Головна

Прогнозування науково-технічного розвитку

  1.  AFTER-POSTMODERNISM - сучасна (пізня) версія розвитку постмодерністської філософії-на відміну від постмодерністської класики деконструктивізму
  2.  ComNews Review: результати розвитку російського ринку мобільного інтернету за підсумками 2009 р
  3.  I.1. Аналіз досвіду реалізації державної молодіжної політики в Російській Федерації. Етапи розвитку державної молодіжної політики, проблеми, тенденції
  4.  I.1. Періоди розвитку римського права
  5.  I.III. Історія розвитку структурної геології
  6.  II. Внутрішні чинники розвитку виробничої мікросистеми
  7.  II. ІННОВІРОВАНІЕ НАВЧАННЯ - ТЕХНОЛОГІЯ саморозвитку СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ СЕРЕДОВИЩА

У другій половині 60-х років важливим стимулом активізації досліджень науково-технічного прогресу з'явилися плани реформування господарського механізму СРСР, які були пов'язані з ім'ям А. М. Косигіна. Ще раніше Косигін звертав увагу на перспективу зміни співвідношень між наукою, технікою і виробництвом, при якому розвиток виробництва має випереджатися розвитком техніки, а розвиток техніки - розвитком науки[124]. У цьому контексті в 1966 р В. М. Глушковим та Г. С. Поспєлов була висловлена ??ідея створення комплексної моделі для прогнозування економіки, науково-технічного прогресу та інших соціально-значущих чинників[125]. Суть моделі полягала в тому, що цілі і доктрини держави визначають потреби країни в розвитку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Ті в свою чергу базуються на перспективах, стані і успіхи фундаментальних і прикладних наук, а також технічний потенціал. Глушков і Поспєлов вважали, що така модель повинна бути включена в «людино-машинну систему» ??- Загальнодержавну автоматизовану систему управління (ЗДАС), що дозволяє за допомогою ЕОМ робити прогнози ситуацій на 5-10 років. Модель повинна була функціонувати при наявності системи груп експертів різних дисциплінарних напрямків і бути основною ланкою при підготовці політичних рішень. Однак незважаючи на позитивну реакцію А. М. Косигіна і Д. Ф. Устинова, проект ЗДАС, реалізація якого була розрахована на 20 років і вимагала величезних капіталовкладень, не знайшов підтримки в Політбюро ЦК КПРС.

Слід зазначити, що в поданні академіка В. М. Глушкова використання такої моделі повинно було вийти за рамки оптимізації управління народногосподарським комплексом в умовах «реального соціалізму». За спогадами Н. Н. Моісеєва, мова по суті йшла про конвергенції соціально-економічних систем, мотором якої має виступити розвиток науки і техніки, а механізмом - пропонована система програмного керування[126]. Правда, висловлювалися ці ідеї найчастіше в кулуарах закритих нарад. Але очевидно, що ці пропозиції в якійсь мірі відобразили тенденцію, більш яскравими проявами якої стали «Цивілізація на роздоріжжі» і перші публічні політичні заяви А. Д. Сахарова.

Незважаючи на невдачу найбільш масштабного проекту В. М. Глушкова і Г. Н. Поспєлова, сама їх ініціатива, а також роботи Г. М. Доброва, А. А. Зворикіна, М. К. Петрова, С. Р. МіКулінсьКого і ін . сприяли зростанню інтересу до прогнозування науки і техніки, активізації досліджень в області історії та соціології науки. Зокрема, Г. М. Добров у своїй книзі «Наука про науку»[127] основну увагу приділив аналізу науки як інформаційної системи та можливостям вирішення практичних завдань прогнозування, планування і управління в сфері науки. Згідно Доброву, на основі логіки, історії науки та інформатики може бути розроблена загальна методологічна основа науковедения.

Необхідність середньо- і довгострокових науково-технічних прогнозів отримала офіційне визнання в постанові ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР «Про заходи щодо підвищення якості роботи наукових організацій і прискоренню використання в народному господарстві досягнень науки і техніки» (жовтень 1968 р.) Практично з кінця 60-х років науково-технічне прогнозування отримує досить широке поширення в СРСР та інших країнах-членах РЕВ; перші кроки робить і соціальне прогнозування. Парадокс ситуації полягав, проте, в тому, що комплексний науковий прогноз неминуче вступав у суперечність з ідеологемами «розвиненого соціалізму». Результатом цієї колізії стала своєрідна імітація прогнозування. Як зазначає І. В. Бестужев-Лада, «в 1967-1991 рр. в СРСР з'явилося понад півтисячі монографій і кілька тисяч статей, в яких детально описувалося, як прогнозувати, але не містилося ніяких конкретних прогнозів, тим більше технологічних. У секретних документах для суто службового користування ми бачимо лише більш-менш грубу підробку прогнозування. Соціальне прогнозування тим більше не складало в цьому ряду виключення. Навіть роботи, виконані в парадигмі технологічного прогнозування, зводили експлораторного підхід до набору соціальних проблем, начебто переборних і подоланих, а аж ніяк не виводяться на скільки-небудь віддалену перспективу. Нормативний же підхід повністю тонув в догмах 'наукового комунізму' »[128].

Ситуація істотно не змінилася з початком робіт в рамках «Комплексної програми науково-технічного прогресу» (1972), координацію яких здійснював Інститут народногосподарського прогнозування. В цілому для здійснення робіт за цією програмою в АН СРСР і ДКНТ до 1976 року було створено понад 30 експертних груп за різними напрямками прогнозування науково-технічного прогресу. Одна з них працювала у напрямку «Соціальні наслідки сучасної науково-технічної революції», причому в її склад були включені філософи, економісти, фахівці з великим системам і програмним методам управління, соціологи, фахівці з міжнародних відносин[129]. Однак облік більш широкого спектру наслідків і аналіз альтернативних варіантів вирішення проблем не стали чимось більшим, ніж обережною тенденцією в роботі ряду дослідницьких інститутів СРСР і інших соціалістичних країн.

Так, наприклад, оцінка характеризувалася як одного з елементів процесу аналітичного дослідження різних альтернатив в розвитку виробництва і господарського механізму і вибору з них раціональних варіантів[130]. Разом з тим передбачалося, що при відповідній налагодженні соціалістичного господарського механізму можна усунути або згладити виникаючі в процесі економічного та науково-технічного розвитку протиріччя, а також різноспрямованість вимог, які виступають в якості критеріїв оцінки. Основоположним при цьому має бути плановий початок, а при аналізі господарського механізму слід «йти зверху вниз - від центральних органів управління до виробництва»[131]. Однак якщо чітко дотримуватися цього підходу, то ідеальна модель планування повинна виключати оцінку побічних непередбачених наслідків - такі розглядаються лише як флуктуації, шлюб в процесі планування. Предметом оцінки тоді перш за все виявляється економічна ефективність.

Варто відзначити, що з подібною логіки виходили багато авторів, які прагнули дати теоретичне обгрунтування прогнозування в умовах централізованої планової системи економіки. Наприклад, В. І. Максименко та Д. Ертель писали: «Прогнозування являє собою ітеративний процес суміщення потреб і можливостей, але первинними є потреби, яким в цьому діалектичному єдності належить активна роль. ... Прогноз науково-технічного прогресу як єдина науково-технічна концепція отримує повне обгрунтування тільки в тому випадку, коли перед його розробкою були сформульовані політичні, соціально-економічні вимоги як до окремих напрямів, так і в цілому до науково-технічному прогресу як системі ». Якщо при цьому прогноз ототожнювати з плануванням, то пріоритет буде віддаватися чи не потреби, а можливостям[132]. Інакше кажучи, в тих випадках, коли виникала необхідність перейти від дескриптивних прогнозу і оцінки до нормативних суджень, на перший план виходили політичні та ідеологічні підстави. Власне кажучи, саме в цьому, а також в інституційній структурі полягала основна причина низької ефективності прогностичної діяльності: планують органи найчастіше ігнорували «сторонні» аналітичні матеріали, орієнтуючись на власні джерела інформації і обслуговування вищих партійно-ідеологічних інстанцій, за якими завжди залишалося останнє слово .

Разом з тим не можна недооцінювати роботу таких інститутів як Інститут наукової інформації з суспільних наук (ІНІСН), Всесоюзний інститут науково-технічної інформації (ВІНІТІ), Всесоюзний науково-дослідний інститут системних досліджень (ВНИИС) або Міжнародний науково-дослідний інститут проблем управління (МНИИПУ)[133], Які накопичували і аналізували великий обсяг інформації про закордонний досвід прогнозування і оцінки наслідків науково-технічного розвитку, а також вели оригінальні дослідження в таких областях як теорія прийняття рішень, багатокритеріальна оцінка альтернатив, методи планування науково-технічної діяльності.




 Наслідки техніки в контексті традиційної китайської культури |  Наслідки технічної діяльності в європейській античної та середньовічної культури |  Формування передумов переходу до техногенної цивілізації в епоху Відродження і Реформації |  Становлення техногенної цивілізації |  Соціально-філософська рефлексія наслідків розвитку науки і техніки в 19 - початку 20 ст. |  Техніка в епоху світових воєн: від технологічного песимізму до постановки задачі контролю науково-технічного розвитку |  Дискусії з проблем навколишнього середовища, світових ресурсів і характер економічного зростання в 60-70-і роки. «Межі зростання». |  Розробка концепції оцінки техніки в США |  Бюро по оцінці техніки при Конгресі США (1972-1995) |  Оцінка техніки в країнах Європейського Союзу |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати