На головну

Утворення Центральної Ради. Її внутрішня та зовнішня політика.

  1. Баланс та загальна схема грунтоутворення
  2. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. їх роль і місце у збереженні національного етносу.
  3. Боротьба за возз»єднання Української держави (червень 1663- вересень 1676 р.) Внутрішня і зовнішня політика гетьманів П. дорошенка, Д. Многогрішного.
  4. Виникнення козацтва та утворення Запорозької Січі. Життя та побут запорозьких козаків.
  5. ВИСНОВОК. Утворення ацетиленіду купруму (І) відбувається у два етапи: спочатку утворюється аміачна сіль хлориду купруму, потім -ацетиленід купруму (І).
  6. Внутрішня балістика
  7. Внутрішня будова довгастого мозку

Лютнева буржуазно-демократична революція в Росії співпала в часі з початком української національно-демократичної революції. Отримавши звістку про падіння самодержавства, найбільш активні українські політичні партії й організації, серед яких УПСР, УСДРП, Товариство українських поступовців, УПСФ та інші вирішують створити спільну політичну організацію, яка б мала на меті досягнення національно-територіальної автономії у складі федеративної демократичної Росії. 3 (17) березня 1917 року представники різних партій, товариств, професійних груп (робітничих, кооперативних, культурних тощо) створюють Українську Центральну Раду, а її головою обирають М. грушевського (він мешкав у Москві і відразу після цього виїхав в Україну). Обрана Ц. р. відразу видає відозву "До українського народу", де й зазначає свою політичну мету. До складу Ц. р. увійшли представники 15 українських партій, найбільш впливову роль мали УСДРП (В. винниченко, С. петлюра, М. порш), УПСР (П. христюк, М. ковалевський, М. шаповал), УПСФ (Д. дорошенко, С.Єфремов).

Наступним важливим кроком у політичному житті українців стало скликання Всеукраїнського національного конгресу 4 квітня 1917 року, в якому взяли участь 900 делегатів від різних організацій з усієї України. Можна вважати, що Конгрес став своєрідними установчими зборами, які надали Ц. р. владних повноважень і функцій своєрідного парламенту. Конгрес визнав право визнання української автономії у складі Федеративної Росії й державного ладу Росії за російськими Установчими зборами, а також обрав депутатів Ц. р. Протягом квітня-червня в Україні відбулись партійні, військові, робітничі, селянські з'їзди і зібрання (І Всеукраїнський Військовий з'їзд 5-8 травня і ІІ-й - 10 червня; травень-червень - Всеукраїнський селянський з'їзд, Всеукраїнський робітничий з'їзд), які виступили на підтримку Ц. р. і делегували їй владні народні повноваження, таким чином, легітимізувавши її статус і повноваження. Місцеві органи - міські Ради делегували до складу Ц. р. 52 особи від різних губерній. Починається українізація армії та адміністрації.

Прагнучи визнання автономії України Тимчасовим урядом, делегація Ц. р. їде до Петрограду. Але Тимчасовий уряд категорично відмовляється визнати автономію України і легітимність Ц. р. Тоді робить рішучий крок: своїм ІУніверсалом 10 (23) Червня вона проголошує автономію України і приступає до формування виконавчої влади. Ц. р. називає себе "вибраним органом" українського народу і перебирає функції передпарламенту. Вона обирає зі свого складу Комітет (Мала Рада), якому належать законодавчі функції між пленумами Ц. р. Виконавчі функції вона поклала на Генеральний Секретаріат (В. винниченко - голова, секретар внутрішніх справ, П. христюк - генеральний писар, Х. барановський - генеральний секретар фінансів, С. петлюра - військових справ і т. д.). Така активність Ц. р. викликала занепокоєння у Петрограді, через що до Києва незабаром прибула делегація Т. у. на чолі з О. керенським. В ході переговорів був досягнутий компроміс - Ц. р. і Т. у. визнавали один одного, Ц. р. і Генеральний секретаріат ставали вищими органами влади в Україні, але відмовлялись від однобічного проголошення автономії та якихось кроків по її здійсненню до Усеросійських Установчих Зборів; Ц. р. зобов'язувалась розширити свій склад за рахунок нацменшин, зокрема, росіян. Ці положення і складали зміст ІІ Універсалу Центральної Ради від 3(16) липня 1917 року. Цей універсал спричинив, як урядову кризу в Росії (проти універсалу виступили кадети), так і збройний виступ самостійників які 4-5 липня в Києві, яких підтримали солдати ІІ українського полку ім. П. полуботка. Нова правова база взаємовідносин Т. у. і Ц. р. була оформлена в прийнятому Малою Радою "Статуті вищого управління України", проте Т. у. відмовився його затвердити і 4 серпня видав "Тимчасову інструкцію для Генерального секретаріату", яка суттєво обмежила права України (позбавлення Ц. р. законодавчих прав, Генеральний секретаріат стає органом Т. у., українська територія обмежена Київською, Полтавською, Подільською, Волинською й Чернігівською губерніями тощо). Такі суттєві порушення прав українців дали потім історикам привід назвати ІІ Універсал "кроком назад". Вже на цей час стало чітко видно основні помилки Ц. р.: не можливість організувати ефективне керівництво в Україні, не надання належної уваги вирішенню аграрного питання, що спричинило зниження її авторитету, прорахунки у воєнній політиці - нерішучість у справі створення власної національної армії (В. винниченко казав про це: "Не своєї армії нам треба... а знищення усіх постійних армій. Не українську регулярну армію нам треба організовувати! Українського мілітаризму не було і не повинно бути!", теж казав Грушевський Скоропадському, який пропонував Ц. р. підтримку армії), відмова від співробітництва і підтримки духовенства (у грудні 1917 делегація духовенства на чолі з архієпископом Олексієм пробились до Грушевського з проханням відкрити Секретаріат церковних справ у Ц. р. на чолі з І. огієнком. Грушевський тоді відповів: "Обійдемось без попів!" і відмовився говорити далі. Оце "обійдемось без попів" пішло по усьому Києву).

Серпень став часом наростання анархії і водночас багатовладдя в країні. Загострюються відносини Ц. р. з Т. у., сам Тимчасовий уряд відчуває важку кризу (і навіть проголошує Росію республікою і створення Директорії (на чолі з Керенським). Водночас група консервативно налаштованого офіцерства на чолі з генералом Корниловим влаштовують заколот з метою встановлення військової диктатури. У відповідь більшовики на чолі з Леніним починають готувати державний переворот з метою захоплення влади. При Петроградській Раді створюється Військово-Революційний Комітет (очолив Троцький). Розуміючи, що у Тимчасового уряду немає сил, щоб подавити повстання, Ленін нарешті вирішує ризикнути. Справа в тому, що 24 жовтня Тимчасовий уряд отримав пропозицію Австрії про сепаратний мир (таким чином, Німеччина втрачала головного союзника і її поразка ставала лише питанням часу). У ніч на 25 жовтня Ленін виїжджає у Смольний. Він наказує частинам військово-революційного комітету захопити вокзали, електростанції, банки, телефонну мережу, арештувати у Зимовому палаці членів Т. у. Тимчасовому уряду був пред'явлений ультиматум.

25 жовтня відкрився ІІ З'їзд Рад, який за сценарієм більшовиків повинен був підтримати переворот. Але меншовики, есери та інші представники з'їзду переворот засудили, після чого у знак протесту залишили залу, а більшовики, що залишились проголосили, що "з'їзд бере владу до своїх рук", прийняли Декрет про мир і Декрет про землю. І наприкінці роботи створили свій уряд - Раду Народних Комісарів. Законодавчим органом більшовиків став Усеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК).

Усі царські та інші органи влади були ліквідовані, а Установчі Збори, що відкрились нарешті 5 січня 1918 року біли розігнані.

У відповідь на події в Петрограді 25 жовтня (7 листопада) 1917 року Центральна Рада прийняла свій ІІІ Універсал, в якому проголосила створення Української Народної Республіки (УНР), до складу якої увійшли Київщина, Чернігівщина, Волинь, Поділля, Полтавщина, Харківщина, Катеринославщина, Херсонщина і Таврія без Криму. Проголошувались демократичні засади: свобода слова, друку, страйків тощо, встановлювався 8-й робочий день, право контролю робітниками підприємств, національні меншини отримували нац. автономію, скасовувалась приватна власність.

Не маючи переважної підтримки в Україні, більшовики посилюють свою активність відносно України. Вони розгорнули широку агітаційну кампанію, налаштовуючи маси населення проти "буржуазної" Ц. р. Нарешті 3 грудня Ц. р. отримує ультиматум Ради Народних Комісарів. В цьому документі визнавалось право УНР на самовизначення, Ц. р. звинувачувалась в "буржуазній політиці" і невизнанні радянської влади, висувались вимоги: припинити дезорганізацію загального фронту (утворення Українського фронту); не пропускати з фронту військові частини, які направляються на Дон, Урал та інші місця; надавати допомогу більшовикам у боротьбі з контрреволюційними проявами; припинити роззброєння радянських полків на території України, повернути їм зброю. У разі неодержання позитивної відповіді на Ультиматум в 48 годин, РНК проголошувала війну Ц. р. В цей момент,4 грудня в Києві розпочав свою роботу Всеукраїнський з'їзд Рад. Більшовики планували бути на ньому в більшості і захопити т. ч. владу мирним шляхом, розраховуючи на рішення з'їзду. Але, дізнавшись про це, Ц. р. надіслала багато своїх представників, внаслідок чого серед 2,5 тис. учасників з'їзду більшовики складали невеличкий відсоток. Їх надії не виправдалися. З'їзд затвердив резолюцію про підтримку Ц. р. і кваліфікував ультиматум РНК як замах проти УНР. Тоді більшовики залишили з'їзд і перебралися до Харкова, де 11-12 грудня провели свій з'їзд, що проголосив встановлення радянської влади в УНР та обрав Центральний виконавчий комітет рад України. Після відхилення Центральною Радою Ультиматуму, більшовики розпочали військовий наступ в Україні. Діями радянських військ керували М. муравйов, В. антонов-Овсієнко та Г. орджонікідзе. На початку січня 1918 року розпочався наступ на Київ. Більшовики мали вирішальну перевагу в силах і засобах. В цих умовах Ц. р. на своєму засіданні 9(22) січня IV Універсалом проголошує Україну вільною, незалежною, суверенною державою. Після цього Ц. р. евакуюється до Житомиру, бо більшовики вже знаходяться на підступах Києва.

16 січня 1918 року в битві під Крутами, де вирішувалась доля Києва, проявився увесь трагізм ситуації, оскільки проти сил більшовиків не було кого виставити. Захисниками Києва стали кілька сотень студентів, гімназистів та юнкерів, які майже усі полягли в цій битві проти 5 тисячної армії Муравйова. Перемозі більшовиків сприяло і розпочате на заводі "Арсенал" збройне повстання київських робітників. 26 січня війська Муравйова увійшли до Києва.



  16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   Наступна

Проблеми періодизації курсу історії України | Історичні джерела та історіографія курсу історії України. | Формування і розвиток первіснообщинного ладу на території України. | Стародавні цивілізації на теренах України | Перші держави на українських землях | Ранні словни, їх матеріальна та духовна культура. | Виникнення держави у східних слов'ян. Норманська та антинорманська теорії походження Київської Русі. | Політичний та соціально-економічний розвиток держави. Законодавство. | Суспільний лад | Законодавство. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати