявлення про щось.

Наприклад: провести огляд машин до 15 вересня 1997року; подати звіт до 20 серпня 1997року.

Віддієслівні іменники забезпечують однозначність, узагальненість змісту і надають документам певної офіційності. У ділових документах вживають розщеплені присудки, це мотивується тим, що вони конкретніші за дієслівні відповідники.

Наприклад: Пропонуємо проводити змагання за містом; Рекомендуємо надавати перевагу одягу з натуральної сировини.

До складу розщепленого присудка може входити іменник-термін або кілька означень.

У мові ділових документів є такі словосполучення дієслівного типу, які багато разів використовуються у конкретній виробничій чи адміністративно-виробничій ситуаціях, зокрема: взяти за основу; взяти до уваги; взяти на себе обов'язок; зобов'язання тощо.

3.Один із способів заощадити місце на папері і час складання документів - використати абревіатури та графічні скорочення.

Абревіатура (від лат. скорочую) - іменник, утворений поєднанням початкових літер, звуків, частин слів, словосполучень. Абревіатура має граматичне оформлення (рід, число) і функціонує як в усному, так і в писемном мовленні. Наприклад, МВС, ОРД, міськком та ін..

Графічні скорочення мають ту ж мету, але призначені тільки для зорового сприйняття. Нариклад: проф.. - професор, див. - дивись, та ін.. - та інші.

Правопис різних груп абревіатур обумовлений способом їх творення. Відповідно до цього розрізняють:

1. Абревіатури ініціального типу (звукові, буквені, буквено-звукові): вуз, ОВС, ДАІ, МРЕВ, СНД.

2. Складові абревіатури:

а) поєднання початкових складів слів: виконком, срайкком;

б) поєднання початкового складу і цілого слова: запчастини, техдокументація, держнагляд, ощадкаса, будматеріали;

в) поєднання початкового складу з непрямим відмінком цілого слова: завкафедрою.

3. Абревіатури змішаного типу: міськвно.

Графічні скорочення мають інші правила творення і оформлення:

1. Зберігається написання великої і малої літер, дефісів, що були у повній назві: півн.-сх. - північно-східний.

2. Не скорочуються слова на голосний (крім початкової іноді): укр. - український, пор., - порівняй, о. - острів.

3. Слово скорочується до першого приголосного або до останнього у складі, якщо це дозволяє правильно розгорнути скорочення у повне слово: філософ. - філософський, висотн. - висотний.

У документах слід використовувати загальноприйняті традиційні скорочення.

ЦПК - Цивільно-правовий кодекс, КЗпП - Кодекс законів про працю, ВВС - відділ внутрішніх справ, КПК - Кримінально-процесуальний кодекс.

Типові графічні скорочення діловодства: грн. - гривня, гр.. - громадянин, ст.. - стаття, п. - пункт, р. - рік, рр.. - роки, обл.. - область, р-н - район, та ін.. - та інше, доц.. - доцент.

Використовуючи абревіатури і графічні скорочення, слід дотримуватися таких вимог:

1. Скорочення повинно бути зрозумілим і легко розгортатися у повну назву. Бажано використовувати стандартні скорочення.

2. Скорочення не повинно збігатися за формою зі словом або скороченням, уже наявним у мові. Наприклад, МТС (Московський театр сатири) - невдале скорочення. Саме для того, щоб уникнути збігу, існують дві різні абревіатури: ДонДУ (Донецький державний університет), ДДУ (Дніпропетровський державний університет).

3. Скорочене слово чи словосполучення повинно зберігати однакову форму в одному тексті. Наприклад, скорочуючи слово товариш один раз формою т., другий раз формою тов.., ви порушуєте однотипність і однозначність документа.



  21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   Наступна

МВС УКРАЇНИ | ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ | Тема лекції №1. Вступ. Загальні вимоги до складання та оформлення документів. | Науковий стиль. | Офіційно-діловий стиль. Особливості ОДС. | Лінгвістичні вимоги | Технічні засоби: застосування мульті-медіа | Реквізити заяви | Накази щодо особового складу. | Особливості вживання іменника в ОДМ. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати