Головна

Смуток текстів

  1.  HTTP - Протокол передачі гіпертекстів
  2.  Квиток 8. Наведіть приклади 3 - 4 навчальних завдань з математики, що мають здоров'язберігаючих спрямованість в процесі навчання рішенню текстових завдань.
  3.  Квиток 8. Наведіть приклади 3 - 4 навчальних завдань з математики, що мають здоров'язберігаючих спрямованість в процесі навчання рішенню текстових завдань.
  4.  гіпертекстові посилання
  5.  Глава 3. Текстові категорії
  6.  Глава 3. Текстові категорії

Прийняте більшістю вчених стандартне тлумачення визначення Ч. Пірса, згідно з яким знаком є ??той предмет, який репрезентує (представляє, заміщає) інший об'єкт, потребує уточнення і розгортанні. Відповідно до цього тлумаченням, всякий символ є знак, оскільки він репрезентує щось «незрима очима», або, по цитованим словами Ю. М. Лотмана, «висловлює інше, більш цінне зміст». Разом з тим, Лотман стверджує, що «символ і в плані вираження, і в плані змісту завжди є певний текст». Той же Лотман в іншій своїй роботі ототожнює художній твір з окремим знаком, що репрезентує задум художника і мають цілісну структуру. Текст, припустимо «Анни Кареніної», перетворюється в літературознавчий знак, що створює умови для розвитку семіотичного підходу в літературознавстві [88]. Таким чином, вододіл між знаком і текстом виявляється розмитим, і це бентежить прямолінійно мислячого дослідника. Крім того, «літературознавчий знак», ту ж «Анну Кареніну», не можна визнати як указано вище визначенню комунікаційним знаком, бо цей роман - не "соціально визнане єдність значення і імені», а навпаки, новаторське, «соціально несподіване» єдність задуму письменника і його художнього втілення. Виходить, що логіко-лінгвістичні, комунікаційні знаки і літературознавчі, мистецтвознавчі, науковедческие комунікаційні знаки, чи то пак закінчені твори, - речі якісно різні, але пов'язані між собою, як слово і текст. Отже, де кінчається «знак» і починається «текст»?

Всякий знак - це згорнутий текст, прихований в його значенні, а будь-який текст - елемент смислового діалогу, дискурсу, постійно ведеться в суспільстві і між суспільствами, включаючи минулі покоління. Вимальовується семиотический континуум - послідовність плавно переходять одна в одну знаків, символів, текстів, документних потоків, дискурсів. Класичним прикладом континууму є колірний спектр, де один світло непомітно переходить в інший і неможливо встановити кордон між блакитним і зеленим, червоним і помаранчевим кольорами. Точно так же не видно кордону між знаком і текстом, словом і пропозицією (стійкі словосполучення, ідіоми, приказки - це слова або пропозиції?). Спаяність семіотичного континууму ускладнює його аналіз, виявлення рівнів, класифікація знаків. Проте, ми не можемо відмовитися від препарування семіотичного континууму, бо тільки таким шляхом можливо його пізнання.

Для початку уточнимо співвідношення між поняттями «код» та «знак», яке досить заплутано. Деякі автори визначають код як «сукупність знаків (символів)», а знак як «окремий символ алфавіту». Виходить, що букви «м» і «а» - це знаки, а слово «мама» - це код. Таке розуміння коду вкоренилося в техніці зв'язку (код Морзе, телеграфний код), в обчислювальній техніці, інформатиці, математиці, навіть в генетиці (згадаймо «генетичний код»). З цієї точки зору кодом є природна мова, що має алфавіт літер (звуків), що представляють собою «знаки», і утворює слова-коди. Переклад з англійської мови на російську розуміється як перекодування, перехід з одного коду на інший. Саме такі погляди були закладені в методологію машинного послівного перекладу, яка опинилася неефективною. Технічні переваги «кодової інтерпретації» природних мов в тому, що можна абстрагуватися від значення слів, оперуючи тільки «сукупність знаків (символів)», т. Е. Планом вираження. Таке «оперування» не годиться в смисловий комунікації, яка має справу зі смислами, а не з технічними кодами. Тому ми не можемо прийняти техніцістско рішення проблеми співвідношення «знака» і «коду».

Однак проблема визначення «тіла знака», т. Е. Тих матеріальних одиниць, з яких складається план вираження комунікаційного знака, все-таки залишається. Вирішимо її наступним чином: знак - єдність змісту та вираження; код - одиниця плану вираження- Буква алфавіту, фонема, умовне позначення, музична нота, фігура танцю, колір в живопису.

Тепер можна відмежувати коди від знаків і текстів: знаки і тексти як матеріально-ідеальних єдностей мають дві сторони, або два плани - план вираження і план змісту; коди ж плану змісту не мають, вони служать «будівельним матеріалом» для плану вираження знаків і текстів. Залишається відкритим питання про розмежування знаків і текстів. Щоб знайти семиотически прийнятне рішення, звернемося до ідей одного із засновників глоссематики, чудового данського лінгвіста Людвіга Ельмслева(1899-1965).

Слідом за Л. Ельмслева [89] будемо в плані змісту комунікаційних повідомлень розрізняти:

1) субстанцію плану змісту - аморфний, несформульовані задум, уявний образ майбутнього тексту;

2) форму змісту - результат накладення на аморфний задум структури і виразних можливостей даного мови, що формулюють думку в межах лінгвістичної відносності Сепіра-Уорфа.

У плані вираження виявляються:

3) субстанція плану вираження - звуки, зображення, пантоміма та інші матеріальні носії повідомлень;

4) форма плану вираження - фонетичний склад розмовної мови, алфавіт писемності, виразні засоби живопису, музики, танцю і т.п.

Виходить таким чином 4 рівня семіотичного континууму, з яких четвертий рівень - це коди,а третій - їх матеріальні носії.Другий рівень - поверхневий сенстексту, що представляє собою суму значень знаків, що утворили текст; перший рівень - глибинний сенс,вихідний задум автора, який визначив вибір знаків і способів кодування.

Співвідношення між глибинним і поверхневим смислами - це психолінгвістичну проблема співвідношення думки і слова. Л. С. Виготський писав з цього приводу: «Думка не є щось готове, що підлягає вираженню ... Думка є внутрішній опосередкований процес. Це шлях від неясного бажання до опосередкованого висловлення через значення, вірніше, не до вираження, а до здійснення думки в слові »[90]. Думка, таким чином, народжується в результаті оперування суб'єктивними, не доступними іншим людям смислами. Чітко розмежовані глибинні смисли (мораль) і поверхневі смисли (оповідання) в байках, притчах, загадках, приказках. Будь-яке художньо-літературний твір має ідейно-естетичним задумом, що не зводиться до суми значень використовуваних знаків. Літературна критика, до речі кажучи, саме займається виявленням глибинних, а не поверхневих смислів.

Тепер можна, нарешті, запропонувати критерій розмежування понять «текст» і «знак». знак- Кодове вираз, що володіє тільки поверхневим глуздом (значенням). Наприклад, взяте поза контекстом слово з його словниковим тлумаченням є подібним знаком. текстє окремий знак або (як правило) впорядкована множина знаків, об'єднаних єдністю задуму комуніканта і в силу цього мають глибинним сенсом. Саме відсутність глибинного сенсу розділяє текст і знак. Символи тому і вважаються текстами, що вони володіють глибинними, іноді містичними смислами.

Смуток дозволяє дати і формальне визначення тексту. Ю. А. Шрейдер запропонував наступне формулювання «Текстом називається четвірка зі словника V, Безлічі місць М, набору відносин на цій множині і відображення О безлічі місць в словнику. Символічно це записується так:

 T = 1, ... ?m , 0>,

де ?1, ?2, ... ?m - Відносини на безлічі М, іменовані синтаксичними відносинами [91].

Формальне визначення має той гідність, що вичерпно перелічує всі складові тексту, крім одного: сенсу тексту. Справа в тому, що будь-яка формалізація залишається на рівні плану вираження, не виходячи в туманні простори сенсу.

Семантичний трикутник (рис. 6.2) відноситься до окремих комунікаційних знаків, але його можна трансформувати в текстовій трикутник, де представлені рівні поверхневого і глибинного сенсу. Задум автора виникає в результаті осмислення ситуації, представленої рядом денотатов - Д1, Д2, Д3. Кожному денотату відповідно до знаковим, семантичним трикутником ставиться відповідно свій концепт (значення). сукупність концептів К1 , До2 , До3утворює поверхневий сенс, який на мовному рівні, в плані вираження представляється іменами И1, И2,И3.Текстовий семантичний трикутник показаний на рис. 6.4.

K1 K2 K3
 глибинний зміст
 поверхневий сенс
Д1 Д2 Д3 И1 И2 И3
 план вираження
 описується
 СИТУАЦІЯ МОВА
 Задум

Мал. 6.4. Текстовий семантичний трикутник

Реальні наукові, художні, в принципі - будь-які літературні тексти являють собою складний монолог автора, який може бути представлений у вигляді текстового комунікаційного повідомлення,відповідного текстового семантичному трикутнику (рис. 6.4). Ці текстові повідомлення і утворюють ті «літературознавчі знаки», якими, на думку Ю. М. Лотмана, має займатися структурний літературознавство. Можна легко уявити мальовничі, музичні, сценічні, кінематографічні тексти, які увійдуть в предмет різних галузей семіотики мистецтва. У своїх дослідженнях вони можуть відштовхуватися від семантичних трикутників і інших семіотичних закономірностей, виявлених узагальнюючої семіотика соціальної комунікації.




 електронної комунікації |  Функції електронної комунікації |  комунікаційні бар'єри |  Глобальна комунікаційна система Інтернет |  Древо комунікаційних каналів |  комунікаційних систем |  Археокультурная словесність |  Палеокультурная книжність |  Мануфактурна неокультурная книжність |  соціальної комунікації |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати