Головна

I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 6 страница

Причиновий зв'язок характеризується кількома ознаками, в сукупності притаманних тільки цьому виду взаємозв'язку явищ. Як різновид закономірного зв'язку, причиновість має такі ознаки: загальність, незворотність, просторова та часова неперервність.

Слід зазначити, що "подібні причини при подібних умовах завжди породжують подібні наслідки, а також те, що причина й умова постійно міняються місцями.

Складність, багатозначність процесів детермінації та непростий характер виявлення причинових залежностей створює певні труднощі щодо виявлення причинових зв'язків. Тож, дуже часто використовують термін "фактор злочинності", під яким слід розуміти причину, рушійну силу будь-якого процесу, що визначає його характер або певні риси.

4.4. Класифікація причин та умов злочинностіУ кримінологічній літературі класифікація причин й умов злочинності здійснюєтьсяза декількома критеріями:

- за природою;

- за рівнем функціонування;

- за змістом і способом дії;

- за джерелами.

За природою причини й умови поділяються на: / - об'єктивні,

- суб'єктивні.

Об'єктивні фактори існують незалежно від волі людини. До них належать: стан екології, економіки, соціальний лад, спадковість, клімат та ін. Що стосується злочинності загалом, як об'єктивні її причини постають конкретні суперечності суспільного буття, економічних і соціальних відносин людей. ©б'єктивні умови - це недоліки організаційного й технічного


порядку, що підтримують, пожвавлюють дію суб'єктивних і об'єктивних причин злочинності.

Суб'єктивні фактори охоплюють все особистіше, що залежить від волі людини: свідомість, звички, нахили, ціннісні орієнтири, мораль, право, політичні погляди, традиції та ін. А. Зелінський вважає, що до суб'єктивної детермінанти поведінки обов'язково належать також не свідомі елементи психіки людини, її психічне здоров'я, а спадкові особливості. До суб'єктивних причин відносяться елементи соціальної психології, що суперечать моралі та проявляються у викривлених потребах, інтересах, установках, меті, які призводять до скоєння злочинів. Суб'єктивні умови -це демографічні та соціально-психологічні особливості населення.

За рівнем функціонування виділяють причини й умови:

- загальні для всієї злочинності;

- особливі для різних видів злочинів (за їх кримінально-правовою характеристикою, за колом осіб, що їх скоїли та ін.);

- поодинокі для певних злочинів.
За змістом і способом дії:

- загальні причини й умови ті, що впливають на всю зло
чинність, тобто стосуються всіх процедур у злочинності: зрос
тання, скорочення, структурних змін тощо. Вони можуть бути:

-економічними;

- ідеологічними;

- організаційними;

- правовими тощо;

- особливі криміногенні обставини:

- причини та умови конкретних видів злочинів за об'єктом зазіхання можуть об'єднуватись у великі групи - причини й умови корисливих, насильницьких, посадових злочинів тощо;

- причини та умови умисних і необережних злочинів;

- причини й умови первинної та рецидивної злочинності;

- причини й умови злочинності неповнолітніх, що мають специфічний характер, беручи до уваги психофізіологічні особливості цієї категорії злочинців тощо;

- причини й умови конкретних поодиноких злочинних дій
різноманітні. Лише частина з них може розглядатись як типові
й такі, що підлягають певній систематизації. Незважаючи





на це, хоч і умовно, вони можуть бути розмежовані на декілька груп:

- причини й умови, пов'язані з матеріальним станом і умовами життя осіб, які скоїли злочин;

- пов язані з моральним формуванням особи, з особливостями соматичного та психічного стану;

- причини й умови, що випливають з певної життєвої
ситуації та поведінки потерпілого.

За джерелами причини й умови бувають:

- внутрішні - суперечності, що притаманні певному суспільству,

- зовнішні - негативний уплив з боку інших. Скажімо, порнографія, наркотики, насильство, що заполонили екрани наших телевізорів і кінотеатрів, які прийшли із Заходу.

У кримінологічній літературі застосовують також інші основи для класифікації причин і умов злочинності. Так, деякі кримінологи виділяють головні та другорядні причини (першого та другого порядку), ближні й віддалені, обставини, фактори, детермінанти. На наш погляд, усі ці класифікації мають право на існування, але в їх основі лежать поняття причин і умов" злочинності, та тлумачать їх різні автори по-різному.

Завершуючи розгляд цього питання, необхідно зазначити, що теорія про взаємозумовленість і взаємозв'язок явищ у природі та суспільстві дає нам ключ до розуміння того, чому злочинність існує і чим зумовлюється. Перераховані класифікації дають можливість цілеспрямовано вивчити причини й умови злочинності. На їх основі формуються реальні прогнози та ефективні заходи обмеження злочинності й запобігання конкретним злочинам.

4.5. Різні підходи до розуміння причиновості в кримінології

Причинове пояснення соціально негативних явищ передбачає багаторівневий підхід. Щодо злочинності такими рівнями є: суспільство, соціальна група, індивід. Відповідно, й наукове обґрунтування поділяється на філософський, соціологічний і психологічний рівні.


На філософському рівніформується загальна концепція причин і умов, які породжують соціальні відхилення в суспільстві.

Соціологічний рівеньдосліджує причини злочинів, передбачає вивчення більш конкретних зв'язків і відносин, які існують у сучасному суспільстві. У них проявляються загальні закономірності історичного розвитку та притаманні їм суперечності, на які впливають перешкоди та недоліки.

На психологічному рівністворюється той морально-психологічний стрижень, на якому ґрунтується чи правомірна, чи злочинна поведінка. Причина й наслідок поєднані між собою об'єктивним і закономірним зв'язком. Однак характер цього зв'язку може бути різним. Він визначається як природою власне явищ, так і особливостями об'єктивних законів, які діють у цій сфері життя.

З огляду на це, в кримінологічній літературі існує чотири підходи до визначення причинно-наслідкового зв'язку:

1)"кондиціоналістський" (умовний);

2)традиційний;

3)традиційно-діалектичний;

4)інтеракціоналістський.

Усі вони внутрішньо логічно пов'язані, виконують специфічну роль у пізнанні, а тому необхідні кожний для свого рівня дослідження.



ТЕМА5. Кримінологічне вчення про особу злочинця

5.1. Поняття особи злочинця

У вітчизняній кримінології поняття особи злочинця трактується по-різному. В одному випадку під ним розуміють особу, що вчинила суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом, і злочинців об'єднує тільки те, що вони скоїли злочин51. В іншому - робиться наголос на якісні відмінності особи злочинця від особи незлочинця. І лише тоді, коли кримінологічне дослідження мало на меті вивчення особи злочинця, проводився більш детальний її аналіз.

Варто розрізняти суспільну небезпечність типів осіб злочинців і конкретних злочинців. До того ж суспільна небезпечність особи визначається не тільки характером вчиненого, але й місцем, що обіймає злочинна поведінка та його мотивація в усій системі особливих рис і поведінки суб'єкта загалом, співвідношенням між соціально значущими негативними та позитивними характеристиками особистості.

Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили злочини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на злочинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у злочинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змиритися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових злочинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають покарання за один злочин. Поодиноке одноактне діяння, вчинене з необережності чи навіть умисно (при збігові тяжких обставин у житті особи), не формує особи злочинця. Деформація та десоціа-


лізація при цьому відбувається в результаті відбування покарання в місцях позбавлення волі, тобто під упливом діяльності та спілкування в екстремальних умовах52.

Отже, особа злочинця- це сукупність соціально значущих характеристик, ознак, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з іншими (неособистими) умовами й обставинами, що впливають на її злочинну поведінку.

Стосовно ж "особи, що вчинила злочин", то вона не має системи негативних ознак.

5.2. Межі визнання особи злочинця в кримінології

Закономірно постає запитання: з якого моменту можна говорити про особу злочинця та коли така можливість відпадає, тобто в яких межах існує особа злочинця? Відповідаючи на нього, потрібно брати до уваги кримінально-правовий, соціологічний і кримінологічний аспекти поняття особи злочинця.

У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі відіграли вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристикатакої особи теж нерозривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та кримінологів більше цікавить генеза особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її формування. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні властивості, що характеризують особу злочинця, існують до злочину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після тау зв'язку з вчиненням



51 Карпец И. И. Проблема преступности. - М., 1969. - С. 102-103.


52 Зелінський А. Ф. Кримінологія: Навчальний посібник. - X.: Рубікон, 2000. - С. 56.





нею злочину53. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину.

Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпечності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення засуджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосовуються інші превентивні заходи.

Суспільна небезпечність особиформується найчастіше до моменту вчинення злочину. Це, звичайно, виявляється в антигромадській поведінці конкретної особи. Антисуспільна спрямованість особи проявляється в її аморальних вчинках, дисциплінарних, адміністративних та інших правопорушеннях, які ще не мають злочинного характеру, але при повторенні все більше набирають кримінальних рис і вказують на реальну можливість скоєння певною особою злочину54.

5.3. Основні кримінологічні ознаки особи злочинця

Особі злочинця притаманна система ознак, властивостей, рис, які визначають її як людину, що вчинила злочин. Будучи різновидом особи взагалі, особа злочинця має загальні ознаки (стать, вік, фах, освіта, соціальний стан, роль у суспільстві), а також властиві лише особі злочинця специфічні ознаки, що визначають і відображають характер і ступінь її суспільної небезпечності.

Вітчизняні кримінологи поділяють ці ознакина такі основні групи:

1)соціально-демографічні;

2)кримінально-правові;

53 Сахаров А. Б. Актуальнме вопросм учення о личности пре-
стущшка // Теоретические проблеми учення о личности преступ-
ника. -М., 1979. - С. 13.

54 Миллер А. И. Противоправное поведение несовершеннолет-
них (генезис и ранняя профилактика). - К., 1985. - С. 112.


3) соціальні ролі й статуси;

4)риси правової та моральної свідомості;

5)соціально-психологічні характеристики.

Ознаки, що характеризують особу злочинця, перебувають у взаємозв'язку та взаємозалежності. Так, соціально-демографічні ознаки особи значною мірою визначають її соціальні ролі й поряд з останніми є вирішальним фактором у формуванні моральних і психологічних характеристик особи. Низка ознак може мати альтернативний характер, тобто одночасно їх можна віднести до кількох груп (наприклад, освіта - соціально-демографічна ознака, водночас може вказувати на соціальну роль особи в суспільстві).

Комплексне вивчення особи злочинців не повинне обмежуватися встановленням окремих ознак, які часто поверхово характеризують особу, а має проводитися з необхідною глибиною у їх взаємодії, що є гарантією більш повного виявлення чинників генези особи злочинця з метою застосування адекватних заходів для її корекції і недопущення вчинення нею нових злочинів.

5.4. Соціально-демографічні ознаки особи злочинця



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Рецензенти | I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 1 страница | I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 2 страница | I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 3 страница | I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 4 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 2 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 3 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 4 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 5 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 6 страница |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати