Головна

Загальна морфофізіологичеськая характеристика

  1.  Cудебнік 1497 г. Загальна характеристика
  2.  Cудебнік 1550 г. Загальна характеристика, система і джерела
  3.  I. Коротка характеристика групи займаються
  4.  I. Загальна характеристика категорії стану як частина мови
  5.  II. 1. Загальна характеристика поведінки неповнолітніх
  6.  II. Лексико-граматичні розряди імен числівників. Їх характеристика.
  7.  II. Лексико-граматичні розряди займенників. Їх загальна характеристика

жгутіконосцев.Розміри жгутіконосцев варіюють від 1-2 мкм до

декількох міліметрів. Форма тіла може бути овальної,

веретеновидной, бутилковідние. Панцирні жгутіконосци нерідко

бувають химерної форми з відростками.

Клітка деяких жгутіконосцев покрита тільки мембраною, і вони

здатні утворювати псевдоподии. Однак у більшості джгутикових

є пелликула, а у деяких видів утворюється панцир, стану

щий з клітковини або з хитиноидную органічної речовини. У ряді

випадків жгутіконосци виділяють пластинки з мінеральних речовин на

поверхню клітини.

Жгутиковий апарат різноманітний за кількістю і формою джгутиків, а

також їх розташуванню. Джгутики можуть мати допоміжні структур

тури. У деяких видів джгутик тягнеться уздовж всього тіла клітини, обра-

чаплі ундулирующую мембрану. Рух джгутика зазвичай Гвинтоподібне,

і тіло клітини жгутіконосцев як би угвинчується в товщу рідини, в

якої вони мешкають.

Ультраструктура джгутики, за даними електронної мікроскопії, до-

вільно складна (рис. 16). Джгутик складається з зовнішньої частини - бича і

базальної частини - кінетосоми, що знаходиться в ектоплазмі клітини. сну-

ружі джгутик покритий тришарової мембраною, а всередині його располагают-

ся 11 фібрил. У центрі джгутики розташовуються дві центральні фиб-

Рілліе, а по периферії розміщуються дев'ять фібрил, кожна з кото-

яких складається з двох спаяних микротрубочек. центральні фібрили

виконують опорну функцію, а периферичні - локомоторную.

Кінетосомах циліндричної форми, покрита мембраною. У кінетична

тосом є особлива аксіальна гранула, до якої прикріплюються

центральні фібрили джгутика. Периферичні дев'ять фібрил

тривають в кінетосому, тільки стають більш складними і

складаються вже не з двох, а з трьох спаяних микротрубочек. цент-

моральні фібрили в кінетосомах нижче аксиальной гранули отсут-

обхідних. Поруч з кінетосомах (базальним тільцем) може розташовуватися

особлива органела - кінетопласт, який за своєю функцією від-

ветствует мітохондрії і забезпечує генерацію енергії жгутику. В

склад кінетопласт входить додатково значну кількість

ДНК. У частині видів жгутіконосцев біля основи джгутика може

перебувати ще й парабазального тільце або блефаропласт,

що містить запас резервних речовин, що витрачаються джгутиком при

русі. За своєю будовою парабазального тільце близько до

апарату Гольджі.

Усередині клітини жгутіконосцев є ядро, а також інші ор

ганелли (рис. 18, с. 44). У зелених жгутіконосцев в цитоплазмі рас

покладаються хроматофори, що містять хлорофіл. В результаті

що відбувається фотосинтезу в клітці автотрофних жгутіконосцев

накопичуються резервні живильні речовини: зерна парам,

близького до крохмалю, крапельки жироподібних речовин.

Гетеротрофні жгутіконосци здатні або до голозойному піта-

ню, захоплюючи органічні частинки їжі, або до сапрофітного

шляхом всмоктування рідкої органічної їжі всією поверхнею

клітини. У підстави джгутика у ряду видів є клітинний рот, а

в цитоплазмі утворюються травні вакуолі.

У прісноводних жгутіконосцев часто є скорочувальна ва-

Куола, іноді з великим резервуаром, що відкривається назовні порою.

Зелені жгутіконосци, як правило, мають червоний «вічко» - стіг-

му, що представляє собою світлочутливу органеллу. У жгуті-

коносцев зі стигмою добре виражений позитивний фототаксис, т. е.

проявляється вибірковість до найбільш освітленим ділянкам водо-

ема, де найбільш ефективно відбувається фотосинтез.

розмноження. Більшість джгутикових розмножується безстатевим

способом, шляхом поздовжнього поділу клітини на дві дочірні

(Рис. 19, с. 44). При цьому ядро ??ділиться шляхом мітозу. діляться надвоє

базальні і парабазальні тільця, джгутик ж переходить до однієї

з дочірніх клітин, а в іншої утворюється заново.

У колоніальних жгутиконосцев безстатеве розмноження колоній

може відбуватися двома способами. При монотоміческом розподілі

утворюються дочірні клітини відразу виростають до розмірів мате

ринських клітин. В ділиться колонії число клітин збільшується, а

потім вона перешнуровується надвоє (Synura). при палінтоміческом

розподілі з кожної материнської клітини колонії шляхом багаторазового

поділу виникає нова дочірня колонія, що складається з дрібних

клітин (Pandorina, Volvox). Надалі кожна дочірня колонія

росте і досягає розмірів материнської колонії.

Статеве розмноження відомо для небагатьох жгутіконосцев, в ос

новном для рослинних видів. При цьому утворюються жгутикові гаме-

ти, які в подальшому утворюють зиготи, з яких формуються

дорослі форми. У жгутіконосцев може бути изогамия (равногамет-

ність) або анізогамія (разногаметность). Наприклад, у Polytoma гамети

однакові, а у Chlamidomonada утворюються дрібні і великі гамети.

У Volvox великі гамети позбавлені джгутиків і тому нагадують яй-

цеклетку (рис. 20, с. 45). В життєвому циклі Volvox спостерігається чередо-

вання статевого і безстатевого розмноження. У них зіготіческая редукція

хромосом і тому переважає стан гаплонта в життєвому циклі.

Клас Рослинні жгутіконосци (Phytomastigophorea)

Цей клас об'єднує безліч загонів жгутіконосцев з автотроф-

вим і міксотрофное типом харчування. Морфологічно вони характеризу-

ються наявністю хроматофорів з хлорофілом. Іноді серед деяких

загонів цього класу зустрічаються види з гетеротрофних харчуванням. рас

дивимося деякі найважливіші загони рослинних жгутиконосцев.

Загін Хрізомонадовие (Chrysomonadida).Хрізомонади -

мешканці морських і прісних вод. У них 1-3 джгутика, дисковидний

хроматофор. Хроматофори золотисто-бурі або зелені. частина видів

утворює псеводоподіі, деякі утворюють будиночки. існують

також колоніальні форми.

Загін Панцирні жгутіконосци (Dinoflagellida).У них зазвичай

є панцир з пластинок клітковини (у Peridinium). форма клітин

динофлагеллят різноманітна (рис. 21, с. 45). Джгутиків два, вони прікреп-

47__

лени на передньому кінці тіла. Один з джгутиків загинається назад і сво-

Боден в русі, а інший вкладається в поперечну борозну в еква-

торіальной площині. Більшість динофлагеллят з буро-жовтими або

зеленими хроматофорами. Вони входять до складу планктону і грають важливі

ву роль в первинної біологічної продукції.

Серед динофлагеллят зустрічаються безхлорофільні форми, пере-

йшли до тварини типу харчування, наприклад ночесветка (Noctiluca miriabilis,

Мал. 22, с. 45). Ночесветки зустрічаються в теплих морях. напри-

заходів, їх багато в Чорному морі. У ночесветки округле тіло до 2 мм в по-

перечніке, джгутики скорочені. Вони здатні світитися в темряві.

При ударі весел по воді або під час руху пливе предмета начи-

нается іскристе фосфоричне світіння. Це явище пояснюється

окисленням жирових включень в цитоплазмі ночесветки. деякі

панцирні жгутіконосци є корисними симбионтами радіоля-

рий і коралових поліпів.

Загін Прімнезіідовие (Prymnesiida, Haptomonadida).мають два

джгутика і спіральний придаток - гаптонему. До цього загону відносять

групу жгутіконосцев - кокколітофорид. Це дрібні планктонні

жгутіконосци з вапняним панциром. Відмираючи, вони падають на дно і

разом з раковинами форамініфер утворюють крейдові відкладення. їх

панцири (коккосфери) входять до складу крейди і різних вапняків,

мергелів.

Загін евгленовие (Euglenida).Евглени більшою мірою характерні

для прісноводного планктону. Серед них є типові автотрофи,

міксотрофи і рідше зустрічаються види з твариною типом харчування - ге

теротрофи. Типовим представником міксотрофів є види

роду Euglena.

Загін вольвоксовиє (Volvocida).Це жгутіконосци з 2-4 жгутіка-

ми і чашоподібним хроматофорах. Живуть в морях і переважно в

прісних водоймах. Серед них є як поодинокі (Chlamidomonas),

так і колоніальні форми (Volvox, Eudorina, Pandorina, Gonium). недо-

торие види гетеротрофи (Polytoma).

Клас Тварини жгутіконосци (Zoomastigophorea)

Цей клас включає гетеротрофних жгутіконосцев. Серед них біль

шинство - паразити тварин і рослин.

Загін Воротничковая жгутіконосци (Choanoflagellida). це мор

ські поодинокі і колоніальні жгутикові. Для них характерно нали-

ність одного джгутика, оточеного лійкою - «комірцем» з мікро-

ворсинок (рис. 23, с. 46). Це пристосування до захоплення їжі.

Рухом джгутика жгутиконосец заганяє харчові частки в

комірець, які потім занурюються в цитоплазму клітини, де

перетравлюються в травних вакуолях. колонії воротнічкових

джгутикових можуть бути кулястими або прикріпленими

деревовидними.

Загін кінетопластиди (Kinetoplastida).Кінетопластиди - в

своїй більшості ендопаразити тварин, рідше зустрічаються

свободноживущие види і паразити рослин. Їм властива наявність

кінетопласт, що знаходиться біля основи кінетосоми джгутика.

Кінетопласт значно більші кінетосоми і добре помітний під

світловим мікроскопом. Джгутиків один, рідше два. нерідко джгутик

утворює ундулирующую мембрану.

До числа вільноживучих кінетопластиди відносять водні види роду

Bodo з двома джгутиками. На рослинах паразитують види роду Leptomonas,

що мешкають в судинах з молочним соком. Лептомонаси продолгова-

тієї форми зі джгутиком на передньому кінці клітини.

Небезпечними паразитами людини і тварин є види тріпа-

носом (Trypanosoma). Їх тіло лентовидное з одним джгутиком, отходя-

щим від заднього кінця тіла (рис. 24, с. 46). Джгутик направлений вільним

кінцем вперед і прикріплений уздовж поздовжньої осі клітини за допомогою

цитоплазматичної ундулирующей мембрани. На передньому кінці кліть

ки джгутик вільний. Тріпаносомние жгутіконосци можуть змінювати фор-

му в процесі життєвого циклу. Форми позначаються в залежності від

місця відходження джгутика: тріпаносомная форма (тріпомастігота), у

якої джгутик починається біля заднього кінця клітини; крітідіальная форма

(Епімастігота) зі джгутиком, який відходить від середини клітини; лепто-

Монадная форма зі джгутиком на передньому кінці клітини (промастіготи);

лейшманіальная форма (амастіготи) без джгутика (рис. 25, с. 46).

Тріпаносоми паразитують головним чином в крові і спінномозго-

виття рідини тварин і людини, викликаючи важкі захворювання -

тріпаносомози.

Trypanosoma rhodesiense і Т. brucei gambiense викликають «сонну

хвороба »людей в Тропічній Африці. На ранніх фазах розвитку бо-

лезни тріпаносоми живуть в крові людини і викликають лихоманку, потім

переходять в спинномозкову рідину, що призводить до нервового

розладу, сонливості, а в подальшому наступає смерть хворого від

виснаження. У перші три десятиліття XX в. від сонної хвороби загинуло

більше мільйона чоловік. Збудники сонної хвороби були відкриті

французьким ученим Луїсом Самбоне в 1903 р На грунтовне изу-

чення життєвого циклу цих паразитів потрібні були ще довгі роки.

В даний час є дієві препарати, що пригнічують те-

чення хвороби вже на початкових етапах.

Переносником збудників сонної хвороби є кровососущая

муха цеце (Glossina palpalis) і деякі інші види цього роду. У ки-

шечника мухи цеце тріпаносоми розмножуються і накопичуються в

слинних залозах і хоботке. Природним резервуаром трипаносом -

збудників сонної хвороби можуть служити антилопи і деякі дру

Гії тварини, які майже не страждають від цих паразитів, але є-

ються їх носіями. Муха цеце переносить паразитів від хворих людей

і заражених тварин до здорових. Передача паразитів шляхом укусу

комахами називається инокуляцией. Сонна хвороба -

осередкове трансмісивне протозойні захворювання. Вогнищеве цього за-

болевания визначається ареалом поширення переносника мухи

цеце, що мешкає тільки в Екваторіальній Африці. трансмісивна пе-

редача паразитів здійснюється комах-переносників, який

є і другим господарем.

Збудники сонної хвороби (Trypanosoma brucei gambiense і Т. rhodesiense)

в крові хребетних тварин і людини мають тріпаносом-

ву форму (тріпомастіготи) і розмножуються поздовжнім поділом

надвоє, а їх розвиток в переносника (мусі цеце) включає зміну форм:

тріпаносомной (тріпомастіготи_eT'_p_) і крітідіальной (епімастіготи). В на-

чалі тріпаносоми типовою форми розмножуються в середній кишці

мухи, а потім мігрують в її слинні залози, де перетворюються в

крітідіальную форму. Останні розмножуються і дають початок тріпо-

мастіготам, скупчуються в слинних протоках (рис. 25, с. 46).

В Америці трипаносома - Т. cruzi викликає хвороба Чагаса. пара

зити живуть в крові людини, а потім проникають в клітини внутрішніх

органів, де розмножуються, перетворюючись в амастіготи без джгутиків. В

Надалі вони проходять послідовні фази епімастігот і тріпо-

мастігот, які знову потрапляють у кров'яне русло. переносником і

другим господарем збудника хвороби Чагаса є кровоссальні

триатомові клопи. Клопи при харчуванні кров'ю хворої людини за-

глативают трипаносом, які перетворюються в епімастіготи і раз-

множаться в середній кишці комахи. У задній кишці клопа паразі-

ти перетворюються в метациклические трипаносом, здатних заразити

людини. Тріпаносоми виділяються з екскрементами клопа і можуть по-

пащу в ранку шкіри людини.

Серед трипаносом є чимало видів, що викликають тріпаносомо-

зи домашніх тварин. Так, Т. brucei brucei викликає нагану - бо-

лезнь рогатої худоби в Африці. Переносником цього збудника є-

ються мухи цеце (Glossina). Т. evansi - збудник Суррей - хвороби

верблюдів в Південній Азії, Африці, яка передається кровососущими

двокрилими - гедзями (рід Tabanus).

Т. equiperdum викликає случ-

ву хворобу коней в Азії. пере-

дача паразитів відбувається без пе-

реносчіков при парування коней.

Небезпечними паразитами людини

серед Kinetoplastida є лейш-

манії (Leishmania), що викликають

лейшманіози. Лейшмании - внут-

ріклеточние паразити, позбавлені

джгутика, проте в процесі розвитку

вони проходять жгутиковую стадію в

кишечнику переносників-москітів.

Leishmania tropica викликає

шкірний лейшманіоз - пендинская

виразку (рис. 26). це захворювання

поширене в Середній Азії, Закавказзі. переносником

лейшманіозів є дрібні кровоссальні двокрилі - москіти

роду Phlebotomus, в шлунку яких паразити розмножуються, утворюючи

промастіготи.

Як довів радянський вчений Латишев, природним резервуаром

шкірного лейшманіозу можуть бути різні гризуни, деякі інші

тварини. Носієм шкірного лейшманіозу найчастіше є біль

шие піщанки, що живуть колоніями. Тому для профілактики лейш-

маніоза проводиться регулярне обстеження колоній гризунів на заробітки

женность лейшманиями. Санепідстанціями проводиться боротьба з вогнищами

лейшманіозу.

У Середній Азії, Індії та Індокитаї поширений вісцеральний

лейшманіоз кала-азар, що викликається L. donovani. переносником возбуди-

телей кала-азар є також москіти, а природним резервуаром

цього лейшманіозу в основному є бродячі собаки. при укусі

москітами в кров людини потрапляють лейшмании з джгутиками, а потім

вони розносяться по кровоносних судинах до внутрішніх органів (печінка,

селезінка), де паразитують всередині клітин. Після впровадження в клітини

паразити втрачають джгутик і набувають форму амастіготи. уражені

органи збільшуються, а людина без лікування гине від лихоманки і

загального виснаження. В даний час існують ефективні препа-

рати для лікування лейшманіозів.

Порівняльна характеристика кінетопластиди приведена в табли-

це 2.

Загін Діпломонади (Diplomonadida).Діпломонади мають

подвоєне будова і нагадують нерозділене до кінця клітку. це

паразити з декількома джгутиками і опорним стрижнем - аксостіль. У

людини паразитують види пологів Lamblia. Лямблії були детально опи-

сани вітчизняним ученим Д. Ф. Лямблем, хоча раніше вже були відо-

тни. Існує близько 40 видів лямблій.

Lamblia intestinalis паразитує в кишечнику людини і викликає

хвороба - лямбліоз, подібний до колітом. Тіло лямблій з двосторонньою

симетрією і нагадує за формою половину груші (рис. 27, с. 47). У

них є з уплощенной боку присоска, за допомогою якої вони

прикріплюються до стінки кишечника людини. зараження відбувається

цистами зі споживанням забрудненої їжі або води.

Загін Тріхомонадовие (Trichomonadida).Це ендопаразити з

4-б джгутиками, причому один з них рульової і утворює ундулірую-

щую мембрану (рис. 28, с. 47). Усередині клітини є опорна органела

- Аксостиль. Серед трихомонад є небезпечні паразити людини.

Таблиця 2. кінетопластиди - паразити людини__

Загін Діпломонади (Diplomonadida).Діпломонади мають

подвоєне будова і нагадують нерозділене до кінця клітку. це

паразити з декількома джгутиками і опорним стрижнем - аксостіль. У

людини паразитують види пологів Lamblia. Лямблії були детально опи-

сани вітчизняним ученим Д. Ф. Лямблем, хоча раніше вже були відо-

тни. Існує близько 40 видів лямблій.

Lamblia intestinalis паразитує в кишечнику людини і викликає

хвороба - лямбліоз, подібний до колітом. Тіло лямблій з двосторонньою

симетрією і нагадує за формою половину груші (рис. 27, с. 47). У

них є з уплощенной боку присоска, за допомогою якої вони

прикріплюються до стінки кишечника людини. зараження відбувається

цистами зі споживанням забрудненої їжі або води.

Загін Тріхомонадовие (Trichomonadida).Це ендопаразити з

4-б джгутиками, причому один з них рульової і утворює ундулірую-

щую мембрану (рис. 28, с. 47). Усередині клітини є опорна органела

- Аксостиль. Серед трихомонад є небезпечні паразити людини.

Таблиця 2. кінетопластиди - паразити людини

Так, Trichomonas hominis викликає хронічні проноси, а Т. vaginalis

мешкає в сечостатевих шляхах людини, викликаючи важковиліковні забо-

-Леваном, іноді звані грибковими. Зараз є препарати

проти хвороботворних трихомонад.

Загін многожгутікових (Hypermastigida).Гіпермастігіди - оби

татель кишечника комах - ксилофагов, що харчуються деревиною. У

них багато джгутиків, що утворюють пучки, а всередині клітини є один

або кілька опорних аксостіль (рис. 29, с. 47).

Представниками многожгутікових з кишечника термітів можуть

служити Calonympha grosci, Teratonympha mirabilis та ін. Вони здатні

утворювати псевдоподии і заковтувати частинки деревини. Многожгу-

тиків - корисні симбіонти термітів. Тільки жгутіконосци виокрем

ляють фермент целлюлазу, переварює клітковину, а терміти цього

ферменту не мають. Без жгутіконосцев терміти не здатні переварі-

вать деревину. Деякі многожгутікових мешкають в кишечнику та-

Раканя.

Підтип опалин (Opalinata)

До цього підтипу відносяться поліенергідние Sarcomastigophora з мно-

гочісленние ядрами і джгутиками. Вони утворюють один клас Opalinatea.

Це великі паразитичні прості з плоским тілом і многочис-

леннимі рядами джгутиків. Представником цієї групи найпростіших

є опалин жаб'яча (Opalina ranarum).

Довгий час опалин відносили до інфузорій в зв'язку з тим, що мно-

гочісленние джгутики приймалися за ресничний апарат. Однак з-

тимчасові дані по організації і фізіології опалин спростували

припущення про їх спорідненість з інфузоріями. Розташування джгутиків у

опалин не має нічого спільного з війковим апаратом інфузорій. ядра

опалин однакові, в той час як у інфузорій спостерігається ядерний

дуалізм. Статевий процес у опалин - копуляція, а не кон'югація, як

у інфузорій. Все це дозволило виділити опалин як особливу групу,

близьку жгутиконосцам. Життєвий цикл Opalina ranarum показаний на

малюнку 30, с. 47. У кишечнику дорослої жаби опаліни размножают-

ся шляхом простого поздовжнього поділу клітини з розподілом ядер

(Плазмотомія). У період ікрометання з кишечника жаби виходять

цисти опалин в воду, де заковтуються пуголовками. У кишечнику го-

ловастіка відбувається статеве розмноження опалин. гамети многожгу-

тиків з одним ядром. Зиготи утворюють цисти, які знову виходять

у воду. При повторному ковтанні цист пуголовками з них форми-

руются багатоядерні опаліни.

Підтип Саркодовие (Sarcodina)

Це найпростіші без постійної форми тіла, так як покриті лише

мембраною і не мають ущільнених оболонок, але можуть виділяти рако-

вину або внутрішній скелет. Пересуваються за допомогою псевдоподий

або за рахунок циркуляції цитоплазми. Джгутики можуть бути присутніми

лише на короткочасної стадії розвитку (гамети, агамети, зооспори).

Для більшості видів відомо лише безстатеве розмноження: просте

поділ надвоє або множинне. Статевий процес відомий для не-

багатьох і здійснюється шляхом копуляції джгутикових або амебоидних

гамет.

Більшість саркодових - свободноживущие види, які обіта-

ють в морях, прісних водах, у вологому грунті. Рідко серед них зустріч-

ються паразити тварин і людини.

Класифікація саркодових недостатньо усталилася в протозоології.

Новітня система саркодових дуже складна (виділяють близько 12 клас-

сов) і викликає поки що багато заперечень. Тому ми обмежимося

оглядом найважливіших таксономічних груп за загальноприйнятою традицій-

ної системі. Серед саркодових чітко виділяються три класи: клас

Корененіжки (Rhizopoda), клас променевиків (Radiolaria) і клас Солнечні-

ки (Heliozoa). Вони добре розрізняються за формою псевдоподий, по ске-

льотним утворень, життєвим циклам і екологічним особенно-

ня.

Псевдоподии саркодових можуть бути лопастевіднимі (лобоподіі),

ниткоподібними (філоподіі), гіллястими (різоподіі) і віялоподібним з

опорними мікротрубочками (аксоподій) (рис. 31, с. 56).

Клас Корененіжки (Rhizopoda)

Для корненожек характерні пседовподіі типу лобоподіі або різо-

подіум, подібних ветвящимся коріння рослин. Звідси виникло назва-

ня класу - корненожки. У багатьох корненожек є скелет у фор-

ме раковини, органічний або мінеральний. Для більшості видів

характерно тільки безстатеве розмноження, а у деяких спостерігається

чергування статевого і безстатевого розмноження.

Зокрема, до Класу корненожек (Rhizopoda) відносяться загони: загін Амеби

(Amoebina), загін раковини амеби (Testacea), загін Форамініфери |

(Foraminifera).

Загін Амеби (Amoebina).Амеби позбавлені скелета; ложноножки

лобоподіі, які варіюють за формою у різних видів. зовні амеби

покриті еластичною мембраною - плазмолеммой. амеби живуть

воді або у вологому грунті, де харчуються одноклітинними водоростями,

бактеріями. Деякі види паразитують у людини і тварин.

Типовим представником загону є прісноводна амеба -

протей (Amoeba proteus, рис. 32, с. 56). Це досить великий вид амеби,

розмір якої сягає до 500 мкм. При русі амеби форма тіла

постійно змінюється, утворюються нові псевдоподии. Усередині клітини име-

ються ядро, скорочувальна вакуоль і безліч травних ва-

Куола. При русі амеба як би обтікає харчові частинки, кото

які виявляються всередині цитоплазми. Цитоплазма виділяє навколо пі

щевого грудки травний сік. Так утворюється травна

вакуоль. Після перетравлення їжі з вакуолі видаляються неперева-

ренние залишки через мембрану клітини. Заковтування твердої їжі на-

називається фагоцитозом. Крім фагоцитозу, амебі властивий пиноцитоз -

заковтування рідини. При цьому утворюються на поверхні клітини

впячивания в формі трубочки, по якій надходить всередину цитоплазми

крапелька рідини. Утворює вакуоль з рідиною отшнуровивается від трубочки. Після всмоктування рідини вакуоль зникає. процес пі

ноцитоз можна вивчати лише за допомогою електронної мікроскопії.

Скоротлива вакуоля зазвичай одна, рідше дві. вони підтримують

сталість осмотичного тиску всередині клітини. У прісноводних

найпростіших завжди існує різниця в осмотичний тиск з ок-

ружа середовищем, тому в клітку постійно проникає вода, надлишок

якої видаляється скорочувальними вакуолями. У морських і паразіті-

чеських амеб скорочувальних вакуолей немає.

Амеби при несприятливих умовах інцістіруются. вони виділялися

ють навколо себе щільну оболонку і перетворюються в покояться фа-

зу - цисту. Цисти переносять висихання, дія низьких і високих

температур. Вони забезпечують виживання виду, а також розселення.

Цисти переносяться течією, а також вітром на великі відстані.

При сприятливих умовах амеби виходять з цист і знову ведуть ак

тивний спосіб життя.

Довгий час вважали, що амеби розмножуються тільки простим де-

ленням. І дійсно, у більшості амеб шляхом мітозу ділиться

ядро, а потім материнська клітина ділиться на дві або кілька дочірні

них клітин. Але відносно недавно радянським вченим Л. Н. Серавін

був відкритий парасексуальний процес у амеб, наприклад у Amoeba marina,

що мешкає в море. Ця многоядерная амеба зазвичай розмножується

безстатевим шляхом. При цьому ядра мітотично діляться, а потім роз-

ляють між двома дочірніми клітинами. Суть парасексуальними про-

процесу полягає в тому, що дві амеби з повним набором ядер слівают-

ся. При цьому число ядер збільшується в два рази. Потім ця особина де-

лится на дві зі змішаним набором ядер. Таким чином, в результаті

парасексуальними процесу дочірні особини відрізняються генетично від

материнських особин.

У кишечнику людини і домашніх тварин мешкає безліч

видів амеб. Частина з них не завдають шкоди господарям, так як є-

ються їх квартирантами (комменсаламі). До таких нешкідливим сожіте-

лям людини відноситься Entamoeba coli, що харчується вмістом ки

шечника і живуть у ньому бактеріями. Але серед кишкових амеб

є і паразитичні види, наприклад Е. histolytica, збудлива

кишковий амебіаз. Цей вид може впроваджуватися в стінку кишечника і

викликати виразки. Симптоми амебіазу схожі на дизентерію, по-

цього амебу називають дизентерійної. Лікування амебіазу часто приво-

дит захворювання до неактивній фазі, коли амеби знижують темпи роз-

розмноження і переходять до харчування вмістом кишечника. через недо-

лось час може знову проявитися активна фаза амебіазу. зара

женность дизентерійної амебою перевіряється при аналізі вмісту

кишечника, в якому можуть міститися паразити і їх цисти. цисти

Е. histolytica відрізняються від таких Е. coli тим, що у першій чотири

ядра, а у другій вісім (рис. 33, с. 56). Деякі люди можуть бути но-

носіями амеб, причому не страждають від цього паразита.

Загін раковини амеби (Testacea).це свободноживущие

амеби, що мають раковину. Раковини Testacea можуть складатися з

органічного рогоподобного речовини, нерідко інкрустованого

піщинами. Вони живуть у прісній воді, болотної грунті, в сфагнових

мхах. Їх чисельність у грунті може бути дуже високою, і вони мають

значення в грунтоутворенні. Найбільш часто в болотистому ґрунті

зустрічаються Difflugia, Arcella (рис. 34, с. 57).

Розмножуються Testacea поділом клітини надвоє. При цьому одна до-

Чорне клітина залишається в материнській раковині, а інша будує нову.

Загін Форамініфери (Foraminifera).форамініфери -

морські раковини корненожки. Це найчисленніша група

саркодових. Форамініфери зустрічаються у всіх морях і особливо

різноманітні на глибинах 100-200 м. Вони входять до складу бентосу, ведуть

повзає спосіб життя. Рідкісні види форамініфер, наприклад з роду

Globegirina, ведуть планктонний спосіб життя.

Раковини форамініфер бувають трьох типів: органічні з псев-

дохітіна, інкрустовані, головним чином пісок, і извест-

ковие. Це зовнішній скелет, що виділяється ектоплазму клітини. най-

леї поширені вапняні раковини. Розміри раковин варьіру-

ють від 20 мкм до 5-6 см. Вапняні раковини форамініфер можуть

бути однокамерними або багатокамерними з гирлом. перегородки між-

ду камерами пронизані отворами, і цитоплазма клітини представля-

ет єдине ціле. Стінки раковин можуть бути пробитими отворами

або непрободеннимі (рис. 35).

Через устя раковини і отвори в її стінці виступають тонкі

розгалужені різоподіі. Різоподіі виконують дві функції: двигун

ву і захоплення їжі. Форамініфери за допомогою різоподіі прікрепля-

ються до субстрату і повільно пересуваються на цих перетікають тон-

ких нитках, а також з їх допомогою захоплюють їжу. вони харчуються

бактеріями, дрібними найпростішими і навіть багатоклітинними. У некото-

яких випадках форамініфери можуть перетравлювати їжу поза раковини

за допомогою з'єднуються між собою різоподіі. У форамініфер

одне або безліч ядер. У деяких видів форамініфер при-

обхідних різні симбіонти: бактерії і одноклітинні водорості.

Форамініфери численні в морях і грають істотну

роль в ланцюгах харчування, а також в акумуляції вапна з морської

води. З раковин відмерлих форамініфер утворені вапняні

осадові породи: крейда, нуммулітові, легкого глобигеринового вапняки.

У цьому проявляється геологічна роль форамініфер.

Життєві цикли форамініфер.У більшості видів форамі-

ніфер в процесі життєвого циклу спостерігається чергування поло

вого і безстатевого розмноження. На малюнку зображений цикл розвитку

однокамерною форамініфери Myxotheca arenilega, який отража-

ет типові риси розвитку черепашкових корненожек (рис. 36).

59__

Безстатеве покоління раковини корненожек - агамонт шляхом

множинного поділу утворюють дочірні клітини агамети. ці аме-

боідние клітини залишають спорожнілу материнську раковину, ростуть,

виділяють навколо себе нову раковину і дають початок іншому поколінь

ню раковини корненожек - гамонти, розмножуються статевим

шляхом.

Гамонти зазнають множинне розподіл (гамогонію), і при

цьому утворюються дрібні клітини з джгутиками - гамети. гамет образу-

ється при гамогоніі значно більше (сотні), ніж число агамет при

агамогоніі (десятки). Гамети виходять в воду, де відбувається їх копуля-

ція. У більшості форамініфер спостерігається ізогамний копуляція га-

мет, однакових за розмірами і формою. Це найпримітивніша фор-

ма статевого процесу. З зиготи формуються агамонт, що виділяють

навколо себе раковину.

Чергування статевого і безстатевого розмноження в життєвому циклі

видів отримало назву метагенезу.

В життєвому числі форамініфер відбувається чергування гаплоід-

ного і диплоїдного поколінь. Агамонт, що розвиваються із зиготи,

диплоїдні. В процесі агамогоніі одне з перших поділів ядра - мей-

оз. Таким чином, на відміну від багатоклітинних тварин, у яких

мейоз відбувається при утворенні гамет (гаметіческого редукція), у фо-

рамініфер редукція хромосом спостерігається при формуванні агамет.

На відміну від типової зіготіческой редукції, властивої, наприклад,

вольвоксовиє, у форамініфер редукція хромосом називається промежу-

точної, так як відбувається не відразу після утворення зиготи, а тільки

при утворенні агамет.

Палеонтологія і геологічне значення форамініфер. з рако-

вин форамініфер складаються шари вапняку, крейди та деяких інших

порід. Форамініфери відомі у викопному стані з кембрію. Усе-

го відомо близько 30 тис. викопних видів форамініфер. з раковин

великих видів форамініфер - нуммулитов, розміри яких достига-

Чи 5-16 см, складаються нуммулітові вапняки. З них побудовані КГІ-

петского піраміди, багато палаци і старовинні будівлі в столицях євро-

пейских держав і в нашій країні. Фузуліновой вапняки, стану

щие з більш дрібних раковин фузулін, поширені більш широко.

Крейдяні відкладення складаються з найбільш дрібних раковин форамініфер,

а також з вапнякових панцирів жгутіконосцев - кокколітофорид.

Для кожного геологічного періоду були характерні особливі масо

ші види форамініфер, які служать керівними формами в

стратиграфії для визначення віку геологічних пластів.

Крім того, копалини форамініфери використовуються геологами як

індикатори нафтоносних пластів на основі взаємозв'язку знаходження

окремих видів форамініфер з заляганням нафти.

Клас Радіолярії, або променевиків (Radiolaria)

Радіолярії - виключно морські планктонні саркодові. з-

Відомо 7-8 тис. видів радіолярій. Ще більше видів відомо в іско

паєм стані. Більшість радиолярий володіють радіальної сим-

метрией, що пов'язано з пристосуваннями до ширяння в товщі води. У від-

відмінність від форамініфер, у радіолярій скелет внутрішній, що виділяється

центральній цитоплазмой. Утворюється центральна скелетна капсула і

радіальні голки. Скелет радиолярий складається з сульфату стронцію

(SrSo4) або з оксиду кремнію (SiO2). Псевдоподии представлені тонкими

радіальними нитками.




 ВСТУП |  Тварини в складі органічного світу |  Миру і його розподіл на |  Геологічна історія тваринного світу |  ЗООЛОГИЯ І ІСТОРИЧНИЙ НАРИС ЇЇ РОЗВИТКУ |  Історія зоології |  ми, в кожній суперечці за два спорозоїта |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати