Головна

Проаналізуйте зміст українсько-російського договору 1654р., розкрийте його історичне значення.

  1. V. Зміст теми заняття
  2. V. Зміст теми заняття.
  3. БЛОК ЗМІСТОВНИХ МОДУЛІВ № 1
  4. Бухгалтерський баланс: структура і зміст
  5. БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК, ЙОГО СУТЬ І ЗНАЧЕННЯ. ВИДИ ОБЛІКУ. ОБЛІКОВІ ВИМІРНИКИ.
  6. В сучасних умовах психологічні аспекти ритмічних процесів в житті і діяльності людини набувають все більше значення.
  7. Види аудиторських висновків та їх зміст

Прагнення до створення суверенної держави визначило позицію Богдана Хмельницького в пошуку союзників. Гетьман розумів, що вирватися власними зусиллями з-під польського панування не вдасться. Для більшості володарів європейських держав Б. Хмельницький був лише -'бунтівником», тому він вимушений був шукати надійну та

міцну державу, яка б надала певної військової підтримки. Найбільш реальною кандидатурою була православна Московська держава: російський народ був етнічно близький українцям, мав таку ж релігію, схожі мову та культуру.

Московська держава зайняла вичікувальну позицію. Але бажання розширити територію та сферу свого впливу в Східній Європі, залучити українські козацькі озброєні формування для охорони Московської держави від нападів татар сприяли тому, що цар погодився прийняти Військо Запорозьке «під свою руку».

1 жовтня ї 653 р. на Земському соборі в Москві було вирішено прийняти Україну до складу Росії. Юридично договір був оформлений під час російсько-українських переговорів у січні-березні 1654р. у Переяславі. 8 січня 1654р. на Раді козацьких старшин були узгоджені принципові положення майбутньої угоди: антипольський військовий союз України та Росії, верховенство московського царя над Україною, збереження основних прав та вольностей Війська Запорозького, усний акт присяги.

У березні 1654 р. були підписані «Березневі статті», або «Статті Богдана Хмельницького», які юридично оформили українсько-московський союз. Основні засади договору:

1) Україна увійшла до складу Росії на правах широкої автономії;

2) Україна (Гетьманщина) займала територію Київського, Брацлавського, Чернігівського воєводств, частини Уманського воєводства, мала республіканську форму правління;

3) Росія підтверджувала права та привілеї володіння Війська Запорозького та української шляхти;

4) встановлений 60-тисячний козацький реєстр;

5) уведення платні старшині;

6) збереження місцевої адміністрації, що збирала податки для царської скарбниці;

Хрестові походи дозволили німецьким, французьким та італійським містам вести торгівлю зі сходом по морю, тобто Західна Європа стала здійснювати прямий зв'язок з Візантією і Малою Азією. Київ виявився поза основними торговими шляхами.

Князі були зацікавлені в розвитку торгівлі у своїх князівствах. Так, посилювалася торгова роль Чернігова. Галича, Новгорода, Смоленська. Полоцька. Торгівля приносила високі прибутки і сприяла зміцненню політичного впливу князівств.

Система державного керування удільного князівства будувалася за принципом васальної залежності. На чолі стояв князь, а місто, де він жив, було політичним центром. Князівство поділялося на волості. Для керування адміністративними одиницями князь призначав посадників, тисяцьких і тіунів, що цілком залежали від князя.

Феодальна роздробленість була притаманна не тільки Київській Русі. Це було закономірним етапом розвитку держави в період зміцнення феодальних відносин. З одного боку, феодальна роздробленість призвела до втрати державної єдності, сприяла князівським міжусобицям, зниженню обороноздатності, зовнішнім агресіям; а з іншого боку - підсилила владу князів, сприяла будівництву нових міст, прогресу в сільському господарстві, розвитку культури в удільних князівствах і землях.

Висновок. Феодапьна роздробленість була закономірним процесом у розвитку феодальних держав. Вона символізувала новий етап соціалььо-економічних і політичних відносин у князівствах і землях колишньої Київської Русі.

6.2. Рідний край у XIX ст.

У XIX ст. Слобожанщина була великим за територіальними розмірами регіоном України та Російської імперії.

У 1835 р. Слобідсько-Українська губернія (створена ще в 1796 р.) була перейменована на Харківську губернію. До складу губернії входили такі великі повіти: Богодухів-ський, Валківський, Вовчанський, Зміївський, Ізюмський, Куп'янський та власно Харківський. До складу Харківської губернії також входили Сумський, Охтирський. Старобіль-ський, Лебединський повіти.

Місто Харків було адміністративним центром губернії. У період від 1835 до 1856 р. Харків також був адміністративним центром генерал-губернаторства, до складу якого увійшли безпосередньо з Харківською губернією ще й Полтавська та Чернігівська губернії.

Керівником Харківської губернії був її губернатор, який очолював губернське правління (колегіальна установа, яка здійснювала виконавчі функції влади).

Харківський генерал-губернатор так само, як і полтавський, і чернігівський, підпорядковувався генерал-губернаторові Харківської губернії.

У другій половині XIX ст. поряд із чинною посадою цивільного губернатора, з'явилася посада військового губернатора. На практиці на посаду цивільного та військового губернаторів російський імператор призначав одну й ту саму людину.

Буржуазні реформи 60 -70-х рр. XIX ст змінили владні повноваження губеонатора. Проте основна влада на території губернії залишилася в його руках.

Після проведення цих реформ губернське правління втратило частину своїх владних повноважень Вони були передані земствам - органам самоврядування для вирішення місцевих адміністративно-господарських справ.

У другій половині XIX ст., після міської реформи 1870 р., у Харкові виникла міська дума -- орган місцевого самоврядування. Вона була розпорядчим органом влади та

обирала орган виконавчої влади - управу. Очолював управу міський голова. Спеціальні виконавчі комісії, які обирала дума, опікувалися розвитком окремих галузей міського господарства.

У XIX ст. відбувався процес зростання кількості населення Харківської губернії, яке наприкінці століття дося-гло понад 2,4 млн осіб. Кількість населення міста Харкова наприкінці XIX ст. сягало 174,8 тис. осіб, що поступалося містам Одесі та Києву.

У першій половині XIX ст. швидкого розвитку набули різні промисли. Водночас активно розвивалися промисли та мануфактурне виробництво, серед якого особливо виділялося цукрове мануфактурне виробництво.

Розвиток промислового виробництва сприяв розвитку торгівлі, основною формою якої до першої половини XIX ст. залишалися ярмарки. Відбувалося розширення економічних зв'язків Слобожанщини з іншими регіонами. Основний обсяг вантажів до 60-х рр. XIX ст. перевозили "Чумаки.

Нові тенденції в розвитку краю намітилися в другій половині XIX ст. Реформа 1861 р., податі, повинності, необхідність викуповувати землю - усе це призвело до соціальної диференціації на селі, переходу значної частини селян до стану сільськогосподарських і промислових робітників. Промисловий розвиток Слобідського краю різко прискорився, про що свідчить швидке збільшення кількості робітників. Так, у 1895 р. у Харківській губернії налічувалося 25 тис. робітників, а вже в 1900 р. - 43 тис. У другій половині XIX ст. розпочинається будівництво залізниць. У 1869 р. будується залізнична магістраль Курськ-Харків-Азовськ, у 1873 р. - Харків-Миколаїв, у 1875 р. - Харків-Севастополь, у 1895 р. - Харків - Балашов. Найважливішими залізничними вузлами стали

Зо

Харків, Куп'янськ, Лозова, Любоїин. Розвиток капіталізму, промисловості й сільського господарства, будівництво залізниць спричинило бурхливий розвиток торгівлі - оптової (біржа) і роздрібної (ярмарки, магазини, лотки тощо)

У першій половині XIX ст. на Харківщині існували військові поселення. Щоб якось утримувати себе військові поселенці разом із військовою муштрою вели сільське господарство. Нестерпні умови життя призводили до того, що поселенці іноді піднімали повстання: 1819 р. - м. Чугуїв, 1829 р. - с. Шебелинка Балакліївського району.

Завершення промислового перевороту, ліквідація кріпацтва в 1861 р. сприяли створенню на Харківщині металообробної та машинобудівної промисловості. Так, виникли заводи К. Трепке, Гельферіх-Саде, паровозобудівний.

На початку XIX ст саме Слобожанщина стала колискою загальноукраїнського національно-культурного відродження. З ініціативи української інтелігенції, і насамперед В. Каразіна, у 1805 р. в Харкові був відкритий університет. Його перші будівні, де розміщувалися студентські аудиторії, науково-дослідні лабораторії, книго- і архівосховища, були зведені на великій земельній ділянці (150 десятин). Новостворений університет на гой час був єдиним вищим навчальним закладом в Україні, а у складі Російської імперії він став не тільки науково-освітнім центром, а й охоронцем і провідником української культури. Харківський університет, при якому були відкриті друкарні й книгарня, стимулював розвиток на Слобожанщині місцевих газет і часописів, альманахів - українських спочатку за тематикою, а потім і за мовою. У Харківському університеті викладали такі вчені, як О. Бекетов, В. Стеклов, Д. Сумцов, С Бернштейн таін.

Висновок.У Слобідській Україні у XIX ст. прискореними темпами розвивається капіталізм, що сприяє розвиткові

промислового виробництва, сільського господарства, торгівлі, зміні соціально-класової структури населення, розвитку освіти і культури в цілому.

Білет 7



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Порівняйте адміністративно-політичний устрій і становище соціальних станів Лівобережної Гетьманщини та Слобідської України в другій половині XVII ст. | Рідний край у УІ-ХУст. | Схарактеризуйте суспільно-політичне становище східнослов'янських племінних союзів на території сучасної України напередодні утворення Київської держави (VIII-ІХст.). | Розкрийте роль Тараса Шевченка в українському національному відродженні. | Схарактеризуйте господарське життя Київської Русі та Галицько-волинської держави. | Розкрийте зміст головних ідей діячів «Руськоїтрійці^. | Визначте особливості розвитку архітектури та образотворчого мистецтва Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Назвіть найвидат-ніші пам'ятки. | Схарактеризуйте програмний зміст творів: «Малоросійські пісні...» М. Максимовича та «Закон Божий» М. Костомарова. | Схарактеризуйте князя Данила Романовича як історичну особистість; його внесок у розквіт | Визначте місце Кирило-Мефодіївського товариствав українському національному відродженні. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати