Головна

I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 7 сторінка

  1. 1 сторінка
  2. 1 сторінка
  3. 1 сторінка
  4. 1 сторінка
  5. 1 сторінка
  6. 1 сторінка
  7. 1 сторінка

У 1673 р монарх віддав Віргінію на 31 рік в концесію своїм фаво-
рітам лорду Арлінгтону і лорду Калпепер. Вони намагалися наводити
порядки, що порушували звичні відносини колоністів, стеснявшие їх
діяльність. Особливо нетерпимими були нові податки і підвищення
мит на тютюн при скоротився, його експорті через конкуренцію
інших колоній, розводили цю ж культуру. підточувалася основа
місцевого господарства, від чого страждали всі верстви населення. До того ж в
країні не вистачало продуктів харчування, які раніше в значній
міру поповнювалися ввезенням за рахунок доходів від продажу тютюну. ураган
1667 року і падіж худоби в 1672-1673 рр., Нападу голландців на кораб-
Чи, що перевозили тютюн, збільшили негаразди віргінцев, особливо неіму-
щих, до крайності.

У цих умовах амбітне поведінку губернатора Берклі, оказ-
ваемое їм заступництво «кавалерам», його небажання обмежити про-
зволив своїх підлеглих і наближених до нього найбільших планта-
торів були приводом до того, щоб глухе невдоволення существовав-

4  Foundations, vol. 3, p. 1895.

5 Ibid., P. 1738-1747.

6 Ibid., P. 1751-1760.

7 Ibid., P. 1761-1774.


шим становищем поступово вилилося у відкрите обурення. приводом
послужили події на кордонах колонії.

Просування поселенців в глиб материка, що прискорилося з при-
ством нових емігрантів, призвело до активного натиску на відпали в
Свого часу індіанців. Маючи тепер перевага не тільки в озброєнь
ванні, але і в чисельності, колоністи стали особливо безцеремонними
і жорстокими, робили експедиції для полону індіанців і про-
рощення їх в рабство. У 1675 р, після вбивства англійцями вождей-
парламентарів, в західному прикордонному районі почалися військові столк-
нення. Місцеві поселенці просили губернатора організувати кара-
вальний похід. Берклі тягнув, почасти тому, що він і його
сподвижники вели з індіанцями вигідну хутряну торгівлю, частково
слідуючи королівським розпорядженням, які наказували підтримку
з індіанцями мирних відносин, а також боячись спровокувати опусто-
рішучій і тривалу війну. Рухомі спрагою мести і розраховува-
вая на поповнення числа своїх працівників за рахунок звернених в рабство
полонених індіанців, поселенці рвалися в бій.

Навесні 1676 р колоніст Натаніел Бекон, молодий, вже досить
заможний плантатор, двоюрідний брат дружини губернатора, член з-
вета колонії, організував збройний загін і, не чекаючи дозволу
ня, виступив проти індіанців. Після важкого походу йому вдалося за-
стати противника зненацька і нанести йому відчутного удару.

Колоністи, особливо в прикордонних районах, вітали ініціа-
тіву Бекона. Берклі вважав її заколотом і скликав на червень Генеральну
асамблею, сподіваючись отримати від неї моральну і матеріальну поддер-
ку проти самозваного полководця. Однак Бекон виявився в числі
депутатів асамблеї, яка явно симпатизувала йому. назріваючу
конфлікт був вирішений взаємними реверансами: губернатор пробачив
«Заколотника» і обіцяв поставити його на чолі війська, яке предпола-
галось направити проти індіанців, а «бунтівник» покаявся в неподчі-
неніі губернатору.

Бекон, не надто довіряючи Берклі, поспішив додому. губернатор уви-
справ в цьому намір вийти з його підпорядкування, а тому віддав наказ
про арешт Бекона, вже був у дорозі. Той розцінив поведінку Берклі
як порушення урочистій домовленості, а в цілому як прояв
звичайного губернаторського свавілля. Він закликав колоністів встати на
захист своїх інтересів і припинити розоряють і принижують їх полі-
тику Берклі. В тодішніх умовах Віргінії заклик Бекона знайшов
живий відгук. Навколо нього швидко зібралися люди, готові під його на-
чалом виступити проти ненависного губернатора.

23 червня загін Бекона увійшов в Джеймстаун. Від Берклі і асамблеї
зажадали санкціонувати негайну війну проти індіанців і не
порушувати перед королем справу про «заколот». Спочатку здавалося, що цим
все і закінчиться. Однак вступили в столицю колоністи, число яких
швидко зростало, і частина джеймстаунцев пред'явили губернатору і асамблеї
ряд звинувачень і вимог8. Асамблея, поступаючись тиску, прийняла
важливі постанови: надалі обкладенню податками підлягали влия-
тільні лица, раніше користувалися в цьому відношенні незаконними

8 Ibid., Р. 1783-1784. Детальніше про повстання Бекона див .: Бурін С. Н. конфлікт або
згода ? Соціальні проблему колоніального Півдня США (1642-1763) М 1980
c. 85-121.



I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ


КОЛОНІЇ І МЕТРОПОЛІЯ




 привілеями; чиновникам заборонялося використовувати колоністів для
забезпечення власних потреб; підтверджувалася встановлена ??законами
періодичність змінюваності членів муніципальної влади; в число збір-
ників податків пропонувалося включати виборних осіб, що забезпечувала
ло б неупередженість при визначенні розміру оподаткування.

Постанови асамблеї отримали назву «Законів Бекона». за
суті справи вони відновили колись існувало положення, вимірюв-

ПЕРЕГОВОРИ Натаніель Бекон
З ГУБЕРНАТОРОМ БЕРКЛІ


ненное деспотизмом Берклі. Багато учасників виник руху,
особливо з незаможних вільних колоністів і сервентов, сподівалися на
більше. Однак переслідувані Беконом політичні цілі мало відрізнялися
лись від тих, які ставили перед собою люди, які вигнали 40 років тому
губернатора Харві. Бекон був з їх числа. За його особистою ініціативою
був виданий закон, за яким всі захоплені в полон індіанці станови-
лись довічно рабами. Цілі Бекона - цілі віргінських «арістокра-
тов »- тих, хто не складав привілейованого оточення губернато-
ра і хотів отримати можливість також виявитися в першому ряду з
усіма наслідками, що випливають звідси вигодами. Тут не останню роль при
постійною нестачі в країні робочих рук повинна була грати війна
проти індіанців, що обіцяла поповнити число рабів.

Після оголошення законів Бекон відправився в похід проти індіанців.
Використовуючи його відсутність і невдоволення плантаторів конфіскаціями,
проведеними людьми Бекона для потреб спорядження експедиції, а де-не-
ким під приводом таких потреб, губернатор зібрав військо в 1200 чоловік.
Воно отримало наказ захопити вийшов загін. Дізнавшись про це, Бекон
в спеціальній «Декларації» звинуватив губернатора в віроломство, а од-
новременно повторив колишні і додав нові звинувачення проти гу
бернатор як руйнівний колонії і гнобителя її жителів. Так як
Берклі всі свої дії пояснював служінням королю, то Бекон, відводячи
звинувачення в «заколоті», оголошував себе борцем за відновлення прав
колоністів, наданих їм монархом і потоптаних узурпатором.
Декларація якнайкраще відповідала настроям людей, ненавідев-
ших Берклі, які боялися гнівити короля і прагнули до змін,
які звільнили б їх від деспотизму і гноблення.

З сильно виросли загоном Бекон повернув назад і без праці
знову став господарем столиці. Берклі біг на іншу сторону затоки
Чесапік. Бекон, заручившись згодою своїх головних соратників, на-
меревался переслідувати його, але рада колонії, боячись розгнівати Лондон,
не підтримав переможця. Члени ради остерігалися, що розширення
сфери дій повстанських сил сколихне всю країну, розбудить
«Чернь» і спровокує відправку військ з метрополії. Бекон вирішив
покинути Джеймстаун, щоб нарешті розгорнути на повну силу війну про-
тив індіанців.

Берклі скористався його відсутністю. Він зібрав вірних людей,
оголосив про дарування амністії «бунтівників» і пільг всім тим, хто
встане на його сторону, включаючи сервентов і рабів, і з невеликим фло-
том 7 вересня переправився через протоку до столиці. губернатор не
зустрів опору.

Дізнавшись про те, що трапилося, Бекон знову зібрав своїх прихильників, число
яких швидко зростала. Тим більше що губернатор, зміцнивши Джеймстаун,
вважав, що «бунтівник» йому більше не страшний і взявся за старе.
І, як того боялися раніше члени ради колонії, рух стало разра-
статися, в нього вливалися сервеити. Деякі з них висунулися в
офіцери повстанської армії, що на ті часи було досить при-
мечательно явищем і говорило про радикалізацію руху.

14 вересня Бекон підійшов до Джеймстаун. Однак сил оволодіти ним
з ходу виявилося недостатньо. Довелося організувати облогу. поки ве-
лись облогу, ненависть городян до губернатора зростала з
кожним днем ??і вони пристрасно чекали штурму. Коли 18 вересня 1676 р



I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ


КОЛОНІЇ І МЕТРОПОЛІЯ




 він увінчався успіхом (Берклі напередодні в черговий раз втік), реше-
ня Бекона спалити місто, щоб той не міг служити опорним пунктом
губернатору, було підтримано джеймстаунцамі. Вони самі підпалювали
свої будинки. Багато з них влилися в ряди повстанців.

26 жовтня Бекон помер від лихоманки. Смерть вождя викликала дезорга-
цію серед його прихильників. Першими змінили ті деякі «арі-
стократ », які примкнули до руху. недіюча повстан-
чна армія поступово розпадалася Неможливо здійснити план її
об'єднання з силами готових повстати поселенців інших колоній.
Берклі повернувся в столицю. Близько 30 найбільш видних повстанців були
страчені, багато суворо покарані. Через деякий час в Віргінію
прибули викликані їм війська з метрополії. Англійські солдати легко
оволоділи становищем. «Закони Бекона» були скасовані.

Повстання Бекона зазнало поразки. Але воно не пройшло бесслед-
але. Надіслані з Англії комісари відсторонили Берклі від влади, удо-
Стовер, що його поведінка давало привід для невдоволення. гене-
ральной асамблеї повернули її колишній статут. Між колонією і метро-
поліей встановилися на перший погляд відносини, що нагадували ті,
що існували при Карлі I, але при важливому відмінності: в колонії зна
сідали англійські війська. Вони гарантували «аристократам» їх пріві-
леговане положення. Одночасно ці війська були запорукою
того, що «аристократи» будуть більше рахуватися з волею метрополії.
Інакше кажучи, маючи в країні свою збройну руку і зв'язавши місцевих
«Аристократів» захистом їх привілеїв від «черні», корона зміцнила
свою владу в колонії.

Проте повстання Бекона - дуже важлива віха в житті Вір-
гініі. Її колоністи вдруге скинули намісника короля. На цей раз -
зусиллями різних верств населення, що додало боротьбі народний ха-
рактер. Повстання знайшло відгук в сусідніх колоніях, а отже,
відображало загальне невдоволення поселенців політикою Реставрації, т. е.
мало значення для всієї Британську Північну Америки. Воно стало од-
ної з перших помітних віх боротьби колоністів за громадянські права,
одним з витоків майбутньої боротьби колоній за незалежність. як таке
повстання Бекона справедливо високо оцінюється американськими істо
рікамі. Але, звертаючи увагу саме на цю сторону справи, вони нерідко
забувають про відносність визвольних цілей повстання і його
обмеженості.

У Меріленді реставрація Стюартів на англійському троні сопровож-
далася реставрацією положення лорда Балтимора як всевладного соб
ственника колонії. Карл II, як і його батько, хотів зробити її зразком
заморського володіння з феодальної соціально-економічною структурою.
Якщо це пов'язувало і викликало невдоволення поселенців раніше, то пос
ле революції вони ніяк не хотіли миритися з політикою короля і
лорда.

3 вересня 1676 р не без впливу віргінських подій група мері-
лендцев, очолювана Вільямом Девісом і Джоном Пейт, виступила
з вимогою обмеження прав лорда Балтимора та розширення еко-
мических і політичних прав фрименов провінції. Свої погляди вони
виклали в прокламації, яку, супроводжувані 60 вооруженнимі-
колоністами, вручили тодішньому губернатору Томасу Нотлі. він нака-
зал взяти її назад. Надійшла відмова. Тоді Нотлі наказав розсіяти.


натовп і заарештувати «бунтівників». Ті бігли, але були наздогнати і по-
вешени.

У 1681 р спробував підняти повстання колишній губернатор провин-
ції Фендолл, але зазнав невдачі і був висланий за її межі.

Поряд зі спробами змінити положення силою мерілендци НЕ пре-
припиняється звертатися до короля зі скаргами на нетерпимість існую
ного положення. Вони намагалися при цьому переконати монарха, що неогра-
ніченний права лорда і пов'язані з цим труднощі колоністів позбавляють
корону доходів, настільки їй необхідних. Чи не допомагало і це. залишався
шлях прихованого опору, на якому мерілендци стояли з само-
го початку і яким пішли тепер з особливою завзятістю. вони всяче-
скі ухилялися від виплати квит-ренти, нехтували зусиллями адміні
ністрації створити феодальний декор у взаєминах колоністів.
В результаті громадська структура Меріленда все більше була схожа
на структуру Віргінії, засновану на тому ж господарстві плантації рабовла-
дельческого господарстві.

Як відгомін віргінських подій спалахнуло повстання в Кароліні.
Особливістю Кароліни була та обставина, що головні виник-
шие в ній поселення були розташовані далеко один від одного: Албе-
Марл - на півночі і Чарлстон - на півдні. Це визначило фактичне раз-
поділ країни, яка отримала офіційне підтвердження призначенням в
зазначені поселення різних губернаторів. У жовтні 1677 р колоністи
Албемарл, очолювані митним чиновником Джоном Калпепер
і Джорджем Дюрантом, скинули тимчасового губернатора Томаса міль-
лера, який узурпував всю владу в країні. було відновлено
асамблея і Національна рада колонії, куди увійшли представники повстанців і їх
прихильники. Власники колонії, визнавши його зміщення виправданим,
розрядили обстановку. Це було зробити неважко, бо керівники вос-
Стань пеклися не стільки про долю основної маси колоністів, скільки
про власні інтереси. Дюрант, ставши після грудневих подій фак-
тическим губернатором Кароліни, з повним запалом зайнявся збором на-
логів, які до того ж збільшилися, оскільки з колоністів взискі-
вали вартість будівлі і товарів митниці, розгромлених під час від-
Стань.

Новий губернатор Сотл, призначений власниками колонії, по доро-
ге туди був захоплений піратами і досяг Албемарл тільки в 1683 р
Його правління виявилося особливо важким. Він був деспотичний, нечистий
на руку, а також п'яниця 9.

У 1691 -1712 рр. власники колонії спробували об'єднати її се-
вірну і південну частини, призначивши одного загального губернатора з різі-
денцией в Чарльстоні. Але стан справ змусило тримати в Албемарл
заступника губернатора. У 1712 р було відновлено колишнє двучлен-
ве будова колонії під управлінням різних губернаторів, а разом з
тим дан дoполнітельний поштовх до самостійного розвитку Північної
і Південної Каролін. Правда, остаточне офіційне поділ
прийшло тільки в 1815 р

Як уже згадувалося, в 1664 р англійці захопили Нові Нідер
Ланди, встановивши тим безперервну лінію своїх володінь на Атланті-

 9 Детальніше про події 70-х років в південних колоніях см .: Бурін С. Н. Указ. соч.,



I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ


КОЛОНІЇ І МЕТРОПОЛІЯ




 зації узбережжі Північної Америки. Нові Нідерланди Карл II віддав
під владу свого брата Якова, герцога Йоркського. новий Амстердам
перейменували в Нью-Йорк. Пізніше так стала називатися вся колонія.

Хартія Нью-Йорка10 нагадувала інші хартії, які отримували
власники-власники. Даниною часу було включення в неї пункту
про свободу віросповідання. І хоча колонія виявилася в руках брата ко
роля, в насадженні феодалізму серед англійських поселенців він пре-
встиг не більше, ніж власники Кароліни. У той же час «патрони» -
великі землевласники-голландці, які за часів Нових Нідер
Ланд користувалися великими привілеями, включаючи феодальні, що не
збиралися поступитися ними на користь герцога. Колоністи Нью-Йорка са
ботіровалі всякі спроби зробити їх постійними носіями предпі-
Сива повинностей.

Так тривало до 1683 року, коли герцог, бажаючи зробити їх більш
поступливими, дозволив скликання колоніальної асамблеї, про яку раніше
не хотів і чути. Зібравшись, члени асамблеї зажадали расши-
ренію прав місцевих фрименов за зразком новоанглийских. У відповідь ас-
самблея була розпущена.

У 1685 р герцог під ім'ям Якова II став королем. У Нью Йорку
це ознаменувалося передачею значних земельних площ в мано-
ральное володіння. Лорди маноров, патрони і великі купці столиці
колонії, часто ті ж патрони, захищаючи свої привілеї і багатства,
утворили рід олігархії. Їм вдалося зробити своїм союзником губер-
натора Донгена, який сподівався з їх допомогою (кошти і влада над
залежними людьми) виконати податкові та інші вимоги короля.

Ще до коронування, з дозволу Карла II, Яків поступився частину
свого заморського володіння лорду Джону Берклі і серу Джорджу карт-
Рету11. Так, на південь від Нью-Йорка виникла колонія Нью-Джерсі, ста-
тут якій майже нічим не відрізнявся від статуту Кароліни. І сложі-
лась подібна обстановка безперервні боротьби колоністів за огра-
ніченний прав власників і боротьби останніх за їх здійснення.
Місцева Генеральна асамблея то скликалася, то розпускали. при сбо-
ре повинностей губернатор зустрічав великі труднощі.

У 1682 р на західному кордоні Нью-Джерсі, між Нью-Йорком з
півночі і Мерілендом з півдня, виникла колонія Пенсільванія, названа
так по імені її власника Вільяма Пенна. Хартія, подарована йому
28 лютого 1681 р12, Відрізнялася від інших хартій власників тим,
що ставила його в трохи більшу залежність від корони. Була і ще, -
одна відмітна риса - віросповідання поселенців.

Вільям Пенн, син адмірала, який завоював для Англії Ямайку, ко
ролевского фаворита і кредитора, став прихильником віри квакерів 13.
В основі їхньої віри лежало переконання, що людина повинна слідувати
«Внутрішньому осяяння». З цим було пов'язано невизнання ними будь-яким чином
канонізованих форм богослужіння і церковного устрою, багатьох
державних встановлень (служба в армії, присяга, десятина і ін.).
Їх вчення включало елементи уравнительства. Все це робило квакерів

10  Foundations, vol. 3, p. 793-796.

11 Ibid., P. 863-868, 870-871.

12 Ibid., P. 849-856, 861-863, 869-870

13 Quakers (англ.) - «Трясуни», назва, дана їх ворогами і закріпилося за
ними.


ненависними для основних релігійних течій і офіційної церкви,
а також для королівської влади. Квакерів піддавали жорстоким гонені-
ям. Жертвою цих гонінь став і юний Пенн. За свої переконання він був
виключений з Оксфорда. Коли, закінчивши освіту за кордоном, він-
повернувся на батьківщину, його уклали в Тауер. Після цього Пенн отказал-
ся від активної пропаганди квакерской віри, але від самої віри НЕ від-
Рекся.

 ДОГОВІР ВІЛЬЯМА Пенна з індійцями

Квакери, як колись інші переслідувані нонконформісти, прийшли
до думки про еміграцію в Америку. Однак переїхали туди квакерів



I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ


КОЛОНІЇ І МЕТРОПОЛІЯ




 не залишали в спокої инаковерующих поселенці. Пенн вирішив организо-
вать самостійну квакерського колонію, Для здійснення наме-
ченного плану він використовував придворні зв'язку батька і те, що корона
була в боргу у сім'ї Пеннов. У відшкодування цього боргу король пожа-
лову Вільяму землю за океаном.

У жовтні 1682-го на чолі групи колоністів-квакерів Пенн прибув
в своє володіння. Він почав з покупки заселяли землі у місцевих ін-
Дейцев. Так вчинили колись в Меріленді. Як і там, це обійшлося
недорого. Але покупка була закріплена угодою, яке на цей
раз керівник колонії укладав, вважаючи іншу сторону равноправ-
ної, і з наміром виконати взяті зобов'язання. ця особливість
визначалася доброю волею Пенна, пов'язаної з його релігійними воззре-
нями (квакери були принциповими противниками носіння зброї
і його використання). Крім того, в розглядається час англійські
колоністи в своєму просуванні в глиб країни підійшли до місць, де
мешкали сильні племена Делавер (з ними Пенн уклав соглаше-
ня) ??і войовничі згуртовані ірокези - противники, з якими
доводилося рахуватися.

Угода не змінило основного напрямку політики колоніальних
стов щодо індіанців. Конфлікти були неминучі. Делавер НЕ
уникли долі інших індіанців - вимирання. Проте імевшая-
ся особливість у відносинах з індіанцями заслуговувала згадки, так
як зумовила досить довгий і щодо рівноправне мирне з-
існування «білолицих» і «червоношкірих» в колонії Пенна.

Світ з індіанцями, відразу ж оголошена і досить суворо соблю-
дав свободу віросповідання, порівняно м'яке кримінальну зако
ства і благодатна земля залучили в колонію багато емігран-
тов. Туди, крім англійських квакерів, переселялися французькі про-
тестантов, шотландці, німці. Пенну вдалося розширити своє володіння за
рахунок земель у верхній течії р. Делавер. Там в 1682 році була підставою
на Філадельфія. Вона стала столицею колонії і в короткий термін превра-
тилась в один з найбільших міст тогочасної Америки.

У 1684 р Пенн поїхав в Англію. Його володіння управлялося назначае-
мим їм губернатором. Створена з самого початку асамблея отримала
великі права, ніж подібні установи інших колоній, зокрема в
сфері її відносин з губернатором і в сфері оподаткування14.
При виявлену до того ж спаяності членів асамблеї вона оказа-
лась досить впливовою і здатної боротися за місцеві інтереси.
Багато в чому більш ліберальний, ніж інші власники колоній, в воп-
росі про землю Пенн слідував їх принципом. Ніхто, крім нього, не міг по-
купати землю в індіанців. З будь-якого земельного наділу належало ви-
виплачувати квит-ренту. Право вільного продажу землі і продаж її но-
вим поселенцям, якою займався Пенн, зумовили швидке возникно-
вение в колонії відносин соціальної нерівності. Фріменом міг
стати тільки заможний колоніст - землевласник або міський на-
датків. Бідняки колонії експлуатувалися квакерами так само
старанно, як їх сусідами - пуританами, англіканами і католиками. з
ідеологічного багажу квакерів швидко зникали зрівняльні тен-
денції.

 14 Foundations, vol. 2, p. 1131-1151.


Від колоній, розташованих південніше, Нову Англію відрізняло: на-
правління господарства, відсутність будь-яких феодальних установлень,
швидкий розвиток буржуазних відносин, віросповідання, велика по-
литическая самостійність, конфедерація складали її колоній.
Це не могло подобатися уряду Реставрації. Однак, не осмелі-
ваясь відразу чинити тиск на наполегливих пуритан, воно стало вдаватися до
хитрості.

Карл II визнав законність утворення нових колоній, отделів-
шихся від Массачусетса, як би погоджуючись з бажаннями поселенців Но
виття Англії. Але цим згодою наносився удар по найсильнішою коло-
ванні і лідеру конфедерації. Цим згодою вносився розбрат між
колоніями, так як нові хартії змінили певні або определяв-
шиеся раніше кордону. За рахунок Род-Айленда значно розширився Кон-
нектікут, який приєднав до себе ще й Нью-Хейвен (одна тисяча шістсот шістьдесят чотири). той согла-
сілся, боячись опинитися у владі Нью-Йорка. Затвердивши віротерпимість в
Род-Айленді, король зіштовхнув його з Коннектикуту і Массачусетсом, де
панувала релігійна нетерпимість, особливо в другому.

У цитаделі пуританства, крім колишніх заходів переслідування іновірців
(Тепер і квакерів), ще в кінці 40-х років почалися «процеси
відьом » 15. Будь-яка людина, запідозрений в порушенні прийнятих мораль-
но-релігійних норм, засуджувався до смерті або суворому покаранню.
При цьому обвинувачений повинен був сам довести свою невинність,
а перевірка істинності його свідчень велася по самим диким зразкам
середньовіччя. У колонії створювалася атмосфера невідступно страху,
духовної обмеженості і морального лицемірства. Віра вироджувалася в
марновірство. Все це використовувалося для підтримки консервативного ре-
жиму «теократичної олігархії».

Массачусетс мирився з остаточним відпадінням перших отделів-
шихся від нього колоній, але не хотів випускати з рук слабші і
молоді: Нью-Гемпшир і Мен. На користь останніх втрутився король,
використовуючи ту обставину, що ще до революції їх території були
подаровані власникам. Массачусетс посилався на те, що території
ними освоювалися. Король стояв на своєму. Массачусетс викупив права
на Мен у його формального власника, Лондон не визнав угоду закон-
ної. У виниклому суперечці монарх використовував надходили до нього скарги
на релігійну нетерпимість пуритан, на їх агресивність по ставлення
ню до сусідів, на недотримання ними Навігаційного акту. для покарань
ня норовистість і наведення порядку в Массачусетс були послані ко
ролевскіе емісари і два військові кораблі. Можливий конфлікт перед-
відвернула почалася англо-голландська війна і зовнішня покірність
колонії волі короля.

У 1675 р в англійських заморських володіннях спалахнуло небачене
за своєю силою і масштабами індіанське повстання 16. Повстали вампаноагі,
жили в Новому Плімуті. Їх вождь Метаком, прозваний «королем
Філіпом », об'єднав під своїм командуванням також наррагансетов і
Інші племена тих місць. Індіанці хотіли зупинити подальше про-
рух англійців, відстояти свої землі.

Війна тривала два роки. Метаком проявив великі організаторскіе-
способности, Талант полководця, його воїни - безмежну відвагу. Але вони

15 Narratives of the Witchcraft Cases, 1648-1706 / Ed. by G. L. Burr. N. Y., 1914.

16 Narratives of the Indian Wars, 1675-1699 / Ed. by Ch. H. Lincoln. N. Y., 1952.



I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ


КОЛОНІЇ І МЕТРОПОЛІЯ




 не змогли зломити сили конфедерації. Повсталі були розбиті. після-
дова страшна розправа, яка нагадувала Пекотскую війну.

У 1680 р Карл II змусив, нарешті, Массачусетс відмовитися від Нью-
Гемпшира. Але в іншому массачусетсци більш-менш приховано про-
продовжували ігнорувати його розпорядження. Уряд Реставрації чув-
ствовало себе тоді вже досить сильним. У 1684 р монарх аннули-
рова хартію колонії, пільгами якої вона користувалася 55 років. як
раніше в Нью-Гемпшир, в Массачусетс був призначений королівський губер-
наторії.

Яків II ліквідував хартії всіх колоній Нової Англії. До них
приєднали Нью-Йорк і Нью-Джерсі, що склало домініон Нова
Англія 17. З 1686 р ним керував (з резиденцією в Бостоні) губернатор
Едмунд Андрос. У Массачусетсі замість обраного магістрату був про-
утворених призначуваний рада колонії. Податки збиралися тепер без перед-
редньої процедури їх затвердження Фріменом, земля распределя-
лась із зобов'язанням для власників виплачувати квит-ренту. права
старих землевласників перевірялися. Робилися спроби наса-
дить англіканізм. З метрополії приходили лякають вести про прокато-
лической політиці Якова II.

Поведінка Андроса відрізнялося тими ж рисами деспотизму, які
виявлялися в свій час в поведінці виргинского губернатора Берк-
Чи. Як і в Віргінії, зріло невдоволення встановленими порядками.
Найбільш чітко воно проявлялося в містечку Іпсвіч. Тут син сервента
священик Джон Уайз відкрито виступив проти політики губернатора.
Він відмовився платити податки і закликав до цього інших. Уайз аресто-
вали, тримали у в'язниці, судили, засудили до штрафу, заборонили
виконувати церковні обов'язки18. Більшість колоністів йому з-
відчувало. Наскільки могли, вони самі ухилялися від сплати податків.
Але виступити проти губернатора відкрито не ризикували. це зробило
Андроса ще бесцеремонней, стимулювало до більш енергійному ущемле-
ню тих прав, якими колись користувалися в Массачусетсі сво
Бодня колоністи.




I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 1 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 2 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 3 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 4 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 5 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 9 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 10 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 11 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 12 сторінка | I. ОСВІТА СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ 13 сторінка |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати