Головна

Боротьба за возз»єднання Української держави (червень 1663- вересень 1676 р.) Внутрішня і зовнішня політика гетьманів П. дорошенка, Д. Многогрішного.

  1. Абсолютная монархия в России начала складываться в XVII в., после установления самодержавия и перехода от феодальной к капиталистической системе.
  2. Античні держави Північного Причорномор'я
  3. Братства та їх роль у протидії асиміляційним процесам української культури в ХVI - першій половині ХVII ст.
  4. В) "Повість врем'яних літ" - широке епічне полотно про першоджерела нашої держави.
  5. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.
  6. Взаємозалежність і співвідношення громадянського суспільства і правової держави.

Про підготовку російсько-польського договору Україна не знала, в Андрусів не були запрошені ні І. брюховецький - гетьман Лівобережної України, ні Петро Дорошенко, обраний замість П. тетері гетьманом Правобережної України (1665-1676 рр.). Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, П. Дорошенко здійснює кілька реформаційних кроків, починає систематично скликати військову раду, щоб заручитися народною підтримкою, створює постійне наймане військо, так звані сердюцькі полки, забезпечуючи цим незалежність від козацької старшини. На кордоні проводить нову митну лінію, розпочинає випускати власну монету, енергійно заселяє спустошені окраїни Правобережжя. Активною була і зовнішньополітична діяльність П. Дорошенка. Спочатку, спираючись на підтримку татар, він намагається витіснити поляків з Правобережжя і водночас проводить переговори з Росією. Основна мета переговорів - повернення в повному обсязі прав і вольностей Війську Запорозькому, возз'єднання у межах єдиної держави усіх етнічних українських земель по Перемишль, Львів, Галич і Володимир. Однак ці переговори закінчилися безрезультатно. розуміючи, що Річ Посполита не надасть допомоги у реалізації його плану, він уклав союз із Кримом, пішов на зближення з Туреччиною. Багато уваги гетьман приділив переговорам з Росією про протекцію царя за умови об'єднання етнічних земель України, але переговори зазнали невдачі.На початку лютого 1668 р. в Лівобережній Україні вибухнуло антимосковське повстання. П. дорошенко, заручившись підтримкою значної частини населення Лівобережжя, усунув І. брюховецького і об'єднав козацьку Україну. У червні 1668 р. Військова козацька рада обрала його гетьманом об'єднаної України. Відкрилася перспектива відродження возз'єднаної Української держави. Проте вкрай несприятливою була геополітична ситуація. Свою негативну роль відігравала і відсутність єдності в діях українських сил. для організації опору Польщі П. Дорошенко рушив на Правобережну Україну, а на Лівобережжі для боротьби з російськими військами залишив наказним гетьманом чернігівського полковника Дем'яна Многогрішного.Роз'єднання козацьких сил, що відбулося, негативно позначилося на розвитку подій.Дем'ян Многогрішний, опинившись внаслідок наступу російських військ у скрутній ситуації, перейшов на бік Росії і при її підтримці був обраний гетьманом Лівобережної України (1668-1672 рр.). Українська держава знову розкололася на два гетьманства. ЛІВОБЕРЕЖЖЯ Д. Многогрішний, погодившись на входження України до складу Росії, взяв курс на відновлення прав і кордонів Української держави періоду Б. хмельницького.Гетьман відновив зв'язки з П. дорошенком, надавши йому військову допомогу. Діяльність Д. многогрішного не узгоджувалася з офіційною політикою російського уряду. Проти гетьмана була сфабрикована справа про "зраду", і після суду в Москві його заслали до Сибіру.

Новим гетьманом Лівобережної України було обрано лояльно настроєного до Росії Івана Самойловича (1672-1687 рр.).ПРАВОБЕРЕЖЖЯП. дорошенку довелося вести боротьбу за владу з різними претендентами: спочатку із П. суховієм, ставлеником кримського хана, а згодом із М. Ханенком, який чітко орієнтувався на Польщу і при її підтримці був обраний гетьманом Правобережної України (1670-1674 рр.). бОРОТЬБА П. дОРОШЕНКА ЗА ЗБЕРЕЖЕННЯ ЄДНОСТІПідтиском надзвичайно тяжких зовнішніх і внутрішніх обставин П. дорошенко почав шукати опори у турецького султана.У 1672 р. гетьман приєднався до Туреччини і розпочатої нею війни проти Польщі. Успішні дії турецьких і українських військ змусили польського короля 18 жовтня 1672 р. підписати Бучацький мирний договір, відмовившись від Правобережної України:Поділля відходило до Туреччини: Українська держава утворювалася в межах Брацлавського і Київського воєводств. порушення територіальної цілісності України не задовольняло П. дорошенка. Крім того, Порта почала вимагати виплати данини, роззброєння козаків, зруйнування фортець, відбулося безжалісне пограбування українського населення турецькими і татарськими військами.Сподівання гетьмана на турецьку протекцію не виправдалися.У 1673 р. П. дорошенко пішов на переговори з Москвою. Він погодився повернутися під протекцію Росії за умов збереження цілісності козацької України, ЇЇ прав і вільностей, надання надійної допомоги для боротьби з Туреччиною. Оскільки позиції сторін не співпали, переговори припинилися. на початку 1674 р. російські війська разом з військом І. Самойловича оволоділи основними містами Правобережжя. І Самойлович обирається гетьманом усієї України. москва усвідомлювала, що її спроба повернути Правобережжя під свою протекцію приведе до неминучої війни з Туреччиною, Та коли влітку 1674 р. турки і татари вступили на правобережні землі, російсько-українське військо залишило їх без захисту і втекло на Лівобережжя. Похід турецько-татарської армії на Правобережжя мав жахливі наслідки. Потік переселенців у Лівобережну Україну та Слобожанщину набув масового характеру. Правобережне населення звинувачувало П. дорошенка у всіх бідах і нещастях, які принесли з собою татари і турки. після відходу турецько-татарських сил активізував воєнні дії на Правобережжі польський король Ян Собеський.У грудні 1674 р. П. дорошенко пішов на переговори з поляками, погодившись на входження до складу Речі Посполитої, але за умови збереження цілісності України та на основі статей Гадяцького договору. Переговори зазнали невдачі.Марно шукаючи протекції різних союзників, П. дорошенко опинився у глухому куті. Його чекала неминуча поразка.Починаючи з 1674р. становище П. Дорошенка погіршується:правобережне населення, розчарувавшись у можливості виборення незалежності, відвернулося від гетьмана, його почали залишати соратники, родичі. Підвладна Дорошенкові територія скоротилася до Чигирина і його округи.У жовтні 1676р., коли до Чигирина підступили полки І. Самойловича і російські гарнізони,П. дорошенко капітулював, присягнувши на вірність російському цареві. Гетьману не вдалося реалізувати державну ідею, за яку так наполегливо і послідовно боровся Б. хмельницький. Падіння гетьманства П. дорошенка ознаменувало кінець національно-визвольної війни та її поразку. Була ліквідована українська державність на Правобережжі, і усі спроби її відновити зазнали невдачі. Державність вдалося зберегти лише на території Лівобережжя, яке на правах автономії входило до складу Росії. Незалежну соборну державу в межах етнічних українських земельбуло створено лише па короткий період. Національно-визвольна війна 1648-1676 рр., не дивлячись на поразку, мала велике історичне значення.Вона: зумовила формування ідеї утворення незалежної соборної української держави; призвела до відтворення Української держави, частина якої па території Лівобережної України (гетьманщина) проіснувала на правах автономії в складі Росії до 80-хрр. XVIII ст. вплинула па розвиток національної самосвідомості українців; сформувала нову політичну еліту, яка стала па захист українських національних інтересів; збагатила традиції боротьби українців за національне і соціальне визволення: сприяла розвитку української культури, перш за все, народної творчості, літератури, літописання.

У ході тривалих війн за панування в українських землях між Росією, Річчю Посполитою, Туреччиною і Кримом, Україна виявилася роздробленою: Слобожанщина, Лівобережжя, Київ і Запоріжжя перебували піл владою Росії;Правобережжя - під вдалою Речі Посполитої і частково Туреччини (Поділля). У складі Польщі залишилася Волинь і Галичина.

46. Історичні обставини міжнародно-правового поділу України між Росією і Польщею. Андрусівське перемир'я (1667 р.). Мирний договір (1686 р.) «вічний мир»

У вересні 1659. Військова козацька рада обрала гетьманом Юрія Хмельницького , сподіваючись, що він продовжит справу свого батька. У жовтні 1659р. У Переяславі між гетьманом і російським урядом були підписані договірні статті, які суттєво обмежували автономні права України: обмежуавлас влада гетьмана, Український уряд позбавлявся права на зовнішню політику, київська митрополія підпорядковувалась московському патріарху. Переяславські статті, укладені під тиском Москви і промосковської лівобережної старщини, викликали розчарування і обурення козацтва. Незадоволення політикою російського уряду висловлював і молодий гетьман. Восени 1660р. Після невдалих військових операцій проти Польщі Ю. Хмельн. пішов на укладення угоди з польським урядом . У жовтні 1660р. Сторони підписали Слододищенський трактат. основні умови: -скасовано невигідні для Гетьманщини Переяславські статті 1659р.; -Гетьманщина розривала союз з Московською державою і відновлювала свій державний союз з Річчю Посполитою на умовах Гадяцької угоди 1658р.; -Вилучалася стаття про створення «князівства руського»; -гетьманщина отримувала право лише на автономію на чолі з гетьманом; -гетьман позбавлявся права зовнішньополітичних зносин, зобовязувався брати участь у воєнних діях польської армії проти Московської держави і не нападати на Кримське ханство. більшість козацтва і старшини Лівобережної України , де переважали проросійські орієнтації, виступили проти угоди і відмовилися визнавати владу Ю. хмел. Спроби гетьмана поширити свій вплив на Лівобережжя виявилися невдалими. Усвідомлюючи свою політичну неспроможність, Ю. хмел. склав булаву. Правобережне козацтво новим гетьманом обрало Павла Тетерю, а Лівобережне обрало кошового отамана Івана Брюховецького. Так українська держава розкололася на два державних утворення з орієнтацією на різні держави, з окремими урядами, які перебували у стані війни. Були створені умови для поділу Украхни по Дніпру між Росією та Річчю Посполитою. Події 1663 р. ще раз підтвердили, що територіальна цілісність України залишалася порушеною. Лівобережжя перебувало у складі Росії, а Правобережжя знову увійшло до Польщі. протягом наступних років в Україні продовжується боротьба за владу між гетьманами, що принесло велике розорення українській землі. Однак об'єднання України так і не відбулось. У 1667 р. в селі Андрусово під Смоленськом було досягнуто угоди про перемир'я між Росією та Польщею (Андрусівське перемир'я), згідно якого було закріплено поділ України: Правобережна Україна (без Києва) відійшла до Польщі, а Лівобережжя залишилося за Росією. Запоріжжя мало визнавати владу обох держав. А в 1686 р. Росія та Польща уклали мирний договір, так званий "Вічний мир", який визнавав існуючі кордони. Умови договору: Річ Посполита визнавала за Московським царством Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом та Смоленськ; Річ Посполита отримувала 146 тис. крб. компенсації за відмову від претензій на Київ; Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі; Південна Київщина й Брацлавщина від містечка Стайок по річці Тясмин, де лежали міста Ржищів, Трахтемирів, Канів, Черкаси, Чигирин та інші, дуже спустошена турецько-татарськими і польсько-шляхетськими нападами, мала стати "пусткою", нейтральною територією між Московією і Річчю Посполитою. Польський уряд обіцяв надати православним свободу віросповідання, а російський уряд обіцяв їх захищати; Поділля залишалося під владою Туреччини (в 1699 було приєднано до Польщі). Московське царство анулювало попередні договори з Туреччиною та Кримським ханством і вступило до антитурецької Священної ліги, а також зобов'язувалось організувати воєнний похід проти Кримського ханства (Кримські походи 1687 і 1689). хоча умови Вічного миру набували чинності відразу після підписання договору, польський сейм ратифікував його тільки в 1710. Вічний мир остаточно затвердив насильницький поділ українських земель між двома державами, що значно ускладнювало і послаблювало національно-визвольний рух в Україні



  29   30   31   32   33   34   35   36   37   38   39   40   41   42   43   44   Наступна

Предмет і завдання курсу «Історія українського суспільства». Його роль у підготовці фахівців економічного і юридичного профілю. | Методологічні засади, джерела вивчення курсу «Історія українського суспільства». | Історичні та етнокультурні витоки формування східнослов'янської спільноти на території України. | Східнослов'янські племінні княжіння на території України в V - VIII ст. н. е. Започаткування державності. | Утворення Київської Русі. Роль в цьому процесі варязького і слов'янського чинників. Норманська теорія і її сучасні оцінки. | Етапи розвитку Київської Русі, їх специфіка та особливості. | Перші київські князі: Аскольд, Олег, Ігор, Ольга, Святослав. Їх внутрішня і зовнішня політика. | Політичний устрій Київської Русі за князів Володимира і Ярослава. роль князя, дружини. боярська рада. | Економічне життя Київської Русі в ХІ - першій половині ХІІ ст. | Соціальна структура суспільства КР в ХІ -ХІІ ст. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати