На головну

Всім доброго часу доби! 26 сторінка

  1.  1 сторінка
  2.  1 сторінка
  3.  1 сторінка
  4.  1 сторінка
  5.  1 сторінка
  6.  1 сторінка
  7.  1 сторінка

--------------------------------

<1> Всі ці небезпеки відзначалися ще в дореволюційній літературі як "темні сторони акціонерного справи" (Шершеневич Г. ф. Курс торгового права. Т. 1. С. 367 - 369).

Юридична конструкція акціонерного товариства на перший погляд дуже схожа з конструкцією товариства з обмеженою відповідальністю (хоча історично акціонерні товариства виникли набагато раніше). Адже основними ознаками акціонерного товариства також є поділ статутного капіталу на частки і відсутність відповідальності учасників за боргами товариства (бо, стаючи власниками акцій, акціонери втрачають право власності на передане товариству майно, втрата якого і складає їх ризик). Насправді, однак, між цими видами господарських товариств є принципові, істотні відмінності.

Перш за все, статутний капітал акціонерного товариства оформляється акціями. Не випадково закон навіть говорить про його розподілі на акції, а не на частки. Акції дозволено випускати лише акціонерному товариству (п. 7 ст. 66 ГК). Участь акціонера в суспільстві оформляється тільки акціями, які традиційно оголошувалися представницькими цінними паперами. Це робило участь в суспільстві анонімним (у французькому, бельгійському, голландському праві акціонерні товариства і називаються "societes anonymes" - "анонімні суспільства"). Правда, сучасне французьке акціонерне законодавство, як і законодавство ряду інших розвинених країн, тепер передбачає випуск іменних акцій, причому в безпаперовій формі, що робить анонімність акціонерних товариств лише даниною традиції. Але і при наявності іменних акцій здійснення прав акціонера і їх передача (відступлення) іншим особам можливі тільки шляхом пред'явлення або передачі самих акцій як цінних паперів.

Тому при виході з товариства акціонер не може вимагати від нього жодних виплат або видач, що належать на його частку, - він отримує компенсацію за відчужувані акції лише від свого контрагента-набувача. Отже, і сам вихід з товариства може бути здійснений тільки шляхом відчуження акції (акцій) іншій особі. Таким чином, акціонерне товариство гарантовано від зменшення свого майна внаслідок виходу з нього учасників. Це становить найважливіша перевага акціонерної форми в порівнянні з формою товариства з обмеженою відповідальністю, в якому вихід одного з небагатьох учасників може серйозно відбитися на майновий стан суспільства.

Акціонерне товариство створюється за рішенням його засновників (засновника), одночасно затверджують його статут. Статут суспільства є його єдиним установчим документом (п. 3 ст. 98 ГК; п. 1 ст. 11 Закону про акціонерні товариства). Укладений ж засновниками договір, що визначає порядок здійснення ними діяльності щодо створення товариства (п. 1 ст. 98 ЦК; п. 5 ст. 9 Закону про акціонерні товариства), за своєю юридичною природою є не установчим, а договором про спільну діяльність (п. 1 ст. 1041 ГК). У момент державної реєстрації акціонерного товариства як юридичної особи цей договір припиняється і тому не може визначати статус створеного з його допомогою суспільства. По суті ж установчий договір для звичайних (відкритих) акціонерних товариств та недоцільний, бо склад їх учасників (акціонерів) схильний до частих змін, наприклад при продажу їх акцій на біржах, в зв'язку з чим необхідність внесення постійних змін до такого договору могла б без потреби ускладнити діяльність товариства. У статуті акціонерного товариства поряд із загальними відомостями, які необхідно вказувати в установчих документах будь-якого юридичного особи, повинні міститися умови про категорії випускаються товариством акцій, їх кількість та номінальну вартість (п. 3 ст. 98 ГК; п. 3 ст. 11 Закону про акціонерні товариства).

При установі акціонерного товариства всі його акції спочатку повинні бути розподілені серед його засновників (п. 3 ст. 99 ЦК) і, отже, оплачені ними за номіналом. Лише після цього можливе проведення відкритої підписки на акції (у відкритих суспільствах). Це зроблено для того, щоб засновники прийняли безпосередню участь у формуванні статутного капіталу товариства і не могли б сформувати його виключно за рахунок вкладів інших осіб. Закон про акціонерні товариства в п. 1 ст. 27 допускає можливість встановлення статутом конкретного суспільства не тільки кількості і номіналу акцій, придбаних (і оплачених) акціонерами (розміщених акцій), а й певної кількості акцій, передбачуваних до додатковому розміщенню (і оплаті) в майбутньому (оголошених акцій). Це дозволяє суспільству при необхідності залучати додаткових інвесторів.

Наявність в звичайному, відкритому акціонерному товаристві набагато більшої кількості учасників, ніж у закритому акціонерному товаристві або в товаристві з обмеженою відповідальністю, веде до ускладнення структури управління ім. Поряд із загальними зборами акціонерів, що є вищим (волеобразующім) органом товариства, і виконавчим (волевиявлятися) органом (або органами), в акціонерних товариствах з кількістю учасників понад 50 обов'язково створюється наглядова рада (ототожнюється російським законодавством з радою директорів) як постійно діючий (волеобразующіе ) орган акціонерів, контролює керуючих (директорів) товариства. Таким чином, у відкритих акціонерних товариствах з великою кількістю учасників з'являється трехзвенная структура управління.

Ідея триланкової структури управління втілена в німецькій моделі акціонерного товариства. На відміну від неї англо-американська модель передбачає двухзвенную структуру управління - загальні збори і рада директорів або правління (при відсутності наглядової ради) <1>. Російський Закон про акціонерні товариства, намагаючись наслідувати американської моделі, одночасно залишаючись в рамках класичних конструкцій, закріпив вельми дивний змішаний варіант, при якому наглядова рада не тільки ототожнений з радою директорів, а й певною мірою складається з членів колегіального виконавчого органу <2>, що робить його існування значною мірою невиправданим.

--------------------------------

<1> Про причини цього див., Наприклад: Сиродоева О. н. Акціонерне право США та Росії (порівняльний аналіз). М., 1996. С. 55 - 58.

<2> Цікаво, що в первісних варіантах проекту Закону про акціонерні товариства обмеження на цей рахунок взагалі були відсутні; за прийнятою в 1995 р редакції Закону наглядова рада могла наполовину складатися з членів виконавчого органу товариства; в діючій редакція 2001 р максимальний розмір їх участі складає вже лише 25% (абз. 2 п. 2 ст. 66 Закону про акціонерні товариства).

Загальні збори акціонерів, подібно загальним зборам учасників товариства з обмеженою відповідальністю, має виняткову компетенцію, визначену безпосередньо законом (п. 1 ст. 103 ЦК, п. 1 ст. 48 Закону про акціонерні товариства). Вона включає наступні питання:

- Про зміну статуту товариства, в тому числі розміру його статутного капіталу;

- Про реорганізацію та ліквідацію товариства;

- Про обрання наглядової ради, виконавчого органу та ревізійної комісії (ревізора) (останні питання статутом товариства дозволено відносити до компетенції його наглядацької ради), а також про дострокове припинення їх повноважень;

- Про затвердження річних звітів і балансів суспільства і розподілі прибутків і збитків;

- Про вчинення деяких великих угод та ін.

Ці питання не можуть бути передані загальними зборами на рішення як виконавчого органу, так і наглядової ради товариства.

Разом з тим загальні збори не вправі розглядати і приймати рішення з питань, прямо не віднесених законом до його компетенції, оскільки при іншому підході може бути ускладнене управління поточною діяльністю товариства до невигоди самих акціонерів. Встановлені законодавством правила про порядок скликання та проведення загальних зборів, в тому числі про способи голосування учасників, також служать перш за все захисту інтересів дрібних (рядових) акціонерів.

Наглядова рада (рада директорів) товариства теж має виняткову компетенцію, яка визначається не тільки законом, а й статутом конкретного суспільства (п. 2 ст. 103 ЦК, ст. 65 Закону про акціонерні товариства). У неї зазвичай входять:

- Питання підготовки та скликання загальних зборів;

- Утворення виконавчого органу товариства та дострокове припинення його повноважень;

- Використання резервних та інших фондів товариства;

- Затвердження внутрішніх документів товариства;

- Надання згоди на укладення деяких угод;

- Рекомендації за розміром дивіденду і порядку його виплати і ін.

Виконавчий (волевиявлятися) орган акціонерного товариства може бути або одноосібним (директор, генеральний директор), або колегіальним (правління, дирекція). Однак одноосібний орган повинен бути у суспільства в усякому разі, а колегіальний - у випадках, передбачених статутом конкретного суспільства. За рішенням загальних зборів повноваження виконавчого органу можуть бути передані найманому керуючому (індивідуальному підприємцю або комерційної організації - керуючої компанії), з яким укладається відповідний цивільно-правовий договір (абз. 3 п. 3 ст. 103 ЦК; абз. 3 п. 1 ст . 69 Закону про акціонерні товариства). Виконавчий орган (органи) здійснює керівництво поточною діяльністю товариства і вирішує всі питання, не віднесені до виключної компетенції волеобразующіе органів товариства.

Реорганізація і ліквідація акціонерних товариств в цілому здійснюються за загальними правилами, передбаченими для реорганізації та ліквідації юридичних осіб, в тому числі як в добровільному, так і в примусовому порядку. Особливості реорганізації акціонерних товариств пов'язані з необхідністю визначення долі розміщених ними акцій в зв'язку з припиненням діяльності випустив (емітував) юридичної особи, що при злитті, приєднанні та поділі або зменшенні його майна при виділенні. Тому при злитті та приєднанні двох або кількох акціонерних товариств між ними необхідне укладення відповідного цивільно-правового договору, який, зокрема, визначає порядок конвертації (обміну) акцій кожного суспільства в акції нового або іншого суспільства, а при поділі і виділенні приймається рішення загальних зборів реорганізується таким чином суспільства, в тому числі про порядок конвертації його акцій в акції створюваних товариств (ст. ст. 15 - 19 Закону про акціонерні товариства).

Не допускається реорганізація акціонерних товариств шляхом їх об'єднання (злиття, приєднання) з юридичними особами інших організаційно-правових форм, в тому числі з товариствами з обмеженою відповідальністю, або шляхом їх поділу або виділення з утворенням юридичних осіб інших організаційно-правових форм, оскільки справа при це завжди повинно стосуватися або створення нових акціонерних товариств, або збільшення існуючих товариств. Разом з тим акціонерне товариство може перетворитися у товариство з обмеженою або з додатковою відповідальністю або у виробничий кооператив, а також в некомерційне партнерство (п. 2 ст. 104 ЦК; п. 1 ст. 20 Закону про акціонерні товариства), але не в товариство (з тих же причин, що і суспільство з обмеженою відповідальністю).

5. Види акціонерних товариств;

права і обов'язки акціонерів

У російському праві акціонерні товариства поділяються на відкриті і закриті (ст. 97 ГК, ст. 7 Закону про акціонерні товариства). Відкриті акціонерні товариства мають право продавати свої акції, т. Е. Формувати статутний капітал, не тільки по закритій підписці (серед заздалегідь визначеного кола осіб), а й шляхом відкритої (публічної) підписки, т. Е. Вільного продажу акцій всім бажаючим. Акціонери відкритих товариств вправі і самі вільно відчужувати свої акції як іншим акціонерам, так і третім особам.

Все це робить склад учасників такого товариства не тільки великим, але і вельми мінливим і веде до необхідності публічного ведення його справ. Останнє полягає в обов'язковій щорічній відкритої публікації для загального відома річного звіту, бухгалтерського балансу і рахунку прибутків і збитків (підтверджених незалежним аудитом). Вміщені в них відомості не можуть становити комерційну таємницю товариства, так як його учасником може стати будь-яка особа. Кількісний склад учасників таких товариств не обмежується (великі суспільства можуть мати десятки і навіть сотні тисяч акціонерів). Це - класичні акціонерні товариства.

На відміну від них закриті акціонерні товариства можуть розподіляти свої акції тільки між засновниками або іншим заздалегідь певним колом осіб. Отже, кількість учасників таких товариств, як і джерела формування їх статутних капіталів, спочатку обмежені, а розмір останніх, як правило, набагато нижче, ніж у відкритих суспільствах. Тому за російським законом закрите суспільство не може складатися більш ніж з 50 учасників.

Конструкція закритого акціонерного товариства була некритично запозичена сучасним російським законодавцем з англо-американського права, де close corporation, як уже зазначалося, виконує функції товариства з обмеженою відповідальністю. Її широке поширення у вітчизняній підприємницькій практиці обумовлено не тільки зазначеними вище недоліками конструкції товариства з обмеженою відповідальністю, а й тим, що створені в результаті приватизації акціонерні товариства не потребували збиранні початкового статутного капіталу і тому не завжди далекоглядно намагалися "закритися" від сторонніх інвесторів, використовуючи разом з тим переваги акціонерної форми.

Крім того, акціонери закритого товариства мають переважне право придбання акцій, що продаються іншими акціонерами цього товариства. Дане право покликане сприяти збереженню їх закритості (з урахуванням виключно іменного характеру їх акцій). Для закритих акціонерних товариств (як і для товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю і товариств) не встановлено обов'язку публічного ведення справ (за винятком випадків публічного продажу облігацій такого суспільства). Все це зближує закриті суспільства з товариствами з обмеженою відповідальністю (виконують в принципі однакові економічні завдання).

Однак як відкриті, так і закриті акціонерні товариства є різновидами однієї організаційно-правової форми і не повинні розглядатися як різні види комерційних організацій. Тому, зокрема, перетворення закритого акціонерного товариства у відкрите і навпаки не розглядається в якості реорганізації юридичної особи, бо останнє не змінює своєї організаційно-правової форми.

Слід також мати на увазі, що в сучасному вітчизняному правопорядку діє значна кількість акціонерних товариств, створених у результаті приватизації державних і муніципальних підприємств. Тут акціонерна форма використовувалася для цілей, прямо протилежних тим, для яких вона створювалася, - для роздачі (розподілу), а не для збирання (концентрації) капіталу. Таким чином, з'явилися особливі акціонерні товариства, статус яких визначається не тільки загальним акціонерним законодавством, але і спеціальним законодавством про приватизацію (абз. 2 п. 3 ст. 96 ЦК) <1>. Особливості їх статусу стосуються насамперед порядку їх створення (шляхом перетворення в акціонерні товариства державних і муніципальних підприємств), формування їх органів та прав публічно-правового освіти як акціонера.

--------------------------------

<1> Відповідно до п. 5 ст. 1 Закону про акціонерні товариства мова йде про спеціальні правила Федерального закону про приватизацію державного та муніципального майна 2001 г. (п. 2 Постанови Пленуму Вищого Арбітражного Суду РФ від 18 листопада 2003 р N 19 "Про деякі питання застосування Федерального закону" Про акціонерні товариства "). Детальніше про це див .: Коментар до Федерального закону" про акціонерні товариства "/ Под ред. Г. с. Шапкін. 3-е изд-е. М., 2002. С. 18 - 25 (автор коментаря - Г . с. Шапкина).

Законодавством встановлені також деякі особливості створення та правового становища акціонерних товариств в сферах банківської, страхової та інвестиційної <1> діяльності і в агропромисловому комплексі (п. П. 3 і 4 ст. 1 Закону про акціонерні товариства), а також особливості прав і обов'язків учасників кредитних організацій, створених у формі акціонерних товариств (абз. 3 п. 3 ст. 96 ЦК). У всіх цих випадках норми ЦК про акціонерні товариства і норми Закону про акціонерні товариства застосовуються, тільки якщо інше не передбачено спеціальним законодавством. Разом з тим основна конструкція акціонерного товариства зберігається єдиною.

--------------------------------

<1> Див., Наприклад: Федеральний закон від 29 листопада 2001 N 156-ФЗ "Про інвестиційні фонди" (Відомості Верховної. 2001. N 49. У розділі ст. 4562), яким передбачено особливості правового статусу акціонерних інвестиційних фондів, що діють в формі відкритих акціонерних товариств.

Учасниками або засновниками (першими учасниками) акціонерного товариства можуть бути будь-які особи (за винятками, передбаченими п. 4 ст. 66 ГК <1>). Число засновників відкритого суспільства лімітовано, а в закритому воно не може перевищувати 50. Акціонерне товариство може бути створене і однією особою (п. 6 ст. 98 ГК; п. 1 ст. 9, п. 2 ст. 10 Закону про акціонерні товариства ), стаючи тим самим компанією однієї особи. Воно лише не може мати в якості єдиного засновника або учасника іншу компанію однієї особи.

--------------------------------

<1> Відповідно до п. 4 ст. 7 Закону про акціонерні товариства публічно-правові освіти можуть бути засновниками тільки відкритих акціонерних товариств (крім випадків створення акціонерних товариств в процесі приватизації державних і муніципальних підприємств).

У суспільстві повинен вестися реєстр акціонерів (ст. 44 Закону про акціонерні товариства). Оскільки в багатьох випадках сучасні акціонерні товариства не випускають свої акції у вигляді окремих документів, а використовують безпаперову (бездокументарну) форму їх емісії, єдиним способом підтвердження прав акціонера стає отримання виписки з цього реєстру. У ньому ж в зв'язку з цим повинні також фіксуватися і всі угоди акціонерів щодо відчуження (придбання) акцій товариства.

Учасники акціонерного товариства мають усі права учасників товариств і товариств, передбаченими п. 1 ст. 67 ГК. Лише власники привілейованих акцій товариства (за якими суспільство гарантує отримання заздалегідь визначеного дивіденду) за загальним правилом не мають права голосу на загальних зборах (за винятком випадків, передбачених п. П. 3 - 5 ст. 32 Закону про акціонерні товариства, коли і у них з'являється право голосу). При цьому всі акції однієї категорії або одного типу (звичайні, привілейовані і т. П.) Повинні мати однакову номінальну вартість і в силу цього надавати своїм власникам однаковий обсяг прав. Разом з тим наявність у одного акціонера декількох акцій або їх певної кількості (наприклад, контрольного пакета, що становить більшість звичайних (голосуючих) акцій цього товариства) дозволяє акумулювати відповідний обсяг прав (право голосу, право на дивіденд і т. Д.) І підвищує роль даного акціонера в управлінні справами суспільства.

Акціонери несуть обов'язок лише по оплаті придбаних ними акцій товариства (бо інша передбачена законом спільний обов'язок нерозголошення конфіденційної інформації про діяльність товариства непридатна до відкритих товариствам, а в закритих суспільствах сама ця інформація просто недоступна звичайним акціонерам <1>). У зв'язку з цим акціонер, повністю сплатив придбані акції (або отримав їх в порядку правонаступництва), ні за яких умов не може бути виключений з акціонерного товариства. Таким чином, на відміну від товариств з обмеженою відповідальністю акціонерні товариства є класичне об'єднання капіталів.

--------------------------------

<1> Закон про акціонерні товариства в протиріччі з вимогою п. 1 ст. 67 ЦК не передбачив для всіх акціонерів право на інформацію про діяльність товариства, включаючи знайомство з його бухгалтерськими книжками та інший документацією (пор. П. 2 ст. 31 і п. 1 ст. 91 Закону про акціонерні товариства, які надали таке право лише великим акціонерам ), побоюючись відкрити тим самим доступ до цієї інформації недобросовісним конкурентам. Разом з тим у відкритому акціонерному товаристві, зобов'язаним до публічного ведення справ, значна частина інформації не є комерційною таємницею.

6. Акціонерні товариства працівників (народні підприємства)

Появі цієї дивної різновиди акціонерних товариств вітчизняне право зобов'язане виключно демагогічним прагненню законодавця захистити інтереси найманих працівників, які стали дрібними акціонерами перетворених в акціонерні товариства державних підприємств. Замість прямого вирішення цієї проблеми шляхом допуску трудящих до участі в управлінні акціонерним товариством (досвід якого давно відпрацьований в розвинених правопорядках) або у використанні кооперативних та інших адекватних ситуації форм організації виробництва було вирішено штучно створити нову організаційно-правову форму у вигляді нікому не відомих раніше народних підприємств. При цьому неможливість зміни п. 2 ст. 50 ГК, що виключає створення нових видів комерційних організацій, привела до необхідності її підгонки під одну з відомих форм. В якості такої була обрана сама по собі не дуже вдала конструкція закритого акціонерного товариства, норми про яку в субсидіарної порядку застосовуються до "акціонерним товариствам працівників" (п. 2 ст. 1 Закону про народних підприємствах) <1>. Насправді ж мова йде не про різновиди акціонерних товариств, а про таку собі змішаній формі юридичних осіб, що включає в себе в самому химерному вигляді елементи господарського товариства і виробничого кооперативу <2>.

--------------------------------

<1> Федеральний закон від 19 липня 1998 N 115-ФЗ "Про особливості правового становища акціонерних товариств працівників (народних підприємств)" // Відомості Верховної. 1998. N 30. У розділі ст. 3611; 2002. N 12. У розділі ст. 1093 (далі - Закон про народні підприємствах).

<2> На слушне міркування І. в. Єлісєєва, народне підприємство по суті "є гібридом АТ, артілі і казарми" (Цивільне право. Том 1: Підручник / За ред. А. п. Сергєєва, Ю. к. Толстого. 6-е изд-е., 2002 . С. 188).

Зазначене змішання і визначає особливості правового становища народних підприємств. Вони створюються виключно шляхом перетворення в дану організаційно-правову форму інших комерційних організацій (крім унітарних підприємств та відкритих акціонерних товариств, працівникам яких належить менше 49% статутного капіталу, т. Е. Акцій), причому за згодою не менше 3/4 учасників комерційної організації і також всіх її найманих працівників. Після цього учасники преобразуемой організації та її працівники складають і підписують договір про створення народного підприємства, який навряд чи можна вважати установчим документом (пор. Абз. 2 п. 2 ст. 52 ЦК). При цьому в такій організації має бути чомусь не більше 5000 акціонерів, але не менше 51 найманого працівника, причому в складі останніх одночасно не повинно бути більше 10% працівників, які не є акціонерами (ст. 9 Закону про народних підприємствах), т. е. вона повинна складатися мінімум з 46 акціонерів.

Закон про народні підприємствах в ст. 10 значно розширює компетенцію загальних зборів акціонерів, але при цьому встановлює голосування за принципом "один акціонер - один голос" (т. Е. Незалежно від кількості і вартості належних акціонеру акцій). Наглядова рада народного підприємства згідно зі ст. 12 Закону "здійснює загальне керівництво" його діяльністю, т. Е. Є виконавчим, а не контрольним органом, тим більше що ця рада очолює генеральний директор народного підприємства. Зате ревізійна (контрольна) комісія народного підприємства поряд з традиційними функціями також дає згоду на вчинення підприємством великих угод і здійснює контроль за дотриманням прав акціонерів, т. Е. Виконує функції органу (наглядової ради) цієї юридичної особи.

Працівникам народного підприємства повинні належати його акції номінальною вартістю понад 75% його статутного капіталу, але один працівник не може володіти акціями, номінал яких перевищує 5% статутного капіталу або навіть меншу суму, передбачену статутом підприємства. Щорічно випускаються додаткові акції і акції, викуплені підприємством у його акціонерів, в подальшому розподіляються між працівниками підприємства тільки "пропорційно сумам їхніх оплати праці". Звільнився працівник перестає бути акціонером, а його акції або викуповуються у нього підприємством, або продаються їм залишилися акціонерам. При цьому встановлені жорсткі обмеження на випадки, порядок і навіть кількість акцій, які одночасно може продати працівник-акціонер, в тому числі який звільнився з підприємства, причому ці обмеження поширені цим Законом на спадкоємців померлих працівників-акціонерів (ст. 6 Закону про народних підприємствах) .

Перераховані законодавчі новели, різко спотворюють початку акціонерної форми підприємництва, насправді забезпечують лише давно відому уравнительность в організації та оплаті праці, засновану на абстрактних, надуманих уявленнях про соціальну справедливість для окремого колективу трудящих. Ця організаційно-правова форма виявилася нежиттєздатною і не отримала скільки-небудь серйозного поширення в сучасних умовах, що знову свідчить про неминучі негативні результати зневаги продуманими і випробуваними цивілістичні конструкціями.

7. Дочірні і залежні суспільства

У розвинутому ринковому господарстві все більшого поширення набули своєрідні об'єднання компаній, в яких одна (материнська) компанія так чи інакше контролює діяльність пов'язаних з нею дочірніх компаній або навіть спеціально створює їх. У німецькому праві такі об'єднання отримали назву концернів, а в англо-американському - холдингів (від англ. Holder - "власник", бо такі "держательские" компанії є власниками великих пакетів акцій або часток у статутному капіталі численних дочірніх корпорацій <1>). Знаходяться в їх складі компанії в більшості випадків, по суті, не мають або не виражають свою волю, хоча є формально незалежними і самостійними учасниками майнового обороту.

--------------------------------

<1> Відповідно до Тимчасового положення про холдингові компанії, що створюються при перетворенні державних підприємств в акціонерні товариства, затвердженим Указом Президента РФ від 16 листопада 1992 р N тисяча триста дев'яносто дві "Про заходи щодо реалізації промислової політики при приватизації державних підприємств" (Відомості Верховної Ради РФ. 1992. N 47. у розділі ст. 2722; Відомості Верховної. 1998. N 16. у розділі ст. тисячу вісімсот тридцять два; 2003. N 13. у розділі ст 1229р.), такі компанії володіють контрольними пакетами акцій інших товариств, причому ці останні, в свою чергу, не можуть володіти акціями холдингової компанії.

Участь в суспільствах інших комерційних організацій - товариств і товариств може привести до того, що останні, володіючи контрольним пакетом акцій (або більшістю часток) і по суті визначаючи в силу цього всі дії контрольованого суспільства, формально залишаються осторонь від можливих негативних результатів свого керівництва, наприклад від наслідків невдало скоєних контрольованим товариством угод. Адже якщо така ризикована або свідомо невигідна угода нав'язується контрольованому суспільству основний, материнською компанією, остання в результаті яких отримає більшу частину доходу, або надасть кредиторам майно дочірньої компанії, усунувшись від будь-якої відповідальності за завдані збитки як звичайний учасник юридичної особи (компанії). При цьому в програші можуть опинитися не тільки потенційні контрагенти дочірнього суспільства, а й інші його учасники, які не контролюють його діяльність (зокрема, залишилися в меншості акціонери).

І тут, таким чином, виникають традиційні для корпоративного, в тому числі для акціонерного, права завдання - захист інтересів кредиторів і меншості акціонерів (інших учасників контрольованих товариств). Цієї проблеми не встає стосовно діяльності товариств, бо беруть участь в них повні товариші завжди несуть необмежену особисту відповідальність за їх боргами (що знімає питання про захист інтересів кредиторів) і знаходяться один з одним в особисто-довірчих відносинах (що знімає питання про захист їх особистих інтересів). Тому в ролі контрольованих, дочірніх компаній можуть виступати тільки господарські товариства. У ролі ж контролюючих, основних (материнських) компаній можуть виступати як суспільства, так і товариства.

Рішення даної проблеми розвинені правопорядки знайшли у визнанні за певних умов можливості покладання майнової відповідальності за угодами дочірніх компаній не тільки саме вона вчинила їх юридична особа, а й на його учасників, реально визначали його дії (материнську компанію). Оскільки при цьому закон нехтує оболонкою юридичної особи, покликаної не допустити кредиторів до майна його учасників (засновників), дана можливість отримала найменування зняття корпоративних покривів <1>. У ряді випадків законодавство розвинених країн покладає на материнську компанію обов'язок компенсувати дочірньому суспільству відповідно до його річним балансом збитки, понесені останнім протягом господарського року з-за виконання вказівок материнського суспільства, т. Е. Встановлює непряму відповідальність материнської компанії перед кредиторами дочірнього суспільства.




 Всім доброго часу доби! 15 сторінка |  Всім доброго часу доби! 16 сторінка |  Всім доброго часу доби! 17 сторінка |  Всім доброго часу доби! 18 сторінка |  Всім доброго часу доби! 19 сторінка |  Всім доброго часу доби! 20 сторінка |  Всім доброго часу доби! 21 сторінка |  Всім доброго часу доби! 22 сторінка |  Всім доброго часу доби! 23 сторінка |  Всім доброго часу доби! 24 сторінка |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати