На головну

Права людини як предмет галузей міжнародного права.

  1. I. До-предметная структура имени
  2. I. ДО-ПРЕДМЕТНАЯ СТРУКТУРА ИМЕНИ 1 страница
  3. I. ДО-ПРЕДМЕТНАЯ СТРУКТУРА ИМЕНИ 2 страница
  4. I. ДО-ПРЕДМЕТНАЯ СТРУКТУРА ИМЕНИ 3 страница
  5. I. ДО-ПРЕДМЕТНАЯ СТРУКТУРА ИМЕНИ 4 страница
  6. I. Определение терминов и предмет исследования
  7. I. Основные права граждан

Права людей є предметом дослідження багатьох наук, що пов'язано з багато вимірністю самої людини. Юридична наука вивчає людину у її державно-правових зв'язках.

Предметом теорії прав людини як науки є вивчення природи і сутності прав людини, їх генезису, обумовленого певними соціальними, філософськими, політичними, етичними, релігійними чинниками. Найважливіше місце у науці про права людини посідає дослідження взаємодії прав людини і держави, що дозволяє виявити дійсну природу держави, а також місце і роль індивіда у суспільстві.

В теорії прав людини досліджується їх розвиток і збагачення, поява нових "поколінь" прав людини; розкривається структура прав людини, залежно від сфери діяльності, правовий статус людини, взаємодія її прав та обов'язків як індивіда і як громадянина. Актуальним є також дослідження питань про природу громадянства як особливого політико-правового зв'язку людини з державою.

Наука про права людини розглядає їх не лише як явище юридичне. Дослідники доводять, що у різні епохи проблема прав людини, залишаючись політико-правовою, набувала релігійного, етичного або філософського звучання.

Теорія прав людини перетинається з іншими юридичними науками - теорією держави і права, історією держави і права, історією політичних і правових вчень, усіма галузевими юридичними науками. Наприклад, правовий статус особи, правоздатність, дієздатність вивчаються у загальній теорії права, у галузевих юридичних науках (галузевий правовий статус); становлення і розвиток прав людини вивчається історією держави і права (закордонною і вітчизняною), історією політичних вчень. В теорії держави розглядаються проблеми взаємодії людини і держави, що знаходять концентрований вигляд у правах людини.

Галузеві юридичні науки вивчають конституційні, цивільні, екологічні та інші права індивідів тощо, які в цілому утворюють правовий статус людини і громадянина.

Конституційне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, адміністративно-процесуальне право вивчають процедури і механізми захисту прав людини, способи поновлення порушених прав.

Міжнародне право досліджує систему міжнародно-правових актів з прав людини структуру та призначення органів, що здійснюють міжнародно-правовий захист цих прав.

У сучасній науці міжнародного права термін "міжнародний захист прав людини та основних свобод" вживається у широкому і вузькому значенні. В широкому значенні під цим терміном найчастіше розуміють систему міжнародно-правових норм, принципів, стандартів, закріплених у міжнародних договорах універсального, регіонального та локального характеру, які визначають права і свободи людини, зобов'язання держав і міжнародних організацій щодо дотримання, розвитку прав і свобод, а також міжнародні механізми забезпечення і контролю за дотриманням суб'єктами міжнародного права зобов'язань у цій галузі права і відновленням порушених прав конкретних осіб чи груп населення.

Отже, в такому розумінні міжнародний захист прав людини та основних свобод це галузь сучасного міжнародного права з розвинутою сукупністю інститутів права і належними механізмами забезпечення їх функціонування.

Згідно поширеної точки зору, міжнародний захист прав та основних свобод є інститутом нової галузі права - міжнародного права прав людини. Водночас, деякі вчені вважають міжнародне право захисту прав людини та основних свобод інститутом міжнародного гуманітарного права, занадто розширюючи галузь міжнародного гуманітарного права, відносячи до неї усі норми міжнародного права, які регулюють гуманітарне співробітництво держав у вирішенні наукових, культурних, освітніх проблем, контактів між людьми, обміну інформацією тощо. Міжнародне гуманітарне право розглядається як таке, що охоплює право прав людини яке поділяється на: а) право, що застосовується під час збройних конфліктів; б)право гуманізації збройних конфліктів; в) право, яке застосовується в мирний час. Ми поділяємо точку зору. Згідно з якою міжнародне гуманітарне право регулює той мінімум прав людини, який бажано зберегти в екстремальних ситуаціях, концентруючись на засобах ведення війни і збройних конфліктів, статусі території, рухомого і нерухомого майна, поведінці суб'єктів міжнародного права в подібних екстремальних умовах тощо.

В той же час міжнародне право захисту прав людини та основних свобод та міжнародне право прав людини можна вважати тотожними галузями, які мають спільний об'єкт правового регулювання, принципи і функції, регулюють питання прав людини в ординарних (мирних) умовах.

Міжнародне гуманітарне право стосується переважно права, обмеженого обставинами застосування. Міжнародне право захисту прав людини та основних свобод оперує здебільшого нормами дозволу. В міжнародному гуманітарному праві переважають норми заборони і норми зобов'язання.

Норми міжнародного гуманітарного права відомі з часів античного права. Вони були складовими права, згодом - законів і звичаїв війни, а з XX ст. - права збройних конфліктів (класичне гуманітарне право).

Норми міжнародного захисту прав і основних свобод з'явилися значно пізніше. Спочатку класики науки міжнародного пава (передусім Г. Гроцій, Е. Веттель) поділили їх на права суб'єктів проти держави і правила неспротиву правителів на вимогу підданих. Згодом, з визнанням їх державами, вони стали фундаментальними (основними) правами людини, хоча, яке правило, визнання цих прав володарями (державами) спочатку було вимушеним, в наслідок громадянських війн та революцій, і закріплювалася у внутрішньодержавних політичних і юридичних актах. Класичні формулювання прав людини закріпили конституції й політичні декларації американських штатів та документи Великої французької революції. Згодом їх сприйняли інші держави, а з XIX ст. вони активно закріплюються в міжнародно-правових актах.

У даній лекції міжнародний захист прав людини розглядається у його широкому галузевому розумінні.

Відмінності між міжнародним правом захисту прав людини та основними свободами і класичним міжнародним гуманітарним правом найвиразніше виявляються при зіставлені їх функцій.

2. Функції та принципи міжнародного права захисту прав людини та основних свобод.

Під функціями права, як відомо, розуміють певні напрямки правового впливу. До юридичних функцій відносять регулятивні, превентивні, охоронні. Міжнародному праву захисту прав людини та основних свобод притаманні ці та деякі інші специфічні функції.

У міжнародному праві захисту прав людини та основних свобод переважають функції конструктивно-творчого характеру, в міжнародному праві - функції охоронно-забезпечувального характеру.

Соціальна функція - це функція зміцнення поваги всіх суб'єктів міжнародного права до прав, свобод і гідності людини. Це головна функція міжнародного права захисту прав людини та основних свобод, яка реалізується тільки через норми права, завдяки забезпеченню певного порядку, через засоби масової інформації, рішення неурядових організацій, політичні декларації тощо.

Юридична функція - полягає в правовому забезпеченні прав і свобод людини на міжнародному і національному рівнях. Головна мета реалізація даної функції - не лише консервація статус-кво, але й досягнення прогресу в розвитку прав і свобод людини.

Функція контролю за дотриманням прав і свобод людини.

Функція протидії новим явищем суспільного життя, якщо вони суперечать основним правам і свободам людини.

Ці функції сприяють зміцненню режиму визнаних прав і свобод людини. завдяки цим функціям на міжнародному і регіональному рівнях практично покінчено з такими ганебними явищами, як расизм, шовінізм, націоналізм, тощо. Хоча вони зберігаються на побутовому рівні, де міжнародне право не діє.

Функція інтернаціоналізації основних правових досягнень у галузі міжнародного захисту прав та основних свобод - здійснюється через укладання універсальних пактів з прав людини, розширення взаємодії суб'єктів міжнародних відносин з питань прав людини, зміцнення соціальної основи міжнародного і національного розвитку і свобод людини.

Інформаційно-виховна функція - реалізується через підготовку й огляд повідомлень та доповідей з прав людини; розслідування грубих порушень прав людини; гласність і інформування, дослідження, консультативні послуги, публікації у спеціальних виданнях, святкуванні Дня Загальної декларації прав людини, Дня боротьби за ліквідацію расової дискримінації тощо.

У структурі міжнародного захисту прав людини та основних свобод виділяють такі принципи: загальні принципи права; принципи міжнародного права; норми міжнародного права звичаєвого характеру і міжнародно-правові стандарти.

Найважливішими загальновизнаними принципами у цій галузі є:

· Принципи суверенної рівності держави;

· Невтручання у внутрішні справи держави;

· Принцип рівноправ'я та самовизначення народів;

· Принцип співпраці держав;

· Принцип добросовісного виконання державами своїх міжнародних зобов'язань.

До спеціальних принципів відносять:

· Заборону усіх видів та форм дискримінації;

· Рівність перед законом;

· Захист державою своїх громадян незалежно від місця їх знаходження чи проживання;

· Спеціальний захист прав жінок та дітей;

· Відповідальність держави та її органі за порушення прав і свобод людини.

У галузі міжнародного захисту прав людини та основних свобод першорядну роль відіграють принципи сучасного міжнародного права, серед яких центральним галузевим є принцип поваги прав людини. Він покладає на держави зобов'язання щодо дотримання і забезпечення широкого кола прав і свобод людини. На цьому принципі ґрунтується відповідальність за порушення цих прав. Принципи є головними імперативними нормами галузі.

Міжнародні стандарти прав і свобод людини встановлюють мінімальні вимоги до їх дотримання, регламентують права і свободи людини у конкретній галузі життєдіяльності. Міжнародні стандарти визначають, у який спосіб загальновизнані норми міжнародного права можуть бути застосовані в цій галузі, які зобов'язання держави можуть чи мають брати на себе; якими міжнародними гарантіями підкріплені ці права і свободи, ступінь обов'язковості закріплення їх вимог у національних правах актах тощо.

Міжнародні стандарти як мінімальні вимоги стосуються як матеріального так і процесуального права прав людини. З огляду на відсутність у їхніх приписах теоретичних імперативних вимог держави погоджується (дедалі частіше) визнати міжнародні стандарти прав і свобод людини. До найвідоміших документів, що формують міжнародні стандарти прав і свобод людини, слід віднести: Правила поводження з ув'язненими 1955р.; Кодекс поведінки посадових осіб щодо підтримання правопорядку 1979р.; Заходи гарантії захисту прав засуджених до смертної кари; Міжнародні стандартні правила стосовно здійснення правосуддя щодо неповнолітніх 1985р.; Звід принципів захисту всіх осіб, затриманих або заарештованих у будь-який спосіб 1988р.; Стандартні правила з урівняння можливостей 1993.; Принципи медичної етики 1982р. та ін.

Проте основний комплекс прав і свобод людини базується на загально прийнятих нормах міжнародного права імперативного чи диспозитивного характеру, для забезпечення яких функціонує звичайний механізм міжнародного співробітництва.

 



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Права людини в історичному аспекті. | Права людини і Статут ООН | Загальна декларація прав людини 1948 р. | Міжнародні договори про права людини | Лекція 3. Міжнародно-правове регулювання і забезпечення колективних прав народів | Міжнародний механізм захисту прав народів. | Поняття громадянства. | Застосування права гранту . | Подвійне громадянство: поняття, переваги, проблеми | Іноземні громадяни. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати