Головна

I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 3 страница

Беккаріа розробив класифікацію злочинів, виходячи з об'єкта зазіхання, ступеня заподіюваної суспільної шкоди, навмисності чи ситуації, при якій вчиняється злочин, мотивації. Зокрема, виділені такі мотиви, як почуття безнадійності, убогість (до того ж



18 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 20.


19 Курс кримінології: Загальна частина: Підручник: У 2 кн. / За заг. ред. О. М. Джужи. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - С. 21


мотив справжньої убогості тонко відокремлюється від відчуття убогості при порівнянні з рівнем життя багатих людей) та дармоїдство.

2.9. Основні кримінологічні принципи Ч. Беккаріа

У своїй праці Чезаре Беккаріа систематизував філософсько-кримінологічні ідеї своїх попередників і надав їм форми правових принципів:

- краще запобігти злочинові, аніж карати;

- хочете запобігти злочинові? Зробіть так, щоб закони були ясними, простими, щоб уся сила нації була зосереджена на їхньому захисті;

- повинна бути домірність між злочинами й покараннями;

- єдиним і щирим мірилом злочинів є шкода, котру вони заподіюють нації;

- для досягнення мети покарання досить, щоб зло покарання перевищувало вигоду, що досягається злочином;

- ціль покарання полягає не в катуванні та мучінні люди-ни(...), ціль покарання полягає тільки в тому, щоб перешкодити винному знову принести шкоду суспільству й утримати інших від здійснення того ж;

- чим швидше настає покарання за злочин, тим воно ближче до нього, тим воно справедливіше, й корисніше;

- упевненість у неминучості хоча б і помірного покарання зробить завжди більше користі, ніж страх перед іншим, більш жорстоким, але супроводжуваний надією на безкарність;

- страта не може бути корисною, тому що вона подає людям приклад жорстокості...;

- право тлумачити закони не може належати суддям лише
тому, що вони не законодавці... Немає нічого небезпечнішого
за загальноприйняту аксіому, що варто керуватися духом
закону... Дух закону залежав би від гарної чи дурної логіки
судді, від гарного або дурного його тлумачення.

Ідеї Ч. Беккаріа мали величезний резонанс не тільки в науковому середовищі. Багато монархів намагалися реалізувати їх на практиці. Король Пруссії Фрідріх II дуже високо цінував ідеї Ч. Беккаріа та намагався втілити їх у життя у своєму


корол івстві. У визначеній мірі його ідеї були реалізовані у Французькому кримінальному кодексі 1791 р20.

2.10. Значення ідей Дж. Говарда в криміно
логії

Британець Джон Говард (1726-1790) дуже багато часу присвятив вивченню становища ув'язнених у в'язницях різних країн світу. У 1777 р. він видав основну працю свого життя "Стан в'язниць в Англії й Уельсі".

Джоїгу Говарду вдалося домогтися окремого утримання не тільки чоловіків і жінок, але й ізолювати неповнолітніх злочинців від дорослих та навіть розділити злочинців залежно від виду вчиненого злочиїгу. Його ідеї вплинули на світову практику тюремного ув'язнеш і я. Дж. Говард особисто сприяв поширенню гуманного та раціо-іііілі.ііоіо поводження з ув'язненими в різних державах.

Праці Дж. Говарда вплинули на гуманізацію системи покарання в усьому світі. Через кілька десятків років його ідеї перейняті в Американський континент, де було заведено розглядати в'язницю як своєрідний примусовий монастир. Подібно до ченців, злочинців утримували в одиночних камерах, які повинні були сприяти їхнім міркуванням про сенс життя. У1821 р. перевірили ефективність повної ізоляції як методу зміни поводження з ув'язненими, помістивши 80 чоловік у камери одиночного утримання. Через рік п'ять ув'язнених померли, один збожеволів, а кількість осіб з подавленою психікою була настільки великою, що губернатор помилував 26 осіб і наказав перевести інших на режим спільного утримання. Цікаво, що, за відгуками начальника в'язниці, не було жодного випадку виправлення21.

2.11. Теорія покарання Бентама

Англійський учений Бентам (1748-1832) розробив свою теорію покарання, що вплинула на розвиток науки про зло-

20 Ишнаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская гругша ИНФРА. М-НОРМА, 1997. - С. 22.

21 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-
ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 23.





чинність. Цей досвід він виклав у роботі "Паноптикум" - трактаті про раціональне облаштування в'язниць на засадах одиночного утримання та центрального нагляду з наявністю необхідних майстерень, шкіл, лікарень задля виправлення та перевиховання ув'язнених. Бентам сконструював ідеальну модель злочинця та процесу прийняття ним рішення перед вчиненням злочинного діяння. Той оцінює позитивні та негативні наслідки порушення закону й залежно від того, що злочин принесе більше - позитивного чи негативного, вирішує, вчинити його або не вчинити.

Бентам вивів низку принципів призначення покарання злочинцям:

- потрібно, щоб зло покарання перевершувало вигоду злочину;

- чим менша неминучість покарання, тим більшою повинна бути строгість його;

- чим тяжчий злочин, тим більше можна зважити на покарання жорстоке для подальшої надії запобігти злочинові;

- однакові покарання за однакові злочини не повинні бути, що накладаються на всіх злочинців без вилучення. Слід взяти до уваги обставини, що мають уплив на чутливість22.

2.12. Кримінологічні ідеї П. Фейєрбаха

Пауль Фейєрбах (1775-1833) - автор популярного в свій час підручника з кримінального права. П. Фейєрбах був одним із перших, хто почав відокремлювати з кримінального права в самостійні галузі пізнання філософію наказового права, кримінальну психологію, кримінальну політику, що може іа вважати початком відокремлення кримінології в самостійну науку.

Він розробив кримінально-правову теоріїо психічного примусу, чи психічного залякування, як мети покарання. Покарання П. Фейєрбах поділяв на дві групи: покарання погрожувальні та покарання заподіювані. Мета першого - запобігання злочинові за допомогою страху, мета інших - демонстрація дієвості закону. Тож спочатку відзначаємо лише ідеї загального запобігання,хоча


згодом, у трактаті про раціональну в'язницю Бентам досить чітко як уплив на злочинність визначив приватну превенцію перевиховання та виправлення злочинців у місцях позбавлення волі. В історію кримінології П. Фейєрбах увійшов і як автор двох оригінальних видань: "Дивні кримінальні судові справи" та "Опис дивних злочинів, виконаних по судових справах". У цих книгах учений приділив значну увагу аналізу причин злочинів і дослідженню особистості злочинця23.

2.13. Кримінологічні ідеї Г. Гегеля

Німецький філософ Георг Гегель (1770-1831) спробував розробити більш послідовну теорію злочину й покарання. П р ироду злочинності Г. Гегель вбачав у особливій сутності правових законів: "Існують закони двоїсті за сутністю роду: закони природи та закони права. Закони природи абсолютні й мають силу самі в собі... У природі найбільша істина полягає в тому, що закон існує. У законах права розпорядження має силу не тому, що воно існує, тож кожна людина вимагає, щоб воно відповідало його власному критерієві".

Абсолют, за Г. Гегелем, є Бог. Людство прагне вловити абсолютне право та відбити його в законах. Однак не завжди це відображення є адекватним. Кожна людина може мати власне уявлення про спр аведливість, може конструювати своє власне право норми поведінки, котрі вона вважає справедливими. Ці норми не завжди збігаються з усталеними в суспільстві правовими законами. І людина нерідко воліє орієнтуватися саме на власні норми, а не на державні закони. Ця ідея Г. Гегеля має дуже глибокий зміст: чим справедли-віїлі закони, чим більша кількість громадян визнає їх такими, тим менше є бажаючих їх порушувати, тим нижчий рівень злочинності. На жаль, не часто законодавець прагне втілити гегелівську позицію в життя - звідси й зростання ріїзня злочинності.

Аналізуючи феномен злочинності, Г. Гегель висловив низку цікавих думок про способи впливу на неї. Величезне значення він надавав розумності державного ладу. Дійсною Г. Гегель



22 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 27.


23 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 28-29.





визнає лише державу, в якій гармонійно переплітаються інтереси суспільства й окремої особистості.

Г. Гегель досить скептично оцінював практику поліцейської державності. Завдання поліції він убачав не в посиленому контролі за приватним життям. "Ціль поліцейського нагляду й опіки представити особі наявну можливість для досягнення індивідуальних цілей. Поліція повинна піклуватися про вуличне освітлення, будівництво мостів, установлення твердих цін на товари повсякденного вжитку, а також про здоров'я людей".

Досить цікаві думки Г. Гегель висловлював про боротьбу з корупцією: "В Афінах існував закон, що пропонував кожному громадянинові звітувати, на які засоби він живе; тепер же думають, що це нікого не стосується".

Ідеї Г. Гегеля справили величезний уплив на сучасників, поволі його теорія готувала серйозні зміни в практиці впливу на злочинність - її основний вектор був спрямований у майбутнє. У той же час концепції загальної та приватної превенцій, розроблені представниками класичного напрямку карного права, виявилися більш привабливими для європейського законодавця, та саме вони стали на тривалий період орієнтирами кримінально-правової практики24.

2.14. Значення класичного напрямку в кримінології

Роботи Ч. Беккаріа, Дж. Говарда, Бентама, П. Фейєрбаха та їхніх послідовників сформували класичний напрямок кримінального права. У межах цієї школи розвивались і кримінологічні ідеї, що органічно погоджувалися з кримінальним правом.

Природно, погляди класичного напрямку мали важливе значення для теорії кримінального права та практики його застосування. Однак вони містили в собі й багато плідних ідей, що стосуються основ кримінологічної науки. Насамперед, це висловлювання про запобігання злочинам як пріоритетної стратегії в боротьбі з ними. Уже тоді була сформульована думка, що "краще запобігти злочинові, аніж карати винних за вчинений злочин". Йшлося і про встановлення в суспільстві режиму


законності, захисту прав і свобод особи, освіченості населення тощо. Так, власне, і сформульовані тоді принципи кримінального права та процесу мали й мають кримінологічну значущість. Усе, що спрямовано на боротьбу зі злочинністю у відповідній інтерпретації, це кримінологічні знання.

До класичного напрямку надалі долучилися видатні юристи багатьох країн (у царській Росії Н. Таганцев, А. Кистяківский, Н. Сергієвський, Е. Немировський та ін.). Вони розглядали злочин і покарання з боку юридичної форми, користуючись юри-дико-догматичним методом, специфікою якого є нормативізм, тобто відрив досліджуваних явищ від реальної соціальної дійсності. Вони створили велике й точне вчення про злочин і покарання, однак воно не було пов'язане з об'єктивними соціально-економічними умовами життя та перетворилося на систему абстрактних логічних побудов.

Жодних спроб розкрити об'єктивні закономірності існування злочинності, встановити її справжні причини вони не зробили. Та й не могли цього зробити, позаяк бачили в злочині лише акт вільної соціально недетермінованої волі людини. Здійснення злочинів потрактовувалося переважно як зумовлене моральними пороками, злою волею окремих людей. Якщо це так, то питання про глибокі причини злочинності, природно, знімалося.

Через такі вихідні установки прихильники класичного напрямку не змогли пояснити значний ріст злочинності, що намітився в другій половині XIX ст., викликаний знеземелюван-ням селян, масовим їхнім відходом у міста, бурхливим розвитком капіталістичного виробництва, заснованого на важкій, виснажливій фізичній праці та твердій дисципліні, відсутністю нормальних матеріальних і побутових умов життя гнітючої більшості населення. Не могли вони запропонувати й конкретних, практично значущих заходів боротьби з цим соціальним злом. Були зігноровані також помітні досягнення природничих наук, які можна було використати для пояснення соціальних явищ, зокрема, злочинів. Усе це неминуче позначилося на авторитеті класичної школи та зумовило появу нових напрямків кримінологічних досліджень25.



24 Иншаков С. М. Зарубежная криминология. - М.: Издатель-ская группа ИНФРА. М - НОРМА, 1997. - С. 31-33.


25 Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. - X.: Право, 1998. - С. 47.





Недолік класичної школи полягає в тому, що в центрі обґрунтування кримінального покарання вона ставила злочин, а особу злочинця не лише відсувала на другий план, а й взагалі ігнорувала. Представники цієї школи вважали, що не повинно бути однакового покарання за два злочини, що завдали суспільству різної шкоди. Однак з цього твердження випливало, що в разі однакової кари за однаковий злочин однаковому покаранню повинні підлягати як дорослі, так і неповнолітні, як особа, що навмисно вчинила діяння, так і людина, котра вчинила таку ж дію у стані душевного хвилювання, як людина, що вперше вчинила злочин, так і рецидивіст26.

Представники класичної школи сформулювали систему каральних принципів, насамперед: незволікання з покаранням; подібності між природою злочину та покарання; невідворотності покарання.

Чезаре Беккаріа, безперечно, слід вважати кримінологом, а класичну школу кримінального права, відповідно, школою кримінології ще й тому, що кілька розділів праці "Про злочини і покарання" спеціально були присвячені запобіганню злочинам. Саме Ч. Беккаріа належать слова: "Краще запобігти злочинам, аніж за них карати". Найнадійнішим, але й найскладнішим і найважчим засобом запобігання злочинам він вважав удосконалене виховання27.

Ідеї класичної школи, безперечно, були плідними, але недооцінювали особливості особи у вчиненні злочину. Класична Іпкола спиралася тільки на "чистий розум" і майже не зважала на практику й фактичний матеріал про злочини та боротьбу з ними.

2.15. Позитивістський напрямок у кримінолога

До передумов виникнення позитивістського періоду належать, з одного боку, значне поширення злочинності в середині

26 Александров Ю. В., Гель А. П., Семаков Г. С. Кримінологія:
Курс лекцій. - К.: МАУП, 2002. - С. 14.

27 Криминология: Учебник для юридических вузов / Под ред.
проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.:
Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 18.


XIX ст., що позначилося на європейському суспільстві, а з другого, -стрімкий розвиток природничих і гуманітарних наук. У науки, що вивчали особу, почали впроваджуватися прийоми з точних дисциплін, це зумовило виникнення антропології, соціології та статистики.

Методологічною основою кримінологічних учень позитивістського періоду була філософія позитивізму, що виникла в першій третині XIX ст. і намагалася зібрати позитивний, кількісно визначений матеріал про різні аспекти життя суспільства. Своєю назвою ця школа вказує на бажання замінити абстрактні та філософські роздуми юридичними висновками і спостереженнями, що ґрунтуються на серйозних доказах. Від концепції вільної волі класичного напрямку позитивістська школа переходить до "причиновості" злочину.

Від науки класичного періоду позитивістська кримінологія відрізнялася широким застосуванням статистичних та інших фактичних даних про вчинені злочини.

Позитивістська кримінологія розвивалась у двох основних напрямах - біологічному та соціологічному. Незважаючи на суттєву відмінність поглядів крайніх представників цих напрямів, межа між ними з часом дещо розмилась і відбулося взаємне проникнення, що проявилося, зокрема, у появі психологічних теорій кримінології.

2.16. Засновник біологічного напрямку в кримінології Ч. Ломброзо

Засновником позитивізму в кримінології взагалі та біологічному напрямку, зокрема, є Чезаре Ломброзо (1835-1909), який у 1876 р. надрукував свою працю "Злочинна людина". Ч. Ломброзо під час своїх спостережень дійшов висновку, що злочинна поведінка причиново зумовлена, що типового злочинця можна ідентифікувати за безпосередніми фізичними характеристиками, такими, наприклад, як скошене чоло, витягнуті чи, навпаки, нерозвинуті вуха, масивне підборіддя, зморшки на обличчі, великі надбровні дуги, глибоко посаджені очі тощо. Він розробив класифікацію злочинців:

- природжені злочинці;

- душевнохворі злочинці;





- злочинці за пристрастю, до яких належать і політичні маніяки;

-випадкові злочинці29.

За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених -це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопорушники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів.

Теорія Ч. Ломброзо не витримала перевірки часом, але її об'єктивний підхід і наукові засоби поклали початок застосуванню більш точних методів у кримінології. Пізніше він переглянув свою теорію й включив у причинове пояснення злочинності соціальний та економічний фактори й навколишнє середовище індивіда.

2.17. Послідовники ідей Ч. Ломброзо -Е. Феррі та Р. Гарофало

Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні положення уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало.

Енріко Феррі(1856-1928), який надрукував свою працю "Теорія неосудності і заперечення вільної волі", заперечував вільну волю та підтримував теорію причиновості. Е. Феррі розрізняв три види факторів схильності до злочинів: антропологічні (фізична будова тіла, психічний стан, особливості статі, віку, сімейного становища, виховання, освіти); фізичні (клімат, особливості ґрунту, температуру повітря, сезонні коливання); соціальні (щільність населення, мораль, релігію, стан промисловості, політичний устрій тощо).

Біологічні причини він поєднав із соціальними, економічними та політичними факторами. Вважав, що держава має стати тим основним інструментом, за допомогою якого можна досягти поліпшення умов життя людей30.

29 Кримінологія і профілактика злочинів: Курс лекцій у 2-х кн.
Загальна частина /Александров Ю. В., Гаврилишин А. П., Лихолоб В. Г.
та ін. - К.: Українська академія внутрішніх справ, 1996. - С. 158-160.

30 В. Фокс Введение в криминологию. / Под ред. и со вступитель-
ной статьей проф. Б. С. Никифорова, к. ю. н. В. М. Когана. - М.:
Прогресе, 1980. - С. 54-55.


Рафаель Гарофало(1852-1934), учень Ч. Ломброзо, вважав, що злочин - це аморальний вчинок, який завдає збитків суспільству. Підтримував психологізм у поясненні злочинності. Р. Гарофало сформулював правила адаптації та усунення тих, хто не може пристосуватися до умов соціально-природної селекції, та пропонував:

- позбавляти життя осіб, чиї злочинні дії випливають з неусуну-тих психічних аномалій, що роблять їх нездатними до життя в суспільстві;

- частково усувати чи піддавати тривалому ув'язненню тих, хто віддає перевагу бродячому (кочовому) способові життя;

- примусово виправляти осіб, у яких недостатньо розвинуті альтруїстичні почуття чи які скоїли злочин за надзвичайного збігу обставин.

2.18. Виникнення соціологічного напрямку в кримінології

Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочинності. Спочатку він мав характер стихійного протесту гнітючої більшості криміналістці проти такого підходу до цієї проблеми, а з часом набув характеру різкої критики деяких положень антропологів. Після з'їзду Міжнародної спілки криміналістів у 1889 р. цей напрямок оформився організаційно й загалом концептуально. Для нього було характерне сполучення кримінально-правової доктрини та соціологічного бачення злочинності31.

Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин злочинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що кореняться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під упливом несприятливого середовища.

Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.

31 Даньшин И. Н. Введение в криминологическую науку. - X.: Право, 1998. - С. 51.





2.19. Теорія соціальної дезорганізації

Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія32.

Еміль Дюркгейм(1858-1917) стверджував, що на індивіда впливають "соціальні фактори", до яких належать зовнішні щодо нього образи мислення, дій. Учений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а становлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям правила поведінки.

Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаманний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що більшість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо позитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспільної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згуртованість людей послаблюється та суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюркгейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та суспільство на деякий час втрачає вплив на людину.

Роберт Мертону 1938 р. опублікував статтю під назвою "Соціальна структура та аномія", в якій доповнив вчення Е. Дюрк-гейма тезою про те, що причиною анолмїможе бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встановлені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має

32 Криминология. Учебник для юридических вузов /Под редакцией проф. В. Н. Бурлакова, проф., академика В. П. Сальникова. - СПб.: Санкт-Петербургская академия МВД России, 1998. - С. 21-26.


можливості отримати цігблага за усталеними правилами, намагається їх отримати без правил.

Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху -порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після "ідеального" виховання, потрапляє в "доросле" життя й зазнає розчарування.

2.20. Теорія диференціального зв'язку

Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо,упраці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та наслідування. Обидві його праці "Закони спадкоємства" й "Філософія покарання" (1890 р.) були надруковані в Парижі. Злочинців він називав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.

Власне теорію диференціального зв'язку сформулював американський учений Едвін Сатерленд(1883-1950) у праці "Принципи кримінології". Теорія диференцшованих асоціацій полягає в тому, що особа засвоює злочинну поведінку не тому, що має до цього схильність, а тому що бачить більше прикладів кримшаль-ної поведінки. Відтак вона запозичує негативні моделі поведінки. Якби неповнолітній з дитинства мав інше коло спілкування, він став би іншою особою. Злочинні погляди та навички засвоюються дитиною здебільшого при безпосередньому неформальному спілкуванні (цьому також сприяє виховання в школі, відсутність психологічного контакту з батьками тощо).

Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована





на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній поведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів. Навчання злочинній поведінці не відрізняється від звичайного навчання. Теорія диференціального зв'язку високо оцінюється у світовій, а особливо в американській кримінології. Водночас розглядувана теорія не позбавлена недоліків. Ґрунтуючись на положеннях цієї теорії, неможливо пояснити, чому окремі люди, котрі все життя прожили серед злочинців, ніколи не вчинили злочину та, навпаки, людина із законослухняного середовища вчиняє злочин. Теза про навчання злочинній поведінці не застосовна до ситуативних злочинців. Теорія диференціального зв'язку не бере до уваги індивідуальних особливостей особи та притаманну їй вибірковість поведінки.

2.21. Психологічні підходи до причин злочинності

У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особі злочинця. Одночасно низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, зокрема й математичними, методиками, що призводить до "психології без душі".

Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.

Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобігання


злочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небезпечного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель.Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією.

Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.

Небезпечний стан діагностують спеціалісти. При цьому важливу роль відіграє порівняння результатів дослідження особи з даними ситуації, в якій вона перебуває. При оцінюванні ситуації беруть до уваги, зокрема, матеріальні умови, вплив з боку оточення, наявність психотравмувальних факторів та ін. Діагноз визначає суворо індивідуальні профілактичні заходи.

Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій. На базі стаціонарів подається практична допомога з метою подолання небезпечного кризового стану як особам, які утримуються в місцях позбавлення волі, так і тим, хто перебуває на волі. На кримінологічну експертизу у формі прогнозу іїщивідуальної поведінки людини зважають при визначенні покарання за вчинений злочин, а також при вирішенні питання про звільнення від покарання.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

Рецензенти | I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 1 страница | I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 5 страница | I бігання злочинам, пов'язаним із незаконним обігом 6 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 1 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 2 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 3 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 4 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 5 страница | Соціально-демографічні ознаки особи злочинця 6 страница |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати