загрузка...
загрузка...
На головну

Виникнення та етапи розвитку первісної культури

  1. Адитивність цільової функції і етапи задачі
  2. В Англії після економічної концепції Дж. М. Кейнса кейнсіанство як напрямок економічної теорії пройшло ще два історичних етапи еволюції: неокейнсіанство і посткейнсіанство.
  3. Види невизначеності та причини її виникнення.
  4. Визначення економіко-математичного моделювання. Види моделей. Основні етапи моделювання
  5. Виникнення і розвиток братських шкіл в Україні
  6. Виникнення й розвиток письма у східних слов'ян
  7. Виникнення капіталізму у Франції

Культура постає разом з виникненням людини та суспільства, тому вона представляє міру людського в людині, характеризує її розвиток як суспільної істоти. Первісна або архаїчна (грец. archaios - прадавній) культура складає три чверті історії культури людства. Досліджувана на ґрунті матеріальних залишків прадавніх спільнот, антропологічних, етнографічних та лінгвістичних джерел, вона може бути відтворена хіба що в найзагальніших рисах. Певно, назавжди невідомими залишаться імена людей, богів, назви місцевостей, селищ, дати найважливіших подій.

Сукупність пам'яток, поширених на певній території та за певного часу, визначається як археологічна культура. Вона власне і засвідчує існування давніх народів чи їх споріднених спільнот. Відтак історія первісної культури набуває певної конкретизації бодай на рівні життєдіяльності окремих етносів та їх угрупувань. Це ж дозволяє встановити напрямки міграцій народів, їхнє походження, стосунки з навколишнім світом (обмін сировиною, виробами та іншими надбаннями культури). Назви археологічних культур є умовними, вони мають різне походження: чи то за першою відкритою археологами пам'яткою (Трипільська культура), чи - за своєрідними поховальними спорудами (Ямна культура, Катакомбна культура). Оскільки справжні назви етносів, що лишили певні пам'ятки, є невідомими, то їх визначають теж умовно - за назвами археологічних культур; звідси - трипільці, зрубники, черняхівці, або трипільське населення, ямне населення. Матеріальні залишки як основне джерело вивчення культури прадавніх спільнот надзвичайно численні й різноманітні. Вони надають важливу інформацію щодо занять та побуту людей, їхнього соціального і майнового стану, релігійних уявлень, естетичних і художніх смаків тощо. Але археологічну культуру не можна ототожнювати з культурою загалом. Проте інтерес до минулого через те не тільки не зменшується, а, навпаки - спонукає дослідників до нових пошуків з метою якомога повніше осягнути минуле. Первісна культура започаткувала ту гаму граней матеріальної і духовної культури, які в наступні епохи шліфувалися і поглиблювалися цивілізацією.

Археологічні дослідження свідчать, що людина з'явилася на Землі понад 2 млн. років тому. Перші кроки антропогенезу (грец. άνθοωποζ - людина, + γένεσιζ - походження) пов'язані з Африкою, приблизно через мільйон років цей процес поширився на Європу. З цього часу, який позначено найдавнішими пам'ятками, виникає культура на теренах нинішньої України; її спорідненість з іншими територіями визначається спільними умовами існування пралюдей.

Первісна культура починається з появою найдавніших людей і завершується процесом індивідуалізації їхньої свідомості, коли відбувається становлення цивілізованих форм суспільного життя. Ранні форми архаїчної культури змінюються культурами давніх цивілізацій, в яких археолог та антрополог Вір Гордон Чайлд(1892-1957) виділяв такі найважливіші ознаки, як: міста (з населенням в декілька тисяч людей), монументальні споруди, податки, інтенсивний економічний обіг і торгівлю, ремісництво, появу писемності та перших наукових знань, мистецтво, наявність привілейованих класів, виникнення держави.

Періодизація прадавньої культури використовує різні принципи й підходи. Традиційною є концепція видатного етнографа та археолога Луїса Генрі Моргана (1818-1881), який виділяв три етапи розвитку архаїчного суспільства та культури: дикість, варварство і цивілізацію. Але найпоширенішою є типологія первісної культури, в основу якої покладена археологічна періодизація первісної історії, що враховує відмінності в матеріалах й техніці виготовлення найдавніших знарядь праці (кам'яний, бронзовий та залізний віки). Кам'яний поділяється на: давній кам'яний вік - палеоліт (150-12 тис. до н.е.), мезоліт (12-8 тис. до н.е.), неоліт (8-5 тис. до н.е.). В основі подальшої періодизації лежить фактор використання первісною людиною певних матеріалів. Перші знаряддя з міді з'явилися в енеоліті (4-3 тис. до н.е.). Бронзовий вік припадає на кінець 3 - 2 тис. до н.е. З 1 тис. до н.е. настає залізний вік. На основі цієї періодизації в історії архаїчної культури виділяють: 1) культуру збирання та полювання (привласнюючу), яка пов'язана зі становленням людини сучасного біологічного типу Homo sapiens; 2) культуру доби «неолітичної революції» (продуктивну, виробляючу); 3) ранню землеробську культуру.

Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн. років тому, в період раннього палеоліту. Найвірогідніше, так звані архантропи прийшли з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу. Ця міграція не була одномоментним актом, а хвилеподібно тривала протягом багатьох тисячоліть. Рештки найдавніших стоянок первісних людей знайдено біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївки (Донбас) та с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Помітне вдосконалення та урізноманітнення знарядь праці, підвищення продуктивності мисливства дали змогу прадавнім людям - кроманьйонцям відмовитися від виснажливих міграцій та вести осілий спосіб життя. На берегах річок вони будували свої житла (землянки і напівземлянки з дерева, кісток та шкур тварин), які у своїй сукупності утворювали первісне поселення- стоянку.

Пізній палеоліт - це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Поступово з'являється родина, формуються уявлення про чоловіка та дружину, батьків і дітей, розвивається фундамент соціальних стосунків, без яких культура є неможливою, тобто формується родина як культурна універсалія. Зароджувався інститут батьківства, коли чоловік починав піклуватися про дітей, брав на себе забезпечення родини на період вагітності та пологів, зростання маленьких дітей. Важливе значення при цьому мали статеві заборони. Але стрижнем спільноти був рід - об'єднання кровних родичів по материнській лінії. Головною особою роду була саме жінка, через те що родовід за групового шлюбу міг вестися лише по жіночій лінії, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами. З появою кроманьйонців невпорядковані ендогамні (між особами однієї групи) статеві стосунки поступаються місцем екзогамним (між особами різних суспільних груп). Це сприяло зближенню різних родів; саме на основі таких стосунків поступово формувалася племінна організація.

Вже у період мезоліту людина здатна була вдосконалювати знаряддя праці: появилися кам'яні сокири, молоти, долота, ножі, лук і стріли. Розвивалося рибальство, про що свідчать залишки житлових споруд на берегах річок і озер. На нашій території налічується майже тисяча пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба - у Криму, Гребениківська стоянка - на Одещині, Журавська - на Чернігівщині).

Важливі зміни відбувалися підчас неоліту, коли виникали землеробство і скотарство. Відокремлювалося ремісництво (особливим статусом наділялася людина, що займалася обробкою металів - коваль). Перехід до осілого способу життя та стабільність харчування призводили до зростання чисельності населення та формування окремих соціальних груп. Спочатку виділялися сакральні керівники, шамани, які мали якийсь унікальний досвід чи соціально значиме знання, потім - військові керівники та вожді.

У межах території України знаходилися дві культурно-господарські зони: південно-західна - землеробсько-скотарська (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я та Закарпаття) і північно-східна - мисливсько-риболовецька (лісостепове Лівобережжя та Полісся). Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с. Микільська Слобідка на Київщині, с. Бондариха на Сіверському Дінці. Усього ж виявлено майже 500 осередків життя доби неоліту, що представляють понад десяток археологічних культур, серед них: Буго-дністровськакультура (6-5 тис. до н.е.), Дунайська та Сурсько-дніпровська культури (5 тис. до н.е.). В. Г. Чайлд називав цей період «неолітичною революцією», яка сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя та культури. Її характерними ознаками були: винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці, виникнення нових видів виробництва та виготовлення продуктів, перехід до осілого способу життя, активне формування стад свійських тварин та використання їх як тяглової сили, суттєві зрушення в демографічній сфері. З'являється соціальна диференціація, поступово первісний соціокультурний синкретизм трансформується, розпочинається процес індивідуалізації людської свідомості. У період неоліту зародилася землеробська цивілізація, яка незабаром стала панівною в Європі аж до виникнення і широкої розбудови міст. Її характерні риси: аграрна економіка, ручна праця, мінімальне споживання та простий побут, уповільнений темп життя, природно-демографічна саморегуляція.

Провідну роль періоду енеоліту на нашій території відігравали племена Трипільської культури (V-III тис. до н. е.), яка дістала назву від поселення, відкритого та дослідженого українським археологом Вікентієм Хвойкою (1850-1914) у 1896 р. біля с. Трипілля на Київщині. Саме Трипільська культура заклала підвалини землеробської цивілізації на теренах України. Господарство трипільців базувалося на мотичному землеробстві, скотарстві та полюванні. Поширеними були і ремесла - ткацтво та особливо гончарство. Досягненням Трипільської культури вважається мальований фарбами глиняний посуд, при створенні якого використовувалися різноманітні орнаменти. Жили трипільці у відкритих селищах, у великих за площею будинках, що розташовувалися концентричними колами. Приміщення часто розмальовувалися мінеральними фарбами. У цілому поселення трипільців створюють враження організованості та впорядкованості суспільства. Досить розвиненою була їхня духовна культура, що пронизана ідеєю плодючості; вона включала різні культи матері-землі, які свідчить про панування матріархату. В. Хвойка проводив пряму лінію від трипільців до українців, але пізніші дослідження довели: в антропологічному плані населення, що заступило місце трипільців, не було їм тотожним. Проте, цілий ряд елементів Трипільської культури - система господарства, топографія поселень, декоративний розпис будівель, орнаменти кераміки тощо - стали органічною належністю культури українського народу.

На зламі ІІІ-ІІ тис. до н. е. на місці трипільських поселень Лісостепу з'явилися пам'ятки культури шнурової кераміки. Її носії, найвірогідніше, були найдавнішими предками слов'ян, балтів і германців. Зростання продуктивності праці в добу бронзи дозволило не тільки забезпечувати мінімальні споживчі потреби людей, а й створювати певні запаси, що зосереджувалися в руках окремих осіб. Це призводило до розвитку майнової нерівності, формування приватної власності. Суспільні відносини ускладнювалися, виникала необхідність у силі, здатній регламентувати внутрішнє життя людських спільнот і забезпечувати захист від зазіхань сусідів. Завдяки суспільному поділу праці, посиленню міграцій, зростанню нерівномірності економічного розвитку чіткіше проступали особливі риси окремих племен, що обумовлювало формування етнічних спільнот. У другій половині II тис. до н. е. населення Древнєямної культури було асимільовано племенами Зрубної культури, які вели осілий спосіб життя.

Саме з племен зрубної культури у ХVІ-ХV ст. до н. е. виділилися кіммерійці, щопершими назвали своє власне ім'я в історико-культурному процесі на території України;про них ми дізнаємося із славетної «Одісеї» Гомера.

Врешті дістались ми течій глибоких

ріки Океану,

Там розташовані місто й країна людей

кіммерійських...

У Х-VП ст. до н. е. кіммерійці панували в Північному Причорномор'ї, займаючись кочовим скотарством. Провідне місце в ньому посідало конярство, що забезпечувало верховими кіньми воїнів і чабанів та давало значну частину продуктів харчування. Тривалий час кіннота кіммерійців була непереможною, вони чинили постійний тиск на осіле населення Лісостепу. В кіммерійську добу в південних районах землеробської зони почали виникати укріплені поселення з розвинутою фортифікаційною системою. Кіммерійські зразки зброї й кінського спорядження з їх вдалою конструкцією та високою ефективністю поширювалися на сусідніх територіях. До нас дійшли витвори декоративно-прикладного мистецтва кіммерійського геометричного стилю, монументальні скульптури - статуї воїнів. Але подальший розвиток кіммерійської культури був обірваний на початку VII ст. до н.е. навалою скіфів. Історично ця назва охоплювала різноманітні племена південних районів Східної Європи. За Геродотом, скіфське суспільство поділялося на царських скіфів, скіфів-воїнів, що заселяли причорноморські степи і займалися скотарством, та скіфів-землеробів, які жили у лісостепу Подніпров'я.

На території України залишилася велика культурна спадщина скіфської доби, що формувалася поступово. Розвиток скіфської культури (VII ст. до н.е. - ІІІ ст.) у часі відбиває рубіжні віхи історії Скіфії. Так, найдавніша культура складалася внаслідок завоювання кіммерійців й увібрала в себе як місцеві, так і привнесені елементи. Пізніше вона зазнала впливу передньоазійської цивілізації, а за часів Північнопричорноморської Скіфії постійно взаємодіяла з античною культурою, що передусім позначалося на розвитку мистецтва степовиків. Та попри всі ці впливи підвалини скіфської кочової культури протягом VII-VI ст. до н.е. не змінювалися.

Скіфи мали свій пантеон богів. За Геродотом, особливою пошаною у них користувались сім головних божеств на чолі з Табіті - богинею вогню і стихії, що вважалася найбільш священною у всіх стародавніх індоіранських народів. На другому місці - подружжя Апі та Папай - боги неба і землі у скіфів. Третє місце в пантеоні посідали чотири божества, що вважалися покровителями всього земного світу; їх імена невідомі, але один з них мав вигляд старовинного залізного меча. Геродот розповідав, що скіфи на честь цього бога будували величезні вівтарі із гілля з хрестами зверху та приносили йому в жертву домашніх тварин і кожного сотого полоненого.

Самобутністю відзначалося і скіфське прикладне мистецтво, стрижнем якого був звіриний стиль. Зображення пантер і вовків, оленів і гірських козлів, птахів і риб, сцени боротьби між ними прикрашали зброю, кінську вузду, різноманітні предмети побуту. Фігури тварин і сьогодні вражають динамізмом і точністю передачі властивих їм рис. Фахівці відзначають, що вони надзвичайно вдало вписані в простір, визначений формою предмета. Традиції цього стилю проявлялися у деяких мотивах давньоруського мистецтва.

Уособленням міцності й величі Скіфії були великі городища з насипними курганами, оточені глибокими ровами або високими валами. У них ховали скіфських царів, вельмож і воїнів. Найвідоміший з курганів - Чортомлик, розташований поблизу м. Нікополя. Без характерних обрисів давніх курганів вже важко уявити ландшафт Південної України, сформований не тільки природою, а й життєдіяльністю скіфів.

Починаючи з III ст. до н. е. тривалий період в історії вітчизняної культури був пов'язаний з племенами сарматів, які витіснили скіфів з більшої частини Північного Причорномор'я. Як і скіфи, сармати належали до іраномовних кочовиків. Вже у II-І ст. до н. е. вони займали степи між Дніпром і Доном, а на початку нової ери дійшли до кордонів Римської імперії. На території сучасної України спочатку розселилися племена роксоланів, а згодом - аорсів й аланів. Сарматська культура (ІІІ ст. до н.е. - IV ст.) передусім відома за тілопокладними похованнями спочатку у вузьких прямокутних ямах, пізніше - у катакомбах. Основою господарської діяльності сарматів було скотарство, важливу роль відігравали промисли, ремесла і торгівля. Особливістю соціального розвитку сарматів було те, що жінка посідала високе почесне місце у спільноті. Геродот навіть розповідав легенду про походження сарматів від амазонок. Сарматські жінки були не тільки хоробрими воїнами, а й виконували функції жерців, посідали верховні родові та племінні посади.

Сармати принесли в Північне Причорномор'я новий стиль у декоративно-прикладному мистецтву, який називають поліхромним. Їхні вироби прикрашалися вставками з рубінів, смарагдів, гранатів, сердоліку, халцедону, а також з кольорової емалі (червоної, блакитної, білої). Джерела цього стилю - в мистецтві Центральній Азії, звідки походили предки сарматів. Дуже популярними в сарматському середовищі були застібки-фібули у вигляді різних тварин, бронзові або білоновані (із сплаву міді та срібла) дзеркала, намиста із скла, бурштину, геширу, рубінів й гранатів, оправлених золотом. У І ст., після завоювання Римом Єгипту до сарматів почали надходити численні плакетки з фаянсу у вигляді левів, жуків-скарабеїв, виногрон, що правили за намистини й воднораз - за амулети-оберіги. У середині III ст. військова могутність сарматів була послаблена готами, а у IV ст. - гунами.

Наступний періодв історії вітчизняної культури характеризується вченими як культура антів. Вперше на історичній арені вони з'явилися в період наступу тюрксько-монгольських племен на Європу. Розгромивши у 375 p. готів, анти розселилися по території України майже в її нинішніх кордонах. Анти займалися хліборобством, жили окремими родами, які утворювали так званий город для спільного обробітку землі та боротьби з ворогами (це було територіальне об'єднання подібне до хутора чи гірського карпатського села XIX ст.). Згодом навколо города виростали торгові центри - остроги, в яких поселялися купці, ремісники та заможні люди. Сьогодні відомо більше двох тисяч таких поселень. Поступово розширювалися культурні і економічні стосунки антів з іншими народами, в тому числі і з Візантією (з V ст.). Деякі вчені, зокрема М. Семчишин, вважають, що саме анти були безпосередніми предками праукраїнців.

Культуру антів характеризують знахідки В. Хвойки біля селищ Зарубинці (1899 р.) та Черняхів (1900-1901рр.) на Київщині. Так звану Зарубинецьку і Черняхівську культури часто називають праслов'янськими. Населення Зарубінецької культури (ІІ ст. до н.е. - І ст.) займалося землеробством, скотарством, а також торгівлею з полісами античного Причорномор'я, про що свідчать численні знахідки амфор, скляних намист, а також монетних кладів. Широко представлене прикладне мистецтво: зарубінецькі фібули, ліпна чорна кераміка, залізні знаряддя праці та зброя. Черняхівська культура ІІІ-V ст. характеризується високорозвинутими ремеслами - залізовиробничим, ковальським, бронзоливарним, гончарним. У внутрішній торгівлі використалася антична монета; імпорт надходив з Північного Причорномор'я та римських провінцій. У могильниках знайдені кераміка, кістяні гребінці, упряж, намиста та інші прикраси; у городищах - склади озброєнь, що засвідчує високий рівень військової культури. Важливе місце у побуті посідало мистецтво: одяг чоловіків і жінок був прикрашений вишивками, дівчата носили намиста та вінки, орнаментом прикрашалися побутові речі і зброя. Знахідки скарбів в околицях середнього Дніпра, зокрема Мартинівського скарбу, свідчить, що золоті, срібні та бронзові прикраси інкрустувались самоцвітами.

На північ від Черняхівської культури знайдені пам'ятки Київської культури (кін. ІІ - сер. V ст.), що концентруються переважно на південь від нашої столиці. На теренах України та в прикордонних з нею районах Білорусі й Росії зафіксовано понад 200 поселень і могильників Київської культури, що становлять окремий археологічний комплекс. Стіни жител (напівземлянок) були складені з колод у вигляді зрубу або кріпилися вертикальними стовпами. На ділянках між житлами знаходилися численні ями-льохи, іноді - відкриті вогнища або печі, господарські будівлі. Ліпний кухонний посуд представлений різноманітними горщиками і плоскими дисками - кришками; знайдені й товстостінні великі посудини для збереження припасів. В київських пам'ятках зустрічаються знаряддя праці, побуту та прикраси: залізні ножі, серпи, скобелі, свердла, мініатюрне ковадло, пружинні ножиці тощо; відомі бронзові фібули, пряжки, прикраси з виїмчастою емаллю, браслети, срібні підвіски, скляні та пастові намистини, кістяні гребені, проколки, лощила для вичинки шкіри.

Досліджені археологами пам'ятки антської доби засвідчують, що у давні часи Правобережна Україна від Києва до Карпат була густо заселена племенами, що мали високий рівень культури. Вона формувалася упродовж століть під впливом традицій місцевих племен, особливо тих, що жили в полі античної культури Причорномор'я. Ця культура мала самобутній характер і стала основою культури вітчизняного Середньовіччя.



  1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   11   12   13   14   15   16   Наступна

ПЕРЕДМОВА | Сутність культури. Поняття етнічної та національної культури | Основні концепції української культури | Періодизація і типологія античної культури | Основні риси культури Античності | Антична художня культура | Висновки | Типологія культури Середньовіччя та її особливості | Основні риси Києворуської культури | Цінності й чесноти руського Середньовіччя |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати