Головна

Періодизація і типологія античної культури

  1. Антична система господарства у Стародавньому Римі, періоди її еволюції: ранній Рим, період розквіту Римської імперії, криза та крах античної економічної системи. Система колонату
  2. Виникнення та етапи розвитку первісної культури
  3. Відродження і світовий культурний процес. Витоки Ренесансної культури в Україні
  4. Генезис та періодизація національно-культурного відродження в україні наприкінці XVIII-початку XX ст.
  5. Діячі української культури в еміграції
  6. ДОСЯГНЕННЯ КУЛЬТУРИ МЕСОПОТАМІЇ ТА СТАРОДАВНЬОГО ЄГИПТУ
  7. Древній Рим й особливості його господарського устрою. Періодизація економічної історії Рима

Термін Античність (лат. antiquus - прадавній) було введено італійськими гуманістами епохи Відродження для визначення греко-римської культури, найдавнішої з досліджених в ті часи, коли майже нічого не знали про давньосхідні цивілізації. Історія культури рабовласницьких суспільств, що розвивалися в Середземномор'ї, Причорномор'ї та на суміжних територіях у період з 3 тис. до н.е. до середини V ст. і були носіями цінностей найбільш близьких до сучасної європейської культурної традиції, іноді визначається як історія еллінської та латинської античності, бо головну роль в ній відігравали Стародавня Греція та Стародавній Рим.

Періодизація античної культури починається з давньогрецької. До кола її найдавнішої - егейської культури (3-2 тис. до н.е.) - входили острови Крит, Мелос, Аморгос, Фера, пізніше - Кіпр, а також Середня та Південна материкова Греція. Цей період репрезентований критською, або мінойською та мікенською культурами, центрами яких були палаци (Кносс, Фест) і фортеці (Мікени, Афіни). Домінували монументальна архітектура, фресковий живопис, декоративно-прикладне мистецтво. В егейському світі існувала ієрогліфічна писемність (перш. пол. 2 тис. до н.е.) та дві системи лінійного письма.

Головним літературним джерелом для вивчення другого, гомерівського та ранньоархаїчного періоду (ХІ-VІІІ ст. до н.е.), є поеми видатного Гомера (VІІІ ст. до н.е.) «Іліада» та «Одісея» - шедеври античної художньої культури. Її провідна тема - прекрасна і здорова тілом і духом людина - стверджувалася передусім в просторових мистецтвах.

Особливості архаїчного періоду давньогрецької культури (VІІ-VІ ст. до н.е.) визначалися розвитком полісного устрою та Великою колонізацією - освоєнням нових територій Середземномор'я та Причорномор'я. Це була епоха формування загальногрецької міфології та пантеону богів-олімпійців, а також блискучого розвитку грецької поезії, представленої творчістю Гесіода (бл. 700 до н.е.) і Сафо (Сапфо, VІІ-VІ ст. до н.е.), Анакреонта (570-478 до н.е.) і Піндара (бл. 520 - бл. 442 до н.е.). Зародилися театр і драматургія, з'явився музичний запис. В архітектурі сформувалися дорійський та іонійський стилі; а скульптура втілювала естетичний ідеал громадянина, що пориває узи родової общини.

Розквіт давньогрецької античної культури, центром якої стали Афіни, припадає на класичний період (V - ост. третина ІV ст. до н.е.). Достатньо назвати хоча б декілька славетних імен, що назавжди увійшли до скарбниці світової культури. У філософії - це «володар дум» Сократ (469-399 до н.е.) і видатні мислителі Платон (427-347 до н.е.) та Арістотель (384-322 до н.е.), «батько історії» Геродот (484-430 до н.е.) та видатний античний історик Фукідід (460-400 до н.е.), засновник європейської медицини Гіппократ (460-375 до н.е.). Найвидатнішими скульпторами епохи були Фідій (495-430 до н.е.), Мірон (сер. V ст. до н.е.), Поліклет (др. пол. V ст. до н.е.). Театральне мистецтво представлене «безсмертною тріадою» трагіків - Есхілом (525-456 до н.е.), Софоклом (бл. 497-406 до н.е.), Евріпідом (бл. 480-406 до н.е.) та комедіографом Арістофаном (445-386 до н.е.). Це був зоряний час Еллади, найвищий прояв її загальнолюдського генія.

Елліністичний період (ост. третина ІV - І ст. до н.е.) пов'язаний з поширенням культури Давньої Греції далеко за межі її території. Головною рисою культури цієї доби була взаємодія еллінського та місцевих елементів, а її центрами - Александрія Єгипетська, Пергам та острів Родос. Провідні художні досягнення еллінізму обумовлені використанням в архітектурі корінфського стилю, а в образотворчих мистецтвах - творчих здобутків видатних скульпторів пізньої класики Праксителя (390-330 до н.е.), Скопаса та Лісіппа (др. пол. ІV ст. до н.е.). Найвизначнішим письменником доби був Менандр (343-291 до н.е.). Культура еллінізму справила плодотворний вплив на Рим та його провінції, далеку Індію та Середню Азію. У ІІ ст. до н.е. територія Греції була включена до складу Римської імперії. Але й після цього її культура була на високому рівні, про що свідчить творчість письменника-мораліста Плутарха (45-126) та блискучого сатирика Лукіана (125-180). За Горацієм: «Греція, скорена воїном диким, його ж покорила, в Лацій суворий мистецтво внесла...». Проте Стародавній Рим мав власне, своєрідне культурне обличчя.

Першим періодом історії античної культури в Італії ще до римського панування була етруська культура (VIII-II ст. до н.е.). Її самобутність найбільш яскраво проявилася у культі мертвих, храмовій архітектурі, що використовувала так званий тосканський ордер, розписах гробниць із східними та грецькими мотивами, теракотовій скульптурі. Саме етруски створили головну святиню римлян на Капітолії (храм Юпітера, Юнони і Міневри) та емблему Вічного міста - скульптуру вовчиці, яка, за легендою, вигодувала його засновників-близнюків Ромула і Рема.

Царський період давньоримської культури припадає на VIII-VI ст. до н.е. У 753 р. до н.е. на місці так званого «квадратного Риму» було засноване наймогутніше латинське місто. Під впливом етрусків збудовані перші храми, величезний підземний канал (Велика клоака), поширився особливий тип помешкання - атрій. Це епоха становлення давньоримської міфології та релігії.

Республіканський період культури Стародавнього Риму (V-І ст. до н.е.) передусім відзначений розвитком просторових мистецтв. В архітектурі домінував запозичений у греків та творчо переосмислений корінфський стиль. Головними досягненнями образотворчих мистецтв були скульптурний портрет та монументальний живопис із сценами битв і тріумфів. Найдавніші римські літературні твори належать греку за походженням Лівію Андроніку (бл. 284 - бл. 204 до н.е.). Розквіт римської комедії цієї епохи пов'язаний з Плавтом (бл. 250 - бл. 184 до н.е.) та Теренцієм (бл. 195-159 до н.е.). Період кризи Республіки представлений творчістю письменника, філософа і адвоката Ціцерона (106-43 до н.е.), автора філософської поеми «Про природу речей» Лукреція (бл. 99-55 до н.е.) та лірика Катулла (бл. 87 - бл. 54 до н.е.).

Культура імператорського періоду (I - сер. V ст.) - «золотий вік» римської літератури завдяки творчості загальновизнаних майстрів поезії: це автор славнозвісних «Метаморфоз» Овідій (43 до н.е. - бл. 18), ліричний поет Горацій (65-8 до н.е.) та Вергілій (70-19 до н.е.), який подарував світу «Енеїду». Великої популярності набули твори істориків Лівія (59 до н.е. - 17) і Тацита (бл. 58 - бл. 117). Справжнім технічним переворотом в будівництві, пов'язаним із застосуванням бетонно-цегляної системи, обумовлений розквіт архітектури, що стверджувала велич імперії. Важливу роль в культурі цієї доби відігравала нова релігія - християнство. У 476 р. Рим був захоплений вестготами та вандалами; могутня держава відійшла в історію, а її культура повільно трансформувалася в середньовічну.

Антична культура на території України проіснувала майже тисячоліття (VIст. до н.е. - ІV ст.); її історія пов'язана з колонізацією Північного Причорномор'я та Криму. Термін «колонізація» в даному випадку треба розуміти як культурно-господарське освоєння греками нових територій, причому мирне, оскільки там, де вони осідали (на морських і лиманських узбережжях) або ніхто не проживав, або нечисленні місцеві жителі - варвари (грец. barbaros - чужоземний), як називали їх переселенці, підтримували з останніми добрі стосунки. Сільське господарство, ремісництво і торгівля були спільними тогочасними заняттями. У VІ ст. до н.е. в цілому в напрямі із заходу на схід засновано більшість північнопричорноморських полісів - Ольвія, Тіра, Ніконій, Пантікапей, Кіммерік, Тірітака, Мірмекій, Феодосія, Херсонес. Новозасновані колонії не залежали від міст-метрополій (Мілета, Гераклеї Понтійської та ін.), хоча і мали з ними єдині культи та укладали угоди щодо взаємного сприяння в торгівлі, надання рівних прав громадянам обох незалежних держав.

Перший період історії античної культури на Півдні нинішньої України (VІ - сер. І ст. до н.е.) характеризувався тісними економічними та культурними зв'язками полісів як з материковою Грецією, так і з навколишніми племенами, що зумовлювалося відносною стабільністю розвитку. В духовному житті домінували еллінські традиції, тому цей період називають грецьким, або еллінським. Саме в цей час формувалася Боспорська держава (V ст. до н.е. - IV ст.) на чолі з правителями місцевого походження, хоча кількість варварів серед мешканців причорноморських античних колоній була незначною. Це був період піднесення економічного життя полісів; будування храмів, формування комплексів головних площ - агор, спорудження оборонних укріплень. Посилювалися культурні зв'язки не тільки з античним світом, але й з кочовиками та племенами Лісостепу. Проте вже з др. пол. ІІІ ст. до н.е. поступово назрівала криза, спричинена зовнішньополітичними факторами (агресією скіфів у Криму, пересуванням племен у Нижньому Побужжі та Подніпров'ї, боротьбою проти Мітрідата ІV Євпатора).

Другий, римський, період (сер І ст. до н.е. - 70-ті рр. ІV ст.) відзначений передусім переорієнтацією культурно-економічних зв'язків, бо Тіра, Ольвія, Херсонес увійшли до складу римської провінції Нижньої Мезії. Культурне життя цих міст романізувалося та водночас варварізувалося. Незважаючи на майже постійні воєнні конфлікти економіка північнопричорноморських держав досягла найвищого розвитку, а разом з нею і художня культура, особливо просторові мистецтва. На початку нової ери суттєву роль в духовній культурі полісів відігравали фіаси - релігійні спілки, що об'єднували прихильників одного із богів. Найбільш розповсюдженими були фіаси, члени яких сповідували культ «бога найвищого», що, безумовно, сприяло становленню на Боспорі у ІІІ ст. християнства. Поступово фіаси перетворювалися у культурно-політичні союзи аристократів, заможних ремісників і торговців. Ще одна примітна риса Північного Причорномор'я і Криму цього періоду - присутність в культурі іудейських елементів. Вигнані з батьківщини римлянами іудеї потрапляли й на Боспор. Тому згадування в джерелах про синагоги, розповсюдження культу єдиного бога, зображення іудейських релігійних символів характерні для культурного життя причорноморських полісів. Навали готів з др. пол. ІІІ ст. фактично знищили сільські округи античних міст - основу їхнього культурно-економічного життя. Майже всі поліси остаточно припинили існування в 70-х рр. IV ст. під ударами гунів. І тільки Херсонес і Пантікапей згодом увійшли до Візантійської імперії.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

ПЕРЕДМОВА | Сутність культури. Поняття етнічної та національної культури | Основні концепції української культури | Висновки | Виникнення та етапи розвитку первісної культури | Антична художня культура | Висновки | Типологія культури Середньовіччя та її особливості | Основні риси Києворуської культури | Цінності й чесноти руського Середньовіччя |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати