На головну

Матеріальна відповідальність

  1.  VII. відповідальність
  2.  VII. відповідальність
  3.  VII. відповідальність
  4.  адміністративна відповідальність
  5.  адміністративна відповідальність
  6.  адміністративна відповідальність
  7.  адміністративна відповідальність

Матеріальна відповідальність робітників і службовців регламентується ст. 130-138 КЗпП України та іншими нормативними актами, які стосуються цієї відповідальності у трудових відносинах.

Спільними підставами покладання матеріальної відповідальності на працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вина працівника (у формі умислу або необережності), протиправні дії (бездіяльність) працівника, а також наявність причинного зв'язку між винними і протиправними діями (бездіяльністю) працівника і заподіяною шкодою. На працівника може бути покладена матеріальна відповідальність за наявності всіх перерахованих умов; відсутність хоча б одного з них виключає матеріальну відповідальність працівника.

Залучення працівника до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності за дії, якими завдано збитків, не звільняє його від матеріальної відповідальності.

Законодавство передбачає різні види матеріальної відповідальності в залежності від того, чи є в діях працівника, якими порушені правила охорони праці, ознаки кримінального злочину чи ні. При наявності в його діях ознак злочину на працівника може бути в силу п. 3 ст. 134 КЗпП України покладено повну матеріальну відповідальність, а при відсутності таких ознак на працівника покладається обмежена відповідальність в межах його середнього місячного заробітку.

У той же час за правилами ст. 16 Кримінального кодексу (КК) України та ст. 444, 445 Цивільного кодексу (ЦК) України працівник звільняється як від кримінальної, так і від матеріальної відповідальності, якщо їм завдано збитків в стані крайньої необхідності або ж в стані необхідної оборони.

Таким чином, перш, ніж визначитися у вигляді і межах матеріальної відповідальності, слід встановити, чи є в діях працівника, якими завдано збитків, ознаки кримінального злочину, або ж він діяв в стані крайньої необхідності або необхідної оборони.

Особливі правила покладання матеріальної відповідальності передбачає ст. 450 ГК України, коли шкода заподіяна джерелом підвищеної небезпеки - організаціями, громадянами, діяльність яких пов'язана з транспортними засобами, механізмами, промисловими підприємствами, будівництвом і т. П. Зазначені особи несуть відповідальність у всіх випадках, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Таким чином, власник джерела підвищеної небезпеки (завод, автопідприємство, будівництво і т. П.) Несе матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну цим джерелом, незалежно від наявності вини, якщо не доведе, що шкода заподіяна внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого. А працівник цього підприємства (водій, будівельник, працівник, який обслуговує механізми і т. Д.) Несе матеріальну відповідальність на підставі ст. 130-137 КЗпП України лише за наявності вини в діях працівника, заподіяних власнику або уповноваженому ним органу, в порядку регресу.

Суттєве значення має загальний обсяг і розмір збитків у зв'язку з порушенням вимог з охорони праці. Цей збиток може складатися із сум, виплачених потерпілим на відшкодування втраченого заробітку, одноразової допомоги, додаткових витрат на лікування, протезування і т. П., Коли потерпілий залишився живим, а також сум, витрачених на поховання у разі смерті потерпілого, виплачених сум одноразової допомоги на сім'ю і на утриманців. Крім того, до суми збитку, заподіяного порушенням законодавства про охорону праці, відносяться суми, виплачені добровільно або стягнуті судовим рішенням в порядку відшкодування моральної шкоди (ст. 12 Закону України «Про охорону праці»). Відшкодування моральної шкоди можливе і при відсутності даних про втрату потерпілим професійної працездатності.

До збитку в зв'язку з порушенням законодавства про охорону праці, крім вищезазначених виплат, пов'язаних з травмованому або смертю працівника, відноситься також збиток, заподіяний:

знищенням майна, обладнання, будівель власника внаслідок вибуху, пожежі, руйнування;

псуванням матеріалів, напівфабрикатів, готових виробів, обладнання;

виплатами сум страхувальникам у зв'язку з пошкодженням чи знищенням застрахованого майна;

виплатами штрафних санкцій за договорами поставки за порушення термінів поставки;

оплатою праці експертних комісій, установ, призначених слідчими та судовими органами при проведенні розслідування кримінальної справи та її розгляду в судах, а також іншим збитком.

Матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну власнику неправомочними діями осіб, які перебувають з ним у трудових відносинах, регулюється трудовим законодавством, і вона суттєво відрізняється від цивільно-правової відповідальності при договірних і в НЕ договірних відносинах (глави 18 і 40 ЦК України).

Так, якщо відповідно до норм трудового законодавства може наступити як повна, так і обмежена матеріальна відповідальність, то цивільно-правові відносини передбачають лише повну матеріальну відповідальність або в межах, позначених договором (угодою).

Загальний розмір шкоди, заподіяної власнику, як зазначено в п. 15 постанови пленуму Верховного Суду України від 15 грудня 1992 № 14 «Про службової практику у справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», визначається відповідно до ст. 135 КЗпП України з урахуванням чинного законодавства про ціни і ціноутворення, виходячи з вартості цінностей на день виявлення шкоди, а в разі зміни цін - виходячи з цін, діючих на день прийняття рішення про відшкодування шкоди.

Повна матеріальна відповідальність працівника передбачена статтею 134 КЗпП України та у випадках, зокрема, заподіяння шкоди в нетверезому стані (п. 4), при умисному знищенні, псуванні матеріалів, виробів, інструментів, вимірювальних приладів, спецодягу та інших предметів, виданих працівникові в користування (п. 5), коли шкоди завдано не при виконанні своїх трудових обов'язків (п. 7).

Стаття 188 КЗпП України встановила, що трудовий договір, як правило, укладається з особами, які досягли шістнадцяти років, а у виняткових випадках можуть прийматися на роботу особи, які досягли п'ятнадцяти, а учні загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої праці у вільний від навчання час - чотирнадцяти років, за згодою одного з батьків або особи, що їх замінює.

Чинне трудове законодавство не передбачає будь-яких винятків в питанні покладання на них матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну ними під час виконання трудових обов'язків, у тому числі і внаслідок порушення правил охорони праці.

Таким чином, зазначені неповнолітні особи є повноправною стороною трудового договору і повинні нести майнову відповідальність за шкоду, заподіяну з їх вини, нарівні з усіма робітниками і службовцями, тобто без залучення до процесу відшкодування шкоди їх батьків (опікунів) або осіб, які їх замінюють.

Законодавство передбачає певний порядок, способи і терміни відшкодування матеріальних збитків.

Так, ст. 130 КЗпП України встановлено, що особа. Що заподіяло шкоду підприємству під час виконання трудових обов'язків, може добровільно відшкодувати збиток шляхом передачі рівноцінного майна або полагодити пошкоджене майно за згодою на це власника.

У тому випадку, коли працівник добровільно не бажає відшкодувати збитки, збиток, який не перевищує середнього місячного заробітку працівника, віднімається з його заробітної плати за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, виданим пізніше двох тижнів з дня виявлення шкоди, з обов'язковим повідомленням про це працівника. Таке розпорядження може виконуватися не раніше семи днів з дня повідомлення про нього.

В інших випадках, а також в разі незгоди працівника на утримання сум розпорядженням власника покриття шкоди провадиться шляхом подання власником позову до районного (міського) суду протягом одного року з дня виявлення шкоди. А в разі віднімання суми з заробітної плати без згоди працівника останній має право у тримісячний термін звернутися в комісію по трудових спорах (КТС) з вимогою про повернення утриманих сум (у разі відсутності на підприємстві КТС - безпосередньо в суд). Якщо працівник не погодиться з рішенням КТС, він має право в десятиденний термін звернутися з позовом до суду (ст. 228 КЗпП).




 Гарантії прав громадян на охорону праці |  Охорона праці жінок |  Охорона праці неповнолітніх |  Охорона праці інвалідів |  Органи державного нагляду за охороною праці |  Державного нагляду за охороною праці |  Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці |  Уповноважені трудових колективів з питань охорони праці |  За дотриманням законодавства про охорону праці |  дисциплінарна відповідальність |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати