Головна |
Створення СРСР і підписання Союзного договору на I з'їзді Рад СРСР у грудні 1922 р офіційно відбулося на підставі ленінської ідеї про союз рівноправних республік, відчужують на паритетних засадах ряд своїх суверенних прав на користь загальносоюзних органів. Сталінський проект «автономізації», який передбачав входження радянських республік у РСФСР на правах автономій, був відкинутий. У прийнятій 31 січня 1924 р Конституції СРСР за кожною республікою зберігалося право виходу з СРСР. Територія республіки не могла бути змінена без її згоди.
Насправді суверенітет союзних республік залишався номінальним. СРСР, по суті, з самого початку є не федеративною, а унітарною державою. Національно-територіальні формування (союзні республіки, автономні республіки, автономні області і округи) мали в основному лише культурно-національною автономією. У республіках заохочувалося розвиток освіти (для 57 етнічних груп була створена власна писемність), культури в її професійних формах (музика, театр, література), підтримувалося створення престижних атрибутів національної державності (академії наук, видавнича справа, кінематографія, професійні творчі спілки). У 1960-80-і рр. в республіках склалися потужні інтелектуальні еліти, достатньо сильні кадри місцевої бюрократії, політиків і управлінців. Все це заперечувати сьогодні неможливо.
Однак спробуємо зрозуміти причини поступового загострення національного питання в СРСР. Процес переходу до соціалізму супроводжувався жорсткими, надзвичайними, насильницькими методами і форсованими темпами. Перебування народів у складі СРСР часто пов'язують якщо не з пригніченням, то у всякому разі з придушенням національного життя.
В силу панувала марксистсько-ленінської ідеології стимулювався процес інтернаціоналізації і стирання національних відмінностей. Радянська національна політика була вкрай суперечливою: від створення національної державності, забезпечення економічного і культурного зростання націй і народностей, піднесення національної самосвідомості до явної недооцінки національного чинника, прагнення відмахнутися від нього в ім'я ложно понятого інтернаціоналізму. Конституція СРСР 1977 року закріпила тезу про формування нової спільності - радянського народу. Ця теза згодом став сприйматися як незаперечний доказ відсутності в СРСР умов для міжетнічних протиріч і конфліктів. Перемога соціалізму як би автоматично виключала можливість національних протиріч і конфліктів на території радянської держави. Це оману заважало владі оперативно і адекватно реагувати і вирішувати виникаючі протиріччя. Ілюзія «дружби народів» зберігалася досить довго, дозволяючи піти від гострих проблем. Однак за десятиліття проблеми націй в СРСР поступово накопичувалися. Серед них виділимо:
1) Історичні територіальні суперечки (що дісталися в спадок від царської Росії і новостворені вже в радянський період) в ході штучно проведених кордонів.
2) Боротьба за національну незалежність (наприклад, прибалтійські республіки вважали незаконною «окупацію» їх держав в 1940 р і відповідно перебування в Союзі).
3) Реабілітація прав народів в результаті депортацій і репресій. Серед репресованих народів - корейців, німців, інгушів, чеченців, турків-месхетинців, курдів, кримських татар, греків, болгар, карачаївців, балкарців, калмиків, хемшилів і ін. Не всі до початку перебудови були реабілітовані.
4) Релігійно-культурні (недостатня увага і підтримка національної мови, національних традицій, пам'яток культури, релігійних культів).
5) Економічні (низький рівень життя, різні рівні розвитку окремих республік).
6) Правові (вимоги чіткого розмежування компетенції центру і регіонів, бажання республік мати більше прав).
7) Демографічні (міграція «чужих» націй, падіння частки корінної національності).
8) Екологічні (будівництво небезпечних і брудних об'єктів виробництва, руйнування національного ландшафту).
В ході перебудови з 1985 р в країні починають проводитися економічні та політичні реформи. Політика гласності, спрямована на лібералізацію суспільного життя, відкрила легальні способи формування та пропагування національних ідей, дала поштовх розвитку національних рухів, об'єднань, народних фронтів, мовних і етнокультурних центрів. Спочатку озвучувалися вимоги про порятунок і відродження національної мови, культури, самобутності, історії, реабілітації, повернення на історичну батьківщину. Ці вимоги не припускали перегляду існуючої системи взаємин між республіками і союзним центром, що не були націлені на розширення прав як суверенних держав.
СРСР залишався єдиним і непорушним, поки існувала суворо однопартійна система, державна ідеологія і країна не увійшла в смугу економічної та політичної кризи, який посилив зростання національної самосвідомості і прагнення республік до самостійності. Прагнення республік до самостійності, до відходу з-під контролю союзного центру деякі дослідники сьогодні трактують як сепаратизм національних лідерів, боротьбу за владу і власність, що призвів до розвалу єдиної держави, інші - як цілком виправдані вимоги республіканського керівництва децентралізувати народногосподарське управління і перейти до справжніх федеративним відносинам.
Поступово відбувається трансформація вимог справжнього національно-державного суверенітету, влади і власності в політичну конфронтацію. Стали в центр уваги національні проблеми були спробою відновити історичну правду, але привели до загострення конфліктів в напрямках: між російськими «колонізаторами» та корінним населенням (Прибалтика, Казахстан) або між сусідніми національностями (вірмени і азербайджанці, грузини і осетини, грузини і абхази, інгуші і осетини, узбеки і таджики). На початку 1990 р в країні було скоєно 4648 погромів, більше 600 тис. Людей стали біженцями у своїй країні. Союзне керівництво, однак, постійно спізнювалося з рішеннями, упускало ініціативу.
Зниження ефективності управління з боку союзних структур викликало повсюдний криза, посилювало децентралізаційних процеси. Перший етап руху «Від Союзу» починається з прибалтійських республік. У політичний обіг вводиться поняття «республіканський суверенітет», «національне відродження». У 1989 р Естонія, Литва, Латвія, Азербайджан беруть Декларації про державний суверенітет.
Російське керівництво, як і керівництво інших союзних республік, прагнуло до відокремлення від союзного рівня влади для проведення більш самостійною (а потім і незалежної) політики. Взимку - влітку 1990 року почали формуватися російські владні структури. Друга половина 1990 року - перша половина 1991 р показала розбіжність між союзними політиками, що ратували за оновлення соціалізму і збереження СРСР і російськими політиками, що заявили про ліберально-демократичному характері майбутніх реформ. Прийняття Декларації про державний суверенітет Росії 12 червня 1990 р вперше виділили альтернативний союзному російський республіканський центр прийняття рішень. Але республіці підпорядковувалися лише 17% союзних підприємств. Загальносоюзні влади управляли і силовими структурами.
З середини 1990 року починається проведення незалежної політики Росії. У ст.5 Декларації про державний суверенітет проголошувалося верховенство республіканської Конституції і законів над союзними. Закон 24 жовтня 1990 р давав право російським органам влади припиняти союзні закони, які повинні були вступати в дію лише після ратифікації Верховною Радою Української РСР. Створювалися паралельні союзним республіканські структури та інститути. 17 березня 1991 відбувся Всесоюзний референдум з питання збереження СРСР («за» проголосувало 71,3% учасників голосування). Одночасно на цьому ж референдумі було поставлено питання про введення в РРФСР поста президента («за» - 70%). Парадоксальність і двозначність результатів референдуму полягала в тому, що якщо існувало президентське правління в Російській Федерації, то збереження Союзу виявлялося неможливим.
12 червня 1991 Б. Н. Єльцин всенародним голосуванням був обраний на пост Президента РРФСР. Зупинити подальшу суверенізацію інших республік союзний центр був уже не в силах. Економіка СРСР в 1991 р переживала глибоку кризу, який виражався в 11% спаді виробництва, в 20-30% дефіциту бюджету, в величезному зовнішньому боргу в 103,9 млрд. Доларів.
У цих умовах Горбачов з квітня 1991 р зважився на новоогарьовський процес - підготовку нового Союзного договору з республіками, щоб в оновлених формах зберегти кістяк союзної держави. 29-30 липня 1991 р Горбачов запропонував почати 20 серпня підписання проекту нового Союзного договору. З 15 колишніх союзних республік до початку серпня 1991 році лише 8 погодилися підписати новий Союзний договір. Проект визнавав первинність суверенітету республік, союзний центр позбавлявся власних податкових надходжень. Однак багато питань залишилися не відрегульованими. Для консерваторів ці проекти означали «похорон СРСР і КПРС». Вищі посадові особи СРСР в середині серпня 1991 р зіткнулися з тим, що текст проекту нового Союзного договору з ними не обговорювалося. Дата його підписання з вересня - жовтня було перенесено на 20 серпня, а президент СРСР поїхав відпочивати до Криму.
З приводу подій 19-21 серпня 1991 р сьогодні існують різні точки зору. Найбільш поширена версія, що путч спробувала здійснити партійно-державна номенклатура, яка боролася за збереження «імперського» центру та опиралася глибоким демократичним перетворенням російської влади.
Вранці 19 серпня о зверненні керівництва Росії до громадян Росії дії ГКЧП оцінювалися як реакційний антиконституційний переворот, а його рішення оголошувалися незаконними. Противники ГКЧП вказують на протиправний характер дій (ізоляція президента СРСР) і документів «змовників» (про введення надзвичайного стану в країні, про створення неконституційного ГКЧП). Учасники і прихильники ГКЧП підкреслюють, що їх виступ стало відчайдушною спробою зупинити деструктивні процеси, які почалися задовго до серпня 1991 року, і зупинити розпад держави.
Події 19-21 серпня 1991 лише перевели прихований процес дезінтеграції СРСР у відкриту форму. Вони дискредитували союзні органи влади, поклали початок послідовного демонтажу союзних структур. Одна за одною республіки заявляли про свою незалежність (вихід з СРСР): 24 серпня - Україна, 25 - Білорусь, 27 - Молдова, 30 - Азербайджан, 31 - Киргизія та Узбекистан, 16 грудня - Казахстан. Верховні Ради Латвії, Естонії та Литви ще 20 - 21 серпня, оголосили про свою незалежність і відновленні в своїх країнах конституцій, які діяли до 1940 р
Таким чином, після спроби серпневого перевороту республіки відмовилися від підписання нового Союзного договору. Це була відповідь республік на запізнювання союзного центру з формуванням нової національної федеральної політики.
У президента СРСР Горбачова не залишилося реальних владних важелів. Указом Єльцина заборонялася діяльність КПРС, був ліквідований Верховна Рада СРСР, Рада Міністрів СРСР (указом Горбачова), починається докорінна реорганізація КДБ. Органи прокуратури СРСР передавалися у відання Генпрокурора Росії. Починається процес злиття російських органів управління до загальносоюзних. Росія поступово стала заміщати Союз на переговорах з Паризьким клубом кредиторів.
Лідери Росії, України і Білорусії (Єльцин, Кравчук, Шушкевич) в Біловезькій пущі 8 грудня 1991 р заявили про припинення дії Союзного договору 1922 і про створення Співдружності Незалежних держав (СНД). Мільйони громадян і союзне керівництво було поставлено перед доконаним фактом. 21 грудня 1991 у м Алма-Аті лідери 11 суверенних держав домовилися про ліквідацію СРСР. Потім лідери 11 суверенних республік прийняли звернення до президента СРСР, в якому повідомляли його про припинення існування Радянського Союзу і інституту президента СРСР. 25 грудня 1991 р М. С. Горбачов у телевізійному зверненні оголосив про свою відставку з поста Президента СРСР. Після заяви Горбачова в Кремлі було спущено червоний державний прапор СРСР і піднято прапор РРФСР.
Таким чином, причинами розпаду СРСР стали ослаблення центральної союзної влади, втрата нею політичного авторитету і волі, активізація націонал - сепаратистських сил у республіках, загострення боротьби між поміркованими і радикальними реформаторськими силами. Однозначно оцінювати зникнення держави СРСР, мабуть, неможливо. В умовах загального ослаблення керованості і поглиблення кризи республіканські еліти і прихильники радикальних ринкових перетворень об'єднали свої зусилля в боротьбі за владу, що призвело до розпаду СРСР. Значиму роль зіграв і зовнішньополітичний чинник. Поступово в СНД увійшли всі республіки, крім Латвії, Естонії та Литви.
Розпад Радянського Союзу став найбільшою геополітичною катастрофою століття - заявив у посланні до Федеральних Зборів 26 квітня 2005р. президент В. Путін. У той час як на Заході крах СРСР трактують як найбільший геополітичний тріумф ХХ століття.
Контрольні питання:
18.1 Чи міг СРСР бути дійсно справді федеративною державою?
18.2 Які на Ваш погляд, допущені помилки керівництва країни в національній політиці?
18.3 Чим був викликаний серпневий (1991) криза в Москві?
18.4 Подумайте, чи можна було зберегти СРСР?
Державна Дума в Росії: історія і сучасність | Ставлення до війни різних класів і партій | Подальшого розвитку країни після Лютневої революції | Назрівання загальнонаціональної кризи | Ленін і ленінізм: сучасна оцінка проблеми | Підсумки розвитку радянського суспільства до кінця 30-х років | Початок другої світової війни, її причини та характер | Розгром мілітаристської Японії | Великої Вітчизняної війни | На рубежі 40-50-х рр. |