Головна

Метод опитування.

  1. C) указать функциональную валюту предприятия и метод перевода, использованный для определения вспомогательной информации.
  2. C. Неадекватность исходной методологической установки теоретико-информационного процесса феномену целостности мышления
  3. D. О методологической роли концепции целостности в исследовании мышления
  4. Event-менеджмент - понятие, основные методы.
  5. FISH-метод окраски хромосом
  6. I группа Организационно-стимулирующие методы
  7. I этап - освоение методики, запуск очистительного механизма.

Опитування - метод збору інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування дослідника і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Метод опитування базується на пропонуванні учаснику дослідження серії запитань, відповідаючи на які він надає досліднику деяку інформацію про себе. Опитування проводиться як в усній (бесіда), так і письмовій формі (анкета). Розрізняють два види запитань: закриті і відкриті. У першому випадку опитуваний вибирає відповідь на запитання з кількох запропонованих, у другому він сам формулює відповідь у довільній формі.

Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:
а) сприйняв потрібну інформацію;

б) правильно зрозумів її;

в) зміг згадати, за необхідності, події минулого;

г) обрав достеменну відповідь на поставлене запитання;

ґ) зміг адекватно висловитися.

3. Метод тестів.

Тестування - метод діагностики із застосуванням стандартизованих запитань та завдань, що мають певну шкалу значень.

До нього вдаються для стандартизованого визначення індивідуальних відмінностей особистості. Тестові методи використовують у трьох сферах: 1) в освіті; 2) при виборі професії та професійній підготовці; 3) при психологічному консультуванні й психотерапії. Вони дають змогу з певною ймовірністю визначити рівень розвитку в індивіда психологічних властивостей (пам'яті, мислення, уяви та ін.), особистісних характеристик, ступінь готовності до певної діяльності, засвоєння знань і навичок тощо.

За функціональною ознакою (призначення тестів щодо предмета дослідження) розрізняють:

- тести інтелекту - методики психологічної діагностики, призначені для виявлення розумового потенціалу індивіда;

- тести креативності - сукупність методик для вивчення та оцінювання творчих здібностей особистості (креативності);

- тести досягнень - методики, за допомогою яких визначають ступінь конкретних знань, навичок, умінь особистості. Використовують їх у професійному доборі. Наприклад, тести «Перевірте, який ви керівник», «Чи вмієте ви проводити ділове обговорення?» тощо.;

- тести особистісні - методики психодіагностики, за допомогою яких визначають різні якості особистості та ЇЇ характеристики: уподобання, цінності, ставлення, емоційні, мотиваційні та міжособистісні властивості, типові форми поведінки;

- проективні тести - методики, скеровані на виявлення певних психічних властивостей людини. Вони передбачають стимули, реагуючи на які, людина виявляє найхарактерніші свої якості. Для цього досліджуваній особі пропонують витлумачити події, відновити ціле за деталями, надати сенс неоформленому матеріалу, створити оповідання за малюнком із невизначеним змістом.

Проективні тести - це методики цілісного вивчення особистості. Назва їх пов'язана з використанням у них процесу проеціювання, коли випробуваний свідомо чи підсвідомо переносить свої установки, емоційні стани чи особистісні якості на запропоновані до розв'язання завдання чи ситуації. Приміром, дописати речення чи розповідь, зробити малюнок на вільну тему, скласти розповідь за малюнком тощо. Виконуючи такі завдання, він допомагає скласти уявлення про свою індивідуальність. До найбільш застосовуваних проективних методів належать тести Рошарха і Люшера, тематичний операційний тест тощо.

Крім названих існують і так звані групові тести для вимірювання групових психічних процесів - психологічного клімату групи, рівня її згуртованості, взаємовідносин між членами групи тощо. Найпоширенішою серед групових тестів є соціометрична процедура, призначена для визначення структури емоційних зв'язків між членами групи, тобто взаємних симпатій і антипатій.

Процедура тестування включає декілька етапів. На першому дослідник вибирає тести. Другий етап - безпосередньо тестування одного чи групи учасників. Третій етап - інтерпретація результатів, висновки. Ефективність тестування значною мірою залежить від досвіду і кваліфікації дослідника.

3. Соціометрія.

Соціометрія - галузь соціології, яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука, метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв'язків у групі.

Запровадив її американський соціальний психолог і педіатр Джакоб Морено (1892-1974), маючи на меті не лише вивчення, а й розв'язання проблем у групі. Сучасна соціометрія найчастіше послуговується двома методами - анкетуванням та опитуванням, складеними так, щоб на підставі навіть анонімних відповідей можна було скласти соціоматрицю, яка відобразила б особливості стосунків (симпатії, антипатії) у групі. Соціометричне опитування суттєво відрізняється від інших видів соціологічного опитування передусім тим, що його цікавить не характеристика респондента, а характеристика взаємин між респондентами.

Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і міжгрупових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу вивчити особливості неформальних (неофіційних) стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо. Грамотне його використання є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення очікуваних результатів у формуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Процедурно соціометрія є поєднанням методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі процедур: вибір (бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом); відхилення (небажання співпрацювати з іншим); опускання (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).

Запитання соціометричної анкети містять так званий соціометричний критерій. Вербально його формулюють так: "Кого б Ви обрали ...?", "Чиїй думці Ви віддасте перевагу в ситуації...?", "Хто зумів би Вас переконати ...?" та ін. Соціометричний критерій має: націлювати учасника дослідження на вибір або відхилення іншого учасника групи; бути зрозумілим та цікавим для учасників дослідження; містити в собі пропозиції щодо вибору або відхилення, які формували б у членів групи позитивний емоційно-психологічний ефект; не допускати обмежень щодо вибору одних та відхилення інших учасників групи.

Соціометричні критерії поділяють на два основні класи:

1) комунікативні критерії (соціометричні тести). Використовують для опису, виміру реальних або уявних взаємин у групі, з'ясування ставлення кожного члена групи до свого оточення. ("Кого б Ви запросили на день народження?");

2) гностичні критерії (тести соціальної перцепції; лат. perceptio - сприймання, у психології - сприйняття). Спрямовані на відображення уявлень людини про своє місце і роль в групі, хто саме її може обрати для вирішення конкретного завдання, а хто - відхилити. ("Хто з Вашого класу, на Вашу думку, хотів би запросити Вас на день народження? ").

В обох випадках критерії сформульовані у позитивній формі, тобто орієнтовані на з'ясування вибору. Але існують і заперечні критерії, які фіксують негативне ставлення однієї людини до іншої.

У соціометрії поширені дихотомічні (грец. dichotomia - поділ на дві частини) критерії, які дають змогу більш точно з'ясувати взаємини в групі. Наприклад: "Кого з членів Вашого класу Ви запросили б на день народження (позитивна частина критерію), а кого б ні?" (заперечна частина критерію).

За соціометричними критеріями можна визначати розуміння людиною закономірностей щодо взаємин у групі, бачення нею процесів спілкування між учасниками цієї групи.

У процесі соціометричного дослідження складають соціограму - графічне відображення математичної обробки результатів, отриманих за допомогою соціометричного тесту. Соціограма наочно відображає взаємні симпатії та антипатії, наявність соціометричних "зірок" (осіб, яких обирає більшість опитуваних), "паріїв" (осіб, від яких усі відвертаються) та проміжні ланки між цими полюсами.

Вона дає змогу побачити структуру взаємин у групі, робити припущення щодо стилів лідерства, ступеня організованості групи загалом.

Соціометрію використовують разом з іншими методами, оскільки вона не розкриває мотивів взаємин у групі, а лише відображає їх загальну картину.

4. Близнюків метод.

Метод близнюків. Народження близнюків - експеримент, поставлений самою природою. Близнюків метод запропонований Ф. Гальтон в 1924 р. Він же розробив і схему інтерпретації даних близнюкових досліджень. У психогенетиці цей метод найбільш популярний. Близнюки являють собою ідеальний об'єкт для псіхогенетіческого дослідження.

Розрізняють монозиготних (MZ) і дизиготних (DZ) близнят. Дизиготних близнюки, або двійнята, народжуються, якщо в період овуляції у матері дозріли і були одночасно запліднені дві або більше яйцеклітини. Якщо жінка в цей період мала контакт з кількома чоловіками, діти можуть бути від різних батьків. У генетичному відношенні дизиготних близнюки нічим не відрізняються від рідних братів і сестер.

Монозиготних близнюки походять з однієї і тієї ж зиготи (заплідненої яйцеклітини), яка розділилася на два самостійних організми. Вони мають 100% однаковим набором генів. Дизиготних близнюків народжується в два рази більше, ніж монозиготних. Частота народження коливається залежно від соціальної ролі батьків, етносу, місця проживання. У Росії та в Європі народжується 30-40 монозиготних близнюків на 10 тис. народжень. Оскільки народження близнят не таке вже й рідкісне явище, у психогенетика завжди достатньо випробуваних для проведення блізнецових досліджень: у світі сьогодні проживає 60 млн. близнюків.

Подібність між парами близнюків визначається генотипом і загальним середовищем. Загальна середа однакова для монозиготних і дизиготних близнюків, а генотипи різні генотипи MZ близнюків подібні на 100%, a DZ - на 50%. Порівнюючи внутріпарние кореляції MZ і DZ близнюків, можна виділити частки впливу середовища генотипу і середовища на розвиток тієї або іншої ознаки.

Головна проблема застосування блізнецового методу: формування вибірки та відбір MZ і DZ близнюків. Необхідно мати методику, що дозволяє по фенотипічним показниками відокремити дизиготних близнюків від монозиготних. У 1924 р. Г. Сіменс [Siemens H., 1927] запропонував метод оцінки зіготності, який дозволяє на основі безлічі параметрів (полісімптоматіческій метод) оцінити внутрішню подібність близнят і віднести їх або до монозиготними, або до дизиготних.

Блізнецовий метод грунтується на двох основних припущеннях: Порушення першої умови впливає на внутрішню валідність, тому що розходження впливів середовища (наприклад, різне емоційне ставлення батьків до кожного з близнюків) можуть вплинути на зчеплення вкладів середовищного і генетичного факторів.

Друга умова визначає зовнішню валідність. Якщо воно порушується, висновки, отримані на близнюків, не можна переносити на популяцію в цілому.

План блізнецового дослідження представляє собою варіант двохфакторну плану: 1) спадковість - фактор, який має 2 градації (100% схожість у MZ близнюків та 50% - у DZ близнюків) і 2) Середа (групи зрівняні з цього фактору).

5. Аналіз продуктів діяльності

Вивчення продуктів діяльності - метод дослідження, за якого використовують систему процедур, спрямованих на збір, систематизацію, аналіз і тлумачення продуктів діяльності людини.

Поєднує кілька дослідницьких та аналітичних процедур, які розрізняють за особливістю предмета пізнання. До таких процедур належать:

Аналіз особистих документів (листів, фотографій, щоденників, автобіографій, особових справ, зошитів). Дає матеріал для психодіагностики, дослідження життєвого шляху особистості, її ставлення до навчання, рівень засвоєння знань, сформованості умінь та навичок.

Аналіз офіційних матеріалів групової, колективної та масової комунікації (записів розмов, дискусій, нарад, статутів, наказів, оголошень, розпоряджень, законів, правил, газет, радіо-, телепередач, реклами). Застосовується для вивчення соціальних процесів, явищ та їх впливу на особистість, стан навчально-виховної роботи в школі.

Аналіз продуктів діяльності (творчих, професійних, поведінкових, суспільних, самоорієнтованих тощо). Як метод психолого-педагогічного дослідження широко використовується у дослідницькій, прикладній діяльності педагогів і психологів. Його ефективність залежить від уміння дослідника знаходити в документах навчально-виховного закладу та матеріалах діяльності вихованців головне, характерне, глибоко аналізувати їх, бачити за ними реальні факти й дії педагогів та учнів.

Лекція 7. Характеристика методів наукових досліджень

ПЛАН

1. Методи зведення й обробки результатів емпіричних досліджень

2. Методи статистичного аналізу

ОПП:Зведення даних, обробка даних, статистичний метод, табличний метод, графічний метод, ранжування, групування, таблиця, графік, кореляційний аналіз, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал

Література:

1. Шейко В. М., Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. - К.: Знання-Прес, 2002. - С.63-79.

2. Пілюшенко В. Л., Шкрабак І. В., Славенко Е. І. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчальний посібник. - К.: Лібра, 2004. - 344 с.

3. Цехмістрова Г. С. Методологія наукових досліджень. Навчальний посібник. - К.: Видав. дім «Слово», 2008. - 280. - С.101-135

4. Ю. Сурмін. Майстерня вченого: Підручник для науковця. - К.: Навч. Метод центр освіти в Україні, 2006. - С.120-207.

СТРУКТУРА ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

І. Вступна частина

1. Організація студентів.

2. Повідомлення теми лекції.

3. Актуальність теми, місце лекції курсі предмету.

4. Категорії й поняття

5. Запис теми, плану, бібліографії.

ІІ. Основна частина

1. Викладення матеріалу у текстовій формі.

1. Методи зведення й обробки результатів емпіричних досліджень

2. Методи статистичного аналізу

2. Фіксація на дошці ключових слів.

ІІІ. Заключна частина

1. Відповіді на запитання студентів;

2. Завдання для самостійної роботи. С\Р. Проведення соціометричного дослідження

Хід лекції

1. Методи зведення й обробки результатів емпіричних досліджень      
Зведення дослідних даних, одержаних на основі проведеного емпіричного дослідження - це їх систематизація та встановлення якісних і кількісних залежностей між факторами, що досліджувались. Для обробки результатів досліджень найчастіше застосовують: - статистичні, - табличні - графічні методи. Щоб кількісні показники результатів експерименту дали можливість виявити наявність деяких залежностей між досліджуваними факторами, їх потрібно певним чином упорядкувати. Придатними для цього можуть стати статистичні методи ранжування і групування. Ранжування полягає у розподілі кількісних показників у певному порядку (наприклад, за ступенем їх важливості чи значимості, або у послідовності зростання, чи навпаки - зменшення). На основі ранжування виключають всі другорядні й випадкові дані, що не впливають не результати проведеного дослідження. Групування передбачає поділ дослідних даних на основі певних показників (показники групування) на групи з однотипних або близьких за значеннями елементів. Показники групування можуть бути кількісними і якісними. Одержані у процесі дослідження кількісні дані подають переважно трьома способами: - перераховують у тексті роботи; - подають у вигляді таблиць; - подають у вигляді графічних зображень. Таблиця - форма систематизованого раціонального наочного викладу цифрового матеріалу, який характеризує досліджуване явище, процес. При групуванні за кількісними ознаками (кількісне групування) за основу беруть ознаки, які можна охарактеризувати кількісно (наприклад, результати тестування чи опитування, швидкість процесів, продуктивність праці, точність виготовлення виробів тощо). Кількісні ознаки завжди можна вимірювати якимись одиницями вимірювання, а результати вимірювання упорядковувати за певною послідовністю (зростання, зменшення, періодична повторюваність тощо). При групуванні за якісними ознаками (атрибутивне групування) за основу беруть ознаки, які неможливо охарактеризувати кількісно, але вони можуть так повторюватись, що це стає можливим визначати (наприклад, національність або соціальне походження опитуваних). З якісних ознак неможливо скласти якусь послідовність. Дослідні дані можуть бути згруповані за однією або кількома ознаками. За кількістю ознак розрізняють просте й комбіноване групування. Просте групуваннявідбувається за однією ознакою (наприклад, всіх учасників експерименту можна поділити за стажем роботи). Комбіноване групуванняконкретної сукупності даних одночасно здійснюють на основі кількох ознак (коли поділених за стажем роботи працівників поділити ще й за рівнем освіти - то це вже буде групування за двома ознаками. Третьою ознакою групування можуть стати вікові категорії тощо). Доцільним вважається групування не більше ніж за трьома ознаками. Статистично упорядковані дослідні дані для зручності подальшого використання заносять до таблиць. Таблиці дають можливість відображати кількісні ознаки досліджуваного об'єкта у стислому вигляді, компактно, систематизовано і наочно. Наведені у таблиці дані зручно порівнювати та аналізувати. Таблиця може бути не тільки засобом відображення зібраних під час експерименту даних, але й засобом їх інтерпретації. Тому важливо знати, як правильно скласти таблицю, який її вид доцільно обрати. Кожна таблиця складається з двох частин: текстової й цифрової. До текстової частини відносяться заголовок таблиці та необхідні словесні пояснення. До цифрової частини відносяться статистичні числові дані, номер таблиці. Інформативність таблиці залежить від вдалої її побудови. Правильний вибір структури таблиці допомагає краще розкрити сутність вміщених до неї даних і зв'язки між ними. Елементи таблиці: - номер (складається з номера розділу документа та порядкового номера); - заголовок (розкриває головний зміст явища, процесу тощо); - текстова частина, елементами якої є: - підмет (об'єкт який характеризується, вказується по вертикалі - боковик таблиці); - присудок (показники, які розкривають об'єкт, вказуються по горизонталі - головка таблиці); - цифровий матеріал; - підсумки (часткові або загальні); - пояснення, примітки (використовуються досить рідко). За структурою розрізняють: - прості, групові, комбіновані, складені, шахові та деякі інші таблиці. Проста таблиця (табл. 1) містить перелік даних, зібраних про окремі фактори досліджуваного об'єкта. Таблиця 1.1
Проста таблиця (зразок) Ставлення учнів до виконання нестандартних задач
Характер відповіді Кількість учнів (%)
Виконувати пізнавальні завдання подобається
Не подобається
Не зовсім подобається
Відповіді немає
Всього

У груповій таблиці окремі з досліджуваних факторів групують за якоюсь певною ознакою (табл. 2).

Таблиця 1.2

Групова таблиця (зразок) Розподіл учнів 6-х класів шкіл м. Глухова за інтересом до навчання
Оцінка інтересу (Макс.100 балів) Кількість
10-20
21-40
41-60
61-80
80-100
Загалом


У комбінованій таблиці (табл. 3) досліджувані фактори можуть бути згруповані за декількома ознаками. Комбінована таблиця створює кращі умови для порівняння і аналізу дослідних даних, ніж прості та групові таблиці.

Таблиця1.3

№з\п Всього учнів Розподіл хлопчиківза віком (у роках) Розподіл дівчат за віком (у роках)
до 8 від 8 до 10 від 10 до 12 до 8 від 8 до 10 від 10 до 12
1.              


Cкладену таблицю утворюють шляхом об'єднання кількох простих або групових таблиць (табл. 4).

Таблиця1.4

Розподіл учнів шкіл за віком Складена таблиця (зразок)
№з\п Школа Всього учнів Розподіл хлопчиків за віком (у роках) Розподіл дівчат за віком (у роках)
до 8 від 8 до 10 від 10 до 12 до 8 від 8 до 10 від 10 до 12
1.              
2.              
3.              
4.              


Шахова таблиця (табл. 5) являє собою різновид комбінаційних таблиць. За допомогою такої таблиці стає можливим зручно показати зв'язки між досліджуваними ознаками.

Таблиця 1.5

Розподіл учнів шкіл за статтю та віком Шахова таблиця (зразок)
  Стать учнів Вік учнів Всього
    До 8 8-10 10 - 12  
Хлопчики          
Дівчатка          
Всього          


Розміщують таблиці у науковій праці безпосередньо після посилання на них у тексті. Коли таблиця займає багато місця, тоді її виносять на окрему сторінку відразу після тієї сторінки, де є посилання на неї. Якщо таблиця безпосередньо з текстом не пов'язана, то її можна навести у додатках.
Над таблицею пишуть її назву, яка коротко і стисло характеризує значення зібраних у таблиці даних.

Усі таблиці нумерують арабськими цифрами. Номер таблиці пишуть на один рядок вище і праворуч від назви таблиці (як на наведених зразках таблиць 2.1-2.5). Нумерація таблиці в межах розділу (Таблиця 2.1). Це значить друга таблиця першого розділу.
Для посилання на стовпчики таблиці їх нумерують

Графічний метод представлення емпіричних даних полягає у побудові графічних залежностей між досліджуваними параметрами.
Результати розподілу даних досліджень зручно стисло та наочно подати за допомогою графічних методів.

Графік - цифровий малюнок, який дозволяє представити суть явища, сприяє його аналізу та популяризації результатів.

Вони дають можливість стило і наочно подати результати досліджень, в конкретній і зрозумілій формі пояснити цифрові дані й взаємозв'язок між ними. За допомогою вдало побудованих графіків чи діаграм можна відобразити не тільки конкретні дані, а й закономірності, які вони відображають.

Графічні зображення результатів досліджень найчастіше будують на основі системи прямокутних координат. Для побудови графіків застосовують рівномірні і нерівномірні (функціональні) шкали. Рівномірною вважається шкала, протягом якої відстань між двома сусідніми поділками не змінюється. У функціональної шкали відстань між двома сусідніми поділками постійно змінюється за певним математичним законом (прикладом такої шкали може бути логарифмічна). Застосовують нерівномірні шкали для більш наочного зображення окремих графічних залежностей.
Побудова графіка включає три етапи:

- вибір шкали і побудова координатної сітки з урахуванням доцільного масштабу графічного зображення;

- відкладання дослідних точок (тобто числових значень результатів експерименту) на координатній сітці;

- з'єднання дослідних точок ломаною або плавною лінією так, щоб вона по можливості проходила якнайближче до них.

Наприклад, для описання динаміки рівня інтересу учнів до навчання використовується лінійний графік .

Будують графіки в прямокутній системі координат. Кожен ряд розподілу містить два елементи: на осі "Х" відкладають значення або порядок ознаки, на осі "У" - частоту.

Для зображення динаміки явищ, процесів, а також для порівняння ознак використовують діаграми. Діаграми можуть бути лінійні, стовпчикові (вертикальні, горизонтальні), стрічкові та секторні. Окрім площинних часто використовують об'ємні діаграми.

Наведемо приклад діаграми.

1 - Працевлаштування за професією.

2 - Продовження навчання за професією.

3 - Здобуття нової освіти.

4 - Ще не визначилися.

Наведемо приклад більш складного виду - об'ємної діаграми.

Рисунок 2. Об'ємна діаграма

2. Методи статистичного аналізу

Для обробки результатів дослідження найчастіше використовують статистичні методи.

Методи обробки та аналізу результатів дослідження - це способи перетворення емпіричних даних, одержаних в ході дослідження, з метою їх змістовного аналізу, перевірки гіпотез та інтерпретації.

Дану групу методів можна розподілити на методи статистичного аналізу інформації (розрахунок розподілу ознак, середніх величин, кореляційний, регресивний, факторний, дисперсійний аналіз), а також методи моделювання та прогнозування.

Для найбільш узагальненого описання статистичних даних використовують середні показники.

Середнє арифметичне обчислюють за формулою:

де і - кількість окремих елементів сукупності;

х - частота проявлення окремої сукупності;

N - кількість членів сукупності (об'єм сукупності).

Середнє арифметичне дозволяє:

- охарактеризувати сукупність, що вивчається, одним числом;

- порівняти окремі величини з середнім арифметичним;

- визначити тенденцію розвитку будь-якого явища;

- порівняти різні сукупності;

- обчислити інші статистичні показники.

Для глибшого професійного аналізу використовують інші методи математичної обробки результатів, які докладно описані в спеціальній літературі.

На етапі інтерпретації широко використовуються методи статистичного аналізу: кореляційний, факторний аналіз, метод імплікаційних шкал та інші.

Кореляційний аналіз - це процедура для вивчення співвідношення між незалежними змінними. Зв´язок між цими величинами виявляється у взаємній погодженості спостережуваних змін. Обчислюється коефіцієнт кореляції. Чим вищим є коефіцієнт кореляції між двома змінними, тим точніше можна прогнозувати значення однієї з них за значенням інших.

Факторний аналіз дає можливість встановити багатомірні зв´язки змінних величин за кількома ознаками. На основі парних кореляцій, отриманих у результаті кореляційного аналізу, одержують набір нових, укрупнених ознак - факторів. У результаті послідовної процедури отримують фактори другого, третього та інших рівнів. Факторний аналіз дає змогу подати отримані результати в узагальненому вигляді.

Метод імплікаційних шкал - це наочна форма виміру та оцінки отриманих даних, які градуюються за кількістю або інтенсивністю ознак. Шкали класифікуються за типами або рівнем виміру. Прості шкали дають однозначну оцінку тієї чи іншої ознаки. Серію шкал (так звану батарею) можна перетворити в єдину шкалу значень окремих ознак. Ця процедура називається шкалюванням .

Лекція 8. Психодіагностичні методи досліджень

План

1. Загальна характеристика методів психодіагностики.

2. Методи психодіагностики, їх класифікація.

3. Проективний метод психодіагностики.

4. Історія розвитку тесту. Види тесту.

5. Основні вимоги до психодіагностичних методів.

ОПП: Метод, тест, анкетування, інтерв'ю, проективні методики, надійність, валідність.

Література

1. Немов Р. С. Психологія. Психодіагностика. - М.: Владос, 1998. - С. 26-56

2. Теория и практика педагогического эксперимента / Под ред.. А. И. Пискуновой, Г. В. Воробьева. - М., 1979.

3. Маноха І. П. Методи психології // Основи психології: Підручник / за заг. Ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. - К., 1999.

4. Мельников В. М. Ямполький Л. Т. Введение в экспериментальную психологию личности. - М., 1985.

5. Балин В. Д. Теория и методология психологического исследования. - Л.,1983.

6. Бурлачук Л. Ф. Морозов С. М. словарь-справочник по психодиагностике. - К., 1982.

7. Для науковця. - К.: Навч. Метод цент освіти в Україні, 2006.

СТРУКТУРА ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

І. Вступна частина

1. Організація студентів;

2. Повідомлення теми лекції.

3. Актуальність теми, місце лекції курсі предмету.

4. Категорії й поняття

5. Запис теми, плану, бібліографії.

ІІ. Основна частина

1. Викладення матеріалу у текстовій формі.

1. Загальна характеристика методів психодіагностики.

2. Методи психодіагностики, їх класифікація.

3. Проективний метод психодіагностики.

4. Історія розвитку тесту. Види тесту.

5. Основні вимоги до психодіагностичних методів.

2. Фіксація на дошці ключових слів.

ІІІ. Заключна частина

1. Відповіді на запитання студентів;

2. Завдання для самостійної роботи: С\Р. Підготовка стимульного матеріалу. Проведення асоціативних експериментів. Застосування малюнкових психодіагностичних методик. Обробка та інтерпретація.

Хід лекції

1. Загальна характеристика методів психодіагностики.

В сучасній психології застосовують багато різноманітних методів психодіагностики, однак, не всі можна назвати науково обґрунтованими. Крім цього серед них є дослідницькі і власне психодіагностичні методи. Психодіагностичні методи використовуються з метою оцінки, тобто дозволяють отримувати точні кількісні і якісні характеристики вивчаємих психологічних властивостей.

Методи, що вивчають лише психологічні процеси, властивості і стани людини, називаються дослідницькими. Вони використовуються в емпіричних і експериментальних наукових дослідженнях, основна мета яких - отримання достовірних знань.

Завдання, що стоїть перед психодіагностичним методом, не обмежується кваліфікацією вивчаємого явища, обов'язковим є його інтерпретація.

Психодіагностичний метод конкретизується в трьох основних діагнстичних підходах, які практично охоплюють всі діагностичні методики (тести):

1. "Об'єктивний" підхід-діагностика здійснюється на основі успішності (результативності) і способу (особливостей) виконання діяльності.

2. "Суб'єктивний" підхід - діагностика здійснюється на основі успішності відомостей, повідомляємих про себе, самоописи особливостей особистості, поведінки в тих чи інших ситуаціях.

3. "Проективний" підхід - діагностика здійснюється на основі аналізу особливостей взаємодії із зовнішньо нейтральним матеріалом, який в силу його відомої невизначеності стає об'єктом проекції.

Об'єктивний підхід до діагностики проявів людської індивідуальності призвів до утворення двох типів методик (тестів), протиставлення яких стало традиційним. Це - тести особистості і тести інтелекту. Перші спрямовані на вимір неінтелектуальних особливостей особистості, другі - на встановлення рівня її інтелектуального розвитку.

Суб'єктивний підхід представлений багаточисленними опитувальниками, а проективний - різноманітними проективними методиками дослідження особистості.

2. Методи психодіагностики, їх класифікація.

Існує багато методів психодіагностики. Розібратися в них, немаючи в якості орієнтира деяку схему, практично не можливо. Р. С. Немов пропонує загальну схему класифікації психодіагностичних методів:

1. Методи психодіагностики на основі спостереження.

2. Опитувальні психодіагностичні методи.

3. Об'єктивні психодіагностичні методи, включаючи врахування і аналіз поведінкових реакцій людини і продуктів її діяльності.

4. Експериментальні методи психодіагностики.

Перша група методів обов'язково вимагає введення спостереження і використання його результатів для психодіагностичних висновків.

Методи психодіагностики через процедуру опитування засновані на допущенні про те, що необхідні відомості про психологічні особливості людина може отримати, аналізуючи письмові або усні відповіді на серію стандартних, спеціально підібраних запитань.

Є декілька різновидів цієї групи методів: анкета, опитувальник, інтерв'ю.

Анкетою називають такий метод, при якому досліджуваний не тільки відповідає на ряд запитань, але й повідомляє про себе деякі соціально-демографічні дані (вік, професію, рівень освіти, місце роботи, посада, сімейне становище та ін.). Опитувальником називають метод, в якому досліджуваному задаюється ряд письмових запитань. Такі запитання бувають двох типів: закриті і відкриті.

Закриті - ті, що передбачають стандартизовану відповідь або серію таких відповідей, з яких досліджуваний має вибрати ту, що найбільше підходить йому.

Відкритими називаються такі запитання, які передбачають відповіді., яка дається у відносно вільній формі.

Також запитання психодіагностичного опитувальника можуть бути прямими і непрямими.

Прямими називаються такі запитання, відповідаючи на які, досліджуваний сам характеризує і безпосередньо оцінює наявність, відсутність або степінь вираженості у себе тієї чи іншої психологічної якості.

Непрямими є такі запитання, відповідь на які не вміщують прямих оцінок досліджуваним вивчаємої властивості, але по них можна судити про рівень її психологічного розвитку.

Наведемо приклади відкритих, закритих, прямих і непрямих запитань, що спрямовані на діагностику такої якості особистості, як тривожність:

1. Відкрите запитання: "Розкажіть що-небудь про ситуації в яких ви відчуваєте підвищену тривожність".

2. Закрите запитання: "Чи часто ви перебуваєте у тривожному стані? Виберіть і відмітьте одну з запропонованих відповідей: "так", "ні", "інколи", "не знаю".

3. Пряме запитання: "Чи є у вас така якість особистості як тривожність?".

4. Непряме запитання: "Чи виникає у вас стан неспокою під час екзаменів?".

Інтерв'ю - психолог сам задає досліджуваному запитання і тут же записує відповіді на них.

Одним із методів психодіагностики через аналіз результатів діяльності є контент-аналіз, при якому змістовному аналізу підлягають письмові тексти досліджуваного, його твори, листи, продукти діяльності. Особливість експерименту як методу психодіагностики заключається в тому, що створюється штучна ситуація, що стимулює прояв досліджуваної якості у досліджуваного.

Більшість створених практичних психодіагностичних методик представляють бланкові методики - в них досліджуваному пропонують серію суджень або запитань, на які він в усній або письмовій формі має дати відповідь.

Друге місце за частотою використання займають опитувальні методики - дослідник задає досліджуваному усні запитання, відмічає і опрацьовує його відповіді.

Третє місце займають малюнкові психодіагностичні методики. В них для вивчення психології і поведінки досліджуваних використовуються створені ними малюнки, які можуть мати як заданий тематично, так і спонтанний характер.

Перший і третій з описаних типів психодіагностичних методик можуть мати два варіанти: ручний і комп'ютерний. При ручному варіанті методика від початку до кінця використовується без засобів електронно-обчислювальної техніки. !

Особливе місце серед психодіагностичних методик займають проективні, які, в свою чергу, можуть бути бланковими, опитувальними або манишковими.

Наступна група методик - об'єктивно маніпулятивні. Тут досліджуваним пропонується завдання у формі реальних предметів, з якими потрібно проявити певні дії: зібрати із запропонованих матеріалів, розібрати, виготовити і т. п.

Критерії класифікації методів психодіагностики:

1. Тип тестових завдань.

2. Адресат тестового матеріалу.

3. Форма пред'явлення тестового матеріалу досліджуваним.

4. Характер даних, що використовується для висновків про результати психодіагностики.

5. Наявність в методиці тестових норм.

6. Внутрішня будова методики.

За типом тестових завдань методики діляться на опитувальні (використовуються запитання, адресовані досліджуваним), стверджувальні (вживаються деякі судження або ствердження, з якими досліджуваний має погодитись або ні)? продуктивні (застосовується той чи інший вид власної творчої діяльності досліджуваного), дієві (виконання комплексу иракч ичних дій, за характером якого судять про його психологію), фізіологічні (аналіз мимовільних фізичних або фізіологічних реакцій організму людини).

За адресатом тестового матеріалу-діляться на свідомі (ГкиунчІ. Ся на свідомості) і безсвідомі (спрямовані нанеусвідомлювані реакції людини). Прикладом методики першого типу можуть бути опитувальники, а прикладом другого - проективні методики.

За формою представлення тестового матеріалу досліджуваним -поділяються на бланкові (тестовий матеріал в письмовій або якій-небудь іншій знаковій формі: малюнок, схема і т. п.), технічні (тестовий матеріал у аудіо-, відео- або кіноформі), сенсорні (матеріал у вигляді фізичних стимулів, безпосередньо спрямованих на органи чуття).

За характером даних, що використовуються для психодіагностичних висновків, поділяються на об'єктні (використовуються показники, що не залежать від свідомості і бажання досліджуваного і експериментатора) і об'єктивні (вживаються дані, що залежать від бажання і свідомості експериментатора або досліджуваного).

За критерієм наявності тестових норм - діляться на ті, які мають такі норми. і ті що не мають їх.

За внутрішньою структурою психодіагностичні методики можна розділити мономірні і багатомірні.

Перші характеризуються тим, що в них діагностується і оцінюється єдина якість або властивість, а другі - тим, що вони спрямовані для психодіагностики і оцінки зразу декількох однотипних або різнотипних психологічних якостей людини.

В окрему групу виділяються методики, засновані на якісному і кількісному аналізі експериментальних даних. У першому випадку діагностуєма властивість описується відомими науковими поняттями, а в другому - через відносну ступінь її розвитку у даної людини в порівнянні з іншими людьми.

Всі методи можна поділити на наукові і практичні. Науково-дослідницькі методи головним чином орієнтовані на виявлення і наступне вивчення тієї чи іншої якості з метою її наукового пізнання, а практичні - на оцінку рівня її розвитку і використання в практичних цілях.

3. Проективний метод психодіагностики.

Проективні методи (лат. projectio - викидання вперед) - сукупність методик, спрямованих на дослідження особистості і утворених в рамках проективного діагностичного підходу. Поняття проекції для позначення цих методик, вперше було використане Л. Франком (1939р.), заключається у свідомому або безсвідомому перенесенні суб'єктом власних властивостей, станів на зовнішні об'єкти, тобто не зовсім усвідомлене приписування іншим людям, подіям і речам власних думок і почуттів людини.

Слід розрізняти наступні групи проективних методик: розвиваючи теорію проективних методик Л. Франка, розрізняють:

1) конститутивні - структурування, оформлення стимулів, надання їм смислу (тест Роршаха). Суть тесту - стимульний матеріал складається з 10 стандартних таблиць з чорно-білими і кольоровими симетричними зображеннями. Досліджуваному пропонується відповісти на запитання, що зображено і на що це схоже;

2) конструктивні - створення із оформлених деталей осмисленого цілого (тест Світу). Суть тесту - стимульний матеріал складається з 232 моделей предметів, розподілених в різних пропорціях за 15 категоріями (будинки, дерева, дикі і домашні тварини, літаки, люди у формі і звичайній одежі і т. д.). Моделі невеликі за величиною, виготовлені з дерева або металу і яскраво забарвлені. Піддослідний на свій погляд створює із цих предметів те, що автори називали "малий світ". Час не обмежений;

3) інтерпретативні - пояснення якої-небудь події, ситуації (тематичний аперцетивний тест - ТАТ). Суть тесту - стимульний матеріал складається з 31 таблиці: 30 - чорно-білих карт і одна пуста таблиця, на якій піддослідний може зобразити будь-яку карту. У зображеннях, що використовуються, представлені відносно невизначені ситуації, що допускають їх неоднозначну інтерпретацію;

4) патаретичні - здійснення ігрової діяльності в особливо організованих умовах (психодрама). Суть тесту - здійснюється у вигляді імпровізованої театральної вистави, в якій досліджуваний грає роль самого себе або уявної особи;

5) експресивні - малювання на вільну або задану тему (Будинок -дерево - людина). Суть тесту - пропонується намалювати будинок, дерево і людину. Потім проводиться детально розроблене опитування. На думку Дж. Бука, кожний малюнок - це своєрідний автопортрет, деталі якого мають особистісне значення. По малюнках можна судити про афективну сферу особистості, її потреби, рівень психосексуального розвитку і т. Д.;

6) імпресивні - надання переваги одним стимулам (як найбільш бажаним) в порівнянні з іншими (тести Люшера). Суть тесту - стимульний матеріал складається з стандартних різнокольорових, вирізаних з паперу квадратів зі стороною 28 мм. Повторний набір складається із 73 квадратів 25 різних кольорів і відтінків. Часто використовується неповторний набір з 8 кольорових квадратів. Спрощена процедура дослідження (для 8 кольорів) зводиться до одночасного пред'явлення всіх кольорових квадратів на білому фоні і прохання вибрати один, що сподобався. Вибраний квадрат перевертається І відкладається в сторону, потім процедура повторюється. Психологічна Інтерпритація отриманого ряду кольорів опирається на припущення про те, що кожний колір має певне символічне значення, наприклад: червоний -прагнення до влади, домінування. А зелений - наполегливість; 7) адитивні-завершення речення, розповіді, історії (методики, закінчення речення). Позитивне в методиках - дають глобальний підхід до вивчення особистості. Негативне - досить стандартизовані і результат залежить від того, хто проводить це дослідження.

4. Історія розвитку тесту. Види тесту.

Тест (англ. test - проба, випробування, перевірка) - стандартизоване, часто обмежене в часі випробування, яке використовується для встановлення кількісних (і якісних) індивідуально - психологічних відмінностей.

Історія тестування давня. Перша згадка відноситься до Стародавнього Вавілону (ІІІ тисячоліття до н е) -випробування для писарів: повинні були знати: чотири арифметичні дії, вміти вимірювати поля, розприділяти раціони, ділити майно, володіти мистецтвом співу та гри на музичному інструменті, вміти розбиратися в тканинах, металах, рослинах і т. д.

Друга згадка - до Стародавнього Єгипту - вибір на посаду жреця (спочатку проходив співбесіду (біографічні дані, рівень освіченості, оцінювалась зовнішність, вміння вести бесіду), потім - перевірка вміння трудитися, слухати і мовчати, випробування вогнем, водою, страхом, подолання підземель одному). Цю сувору систему випробувань пройшов відомий вчений Піфагор.

Третя згадка-до стародавнього Китаю. Існувала система перевірки здібностей осіб, що бажали зайняти посаду державних чиновників. (Кожних З роки повторне екзаменування у імператора по 6 "мистецтвам" - музика, стрільба з лука, верхова їзда, вміння писати, читати, знання ритуалів і церемоній).

Випробування тестового характеру використовували вчителі чань-буддизму (загадки, питання-парадокси, стресова ситуація).

Середньовіковий В'єтнам-переатестація військових і чиновників. (Сучасний психологічний тест - це метод психодіагностики, що представляє собою стандартизовані запитання і задачі, що мають певну шкалу значень.

Вимоги: тест має бути теоретично і емпірично обґрунтований.

Теоретично: відповідати сучасним психологічним знанням.

Емпірично: досвід використання даного тесту.

Кожний тес г передбачає виділення норм і відхилення від норми.

Види тестів

Є 5 видів, які поділяються на декілька підвидів.

І. Тести по спрямованості.

1) тести досягнень-тип методик, спрямованих на діагностику досягнутого рівня розвитку здібностей, навичок, знань;

2) тести інтелекту - тести загальних здібностей. Тести, які виявляють ступінь оволодіння діями з вербальним, числовим чи графічним матеріалом;

3) тести креативності - (лат. слово - створення). Сукупність методик спрямованих на вивчення і оцінку творчих здібностей людини. Креативність визначають на таких рівнях:

- особистісному - як на творчість людини впливає сама людина;

- пізнавальному - як на творчі здібності впливають інтелектуальні можливості;

4) тести критеріально-орієнтовані - сукупність методів

психодіагностики, які діагностують степінь оволодіння певними діями,

певними видами задач;

5) тести особистості - група методик, спрямованих на вимірювання проявів особистості;

6) тести спеціальних здібностей - група методик, спрямованих на діагностику окремих аспектів інтелекту.

ІІ. Тести за формою процедури дослідження.

1) тести групові - коли проводиться одночасне обстеження групи людей;

2) індивідуальні - діагностика окремої особи, проводиться з однією людиною.

ІІІ. За особливостями тестових завдань.

1) вербальні - матеріал подано в словесній формі;

2) практичні - невербапьні завдання.

IV. Тести в залежності від часових обмежень.

1) тести швидкості:

а) коли ми задаємо певний час і визначаємо скільки за цей час людина виконала завдань;

б) коли ми визначаємо об'єм завдань і фіксуємо час, за який людина ці завдання виконала;

2) тести результативності

а) орієнтовані на констатацію досягнутого результату.

V. Тести за наочністю.

1) апаратурні - проведення яких вимагає необхідної апаратури;

2) бланкові тести - бланки.

5. Основні вимоги до психодіагностичних методів.

Деякі тести не мають розрахованих норм і стандартних відхилень від норм. Для процедури нормування необхідно користуватися обчисленнями.

Диференційна психометрика - наука про диференційно-психічні виміри індивідуальних відмінностей між людьми в якісному і кількісному складі психічних властивостей (здібностей, мотивів, установок, самооцінки і т. д.). Ставить певні вимоги до всіх методів.

Основні вимоги:

1. Репрезентативність - це відповідність тестових норм вибірки стандартизації тестовим нормам тієї популяції, на якій використовується тест;

2. Точність психодіагностичної методики - здатність даної методики достатньо точно оцінювати рівень розвитку у людини тих психологічних якостей, для діагностики яких вона визначена. Чим більша різниця градацій рівнів розвитку даних якостей дозволяє отримати методика, тим вона точніша;

3. Надійність - якість психодіагностичної методики, пов'язана з можливістю отримувати з її допомогою достатньо стабільні результати, мало залежні від випадкового збігу обставин. Впливають фактори:

1) постійність процедури дослідження;

2) сама суть тесту;

3) надійність самої особи;

4) - валідність - відповідність результатів, отримуваних за допомогою даної методики, тому, чому вона була по замислу назначена. Слово "валідність" в перекладі означає "цінність", "користь", інформує про те, що повинен вимірювати тест і наскільки добре він це робить.

Отже, психометрика - методологічна дисципліна до психодіагностики.

Лекція 9. Наукове дослідження дітей молодшого шкільного віку

План

1. Особливості дослідження дітей молодшого шкільного віку.

2. Методи визначення готовності дитини до школи.

Література:

1. Альбуханова - Славская К. А. Особенности типологического подхода метода исследования личности // Принцип системности в психологических исследованиях / под ред. Д. Н. Заваплишной, В. А. Барабанщикова. - М., 1990.

2. Анастази А. Психологическое тестирование / под ред. К. М. Гуревича, В. Лубовского. - М.,1982, - Кн. 1,2.

3. Андреева Г. М. Лекции по методике конкретных социальных исследований. - М., 1975.

4. http://osvita.ua

СТРУКТУРА ЛЕКЦІЙНОГО ЗАНЯТТЯ

І. Вступна частина

1. Організація студентів;

2. Повідомлення теми лекції.

3. Актуальність теми, місце лекції курсі предмету.

4. Категорії й поняття

5. Запис теми, плану, бібліографії.

ІІ. Основна частина

1. Викладення матеріалу у текстовій формі.

1. Особливості дослідження дітей молодшого шкільного віку.

2. Методи визначення готовності дитини до школи.

2. Фіксація на дошці ключових слів.

ІІІ. Заключна частина

1. Відповіді на запитання студентів;

2. Завдання для самостійної роботи.

С/Р. Добір методик діагностики особистості молодшого школяра та між особистих взаємин учнів.

Хід лекції

1. Особливості дослідження дітей молодшого шкільного віку.

До моменту вступу дитини до школи істотно збільшуються їх індивідуальні відмінності за рівнем психологічного розвитку. Ці відмінності передусім проявляються у тому, що діти суттєво відрізняються за інтелектуальним, моральним і міжперсональним розвитком. Вони, відповідно, вже можуть по-різному реагувати на одні й ті самі інструкції і психологічні ситуації. Деяким дітям, які вступають до школи, практично доступні тести, які використовують для дорослих людей, іншим - менш розвинутим - лише методики, які розраховані на дітей 4- 6 річного віку. Це особливо стосується таких методик, в яких використовуються вербальні самооцінки, рефлексія і різноманітні свідомі складні оцінки дитиною оточуючого середовища.

Тому, перед тим як застосовувати ту чи іншу психодіагностичну методику до дитини молодшого шкільного віку, необхідно впевнитись у тому, що вона їм інтелектуально доступна і не зовсім легка для того, щоб оцінити реальний рівень психологічного розвитку, який досягла дитина.

Дані досліджень дітей 6-7 річного віку свідчать про те, що більшість 50-80% не зовсім готові до навчання у школі і повноцінному засвоєнню діючих навчальних програм. Багато, перебуваючи за своїм фізіологічним розвитком готові до навчання, за рівнем психологічного розвитку знаходяться на межі5-6 річного віку. Якщо такій дитині запропонувати досить важкий, але в принципі доступний та малоцікавий для нього психологічний тест, який вимагає довільної уяви, довільного запам'ятовування, уваги, то може статись, що він не впорається з завданням. І це відбудеться не в силу відсутності інтелектуальних здібностей, а за причиною недостатнього рівня особистісно-психологічного розвитку. Якщо ж ті самі тести запропонувати дитині в ігровій, зовнішньо і внутрішньо цікавій формі, то, вірогідніше за все, результати тестування мабуть інакшими, більш високими.

Ці особливості необхідно враховувати в практичній діагностиці дітей, які вступають до школи, особливо першокласників і другокласників.

Що стосується дітей третього і четвертого класів, то для їх психодіагностики підходять тести, які можуть використовуватись дорослими, але за умови, якщо самі завдання їм будуть доступні, тобто відповідати здібностям дитини на певному віковому етапі. Також необхідно враховувати наявність мотивації, зацікавленості, активному настрої на тестування, тоді і підсумки будуть кращі.

Є також і обмеження у використанні тестів для дорослих при діагностиці дітей молодшого шкільного віку.

1. Інтелектуальні тести для дорослих оцінюють розвиток словесно-логічного мислення, яке в молодшому шкільному віці знаходиться на шляху розвитку.

2. Інтелектуальні задачі формуються у словесній формі, з використанням системи понять і мови, якій відображає досвід дорослої людини, у більшості недоступні для дитини.

3. Адаптовані варіанти вимагають порівнянні і співставлення результатів тестування.

4. Обмеження у часі, який дається на виконання тестів.

5. Також необхідно враховувати і те, що ті якості особистості, які оцінюють дорослі тести можуть бути відсутні у дитини, і навпаки, у дітей можуть бути спливаючі з віком особистісні особливості, яких вже давно немає у дорослих.

2. Методи визначення готовності дитини до школи.

Реформа середньої школи 1986 року показала, що шестирічна дитина принципово відрізняється від семирічної. У книзі Кравцових «Шестирічна дитина. Психологічна готовність до школи» наведено спогад досвідченої вчительки, яка вперше увійшла в клас до шестирічних школярів: «Я твердо вирішила: буду усього вчитися по-новому... Я навчилася відповідати на численні запитання дітей, не відходячи від основної мети уроку, навчилася спрямовувати в потрібне русло всю дитячу активність, що раніше ставила мене у глухий кут і, здавалось б, заважала справі».

Д. Б. Ельконін під час першого «експерименту» з навчання дітей з 6 років говорив про особливу роль дошкільного дитинства, тому що саме в цей період «відбувається інтенсивне орієнтування дитини в соціальних стосунках між людьми, у трудових функціях людей, суспільних мотивах і завданнях їхньої діяльності. На цій основі до кінця названого періоду в дітей виникає тенденція до здійснювання серйозної, суспільно значимої діяльності, що оцінюється. Саме це має визначальне значення для готовності дитини до шкільного навчання: соціальна зрілість, а не технічні вміння (читання, лічба) створює таку готовність»

Отже, є проблема, з приводу якої давно і довго ведеться полеміка: що саме діагностувати на етапі вступу дитини до школи і як це робити? Необхідно одразу розділити поняття педагогічної і психологічної готовності дитини до школи. Педагогічна готовність - це запас знань, умінь і навичок, наявний у дитини на момент вступу до школи. Під цим, як правило мається на увазі уміння читати, рахувати, переказувати, однак це не дає змоги спрогнозувати успішність навчання навіть на найближчий час.

Психологічна готовність -це якісна своєрідність інтелектуального розвитку дитини і деяких особливостей особистості, без яких неможливо успішно навчатися масовій школі. Сформованість цього рівня надзвичайно важлива. Метою діагностики готовності дитини до школи повинен бути не відбір дітей у спеціальні класи чи школу, а насамперед надання інформації про психологічні особливості майбутніх учнів. Такого роду інформація завжди корисна вчителю, що вміє мислити, тому що дозволяє йому знайти сильні сторони своїх учнів і розуміти природу їхніх проблем.

Виділяють три основні групи труднощів, з якими зустрічаються не готові до школи діти:

Ø перша група належить до системи стосунків і взаємодії з однолітками (невміння слухати товариша і стежити за його роботою, змістовно спілкуватися з однолітками, погоджувати з ними свої дії),

Ø друга - до сфери спілкування з дорослими (нерозуміння умовності запитань учителя, його особливої позиції, специфічності навчальних ситуацій і навчального спілкування),

Ø третя - до сфери самосвідомості дитини (завищена або занижена оцінка своїх можливостей і здібностей, необ'єктивне ставлення до результатів своєї діяльності, неправильне сприйняття оцінок учителя).

Ці три групи труднощів відбивають основні сторони психологічної готовності дитини до школи і шкільного навчання. Відповідно і показники психологічної готовності до школи розподіляються за цими самими групами.

Діагностуючи психологічну готовність шестирічної дитини до школи рекомендовано керуватись науковими та загально гуманістичними положеннями:

Дошкільний період дитинства - надзвичайно важливий етап розвитку людини, що має самостійну цінність незалежно від майбутнього шкільного навчання дитини.

На етапі прийому дитини до школи (так само, як і на початку навчання) доцільно діагностувати рівень психологічної зрілості дитини, але не шкільної, а дошкільної, тому що саме зрілий дошкільник готовий до успішного навчання в початковій школі (і з погляду соціальної адаптації, і з погляду успішності засвоєння знань і навичок).

Діагностика дошкільної зрілості повинна здійснюватися в контексті діяльності, яка найбільшою мірою відповідає особливостям і можливостям дошкільного періоду розвитку - грі.

Що мається на увазі під словами «зрілий дошкільник»? «Дошкільну зрілість» розуміють як цілісний психічний стан дитини дошкільного віку, що характеризується високим ступенем розвитку тих якостей і процесів, що переживають свій розквіт саме в дошкільний період дитинства і для яких цей період є сенситивним. Для шестирічних дітей з високим рівнем психологічного розвитку найбільш типовий кооперативно-змагальний рівень спілкування з однолітками, довільністьу сфері спілкування з дорослими і відкриття дитиною своїх переживань у сфері самосвідомості. Крім того, принципово важливими є:

ü Сформовані прийоми ігрової діяльності;

ü Розвинені соціальні емоції і високий (для даного періоду) рівень морального розвитку;

ü Розвинена уява;

ü Високий рівень наочно-образного мислення, пам'яті, мовлення.

Психологічна готовність дітей до навчання (Автори: А. Жукова, В. Мальцева, О. Зданевич)

Вступ до школи є однією з найважливіших подій у житті дитини. Оскільки сьогодні багато дітей починають навчання не з семи-, а з шестирічного віку, виникає багато проблем і запитань. Тому виникає необхідність знати психологію шестирічного учня, адже різниця між такими дітьми величезна

За визначенням психологів, шість років - початок активності механізму уяви, відображення неіснуючого. Дитина, яка діє самостійно, постійно перебуває у стані «польоту». Книги, ігри, танці, спритні рухи - усе насичене гармонією, яку ця маленька особистість намагається опанувати власноруч. Гармонійна психомоторика сприяє особистісному розвитку, допомагає пізнавати навколишній світ і себе як частину світу, що сприяє розвитку дитини.

У шестирічок механізм уяви домінує над усіма іншими. Дитина виконує величезну роботу, створюючи фантастичні образи, і живе в казковому світі. Тому завдання дорослих, особливо вчителів і батьків, які намагаються не приборкати цей механізм творчості, розвивати та вивчати його. Отже, заздалегідь, до вересня, починається підготовча робота із прийому дітей до першого класу. Зміст цієї роботи відображений у відповідних наказах і постановах Кабінету Міністрів, Міністерства освіти і науки України, Головного управління освіти та науки Київської міської держадміністрації, яким педагогічний колектив керуватися в організації цієї роботи.

Мета дослідження: визначити готовність дитини до шкільного навчання; вивчити індивідуальні психологічні особливості дитини, рівень шкільної зрілості; виявити дітей, які потребують особливої уваги до свого розвитку, забезпечити з перших днів їх перебування у школі індивідуальний підхід до них; скласти індивідуально-психологічну картку на кожну дитину; розробити конкретні рекомендації батькам, учителям із розвитку чи активізації окремих психічних процесів.

Індивідуальні особливості дитини, відповідність розвитку психічних процесів її віковим нормам свідчать про «шкільну зрілість» шести- і семирічок.

Дуже довго вважалось, що критерієм готовності дитини до школи є рівень її розумового розвитку. Л. Виготський визначив, що готовністю до шкільного навчання є не стільки кількісний запас уяв, скільки рівень пізнавальних процесів.

Запропонована програма ґрунтується на ствердженні Д. Ельконіна про те, що при вивченні дітей у перехідний період від дошкільного до молодшого шкільного віку «діагностична схема має включати діагностики як новоутворень дошкільного віку, так і початкових форм діяльності наступного періоду» та об'єднує чотири етапи визначення готовності дитини до школи: загальна, інтелектуальна, мотиваційно-вольова, особистісно-психологічна.

Загальна готовність

- Загальний стан здоров'я: ріст, м'язовий тонус, зір, слух; дрібна моторика руки, графічні вміння («Графічний диктант» Д. Ельконіна);

- нервова система: ступінь збудження та врівноваженості;

- розвиток ігрової діяльності;

- зорово-рухова та зорово-моторна координація (тест Керна-Йєрасика)

Інтелектуальна готовність

- Рівень розвитку арифметичних умінь (тест В. Торосун);

- рівень розвитку механічної пам'яті (тест Д. Векслера);

- аналітико-синтетичні вміння («Прогресивні матриці Равена»);

- фонематичний слух і словниковий розвиток (тест В. Торосун);

- уміння встановлювати послідовність подій, рівень уваги (тест Д. Векслера); навченість (тест Т. Вітцлака);

- творча уява (тест Т. Вітцлака); розвиток креативних умінь.

Мотиваційно-вольова готовність

- рівень мимовільності (методики Керна-Йєрасика та Д. Векслера);

- рівень довільності(ті самі методики);

- бажання відвідувати школу (методика «Так і ні»).

Особистісно-психологічна готовність

- форми мислення (тест Т. Вітцлака);

- основні уявлення про природні та соціальні явища (тест Т. Вітцлака);

- короткочасна пам'ять;

- саморегуляція;

- емоційний стан.

У залежності від вибору тієї чи іншої концепції готовності дитини до шкільного навчання обираються основні її критерії та підбираються методики для їх діагностування. Але слід пам'ятати, що показниками готовності дитини до шкільного навчання виступає комплекс якостей і характеристик, які свідчать про досягнення в розвитку дитини. Ці показники слід розглядати як діагностичну основу навчальної, розвивальної та виховної діяльності вчителів уже в першому класі. За підсумками визначення готовності ди

  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   Наступна

IV етап. Практичне застосування одержаних даних. | Наукова робота студента. | Анкетування | СУБТЕСТ 5. Аналоги | СУБТЕСТ 6. Логопедичний | СУБТЕСТ 10. Малюнок людини | Анкета дитини |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати