Головна |
Теоретична складність вирішення багатокритерійних завдань змушує практиків-дослідників-практиків шукати методи і підходи, що сприяють одержанню прийнятних результатів.
Ці результати, безумовно, менш точні, ніж ті, котрі можуть бути отримані за допомогою формальних методів, але вони цілком відповідають головній вимозі вирішення будь-якого управлінського завдання - це вибору кращої дії чи одержанню прийнятного результату.
Виходячи з цих розумінь, на практиці застосовують два підходи, що найкраще проілюструвати на прикладі прийняття рішень по відновленню продукції виробництва.
Перший підхід полягає в простому порівнянні переваг і недоліків окремих варіантів. Його ефективність можна підвищити, застосовуючи системний підхід до оцінки, коли кожен варіант оцінюється за цілим комплексом критеріїв. Так ми одержимо повний огляд переваг (+) і недоліків (-) , що зручніше представити у вигляді матриці (табл. 4.1).
Вибір варіантів з матриці порівняння можна здійснити методом виключення. Даний підхід дуже простий, але, на жаль, далеко не точний. Тому його застосування доцільне для орієнтованого аналізу і нескладних випадків ухвалення рішення.
У більш складних випадках застосовують звичайно бальну систему оцінок варіантів.
Сутність бальної оцінки полягає в оцінці окремих параметрів виробу визначеною кількістю балів. Бальна шкала досить диференційована і дозволяє оцінювати як аналогічні параметри різних виробів, так і різні параметри однакових виробів. Ясніше це можна показати на конкретному прикладі (табл. 4.2).
Наприклад, за продуктивністю кращим є варіант А, потім варіанти D і В і, нарешті, С. Після оцінки за всіма шістьма критеріями найбільшу суму балів одержав варіант D наступні місця зайняли варіанти С, В іА.
Аналогічно можна оцінити однакові вироби різних виготовлювачів. З прикладу бачимо, що за ціною кращим виробом є виріб Упідприємства Z, за довговічністю - виріб підприємства V. При порівнянні по всіх параметрах перше місце займає виріб підприємства U, що набрало 25 балів.
Перевагою бального методу є те, що він забезпечує реальну можливість привести різні властивості варіантів, що змінюються, до загального «знаменнику» і виконати їхню комплексну оцінку.
Однак реальна цінність таких висновків залежить від точності бальної оцінки, обумовленої інтуїтивно.
Тому головним етапом даного методу є якісний аналіз окремих варіантів. Відносно більш точним можна вважати порівняння за горизонтальними критеріями, наведеним у таблиці 4.3. При оцінці ознаки за багатьма варіантами - у зіставленні якісних різних сторін виробу по вертикалі.
Відповідно до бальної оцінки найбільш прийнятний варіант В. Якщо важливість окремих критеріїв неоднакова, механічно робити вибір нерозумно - необхідно спочатку розробити й оцінити ієрархію критеріїв.
На практиці в процесі ухвалення рішення, крім системи бальної оцінки, застосовується також метод вартісного порівняння.
Цей метод має більш універсальне застосування, ніж методи порівняння, засновані на натуральних показниках. Кінцева точність результатів і в цьому випадку залежить від якісного аналізу ознак, що зіставляються, і виключення різних перекручувань при їхній вартісній оцінці.
Якщо викладені методи розглядати, як попередні, котрі дозволяють звузити загальне число варіантів до 2-3, то остаточний висновок і вибір дозволяє зробити підхід, що базується на одержанні максимального прибутку.
Оцінка можливої прибутковості нововведення досить складне завдання. Однак необхідність і важливість вирішення цього завдання підтверджується міжнародною практикою.
В основу оцінок покладене порівняння обсягу інвестицій і майбутніх грошових надходжень. При цьому використовуються наступні показники:
- строк окупності інвестицій;
- чиста приведена ефективність вкладень;
- норма прибутковості.
Дані показники повинні базуватися на наступних чотирьох умовах і принципах:
- оцінка будь-якого варіанта повинна здійснюватися з урахуванням можливостей альтернативного вкладення капіталу на депозит у банк, для того, щоб дохід від інвестицій був не менше, а перевищував банківський відсоток;
- будь-яка грошова сума, не покладена в банк, у майбутньому коштує менше, ніж та ж сума, покладена в банк. Тому в розрахунках повинні фігурувати грошові суми з обліком дисконтування;
- при розрахунках доходів і витрат за роками необхідно враховувати усі види надходжень як виробничого характеру, що зв'язані з даним нововведенням. Якщо для реалізації нововведень залучаються позикові засоби, то це можна врахувати шляхом зменшення потоку платежів на суму виплачуваних відсотків і суму повернутого боргу,
- перерахування майбутніх доходів і витрат повинно вестися, виходячи з можливих змін ставки банківського відсотка (збільшується на величину відсотка інфляції).
Оціночні показники по варіантах визначаються в наступному порядку:
1. Розраховується строк окупності - період, протягом якого сума дисконтованих приведених доходів дорівнює сумі інвестицій.
Сума приведених доходів і витрат за перші t років складе:
(4.15)
де Рk - відповідний дохід чи витрата у к-ому році (дохід береться зі знаком плюс, витрата - мінус);
Vk - коефіцієнт дисконтування;
PkVk - чистий приведений дохід у k-ому році.
Мінімальне ціле число років m, за яке може окупитися проект, визначається за допомогою вираження:
,
(4.16)
а строк окупності T буде дорівнювати:
Т = m - Δ, (4.17)
де Δ - уточнюючий коефіцієнт, рівний
(4.18)
Міжнародною практикою встановлено, що строк окупності інновації не повинен перевищувати п'яти років, тому в розрахунках і варто приймати m≤5.
2. Чистий приведений ефект En є сумою дисконтованих доходів і витрат за всі роки існування нововведення
(4.19)
де n - число років існування нововведення, призначуване з урахуванням терміну окупності.
Якщо Eп > 0, то варіант нововведення вважається ефективним. Якщо Eп<0 - варіант збитковий. При Еп = 0 - варіант безприбутковий.
3. Внутрішня норма прибутковості DB - це розрахункова ставка відсотка, при якій чистий приведений ефект (Еп) дорівнює нулю. Таким чином, DB є рішенням рівняння:
(4.20)
Природно, що оптимальний варіант нововведення повинен мати розрахункову ставку відсотка вище, ніж ставка банківського відсотка.
Як видно з викладеного, практично на всіх етапах ухвалення рішення необхідне втручання ЛПР. Керівнику необхідно ставити завдання, установлювати пріоритети її рішення, активно контролювати і координувати розробку і приймати рішення у вигляді заключного акта.
У процесі вироблення рішення ЛПР приходиться неодноразово стикатися з труднощами, що поодинці буває вирішити дуже складно. У цих випадках керівник часто застосовує груповий (колективний) вибір рішень. Даний підхід може привести якщо не до остаточного вибору альтернативи, то, принаймні, надає безсумнівну допомогу ЛПР у наступних діях.
ЗАТВЕРДЖУЮ | Керування як функція організованих систем різної природи. | Некеровані впливи навколишнього середовища. | Зовнішнє оточення як джерело потреб організації | Споживчий рівень і вимоги до продукту розроблювального рішення | Загальна характеристика перемінних і мета фірм. | Організаційно-технологічні компоненти керованих перемінних | Завдання і ресурси. | Сутність і поняття управлінського рішення. | Методологічне забезпечення розробки рішення |