На головну

Поняття соціальної установки та її структура

  1. B) социально-стратификационная структура
  2. C. Неадекватность исходной методологической установки теоретико-информационного процесса феномену целостности мышления
  3. I . Структура сталей.
  4. I. До-предметная структура имени
  5. I. ДО-ПРЕДМЕТНАЯ СТРУКТУРА ИМЕНИ 1 страница
  6. I. ДО-ПРЕДМЕТНАЯ СТРУКТУРА ИМЕНИ 2 страница
  7. I. ДО-ПРЕДМЕТНАЯ СТРУКТУРА ИМЕНИ 3 страница

Соціальна установка - одна з основних категорій соціальної психології. Соціальні установки впливають не лише на наше мислення, але й на поведінку.

Засновником вітчизняної теорії установки є Д. М. Узнадзе. Згідно Узнадзе, установка - це цілісно-особистісний стан готовності до певної поведінкової реакції в даній ситуації й для задоволення певної потреби. У результаті повторення ситуації, установка особистості закріплюється, фіксується. Саме зафіксована (вторинна) установка являє собою соціальну. В англійській мові соціальній установці відповідає поняття «атитюд», який запропонували у 1918-1920 рр. У. Томас та Ф. Знанецький. Саме вони дали перше визначення атитюду, який розумівся ними як "... стан свідомості, що регулює відношення й поведінку людини у зв'язку з певним об'єктом у певних умовах, і психологічне переживання ним соціальної цінності, змісту об'єкта". Згідно, Д. Крему, Р. С. Крачфільду і Е. Балачі: "Атитюди - це довгострокові стійкі системи позитивних і негативних оцінок, емоційних переживань і тенденцій діяти "за" або "проти" стосовно соціальних об'єктів".

Атитюди у вітчизняній соціальній психології позначаються терміном "фіксована соціальна установка".

На відміну від первинної, соціальна установка має:

· соціальний характер об'єктів, з якими пов'язане відношення й поведінка людини;

· усвідомленість цих відносин і поведінки;

· регулятивну роль.

Соціальні об'єкти розуміються в цьому випадку в самому широкому змісті: ними можуть бути інститути суспільства й держави, явища, події, норми, групи, особистості тощо.

Звичайна (первинна) установка, позбавлена соціальності, усвідомленості й відображує насамперед психофізіологічну готовність індивіда до певних дій.

Однак, установка й соціальна установка дуже часто тісно пов'язані компонентами однієї ситуації й однієї дії. Найпростіший випадок: спортсмен на старті забігу в змаганнях. Його соціальна установка - домогтися якогось результату, його звичайна установка - психофізіологічна готовність організму до зусиль. Неважко побачити, наскільки тісно взаємозалежні тут соціальна установка й проста установка

У літературі існує величезна кількість визначень соціальної установки, а також інших понять, які близькі до неї за своїм психологічним змістом.

До них можна віднести:

· категорію відносин у концепції В. Мясищева, яка розумілася ним як система зв'язків особистості з дійсністю;

· поняття особистісного смислу О. М. Леонтьєва, який виділяв насамперед особистісний характер сприйняття людиною об'єктів реального світу і його відношення до них;

· спрямованість особистості в роботах Л. І. Божович.

Всі ці поняття відбивають у тій або іншій мірі окремі властивості соціальної установки.

Як досить складне утворення, соціальна установка має свою структуру. В 1942 р. М. Сміт виокремив три компоненти структури соціальної установки: когнітивний, афективний (емоційний)та конативний (поведінковий),.

Когнітивний компонент містить у собі судження оцінного характеру, думки про об'єкти. На основі цих думок об'єктам приписуються якості корисності-шкідливості, бажаності-небажаності, прийнятності-неприйнятності.

Афективний компонент містить у собі почуття щодо соціального об'єкта: задоволення - невдоволення; симпатія - антипатія; любов - ненависть тощо. Деякі автори вважають емоційний компонент серцевиною атитюду й зв'язують із ним мотивуючу функцію соціальної установки.

Конативний компонент містить у собі тенденції готовності до поведінки щодо соціальних об'єктів й означає готовність до дії, яка не обов'язково співпадає з реальною поведінкою.

Цьому може бути декілька пояснень.

По-перше, існує ціла система соціальних установок, які взаємопов'язані, взаємозалежні й нерідко суперечливі. Суперечливість соціальної дійсності неминуче породжує протиріччя в системі соціальних установок і навіть боротьбу між ними.

Приклад: В 1934р. Річард Ла П'єр звернувся з письмовим запитом до 251 ресторану і готелів: "чи не погодитеся ви прийняти як гостей китайців?". Відповіло 128 закладів. 92% з них відкинули пропозицію й тільки одна відповідь була позитивним. Але на той час Ла П'єр і "чарівна" пара китайських молодят уже протягом шести місяців мандрувала по всій країні, де всюди одержували привітний прийом, за винятком одного-єдиного випадку.

"Парадокс Лап'єра" породив тривалу дискусію й навіть поставив під сумнів взагалі корисність теорії соціальної установки. Насправді протиріччя мало місце не між атитюдами й поведінкою, а між самими соціальними установками менеджерів, що знайшло відбиття в їхніх діях. З одного боку, вони мали забобони стосовно китайців і не хотіли б їх приймати, а з іншого, у дію вступили їхні соціальні установки стосовно суспільної думки й власної репутації. Якби вони відмовили китайцям, що вже з'явилися в готелі, це могло мати якісь негативні для їхньої репутації наслідки, а відмова під яким-небудь приводом у письмовій формі ні до чого не зобов'язувала.

По-друге, існують фактори, що ускладнюють зв'язок установки й поведінки. Один соціальний психолог нарахував 40 різних факторів, які ускладнюють взаємозв'язок "установка - поведінка". Підвищити можливість дії відповідно до установок можна, якщо усвідомити їх, проговорити. Для того щоб підсилити зв'язок між об'єктом і його оцінкою, необхідно нагадувати установки (наприклад, постійно говорити їм про їхню любов або ненависть до кого-небудь). Чим частіше повторюють про установку, тим більше міцною стає ланка між об'єктом і оцінкою. Також вірогідність відповідності поведінки установкам збільшується, якщо установки є результатом досвіду. За таких умов, вони, швидше за все, будуть закріплені й почнуть визначати вчинки.

10.2 Ієрархічна структура диспозицій особистості (концепція В. Я. Ядова)

З погляду значимості для суспільства й для особистості окремі соціальні установки займають у системі «нерівноправне» положення й утворюють свого роду ієрархію. Цей факт знайшов відбиття у диспозпозиційній концепції регуляції соціальної поведінки особистості В. Ядова.

Найважливіша, якщо не основна, функція диспозиційної системи - психічна регуляція соціальної діяльності або поведінки суб'єкта в соціальному середовищі.

Диспозиції являють собою різні стани схильностей або готовностей людини до сприйняття умов діяльності (ситуацій), його поведінкових готовностей, які спрямовують діяльність

На всіх рівнях поведінка особистості регулюється її диспозиційною системою, однак у кожній конкретній ситуації й залежно від мети провідна роль, вочевидь, належить певному диспозиційному рівню. Доцільність включення в регуляцію діяльності певного диспозиційного рівня, зафіксованого в минулому досвіді, безпосередньо залежить (1) від потреб відповідного вітального або соціального рівня й (2) від рівня ситуації або умов діяльності.

В. Ядов виділив чотири рівні цієї ієрархії.

Перший рівень складають елементарні фіксовані установки, вони формуються на основі вітальних потреб і в простих ситуаціях (в умовах сімейного оточення і в найнижчих «предметних ситуаціях»). Цей рівень диспозицій можна позначити як «установка». Афективний компонент виконує значну роль при формуванні диспозицій.

Другий рівень це складніші диспозиції, які формуються на основі потреби людини в спілкуванні, здійснюваному в малій групі, і відповідно в тих ситуаціях, які задані діяльністю в цій групі. Тут регулятивна роль диспозиції полягає у тому, що особистість вже виробляє якісь певні відношення до тих соціальних об'єктів, які включені в діяльність на даному рівні. Диспозиція такого рівня відповідає соціальній фіксованій установці, або атитюду, який в порівнянні з елементарною фіксованою установкою має складну трьохкомпонентну структуру і містить когнітивний, афективний і поведінковий компоненти.

Третій рівень фіксує загальну спрямованість інтересів особистості щодо конкретної сфери соціальної активності, або базові соціальні установки. Диспозиції такого роду формуються в тих сферах діяльності, де особистість задовольняє свою потребу в активності, що проявляється як конкретна "робота", конкретна область дозвілля і ін. Так само як і атитюди, базові соціальні установки мають трьохкомпонентну структуру, тобто це не стільки вираження відношення до окремого соціального об'єкту, скільки до якихось значущіших соціальних областей.

Четвертий, вищий рівень диспозицій утворює система ціннісних орієнтацій особистості, яка регулює поведінку і діяльність особистості в найзначніших ситуаціях її соціальної активності. У системі ціннісних орієнтацій виражається відношення особистості до цілей життєдіяльності, до засобів задоволення цих цілей, тобто до таких «обставин» життя особистості, які можуть бути детерміновані тільки загальними соціальними умовами, типом суспільства, системою його економічних, політичних, ідеологічних принципів. Переважаюче вираження набуває когнітивний компонент диспозицій.

Для регуляції поведінки на рівні елементарного поведінкового акту в деякій предметній ситуації може виявитися адекватною та або інша елементарна фіксована установка. Для регуляції соціально значимого вчинку в даних обставинах провідні диспозиції, швидше за все, витікають із системи фіксованих соціальних установок. У випадку регуляції діяльності в певній соціальній сфері «відповідальність» за загальну готовність несуть базові соціальні установки, спрямованість інтересів особистості, а в регуляції соціальної діяльності особистості в цілому домінуюче значення набувають її ціннісні орієнтації як вищий рівень диспозиційної ієрархії.

Відносно елементарний поведінковий акт може регулюватися диспозицією більш високого рівня, як це має місце у випадку, коли даному вчинку через обставини, що склалися, надається незвичайне соціальне значення.

Взагалі в момент, що безпосередньо передує поведінковому акту, вчинку або початку деякої діяльності, відповідно до рівня діяльності (предметне середовище, соціальне групове середовище, сфера соціальної діяльності й загальних соціальних умов життєдіяльності особистості) вся диспозиційна система приходить у стан актуальної готовності. Однак провідну роль тут будуть грати саме ті рівні диспозиційної ієрархії й ті конкретні диспозиції, які відповідають певним потребам і умовам діяльності.

Підбиваючи підсумок, можна сказати, що диспозиційна система особистості функціонує як цілісне утворення. Вона регулює доцільну цілісну поведінку особистості.

 



  28   29   30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42   43   Наступна

Конспект лекцій з курсу | Види соціально-психологічних явищ | Соціальної психології | Основні відмінності між західно-європейською і американською соціальною психологією | Історія розвитку соціальної психології | Методологія та методи соціально-психологічного дослідження | Етапи наукового дослідження | Методи емпіричного дослідження | Основні напрямки соціальної психології | Теорії агресії й наслідування |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати