Головна

МОСКВА 2005 Вопрос 1. Анатомия как наука

  1. IT инженер, опытный практик фазы. Москва, Россия
  2. Андрей Рублев. Троица. Ок. 1411. ГТГ,Москва
  3. БОРОДИНО И МОСКВА
  4. Вопрос 12. Мышцы и фасции головы
  5. Вопрос 13. Мышцы и фасции шеи
  6. Вопрос 14. Мышцы и фасции груди
  7. Вопрос 15. Мышцы и фасции живота

Формування характеру - це процес становлення стійких психологічних утворень особистості під впливом об'єктивних і спеціально створених для цього умов, коли її дії та вчинки в результаті їх багаторазових повторень стають звичними й визначають типову модель її поведінки.

Характер людини формується в процесі її індивідуального життя під провідним впливом суспільних умов. Особливо важливу роль у вихованні характеру відіграє активна діяльність особистості, і передусім праця як середовище її суспільного буття, спілкування, як необхідна умова її самопізнання та самореалізації. В процесі праці виявляються моральні, інтелектуальні, вольові та інші якості особистості, що, закріплюючись під впливом певних умов життя, набувають рис характеру.

Реформування, що відбуваються в сучасному суспільстві, поява нових ідеалів і цінностей, зумовлених входженням до системи ринкових відносин, створюють передумови для формування рис характеру нової ділової людини.

Серед чинників, які мають для людини життєве значення і впливають на формування її характеру, особлива роль належить вихованню. Виховання організовує обставини життя і спрямовує в потрібному напрямі життєві впливи, підкріплює їх, створює відповідне ставлення до навколишньої дійсності особистості, що формується. Разом з тим воно гальмує негативні впливи, перешкоджає закріпленню небажаних звичок і рис її поведінки.

На певному, достатньо високому етапі розвитку особистості починають діяти самовиховання і саморегулювання процесу становлення характеру. Сформовані в процесі виховання потреби, ідеали, установки особистості стають підґрунтям її вимог як до зовнішніх умов життя, так і до самої себе. Вона сама починає організовувати своє життя і виховувати себе, керуючись при цьому як власними, так і суспільними ціннісними орієнтирами. Повною мірою здатність до самовиховання характеру виявляється тоді, коли особистість набуває життєвого досвіду, оволодіває засадами психологічної культури, коли у неї формується світогляд і остаточно складаються ідеали, відповідно до яких вона починає свідомо планувати своє життя і визначати в ньому своє місце.

Відмінності в характерах помітні вже у дітей молодшого дошкільного віку. У цьому віці, як показує досвід виховання в дитячих садках, досить виразно виявляються такі риси: товариськість, колективізм, ласкавість, сміливість, соромливість, замкнутість, охайність, точність, терплячість або примхливість, впертість, різкість та ін. Прояви рис характеру у цьому віці близько стосуються темпераменту.

Особливо важливе виховання характеру в підлітковому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці - фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчити підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати па увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює негативізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяльності, керуються нею у своїй поведінці і це відіграє значну роль у формуванні їхнього характеру.

Юнаки та дівчата старшого шкільного віку вже досягають фізичної зрілості й здатні виявляти в поведінці, праці та навчанні достатньо сформовані риси характеру: відповідальність, дисциплінованість, цілеспрямовану наполегливість, принциповість, самостійність.

Дослідженнями формування характеру доведено, що особливо дієвими чинниками є самостійність і самодіяльність у праці, навчанні. При цьому необхідно поставити юнака чи дівчину в такі умови, за яких вони могли б виявити колективізм, мужність, витримку, працьовитість. Але буде великою помилкою, якщо виховання в колективі нівелюватиме індивідуальні якості особистості. В колективі потрібно розкривати й зміцнювати кращі риси характеру кожного члена колективу, формувати яскраву індивідуальність.

Успішне формування рис характеру потребує єдності виховних заходів сім'ї, школи та соціального середовища, громадськості.

МОСКВА 2005 Вопрос 1. Анатомия как наука

/. Понятие и метод анатомии

2. Связь анатомии с другими науками

3. Дисциплины, входящие в состав анатомии

4. Структура систематической анатомии

5. Основные термины

1. Анатомия человека - наука, изучающая строение и форму человеческого тела и его органов в связи с их функцией и развитием.

Она исследует становление человека в его историческом развитии в процессе эволюции животных, используя сравнительно-анатомический метод.

2. С анатомией тесно связаны другие морфологические пауки:

- цитология;

- гистология - наука о тканях;

- эмбриология, которая изучает процессы образования половых клеток, оплодотворение, зародышевое развитие организмов.

3. Анатомия человека включает следующие частные дисциплины:

- нормальную анатомию, изучающую строение здорового человека и его органы;

- патологическую анатомию - морфологию больного человека;

- топографическую анатомию - науку о местонахождении любого органа в человеческом теле;

- динамическую анатомию, изучающую двигательный аппарат с функциональных позиций, что имеет значение для правильного физического развития человека.

4. В состав систематической анатомии входят:

- остеология - учение о костях, составляющих скелет;

- артро-синдесмология - о соединении костей и суставов;

- миология - о мышцах скелета;

- спланхнология - о внутренностях;

- ангиология - о сосудистой системе;

- кардиология - о сердце;

- неврология - о нервной системе;

- эндокринология - об органах внутренней секреции;

- эстезиология - об органах чувств.

5. Человек {Homo sapiens) относится к типу хордовых {Chordata), подтипу позвоночных {Vertebrata), классу млекопитающих {Mammalia), и вместе с высшими обезьянами составляет отряд приматов {Primates),

Тело человека построено по типу двубоковой симметрии - делится срединной плоскостью на две симметричные половины. Основные термины, используемые при рассмотрении различных органов тела человеку.

- плоскость, делящая тело в вертикальномнаправлении на две симметричные половины, называется срединной;

- плоскости, параллельные срединной- сагиттальными;

- плоскость, перпендикулярная срединной, - фронтальной;

- поперечные {горизонтальные) плоскости перпендикулярны срединной и фронтальной плоскостям;

- термин "медиально" обозначает часть тела ближек срединной плоскости;

- "латерально" - дальше от нее.

Вопрос 2. Кости туловища (Ossa trunci)

1. Строение туловища

2. Грудная клетка

3. Позвоночный столб и классификация позвонков

4. Штанные позвонки

5. Ложные позвонки

1. К костям туловища, Ossa trunci, принадлежат:

- ребра, costae,

- грудина, sternum;

- позвонки, vertebrae.

2. Грудную клетку,thorax, образуют грудной отдел позвоночного столба, ребра и грудина.

Грудная клетка имеет форму усеченного конуса, обращенного широким основанием книзу, а усеченной верхушкой - кверху. В грудной клетке различаются:

- передняя стенка - короче остальных стенок, образуется грудиной и хрящами ребер;

- задняя стенка - длиннее передней, образована грудными позвонками и участками ребер от головок до углов; ее направление почти вертикально;

- боковые стенки - длиннее передней и задней, образованы телами ребер и в зависимости от индивидуальности бывают более или менее выпуклы;

- верхнее и нижнее отверстия.

Ребра, costae, - узкие, различной длины изогнутые костные пластинки, числом 12 пар, симметрично располагаются по бокам грудного отдела позвоночного столба. Составные части каждого ребра:

- более длинная костная часть ребра, os costale; имеет головку, шейку, тело;

- короткая хрящевая - реберный хрящ, cartilago costalis;

- два конца - передний, или грудинный, и задний, или позвоночный.

Грудина, sternum, - непарная кость удлиненной формы с передней несколько выпуклой поверхностью и задней соответственно вогнутой.

Грудина занимает отдел передней стенки грудной клетки. На ней различают:

- рукоятку;

- тело;

- мечевидный отросток.

Все эти три части соединяются между собой хрящевыми прослойками, которые с возрастом окостеневают.

Пространства, ограниченные сверху и снизу двумя соседними ребрами, спереди - боковым краем грудины и сзади - позвонками, называют межреберъями, spatia intercostalia; они заполняются связками, межреберными мышцами и мембранами.

Полость грудной клетки, cavum thoracis, ограниченная стенками, имеет два отверстия - верхнее и нижнее. Верхняя апертура грудной клетки, apertura thoracis superior, меньше нижней, ограничена спереди верхним краем рукоятки, с боков - первыми ребрами и сзади - телом I грудного позвонка.

Нижняя апертура грудной клетки, apertura thoracis inferior, ограничивается спереди мечевидным отростком и образованной хрящевыми концами ложных ребер реберной дугой, arcus costalis; с боков - свободными концами XI и XII ребер и нижними краями XI и XII ребер; сзади - телом XII грудного позвонка.

Реберная дуга, arcus costalis, у мечевидного отростка образует открытый книзу подгрудинный угол, angulus infrastemalis.

3. Позвонки, vertebrae, числом 33-34, в виде налагающихся друг на друга колец складываются в одну колонну - позвоночный столб, columna vertebralis.

Позвоночный столб подразделяют на следующие отделы:

- шейную часть, pars cervicalis;

- грудную часть, pars thoracica;

- поясничную часть, pars lumbalis;

- крестцовую часть, pars sacralis;

- копчиковую часть, pars coccygea.

В соответствии с этим позвонки делят:

- на шейные позвонки, vertebrae cervicales (7);

- грудные позвонки, vertebrae thoracicae (12);

- поясничные позвонки, vertebrae lumbales (5);

- крестцовые позвонки, vertebrae sacrales (5);

- копчиковые позвонки, vertebrae coccygeae (4 или 5).

Части позвоночного столба взрослого человека образуют в сагиттальной плоскости четыре искривления, curvaturae - шейное, грудное, поясничное (брюшное) и крестцовое (тазовое). При этом шейное и поясничное искривления выпуклостью обращены кпереди, лордоз, lordosis (греч.); грудное и тазовое - кзади, кифоз, kyphosis (греч.).

Все позвонки позвоночного столба, кроме того, делят на две группы:

- истинные позвонки;

- ложные позвонки.

Позвонок, vertebra, имеет:

- тело, corpus vertebrae, - представляет переднюю, утолщенную, часть позвонка. Тела позвонков соединены между собой с помощью межпозвоночных дисков и образуют весьма гибкую колонну - позвоночный столб;

- дугу, arcus vertebrae, - ограничивает сзади и с боков позвоночное отверстие, foramen vertebrate, располагаясь одно над другим, отверстия образуют позвоночный канал, canalis vertebralis, в котором залегает спинной мозг;

- отростки.



1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Ложные позвонки. | Вопрос 4. Кости лица | Подвисочная ямка, fossa infratemporalis. | Вопрос 7. Кости нижней конечности | Кости стопы. | Клиновидные кости, ossa cuneiformia. | К соединениям затылочной кости, атланта и осевого позвонка | Реберно-позвоночные суставы. | Реберно-грудинные соединения. | Соединения пояса верхней конечности. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати