Головна

Вплив православ'я на розвиток підприємницької діяльності. Основні риси господарської культури вітчизняних підприємців

Дореволюційний етап розвитку більшої частки нашої держави відбувався у межах Київської Русі, а потім Російської держави. Ідеалом хазяйнування були принципи православної господарської етики, про які ми писали у відповідній темі. У якості прикладів які задавали ідеал того, що ми зараз називаємо економічною, діловою, організаційною культурою. можна навести: «Повчання Володимира Мономаха» (ХІІ століття) [68, C.78-79] - своєрідний кахетезис для голови держави, який у тому числі містить моральні і культурні основи господарювання; «Рукопис князя Всеволода» (ХІІІ століття) [68, C.81-82] - унікальну пам'ятку, яка містить у собі «Статут купецької корпорації у Великому Новгороді»; «Домострой» Сильвестра (ХVстоліття) [34].

В традиціях домострою виховувалося не одне покоління вітчизняних купців і підприємців. Як згадував згодом Володимир Павлович Рябушинський - представник другого покоління цього відомого прізвища, «уклад жизни почти до самой революции мог называться патриархальным: сидели в своих особняках-усадьбах, как западные средневековые феодалы в замках». Він же відзначав дві обставини, що були характерними для відомих купецьких прізвищ: «По-перше, їх селянське походження, по-друге, глибока релігійність їх засновників». З цієї релігійності, з православного світобачення зростав особливий «православний» тип підприємницької етики. В цьому середовищі, орієнтованому на православну моральність і вікову народну мудрість, «учились мелочам, ритуалу, а через них и духу московской хозяйственной деятельности».

Художні і публіцистичні твори, присвячені подіям того часу, свідчать про вражаючу релігійність купецтва, яка іноді висловлюється як «мракобесие», «домостроевщина». Але рідко література вказувала на той позитивний імпульс, який давала ця релігійність розвитку приватних підприємств і господарства в цілому, як виявлялася в повсякденному побуті, в господарській діяльності. Рідко згадувалося і про те, що релігійність проявлялась не тільки у загальнохристиянських нормах, але і в традиційних практичних господарських чеснотах. Це раціоналізм,щовключає старанність, заповзятливість (спритність), обачність, вірність і точність в ділових відносинах, стриманість і милосердя, яке в господарському житті реалізується в добродійності. Дотримання християнських норм поведінки зв'язувалося з успіхом, господарський процес сприймався як Промисел Божий, де людська воля часто безсила.

Але православ'я не просто знайшло свій власний еквівалент протестантському раціоналізму. Воно спочатку виходило з більш високих моральних критеріїв, що не могло не відобразитися і на діловій сфері. В протилежність протестантському «визначенню до спасіння» і «виправдання вірою» моральною нормою православ'я є, за словами протоієрея Сергія Булгакова, «хождение перед Богом с мыслью об ответственности перед ним» [15], для православної людини сам по собі успіх зробленої справи, величина прибутку, яку вона приносить, ще не є доказом моральної виправданості та богоугодності людини. «Краше быть в праведном убожестве, чем в неправедном богатстве», - наказував Домострой, і російські купці, часто звинувачені в схильності до обману, в переважній більшості своїй твердо слідували цій заповіді.

Як відносилися купці і підприємці до багатства і успіху у справах? Дуже популярна серед купців була старозавітна книга Іова, в якій пророк говорить: «Полагал ли я в золоте опору мою и говорил ли сокровищу: ты надежда моя? Радовался ли я, что богатство мое было велико, и что рука моя приобрела много?., я отрекся бы тогда от Бога Всевышнего... Но Он... не предпочитает богатого бедному, потому что все они дело рук Его» (Иов 24-25, 28, 34) [8].

Тимофій Васильович Прохоров, власник Трьохгірської мануфактури писав: «Богатство то хорошо, когда человек, приобретая его, сам совершенствуется нравственно, духовно; когда он делится с другими и приходит к ним на помощь. Не будь богатства, не было бы ни открытий, ни усовершенствований в различных отраслях знаний, особенно промышленных. Если богатство приобретено трудом, то при потере его оно сохранит от гибели человека: он станет вновь трудиться и ещё может приобрести больше, чем у него было, он живет «в Боге».

Відношення до багатства, яке охарактеризував Т. В. Прохоров, є характерним для багатьох російських підприємців. «Богатство обязывает» - це був їх принцип.

П. А. Буришкін, автор книги «Москва купецька», згадував: «Самое отношение предпринимателя к своему делу было несколько иным, чем теперь на Западе, или в Америке. На свою деятельность смотрели не только или не столько, как на источник наживы, а как на выполнение задачи, своего рода миссию, возложенную Богом или судьбою. Про богатство говорили, что Бог его дал в пользование и потребует по нему отчета, что выражалось в отчасти и в том, что именно в купеческой среде необычайно были развиты и благотворительность, и коллекционерство, на которые смотрели, как на выполнение какого-то свыше назначенного долга» [18].

Ставлення до багатства, як до хреста, даного Богом, розуміння того, що «кому много дано, с того много и спросится», було широко поширено серед російського купецтва.

Система цінностей, пов'язана з православ'ям, багато в чому визначала поведінку представників торговельно-промислового стану і була основою внутрішньокупецьких взаємостосунків. Не випадково, що саме в Росії отримало розповсюдження таке явище, як укладення угод за допомогою чесного слова, скріпленого не підписом і печаттю, а хресним знаменням. Міцним було купецьке слово, і, мабуть, в цьому одна з причин того, що навіть при розвинутому ринку, багато угод укладалися поза біржі - в коморах і трактирах. В. О. Гіляровський, знавець московського життя початку ХХ ст., описує один з таких трактирів, прозваний «хлебной биржей», де збираються за чаєм «солидные купцы, делают сделки с уха на ухо, предъявляют образцы, после чего ударяют по рукам и едут обедать к «Яру». Через час агент из какого-нибудь порта мог сообщить, что цены поднялись, в силу чего только что заключенная сделка оказывалась убыточной. Но раз слово было дано, приходилось нести и потери» [26].

Часто купець міг користуватися тільки кредитним капіталом. Надання кредиту ґрунтувалося на довірі кредитора. Не випадково в цей час слово «віра» і «кредит» були синонімами. Примітно і те, що першорядне значення мав саме безпроцентний кредит.

Однією з головних особливостей торговельно-промислового життя того часу був сімейний характер підприємництва. І фабрики, і торгові фірми залишалися часто власністю тієї сім'ї, члени якої створили підприємство, ним керували і передавали його по спадку членам свого ж прізвища. Це створювало абсолютно особливий дух взаємного зв'язку і взаємної відповідальності різних поколінь сім'ї, які буквально жили своєю справою. Тому так багато значила репутація і чесне ім'я фірми.

Для багатьох вітчизняних підприємств був притаманний особливий тип внутрішньофірмових відносин, в якому втілився православний дух соборності, прагнення будь-якого соціального організму, будь то сім'я, підприємство або держава, до цілісності.

Фабрика в Росії кінця XIX - початку ХХ століть часто була вже «цілим містом», де було все необхідне для життя: школа, лікарня, житло для робітників і службовців, їдальня, бібліотека, пологовий будинок, будинок для людей похилого віку, іноді навіть театр, як на Нікольській мануфактурі Сави Морозова.

Фабричні їдальні належали артілям і були дешеві, а у фабричних магазинах можна було купувати товари в кредит. Підприємства мали свою пожежну команду і поліцейських. А обслуговування навколишнього населення сприймалось як «повинність». Розвиток справи, її зростання, якість («добро», «доброта», говорили у той час) продукції, що виробляється, були предметом невпинної турботи декількох поколінь підприємців. І це мало величезний вплив на розвиток країни.

Наприкінці XIX - початку ХХ ст. Росія показала світу "російське економічне диво" (тема 9), залишаючись переважно аграрною країною, по темпах зростання промислової продукції і зростання продуктивності праці вийшла на перше місце в світі, випередивши не тільки європейські країни, але і США, що стрімко розвивалися.

Російські фабриканти XIX - початку ХХ століття добилися найвищої якості своїх товарів. Покупці в Москві, Лондоні, Парижі або Харбіні могли брати їх із закритими очима. Конкурентоспроможність російських товарів полягала в їх унікальності, красі і доступності. Російські купці завжди прагнули здивувати своїми товарами або методами їх реклами. Досі, через сто років вражають фарби і щільність морозівських сатинів, яскравість прохоровських ситців, витонченість кузнєцовського фарфору, чавунне мереживо каслинського литва.

Чисельні золоті і срібні медалі, отримані російськими товарами на європейських і всесвітніх виставках, говорять про їх найвищу якість і конкурентоспроможність.

Російському купецькому середовищу була властива найвища вимогливість до ділових якостей людей. За словами В. П. Рябушинського, тут не виносили необов'язковості, маніловщини, в'ялості. Зневажали, коли справа не доводилася до кінця.

Жива присутність господаря на всіх етапах розвитку справи, натхненність економічної діяльності були однією з головних рис вітчизняної моделі підприємництва. Такі взаємостосунки встановлювалися на основі ділових якостей купця, фірми. Оцінка їх достоїнств була іншою, ніж, наприклад, у Франції, де торговець прагнув продати якомога дорожче, хоча б за рахунок скорочення обороту; де хорошим купцем вважався той, хто умів продати дорого. В Росії, навпаки, хорошою фірмою вважалася та, яка могла торгувати дешевше, ніж її конкуренти. Проте ця дешевизна не повинна була йти за рахунок недоплати торговому персоналу.

Іншим виявом високої моральності дореволюційного вітчизняного підприємництва був культ чесної конкуренції. У дореволюційні часи була добре налагоджена система купецьких гільдій, зі своїм кодексом честі, правилами роботи, системою присвоєння статусів. Купець першої гільдії за своїм положенням відповідав званню дійсного статського радника, за воїнським партикуляром - генерал-майору. Купець першої гільдії мав право здійснювати міжнародні перевезення у режимі «зеленого коридору». За усю історію Російської імперії не було жодного судового розгляду за контрабанду по відношенню до купців першої гільдії.

З розвитком підприємництва, коли виникла необхідність формування загальних принципів саме підприємницької діяльності з урахуванням норм моралі та культурних ідеалів хазяйнування, було розроблено «Сім принципів ведення діл у Росії», перший з них звучить так: «Прибыль важнее всего, но честь выше прибыли» [79].

Таким чином основні риси економічної (господарської) культури вітчизняних підприємців кінця ХІХ - початку ХХ це:

- сполучення високої моральності, принципів християнської господарської етики та господарських чеснот (раціоналізму, заповзятливості, старанності, правдивості, точності у ділових стосунках);

- сприйняття багатства, влади, діла як обов'язку перед Богом, державою, суспільством, власними робітниками, і, як слідство, турбота про власних працівників, щедре благодійництво - те, що ми зараз називаємо соціальною відповідальністю;

- сімейний та соціальний характер підприємництва;

- відношення до праці як до чесноти, способу зростання особистості, перетворення оточуючого світу;

- взаємна довіра, яка пронизувала усі внутрішні та зовнішні стосунки, так широко розповсюдженим було таке явище, коли договори складались лише на основі чесного слова, яке було скріплено не документом, а хресним знаменням;

- висока вимогливість до ділових якостей людей;

- культ чесної конкуренції, турбота про якість продукції ;

- жива присутність господаря на всіх етапах розвитку справи;

- соборність, яка проявлялась як у зовнішніх так і у внутрішніх відносинах на самому підприємстві, особливо це проявлялось в артільних формах господарювання [31].




  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   Наступна

УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВНА АКАДЕМІЯ ЗАЛІЗНИЧНОГО ТРАНСПОРТУ | Подвійний характер праці і два періоди в житті людства | Основні цілі та функції праці | Праця і господарювання як духовно-моральні категорії | Принципи і умови ефективності праці. Особливості мотивації трудової діяльності | Особливості організації трудових відносин | Наукова організація праці | Праця як чинник виробництва | Лекція 8. Ефективність православної соціально-економічної моделі | Благодійність і меценатство в Україні |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати