На головну

РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В СВІТІ В ХІХ - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХХ СТОЛІТТЯ.

  1. V Розвиток кожного нижчого рівня не припиняється з розвитком вищого.
  2. Адміністративно-політичний розвиток
  3. Аналіз складу, динаміки і структури фінансових результатів діяльності підприємств туризму
  4. Берестейська (1596 р.) унія та її вплив на подальший розвиток українського суспільства. Утворення братств. їх роль і місце у збереженні національного етносу.
  5. Братства та їх роль у протидії асиміляційним процесам української культури в ХVI - першій половині ХVII ст.
  6. В першій главі
  7. Велика Руїна i поділ України в другій половині XVII ст.

6.1. Основні чинники та напрямки розвитку туризму і системи гостинності в світі в XIX - першій половині XX століття

Науково-технічний прогрес, соціальні реформи, підвищення рівня життя, введення гарантованих неоплачуваних, а подекуди оплачуваних відпусток (у Німеччині, наприклад, вперше відпустки були встановлені законом про державних службовців 1873 р.) обумовили поступове зменшення робочого часу на користь вільного.

В другій половині XIX ст. до індустрії відпочинку увійшли підприємства готельного господарства; з'явилися перші бюро подорожей, одним з завдань яких були організація туристичних поїздок і реалізація їх споживачеві.

Хрестоматійним прикладом першого пекидж-туру (комплексу туристичних послуг, який продається за єдиною ціною) є груповий тур (взяли участь 570 чоловік), організований англійцем Томасом Куком у 1841 році. Комплекс послуг містив 20-мильну поїздку залізницею, чай і булочки в поїзді, духовий оркестр. Т. Кук переслідував при цьому, скоріше, соціальні, ніж комерційні цілі. Будучи головою спілки непитущих, він хотів подібною акцією привернути увагу до можливостей раціонального використання вільного часу і знайти нових прихильників для керованої ним спілки. Але успіх турів Т. Кука підштовхнув інших підприємців організовувати подібні заходи, вже з суто комерційною метою. В наступні 20 років в Англії (1840-1860 і рр.) почали виникати бюро подорожей.

Чому саме Великобританія стала піонером туристичної діяльності? Цей факт можна пояснити тим, що саме у Великобританії вперше в світі відбувся промисловий переворот, тобто комплекс економічних, соціальних, політичних та ідеологічних змін, модернізація суспільного життя.

До того ж, Великобританія мала багато колоніальних володінь, між якими постійно мігрували люди різних професій і достатку, які освоювали нові землі, засновували нові міста, у тому числі курорти, готелі, транспортні компанії, заклади харчування і розваг для подорожуючих, чим при нагоді могли скористатися туристи.

Але інші країни Західної та Центральної Європи відставали ненабагато. Наприклад, у 1854 р. в Берліні Карл Різель відкрив бюро подорожей.

В 1863 р. в Бреслау (нині польське м. Вроцлав) було засновано бюро подорожей "Райзебюро-Штанген". Фірма мала тісні контакти з пароплавними компаніями і на початку ХХ століття активно рекламувала та продавала морські круїзні розважальні поїздки. В Німеччині кінця ХІХ - початку ХХ ст. дальні туристичні поїздки мало хто міг собі дозволити. Проте поступово подорожі ставали доступними середньому класу. Серед чиновників і службовців у цей період набув широкого поширення літній виїзд на дачі. Дача знаходилась, як правило, недалеко від міста; основним видом транспорту дачників була залізниця, розміщення характеризувалося скромністю і статечністю. Дачний сезон тривав у забезпечених сім'ях з кінця червня до початку вересня. Для бюджету сімей дрібних чиновників і робітників дачі стали доступними лише наприкінці 20-х рр. XX століття.

Найстарішим туристичним агентством США вважається компанія Аsk Mr. Foster («Запитайте містера Фостера»), історія якої почалася у 1888 р., коли У. Фостер відкрив у м. Сан-Августін (штат Флорида) заклад, який він назвав «офіс по наданню інформації, пов'язаної з поїздками». У 1890-і рр. відділення агентства Фостера з'явились в інших містах Флориди, а потім у Нью-Йорку та інших великих містах США. V 1988 р. у компанії Фостера було більше 750 відділень у 46 країнах світу, а загальний обсяг продаж її послуг перевищував аналогічний показник Аmerican Express.

Видавці швидко реагували на зростання популярності туризму. На початку XIX ст. англійським видавцем Дж. Марі було започатковано видавання путівників. Але більший внесок у цю справу зробив німецький видавець та книготорговець Карл Бедекер. У 1827 р. він створив фірму, яка спеціалізувалась на випуску путівників, а у 1846 р. видавництво Бедекера почало видавати путівники іноземними мовами. Якість їх була досить високою, оскільки для їх складання залучались різні фахівці: історики, мистецтвознавці, географи, літературознавці. Бедекерами стали називати путівники для туристів у багатьох країнах.

У 1854 р. в Англії було видано перший довідник по готелях, адресований туристам.

У 1862 р. з'явився і перший каталог туристичних поїздок, що було наслідком розширення туристичного попиту і сприяло його збільшенню в наступні роки.

У туризмі в XIX ст., як і в попередню епоху, законодавцями моди були, в значній мірі, письменники. Говорячи сучасною мовою, вони рекламували самі подорожі, ті місця, які особисто відвідали (чимало письменників, як, наприклад, Ж. Берн, добре і «звабливо» описували також місця, в яких ніколи не бували). Письменники дуже образно змальовували вигляд місцевостей, готелі або будинки, де зупинялись, кухню тієї чи іншої країни, шляхи сполучення.

До речі, найкращими в той час були шляхи в Англії та Франції, а дороги Німеччини та Росії знаходились у жалюгідному стані, в Італії ж подорожуючі сильно ризикували бути пограбованими.

Полегшенню, а тому й поширенню подорожей у світі сприяло заснування нових християнських місій на околицях так званого цивілізованого світу. Католицька, православна та інші християнські конфесії, використовуючи мережі своїх організацій в Старому Світі і державну підтримку, акумулювали величезні кошти для створення мереж місій - своєрідних опорних пунктів, баз, плацдармів християнізації та «цивілізування» нехристиянських народів. У ХVІ-ХVIII ст. місіонерською діяльністю у віддалених регіонах займалися, поряд із вирішенням інших завдань, численні чернецькі ордени. Гігантського розмаху в ХУП-ХУШ ст. набула в сотнях регіонів світу місіонерська та економічна діяльність ордену єзуїтів.

У XIX ст. виникло багато потужних товариств (які належали до різних конфесій), в яких місіонерство стало головною метою.

У місіях відкривалися храми, школи та лікарні, надавався притулок мандрівникам. Серед місіонерів було багато людей з доброю освітою, вмінням та бажанням вести науково-дослідницьку роботу. Місіонери постачали науковців, адміністраторів та бізнесменів цінною інформацією про різноманітні особливості місцевостей, в яких вони працювали. Багатьом подорожуючим стала у великій пригоді допомога місіонерів. Деякі місії з часом перетворилися на міста.

Наприклад, після того, як іспанський уряд дізнався про успішні російські експедиції та відкриття, здійснені в районі північно-західних берегів Америки, іспанці активізували місіонерську діяльність на тихоокеанському узбережжі. Між 1769 та 1776 рр. вони створили мережу католицьких місій на ще не освоєній ними території сучасного штату Каліфорнія. Одна з цих місій поклала початок місту Сан-Франциско.

Величезну роль у поширенні туризму зіграли революційні зміни в розвитку транспорту. Винахід пароплава Фултоном у 1807 р., паровозу - Стефенсоном у 1814 р., а також вдосконалення поштового зв'язку, що супроводжувалося розширенням мережі доріг у Європі, - все це обумовило підвищення надійності і швидкості пересування при зниженні витрат на подорож. Перший пароплав здійснив своє плавання ще у 1816 р. по водах Рейну. Перша в світі залізниця увійшла в дію в 1830 р. в Англії, з'єднавши Манчестер та Ліверпуль. З 1830 р. в Англії почали курсувати перші автобуси-омнібуси. Тоді ж, у 30-і рр. XIX ст., пасажирські пароплави стали перетинати Атлантику.

Діяльність вчених, завойовників, місіонерів та підприємців попередніх століть забезпечила ґрунт для європейської колонізації інших континентів. Економічні кризи та соціальні потрясіння еволюції, війни, голод тощо), прагнення покращити свій соціальний статус, підвищити рівень життя штовхали людей переїжджати на нові місця проживання, інколи навіть за океан. Колонізація американського континенту, швидкий економічний та культурний розвиток США, зростання населення цієї країни та добробуту її громадян зробили можливим виокремлення пасажирських перевезень через Атлантику як самостійної сфери бізнесу. Американці їздили у Старий Світ (так вони називали Європу) з комерційними цілями, щоб отримати найкращу освіту або для розваги. Зі Старого Світу до американського континенту рушили, крім підприємців, ще й тисячі мігрантів.

У 1818 р. нью-йоркська фірма Вlасk Ваll Linе стала першою компанією, яка запропонувала регулярні, за розкладом, пасажирські перевезення зі Сполучений Штатів Америки до Великобританії, і до того ж комфортабельні. У 30-і рр. XIX ст. в пасажирських перевезеннях пароплавами через Атлантичний океан домінувала англійська компанія Вritish and North American Royan Mail Steam Packet. Організатори перевезень дедалі більше уваги приділяли тому, щоб зробити подорожі приємними.

Наприклад, у 1840 р. судно Вгіtannіа вийшло з Ліверпуля з коровою на борту, для забезпечення пасажирів свіжим молоком протягом 14-денного трансатлантичного плавання.

Відкриття 4 жовтня 1869 р. Суецького каналу було перетворено на пишне шоу. Першим кораблем, який увійшов у канал, був французький «Орел», на палубі якого знаходилась імператриця Євгенія. Російський кліпер «Яхонт» з російським послом у Константинополі теж був у числі перших. При вході у канал кожне судно зустрічалось салютом. Композиторові Дж. Верді замовили з цієї нагоди оперу; так з'явилася славнозвісна «Аїда». На святковій церемонії працювали 500 кухарів і 1000 лакеїв.

Першими туристами, які скористалися каналом, були учасники туру, який організував Томас Кук. Відкриття Суецького каналу значно здешевило вартість поїздки до екзотичних країн Індостану та Далекого Сходу, які дуже приваблювали європейців.

Внаслідок масового напливу переселенців зі Старого Світу до Америки та обміну туристами морські пасажирські перевезення розвивалися бурхливими темпами. Організатори перевезень покращували дедалі більш комфортабельні судна, піклувалися про розваги для пасажирів під час подорожей. У середині XIX ст. виникли великі пароплавні компанії.

Однак домінуючою вимогою у попиті на морські перевезення наприкінці XIX - на початку XX ст. залишалася швидкість. Через це суднобудівники, щоб покращити ходові якості судна, спочатку не робили великих приміщень у трансатлантичних лайнерах, і пасажири мусили їсти за спільними столами, але суднобудівники не стояли на місці. Дуже великими та комфортабельними кораблями були пароплави компанії Cunard Line - Lusitania та Mauretania, які почали здійснювати рейси на початку XX століття. Значною популярністю користувався великий швидкісний трансатлантичний лайнер Queen Магу. Але новим словом у морському туризмі стало створення компанією Тhе White Star Line (конкурента Cunard Line) розкішних суден-гігантів. Це були Оlуmріс (обладнаний навіть басейном для купання та тенісним кортом) і сумнозвісний Тіtаnіс. Загибель останнього в його першому плаванні у 1912 р. змусила керівників компанії White Star Line продати справу конкурентові - фірмі Cunard Line. У 1934 р. ці дві знамениті компанії злилися в одну. Так утворилася торгова марка Cunard White Star.

У той час, як круїзні пароплави та судна для туристів ставали дедалі більш розкішними, значну частку подорожуючих складали пасажири «третього класу» - здебільшого мігранти, які потужним потоком переміщувалися з бідних регіонів Європи (Італії, Ірландії, Австро-Угорщини тощо) до США і Канади. Пасажири «третього класу» не мали кают, розміщувалися там, де знаходили собі місце у відведених для них приміщеннях; харчувалися вони власною їжею, а не в ресторані, на відміну від пасажирів першого і другого класів. Перша світова війна, під час якої військові судна всупереч міжнародним конвенціям знищували пасажирські пароплави, звела нанівець мирні морські подорожі. Натомість міжвоєнний період (20-30-і рр. XX ст.) став «зоряним часом» для організаторів таких перевезень. США після Першої світової війни стали більш багатою країною, і тисячі американських туристів вирушали у подорожі до Європи у розкішних каютах гігантських кораблів, насолоджуючись вишуканими стравами та численними розвагами - виступами спеціально найнятих шоуменів, оркестрів, танцювальних колективів.

Під час Другої світової війни багато морських пасажирських суден було передано військовим для транспортування вояків до Європи. Певні прибутки судноплавні компанії отримали від перевезення біженців, нової хвилі мігрантів з Європи до США, Латинської Америки, Австралії та інших країн у 1940-і роки. Після закінчення Другої світової війни морські перевезення на далекі відстані в усьому світі знову стали зростати, але це зростання було перерване наприкінці 1950-х рр. поширенням надійних великих літаків з реактивними двигунами. З того часу пасажирські перевезення як засіб пересування морем на далекі відстані стали згортатися, адже зручніше дістатися потрібної точки берега за кілька годин в літаку, ніж за тиждень на судні.

Чимало пасажирських лайнерів переобладнали в круїзні, для розважальних прогулянок в тропічних водах, у берегів екзотичних країн та островів, переважно у Карибському морі, але також в багатьох інших морях. Розважальні програми на таких суднах стали ще більш інтенсивними, яскравими. Роль судна як транспортного засобу зменшилася.

З появою автотранспорту було започатковано й автомобільний туризм.

У США в 1918 р. Джон Хертц став пропонувати послуги з прокату автомобілів, що збільшило кількість авто на дорогах і можливість іноземців пересуватися з комфортом по країні перебування.

Стрімко розвивалася й мережа залізниць в багатьох регіонах різних країн світу.

Наприклад, у США в 1840 р. було 2818 миль залізничних колій, у 1860 р. - 30 тис. миль. У 1869 р. в цій країні було з'єднано залізниці тихоокеанського та атлантичного узбереж, і перший у світі трансконтинентальний експрес почав регулярно, раз на тиждень, курсувати через величезну країну.

Поїздку цим потягом захопливо описав французький письменник Ж. Берн у романі «Навколо світу за 80 днів».

В наш час розкішний «Східний експрес» здійснює перевезення між Лондоном і Венецією з зупинками в Парижі, Цюриху, Інзбруці, Зальцбурзі. Потяг складається з 11 спальних вагонів та 3-х вагонів-ресторанів.

Починаючи з 1920-х рр., серйозним конкурентом залізниці став автомобіль. З 1920 р. по 1929 р. кількість зареєстрованих автомобілів у США зросла втричі, і в результаті цього обсяг залізничних міжміських перевезень впав на 18 %. Проте поширення дизельних потягів, які рухалися швидше за парові, посилило позиції залізниць, забезпечило нове значне збільшення кількості пасажирських перевезень.

На початку XX ст. сталася справжня революція в сфері транспорту. Головним досягненням цієї революції було народження авіації. Повітряні апарати блискавично модернізувалися, авіація за чотири десятиліття від першого польоту братів Райт у 1903 р. до перших реактивних літаків 1943 р. пройшла величезний шлях.

Вже у 1919 р. була створена Міжнародна асоціація повітряних перевізників, засновниками якої стали Англія, Данія, Німеччина, Швеція і Норвегія. Одними з перших європейських авіакомпаній були відомі й сьогодні «Люфтганза», «Ейр Франс».

У 1930 і рр. в Європі та США пасажирські авіаперевезення стали вже потужною індустрією. В одних лише внутрішніх авіаперевезеннях США в 1930 р. експлуатувалося близько 500 літаків.

Вдосконалення гідропланів («летючих човнів») підвищило безпеку і дальність польотів над морем, збільшуючи кількість авіаперевезень над Атлантикою. У США такі літаки успішно проектував, наприклад, талановитий киянин І. Сікорський, який емігрував за океан внаслідок російської революції.

З літаками конкурували дирижаблі (різновид повітряної кулі з двигуном і стерновими пристроями, які дають можливість керувати польотом), або, як їх ще називали, цепеліни. Дирижаблі здійснювали регулярні міжміські та міжнародні рейси, літали над Атлантикою з Європи до СІЛА і в зворотнім напрямку. Салони дирижаблів були більш просторими, ніж у тодішніх літаках, ці апарати цінували за комфорт. Багато хто вважав, що за дирижаблями майбутнє. Але рівень безпеки польотів дирижаблів виявився нижчим, ніж у літаків. Низка катастроф, головною з яких стала загибель розкішного трансатлантичного пасажирського повітряного судна «Гінденбург» (на очах численних свідків він розвалився, охоплений полум'ям), змусила відмовитися від застосування дирижаблів у перевезенні пасажирів.

Підвищення якості та надійності транспортних перевезень, в сукупності з їхнім здешевленням, а також поступове скорочення робочого часу обумовили істотне збільшення потоків людей, що подорожували. У зв'язку з цим, розвивався бізнес, що спеціалізувався на обслуговуванні тимчасових відвідувачів. Дедалі більше готелів приходило на зміну скромним пансіонам і «кімнатам для гостей», які в попередні роки влаштовувалися в будинках священнослужителів, у монастирях і релігійних місіях. Прочани та інші подорожуючі вже не могли розраховувати на безкоштовне розміщення при монастирях. Благодійність поступалась новим законам бізнесу в сфері гостинності.

У 1801 р. в Німеччині було відкрито першокласний готель «Бадиш Хоф» у Баден-Бадені, у 1859 р. в Швейцарії - гранд-готель «Швайцер-Хоф» в місті Інтерлаххені.

Що стосується формування готельної системи, то в XIX ст. тут з'явилось більше нововведень, ніж за всю історію цієї індустрії. В XIX ст. Почалося будівництво фешенебельних готелів з ресторанами, де панувала вишукана французька кухня, було введено меню, або, інакше кажучи, список всього, що може запропонувати кухня ресторану. Апогеєм розвитку уз кіш них ресторанів можна вважати ресторан «Савой», який був складовою частиною однойменного готелю, відкритого в 1898 р. в Лондоні; його управляючим був Цезар Рітц, а шеф-поваром Огюст Ескоф'є, які зробили справжню революцію в організації ресторанів при готелях. Ескоф'є вважають одним із найвидатніших кулінарів свого часу. Широку популярність йому приніс «Довідник з кулінарії». Ескоф'є, крім цього, започаткував бригадний метод роботи в ресторанах. Прізвище ж Рітц стало синонімом розкоші та назвою одного з популярних готельних ланцюгів. В період з 1870 р. по 1907 р. був сформований один із перших готельних ланцюгів, які були ліцензовані для подальшої діяльності під назвою Ritz.

Значні успіхи були і в готельній індустрії США, де почався справжній бум «гігантоманії». У 1829 р. в Бостоні побудували готель «Тремонт» на 170 номерів. В Америці не було власних монарших родин, але деякі американські готелі були справжніми палацами. До 1852 р. кожен першокласний готель мав свого французького шеф-кухаря. Більшість таких готелів були справжніми архітектурними шедеврами з великими холами, залами, ресторанами, з чудесами сантехніки, а деякі навіть з ліфтами, перший з яких було змонтовано на П'ятій авеню в 1858 році. Готель у японському м. Нагасакі.

З появою залізничного транспорту збільшилась мобільність населення, що спонукало до розвитку системи готелів та закладів харчування для подорожуючих на вокзалах та залізничних станціях.

У 1876 р. Фред Харвей відкрив свій перший ресторан на вокзалі м. Топіка (адміністративний центр штату Канзас), який відрізнявся від усіх закладів такого типу доброю, апетитною їжею, чистотою і ввічливим обслуговуванням. Адже в інших закладах харчування на вокзалах їх господарі вступали в зговір з машиністами потягів, щоб ті раніше давали сигнали відправлення, коли пасажири щойно починали їсти. Таким чином, одна й та ж їжа, підігріта, знову подавалась пасажирам декількох потягів. Ось чому бізнес Харвея мав успіх і зростав рік за роком. В період з 1880 р. по 1890 р. через кожні 100 миль по залізничних дорогах Канзасу відкривалися нові «Будинки Харвея».

В XIX ст. були винайдені засоби збереження їжі шляхом консервації та вакуумної упаковки, що дозволяло готувати різноманітні якісні страви незалежно від сезону і перевозити їх на далекі відстані, що було зручно використовувати під час подорожі.

До цього важливого винаходу має відношення Наполеон Бона-парт, який виплатив у 1809 р. Ніколя Арпету винагороду в сумі 12 тис. франків за даний спосіб зберігання продуктів, потрібний для військових походів.

В середині XIX ст. у Нью-Йорку вже існувала система пунктів громадського харчування. У самому низу цієї піраміди знаходились «шестипенсові обжиралівки» Даніеля Суїні, які в основному розміщувалися на Енн-стріт. Якість їжі в цих закладах була дуже сумнівною.

Вищий ранг займали заклади харчування Брауна, де були нормальні умови обслуговування, якість їжі, певний асортимент, там офіціанти пропонували клієнтам меню з назвами страв та цінами на них.

Престижними, з високим рівнем обслуговування, доброю якістю та асортиментом страв були ресторани, які належали сімейству Дельмоніко. Саме в цих ресторанах вперше було започатковано двомовне меню.

У 1921 р. Уолтер Ендерсон і Біллі Інгрем заснували у США мережу гамбургерних закусочних White Castle. А в 1927 р. Дж. Марріот відкрив першу придорожню закусочну швидкого обслуговування Drive-in, що поклало початок історії ресторанів швидкого обслуговування, і в подальшому ця система обслуговування стала традиційною для США.

В Німеччині імпульс розвитку масового туризму дав, як не дивно, націонал-соціалізм. Здійснюючи ідею «єдності нації», керівництво країни стимулювало масовий організований туризм з метою відпочинку; цю діяльність спрямовувала спеціальна організація націонал-соціалістів «Сила через радість». В 1933 р. був заснований Імперський комітет по туризму, що підпорядковувався міністру народного просвітництва та пропаганди. Загальну ідеологічну установку в цій області сформулював особисто Адольф Гітлер: «Я хочу, щоб робітнику була забезпечена достатня відпустка, і щоб ця відпустка, а також вільний час в цілому, стали дійсним відпочинком для нього. Я бажаю цього тому, що хочу мати народ із сильними нервами, тому що тільки з таким народом можна робити велику політику».

Історія вже винесла звинувачувальний вирок «великій політиці» Гітлера, а для нас в даному випадку цікавий той факт, що нацистський режим, приділяючи настільки велику увагу організації масового відпочинку трудящих і залучаючи до туризму все нові прошарки населення, тим самим розширював соціальну базу не лише своєї політики, але й туристичної індустрії. Німецька держава сприяла організації групових поїздок на відпочинок - круїзів, залізничних турів, туристичних походів. Помірні ціни сприяли першому «туристичному буму» в Німеччині: кількість туристичних поїздок зросла з 2,3 млн. у 1934 р. до 5 млн. у 1935 р., 9,6 млн. - у 1937, 10,3 млн. - у 1938 році. Туризм одинаків поступався місцем груповому туризму великих мас людей.

Для розширення географії туристичних подорожей важливе значення мало освоєння відкритих земель. Найбільшу цікавість викликала у мореплавців Антарктида, про існування якої знали, але на землю якої до XIX ст. ще не ступала нога так званої цивілізованої людини.

На початку 30-х рр. XIX ст. члени експедиції, яку очолював Джон Біско, бачили окремі ділянки узбережжя Антарктиди, але підійти до неї не вдавалося через шторм. Дж. Біско, не знаючи про відкриття росіянами у 1819-1822 рр. Антарктиди, «відкрив» острів Олександра І, назвавши його Аделейд. Джеймс Росе прославився своїми сімома полярними експедиціями у 1830-40-х рр., ним був відкритий найбільш зручний шлях до Антарктиди, яким стали користуватися мореплавці.

6 квітня 1909 р. на Північному полюсі Землі Робертом Пірі було встановлено американський прапор. Хоча його слава оскаржується іншим підкорювачем Північного полюса Фредеріком Куком, який стверджував, що він побував там ще 21 квітня 1908 року.

Першим, хто досяг Південного полюса Землі, був норвезький дослідник Руал Амундсен. Він мріяв досягти Північного полюса, але під час підготовки експедиції дізнався, що там вже побував Р. Пірі, тому Амундсен вирушив до Південного полюсу. 17 грудня 1911 р. на Південному полюсі Землі було встановлено норвезький прапор. У 1926 р. Амундсен здійснив політ на дирижаблі над Північним полюсом разом з італійським дослідником, конструктором дирижаблів Умберто Нобіле.

Досвід полярних дослідників XIX першої половини ХХ ст. став у нагоді тисячам туристів-екстремалів у другій половині XX ст. і залишається актуальним у наш час.

Загалом, характеризуючи період XIX - першої половини XX ст., варто виділити такі риси.

Розвиток техніки та технологій сприяв, з одного боку, збільшенню навантажень, а з іншого, - вивільненню частини часу, який раніше витрачався на роботу. Все це створювало передумови для розвитку потреби населення в туризмі. Дедалі більша кількість людей мала потреби в організованому, активному відпочинку та отримувала можливості для цього, оскільки життєвий рівень певних категорій населення підвищився.

У період між першою і другою світовими війнами туристичні поїздки, як всередині країн, так і зарубіжні, поступово набули якісно нового характеру. Вони вже не тільки розважали, але й часто-густо містили елементи пізнавальності. До маршрутів дедалі частіше включалися історичні пам'ятки.

Основними чинниками розвитку туризму в світі в другій половині XIX - першій половині XX ст. були:

Основними видами туризму були:

Засоби пересування, які використовувались в туризмі в цей період: залізничний транспорт; автомобільний транспорт; велосипеди; повітряний транспорт (літаки, дирижаблі, повітряні кулі), певні види тварин.

Характер подорожей був як організований, так і неорганізований, але туристи стали надавати перевагу подорожам, які пропонували туристичні фірми.

За сезонністю подорожі здебільшого поділялися на літні та зимові; за терміном - на короткотермінові (уїк-енди), середньої тривалості та довгострокові.

6.2. Туристична діяльність Томаса Кука

Томас Кук (1808-1893), виходець із злиденної англійської сім'ї, зробив справжнє відкриття. Він започаткував один із найбільш прибуткових видів бізнесу, на якому сьогодні багатіють не тільки окремі фірми, але й цілі держави. Т. Кук започаткував туристичну діяльність в сучасному розумінні цього слова і усе, що стоїть за цією діяльністю: маршрут, квитки, готелі, путівники, дорожні чеки. А починалося все прозаїчно. Кук, будучи бідним баптистом, оголосив війну алкоголізму та палінню. Саме п'яниць та курців він зробив першими туристами. Пили тоді багато, і це було не випадково. З XVIII ст. англійське законодавство, щоб протистояти імпорту іноземного бренді, заохочувало перегонку спирту вдома. Робітники у великих промислових містах майже поголовне напивалися до півсмерті дешевим джином.

Боротьба з пияцтвом стала одним із головних напрямків діяльності Кука. Його одноголосне обрали секретарем щойно створеного в Харборафі Товариства тверезості. Проповідуючи тверезість у Харборафі та околицях, Кук навернув у свою віру безліч людей, і усе ж йому здавалось, що він робить недостатньо. І тоді, в листопаді 1839 р. Кук прийнявся за видання «Щомісячного вісника тверезості», в якому поряд із лекціями та науковими статтями про шкоду алкоголю став друкувати вірші членів асоціації. Потім Кук вирішив найняти поїзд, щоб відвезти на ньому «друзів тверезості» з Лейстера до Лафборо на квартальний з'їзд асоціації тверезників південних графств центральної Англії. Кук жваво описав свій план секретареві залізничного товариства Джону Фоксу Белу і зацікавив його своїм ентузіазмом. Бел оплатив Куку попередні витрати. Два тижні пішло на організацію заходу: необхідно було домовитись про культурну програму і харчування в Лафборо, надрукувати та розповсюдити рекламні плакати та білети. Спеціальні запрошення були розіслані в Нотінгем, Дербі та інші міста. 5 липня 1841 р. 570 «друзів тверезості» сіли в дев'ять відкритих вагонів.

Успіх не примусив себе довго чекати і надихнув Кука на нові кроки. Він організував кілька екскурсій вартістю в 1 шилінг для дорослих і 6 пенсів (1/2 шилінга) для дітей (ціни, які були доступними навіть для бідних). Наступною сенсацією стала спеціальна дитяча поїздка з Лейстера до Дербі. В ній взяли участь 3 тис. учнів недільних шкіл.

Успіх Кука, на його думку, а також за переконанням клієнтів його агентства, полягав у тому, що Кук особисто супроводжував туристів в усіх поїздках. Формула дуже проста: багато хто з пасажирів вперше подорожували залізницею, дуже хвилювались за своє здоров'я, а також за збереження свого майна. Для таких туристів Кук був немов батьком рідним, інструктував їх, втішаючи і демонструючи особисту, впевненість. Преподобний Бенджамен Амстронг з Норфолка свідчив, що за ті 14 років, які подорожував з компанією Кука, він навіть не чув про жодний неприємний інцидент.

Наступною ціллю Кука стала боротьба з палінням. В листопаді 1842 р. сім'я Кука переїхала до Лейстера. Тоді ж його дружина відкрила готель, в якому замість алкогольних напоїв продавався сік. І всюди висіли таблички: «Палити заборонено». В готелі розповсюджували журнал «Противник паління», який пропонував на противагу «поганому тютюну» захоплюючі подорожі в товаристві людей, які відмовилися від «поганого алкоголю». Клієнтура зростала, і Кук уклав контракт з управлінням залізниці про регулярну поставку пасажирів. Запропоноване ним гасло «Залізничні дороги - для мільйонів!» прикрашало вітрини магазинів, огорожі та ліхтарні стовпи. Залізничні дороги за це надавали Куку знижки, які дозволяли організовувати розважальні подорожі навіть для людей з дуже обмеженими фінансовими можливостями. Тому клієнтів були не сотні, а тисячі. Екскурсії та подорожі Кука ґрунтувалися на принципі: «Отримання максимальної вигоди для максимальної кількості людей за мінімальну вартість». Була ще одна обставина, яка сприяла справі Кука: в 1840 р. профспілки домоглися щорічних відпусток для робітників та середнього класу, які виявились зовсім не готовими до такої розкоші. Вони просто не знали, чим зайнятися в вільний час. Кук підказав: під час відпустки треба займатися туризмом.

Влітку 1845 р. Томас Кук організував першу розважальну подорож, без проповідей та утримань, на спецпоїзді з Лейстера до Ліверпуля і назад. Кук вирішив одразу відмовитись від незручних вагонів третього класу, зарахував комфорт і безпеку до рангу пріоритетів. Перед тим, як продати білети всім бажаючим, Кук сам проїхав по маршруту, оглянув міста, в яких планував робити зупинки, і вперше запропонував мандрівникам дорожні чеки (аналоги яких були знайомі ще з часів тамплієрів), знамениті згодом як «чеки Кука», які гарантували захист мандрівників від дорожньої крадіжки. Намагаючись зробити свої тури комфортними і цікавими для своїх клієнтів, Кук видав у 1845 р. «Довідник для мандрівника» про подорожі із Лейстера у Ліверпуль.

Головна складність, з якою Кук зіткнувся цього разу, - нагодувати та розмістити на ночівлю одночасно більше 700 туристів. Проте підготовча робота не обмежувалась договорами, які були укладені з власниками готелів. Для своєї першої поїздки, а втім, як і для всіх наступних, Кук видав невеликий путівник з розповіддю про всі визначні пам'ятки, які туристи зможуть побачити. Успіх перевершив самі оптимістичні очікування. Ще під час рекламної компанії попит на квитки був такий високий, що виникла необхідність найняти два поїзди замість одного.

Далі почалися зовсім чудеса менеджменту. В 1846 р. Кук відправився до Шотландії, щоб розробити маршрут для любителів творчості Вальтера Скотта та Роберта Бернса. їх читав і цитував майже кожен житель Великобританії. Розрахунок безпомилковий: фанатичний читач обов'язково забажає «доторкнутися руками» до казкового світу улюблених творів. Кук був першим, хто це зрозумів і перетворив у життя цю ідею, одну з найкасовіших ідей майбутнього туристичного бізнесу. Після видання путівника по Шотландії Кук у першому ж поїзді відвіз 350 чоловік.

Освоївши маршрути по Шотландії. Ірландії, Північному Уельсу, острову Мен, Кук пішов далі. Він запропонував кільком великим землевласникам центральної Англії відкрити їх замки та парки простим людям для огляду. Робітникам це буде цікаво, вважав Кук. Першим відгукнувся герцог Ротлендширський, який відкрив туристам свій заміський замок. За ним потягнулись деякі інші знатні особи.

В 1847 р. була створена туристична фірма Тhomas Cook and Son («Томас Кук і син»), яка проіснувала до початку XXI століття.

В 1851 р. у лондонському Гайд-парку був збудований великий павільйон для торгівельно-промислової виставки. Дізнавшись про це, Томас Кук вирішив, що виставка могла б бути цікавою людям, які займаються промисловою діяльністю, а також простим робітникам і споживачам представлених товарів, і дітям для задоволення пізнавальних інтересів. Протягом трьох місяців Кук їздив по країні, організовував спеціальні клуби для працівників, вносячи щотижневу невелику оплату. Член клубу отримував квиток до Лондона і назад (в цьому Куку допоміг його старий друг і компаньйон Джон Еліс, директор залізниці в центральній Англії), а також харчування і ночівлю.

Грандіозний план був широко розрекламований в щойно-створеному Куком журналі «Екскурсант», який проіснував до Другої світової війни. Дякуючи зусиллям Томаса Кука, виставку відвідали 3 тис. учнів з Лейстера, Нотінгема і Дербі. Спланувавши дитячі екскурсії до столиці, Кук був особливо обережний: на станції дітей та вчителів зустрічала череда омнібусів, фургонів, кебів, які відправляли дітей до Гайд-парку та очікували весь день, щоб доставити їх назад на вокзал. Результат діяльності був значний: завдяки Куку, виставку відвідали більше 165 тис. чоловік.

Після Лондона аналогічна виставка відбулася в Дубліні, а потім в 1855 р. на Єлисейських полях. Поїздка до Парижу була першим, зарубіжним, маршрутом Томаса Кука. І на цей раз він знову передбачив усе. Численні контракти, укладені з власниками готелів та транспортних засобів, гарантували туристам спокій та комфорт. Кук, як завжди, видав путівник, який на цей раз не тільки знайомив з визначними пам'ятками міста, але й давав масу практичних порад, як правильно поводити себе в незнайомому місті. Одна з порад Кука була адресована дамам: «Леді можуть, не порушуючи правил поведінки, входити в найкраще кафе, або сидіти за столиком на вулиці. Проте леді повинні утримуватися від відвідування кафе на північному боці бульварів між «Гранд-опера» та вулицею «Сен Дені». Успіх був дуже великий: після закінчення сезону особистий секретар Наполеоне ПІ передав Томасу Куку вдячність імператора за його діяльність. Підкоривши Париж, Кук розробив ряд маршрутів по інших європейських містах. Через деякий час Т. Кук запропонував усім бажаючим відправитись у «великий тур по всій Європі», при цьому можна було вибрати один із декількох маршрутів, кожен з яких пролягав через чотири європейські країни. Томас Кук в значній мірі популяризував відвідання Швейцарії як привабливого центру туризму, чому сприяла організація ним у 1863 р. спеціального туру по цій країні.

В 1865 р. Кук «відкрив» для співвітчизників Новий Світ, а для американців - батьківщину їх предків. Американське відділення фірми очолив син Кука - Джон Мейсон Кук, вірний соратник батька в усіх його справах. Агентство Thomas Cook and Son надавало американським туристам той самий набір послуг, що й англійцям, у тому числі й послуги, пов'язані з відвідуванням торгівельно-промислових виставок.

Регулярне пароплавне сполучення між Нью-Йорком і Лондоном було встановлено у 1838 році. В 1866 р. Т. Кук організував туристичні подорожі для двох груп до США. П'ятитижнева подорож, яка була здійснена у 1877 р. на пароплаві «Квейкер Сіті», поклала початок регулярними морським круїзам в Америку. Одним з перших американських клієнтів компанії став Марк Твен, який описав свої подорожі в подорожніх нотатках «Простаки за кордоном» і «Пішки по Європі». М. Твен був так захоплений агентством, що порекомендував президенту Гранту скористатися послугами фірми.

Марк Твен продовжував традиції європейських письменників, таких як Лоренц Стерн, який написав «Сентиментальну подорож до Франції та Італії», - книгу, що зіграла значну роль у зміні мотивації щодо подорожей. Також відомі літературні твори - описи подорожей: «Подорож із Парижа в Єрусалим» Шатобріана, «Прогулянки Римом» Ф. Стендаля, «Подорож на Схід» Ламартіна, «Подорож в Єгипет» О. Дюма (1839); «Подорож в Росію» Т. Готьє; «Книга подорожей» Г. Флобера (1845). Наприклад, італійські записки Г. Флобера являли собою своєрідний каталог картин, скульптур та інших творів мистецтва, які письменник побачив в музеях і художніх галереях, а також опис архітектурних пам'яток Помпеї, Риму, Ватикану, Флоренції. Флобер описував етнографічні та історико-культурні аспекти розвитку країн, які відвідував.

Дуже цікавими та докладними були описи подорожей О. Дюма, який, на відміну від Флобера, підмічав усілякі пікантні подробиці в традиціях та звичаях певних територій і цим привертав увагу туристів до описаних країн.

В грудні 1868 р. фірма запропонувала англійцям послуги в організації подорожі на прощу до Святої землі. Вперше християни могли здійснити подорож до своїх головних святинь настільки комфортно та безпечно. 60 чоловік перетнули пустелю з караваном: 65 верхових коней везли туристів, 87 коней разом з великою кількістю мулів та віслюків були завантажені всім необхідним, пілігримів супроводжували 77 співробітників фірми, серед яких були озброєні карабінами охоронці з вартовими собаками. Прочани були у захваті від такого обслуговування. Представники знаменитих європейських родин буквально завалили Кука проханнями про організацію для них аналогічних поїздок. Після повернення з Палестини короля Сербії і кількох російських князів до Кука звернувся спадкоємець англійської корони принц Уельський (майбутній король Едуард VII), побажавши відправити на прощу до Гробу Господа своїх синів, Альберта та Георга (майбутнього короля Георга V).

Прем'єр-міністр Великобританії Гладстон дав Куку спеціальне завдання: освоїти для багатих англійців екскурсійні маршрути по Індії, а для багатих індійців --по Англії. Гладстон. вірив, що туризм допоможе налагодити дружні відносини між жителями колонії і метрополії. В індійському офісі Кука не було відбою від клієнтів. У 1878 р. генерал-губернатор Індії граф Дафферін звернувся до Кука з проханням організувати для мусульманського населення регіону хадж (ходіння на прощу) до Мекки.

У 1872 році Кук організував перший навколосвітній круїз, в ньому взяли участь 10 чоловік. Для того, щоб об'їхати земну кулю запланованим маршрутом, групі знадобилось 222 дні. В наш час цей шлях можна подолати за тиждень.

У 1890-і роки сім'я Куків першою організувала поїздки через усю Європу в Азію на поїзді по Транссибірській магістралі.

Після смерті Т. Кука у 1893 р. власниками його компанії стали його три сини. Бізнес компанії розрісся і включав наприкінці XIX ст. три основні напрями: туризм, банківську справу і перевезення вантажів морськими суднами.

Пізніше, у 1931 р. компанія Thomas Cook and Son злилася з компанією Wagon Lit Company, яка займалась перевезенням пасажирів у спальних вагонах експрес-потягом по Європі.

Після закінчення другої світової війни уряд Великобританії придбав основні права на компанію Thomas Cook and Son. За станом на початок XXI ст. її співвласниками були Thrust Houses Forte Automobile (найбільша компанія в індустрії гостинності Великобританії) та асоціація Аutomobile Association of Britain. Компанія Тhomas Cooc and Son мала на межі XX і XXI ст. 5 відносно незалежних основних підрозділів, більше 625 офісів, в ній було зайнято близько 10 тис. співробітників по всьому світу. Вона вважається однією з найбільших в галузі туризму, хоча діяльність цієї знаменитої компанії не обмежується наданням туристичних послуг.

6.3. Створення перших туристичних об'єднань і міжнародних організацій

Розширення туристичних потоків потребувало, в свою чергу, розвитку засобів розміщення і засобів пересування. Ініціаторами будівництва готелів у тих місцях, де їх або не було взагалі, або вони не відповідали туристичним потребам, були часто залізничні компанії, що використовували для цього свій капітал. Вони також брали на себе фінансування реклами та інших заходів, пов'язаних з подальшим розвитком туризму.

Туризм приносив значний прибуток у тих регіонах, де отримував найбільший розвиток, підтримувався владою, що справедливо вбачала в ньому засіб стимулювання розвитку економіки.

Однак, своєрідність комплексу туристичних проблем виявилася дуже складною для місцевих органів влади. Це обумовило необхідність створення самостійних спеціалізованих організацій у сфері туризму. За функціями та діяльністю вони відповідали нашим сучасним туристичним товариствам і союзам. Спочатку ці організації називалися по-різному: «товариство благоустрою», «товариство прийому іноземців» і т. д. Початок заснування подібних організацій припав на середину XIX ст., але більш широкого поширення вони набули після 70-х рр. XIX ст., головним чином в країнах Західної та Центральної Європи (насамперед, Швейцарія, Німеччина, Австрія).

Місцеві органи влади були зацікавлені в діяльності подібних товариств і надавали їм підтримку. Разом із зростанням та інтенсифікацією туристичного життя зростала роль туристичних товариств. Туристичні організації створювалися також любителями подорожей та відпочинку, шанувальниками природи (наприклад, товариство альпіністів, товариство друзів природи, товариство велосипедистів і т. д.). Усі ці організації брали участь в різноманітній діяльності з розвитку туризму. Перше в світі об'єднання любителів подорожей в горах - Англійський альпійський клуб - виникло в Лондоні в 1857 році. Вслід за ним в 1862 р. з'явилися Австрійський альпійський клуб і клуб в Туріні (пізніше перетворений в Італійський); в 1863 р. створено Швейцарський клуб. Європейські альпійські клуби, взаємодіючи один з одним, сприяли організації подорожей в гірських районах, а також займалися вивченням туристичних ресурсів цих районів.

У 1895 р. у Відні, а потім у Німеччині та Швейцарії було створено для робітників спеціальну організацію «Друзі природи», яка влаштовувала «поїздки вихідного дня». Такі сімейні подорожі були яскравим туристичним заходом для робітників. Таким чином, в європейських країнах на початку XX ст. з'явились паростки масового туризму для «маленької людини». Здебільшого, туризм для робітників був за метою подорожі пізнавальним, краєзнавчим та рекреаційним.

У кожній країні процес створення туристичних товариств і організацій мав свої специфічні риси. Саме це і є однією з причин існування в світі в цей час великої строкатості в організаційних формах туризму.

Протягом першої половини XX ст. міжнародний туризм продовжував розвиватися, залучаючи до своєї орбіти все нові країни. У цей період створені перші міжнародні туристичні організації:

1898 - Міжнародна ліга туристичних асоціацій зі штаб-квартирою в Люксембурзі; у 1919 р. вона була перетворена в Міжнародний туристичний альянс, який існує по сьогоднішній час та включає більше 140 національних асоціацій туризму;

1926 - Міжнародний конгрес міжнародних асоціацій пропаганди туризму;

1927 - Міжнародний конгрес офіційних туристичних організацій;

1930 - Міжнародний союз офіційних організацій і пропаганди туризму.

У 1925 р. в Гаазі відбувся Конгрес з туризму, де були окреслені основні напрямки діяльності міжнародних і національних туристичних організацій, основними з яких були:

На гаазькому конгресі з туризму були також окреслені деякі права та обов'язки туристів.

Все це свідчить, що туризм став важливою складовою не лише національних господарств та культурного життя окремих країн, але й частиною міжнародних відносин.

Туризм став новою популярною формою пересування людей, завдяки зробленим у попередні віки відкриттям, здійсненим географами, істориками, мореплавцями, дослідниками, представниками ділового світу, які нагромадили і зробили надбанням сучасності численні наукові дослідження, звіти і щоденники.

 



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   Наступна

РОЗДІЛ 1 | ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПОДОРОЖЕЙ І ТУРИЗМУ В СУСПІЛЬСТВІ | РОЗДІЛ 2. ПОДОРОЖІ В СТАРОДАВНЬОМУ СВІТІ | РОЗДІЛ 3 | ПОДОРОЖІ ТА ВЕЛИКІ ГЕОГРАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХV-ХVІ СТОЛІТТІ | РОЗВИТОК ТУРИЗМУ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В XIX НА ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ | РОЗДІЛ 9 | ТУРИЗМ В РАДЯНСЬКОМУ СОЮЗІ | РОЗВИТОК ТУРИЗМУ В СВІТІ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XX - НА ПОЧАТКУ XXI СТОЛІТТЯ | ТУРИЗМ В УКРАЇНІ НА РУБЕЖІ ХХ-ХХІ СТОЛІТТЬ |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати