Головна

Розкрийте систему вивчення іменника у початковій школі

  1. IV. Вивчення нового матеріалу - 20 хв.
  2. IV. Вивчення нового матеріалу.
  3. А) Решим систему по формулам Крамера.
  4. Бактеріофаг,історія вивчення. Структура, класифікація фагів за морфологією. Методи якісного і кількісного визначення бактеріофагів. Практичне використання бактеріофагів.
  5. В) ) не входят в систему органов государственной власти
  6. В) Решим систему методом Жордана-Гаусса.
  7. Вибір варіанту контрольної роботи. Підбір і вивчення літератури.

Іменник - найбагатша з лексичного погляду частина мови серед інших, які існують у сучасній граматиці. Здобуті знання про іменник стають основою для вивчення інших частин мови, зокрема прикметника і дієслова.

Основні завдання вивчення іменника в початковій школі: формування лексико-граматичного поняття «іменник»; оволодіння вмінням розрізняти за питаннями назви істот і назви неістот; формування вміння писати з великої букви власні іменники; ознайомлення з родом іменників; формування вміння змінювати іменники за числами, відмінками; засвоєння правопису відмінкових закінчень іменників; збагачення словникового запасу учнів; формування вмінь використовувати іменники у мовленні з урахуванням їх функціонального призначення.

Перше ознайомлення зі словами-назвами предметів відбувається в період навчання грамоти (1 клас). На уроках читання і письма вчитель організовує діяльність першокласників, спрямовану на розрізнення предметів і слів як назв цих предметів, на впізнавання слів - назв предметів у мовленні, на формування вмінь ставити до слів питання хто? що?, класифікувати слова на групи з урахуванням їх значення (овочі, фрукти, меблі, одяг, дерева, тварини тощо). З перших уроків учитель, використовуючи іграшки, предмети, предметні та сюжетні малюнки, тексти, пропонує учням запитання на зразок: Хто це? Що це? Що росте в саду? Хто збирає врожай? Хто малює? Що розглядають діти? Хто з казок завітав до нас? Що посадив дідусь? (Ріпку.) Хто допомагав дідусеві рвати ріпку? Ефективним щодо цього є використання загадок, робота з якими стимулює відповіді першокласників на питання хто? що?, сприяє розрізненню предмета і слова, що його називає.

Виконуються пропедевтичні вправи на змінювання числа іменників за зразком «один - багато».

У 2 класі проводиться робота над лексичним значенням іменників та їхніми граматичними ознаками (відповідає на питання хто? що?, називає предмет). Школярі вчаться розрізняти іменники, які відповідають на питання хто? і що?.

Аналіз малюнків (школяр, міліціонер, повар, кінь, їжак, риба, літак, ракета, трактор, портфель, трикутник, календар), поданих у підручнику, допомагає учням зробити висновок, що назви людей і тварин відповідають на питання хто?, а назви всіх інших предметів відповідають на питання що?

Формуванню початкового уявлення про іменник як частину мови сприяють вправи на визначення в мовному матеріалі (зазвичай текстах) назв предметів і постановку до слів відповідного питання, на добір слів за зразком (наприклад: 1. До слів, які відповідають на питання хто?, добери за зразком слова, які відповідають на питання що?. 2. Випиши слова за зразком: (Хто?) Комбайнер, ... (Що?) Комбайн, ... .), на складання речень за малюнками і зразком (У качки (хто?) каченя. У курки (хто?) ... .) тощо.

Використовуючи різні прийоми (спостереження за мовним матеріалом, бесіда, робота з наочністю, робота з підручником), учитель допомагає учням засвоїти, що слова, які відповідають на питання хто? або що?, означають назви предметів.

Уявити собі як окремі предмети можна порівняно легко навколишні речі, істоти, рослини, географічні об'єкти. Але значно складніше сприймаються молодшими школярами назви почуттів, явищ природи, фізичних станів тощо. Аналіз лексики, яка об'єднується в категорію «іменник», свідчить, що вона не обмежується словами з яскраво вираженим поняттям предметності (м 'яч, стілець, книжка, портфель) та такими, що порівняно легко усвідомлюються як предмети (назви географічних об'єктів: гора, круча, яр, річка; назви істот: хлопчик, лісник, професор, дятел, щука; назви рослин: сосна, пальма, айстра, трава), а охоплює і багато абстрактних понять, опредмечених у нашій свідомості: дружба, рух, печаль, майстерність, завзяття, перетворення, відмінювання, тепло тощо. Тому вже в 2 класі до визначення іменника істотним є таке доповнення: «До слів - назв предметів належать усі слова, про які можна запитати хто? або що?». Таке доповнення формує в учнів узагальнене поняття предметності.

У 3 класі поглиблюються і систематизуються знання учнів про лексичне значення іменників, про власні і загальні іменники, про назви істот і назви неістот; третьокласники ознайомлюються з категорією роду та числа іменників, відмінками іменників (назви відмінків, відмінкові закінчення).

Роботу над загальним поняттям про іменник, відповідно до етапів процесу формування мовних понять, слід починати з аналізу мовного матеріалу та визначення істотних ознак цієї частини мови:

- Поміркуйте разом! Розгляньте малюнки. Назвіть зображені на них предмети. На яке питання відповідають назви людей і тварин (істот)? На яке питання відповідають назви рослин і речей (неістот)?

Далі ознайомлення з поняттям «іменник» охоплює роботу над узагальненням істотних ознак, властивих цій частині мови (відповідає на питання хто? що?, називає предмет), формулювання визначення поняття, зіставлення з аналогічними поняттями щодо інших частин мови та використання знань у мовленнєвій діяльності.

Для засвоєння поняття «іменник» необхідна система вправ, які виконуються на всіх уроках, передбачених програмою для вивчення цієї теми. Важливо, щоб завдання вимагали від учнів активності в пошуковій діяльності і спрямовували їх на усвідомлення ролі іменників у мовленні.

Під час вивчення цієї теми поняття «іменник» поглиблюється і розширюється, учні оволодівають уміннями: впізнавати в тексті і самостійно добирати іменники; будувати сполучення іменників з іншими словами, використовуючи для зв'язку закінчення і прийменники; вживати в письмових текстах власні іменники з великої букви; відносити до іменників за поставленим питанням (що?) опредмечені якості, дії (зелень, добро, плавання, напис); розрізнювати і пояснювати в процесі навчальної роботи іменники в прямому і переносному значеннях; змінювати іменники всіх родів за відмінками з орієнтуванням на зразок, таблицю; добирати найуживаніші синоніми та антоніми до заданих іменників; вживати синоніми й антоніми в усних і письмових висловлюваннях; брати участь у вдосконаленні навчальних і самостійно створених текстів за допомогою синонімів, переважно контекстуальних (діти, малята, хлопчики і дівчатка, школярі та ін.).

Особливу увагу вчителеві треба звернути на формування в учнів 3 класу узагальненого поняття предметності. Академік В. В. Виноградов зазначав, що категорія іменника забезпечує можливість сприймати предметно, у формі назви, навіть абстраговані поняття про якості і дії. Але формування в молодших школярів поняття предметності й ускладнюється саме тим, що іменники - назви дій і ознак семантично схожі з дієсловами і прикметниками. Лексичні значення таких слів, як зелень і зелений, спокій і спокійний, сміх і сміятися, мають багато спільного: вони означають певну якість або дію предмета. Проте дія в іменнику сміх лише констатується без вказівки на діяча, час, а ознака і стан у словах зелень і спокій мисляться не у зв'язку з якимись конкретними предметами (порівняймо із зелена трава, спокійна дитина), а відокремлено від них і сприймаються як опредмечені сталі ознаки, як предмети, до яких можна поставити питання що?. Такому опредмеченню значною мірою сприяє і морфологічне оформлення слів, на що також слід звернути увагу учнів: наявність іменникових суфіксів і закінчень (прост-от-а, молод-ість, весел-ощ-і, довж-ин-а) або навпаки, відсутність їх в іменниках II і III відмін (сум, сором, жаль, біль, ніч, совість).

У роботі з абстрактними назвами допомагають лексикологічні вправи на розкриття значень різних родових і видових понять. Наприклад: назви почуттів - це любов, радість, сум, гордість, сором, жаль.

Важливо поступово навчити молодших школярів сприймати абстрактні назви як назви окремих предметів. При цьому необхідно пам'ятати, що ці іменники вимагають пояснення їх значення, зіставлення зі спільнокореневими прикметниками, дієсловами (зелень - зелений - зеленіти), введення їх у речення і контекст.

Засвоєння учнями понять «власна назва» і «загальна назва» не викликає особливих труднощів. Учителеві доцільно організувати пошукову діяльність молодших школярів, використовуючи такі прийоми, як бесіда, робота з наочністю, робота з підручником, орфографічний розбір, обов'язкова опора на місцевий матеріал.

Закріпленню вивченого сприяють такі завдання:

1. Знайди слова, які означають власні назви.

2. Які власні назви вжито в тексті? Яку загальну назву до них можна дібрати?

3. Добери з довідки загальну назву для кожної групи власних назв.

4. Запиши, хто в якій країні живе.

5. Запиши пропущені загальні іменники. Підкресли власні іменники.
Правопис власних назв краще засвоюється на краєзнавчому матеріалі. Учні повинні добре знати, правильно вимовляти і писати назву свого села, міста, району, області, держави, навколишніх населених пунктів і географічних назв, прізвища, імена та по батькові вчителя, своїх батьків, товаришів і близьких людей. Цьому сприяють усні і письмові описи своєї місцевості, перегляди відеофільмів, фільмів географічного змісту, складання листів та написання адрес на конвертах.

Після вивчення роду і числа іменників необхідно звернути увагу на те, що рід і число власної назви не завжди збігається з родом і числом загальної: місто Київ, Черкаси, Запоріжжя, Знам'янка; село Моринці; озеро Світязь; річка Дніпро; станція Жуляни. В узгодження з іншими словами (прикметниками, дієсловами) в реченні за наявності обох назв, загальної і власної, вступає загальна назва, наприклад: Місто Черкаси розкинулося на березі могутнього Дніпра. Але: Черкаси розкинулися на березі могутнього Дніпра.

Зауважимо, що нерідко власну назву Дніпро учні за закінченням зараховують до іменників середнього роду на -о: «широке Дніпро», «Дніпро широко розлилося». Від цієї помилки учнів треба практично застерегти вже в період навчання грамоти, опрацьовуючи відповідний текст про цю ріку, та з перших уроків вивчення теми «Власні іменники» у 2 класі.

Категорії роду і числа іменників засвоюються учнями також порівняно легко. Практично не виникає труднощів у визначенні роду іменників, які означають назви осіб і різних тварин. Цьому сприяють сформовані навички в мовній і мовленнєвій практиці, дитячий життєвий досвід. Складніше визначати рід іменників - назв неживих предметів. У цій роботі добре спрацьовує формально-граматичний прийом підстановки до іменників особових, вказівних або присвійних займенників (без уживання термінів) - він, вона, воно; цей, ця, це; мій, моя, моє. Підставляючи усно до іменників зазначені слова, учні переконуються, що всі іменники можна поділити на три групи: до однієї групи можна підставити слова він, цей, мій (зошит, підручник, будинок, друг, сад, успіх, урок); вона, ця, моя (квартира, оцінка, адреса, перемога, відповідь); воно, моє, це (пальто, кошеня, знання, свято, запитання, захоплення). Важливо при цьому підкреслити, що: іменники не змінюють свого роду; кожен із них належить до певного роду, наприклад, сад завжди чоловічого, річка завжди жіночого, а озеро завжди середнього; для того щоб визначити рід іменників, слід поставити їх у форму однини; рід деяких іменників слід запам'ятати (наприклад: жаль, біль - ч. р.).

Для формування граматичного поняття роду іменників у 3 класі доцільно використати евристичний метод. Доповнення учнями речень, поданих у підручнику, словами мій, моя, моє, він, вона, воно спрямовує їх на аналіз мовних фактів. За реченнями (Мій брат агроном, він працює у полі. Моя сестра вчителька, вона працює у школі. Моє село красиве, воно розташоване біля річки.) вчитель організовує спостереження: Прочитайте перше речення. Назвіть іменник з виділеним біля нього словом. Яким словом іменник брат замінено в цьому реченні? Поміркуйте, до яких іменників можна дібрати слова мій, він. Назвіть приклади таких іменників. (Аналогічну роботу проводимо над наступними реченнями.)

Учні доходять висновку, що іменники діляться на групи відповідно до того, які слова до них можна дібрати: мій, він, моя, вона, моє, воно. На основі цього висновку вчитель ознайомлює дітей з тим, що іменники бувають чоловічого, жіночого і середнього роду. При цьому варто скористатися опорною схемою «Рід іменників».

Чоловічий Жіночий Середній

рід рід рід

мій, він моя, вона моє, воно

будинок вулиця місто

Учні матимуть можливість заповнити таблицю, добираючи інші іменники різних родів.

Спеціальні уроки відводяться у 3 класі для спостереження над закінченнями іменників різних родів. Ефективними є вправи на поділ іменників за родами та виділення в них закінчень. Активізує пошукову діяльність учнів робота у групах, яка дає можливість на основі виконаного завдання зробити загальний висновок: іменники чоловічого роду мають нульове закінчення, а також -а, -я, -о; іменники жіночого роду мають закінчення -а, -я, а також нульове; іменники середнього роду мають закінчення -о, -е, -я.

Іноді під впливом російської мови учні починають плутати рід окремих іменників: степ, біль відносять до жіночого роду, путь, собака - до чоловічого роду та ін. Але це буває лише тоді, коли вчителі, опрацьовуючи тексти з такими словами, не звертають принагідно уваги учнів на відмінне в обох мовах, не зіставляють між собою такі слова, не вводять їх у словосполучення і речення українською і російською мовами.

Так само, як і категорія роду, для молодших школярів не становить труднощів категорія числа іменників. Аналогічно до визначення роду учні підставляють до іменників у множині займенники вони, ці, наші. Уже в період навчання грамоти діти легко змінюють слова за зразком відповідно до слів «один - багато». У 2 класі вони спостерігають за появою закінчень в іменниках чоловічого роду у формі множини, якого немає в однині (прапор - прапори, олівець - олівці), за різними закінченнями іменників жіночого і середнього роду у формі однини і множини, інколи - за зміною в слові наголосу (книжка - книжки, вулиця - вулиці).

У 3 класі одночасно з визначенням числа іменника учні вдосконалюють навичку зарахування його до відповідного роду. Ознайомлюючи учнів зі зміною іменників за числами, важливо наголосити на тому, що у формах однини і множини слова ліс і ліси, гора і гори, море і моря функціонують у мові не як окремі слова, а як те саме слово в різних граматичних формах, які розрізнюються значенням (один предмет і два або кілька, багато предметів) та закінченням. Учні одержують знання, що у формі множини визначити рід іменника за питанням чи якимись іншими ознаками неможливо. Його спочатку треба поставити у форму однини і тільки після цього визначати рід: розповіді -розповідь (ж. р.), тижні - тиждень (ч. р.), путі - путь (ж. р.). Такі вправляння поступово підводять школярів до здійснення морфологічного розбору іменників як частини мови.

У 3 класі продовжується формування поняття «число іменників» на вищому рівні, учні засвоюють терміни «однина», «множина». Для вивчення теми «Змінювання іменників за числами (однина і множина)» після актуалізації опорних знань школярів учитель організовує спостереження за словами, які називають один і кілька предметів, та їх порівняння. Мовний матеріал може мати такий вигляд:
учень - учні

зошит - зошити
парта - парти

підручник - підручники

школяр - школярі

- Прочитайте іменники. Скільки предметів називає кожен іменник першої колонки? Скільки предметів називає кожен іменник другої колонки? Поміркуйте, до іменників якої колонки можна поставити слово однина. Обгрунтуйте свою відповідь. До яких іменників можна поставити слово множина! (Учитель виставляє підготовлені картки зі словами однина, множина до відповідних іменників.)

Так учні під керівництвом учителя відкривають нові для себе знання: якщо іменник називає один предмет, то вживається в однині, якщо два або кілька предметів, то вживається у множині.

Для визначення числа іменників учням необхідно запам'ятати таку послідовність: з'ясувати, скільки предметів називає іменник; дібрати до іменників слова він, вона, воно (однина) або вони (множина).

У початкових класах програмою не передбачено ознайомлення учнів з іменниками, які вживаються тільки у формі однини або тільки у формі множини. Ці відомості про іменник учні одержують в основній школі. Однак принагідно вчитель може і повинен звертати увагу учнів на такі слова в українській мові, які не можна поставити у форму множини, зокрема тоді, коли самі учні намагаються це зробити, наводячи приклади. Це іменники:

а) з матеріально-речовинним значенням (молоко, олія, солома, асфальт та ін.); б)абстрактні іменники (жаль, радість, сум, далеч, зелень, гамір та ін.); в) збірні іменники (листя, молодь, юнацтво); г)власні назви (Дніпро, Ельбрус).

Іменники, які вживаються тільки у формі множини, належать до таких основних значеннєвих груп:

а) назви одиничних або парних предметів (сани, терези, штани, ночви, граблі, шахи, сіни);

б) слова з матеріально-речовинним значенням, окремі назви рослин (висівки, парфуми, солодощі, грицики, васильки);

в) назви збірних предметів (гроші, хащі, джунглі, надра);

г)назви окремих дій, процесів, колективних ігор (жмурки, піжмурки, пустощі, веселощі, відвідини, побігеньки, пустощі та ін.);

д)назви відрізків часу, традиційних свят, обрядів (сутінки, канікули, іменини, роковини, обжинки);

є) окремі географічні назви (Карпати, Альпи, Моринці, Прилуки, Суми та ін.).

Беручи до уваги те, що учні практично користуються такими іменниками в мовленні, необхідно ознайомити третьокласників з тим, що є іменники, які вживаються тільки в однині або тільки у множині.

Працюючи з малюнками чи з предметами (ножиці, окуляри, двері, санчата, ковзани), пропонуємо дітям пояснити, скільки предметів називають ці іменники. Школярі переконуються, що це може бути один предмет, два і більше, тому засвоєне ними правило визначення числа іменників не підходить. У результаті спостереження учні роблять висновок, що в мові є іменники, які вживаються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають.

Аналізуючи слова (листя, молодь, коріння, картопля, жаль), молодші школярі переконуються, що окремі іменники вживаються лише в однині, хоча можуть називати кілька предметів; перевірити це можна добором слів він, вона, воно.

У процесі роботи над числом іменників учні опановують уміння розрізняти та утворювати числові форми слова, правильно вживати їх у мовленні.

Набагато важче дається молодшим школярам тема «Відмінювання іменників». Пропедевтична робота в 1 класі, у період навчання грамоти, значною мірою допомагає уникнути цих труднощів. Важливо, щоб, опрацьовуючи букварний матеріал, учні вчилися ставити питання до іменників у формі не тільки називного, а й інших відмінків, вводити ці форми слів у речення, ставити запитання до іменників у реченні за змістом: У рибалки є човен. (У кого є човен? Що є у рибалки?)

Вивчення відмінювання іменників (змінювання за питаннями) в 3 класі краще розпочинати зі спостережень над текстами, в яких певний іменник вжито у формах усіх відмінків, наприклад:

Білка вистрибнула з дупла. Хвіст у білки розпушився, розправився. Він допоміг білці спуститися вниз по гілках. Ми потайки стерегли білку очима. Ніхто не наважувався рушити за білкою, щоб не сполохати. Легенький вітерець ворушив на білці шубку.

Учні вчаться ставити питання до іменника в прямому і непрямих відмінках.

- Прочитайте текст. Яке слово повторюється в кожному реченні? Зверніть увагу, як, зв'язуючись з різними словами, змінюється слово білка. На які питання воно відповідає? Випишіть іменник білка разом зі словами, з якими він зв'язаний.

Аналіз мовного матеріалу дає можливість учням зрозуміти, що іменники зв'язуються в реченні з іншими словами за допомогою питань, при цьому змінюють свої закінчення. Для усвідомлення учнями цієї закономірності доцільною є робота над деформованими текстами, у процесі якої діти вчаться вибирати правильну форму іменника.

Спостереження за зміною закінчень в іменниках залежно від інших слів дозволяє молодшим школярам зробити висновок, що зміна закінчень іменників потрібна для зв'язку з іншими словами, що кожній зміні закінчення відповідає запитання до іменника в реченні. Такий висновок є важливою умовою засвоєння граматичного ладу українського мовлення.

Для вивчення теми «Відмінки іменників» учителеві варто використати пояснювально-ілюстративний метод, оскільки цей граматичний матеріал підлягає засвоєнню в результаті запам'ятовування. Користуючись повідомленням, демонстрацією таблиці, учитель організовує сприймання молодшими школярами потрібної інформації, яку вони фіксують у пам'яті.

Таблиця для організації сприймання має охоплювати повну назву відмінків, скорочене позначення відмінків, питання, на які відповідають відмінки, приклади відмінювання іменників в однині та у множині. Спочатку вчитель пропонує учням пригадати, як змінюються іменники, від чого залежить зміна закінчення. Далі, користуючись таблицею, повідомляє, що в українській мові є сім відмінків (шість із них відповідають на певні питання; сьомий, кличний відмінок, не відповідає на питання, його використовують у звертаннях). Для того щоб учні запам'ятали послідовно назви всіх відмінків та питання до них, необхідно практикувати різні завдання: розташувати відмінки у правильній послідовності; до назв відмінків дібрати питання; упізнати відмінок за питанням; до питання дібрати відмінок; визначити відмінок іменників. Ефективними будуть мовні ігри, наприклад, «Відмінковий ланцюжок», робота в парах, постановка запитань учнями.

Звертаємо увагу студентів (учителів) на те, що вправи на визначення відмінків іменників у реченні мають виконуватися тільки під керівництвом учителя, переважно в колективній або груповій формах. Такі завдання не слід пропонувати учням у самостійних та контрольних роботах. Це саме має стосуватися також і учнів 4 класу.

У 4 класі, після актуалізації знань про назви відмінків, звертається увага на те, що іменник у називному відмінку ніколи не вживається з прийменником, що в реченні іменник у формі називного відмінка завжди буває підметом, а у формі всіх інших відмінків - тільки другорядним членом речення. Учитель має переконувати учнів у тому, що правильне визначення відмінка іменника в реченні можливе за умови не тільки правильно поставленого до нього питання, а й урахування інших ознак, найголовніші з яких такі:

1) паралельна постановка питання за змістом висловлюваного (куди? звідки? де? тощо): Петрик з Андрійком пішли (куди?) в ліс; повернулися (звідки?) з лісу; побували (де?) в лісі;

2) знання значень деяких відмінків (приналежність - родовий, місце дії
місцевий, знаряддя дії - орудний відмінок);

3) відмінкове закінчення (-ом, -ем, -ою, -ею, -ю - орудний відмінок однини; -ом, -ям - давальний відмінок множини);

4)наявність чи відсутність прийменника (з прийменником називного відмінка бути не може; прийменники без, біля, від, для, до, коло вживаються тільки з родовим відмінком);

5) закінчення прикметника при іменнику (-им, -їм, -ою - орудний відмінок; -у, -ю - знахідний відмінок);

6) роль іменника в реченні (підмет - лише в називному відмінку, другорядний член речення, подібний за формою - у знахідному відмінку: Тато купив портфель.);

7) підстановка іменника іншого роду (для розрізнення знахідного і родового відмінків іменників, що означають назви істот: пас коня (корову) - знахідний відмінок; не знайшов коня (корови) - родовий відмінок).



  10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   Наступна

ББК 74.268.3(4 укр.)Я73 | Принципи навчання української мови | Методи навчання | Дидактичні засоби навчання | Урок як основна форма навчально-виховного процесу з рідної мови | Структура уроку аналізу учнівських переказів і творів | Форми організації навчальної діяльності учнів на уроці | Нестандартні уроки української мови в початковій школі | Схарактеризуйте особливості сучасного звукового аналітико-синтетичного методу навчання грамоти | Проаналізуйте прийоми звукового синтезу |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати