Головна

Модуль 1Ц

  1. III. Назначение этапов модульного обучения.
  2. III. Назначение этапов модульного обучения.
  3. Outlook-модуль
  4. Архитектурные принципы ( принципы разработки и организации ) современной мультипрограммной ОС. Модульная структура ОС.
  5. Дайте загальний опис структури спектра модульованого коливання.
  6. Дисциплинарный модуль № 2. Тематический модуль № 3.
  7. ЗА КРЕДИТНО-МОДУЛЬНОЮ СИСТЕМОЮ

Конституційною передумовою соціопатії може бути, наприклад, велика базальна агресія або знижена реактивність нервової системи. Особлива конституція може пояснювати постійне прагнення таких людей до гострих відчуттів, знижену здатність сприймати педагогічний вплив і навчатись соціально-прийнятній поведінці, неспроможність одержувати задоволення від звичних для інших людей речей - музики, природи, хорошої роботи. Гіперактивна, вимоглива, незосереджена дитина потребує значно більшої участі батька у вихованні. Дитина, енергійніша ніж її батьки, може засвоїти, що можна ігнорувати потреби інших лю дей, роблячи все, що заманеться, маніпулюючи поведінкою ін ших. Ставлення до таких дітей з боку батьків характеризується: нестабільністю, відсутністю дисципліни, потуранням, емоційним нерозумінням, експлуатацією, а іноді жорстокістю. Дитинство антисоціальних людей часто відрізняється безпритульністю, наявністю небезпек та хаосу (хаотична суміш суворої дисципліни і потурання; слабка мати і запальний садистичний батько; алкоголізм та наркотики у сім'ї; сімейні розриви). У таких нестабільних і загрозливих умовах дитина не одержує почуття захищеності, що може підштовхнути її витратити решту життя на пошук підтвердження власної всемогутності Для сімей антисоціальної особистості є нетиповим розуміння і промовляння своїх почуттів (алекситимія). Якщо більшість з нас використовують слова для вираження власної особистості, соціопати використовують їх для маніпуляцій. Батьки виявляються неспроможними відповідати на емоційні потреби дитини. Вони можуть також підсвідомо проявляти непокору і ненависть до авторитетів (педагогів), які намагаються обмежити поведінку їхньої дитини. Загалом батьки виявляються залученими в демонстрацію дитиною сили, а соціопат має серйозні труднощі щодо досягнення самоповаги нормальним шляхом через переживання любові та гордості батьків за нього. Антисоціальний індивід, напевно, ніколи не відчував прив'язаності і взаємної любові. Він не ідентифікувався з тими, хто турбував ся про нього. Замість цього виявилась можливою ідентифікація з ворожим об'єктом, який переживається як хижий. Відсутність первинної ідентифікації з батьками перешкоджає ідентифікації з суспільством і людською культурою загалом.

Через відсутність повноцінного супер-Его не існує ніяких внутрішніх вимог, які б викликали почуття провини. При цьому індивід добре розуміє наслідки поведінки. Негайне задоволення є важливішим ніж покарання у майбутньому.

Соціопати відкрито вихваляються своїми злочинами, якшо думають, що можуть ними вразити, продемонструвати свою силу. Злочинці часто зізнаються у вбивствах, розповідаючи


-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

одробиці, і приховують менші злочини, які на їх думку можуть розцінені як слабкість.

Отже, основним механізмом саморегуляції соціопатичної 5истості виступає відреагування назовні внутрішнього напру-■шя і негативних почуттів. При цьому у таких людей виникає гайне спонукання до дії. Вони не мають досвіду підвищення «оповаги через контроль за власними імпульсами. Соціопат тільки швидко відреаговує тривогу, що оточуючі не встига-

ІГЬ ЇЇ ПОМІТИТИ.

Прояви делінквентної поведінки. Делінквентна поведінка ївляється у різних формах. Розглянемо деякі з них.

Втечі з дому та бродяжництво. Бродяжництво є однією з айніх форм аутсайдерства. Соціальні аутсайдери - це люди, через об'єктивні або суб'єктивні причини не змогли знайти 5і місця в суспільстві і опинились "на дні". Бродяжництво це ецифічний спосіб життя, який формується в ході поступового Йриву соціальних зв'язків особистості, і часто поєднується з ними видами девіантної поведінки.

Ґрунтуючись на даних А. У. Нуреєвої, А. Є. Лічко в за-тості від мотивації виділяє наступні типи втеч з дому: еман-звані, які здійснюються задля прагнення позбутися опіки та элю з боку батьків та вихователів і поєднуються з кра-кками, алкоголізацією та наркоманією; імпунітивні, які відоб-ають прагнення позбутися жорстокого поводження; демон-ативні, що зумовлені прагненням привернути до себе увагу; амоманічні, детерміновані невмотивованим потягом до зміни

перебування та вражень.

Потенційними безпритульними і бродягами є випускники ачих будинків та інтернатів у тому випадку, якщо вони не мо-> знайти роботу та житло. Особливу групу бродяг складають (гличні діти", які втекли з долгу. Число таких дітей останнім сом зростає і наближається до показників 1918-1920 років.

Однією з форм делінквентної поведінки виступає вандалізм | безглузде знищення культурних та матеріальних цінностей, Ііиоманітні види руйнуючої поведінки. Більшість актів ванда-здійснюється особами чоловічої статі 11-25 років. Попри Очі уявлення соціально-психологічне дослідження не вияви-ГКореляції між схильністю до вандалізму у підлітків і їхнім вм інтелекту та належністю до соціальних груп з низьким вм освіти та культури.

аасифікація мотивів вандалізму пропонується Д. Канте-1) корисливі цілі; 2) помста; 3) гнів, як вияв нездатності ІМи засобами справитись зі стресом; 4) нудьга, яка поро-


Модуль іц

джуь прагнення розважитись, набути нових вражень, пережниі гострі відчуття, пов'язані з небезпекою та порушенням заборон 5) дослідження; 6) естетичні переживання; 7) екзистенційні дослідження -- засіб самоствердження, визначення меж власних можливостей, привернення до себе уваги.

Однією з форм вандалізму за Ю. А. Клейбергом є графіті Термін походить від італійського "graffito" - "писати карак\-лі", "нашкрябати", і означає недозволені написи, знаки, зро блені на об'єктах громадської та приватної власності (на будинках, парканах, у транспорті, ліфтах, туалетах, на столах тощо) Графіті містять різноманітні повідомлення, вислови, малюнки, символи, які можуть носити нецензурний, непристойний характер. Тією мірою, якою графіті виражають деструктивні імпульси людської природи, вони сприяють засвоєнню зразків агресивною поведінки.

Мотиви, що спонукають підлітків до публічних малюнків різноманітні. Це і прагнення ствердити особистісну або групову ідентичність, висловити протест проти соціальних та культурних норм, пізнати свою сексуальність, розважитись, і бажання виразити свою озлобленість, і прояв творчості.

На думку Ю. А. Клейберга, графіті так само як і розбите скло, сміття сприймаються як симптом деградації, ослаблення механізмів соціального контролю, що породжує у людей почуття незахищеності. Крім того, відчуття безладу знижує поріг стримування від деструктивних дій, що в свою чергу збільшує вірогідність подальших руйнувань.

Разом з тим, графіті виступає одним із яскравих прикладів того, як девіантна поведінка трансформується у вид мистецтва, у творчість.

2.2. Характеристика адиктивної (залежної) поведінки

Життєдіяльність та розвиток людини залежні від багатьох чинників. Об'єктом залежності виступають їжа, яку ми вживаь мо, повітря, яким ми дихаємо, певні умови та спосіб життя, до яких ми звикли, коло соціальних контактів тощо. Схильність до залежності є універсальною особливістю людини. Проте, за певних умов нейтральні об'єкти перетворюються для неї у жнг-тєво важливі. У деяких випадках спостерігається надмірна ла лежність, яка породжує адиктивну поведінку. Коло предмет


го-псдагоггчна корекція від. сгилень у поведінці дітей

иежності змінюється і розширюється з розвитком технічного эгресу у галузі харчової промисловості, фармацевтичної інду-рії, комп'ютерної та ігрової техніки, які створюють все нові й ві потенційні об'єкти залежності. До найпоширеніших пред-гівадикції належать: психоактивні речовини (наркотики), ал- їжа, азартні ігри, секс (зокрема такі його перверзії як їілія, фетишизм, пігмаліонізм, трансвестизм, ексгібіціонізм, ірайеризм, некрофілія, садомазохізм), релігія (наприклад, ре-гійний фанатизм, властивий індивідам, залученим до секти). Сьогодні дуже швидко поширюється комп'ютерна залежність емблінг). Водночас деякі форми поступово втрачають ярлик віантності. Так, гомосексуалізм у сучасній соціальній ситуації відноситься до відхилень у поведінці.

Отже, адиктивна поведінка- це одна з форм аутодеструк-ної девіантної поведінки особистості, яка пов'язана із зловжи-шям чимось або кимсь з метою саморегуляції, зміни психічно-f стану або адаптації. Ступінь виразності адиктивної поведінки ке бути різним - від практично нормальної до важких форм |Ш>логічної залежності, які супроводжуються виразною соматич-ою і психічною патологією. У зв'язку з цим деякі автори роз-зняють адиктивну поведінку і просто шкідливі звички, які не є эзливими. Наприклад, куріння або переїдання хоч і є залеж- формами поведінки, але не вважаються девіантними.

0. В. Змановська виділяє загальні ознаки адиктивної по-
|ведінки:

1. Наявність постійного імпульсивного ненасичуваного, не-
зланного потягу до зміни психофізичного стану, якому інди-

не в змозі протистояти.

2. Процесуальний та циклічний характер адикції, яка має
початок, індивідуальний перебіг і завершення та проходить

ез певні фази:

наявність внутрішньої готовності до адиктивної поведінки;

посилення бажання і напруження;

очікування і активний пошук об'єкту адикції;

одержання об'єкта і досягнення специфічних переживань;

розслаблення;

фаза ремісії, після якої все починається спочатку.

3. Результатом адикції виступає трансформація особистос-
соціальна дезадаптація. Особа поступово втрачає колишні

ереси та соціальні зв'язки, здійсннлться перебудова ієрархії Цінностей, все сприймається та оцінюється нею чере.і приз


Модуль Ш

му адиктивної потреби. Остання набуває адцінного емоційного забарвлення, стає метою існування. Життєвий простір звужується до ситуації одержання об'єкта. Все інше колишні моральні цінності, інтереси, взаємини - втрачають значущість Залежність настільки домінує, що індивід здатен подолати будь-які перешкоди. Спостерігається зниження критичності, людина виправдовує свою поведінку, знаходить причини, які перешкоджають їй відмовитись від предмету залежності. Характерною ознакою адиктивної поведінки є анозогнозія - заперечення хво роби, небажання визнати наявність залежності З'являється недовіра до людей (до родичів, друзів, до спеціалістів, які можуть надати допомогу), які намагаються надати допомогу. Людина вдається до брехні. Посилюється агресивно-захисна поведінка, наростають ознаки соціальної дезадаптації.

Причини виникнення. Раніше причини адиктивної поведінки пов'язувались слабкістю волі, гріховністю та моральною недосконалістю. Згодом ЇЇ почали вважати хворобою, яка зумовлена іманентною схильністю до залежності від екзогенних речовин. Одна із сучасних концепцій розглядає адиктивну поведінку як результат звички.

Відповідно до системно-особистісної моделі залежна поведінка зумовлена порушеннями значущих для індивіда стосунків Наприклад, причиною алкоголізму може бути втрата близької людини, вживання наркотиків може бути засобом встановлення контактів підлітка з референтною групою.

Серед чинників, що визначають появу схильності до залежної поведінки, неабияку роль відіграють макро- та мікро-соціальні умови життя індивіда.

Причиною формування адиктивної поведінки у підлітковому віці досить часто виявляється, властиві цьому віку, з одного боку, відчуження від батьків, які не визнають свою дитину дорослою, обмежують її самостійність, не розуміють її, а з іншого боку - потреба відповідати, так званому, підлітковому кодексу честі і спотвореному образу дорослості, в якому в якості важливої ознаки виступає вживання алкоголю та наркотиків.

Для деяких соціальних груп залежна поведінка є проявом групової динаміки. Наприклад, вживання наркотиків виступе в ролі перепустки до субкультури підлітків, формує почуття належності до групи, створює середовище для неформального спілкування, дає можливість відреагувати сексуальні та агресії в ні потяги, не спрямовуючи їх на людей, допомагає регулювати емоційний стан, реалізує креативний потенціал через експери менти з різними речовинами


Психолого-педагогічна корекція вівхіигень у поведінці дітей

Провідна роль у походженні адиктивної поведінки при писуеться сім'ї. В ході численних досліджень був виявлений зв'язок між поведінкою батьків і формуванням залежності у дітей. Особливо чутливим у цьому розумінні є немовлячий вік. У багатьох аднктів в анамнезі відмічається наявність важкої психологічної травми у самі ранні періоди життя. Травма може бути пов'язана з фізичною хворобою, втратою матері, з нездатністю матері розуміти і задовольняти базові потреби немовляти, з несумісністю темпераментів матері та дитини, з надмірною вродженою збудливістю малюка. Батьки, зазвичай, не здогадуються про травмуючий характер своїх дій. Так, наприклад, вони можуть з найкращих намірів привчати малюка до жорстокої регламентації режиму харчування, забороняти собі "балувати" дитину, наполегливо ламати її впертість. Таким чином, базова потреба немовляти у захищеності виявляється зафрустрованою, що в свою чергу зумовлює формування низької афективної толерантності: дитина уже в старшому віці неспроможна переносити відчуття небезпеки і очікування неприємностей. Такі особи, з одного боку, не вміють піклуватись про себе і гостро потребують когось, а з іншого боку не довіряють людям, не підпускають їх близько до себе. У цьому випадку неживий об'єкт може замінити людські взаємини.

Сім'я може не дати дитині необхідної любові і не навчити любити себе, що призводить до відчуття нікчемності, непотрібності, до зневіри в себе. Позбутися негативного ставлення до себе допомагає залежна поведінка.

Часто батьки адиктивних дітей самі мають емоційні розлади, які супроводжуються алекситимією - нездатністю виражати свою почуття з допомогою слів (розуміти, позначати, проговорювати). Дитина не лише заражається в сім'ї негативними по-k чуттями, а й навчається у батьків замовчувати свої переживання, |пригаічувати їх і навіть заперечувати їхнє існування. Ще од-f-яим негативним сімейним чинником виступає відсутність меж »іж поколіннями, надмірна психологічна залежність членів сім'ї дан від одного. М. Маллер акцентувала увагу на важливості |для нормального розвитку дитини процесу сепарації - посту-эвого відокремлення від матері та індивідуалізації дитини. У :'ї з розмитістю кордонів адиктивна поведінка виступає одним і засобів впливу на поведінку інших.

Сім'я відіграє суттєву роль не лише у походженні, айв цтримці адиктивної поведінки. Родичі самі можуть мати різні еихологічні проблеми, через що вони часто провокують реци-ви эдикту. В свою чергу залежна поведінка одного з членів


Модуль 111

сім'ї може сприяти появі проблем психологічного характеру \ інших родичів - розвивається стан співзалежності С ііівзалеж-ність - це негативні травматичні зміни в особистості і нове дінці родичів через залежну поведінку когось із членів сім'ї Співзалежність підтримує залежність. Утворюється, таким чином, замкнуте коло сімейних психологічних проблем. З членами сім'ї відбуваються наступні зміни: - втрачається власне "Я" через фіксацію на вживанні наркотиків; поведінка эдикта повністю визначає емоційний стан інших членів сім'ї; переважають афек-ти люті, провини, відчаю; знижується самооцінка і самоповаїа, посилюються псевдоролі жертви або рятівника; переживаються стани апатії, емоційної тупості, наступає ізоляція; на фоні хронічного стресу неухильно погіршується здоров'я: загострюються соматичні хвороби, розвивається депресія.

Наприклад, все життя родини наркозалежного підлітка крутиться навколо циклу вживання наркотиків. Сім'я живе міфами, взаємними обіцянками та ілюзіями. Після чергового зриву підліток щиро кається і дає щедрі обіцянки. Батьки готові обманювати себе знову і знову, що все найстрашніше позаду Родина вибудовує різноманітні захисні механізми, серед яких проекція, заперечення, замовчування проблеми, ізоляція. Самі того не усвідомлюючи, родичі підштовхують адикта до зривів У період "невживання" в сім'ї поступово наростає напруження, тривога, посилюються підозри. Нарешті напруження стає таким високим, що хтось не витримує і провокує конфлікт. Все повторюється спочатку. Парадоксальним є той факт, що адикція згуртовує сім'ю, дає ілюзію близькості.

У рамках взаємин співзалежності часто зустрічається ситуація неофіційної домовленості: "я закриваю очі на твою адик-тивну поведінку, а ти робиш те й те". Бувають також стосунки за типом паралельного існування, коли кожен член сім'ї живе своїм життям і не втручаються в проблеми один одного.

У сім'ї зі співзалежністю завжди виявляється порушеним розподіл ролей та відповідальності. Відповідальність за життя адикта і провину за його залежну поведінку беруть на себе родичі.

Разом з тим, особливості поведінки та особистісного розвитку дитини не можна назвати однозначно залежними від сімейних умов. Так, далеко не завжди дитина, що зростає у сім'ї алкоголі ків стає сама алкоголіком. Очевидно, що не менш важливу роїь відіграють індивідуальні особливості конкретної особистості

Адиктивна поведінка може бути зумовлена невротичними розладами особистості. Важливим індивідуальним чинником, і по впліши на поведінку людини, може виступати знижена зданиеп> 194


ого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

іравлятися зі стресами. Адиктивна поведінка часто виникає при їрушенні копінг-функції (здатності у певний спосіб вирішува-проблеми, справлятися зі стресами) Наприклад, наркозалеж-підлітки демонструють такі реакції на стрес, як уникнення зв'язання проблем, заперечення їх наявності, ізоляція.

Хімічна залежність. Це залежність від вживання будь-шх психоактивиих речовин, які поділяються на легальні (тю-эн, алкоголь, ліки) та нелегальні (кокаїн, похідні коноплі, ііанти). Вживання наркотиків незрілою особистістю породжує Ійначні соціально-психологічні проблеми: неможливість нормаль-Івого соціально-психологічного і фізичного розвитку, шкільну 4(езадаптацію, проблеми вибору професії, труднощі у створенні |яартнерських стосунків, асоціальність.

Для синдрому фізичної залежності характерні наступні клі-і шчні ознаки: - непереборне бажання вжити психоактивні ре-|Човини; знижений контроль за дозуванням; ігнорування інших задоволень заради прийому наркотиків; наявність психічних розладів, руйнування соціальних проблем.

Соціальна деградація проявляється передусім у зниженні успішності в навчанні, відмові від навчання та професійної ді-'яльності, у конфліктах з соціальним оточенням, в появі проблем З законом, у відчуженні від сім'ї та друзів, звуженні спілкування до наркотичного кола, ізоляції.

Паралельно з соціальною деградацією відбувається виразна зміна характеру. Особа втрачає колишні інтереси (амотива-іційний синдром). Заперечення стає стилем поведінки. Адикт заперечує буквально все: факти вживання наркотиків, правила, |свої вчинки, свою відповідальність, наявність проблеми, залежність та необхідність її лікування. Спроби оточуючих допомогти знецінюються, або викликають агресію. Реальність повністю змінюється фантазіями, ілюзіями, нездійсненними обіцянками, наркозалежної людини - це світ міфів: "я можу вколотися іьки один раз", "я можу контролювати дозу", "інші не вживать тому, що не знають, що це таке", "лікарі нічого в цьому не зуміють", "ломку пережити неможливо".

Серед мотивів первинного вживання наркотиків можна ви-Илити: - атарактичні (досягнення психологічного комфорту релаксації); субмісивні (прагнення належності до групи і її ївалення); гедоністичні (одержання специфічного фізичного цоволення); гіперактивації (підвищення тонусу та самооцін-рси);псевдокультурні (демонстрація якоїсь якості, наприклад, зрослої поведінки); пізнавально-дослідницькі (цікавість, праг-ення до нових вражень).


Модуль ПІ

Причиною популярності наркотиків та алкоголю є те, що з їхньою допомогою можна домогтися певних психологічних та соціальних ефектів. Так, вони сприяють послабленню фізичного болю, подоланню душевних хвилювань, втоми. Зокрема, психостимулятори послаблюють депресію та гіперактивність, анальгетики-опіанти знижують лють, почуття провини та сорому, галюціногени допомагають подолати депресію та відчуття порожнечі. Психологія пояснює наркотизм як форму втечі від проблем та конфліктів. Іноді у такий спосіб підлітки демонструють свій протест проти стосунків, які їх не влаштовують.

Психологічне вивчення підлітків з наркотичною залежністю виявило у них наступні особливості: слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни, низьку стійкість до несприятливих впливів, високу навіюваність, невміння долати труднощі, емоційну лабільність, невміння конструктивно розв'язувати конфлікти. Іншим особистісним порушенням, пов'язаним з наркотиками, є порушення здатності турбуватись про себе.

Зловживання наркотичними засобами починається в групі Тут спрацьовує властива підлітковому віку зорієнтованість на референтну групу. Потреба за всяку ціну бути прийнятим штовхає на відповідні вчинки. Так, вживаючи алкоголь, підліток п'є, не орієнтуючись на самопочуття, йому важливо не відстати від інших. У підліткових асоціального спрямування компаніях заведено пити до "відключки". Вживання великих доз спиртного пригнічує контроль організму за кількістю випитого і швидко призводить до виникнення алкогольної залежності.

У формуванні наркотичної залежності виділяються певні стадії. Перше вживання наркотиків зазвичай зумовлене цікавістю або прагненням бути як всі. Якщо завдяки наркотикам підлітку вдається змінити психічний стан з негативного, пригніченого на позитивний, піднесений, він починає активно шукати нагоди спробувати нові наркотичні засоби. Вживання наркотиків стає частішим, формується свій стереотип використання психотропних речовин. Так виникає наступна стадія - пошуковий полінаркотизм. На цій стадії потяг до наркотиків поки що відсутній. Адиктивна поведінка тут виступає як стандарт групової поведінки, як ситуативна (групова) залежність, коли бажання вжити ту чи іншу психотропну речовину виникає тільки в певній ситуації і в певному оточенні і є компонентом приемного дозвілля. Далі наступає стадія колекціонування, коли підліток прагне познайомитись з дісю різноманітних наркотичних засобів, що призводить до фонового полінаркотизму Щоб досяп"


Психалого-педагогічна корекція відхилень у поведінці дітей

бажаного результату потрібні вже сильнодіючі засоби, а також збільшення дози. Захисні рефлекси організму зникають, індивід стає залежним від наркотиків як психічно, так і фізіологічно.

2.3. Характеристика суїцидної поведінки

До аутодеструктивної девіантної поведінки крім адикцій від-|. носиться і суїцид - схильність до самогубства. Самогубство

- явище суто антропологічне і не спостерігається у тварин. Це
свідоме позбавлення себе життя. Самогубство слід розглядати у
рамках комплексної проблеми суїцидної поведінки, яка вклю-
яаєсуїцидні думки, суїцидні приготування, наміри та власне

У позбавлення себе життя. Суїцидні дії включають суїцид-jLHy спробу - цілеспрямоване оперування засобами позбавлення |-©ебе життя, яке не завершується смертю, і завершений суїцид

- дії, пю призводять до смерті. Суїцидні прояви включають
[суїцидні думки -- пасивні фантазії на тему своєї смерті (на
*зразок: "добре було б заснути і не прокинутись"), переживан-
ь«я, суїцидні тенденції (задуми - продумування способу, часу
ймісця самогубства, та наміри - коли до замислу приєдну
ється вольовий компонент і з'являється готовність перейти до
^. реалізації наміченого). Період від виникнення суїцидних думок
|до спроб їхньої реалізації називається пресуїцидом. Він може

іривативід декількох хвилин до декількох місяців.

Суїциди поділяються на істинні, демонстративні, прихо-

ані. Істинний суїцид спрямовується бажанням вмерти.

їомузавжди передують пригнічений настрій, депресія, пере-вання щодо сенсу життя. Демонстративний суїцид не є

^в'язаним з бажанням померти, а виступає у якості шантажу і засобу звернути увагу на свої проблеми. Смерть в останньо-випадку може бути лише випадковою. Прихований суїцид це дії, які супроводжуються високою вірогідністю смерті,

і поведінка пов'язана з ризиком, грою зі смертю. А. Є. Лічко названих виділяє ще афективну форму, яка виникає

Щ впливом сильної психотравмуючої ситуації.

Іинники ризику суїцидної поведінки особистості:

ївність попередніх спроб суїциду в людини; чейна історія суїциду;

кризова ситуація (невиліковна хвороба, смерть близької лю ти, безробіття та фінансові проблеми, розлучення);


Модуль Ні

- сімейний чинник (депресивність батьків, дитячі гравми, хро
нічні конфлікти, дизгармонійне виховання);

- емоційні порушення (передусім, депресія);

- психічні захворювання (алкоголізм, наркоманія, шизофренія)

- соціальне моделювання (демонстрація суїциду, засоби масо
вої інформації, зображення в літературних творах - "ефем
Вертер" (Гете "Страждання молодого Вертера")

Суїцид може бути проявом гострих або хронічних психічних розладів. Високий ризик самогубства відмічається у людей з депресивним або психотичним станом.

Депресія переживається суб'єктивно як пригнічений настрій, як стан безнадійності, безпорадності, провини. У якості провідного для діагностики депресії дослідниками називається соматичний сидром. У конкретної особи не менше двох тижнів повинні мати місце три і більше її ознак:

- зниження інтересів або задоволення від діяльності, зазвичай
приємної;

- відсутність реакції на діяльність, події, які в нормі її викли
кають;

- пробудження вранці за дві та більше години до необхідного
часу;

- виразна зовнішня психомоторна розгальмованість та ажита
ція;

- помітне зниження або підвищення апетиту;

- зниження ваги;

- помітне зниження лібідо;

- зниження енергії;

- підвищена втомлюваність.

Додатково до соматичних виділяються психологічні ознаки депресії: зниження самооцінки; безпідставне почуття самоосуду; надмірне неадекватне почуття провини; думки про смерть, що повторюються, суїцидна поведінка; нерішучість, порушення ясності та ефективності мислення, яке може бути настільки виразним, що приймається за органічну деменцію, спотворене сприймання реальності - фіксація на проблемі, "тунельне бачення" - феномен звуженої свідомості, коли індивід сприймає все через призму психотравмуючої ситуації, інше втрачає для неї будь-який сенс.

На особливості суїцидної поведінки істотно впливає віь Так, підвищена суїцидна готовність відмічається у юнацьком} та похилому віці. Суїцидна активність виразно зросгас до 1 J~ 15 років і досягає максимуму у 16-19-тирічному віці 198


--педагогічна корекція відхилень у поведінці

Самогубство у дитячому віці спонукасться гнівом, страхом, шям покарати себе або інших, а також депресивними ста-S. Ознаками депресії у дітей можуть бути: смуток, порушен-jy, апетиту, зниження ваги, соматичні скарги, страх невда-аниження інтересу до навчання, почуття неповноцінності або »ргнутості, надмірна самокритичність, замкнутість, занепо-йня, агресивність, знижена стійкість до фрустрацій. (it, Іншу картину суїцидної поведінки ми спостерігаємо у під-ів. У них спроби самогубства зустрічаються значно частіше, у дітей, переважно мають демонстративний характер, при лише незначна частина з них (1%) досягає своєї мети. У ^підлітків (за даними А. Є. Лічко та А. А. Александрова) їі дії були зумовлені гострою афектиною реакцією. У гру-ілітків також зростає роль психічних розладів, зокрема, іресії. До дитячих ознак депресії у підлітковому віці дода-ще наступні: почуття нудьги і втоми, фіксація уваги на 5ницях, схильність до бунту та неслухняності, зловживання оголем та наркотиками.

1 Значною мірою на суїцидну поведінка підлітків впливають 5истісні стосунки з однолітками та батьками. Важливим яком виступає також підліткова субкультура. У зв'язку з О. В. Змановська у якості прикладу наводить випадок са-гва декількох дівчат, які цим наслідували свого куми-§ідомого співака. У молодому віці суїцидна поведінка часто в'язана з інтимно-особистісними стосунками, наприклад, з не-аим коханням.

Психологічним новоутворенням юнацького віку є форму-світогляду, пошуки сенсу життя. Іноді роздуми про влас-рнування під впливом серії невдач у різних сфера провоку-, депресивні стани. Виразність депресії часто є показником

зності суїцидної загрози. і Соціологи відмічають зв'язок між частотою суїцидних спроб успільстві та соціальними умовами. Так, згуртованість су-ства, яка має тенденцію зростати в умовах загальної небез-|»с(наприклад, війни) або загальної спрямованості на досяг-щ певних цілей, знижують частоту самогубств. Коли ж згур-їість суспільства слабне, індивід відходить від соціального і ставить свої особисті цілі вище прагнення до загального |а, що може стати причиною рішення піти з життя. Так, по-

гь схильність до самогубства економічні кризи. і, в екстремальній ситуації одні особи за рахунок пластичності та резервів зберігають попередній загальний рівень адаптації, тимчасово знижують рівень, але без руйнування основних


Модуль III

напрямків адаптації. У цьому випадку дезадаптація не призводить до хвороби, не породжує патологічних форм адаптації.

Якщо ж екстремальні навантаження поєднуються з індивіду альними проблемами (наприклад, неврозами), зниженням пластичності, вірогідність порушення значно зростає. Тоді соціально-психологічна дезадаптація веде за собою якісну трансформацію процесу пристосування, появу патологічних форм адаптації Конфлікт, який перевищує поріг дезадаптації особистості, є крн зовим. В умовах неможливості реальним способом змінити конфліктну ситуацію єдиною реакцією, яка замінює собою усі інші дії, виявляється суїцид як засіб усунення всякої діяльності.

А. Є. Лічко відмічає зв'язок між типом акцентуації характеру підлітка та суїцидною поведінкою. Так, суїцидні демонстрації у 50% випадків поєднуються з істероїдним, нестійким, гіпертим-ним типами, а суїцидні замахи - з сенситивним та циклоїдним типами. А. Є. Лічко відмічає низьку суїцидну активність шизо їдів. В. Т. Кондратенко, навпаки, наводить данні на користь шизоїдного, психастенічного, сенситивного, збудливого та епі-лептоїдного типів. Автори сходяться на думці, що практично не схильні до суїцидів підлітки з астенічним, гіпертимним, нестійким типами акцентуації характеру.

Опишемо узагальнений психологічний портрет суїциден та. Це сенситивна, емпатійна людина зі зниженою здатністю переносити біль. її відрізняє наявність глибокого внутрішньо го конфлікту між низькою самооцінкою та високою потребою у самореалізації, який, в свою чергу, посилює тривожність, пригніченість, відчуття безпорадності, схильність фіксуватися на проблемах. Активному виходу з депресивного стану, докладай ню зусиль для подолання проблем, з одного боку, перешкоджає песимізм, а з іншого - слабкість вольової регуляції. Ускладнює ситуацію амбівалентне ставлення до суїциду та схильність до аутоагресії. Варто підкреслити, що наведений портрет є прямо протилежним характеристиці антисоціальної особистості.

Слід зауважити, що суїцид змінює життя усієї родини, робить її заручником. Частина емоційних переживань людей, близьких суїциденту, є тимчасовими, інші тривають декілька років, деякі - все життя. Кожний член сім'ї платить за це певну психологічну ціну. К. Лукас та Г. Сейген називають це угодою (оборуткою). Спостерігаються наступні моделі небажаної нове дінки у відповідь на самогубство близької людини:

■ пошук людей, які можуть бути відповідальними за смерть самогубця - замість прийняття того, що сталось, як особистої волі суїцидента;


Психалого-педагогічна корекція відхгиіень у поведінці дітей

- прийняття трауру на довгі роки - замість того, щоб продов
жувати жити;

- переживання провини та самозвинувачення, картання себе;

- соматизація - занурення в хворобу замість спонтанного ви
раження почуттів;

- самообмеження - уникнення радості життя;

- втеча в роботу, в сексуальні зв'язки, в адикцію - замість
того, щоб визнати та виразити свої почуття;

- нарешті, новий суїцид - "ти помер, отже помру і я".

Отже, до основних видів девіантної поведінки відносяться деструктивна, яка наносить шкоду суспільству та його членам, й аутодеструктивна, яка в першу чергу негативно впливає на самого девіанта. Проте усі форми аутодеструктивної поведінки - і залежність, і схильність до суїцидів, і віктимність, так чи інакше руйнуюче впливають на соціальне оточення девіантів. Так, віктими провокують злочинців до антисоціальних вчинків; адикти руйнують сім'ї, залучають інших осіб до вживання наркотиків чи алкоголю, самі вдаються до злочинів задля одержання продукту залежності; суїциденти залишають близьких людей з довічним почуттям провини, можуть спровокувати спроби самогубства в інших людей.

3. Біологічні, соціальні та психологічні детермінанти відхилень у поведінці

Можна виділити біологічні, соціальні та психологічні причини виникнення схильності до девіантної поведінки. До біологічних причинвідносять ті чинники, які травмують нервову систему і через це зумовлюють відхилення в особистісному розвитку, а саме: травми, інфекції, інтоксикації нервової системи, спадковість, тип нервової системи.

Пошкодження кори головного мозку, особливо лобних долів, досить часто відмічається у людей, схильних до правопорушень. У. Пірс в результаті генетичного дослідження, прове-s деного у середині 60-х років прийшов до висновку, що наявність зайвої ігрек хромосоми у чоловіків зумовлює схильність до кримінального насильства. Серед інших біологічних детермінант девіантної поведінки називають вплив гормонів, зокрема, тестостерону. Даббс та Морріс на прикладі вивчення 4 тисяч ; ветеранів війни прийшли до висновку про наявність зв'язку між ., рівнем тестостерону та схильністю до антисоціальної поведінки


X. Айзенк, вивчаючи в'язнів, визначив, що екстраверти бпьпі схильні до здійснення злочинів, ніж інтраверти, а це в сою чергу зумовлено типом нервової системи.

Слід зауважити, що успадковується не якась конкретна форма девіантної поведінки, а певні індивідуально-типо. юпчні властивості нерзової системи, які збільшують вірогідність формування відхилень; що саме по собі пошкодження нервової системи не визначає формування асоціальних якостей характеру а лише утворює основу, на якій під впливом несприятливих соціальних факторів, через неврахування індивідуальних особливостей індивіда відбувається викривлення особистісного розвитку. Такого викривлення можна уникнути, якщо виховання буде зорієнтоване на створення спеціальних умов психічного розвитку, необхідних саме для такої дитини з пошкодженою нервовою системою або з особливими властивостями нервової діяльності

До несприятливих соціальнихумов, через які може виникнути схильність до девіантної поведінки, можна віднести неправильне виховання в сім'ї (коли дитина почувається відторгнутою, непотрібною в родині, коли батьки зловживають такими методами впливу на дітей, як покарання, коли дитина виховується в умовах вседозволеності), асоціальні сім'ї, нехтування проблемами учня у школі, наявність тісних контактів з девіантними однолітками або старшими. Вплив сімейного виховання на особис-тісний розвиток індивіда визначається наступними чинниками-рівень протекції, ступінь задоволеності потреб дитини, кількість та якість вимог до неї в сім'ї, послідовність стилю виховання.

Рівень протекції в процесі виховання визначається тим, скільки сил, уваги, часу приділяють батьки вихованню дитини. Можна виділити два рівня протекції, які призводять до пор} шення процесу виховання, а саме: надмірна (гіперпротекщя) та недостатня (гіпопротекція). У випадку гіперпротекції бать ки приділяють дитині дуже багато сил, часу, уваги. Виховання дитини стає для батьків найважливішою центральною справою Гіпопротекція це ситуація, коли дитина опиняється на пери ферії уваги батьків, до неї "не доходять руки". За неї беруться лише тоді, коли трапиться щось серйозне.

Ступінь задоволеності потреб дитини це міра спрямованості діяльності батьків на задоволення матеріально побутових (їжа, одяг, розваги) та духовних (спілкування, від чуття психологічного комфорту) потреб дитини. У ступені задо волення потреб може бути два варіанта відхилення: потурання максимальне і некритичне задоволення будь-яких бажань, и


яо-педагогічна корекція відхилень у поведінці &ітей

гння потреб недостатнє прагнення батьків задовольняти 5и дитини, зокрема, духовні.

Вимоги до дитини виступають, по-перше, у вигляді її ^в'язків,по-друге, це вимоги-заборони, які визначають, дитина не повинна робити. Форми порушення системи ви-- різноманітні: надмірність/недостатність вимог-обов' язків; іірність/недостатність вимог-заборон, які визначають рі-самостійності дитини; надмірність/мінімальність санкцій арань) за порушення вимог. Надмірність вимог-обов'язків призвести до психотравматизації дитини, а недостатність до формування таких якостей характеру як безвідповідаль-інфантильність, егоцентризм. Надмірність вимог-заборон енічних дітей викликає протест і прагнення до емансипа-а в астенічних - розвиток рис сенситивної та тривожно-тивої акцентуації. Сімейне виховання, при якому дитині дозволено", і навіть незначний перелік заборон вона може рушити, знаючи, що її за це не покарають, стимулює розвиток ертимного, нестійкого типів характеру. Схильність батьків ясь до суворих покарань навіть за найменшу провину зу-гіює у стенічних дітей формування агресивності, негативізму, і астенічних - невротизацію особистості.

Відсутність послідовності у вихованні, перехід від су-|ворихдо ліберальних засобів, нестійкість вимог до дитини, мін-іість ставлення до неї сприяє формуванню упертості, схиль-гі протистояти будь-якому авторитету. Нестійкість стилю швання найчастіше зустрічається в сім'ях, діти яких виявляться схильними до девіантної поведінки.

Варіанти поєднання описаних вище чинників сімейного вихо-[ дають велику кількість типів. Розглянемо ті з них, які сприя-■ формуванню схильності до девіантної поведінки у дітей.

Потураюча гіперпротекція (гіперпротекція, потурання, Достатність вимог-обов'язків та вимог-заборон, мінімальність якцій) - коли дитина знаходиться в центрі уваги сім'ї, яка гне максимально задовольнити її потреби, що зумовлює фор-(гвання демонстративних та гіпертимних рис характеру.

Домінуюча гіперпротекція (гіперпротекція, надмірність-їмог-заборон) - коли дитина знаходиться в центрі уваги, ьки віддають її вихованню багато сил, обмежують її само-їість. Такий тип виховання призводить до формування наданої реакції емансипації, агресивності та інших загострених активних реакцій екстрапунітивного типу у дітей з сильним їпом нервової системи і до посилення астенічних рис та невро-іції дітей з чутливим типом нервової системи.


Модуль 111

Емоційне відторгнення (ппопротекція, ігнорування потреб, надмірність санкцій) - виховання за типом Попелюшки, посилює інертно-імпульсивну (епілептоїдну) акцентуацію, призводить до декомпенсації і до формування невротичних розладів \ дітей з емоційно-лабільною, сенситивною та астено-невротичною акцентуацією характеру.

Підвищена моральна відповідальність (гіпопротекція, ігнорування потреб, надмірність вимог-обов'язків) - поєднання високих вимог зі зниженою увагою до дитини, що стимулює розвиток тривожно-надумливої акцентуації характеру.

Гіпопротекція (гіпопротекція, ігнорування потреб, недостатність вимог-обов'язків і вимог-заборон) - коли дитиною ніхто не цікавиться, її ніхто не контролює. Такий стиль є особливо несприятливим для гіпертимного, нестійкого, конформного типів акцентуації.

До психологічних причин негараздів у сімейному вихованні можна віднести: відхилення характеру самих батьків; особистісні проблеми самих батьків, які вони вирішують за рахунок дитини, а саме: розширення сфери батьківських почуттів, небажання дорослішання дитини, невпевненість у собі, як у вихователі, фобія втрати дитини, несформованість батьківських почуттів, проекція на дитині власних небажаних якостей, винесення конфліктів між подружжям у сферу виховання, зсув в установках батьків щодо дитини в залежності від її статі.

Акцентуація характеру батьків часто визначає певні порушення у вихованні. За нестійкої акцентуації батьки схильні до гіпопротекції, зниженому задоволенню потреб дитини, недостатньому рівню вимог до неї.

Інертно-імпульсивна (епілептоїдна) акцентуація батьків частіше ніж інші зумовлює домінування, жорстоке ставлення до дітей. Стиль домінування також може бути зумовлений сенситивним або конформним типами.

Демонстративна акцентуація характеру та істероїдна психопатія часто призводять до суперечливого типу виховання: демонстративна турбота і любов до дитини за наявності глядачів та емоційне відторгнення за їх відсутності.

Розширення сфери батьківських почуттів виникає найчастіше тоді, коли подружні стосунки між батьками виявляються порушеними: за відсутності чоловіка (смерть, розлучення); в умовах, коли подружні взаємини не задовольняють одного -і батьків. При цьому мати або батько, самі того не усвідомлюючії прагнуть до того, щоб дитина стала для них чимось більшим шл\


Психолого-педагоггчна корекція відхилень у поведінці дітей

просто дитиною. Батьки хочуть, щоб дитина задовольнила хоча б частину потреб, які у звичайній сім'ї повинні бути задоволені в психологічних стосунках подружжя. Мати часто відмовляється від реальних можливостей повторного одруження. З'являється прагнення віддати дитині - частіше протилежної статі - "усі почуття", "всю любов".

Небажання дорослішання дитини детермінує порушення виховання у вигляді потураючої гіперпротекції, яка стимулює розвиток психічного інфантилізму. У цьому випадку у батьків І спостерігається прагнення ігнорувати дорослішання дітей, стимулювати збереження у них таких дитячих якостей, як безпосередність, наївність, грайливість. Для таких батьків дитина є ^завжди маленькою. Часто вони відкрито визнають, що маленькі діти їм подобаються більше, що з великими вже не так цікаво.

Невпевненість у собі, як у вихователі зумовлює потураючий стиль виховання, знижений рівень вимог. У цьому випадку відбувається перерозподіл влади між батьками і дитиною на користь останньої.

Фобія втрати дитини детермінує такий тип порушення виховання, як потураюча або домінуюча гіперпротекція. "Слабке місце" - підвищена невпевненість, страх помилитися, перебільшені уявлення про "тендітність" дитини, її хворобливості і т. п. Несформованість батьківських почуттів зумовлює гіпопро-текцію, емоційне відторгнення, жорстоке ставлення щодо дітей і проявляється в небажанні мати справу з дитиною, поганій терпимості до її товариства, поверховості інтересу до її справ. і Причиною нерозвиненості батьківських почуттів може бути від-^торгнення самого батька у дитинстві його батьками, те, що він |сам у свій час не відчув батьківської теплоти. Іншою причиною ^можуть бути особливості характеру батька, наприклад, вираз-шизоїдність. Батьківські почуття часто виявляються знач-слабшими у дуже молодих батьків. У цьому випадку при кких, напружених, конфліктних стосунках в сім'ї на дитину сто перекладається значна частина батьківських обов'язків, івищена моральна відповідальність, або до дитини виникає атівливо-вороже ставлення.

Проекція на дитину власних небажаних якостей детермі-емоційне відторгнення, жорстоке ставлення до неї. В дитині з батьків бачить риси характеру, які відчуває але не визнає 5і. Це може бути агресивність, ледачість, потяг до алкоголю, ївізм, нестриманість.

Перенесення подружнього конфлікту в сферу виховання зу-влюе суперечливий тип виховання поєднання потураючої


Модуль іц

гіперпротекції одного з батьків з відторгненням або домінуючою гіперпротекцією іншого Батьки висловлюють незадоволення ви ховними методами один одного, але кожного з них хвилюь це стільки питання виховання, скільки прагнення ствердити свою правоту у виховних суперечках.

Збільшується, як показує статистика, ризик формування схильності до девіантної поведінки у дитини, яка виховується у неповній сім'ї. Проте, слід зазначити, що сама по собі неповна сім'я не виступає безпосередньою причиною відхилень у со ціальному розвитку. Неприйняття соціальних норм найчастіше виникає у тих дітей з неповної сім'ї, які у своїй родині не мають статево-рольового зразка для поведінки.

Суб'єктивною причиною порушення поведінки може виявитись ставлення самого індивіда до соціальних норм. Наприклад, щоб звільнитися від моральних вимог і виправдати себе, людина може нейтралізувати дію норм наступним чином: послатися на вищі поняття (дружбу, відданість групі), заперечувати наявність жертви, шкоди від своєї діяльності, або свою відповідальність.

Ризик зростання девіацій у суспільстві збільшується у періоди економічної та політичної нестабільності, коли недостатньо приділяється увага ідеології та пропаганді здорового способу життя як на рівні держави, так і на рівні сім'ї. Тоді коло інте ресів значної части підростаючого покоління звужується до задоволення прагматичних потреб, стає непрестижною продуктивна праця, тоді вживання алкоголю та наркотиків, спілкування з використанням нецензурної лексики, самоствердження через приниження інших і т. п. стають модним способом проведення дозвілля, тоді попитом користується кінопродукція з відображенням різноманітних форм насильства та агресії.

До психологічнихпричин виникнення схильності до девіантної поведінки можна віднести депривацію потреби у само-реалізації та прагнення бути прийнятим референтною групою, наявність внутрішніх конфліктів, особистісну незрілість, надмірне загострення суперечностей підліткового віку, порушення психічного розвитку.

Варто зазначити, що перераховані біологічні, соціальні та психологічні чинники сприяють формуванню лише готовності до девіантної поведінки. Щоб ця готовність була реалізована, потрібна відповідна ситуація, яка виступає у ролі "пускового меха нізму". Це може бути значущий для підлітка конфлікт у родині чи в школі, стимуляція до антиморальних чи антиправових дій з боку референтних осіб, наявність проблем, шлях розв'язання яких підліток бачить тільки в порушенні соціальних норм


го-педагогічна корекція відхіьіснь у поведінці дітей

До психологічних механізмів формування схильності до де-гної можна віднести:

негативний життєвий досвід негативні звички, девіантний досвід, ригідні поведінкові стереотипи, психологічні травми, досвід насилля;

когнітивні спотворення - - дисфункціональні думки, стереотипи мислення, обмежені знання, неадекватні установки; проблеми саморегуляції - порушення здатності ставити цілі і досягати їх, неадекватна самооцінка, надмірний або недостатній самоконтроль, низька рефлексія, низькі адаптивні можливості, дефіцит позитивних ресурсів особистості; емоційні проблеми - тривога, депресія, негативні емоції, труднощі розуміння і вираження емоцій; деформації у ціннісно-мотиваційній системі особистості -девіантні цінності, ситуативно-егоцентрична орієнтація, фру-строваність потреб, внутрішні конфлікти, малопродуктивні механізми психологічного захисту;

духовні проблеми - відсутність або втрата смислу життя, несформованість моральних цінностей, блокування потреби в самореалізації.

Кожна новонароджена дитина виявляється цілковито залеж-> від батьків, які дбають про неї, оскільки жодна її фізіологіч- потреба не може бути задоволена без участі дорослих. На фоні [}єї залежності поступово формується соціальна потреба бути за-ценим і прийнятим спочатку в родині, а згодом і в більш шир-рму соціальному оточенні. Дитині дуже важливо відчувати, що [. люблять, що її поведінку схвалюють, що вона завжди може їраховувати на підтримку і допомогу. Тому вже в дошкільно-віці, попри особистісну незрілість та несформованість пере-ань, виникає прагнення поводитись відповідно до соціальних рм, бути хорошим, добре вчитись у школі. Успішна реалізація прагнень викликає схвалення дорослих і супроводжується зитивними емоціями. І, навпаки, ситуації, в яких дошкільник молодший школяр не зміг відповідати очікуванням батьків педагогів, викликають глибокі негативні переживання.

Проте, на відміну від дорослих, дитина ще не володіє мехазмами саморегуляції, тому її поведінка їй не належить і визнається не стільки прагненнями, скільки природними задатками, школяру з флегматичним типом темпераменту значно про-(іе дотримуватись дисципліни на уроці, ніж холерику; учень високою розумовою працездатність швидше засвоїть програм-*й матеріал, ніж дитина з виснажливою нервовою системою.


Модуль ill

Дитина, яка не може ствердитись в одному виді діяльності, ш\ кае себе в іншому. Наприклад, неприємності у школі можуїь бути компенсовані успіхами у спорті, мистецтві або ж спілкуван ням з друзями чи у родинному колі. 1, навпаки, сімейні конф лікти стають для дитини менш руйнівними, якщо їй вдається проявити себе у навчанні. Якщо ж дитина не може реалізувати своє бажання "бути хорошою" у жодній сфері життєдіяльності, якщо вона не може розраховувати на підтримку і розуміння ні з боку батьків, ні з боку педагогів, тоді виникає інше прагнення - уникати негативних емоційних переживань.

Таким чином, якщо дитина не має досвіду позитивних емоційних переживань у зв'язку з досягненням успіху в значущій для неї суспільній діяльності, формується уникаюча мотивація Учень не усвідомлює себе суб'єктом власної діяльності, стає пасивним, не вважає можливим якось вплинути на своє життя Неможливість задоволення потреб у самореалізації зумовлює пошук зовнішніх штучних засобів переживання задоволення, що зрештою призводить до асоціальної поведінки.

У житті кожної дитини рано чи пізно виникають ситуації перешкод у задоволенні соціальних потреб. Більшість дітей долають їх шляхом тимчасової відмови від мети або через заміщен ня іншим видом діяльності. Долання труднощів полегшується, якщо дитина може розраховувати на підтримку дорослих, або якщо у її попередньому досвіді уже були успішно розв'язані подібні ситуації. Незрілу ж, інфантильну особистість перешкоди не стимулюють до активності, спрямованої на їхнє подолання Учень не може вийти з кризи через саморозвиток. Тому діяль ність його свідомості спрямовується шляхом найменшого опору, що й детермінує виникнення захисних механізмів, які виконують функцію захисту "я" від травмуючих переживань. Захисні механізми відгороджують внутрішнє благополуччя особистості від зовнішніх травм. Це система уникнення зовнішніх впливів шля хом специфічних бар'єрів, перешкод, які свідомо чи неусвідом-лено будуються на шляху усіх впливів, що йдуть від дорослих

Школяр пояснює свої поразки необ'єктивним ставленням дорослих до себе, знецінює цілі, які йому не вдається досягти. відмовляється від загальноприйнятих цінностей. Стан емоційно го благополуччя досягається шляхом викривленого сприймання дійсності. Мета психологічного захисту досягається ціною дезінтеграції поведінки, виникнення негативних особистісних новоутворень, що спотворюють нормальний перебіг процесу со ціалізації- Ці новоутворення є гальмом у розвитку особистої п Більше того, скасовуючи необхідність діяльності субЧкіа \


Тісих (хііого-педагогшна корекція відхшіень у поведінці дітей

напрямку перетворення дійсності і самовдосконалення, ці нові "функціональні органи" детермінують поведінку, яка начебто задовольняє соціальні потреби індивіда. Уникаюча мотивація приводить підлітка до асоціальних угруповань, де з'являються почуття емоційної захищеності, нові засоби самореалізащї, можливість заслужити позитивну оцінку.

Поглиблення соціальної дезадаптації від важковиховува-ності призводить до делінквентності поведінки, тобто до здійснення дрібних правопорушень, за які завдяки гіперпротекції батьків підлітків досить рідко карають. Підліток ніби шукає "межі доступного" у своїх діях. Взагалі цей пошук доступного властивий усім школярам середнього віку, але в нормі це обмежено моральними заборонами, вимогами батьків, вчителів. Для педагогічно занедбаний учнів ці межі розширені до статей Кримінального кодексу. Щоб зняти напруження, зумовлене виходом із зони нормальної поведінки, підлітки вдаються до таких засобів захисту: 1) якщо моральна заборона є особистісно значущою, то нейтралізуються такі внутрішні структури, як совість, каяття; 2) знецінюються, ігноруються самі соціальні норми.

Отже, ознакою психологічної готовності дитини до девіант-ної поведінки є наявність негативних особистісних новоутворень, одні з яких виступають у вигляді бар'єрів щодо будь-якого спрямованого впливу, а інші забезпечують спотворене сприймання дійсності і себе в ній.

Розглянемо види негативних особистісних новоутворень, які зумовлюють схильність до девіантної поведінки.

/. Смисловий бар'єр виникає, коли прийняття якогось приводу означає для індивіда зміну думки про себе у неспри-^ятливий бік, що призводить до значного зниження самооцінки. ^ Цьому індивід і чинить опір. Дитина не чує, не розуміє того, що эворить їй дорослий. Смисловий бар'єр може існувати щодо энкретного дорослого або щодо конкретної вимоги.

2. Емоційна холодність, нечутливість. Це механізм
|захисту від "проникаючих" впливів, адресованих до совісті.

Іноді правопорушники навмисно культивують у собі таку нечут-|ливість. Вони вважають усякий прояв почуттів слабкістю.

3. Афект "неадекватності" негативна реакція
невдачу, поразку, що проявляється або в ігноруванні само-
факту неуспіху, або в небажанні визнати себе винним і су-
зводжується проявами грубої образи, агресії. Так само учень

оже реаіувати у відповідь на звернення, зауваження, вимоги

Модуль III

педагога, батьків. На відміну від звичайного афекту, як реакції на сильні подразники, тут спостерігається афективний вибух з незначного приводу. Це своєрідна відлякуюча заява про себе, прагнення відгородити себе від будь-якого наближення вихователя, створити своєрідну "безпечну зону" шляхом попередження про неприємні наслідки.

4. Проявом афекту неадекватності у сфері спіл
кування
є феномен "неадекватного спокою". Учень, який є від
торгнутим у колективі однолітків, впевнений в тому, що його всі
люблять і поважають.

5. Розбіжність ставлень - це неспівпадання уяв
лень про взаємини у домінуючих сферах (ставлення до себе,
до інших, до діяльності) з реальним змістом та проявами цих
взаємин. Учень не помічає своїх негативних якостей і тому не
сприймає вимог педагога змінитись.

6. Негативізм, у якому простежується антагоністична
позиція щодо дій, вимог, пропозицій дорослого незалежно від
їхнього змісту та спрямованості, а також тенденція діяти засо
бами протилежними вказівкам і командам дорослого. При цьому
об'єктивна причина для такої негативістичної позиції відсутня.
На відміну від негативізму, який виникає у кризові періоди роз
витку і зумовлений потребою самоствердження, у даному ви
падку йдеться про ставлення до дорослого як до ворога і тоді
актуалізується принцип "Не роби того, що вигідно ворогу".

7. Конструктивна брехня. Програмується заздалегідь
для захисту від покарання перед скоєнням негативного вчинку.
Це свідомо заплановане уникнення відповідальності.

8. Феномен схильності до адиктивної поведінки,

тобто поведінки, обтяженої вживанням наркотичних засобів. Уникаюча мотивація, хронічне переживання негативних емоцій, неспроможність відчувати себе суб'єктом власної діяльності, нездатність до продуктивного виходу з фруструючої ситуації, неефективність засобів психологічного захисту утворюють психологічну готовність до наркотичної залежності, оскільки породжують прагнення пережити позитивні емоції не через діяльність, а штучно. Метою вживання наркотичних засобів є зміна психічного стану, заглушення негативних переживань, пригнічення докорів сумління.


Психи/іого-псдагогічна корекція відхіиіень у поведінці дхтеи

4. Психологічна характеристика важковиховуваності як основи формування девіацій

Передумовою делінквентної та адиктнвної поведінки виступає важковиховуваність- активне неприйняття дитиною педагогічного впливу, спрямованого на її соціалізацію.

Заслуговує на увагу підхід до розуміння психологічної сутності важковиховуваності, який належить грузинському психологу Ф. В. Гобечія. Вчений вважає, що однією з причин опірності педагогічним впливам окремих підлітків виступає загострений випереджаючий розвиток потреб у престижі, свободі та самостійності. Якщо формування цих прагнень здійснюється на фоні недостатнього розвитку соціальних інтересів та інтелектуальних можливостей, то така дисгармонійність може лягти в основу конфлікту підлітка з дорослими і спонукати його до правопорушень. Низький рівень соціальної заангажованості створює сприятливий ґрунт для загострення і поглиблення егоїстичних потреб індивіда. Суб'єктивна цінність цих потреб виявляється настільки сильною, що, з одного боку штовхає підлітка на необдумані імпульсивні вчинки, а з іншого - викликає обурення і агресію у випадку їхньої фрустрації. У важковиховуваних підлітків формується деформоване відчуття справедливості (справедливим є все те, що відповідає його інтересам, а несправедливим - те, що їм суперечить) та власної гідності (дотримання соціальних вимог, доброзичливе ставлення до інших, відмова від власних примх або докладання зусиль задля досягнення соціальних цілей і т. п. є негідним). Основними чинниками, що зумовлюють важковиховуваність, Ф. В. Гобечія вважає недостатність волі та соціальних потреб.

Важковиховуваність в залежності від причин її виникнення та від особливостей і виразності прояву поділяється на чотири види: 1) ситуативна важковиховуваність, 2) соціально-педагогічна занедбаність, 3) важковиховуваність, що виникла через відхилення в особистісному розвитку, 4) власне важковиховуваність.

Ситуативна важковиховуваністьвиникає внаслідок невмілих виховних дій з боку батьків або педагогів і проявляється в негативізмі, відкритому протесті, небажанні дотримуватись правил. При цьому усі негативні прояви поведінки дитини мають тимчасовий характер, не призводять до глибинних порушень особистісного розвитку і за умови зміни педагогічних прийомів впливу зникають


Модуль III

Ситуативна важковиховуваність може виникнути також при різкій зміні умов життєдіяльності. Наприклад, перехід дитини з одного колективу в інший, зміна місця проживання, розлучення батьків, зміна родини тощо. Особливо високим ризик появи важковиховуваності є у період вікових криз, під час яких здійснюється зміна соціальної ситуації розвитку дитини. Слід зазначити, що у дорослих учасників виховного процесу також бувають свої кризи, які не можуть не позначитись на їхніх стосунках з дітьми.

Соціально-педагогічна занедбаність- це тривалий несприятливий для розвитку особистості стан дитини, пов'язаний з недостатнім, суперечливим або негативним впливом на неї соціального мікросередовища. Явище соціальної і педагогічної занедбаності виникає через відсутність або обмеженість соціальних умов, необхідних для нормального розвитку дитини. Попри всю різноманітність несприятливих сімейних умов (гіпопротекція, потураюча гіперпротекція, асоціальні сім'ї тощо), які призводять до соціально-педагогічної занедбаності, спільним і визначальним є відсутність спілкування, яке 6 сприяло моральному та інтелектуальному розвитку дитини, а також системи сімейних цінностей, які б визначали права, обов'язки, обмеження поведінки дитини і забезпечували формування у неї здатності до довільної саморегуляції.

Соціально-педагогічна занедбаність виникає там, де дитина не одержує достатньої свободи для прояву своєї активності у взаємодії з предметним та соціальним середовищем. Психологічним механізмом її виникнення є гіперусамітненість, яка виражається у посиленні позиції "не такий як усі".

Перші проблеми у соціально-педагогічно занедбаних дітей з'являються при вступі до школи, до кавчання у якій вони ні психологічно, ні педагогічно, ні соціально не готові. Педагогічно занедбаний першокласник не прагне бути школярем, мотиви навчальної діяльності йому не доступні, не володіє необхідним обсягом знань, умінь навичок, не вміє докладати зусилля, усі його психічні функції виявляються незрілими, його розумова працездатність знижена. Крім того такій дитині часто бракує досвіду позитивного спілкування з однолітками. Оскільки, засвоївши негативні стереотипи стосунків у сім'ї (відсутність ем-патії, довіри, взаємоповаги), учень підсвідомо переносить їх на спілкування з ровесниками.

Соціальна дезадаптація

  98   99   100   101   102   103   104   105   106   107   108   109   110   111   112   113   Наступна

Література | Структура дефекту при розумовій відсталостіЯдро ___ ,. | Х. 9 - поведінкові відхилення не визначені. | Завдання допоміжної школи | Навчання, виховання і трудова підготовка дітей з помірним ступенем розумової відсталості | Література | Характеристика різних видів порушень емоційно-вольової сфери | Корекція асинхронного дисгармонійного розвитку інтрапунітивного типу | Корекція викривлення переважно емоційно-афективного розвитку | ЇСЬКИМ. |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати