Головна

БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ": СПРОБА ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В ІХ СТОЛІТТІ. 1 страница

  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

2.6. Выбор материала труб...10

2.7. Определение секундных расходов...10

2.8. Определение потерь напора в трубах и увязка колец...11

2.9. Определение потерь напора в трубах и увязка колец на компьютере.17

2.10. Гидравлический расчет водоводов...18

2.11. Определение свободных напоров и построение графика пьезометрических линий...18

2.12. Определение высоты водонапорной башни и напоров насосов второго подъема...19

2.13. Монтажная схема водопроводной сети...20

3. ГРАФИК КУРСОВОГО ПРОЕКТИРОВАНИЯ...23

ПРИЛОЖЕНИЕ 1...24

ПРИЛОЖЕНИЕ 2...24

ПРИЛОЖЕНИЕ 3...25

СПИСОК ЛИТЕРАТУРЫ...26

Войтович Леонтій

д. И. Н., проф., зав. кафедри історії середніх віків і візантиністики

Львівського національного університету імені Івана Франка

БАВАРСЬКИЙ ГЕОГРАФ": СПРОБА ЕТНОЛОКАЛІЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНО-СХІДНОЇ ЄВРОПИ В ІХ СТОЛІТТІ.

У науковому обігу давно відома цікава пам'ятка, за якою закріпилася назва "Geographus Bavarus" ("Баварський Географ"). В оригіналі пам'ятка має назву "Descriptio civitatum et regionum ad septentrionalem plagam Danubiш" ("Опис градів і земель на північ від Дунаю"). Ця пам'ятка на двох аркушах була виявлена ще у 1722 р. серед документів збірника ІХ ст. у Баварській державній бібліотеці у Мюнхені, де зберігається досі[1]. Пам'ятка збереглася лише в одному списку. Баварський герцог придбав цей збірник у 1571 р. разом з архівом антиквара Германа Шеделя (1410- 1485). Першу публікацію у французькому перекладі (тобто фактично ввів її в науковий обіг), здійснив французький посол у Мюнхені граф дю Бюа у середині XVIII ст. Назву "Баварський Географ" пам'ятці дав відомий польський пиьменник та вчений Ян Потоцький (1761-1815)[2].

Від багатьох інших документів пам'ятка відрізняється своєю інформативною насиченістю. Вона містить перелік племен, переважно слов'янських, з мінімальними поясненнями, зокрема з зазначенням кількості "градів" ("civitates") у більшості племен.

Першим походження і створення пам'ятки досліджував Г. Ловмяньский. За його висновками, зберігся не оригінал, а друга редакція, яка складається з двох частин. Перша частина (позиції 1-13) є точною копією втраченого оригіналу першої редакції. В оригіналі зафіксовані результати стратегічної розвідки франкської імперії, яка служила мілітарним цілям розширення впливу імперії далі на північ від Дунаю. Друга частина була долучена в ході створення другої редакції, маючи географічний характер, вона підсумувала купецьку та місіонерську інформацію. На думку польського вченого, ця редакція була створена у монастирі св. Еммерама в Регенсбурзі. Перша частина була сформована невдовзі після 844 р. монахом Рудольфом, автором другої частини Фульденських анналів, на замовлення короля Людовика Німецького. З Фульди документ потрапив до королівського двору у Регенсбурзі, де після 845 р. монахи в монастирі св. Еммерама створили другу редакцію[3].

Інші дослідники, опираючись на палеографічні та кодикологічні дані, стверджують, що "Опис градів і земель на північ від Дунаю" виглядає оригіналом, створеним у першій половині ІХ ст.[4].

Як свідчить аналіз пам'ятки чи її окремих складових, датування документа коливається у таких межах: 795 р. (Л. Дралле[5]); 817 р. (Л. Гавлік[6]); 830-840 рр. (В. Гюзелєв[7]), між 833-890 рр. (П. Раткош[8]) чи невдовзі після 844 р. (В. Фріце[9]), між 866-890 рр. (П. Шафарик[10]), на початку 70-х рр. ІХ ст. (О. Назаренко)[11]. На думку О. Назаренка, з якою важко не погодитися, встановити, є пам'ятка оригінальною чи копією більш раннього оригіналу, неможливо. Згідно з його висновком, вона створена в монастирі Рейхенау в верхів'ях Рейну на Баденському озері. Інформацію про слов'янські племена, які входили в коло інтересів Великої Моравії, та північно-східних сусідів цієї держави укладач пам'ятки отримав від одного зі слов'янських апостолів св. Мефодія чи осіб з його оточення під час їх перебування на засланні в Рейхенау, що підтверджує занесення їхніх імен в "liber confraternitatum" - "книгу побратимства". Свої висновки вчений базував також на впевноності, що згадане в документі плем'я Ruzzi тотожне Русам, інформацію про яких кирило-мефодіївське коло черпало від створеної константинопольським патріархом Фотієм бл. 866 р. єпископії (митрополії) на Русі[12].

Ретельне дослідження пам'ятки почали ще Й. Лелевель (1786-1861)[13], П. Я. Шафарик (1795-1861)[14] та Й. К. Цейсс (1806-1856)[15]. Література з цієї проблеми практично неосяжна. Найбільш грунтовні дослідження тексту належать В. фон Кельтшу[16], А. Кралічеку[17], Є. Кухарському[18], В. Фріце[19], Г. Ловмяньскому[20], І. Геррман[21], О. Назаренко[22] та Б. Томенчук[23].

Пам'ятка видавалася багато разів. Для зручності нижче наведено оригінальний текст пам'ятки (за виданням С. Закшевського, звіреним з пізнішими новійшими виданнями[24]) з першим перекладом на українську мову:

DESCRIPTIO CIVITATUM ET REGIONUM AD SEPTENTRIONALEM PLAGAM DANUBIІ (ОПИС ГРАДІВ І ЗЕМЕЛЬ НА ПІВНІЧ ВІД ДУНАЮ).

(1) Isti sunt qui propinquiores resident finibus Danaorum quos vocant Nortabtrezi, ubi regio in qua sunt civitates LIII, per duces suos patriae (Ті, які найближче сидять до меж Данських, називаються Нортабтричі; область їх, в якій 53 гради, окремо [управляється] їхніми герцогами).

(2) Uilci, in qua civitates XCV, et regions IIII (Вільці, у яких 95 градів і чотири області).

(3) Linaa, est populisqui habet civitas VII (Лінони - народ, який має 7 градів).

(4-6) Prope illis resident quos vocant Bethenici, et Smeldingon, et Morizani, qui habent civitates VII (Недалеко від них сидять ті, що називаються Бетеничі, Смельдінги і Моричани, які мають 11 градів).

(7) Juxta illos sunt qui vocantur Hehfeldi, qui habent civitates VIII (Поряд з ними сидять ті, які називаються Гефельди і які мають 8 градів).

(8) Juxta illos region quae vocatur Sorbi , in qua regione plures sunt quae habent civitates L (Поряд з ними розташована область, яка називається Сорби; в області численний народ, який має 50 градів).

(9) Juxta illos sunt quos vocant Talaminzi, qui habent civitates XIII (Поряд з ними ті, які називаються Таламінці і які мають 13 градів).

(10) Beheimare, in qua sunt civitates XV (Бегеймари, у яких 15 градів).

(11) Marharii, habent c ivitates XI (Марари мають 40 градів).

(12) Uulgarii, regio est inmensa et populus multus habent civitates V, eo quod multitude magna ex eis sit et non sit eis opus civitates haberc (Вулгарії, велика область і численний народ мають лише 5 градів, оскільки більшість народу живе поза ними, а отже не має потреби у градах).

(13) Est populus quem vocant Merchanos, ipsi habent civitates XXX (Є народ, який називається Мерехани, у нього 30 градів).

Istae sunt regions quae terminant in finibus nostris (Це області, які межують з нашими землями).

Istisunt qui juxta istorum fines resident (Ось ті, які живуть поряд з їхніми межами).

(14) Osterabtrezi, in qua civitates plusquam C sunt (Остабтрезі, які мають більше 100 градів).

(15) Miloxi, in qua civitates LXVII(Мілокси, у яких 67 градів).

(16) Phesnuzi, habent civitates LXX (Феснучі мають 70 градів).

(17) Thadesi, plusquam CC urbes habent (Тадеси мають більше 200 градів).

(18) Glopeani, in qua civitates CCCC, aut co amplius (Глоп'яни, у яких 400 або трохи більше градів).

(19) Zuireani, habent civitates CCCXXV(Журяни [Чуряни?] мають 325 градів).

(20) Busani, habent civitates CCXXXI(Бужани мають 231 град).

(21) Sittici, region inmensa populis et urbibus munitissimis (Сіттичі, область в якій народу і градів без ліку).

(22). Stadici, in qua civitates DXVI (Стадичі, в котрих 516 міст і безліч людей).

(23) Sebbirozi, habent civitates XC (Себбірочі мають 90 градів).

(24) Unlizi, populus multiuse, civitates CCCXVIII (Унличі, численний народ, 418 градів).

(25) Neriuani, habent civitates LXXVIII (Нервяни мають 78 градів).

(26) Attorozi, habent CXLVIII, populus ferocissimus (Атторочі мають 148 [градів], народ найбільш розгнузданий).

(27) Eptaradici, habent civitates CCLXIII (Ептарадичі мають 243 гради).

(28) Uuillerozi, habent civitates CLXXX (Вільєрочі мають 180 градів).

(29) Zabrozi, habent civitates CCXII (Заброчі мають 212 градів).

(30) Znetalici, habent civitates LXXIIII(Знеталичі мають 74 гради).

(31) Aturezani, habent civitates CIIII (Атурезани мають 104 гради).

(32) Chozirozi, habent civitates CCL (Хозирози мають 250 градів).

(33) Lendizi, habent civitates XCVIII (Лендізі мають 98 градів).

(34) Thafnezi, habent civitates CCLVII (Тафнезі мають 257 градів).

(35) Zeriuani, quod tantum est regnum ui ex eo cunctae gentes Sclauorum exortae sint et originem sicut affirmant ducant (Черв'яни, у яких одних є королівство і від яких всі племена слов'ян, як вони стверджують, походять і ведуть свій рід).

(36) Prissani, civitates LXX(Присяни, 70 градів).

(37) Uelunzani, civitates LXX(Велунчани, 70 градів).

(38) Bruzi, plus est undique, quam de Enisa ad Rherum (Бруси, всюди більше, ніж від Енса до Рейну).

(39) Uuizunbeire (Вічунбейри).

(40) Caziri, civitates C (Казіри, 100 градів).

(41) Ruzzi (Руси).

(42) Forsderen(Форсдери).

(43) Liudi (Ліуди)

(44) Fresiti (Фрезити).

(45) Serauici (Серавичі).

(46) Lucolane (Луколяни).

(47) Ungare (Унгри)

(48) Vuislane (Вісляни)

(49) Sleenzane, civitates XV(Слензяни, 15 градів).

(50) Lunsizi, civitates XXX (Лужичі, 30 градів).

(51) Dadosesani, civitates XX (Дадосечани, 20 градів).

(52) Milzane, civitates XXX (Мільчани, 30 градів).

(53) Besunzane, civitates II (Безунчани, 2 гради).

(54) Uerizane, civitates X (Веричани, 10 градів).

(55) Fraganeo, civitates XL (Фрагани, 40 градів).

(56) Lupiglaa, civitates XXX (Лупигляни, 30 градів).

(57) Opolini, civitates ХХ (Ополяни, 20 градів).

(58) Golensizi, civitates V (Голендзичі, 5 градів).

Ще Г. Ловмяньский розділив пам'ятку на дві частини та відніс позиції 14-58 до назв, які важко локалізувати. В цій частині пам'ятки, долученій у ході створення другої редакції, на його думку, порядок назв у контексті був довільним[25]. Таке припущення дає підстави розглядати будь-якi версiї без обмежень, незалежно вiд мiсця у контекстi, а з огляду на фантазiю їх авторів[26]. Користуючись гіпотезою про довільний порядок назв як аксіомою, її прихильники нерідко зловживають патріотичними почуттями, намагаючись локалізувати племена на сучасних територіях своїх країн (переважно Польщі або Чехії). Фактично гіпотеза Г. Ловмяньского завела проблему локалізації племен на манівці.

І. Геррман запропонував розглядати перелік племен поза кордонами імперії Каролінгів, керуючись зафіксованими та ймовірними лініями торговельних комунікацій, беручи до уваги також можливе дублювання племінних назв[27]. Цей шлях виглядає більш перспективним при ідентифікації племен. Він пропонує осмислену систему і заміну верифікації навколо спотворених назв пошуками джерельних та археологічних доказів.

Цей метод прийняв Б. Томенчук[28], корегуючи розташування племен вздовж шляхів, запропонованих І. Геррманом. Однак, якщо прийняти хоча б частково версію О. Назаренка і припустити, що текст Рудольфа чи іншого автора першої частини був доповнений в Рейхенау інформацією св. Мефодія і його сподвижників, то більшість торговельних напрямків будуть простягатися не від франкських кордонів чи Балтики, а від кордонів моравських. При цьому значна частина пропозицій І. Геррмана та Б. Томенчука виглядатимуть сумнівними.

Загалом, надаючи перевагу методу І. Геррмана над методом Г. Ловмяньского, локалізацію племен доцільно розглядати блоками, беручи до уваги як торговельні артерії, так і кордони імперії Каролінгів і Великоморавської держави. Не можна також виключати можливе дублювання назв.

Другим важливим моментом є перелік кількості градів. Порівняння свідчень джерела з археологічними пам'ятками на територіях точно локалізованих племен (прикордонних з франкською імперією) показало, що вони ідентичні з бурговими округами, тобто, пам'ятка містить інформацію про внутрішню військово-політичну структуру прикордонних племен[29]. Зрозуміло, що для більш віддалених областей ці дані не могли бути точними. Але цілком ймовірно, що для цих територій під терміном "civitates" могли називатися не тільки укріплені поселення, а й громади-общини[30].

Не викликає також сумнівів, що назви племен часто передані з помилками. Однак німецькі редактори Баварського Географа передавали ці назви значно ближче до оригіналу ніж автори візантійські, пов'язані обов'язковим наслідуванням античних авторів[31].

Локалізація перших тринадцяти племен не викликає серйозних суперечок, оскільки йдеться про племена, розташовані вздовж північно-східного кордону Франкської імперії з півночі на південь:

(1). Nortabtrezi. [Північні ободрити, Ободричі]: В джерелах згадуються з 789 р., велика група слов'янських племен, яка займала території в нижній течії Ельби[32].

(2). Uilci [Вільці (лат. Wilti, нім. Wilzi, Wulzi), Велети, Лютичі]: племінне об'єднання полабських слов'ян на схід від ободритів. Ядро цих племен розташовувалося між Варнавою та Одером[33].

(3) Linaa [Лінони чи ліняни]: Вперше згадані Ейгардом під 808 р. та у Chronicon Moissiaceuse у розповіді про похід Карла, сина імператора Карла Великого, проти них та Смоленців. За П. Й. Шафариком - Глиняни[34]. Плем'я згадується у Адама Бременського та Гельмольда. Локалізується на правому березі Лаби по сусідству з Битинцями і Смоленцями. В фундаційному документі Гавельберзького єпископства імператора Оттона І (946) згадана провінція Лінагга (Linagga) з градом Потлустім (нині Путлітз) над р. Степеніцею. В їх землі був також град Лончин. Плем'я належало до зв'язку ободричів[35].

(4) Bethenici[Бетеничі, Битинці]:слов'янське плем'я, яке проживало на східному березі нижньої Лаби, південніше Глинян і північніше Смоленців.Вперше згадані у 811 р. Дослідники вагаються, до якого зв'язку початково належало це плем'я: велетів чи глинян? Ймовірно, пізніше їх поглинули глиняни[36] .

(5) Smeldingon[Cмельдінги, Смоленці]: слов'янське плем'я, яке займало територію південніше Битинців. У 808 р. разом з Глинянами пристало до союзу з данським королем Готфрідом і чинило опір наступу Карла, сина імператора франків Карла Великого. У 809 р. проти них виступив союзник франків - ободрицький князь Дрожко, якому з допомогою саксів вдалося здобути їх град Semeldinconnoburg. Після повторного наступу франків у 811 р. їх землі були сплюндровані, а франки спорудили тут замок Abochi. Питання про точну локалізацію смоленців залишається дискусійним[37].

(6) Morizani[Моричани]:слов'янське племя, яке проживало на правому березі Лаби у її середній течії. В джерелах згадується протягом 937-1114 рр. (Moritsani, Mortsani, Moraciani, Moroszani, Moresctns, Mrocini, Morkeni, Mrozini, Morazena, Morosini, Morozani, Moresini, Mrozani, Morschone)[38].

(7) Hehfeldi [Гевелери, Гаволяни (Hevelli)]: полабське плем'я, близьке до Лютичів. Воно локалізувалося на р. Гавелі. Його столицею був Гавелберг (Havelberg), пізніше Бренна (Бранденбург)[39].

(8) Sorbi [Сорби, Серби]: одна з головних груп полабських слов'ян. Згадуються в джерелах з 631 р.[40] до кінця Х ст., коли були остаточно завойовані німцями[41].

(9) Talaminzi [Таламінці, Делемінці (Doleminci), Доленчани]: Делемінці (гломачі) - лужицьке плем'я, яке займало землі між р. Каменицею, притокою Мульди, р. Лабою (до Стріли), Ползницею і Крушними горами. Входило в об'єднання сорбів[42].

(10) Beheimare [Богемці, Чехи. Богеми (лат. Bohemi, Baiahaeni, Boemani)]: назва походить від німецького спотворення назви бойїв (лат. Boii), кельтського племінного етноніму (в перших століттях н. е. бойї займали територію Чехії, пізніше пересунулися в Паннонію, звідки у ІІІ ст. перейшли в пізнішу Ломбардію (від них залишилася назва Болоньї). Ця назва поширилася на чехів[43].

(11) Marharii [Моравії, Морави]: слов'янські племена, які розселилися в сучасній Моравії і далі на схід по Вагу, Нітрі і Гроні й утворили в ІХ ст. Великоморавську державу[44].

(12) Uulgarii [Болгарії, Болгари]: болгари-тюрки на Балканах в ІХ ст. вже успішно асимілювались у слов'янському середовищі, утворивши на Балканах величезну державу[45].

(13) Merchanos[Мерехани]: ця назва залишається дискусійною. Значна частина дослідників вважає її дублем назви мораван або її нітранської частини[46]. Однак ще П. Й. Шафарик звернув увагу на слов'янське плем'я над р. Моравою на заході Балкан. Таку локалізацію племені підтримав І. Геррман[47]. Судячи з тексту пам'ятки, така версія видається правильною.

За І. Геррманом, до другої групи включені племена, розташовані на торговельному шляху Бардовик - гирло Одри. В цю групу дослідник включає лише одне плем'я - osterabtrezi[48]. Б. Томенчук пропонує племена 14-25 локалізувати вздовж Одерсько-віслянського річкового шляху (Балтійське море - р. Одра - р. Нотець - р. Вісла - р. Західний Буг - р. Серет - р. Дністер - Чорне море)[49]. Така схема виглядає надуманою і не підтверджується археологічним матеріалом. Одним із відгалужень знаменитого "бурштинового шляху" був маршрут Балтійське море - р. Вісла - р. Західний Буг - р. Дністер (перехід між Західним Бугом та Дністром в районі Пліснеська) - Чорне море. А от шлях по ріці Нотець до Вісли виглядаає цілком самостійним. З Балтики не було сенсу через Одру і Нотець добиратися до Вісли. Тому щодо цієї частини переконливішою виглядає гіпотеза І. Геррмана, тим більше, що ідентифікація племені (поз.14) особливих дискусій не викликає.

(14) Osterabtrezi [Східні ободрити]: з цього потужного племінного об'єднання між низинами Лаби (Ельби) та побережжям Балтики виділялося племя ререгів центром якого був Мехлін (Mechlin) (Магнополіс, Мекленбург)[50].

Третю групу племен І. Геррман пов'язує з торговельним шляхом Магдебург - Ребус - Познань - Київ, розташовуючи на цьому шляху племена 15-25[51]. Існування такого шляху сумнівне. Розглядаючи обидві версії (І. Геррмана та Б. Томенчука), варто зробити незначну корекцію: від Магдебургу міг існувати шлях до середньої Одри, звідки по р. Варті і р. Нотець можна було добратися до р. Вісли і головної артерії "бурштинового шляху", який закінчувався на Чорноморському побережжі, але не заходив до Києва. Вздовж цього шляху можна спробувати розмістити племена 15-25.

(15) Miloxi [Мілокси, Мільчани]: тотожність Мілоксів з Мільчанами доволі переконливо обгрунтував ще А. Кралічек[52]. Мільчани розташовувалися між Лабою і Одрою над верхньою Спревою (тепер Шпре). Головним їхнім градом був Будишин (тепер Баутцен)[53]. І. Геррман вважає їх тотожними з з племенем Licikaviki (середній Одер і Варта)[54]. Плем'я Licikaviki згадане тільки Відукіндом у контексті війни польського князя Мєшка І з саксонським намісником Віхманом та Велетами у 963-966 рр. (ця згадка повторена пізніше Тітмаром Мерзебурзьким). Licikaviki були під владою польського князя. Їх локалізацію на середньому Одері та Варті обгрунтував Й. Відаєвич[55]. Ця версія спокуслива, але з огляду на етимологію назви залишається тільки гіпотетичною. Б. Томенчук помістив їх на правому березі Одри ближче до гирла Варти без будь-яких пояснень, лише згідно з своєю "концепцією шляху" з Балтики через Одру, Варту і Нотець до Вісли[56]. Цього, звичайно, замало, щоби з такою локалізацією погодитись.

(16) Phesnuzi[Феснучі, Пешнуці?]: назва племені настільки спотворена, що навколо цього племені виникло найбільше різних версій щодо його розміщення від Лужиць[57] до Нижнього Дунаю[58]. Була спроба навіть ототожнити їх з печенігами[59] чи бежунчанами[60]. З цих локалізацій найбільш виваженою виглядає локалізація Є. Кухарського, який розташовував плем'я в Лужицях по сусідству з мільчанами. Це вписується і в контекст назв і в прийняту "шляхову" гіпотезу. По сусідству з мільчанами (правда, над Вартою) розмістив їх і Б. Томенчук[61].

(17) Thadesi[Тадеси]: локалізація цього племені належить до найбільш дискусійних. П. Й. Шафарик ототожнював їх з племенем Дзядошан і на підставі ономастичних матеріалів локалізував в районі сучасного Галича[62]. Погоджуючись з ним, А. Кралічек розташовував плем'я на теренах Дзядошан сілезьких, спираючись на джерела, де це плем'я згадується[63]. За К. Цейссом, це було південнослов'янське плем'я[64]. За Є. Кухарським, ця плем'я займало південні схили Судетів і Західних Бескидів[65]. Ряд дослідників пов'язують це плем'я з р. Досса, притокою Гавелі й ототожнюють з локалізованим тут племенем Дошан, яке хроніст Адам Бременський згадав як Doxani. З інших джерел Х ст. відома область Dassia чи Desseri, яка локалізуєтся над верхньою Гавелою[66]. Така схема вписується і в структуру контексту назв (поруч з мільчанами та феснучі). Противники такої локалізації крім зауважень щодо невеликих розмірів території, яку займали Дошани (на цій території не можна розташувати 200 градів), критикували версію з позицій топоономастики[67]. Щодо кількості градів чи, можливо, общин, то для більш віддалених регіонів ці цифри не треба абсолютизувати. Аргументація топоономастична без опирання на інші джерела завжди залишає проблему відкритою. Б. Томенчук розташував їх на березі р. Нотець згідно зі своїм баченням шляхів[68]. Заслуговує на увагу гіпотеза І. Геррмана, який запропонував вважати Thadesi варіантом назви Thafnezi[69]. Повернемося до цієї гіпотези при розгляді племені (34), однак з усіх запропонованих гіпотез найбільш обгрунтованою всеж виглядає ототожнення Thadesi з Дошанами.

(18) Glopeani [Глоп'яни]:. Більшість дослідників вважає їх Гоплянами, тобто племенем, яке населяло околиці оз. Гопло або всі пізніші Куяви з Хелмінською землею[70]. В ІХ ст., вірогідно, провідну роль у Великій Польщі відігравали гоплянське та полянське ранньополітичні утворення, які протягом тривалого часу суперничали один з одним. Спочатку першість у цій боротьбі мали гопляни. Саме цим, вірогідно, пояснюється відсутність згадки про західнослов'янських полян в описі «Географа Баварського» та інформація про значний територіальний комплекс гоплян, до якого входила більше 400 «градів». Можливо, що до цього комплексу входили і землі згаданих полян, які були підкорені гоплянами. Проте наприкінці ІХ ст. ситуація докорінно змінюється, полянській верхівці на чолі з князями Пястами вдалося змістити гоплянського князя Попеля. У напівлегендарній формі ці події знайшли відбиття в хроніці Галла Аноніма та деяких інших польських хроніках[71].

Виглядає так, що племена (15-17) розміщалися на відтинку шляху між Лабою та Одрою, можливо, частково охоплюючи і басейн Варти. Плем'я (18) було розташоване на середній Віслі нижче впадіння Західного Бугу.

Племена 19-25 розміщалися вздовж головної артерії "бурштинового шляху": Вісла - Західний Буг - Дністер.

(19) Zuireani [Журяни чи Чуряни?, Черв'яни]: ще одне загадкове плем'я, яке дослідники відносять переважно до племен, які неможливо локалізувати. Б. Томенчук розташував їх у нижній течії Західного Бугу[72]. З огляду як мови, так і розташування племені в контексті порядку назв "Баварського Географа", найбільш обгрунтованою виглядає гіпотеза І. Геррмана, згідно з якою Zuireani (19) є дублетом Zeriuani (35)[73]. Правомірність цієї гіпотези проаналізуємо при розгляді племені (35).

(20) Busani [Бужани]: Крім Г. Пашкевича, який вважав Бужан польським плем'ям[74], всі дослідники сходяться на ому, що "Баварський Географ" згадав волинське плем'я Бужан. Локалізація Бужан у верхів'ях Бугу, де знаходився їх головний град Бужеск, підтверджується також літописними звістками і значною кількістю археологічних матеріалів[75].

(21) Sittici[Сіттичі, Житичі]: також належать до неідентифікованих племен. Існуючі версії локалізації від Житомира[76] до Боснії[77] є звичайними верифікаціями. Певну мотивацію мала спроба С. Закшевського пов'язати їх з р. Жітавою, притокою Нітри[78]. Як житиців їх розміщають також у районі гирла Заале при Лабі[79]. Всі ці локалізації ніяк не пов'язані з контекстом назв у "Баварському Географі". Тому найбільш прийнятною виглядає версія І. Геррмана[80], підтримана Б. Томенчуком[81]. Обидва розмістили їх на схід від бужан по Дністру. Хорватські землі на лівобережжі верхньої і середньої течії Дністра, де пізніше сформувалося Стольське князівство, зруйноване під час походу київського князя Володимира Святославича у 981 р., а потім виникло Звенигородське князівство, були густо заселеним у VII-IX ст. масивом, який цілком можу бути "областю в якій народу і градів без числа". Це плем'я житичів входило до масиву карпатських хорватів[82]. Можливо, пізніше, вже в процесі розпаду цього зв'язку воно ввійшло до складу Теребовельського князівства і від нього перейняло назву требовляни[83].

(22) Stadici[Стадичі]: так само представлені численними верифікаціями від Русі[84] до серединної Боснії[85]. Дослідники також відшукали с. Стадіце над р. Біліною[86] та Стадінгію над нижнім Везером[87]. Зрозуміло, що всі ці версії є звичайними верифікаціями. Тому знову найбільш обгрунтованою виглядає версія І. Геррмана[88], підтримана Б. Томенчуком[89], які розмістили це плем'я у Придністров'ї. Це плем'я, якому "Баварський Географ" нарахував аж 516 міст, цілком могло проживати на густо заселеній в той період території пізнішого Теребовельського князівства[90]. Самі назви Житичі та Стадичі цілком підходять для землеробсько-скотарського характеру занять тутешнього населення (годівля худоби тут завжди займала помітне місце в господарстві).

(23) Sebbirozi[Себбірочі, Шеббіроси]: третє в цій шерензі назв плем'я з надзвичайно широкою локалізацією - від р. Себіри і оз. Сабро на Русі[91] знову до серединної Боснії[92]. Їх намагалися ототожнити з Сіверянами[93] або з Сіверою в Болгарії[94], з саксонськими Нордальбінгами[95]. Однак жоден з цих варіантів не можна визнати переконливим. За І. Херрманом, себбірочі розташовувалися на середньому Дністрі[96]. Б. Томенчук змістив їх південніше нинішньої Буковини[97]. Найімовірніше, це густозаселений масив на правобережжі Дністра в галицькій частині території карпатських хорватів. Сама назва надто спотворена для спроб розшифрувати її.

(24) Unlizi [Унличі, Уличі]: якщо відкинути фантастичні варіації (Иульзен біля Ганноверу чи Ванзлов на о. Узнам біля берегів Хорватії), всі дослідники пов'язують локалізацію племені з літописними уличами[98]. Етнонім "уличі" виводять від "угличі", а останнє від "угла" - "кут" (місцевість між гирлами Дністра та Дунаю, яка називається Буджак, що по-тюркськи означає "кут" і, зрештою, так виглядає)[99]. Однак уличі локалізуються переважно у верхів'ях та середній течії Південного Бугу до Дністра[100], причому первинні осади знаходилися на Дністрі, південніше впадіння Лядови, а Побужжя було заселене в ході пізнішої колонізації[101].

(25) Neriuani [Нерв'яни, Нерви]: також належать до племен, чия локалізація спірна. І. Геррман розмістив їх на Правобережжі, південніше древлян і північніше уличів, виходячи зі свого варіанту шляху, який, на його думку, мав закінчуватися в Києві[102]. З тих самих засад Б. Томенчук розмістив їх біля гирла Дністра[103]. Дослідники ототожнювали нерв'ян з древлянами[104], зв'язували з ріками на Нер-, Нур- і т. Д. або розміщали аж у Боснії[105] чи просто вважали дрібним західнослов'янським плем'ям незнаної локалізації[106]. Заслуговує на увагу думка Л. Нідерле, який ототожнював їх з неврами[107]. Неври згадані Геродотом у зв'язку з походом Дарія проти скіфів ще у 512 р. до н. Е. Частина дослідників ототожнює їх з ранніми протослов'янами[108]. Їх осади розміщаються археологами південніше племен висоцької та чорноліської культур чотирма близькими між собою районами: києво-черкаський район (тясминська, канівська і київська групи), східноподільський (по середній течії Південного Бугу у Вінницькій області), західноподільський (у сучасних Тернопільській, Чернівецькій та Хмельницькій областях) і волинський (північ Хмельницької області і частина Житомирської та Рівненської областей). Найбільш заселеними були перші два регіони[109]. Виглядає фантастичним, якби дійсно якась частина давнього населення, яке вціліло на первинних оселях при всіх трансформаціях і міграціях протягом мало не півтори тисячі років (16.05.451 р. в битві на Каталаунських полях в різноплемінній армії Аттіли, за свідченням Аполінарія Сідонія, були Neurees поряд з Bastarna[110]), зберегла свою навню назву - неври. В такому випадку ця невелика група мала б розташовуватися поблизу уличів в верхів'ях Південного Бугу.



1   2   3   4
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати