Головна

Процес виховання військовослужбовців та його основні компоненти.

  1. Case study: «глубинная» технология получения информации о латентных процессах на социальных объектах
  2. D.4 Процесс разработки и поддержания расширения областей приложения
  3. I. Физические процессы
  4. II. Порядок ПРОВЕДЕНИЯ идентификации ПОТЕНЦИАЛЬНО ВРЕДНЫХ И (ИЛИ) ОПАСНЫХ ФАКТОРОВ ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ СРЕДЫ И ТРУДОВОГО ПРОЦЕССА
  5. III. ПОРЯДОК ПРОВЕДЕНИЯ ИССЛЕДОВАНИЙ (ИСПЫТАНИЙ) И ИЗМЕРЕНИЙ ИДЕНТИФИЦИРОВАННЫХ ПОТЕНЦИАЛЬНО ВРЕДНЫХ И (или) ОПАСНЫХ ФАКТОРОВ ПРОИЗВОДСТВЕННОЙ СРЕДЫ И ТРУДОВОГО ПРОЦЕССА
  6. III. Принципы, утверждающие реализацию в процессе обучения закономерностей познавательной деятельности учащихся
  7. V. ПРЕДУПРЕЖДЕНИЕ НАРУШЕНИЙ ПРОЦЕССА СОЦИАЛИЗАЦИИ НЕСОВЕРШЕННОЛЕТНИХ В СЕМЬЯХ ГРУППЫ РИСКА

Процес виховання військовослужбовців – це динамічне складне явище, яке здійснюється на основі цілеспрямованого і організованого впливу на розум, почуття, волю воїна з метою формування всебічно і гармонійно розвиненої його особистості.

Специфічним для процесу виховання військовослужбовців Збройних сил України є: а) двосторонність; б) неперервність і тривалість; в) багатогранність завдань і різноманітність змісту; г) залежність від специфіки військово-професійних завдань і необхідності формування громадянина України; д) багатство форм, методів і засобів виховного впливу; е) поступове виявлення результатів виховних впливів.

Безумовно, з цих специфічних властивостей витікають основні ознаки процесу виховання військовослужбовців: системність, цілісність, комплексність, планомірність, націленість на конкретний практичний результат, неперервність, тривалість і організованість. Глибоке і правильне їх розуміння сприяє якісний організації та ефективному проведенню цього цілеспрямованого, складного, різнопланового і змістовного військово-педагогічного явища. Охарактеризуємо деякі ці ознаки.

Виховний процес у Збройних силах України представляє струнку систему, яка складається з певних елементів (компонентів виховного процесу), має структурні складові, виходячи з його функцій. При цьому мається на увазі не проста система, а така, яка має тенденцію до постійного саморозвитку і самовдосконалення. Це пов’язано з тим, що її центральними постатями є особистості зі всіма своїми проблемами, життєвим досвідом, смислоутворюючими настановами. Ця система створена для людей та існує і здійснюється дякуючи їм. Отже, процес виховання – це система, що складається з цілісної множини сукупності її основних складових, що створює певну модель виховання військовослужбовців. Вона складається з великої кількості взаємопов’язаних елементів: мети, змісту, прийомів, способів і засобів виховної взаємодії суб’єктів і об’єктів виховання, форми та специфіки їх взаємодії, його результатів, різних форм взаємодії цих складових тощо. Системоутворюючими поняттями виховного процесу як системи є мета виховання, виховні впливи та результат. Змінними складовими цієї системи є засоби управління. Це – зміст виховання, методи виховання, матеріально-технічні засоби, організаційні форми виховання військовослужбовців.

Всі ці елементи створюють цілісність і діють у комплексі. Цілісність і комплексність являються закономірними властивостями виховного процесу у Збройних силах України. Вони об’єктивно існують настільки, наскільки суспільство має потребу захисниках Вітчизни. Звідси об’єктивно існує єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців, єдність свідомості та поведінки, єдність змістовної і процесуальної сторони цього процесу, всебічний розвиток особистості військовослужбовця у цьому процесі та формування громадянина України

Також характер майбутньої діяльності військовослужбовців на сучасному полі передбачають необхідність комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і властивостей захисника Батьківщини. У зв’язку з цим комплексність цього процесу виражається також у характері бойової підготовки та виховних заходів у військових підрозділах та частинах.

Комплексність військово-професійних знань, навичок, вмінь і високих морально-бойових і громадянських якостей захисника Батьківщини безпосередньо пов’язано з кінцевим показником військово-педагогічного процесу – оціночно-результативним компонентом. Умови сучасної війни накладають на психіку людини надзвичайно великі навантаження. Тому виховання воїнів спрямовано на отримання конкретного практичного результату у комплексі, узгодження рівня теоретичних знань та практичних навичок і вмінь, формування наукового світогляду, міцних переконань, морально-психічної стійкості та готовності до виконання складних завдань сучасного бою.

Різноманітний характер цієї підготовки, її фундаментальна і військово-практична спрямованість передбачають чітку організацію, планомірність, неперервність і тривалість виховного процесу. Наявності цих ознак виховання також диктують складність сучасної бойової техніки та зброї, колективний характер їх застосування, скорочення строків служби військовослужбовців строкової служби, особливості та психологічний зміст сучасної війни.

Всю цю роботу організує і здійснює суб’єкт виховання, який є основною фігурою виховного процесу. «У вихованні все має грунтуватися на особі вихователя, тому що виховна сила виливається тільки з живого джерела людської особистості. Ніякі статути і програми, ніякий штучний організм закладу, як би хитро не було придумано, не може замінити особистості в справі виховання… без особистого безпосереднього впливу вихователя на вихованця справжнє виховання, що проникає характер, неможливе. Тільки особистість може впливати на розвиток і визначення особистості, тільки характером можна формувати характер. Причини такого морального магнетизування приховані глибоко в природі людини», - підкреслював К. Д. Ушинський. Суб’єктами виховання у Збройних силах України є командири (начальники) всіх рівнів, військові колективи, суспільні інститути, сім’ї військовослужбовців та ін. Основну роль серед них виконують командири (начальники), вони являються безпосередніми організаторами та учасниками виховного процесу.

До основних функцій вихователя (суб‘єкта виховання) належать:

організаційно-мотиваційна – забезпечує усвідомлення вихователями сутності процесу виховання військовослужбовців та власного місця у ньому, цілеспрямоване планування виховної роботи та її змістовну реалізацію, формування у вихованців мотивації вдосконалення і самовдосконалення, творче залучення всіх військовослужбовців до цього складного соціально-педагогічного явища;

мобілізаційна – забезпечує формування і розвиток у об’єктів виховання настанови на творче самовдосконалення, на постійний розвиток позитивних якостей та нівелювання негативних, на творче опанування бойовою майстерністю і якісне виконання функціональних обов’язків;

формуючо-розвиваюча – основна, базова функція, сутність якої полягає у формуванні та постійному вдосконаленні у об’єктів навчання соціально-ціннісних якостей, забезпеченні гармонійного розвитку особистості військовослужбовця – захисника Батьківщини та ефективної самореалізації його творчого потенціалу у військовій службі;

інформаційно-комунікативна – полягає у активному цілеспрямованому впливі на свідомість, підсвідомість, емоційно-почуттєву, вольову сферу особистості військовослужбовця, формуванні високої культури спілкування і військового етикету, правил повсякденної поведінки, розвитку соціально значимих цінностей серед військовослужбовців;

профілактично-перевиховна – полягає у прогнозуванні, попередженні та ліквідуванні негативних проявів поведінки, психолого-педагогічному попереджанні девіантної поведінки, подоланні та усуненні негативних рис і якостей характеру військовослужбовців, цілеспрямованому формуванні мотивації до постійного самовдосконалення і ліквідування негативних рис характеру;

оціночно-контрольна – полягає у контролі, перевірці та оцінці результатів процесу виховання військовослужбовців і внесення в нього відповідних змін і корегувань.

Характер і ефективність реалізації цих функцій суб’єктами виховання, безумовно, залежать від їх ініціативності, сумлінності, творчості, педагогічної майстерності та, водночас, формує позитивне ставлення вихованців як до загального процесу виховання, так і до власного самовдосконалення і військової служби.

Об’єктами виховання є усі військовослужбовці, військові колективи, сім‘ї військовослужбовців, службовці Збройних сил України. У традиційній педагогіці існує жорстка ланка – суб’єктно-об’єктні взаємини у виховному процесі. Жорсткий характер цих взаємин, враховуючи специфіку Збройних сил та характер завдань, які вони виконують, можна, у певній мірі, пояснити, але, виходячи з гуманістичних основ сучасної педагогіки, важко обгрунтувати. Тут необхідно мати на увазі ряд обставин, які мають суттєвий вплив як на специфіку діяльності будь-якої особистості, так і всього військово-педагогічного процесу. Що мається на увазі? По-перше, особистість – це не пластилін, з якого можна ліпити все, що угодно вихователю, тому що особистість – це, з одного боку, активна істота з власними життєвими настановами, світоглядом, життєвим досвідом, індивідуально-психічними особливостями, конкретними життєвими орієнтирами та планами, а з іншої - гуманістична педагогіка і педагогіка співробітництва передбачають активну участь кожної людини у власному формуванні, становленні та розвитку, дають їй можливість вибрати свій власний життєвий шлях згідно внутрішніми намаганнями та настановами, грунтуються на повазі її загальнолюдських цінностей і внутрішньої свободи та ін. А парна педагогіка обмежує власну свободу вихованця, формує стереотипних особистостей, придушує творчу особистість.

Тобто традиційна педагогіка, по-перше, обмежує і придушує творчу самостійність вихованців, по-друге, недооцінює виховні впливи соціального середовища, по-третє, веде відриву військового виховання від сучасних тенденцій у педагогіці і, відповідно, його відриву від життя. Безумовно, прямі виховні впливи суб’єктів виховання потрібні в Збройних силах України, але вони мають бути майстерно сконструйовані у педагогічно доцільно організовану повсякденну життєдіяльність військовослужбовців. Напевно, у цьому і полягає головна задача вихователя. Також слід пам’ятати про виховні функції інших суспільних інститутів, наприклад, різних громадських і державних установ, сім’ї. У зв’язку з цим закономірно говорити про методи опосередкованого виховного впливу. І, останнє, смисл існування виховного процесу у Збройних силах України має полягати формуванні глибокої та міцної мотивації самовиховання військовослужбовців, прищепленні їм навичок і вмінь постійного самовдосконалення, опрацюванні його ефективної методики. На думку автора, у світлі вищевизначеного, методи виховання військовослужбовців слід класифікувати на три групи:

методи безпосереднього виховного впливу;

методи опосередкованого виховного впливу;

методи самовиховання.

Сутність процесу виховання полягає в умілій організації та стимулюванні психологічно і педагогічно обгрунтованої діяльності вихованця, в гармонійному та всебічному розвитку його особистості, в формуванні мотивації постійного творчого самовдосконалення та прищепленні йому його методики.

Безумовно, теорією військового виховання охоплюється вся виховна діяльність командирів (начальників), виховних та інших структур в їх різноманітті, яку називають вихованням. Ця активна, цілеспрямована і змістовна взаємодія вихователів і вихованців, визначається як процес виховання військовослужбовців, під час здійснення якого останні засвоюють певну сукупність знань, прищеплюють практичні навички та вміння відповідної поведінки, всебічно розвивають свої емоційні, почуттєві, вольові, мотиваційні сфери та інші ведучі властивості особистості, формують свій внутрішній духовний світ.

Таким чином, цей процес має бути свідомим і повинен створювати тісний і плодотворний союз між вихователям і вихованцем. Тому що, коли відсутній цей союз, процес виховання військовослужбовців практично не виконує свої суспільні функції та не досягає мети.

Для того, щоб процес військового виховання зрозуміти як систему необхідно розглянути та проаналізувати його складові, об’єктивно існуючі компоненти. Компоненти процесу виховання військовослужбовців відповідають на запитання: ”З чого складається цей процес в Збройних силах України?”, а функції визначають призначення цього процесу і відповідають на запитання: ”Для чого існує цей процес у Збройних силах України?” Цілеспрямовано організовану та струнку систему цих компонентів визначають як структуру або модель виховного процесу .

Ця структура чи модель, по-перше, вказує на те, що виховання воїнів має двосторонній характер і обумовлює необхідність тісної взаємодії вихователя і вихованця на всіх етапах виховної роботи, починаючи з постановки її мети та задач, завершуючи перевіркою і оцінкою її результатів. ”Виключення” вихованців на будь-якому етапі виховання приводить до припинення процесу їх виховання або певним чином порушує її системність, комплексність, безперервність і тривалість.

По-друге, конкретне виокремлення окремих структурних компонентів цього багатоаспектного змістовного педагогічного процесу дає військовим педагогам чітке уявлення про його основні ланки і, відповідно, допомагає їм цілеспрямовано і якісно організувати цей процес. Наприклад, відносно до військового педагога, ці дії складають таку систему, складовими якої є: визначення цілей та задач виховання; залучення вихованців до активної участі в цій діяльності; формування у них мотивів самовдосконалення; визначення змісту виховання і виховних заходів; планування і організація виховної роботи; надання навчальній і повсякденної діяльності воїнів позитивно емоційного забарвлення і міцного виховного аспекту; допомога і регулювання; контроль за процесом виховання, функціонуванням його окремих компонентів та оперативне внесення в них відповідних змін; оцінка результатів виховання тощо.



Де, S – суб’єкт виховання (вихователь), О – об’єкт виховання (вихованець), Р – результативний компонент процесу виховання.

Відповідно, основними ланками участи вихованців у виховному процесі є: усвідомлення ними цілей і задач їх виховання; формування, розвиток і поглиблення мотивації вдосконалення і самовдосконалення; сприйняття, осмислення, запам’ятовування та узагальнення досвіду вихованої поведінки, її дотримання у повсякденній життєдіяльності, у військовій практиці; прояв свого емоційно-вольового ставлення до власних дій; самоконтроль, самооцінка власної поведінки та внесення до неї відповідних коректив, змін тощо.

Коротко проаналізуємо призначення і зміст основних структурних компонентів виховного процесу у Збройних силах України

Мета як компонент виховання має стрижньове значення, є вихідним пунктом теорії та практики військового виховання, безпосередньо стосується всіх учасників цього складного соціально-педагогічного явища, визначає основні напрямки виховної роботи у Збройних силах України, зумовлює принципи, зміст, організацію, методи та форми виховної роботи та ін. Про це досить влучно підкреслювали видатні особистості. Наприклад, К. Д. Ушинський визначав: якщо ми хочемо досягнути будь-якої мети вихованням, то повинні перш за все усвідомити цю мету, французький педагог С. Френе істинну мету виховання вбачав в максимальному розвитку особистості в розумно організованому суспільстві, яке слугуватиме їй і якому вона сама слугуватиме, А. С. Макаренко: «Я під цілями виховання розумію програму людської особи, програму людського характеру, причому в поняття характеру я вкладаю весь зміст особистості, тобто характер зовнішніх проявів, і внутрішньої переконаності, і політичне виховання, і знання, геть усю картину людської особи; я вважаю, що ми, педагоги, повинні мати таку програму людської особи, до якої ми повинні прагнути». Отже, мета виховання військовослужбовців, по-перше, забезпечує усвідомлення військовими педагогами і доведення до вихованців мети виховання, по-друге, має збагатити останніх моральними уявленнями, поняттями, по-третє, формує у вихованців бажані настанови й переконання, по-четверте, розвиває у них позитивні риси та якості, по-п’яте, ослаблює і викорінює негативні стереотипи поведінки, по-шосте, здійснює виховний вплив на соціальне оточення. Цілі виховання воїнів визначаються в певних державних документах, наказах і директивах Міністра оборони України та інших посадових осіб. Сьогодні таким основним документом є Концепція виховної роботи в Збройних силах та інших військових формуваннях України. Найголовніша мета військового виховання має полягати у формуванні військовослужбовців потреби постійного самовдосконалення на основі психолого-педагогічного обгрунтування ієрархії їх потреб.

Отже, у військовому вихованні маються різнорідні цілі виховання. У зв’язку з цим виникає питання про побудову чіткої системи цілей виховання військовослужбовців Збройних сил України, їх ієрархії («виховних таксономій») та конкретне їх описання для педагогів-практиків. В умовах Збройних сил України можна виокремити дві групи цілей виховання. Перша охоплює ті якості та властивості особистості воїна, які вкрай необхідні для ефективного виконання службових обов‘язків як в умовах мирного, так і воєнного часу. Друга стосується реалізації загальних цілей виховання громадян України в умовах проходження військової служби. Відповідно, кожна група складається власної підсистеми цілей виховання. Наприклад, стосовно до першої групи цілей виховання, це: 1) виховання загальних якостей військовослужбовця Збройних сил України; 2) формування певних властивостей воїна, які характерні для відповідних родів і видів військ; 3) прищеплення таких якостей, які характерні для виховної системи та специфіки діяльності конкретної військової частини та підрозділу; 4) виховання тих якостей, які необхідні для ефективного виконання службових обов‘язків відповідних військових фахів тощо.

Емоційно-мотиваційний компонент процесу виховання. Дійсно, мотив вихованої поведінки у військовослужбовців виникає у повному обсязі лише тоді, коли є певні потреби для значущої діяльності та її стимули. У зв’язку з цим вихователь має формувати у вихованців систему позитивних потреб та на їх основі мотиви постійного вдосконалення і самовдосконалення.

Формування мотивів та на їх основі мотивації творчого самовдосконалення - це відповідальний етап діяльності військового педагога. Глибокі, міцні, емоційно забарвлені та змістовні мотиви забезпечують ефективність виховних заходів вихователя і являються «генератором» творчого самовдосконалення кожного вихованця. Це мотиви у воїнів можуть бути різного характеру. Наприклад, мотиви, які пов’язані з намаганням гальмувати та викорінювати негативні риси характеру і поведінки (наприклад, егоїзм, байдужість до товаришів по службі та ін.), безпосередньою навчально-пізнавальною діяльністю (наприклад, бажання одержати похвалу за успіхи в бойовій і гуманітарній підготовці, потреба в навчально-розумовій діяльності, у пізнанні, у розширенні військово-професійних знань та досягненні у ній значних успіхів та ін.), прагненням розвивати та вдосконалювати свої позитивні риси та якості (тут, в першу чергу, слід формувати мотиви самовдосконалення), широкими соціальними мотивами (наприклад, гідно виконувати свій військовий обов’язок) тощо.

Емоції у життєдіяльності людини виконують функцію «механізмів» діяльності, входять до складу стимулів і мотивів її дій, при вмілому використанні значно можуть відіграти у цілеспрямованій діяльності. Для цього їх обов’язково слід пов’язувати з змістовним компонентом виховання.

Змістовний компонент містить усе те, що складає поняття ”зміст виховання”, під яким розуміється сукупність уявлень, понять і суджень, якими збагачуються вихованці у ході виховання. Змістовна сторона виховного процесу у Збройних силах України обумовлена з однієї сторони цілями та інтересами військової служби, а з іншої – формуванням громадянина України, збагаченого загальнолюдськими цінностями. Вона має відповідати загальній меті виховання у нашому суспільстві – формування гармонійно розвиненої і суспільно активної особистості науковим світоглядом, з високими моральним потенціалом, який бажає і уміє працювати для блага України, духовно багатої та фізично досконалої.

Змістом процесуального компоненту є організація практичної виховної роботи. Цей компонент є одним із головних складових виховного процесу, який можна визначити як операційно-діяльнісний та методичний.

Цей компонент має два аспекти. По-перше, конкретні дії та операції вихователя, які він виконує у повсякденному житті, спілкуванні з вихованцями. По-друге, дії, вчинки, поведінка вихованця у процесі засвоєння моральних знань, формування моральних навичок, звичок і вмінь.

Процес виховання військовослужбовців відбувається таким чином:

- включення військовослужбовця у систему відносин всіх суб’єктів виховання;

- набуття і вдосконалення комплексу військово-професійних, національних і загальнолюдських цінностей військовослужбовця;

- практичне керування цими цінностями у повсякденній діяльності, під час виконання функціональних обов’язків та їх закріплення на підсвідомому рівні;

- ефективний вплив цієї поведінки на результати бойової та гуманітарної підготовки, визначення життєвих настанов і орієнтирів;

- формування і розвиток мотивації постійного самовдосконалення і прищеплення його методики.

Здійсненню виховного процесу сприяють конкретні виховні впливи вихователя. Вихователь усвідомив мету виховання військовослужбовців, визначає зміст і методи його впровадження у виховній процес. Для цього використовуються три види впливу: безпосередній, опосередкований та самовплив (самовиховання), сукупність яких складають відповідні групи методів виховання військовослужбовців.

Алгоритм виховної діяльності включає:

з’ясування цілей виховання, аналіз конкретного його стану, реального положення у виховній системі та визначення основних напрямків виховної діяльності;

прийняття рішення на здійснення виховної роботи та її планування;

створення оптимальних умов для досягнення цілей виховання і реалізації його змісту;

організація виховної роботи (управління виховним процесом, участь у ньому, активне самовиховання);

оцінка результатів виховної роботи, контроль і корегування.

Отже, основними складовими цього компоненту є принципи, методи, форми, засоби виховання військовослужбовців.

Контрольно-регулюючий компонент. Виховання, як і будь-який інший соціальний процес, потребує своєчасного контролю якості та ефективності. Військове виховання у порівнянні, наприклад, з військовим навчанням набагато складніше явище, у тому числі й у плані його контролю, аналізу та оцінки. У військово-дидактичному процесі всі основні контрольні заходи заздалегідь чітко заплановані, визначені методи та форми, достатньо глибоко опрацьовані основні критерії оцінки знань, навичок та вмінь військовослужбовців і військових підрозділів. У цьому аспекти у військовому вихованні набагато складніше. У зв‘язку з цим необхідно чітко визначитися з предметом контролю у процесі виховання військовослужбовців, методами та формами її здійснення та критеріями оцінки як процесуального і змістовного компоненту, так і результативного. Узагальненому вигляді процес виховання військовослужбовців здійснюється по його результативному компоненту, тобто з точки зору досягнення визначених його цілей. Але для цього необхідно суб‘єктам виховання своєчасно отримувати як можна повну інформацію про його хід, тобто слід визначитися «процесуальними критеріями».

Ці критерії контролю стосуються операційно-діяльнісного аспекту процесу виховання військовослужбовців. Для цього суб‘єктам виховання слід мати добре уявлення про загальні та військово-професійні цілі виховання військовослужбовців, володіти глибокими теоретичними та практичними знаннями про його основні компоненти, опанувати основними методами та формами виховання, знати конкретні критерії оцінки як ходу, так і результату процесу виховання.

Контрольні заходи мають здійснюватися регулярно, систематично, змістовно, об‘єктивно і всебічно. Вони можуть проводитися як окремі заходи, так й у комплексі з іншими. Наприклад, їх можна сполучити з підведенням підсумків бойової та гуманітарної підготовки, військової дисципліни, які у підрозділах проводяться регулярно (наприклад, у відділенні та взводі – щоденно, у роті - щотижня). Такі заходи дають можливість своєчасно вносити необхідні корективи в цей процес, зробити його більш конкретним і змістовним, узагальнити передовий досвід.

Таким чином, ці заходи досить складні, але в той же час вкрай необхідні. Вони дозволяють своєчасно отримати об‘єктивну інформацію про хід і результати процесу виховання військовослужбовців, оперативно вносити зміни та корективи в нього, узагальнити та пропагувати передовий досвід, мати необхідну інформацію для перспективного планування виховної роботи. Більш повну інформацію можна отримати аналізуючи результативний її компонент.

Результативний компонент, як завершальний етап у процесі виховання військовослужбовців, передбачає оцінку виконання мети виховання і опанування вихованцями змістом виховання, прищеплення їм навичок, звичок і вмінь моральної поведінки, їх впливу на повсякденну діяльність та хід і ефективність бойової та гуманітарної підготовки, на формування творчо розвиненої особистості. Також на цьому етапі відбувається контроль і самоконтроль за ходом як всього виховного процесу, так і самовиховання. Ці два види контролю мають діяти узгоджено та взаємно доповнювати один одного. На жаль, фактор самоконтролю більшість військових педагогів недооцінюють, а дають перевагу особистому контролю. А тим часом, самоконтроль і самооцінка ходу та результатів виховання мають велике значення в формуванні змістовної та міцної мотивації самовдосконалення, запобіганні помилок і тим самим сприяють досягненню більш якісних результатів у цьому процесі.

Така оцінка результатів виховання воїнів зі сторони військових педагогів має бути об’єктивною, систематичною і послідовною. Трудність оцінки результатів діяльності воїна полягає у тому, що вона є багатоаспектною. Дійсно, виховну функцію і цінність вона має тоді, коли є, по-перше, правильною з точки зору військового педагога і справедливою з точки зору вихованця і, по-друге, відповідає суспільно прийнятим критеріям оцінок. Відсутність цих аспектів підриває смисл і значущість будь-якої оцінки результатів виховання військовослужбовців.

Щоб оцінити результати виховання, встановити, як воно вплинуло на формування і розвиток особистості військовослужбовця, необхідно одержати чітке уявлення про вимірювання рівнів вихованості військовослужбовців, їхньої свідомості, поведінки. Важливо, безумовно, виявити конкретні зміни в їхній поведінці в результаті виховних впливів, оцінити найбільш ефективні прийоми, способи та форми виховного впливу, виокремити ті, від яких слід відмовитися чи вдосконалювати. Без цього важко оцінити об’єктивно оцінити хід і результати виховної роботи.

Вихованість - комплекс властивостей особистості військовослужбовця, який характеризується наявністю і рівнем сформованості в неї суспільно значущих якостей, що відображають всебічність її розвитку та готовність до повноцінної життєдіяльності. Серцевину вихованості становлять духовні якості, які визначають моральне обличчя військовослужбовця, рівень набутого морального досвіду, моральної зрілості.

Таким чином, до результатів виховного процесу відносять:

конкретні якості особистості військовослужбовця і військового підрозділу та частини;

систему моральних знань, навичок, вмінь і звичок та ціннісних орієнтацій військовослужбовця;

конкретні дії та вчинки військовослужбовця, їх вплив на результати бойової та гуманітарної підготовки, виконання функціональних обов’язків;

психологічну і духовну підготовленість військовослужбовця до виконання службових та бойових задач;

гармонійний розвиток особистості військовослужбовця, узгодженість його дій з його переконаннями, життєвими настановами;

активну життєву настанову і орієнтацію на досягнення суспільно цінних успіхів у майбутньому тощо.

Ці результати, водночас, є показниками оцінки вихованості військовослужбовця. Традиційно ефективність виховання визначають за трьома рівнями вихованості: високий, середній і низький.

Високий рівень тієї чи іншої якості особистості військовослужбовця, яка є показником вихованості, характеризується наявністю всіх ознак відповідного категорію.

Про середній рівень розвитку якості судять на основі наявності половини чи більше половини ознак відповідного критерію.

Низький рівень визначають, коли є менше половини ознак від загального числа, що розкриває критерії, чи у раз їхньої відсутності.

Критерії – це ознака, на основі якої здійснюється оцінка якої-небудь якості особистості військовослужбовця. А критерії оцінки виховання, відповідно, це такі ознаки, на основі яких можна судити про рівень вихованості військовослужбовця, оцінити виховні впливи суб’єктів виховання, ефективність функціонування виховної системи та ін.

Основними критеріями оцінки результатів виховної діяльності виховної системи військового підрозділу можуть бути:

відповідність досягнутих результатів виховання поставленої меті;

рівень вихованості конкретних військовослужбовців, згуртованість військових колективів, позитивний морально-психологічний клімат у них та їх конкретний вплив на результати бойової та гуманітарної підготовки, рівень бойової та мобілізаційної готовності, якість виконання службових обов’язків;

відповідність вихованості військовослужбовців загальноприйнятим нормам, правилам, цінностям;

конкретні дії, вчинки військовослужбовців, їх характер та відповідність загальнолюдським цінностям;

оптимальність системи виховної роботи і дієвість конкретних виховних впливів;

рівень бойової майстерності особового складу та характер виконання навчальних і бойових завдань;

педагогічна майстерність вихователів, оптимальне планування, організація та здійснення виховної роботи та ін.

Таким чином, модель процесу виховання військовослужбовців складає струнку систему взаємопов’язаних цілей, принципів, завдань, змісту, методів, форм і результатів виховання, різних варіантів і етапів досягнення цілей і завдань виховання, різноманітні двосторонні взаємини вихователів і вихованців у цьому процесі. Ця модель сприяє вихователям уявленню процесу виховання у військовому підрозділі та частині як цілісного соціально-педагогічного явища, де кожний окремий структурний елемент відіграє надзвичайно важливу роль і забезпечує ефективність дій інших елементів.

1.2. Загальна характеристика закономірностей виховання

Процес виховання військовослужбовців, як специфічний вид соціальної діяльності, підпорядковується певним правилам, має свої специфічні закони та закономірності. Вони визначають порядок досягнення у виховному процесі цілей і задач виховання військовослужбовців, сприяють ефективному управлінню виховною діяльністю, дають можливість передбачити результати навчально-виховної роботи і науково обгрунтувати та оптимізувати мету, ідеал, зміст, методи та форми виховання військовослужбовців на сучасному етапі будівництва і розвитку Збройних Сил України. Ці проблеми становляться надзвичайно актуальними у світлі основних вимог до Збройних сил України Конституцією та Воєнною Доктриною України, Законами України про Збройні сили України та про оборону України, новими завданнями та напрямками виховної роботи, які визначені в Концепції виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, положеннями про органи виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України.

У зв’язку з актуальністю викладених проблем військового виховання і наявністю в сучасній педагогіці розбіжностей у розумінні цих понять виникає необхідність в уточненні змісту педагогічних понять ”закон” і ”закономірності військового виховання”. Також актуальною є проблема обгрунтування зв’язків і залежностей між закономірностями та системою принципів військового виховання, тому що закони, закономірності та принципи знаходяться у безпосередньому взаємозв’язку: із законів військового виховання випливають закономірності військового виховання і, відповідно, із закономірностей – принципи.

Будь-який закон має і пояснювальну, і прогностичну функції. Закони виховання дають можливість з’ясувати сутність виховного процесу в Збройних силах України, які відбивають його об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв’язки. В педагогічних роботах А. М. Алексюка, Ю. К. Бабанського, С. У. Гончаренка, М. М. Фіцули, І. Ф. Харламова, М. Д. Ярмаченко та ряду інших вчених останніх років сформульована значна кількість педагогічних законів. Безумовно, їх не можна прийняти безапеляційно. Про складність і спірність цієї проблеми свідчать глави: ”Дидактичні закономірності та принципи навчання” (И. Ф. Харламов. Педагогика); ”Общие закономерности и принципы воспитания ” (Педагогика / Под ред. П. Н. Пидкасистого); ”Особливості сучасного виховання та його закономірності ” (О. С. Падалка, А. С. Нісімчук, І. О. Смолюк, О. Т. Шпак. Педагогічні технології), “Основні закономірності і принципи виховання” (М. М. Фіцула. Педагогіка), в яких подається різний аналіз сучасних законів виховання. Тому завчасно говорити про сувору систему законів виховання. У зв’язку з цим обмежимося аналізом змісту лише тих законів, які мають безпосереднє відношення до військово-навчального процесу .

Закон соціальної обумовленості цілей, змісту, принципів і методів виховання військовослужбовців. Він виявляє об’єктивний процес визначального впливу суспільних відносин, соціального устрою на формування основних компонентів процесу виховання військовослужбовців. Знання виявлень цього закону у виховному процесі військовослужбовців та їх врахування під час його здійснення допомагає військовим педагогам повно і оптимально перекласти соціальне замовлення з боку держави та суспільства до Збройних сил України на рівень педагогічних категорій. Наприклад, сьогодні вкрай актуальною є проблема національного, чи українського виховання або національної спрямованості виховання військовослужбовців Збройних сил України. Теорія військового виховання на основі загальнопедагогічних концепцій виховання громадян України має визначитися у цьому напрямку і опрацювати мету, ідеал, завдання, принципи, зміст, форми та критерії оцінки, наприклад, національного виховання військовослужбовців Збройних сил України зокрема і визначитися національною спрямованістю змісту всього військового виховання - взагалі. Цей процес неминучий, він необхідний, тому що пов’язаний з українським державотворенням, будівництвом і розвитком Збройних сил України, формуванням менталітету українського військовослужбовця, вихованням не взагалі громадянина, а громадянина України, захисника суспільних і національних інтересів української держави.

Закон виховуючого та розвиваючого навчання. Він розкриває співвідношення між опануванням знаннями, навичками, уміннями і всебічним розвитком особистості військовослужбовця, тобто передбачає наявність міцного виховного впливу будь-якого навчального заходу і навпаки. Наприклад, організуючи виховні заходи, військовий педагог має пам’ятати про їх освітні задачі: сприяти загальному розумовому розвитку військовослужбовців і формуванню високого інтелектуального потенціалу держави; сприяти формуванню наукового уявлення військовослужбовця як про місце і роль Збройних сил України у житті держави взагалі, так й про місце і роль кожного окремого військовослужбовця у зміцненні обороноздатності України та її Збройних сил - зокрема; сприяти військово-професійному розвитку військовослужбовців; формувати навички та уміння високої культури як загального міжособистісного спілкування, так і військового етикету тощо. Тільки поєднуючи ці два надзвичайно важливих процеси, пам’ятаючи про необхідність виховання всебічної та гармонійно розвинутої особистості військовослужбовця, можна дійсно виховувати таку особистість, формувати для української держави свідомих та активних громадян.

Закон обумовленості виховання військовослужбовців характером їх діяльності. Він з’ясовує співвідношення між педагогічним керуванням і розвитком власної активності військовослужбовців, як об’єктів виховання, між способами організації виховного процесу та його результатами, тобто власне характер виховної та бойової діяльності військовослужбовців має формувати гармонійно розвинутих військовослужбовців з менталітетом народу України, здатних ефективно виконувати завдання по захисту територіальної цілісності та недоторканості України шляхом постійного підвищення бойової майстерності, підтримання високої бойової та мобілізаційної готовності – взагалі та обгрунтувати зміст їх виховання і визначати основні напрямки їх військово-професійного формування, розвитку і вдосконалення – зокрема.

Закон цілісності та єдності процесу виховання. Він виявляє співвідношення частини та цілого у виховному процесі, необхідність гармонійної єдності всіх його компонентів. Бойова і мобілізаційна готовність будь-якого військового підрозділу і військової частини – зокрема та Збройних сил України - взагалі. Характер дій військовослужбовців на сучасному полі бою передбачає наявність у військовослужбовців комплексних військово-професійних знань, навичок, умінь і високих морально-бойових та духовних якостей. Через це процес виховання у Збройних силах України має організуватися у комплексі, складати як у теоретичному, так і прикладному аспекті суцільну єдність і служити основному призначенню Збройних сил України - бути в постійній бойовій та мобілізаційної готовності та забезпечувати державний суверенітет і недоторканість нашої Батьківщини.

Закон єдності і взаємозв’язку теорії та практики виховання військовослужбовців. Він розкриває співвідношення між змістом і методами виховання та майбутньою діяльністю військовослужбовців, залежністю теорії військового виховання від сучасної військової практики. Зміст діяльності військовослужбовців у сучасних умовах, переважно, має екстремальний характер, накладає на їх свідомість і психіку надзвичайно великі навантаження. У зв’язку з цим переважна більшість виховних заходів повинна мати військово-професійну та національну спрямованість і грунтуватися на загальнолюдських цінностях. Вони, безперечно, мають здійснюватися шляхом активної участі військовослужбовців у різноманітних виховних заходах. Тому в змісті виховання військовослужбовців Збройних сил України мають своєчасно відбиватися останні досягнення військової науки, зміни у стратегії та тактики дій вірогідного противника, досвід сучасних воєнних конфліктів, національні та загальнолюдські цінності.

Отже, закони військового виховання - це об’єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійки зв’язки, які виявляються під час організації та проведення виховного процесу у військових підрозділах і частинах. У цих законах виявляється сутність процесу виховання військовослужбовців Збройних сил України. Тому їх знання допомагає військовим педагогам науково обгрунтувати зміст виховання військовослужбовців, правильно визначити прийоми та засоби виховної діяльності з ними, уникати шаблонного підходу до педагогічної діяльності, інноваційно і творчо організовувати та проводити виховні заходи, ефективно вирішувати виховні завдання і в цілому оптимізувати цей складний соціально-змістовний процес.

Конкретні прояви цих законів у процесі виховання військовослужбовців визначаються як закономірності виховання, які мають об’єктивні, суттєві, стійкі та повторювальні зв’язки між складовими компонентами цього процесу і сприяють ефективному здійсненню його функцій. Вони у військовому вихованні мають імовірно-статистичний характер. Певна їх частина діє завжди, незалежно від дій учасників і умов процесу (наприклад, цілі та зміст виховання військовослужбовців залежать від суспільного устрою і Воєнної Доктрини держави), а більшість виявляється як тенденція, тобто не у кожному випадку, а в статистичному ряді великої кількості випадків. У зв’язку з цим їх знання та правильне зрозуміння для військових педагогів має суттєве значення. Це дає їм можливість зрозуміти їх вимоги, творчо і самостійно ставитися до цього складного військово-педагогічного явища, своєчасно вносити в нього відповідні корективи та прогнозувати хід і результати виховного процесу в Збройних силах України.

Наприклад, у навчальному посібнику “Военная психология и педагогика” виокремлюють 5 закономірностей навчання:

обумовленість цілей і задач виховної роботи конституційними, доктринальними, світоглядними, морально-етичними орієнтирами та позиціями, правовими рамками військової служби;

відповідність моделі, алгоритму і технології виховання вимогам нормативних документів, науково-методичних рекомендацій, призначенню конкретного військового колективу, прийнятій системі формування і підтримання бойової готовності;

зміцнення цівілізаційно-технологічного компоненту у формуванні соціальних суб’єктів–військовослужбовців, військових колективів і забезпеченні їх суспільно значимої активності;

формування та проявлення сутності захисника Батьківщини як результат самовираження у житті та військовому труді – у військово-професійній діяльності, особистісному розвитку і повсякденних відносинах;

залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії з ними в конкретних процесах і ситуаціях.

Охарактеризуємо деякі з цих закономірностей виховання військовослужбовців, які мають місце у вихованні військовослужбовців Збройних сил України. У теорії військового виховання можна відрізняти зовнішні та внутрішні закономірності процесу виховання. Перші характеризують залежність виховання військовослужбовців від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у Збройних силах, загальноприйнятих виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання тощо. Ті зміни, які відбуваються на сучасному етапі у Збройних силах України у зв’язку великими змінами в житті українського народу, розбудовою незалежної держави, доводять обгрунтованість цієї залежності.

Але у цій закономірності найголовніша ідея полягає у наступному: Збройні сили України є найважливішим атрибутом держави. У зв’язку з цим виховна робота має бути визначена державою, як це зроблено Концепцією виховної роботи у Збройних силах та інших військових формуваннях України, спрямована на захист державних інтересів, формування активних захисників української держави та майбутніх активних громадян України.

Внутрішні закономірності розкривають зв’язки та залежності між компонентами процесу виховання військовослужбовців. Інакше кажучи, - це залежність між виховними впливами військових вихователів та конкретним ставленням військовослужбовців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом військового виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього складного соціально-педагогічного явища.

Однією з основних внутрішніх закономірностей виховання військовослужбовців є єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки і самовдосконалення військовослужбовців як однієї з основних умов всебічного і гармонійного формування особистості військовослужбовця. Виховання не лише мусить розвивати розум людини та дати їй певний обсяг відомостей, а й може запалити в ній жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним, ні щасливим, - підкреслював К. Д. Ушинський. Ця закономірність виражає підхід до особистості військовослужбовця з позицій такого правила: виховуючи – навчай, навчаючи – виховуй. Про необхідність поєднання навчання і виховання дуже влучно підкреслював відомий військовий теоретик М.І. Драгомиров: “У залежності від призначення солдата для бою заняття з ним представляють два головних відділи: 1) розвиток у людині задатків обов’язку, самовідданості та самовладання, які укладені в нього природою; 2) передачу йому різних матеріальних навичок, які роблять його більш здібним до захисту Батьківщини та нанесення шкоди ворогу. Першому відділу годиться назва виховання, другому – освіта солдата… Зайво розповсюджуватися про те, який з них може бути визнаним найважливішим. Виховання воїна повинно бути поставлено вище освіти,тому повинно звертати на собі переважну і щохвилинну увагу його керівника” .

Про взаємозв’язок виховання і розвитку досить влучно підкреслював Д. Локк, що завдання виховання - не стільки повідомляти дітям грунтовне знання наук, скільки розширити та побудувати їхні душі якнайкраще, щоб вони могли оволодіти будь-якою, коли візьмуться за неї.

Стосовно самовдосконалення є доречною думка Сократа про те, що виховання – справа важка, і поліпшення його умов – один із священних обов’язків кожної людини, адже немає нічого важливішого, як освічення самого себе і своїх близьких.

З урахуванням дидактичної концепції розвиваючого навчання, особливостей сучасної дидактичної системи і складної соціально-економічної та політичної ситуації в Україні навчальна діяльність військових педагогів повинна мати переважно виховний характер.

Визначальна роль військової діяльності та спілкування у вихованні військовослужбовця, формуванні його особистості. Відомі висловлювання Конфуція про те, що три шляхи ведуть до знання: шлях міркувань – цей шлях найблагородніший, шлях наслідування – цей шлях найлегший, і шлях досвіду – цей шлях найтяжчий чи думка Ж.-Ж. Руссо про те, що справжнє виховання полягає не стільки в правилах, скільки у вправах.

Отже, ця закономірність свідчить про те, що існує безпосередня залежність між характером діяльності суб’єктів і об’єктів виховання, характером їх спілкування та результативним компонентом процесу виховання у Збройних силах України. Згідно цієї закономірності, військові педагоги під час організації та здійснення навчально-виховного процесу мають:

враховувати індивідуально-психічні якості військовослужбовців і намагатися їх всебічно розвивати,

враховувати характер їх майбутньої діяльності,

намагатися активно взаємодіяти з підлеглими,

досягти свідомої участі об’єктів виховання у навчально-виховній діяльності,

науково визначати і формулювати її дидактичні та виховні цілі й намагатися їх реалізувати.

Особливості сучасної війни, досвід воєнних конфліктів останніх років і характер використаної в них складної бойової техніки, засобів і прийомів психологічної війни підтверджують актуальність цієї залежності та вимагають цілеспрямованої змістовної психологічної підготовки особового складу під час здійснення бойової підготовки, формування у нього високої військової майстерності та морально-психічної стійкості й готовності до складних умов сучасної війни, підготовки майстрів-професіоналів.

В останні роки особливого значення набуває характер спілкування військовослужбовців, який має бути демократичним, гуманним, враховувати традиції та звичаї українського народу, грунтуватися на загальнолюдських цінностях формування військового етикету.

Отже, ця закономірність відбиває взаємозв’язок між характером діяльності, спілкування військовослужбовців і результатом виховної роботи. Тому методи, форми, методика виховання військовослужбовців Збройних сил України мають відповідати науковим вимогам науково-методичних рекомендацій, нормативних документів, призначенню конкретного військового підрозділу і частини, актуальним бойовим і навчально-бойовим завданням військового колективу. У зв’язку з цим будь-яка методика виховної роботи має право на життя тільки у тому випадку, коли вона всебічно враховує конкретні обставини життєдіяльності кожного військового колективу і спрямована на вирішення головних його завдань з врахуванням індивідуально-психічних особливостей конкретного військовослужбовця і соціально-психологічних характеристик конкретного військового колективу.

Цілісність процесу виховання військовослужбовців і взаємозалежність його компонентів. Ця закономірність вимагає необхідність враховувати досягнення у розвитку сучасної загальної та військової педагогіки і психології у вихованні військовослужбовців, має відобразитись у підручниках з військової педагогіки, знайти обгрунтування у змісті виховання, відбитися в методиці виховання військовослужбовців Збройних сил України. Методи та форми організації виховної діяльності військовослужбовців мають відповідати як сучасним виховним системам, вимогам і особливостям морально-психологічного перевантаження сучасної війни, так і загальнолюдським цінностям та ідеалам і традиціям виховання в українському суспільстві. Потрібен комплексний підхід як до визначення змісту організації навчально-виховного процесу в Збройних силах України, так і до оцінки ефективності його результатів; уміння бачити і аналізувати це складне соціально-педагогічне явище не тільки по окремим його складовим, але і в цілості, нерозривності та комплексності, пам’ятаючи про те, що зміни одного із складових процесу виховання військовослужбовців викликають певні зміни, на жаль, не завжди позитивні, в інших. Наприклад, коли військовий педагог говорить про культуру мовлення і поведінки військовослужбовця, а особисто у власній поведінці цих правил не дотримується, то наперед можна прогнозувати низький результат цього виховного впливу. Чи інший приклад, коли виховні заходи провадяться у брудній світлиці, то й у найкращому випадку вони не досягають виховної мети. Тому є доречними слова видатного вітчизняного педагога-практика А. С. Макаренка про те, що жодний засіб взагалі, який би не взяти, не може бути визнаний ні добрим, ні поганим, якщо ми розглядаємо його окремо від інших засобів, від цілої системи, від цілого комплексу впливів.

Залежність результатів виховання не тільки від виховної діяльності, але й від реальних умов, взаємодії з ними в конкретних процесах і ситуаціях. Смисл цієї закономірності полягає у необхідності врахування у виховній роботі різноманітних факторів формування особистості військовослужбовця. Не дарма говорять, що виховує все: і люді, і оточуюче середовище, і речі, і різні явища. У зв’язку з цим командири мають створювати підлеглим нормальні умови для задоволення соціальних і духовних потреб, на високому рівні організовувати бойову і гуманітарну підготовку та забезпечувати її ефективність, координувати навчальні, виховні, службові та позаслужбові заходи. Завжди слід пам’ятати про міцний виховний потенціал будь-якого соціального оточення. Тому створення справжнього військового колективу, який має значні виховні функції, одна із головних задач командирів і начальників.

Ці та ряд інших закономірностей військового виховання служать основою для опрацювання системи стратегічних його ідей. Це:

націленість виховання військовослужбовця Збройних сил України на формування його всебічно гармонійно-розвинутої особистості - індивідуальності, яка збагачена загальнолюдськими цінностями та мораллю і готова захищати незалежність, територіальну цілісність, недоторканість і самостійність України;

єдність організації виховної, навчально-пізнавальної, службової та позаслужбової діяльності військовослужбовця як умови формування ведучих рис особистості;

єдність навчання, виховання, розвитку, психологічної підготовки та самовдосконалення, яка вимагає розглядати виховання військовослужбовців, як головний фактор формування особистості військовослужбовця і надавати виховному процесу розвиваючий та виховний характер;

оптимізація змісту, методів і форм виховання військовослужбовців;

гуманізація та демократизація виховного процесу у Збройних силах України;

впровадження у практику навчання військовослужбовців ідей і технології педагогіки співробітництва;

морально-психологічне забезпечення логіки побудови навчально-виховного процесу, організації та здійснення бойової і гуманітарної підготовки та ін.

ВИСНОВОК

Знання закономірностей виховання та їх вимог сприяє створенню процесу виховання військовослужбовців більш свідомим, цілеспрямованим, систематизованим, організованим, всебічно забезпеченим, ефективним і оптимальним, національно спрямованим. Але військовому педагогу необхідно знати та пам’ятати про прояви у виховному процесі також і дидактичних, психологічних, фізіологічних, гносеологічних та інших закономірностей. Безумовно, виховні закономірності грунтуються на цих закономірностях, але не замінюють їх. Виховання військовослужбовців вимагає реалізації всієї сукупності педагогічних закономірностей і опрацювання та обгрунтування основних складових процесу виховання військовослужбовців: мети, ідеалу, принципів, змісту, методів і форм, критеріїв оцінки результативності виховних впливів. Військовий педагог має враховувати їх вимоги в ході планування, організації, оцінки процесу виховання військовослужбовців Збройних сил України.

 



  5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   17   18   19   20   Наступна

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ ЗБРОЙНИХ СИЛ УКРАЇНИ | Тема 1. Мета, завдання, структура і методика вивчення курсу | Виховна робота і морально-психологічне забезпечення у Збройних Силах України | Частина 1. Гуманітарний та соціальний розвиток Збройних Сил України. | Частина 2. Виховання військовослужбовців в арміях зарубіжних країн на сучасному етапі їх розвитку. | Система морально-психологічної підготовки в арміях іноземних держав та її характеристика. | Особливості організації виховання військовослужбовців армій зарубіжних країн. | ВИСНОВКИ | Частина 1. Організація виховної роботи у Збройних Силах України | Сутність, мета та завдання виховної роботи з особовим складом |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати