Головна

ЛІТЕРАТУРНИЙ НАПРЯМ

  1. В Англії після економічної концепції Дж. М. Кейнса кейнсіанство як напрямок економічної теорії пройшло ще два історичних етапи еволюції: неокейнсіанство і посткейнсіанство.
  2. ЗАГАЛЬНЕ ПОНЯТТЯ ПРО ЛІТЕРАТУРНИЙ ПРОЦЕС
  3. Загальнопедагогічні принципи й основні напрями корекцій-но-розвивальної освіти
  4. Зародження інституціонально-соціального напряму
  5. Критичний напрям політичної економії. Формування соціалістичних ідей
  6. Літературний портрет

Літературний напрям - це конкретно-історичне втілення художнього методу, що проявляє себе в ідейно-естетичній спільності групи письменників у певний період часу. Літературний напрям є своєрідним синтезом художнього методу та індивідуального стилю, що являють собою два його полюси. Категорія напряму передбачає об'єднання митців на основі єдності методу, а також більшу або меншу схожість індивідуальних стилів. Адже, скажімо, стилі класицистів Расіна й Корнеля, при всій неповторності і своєрідності, є більш наочною спільністю, ніж, наприклад, стиль Расіна та сентименталіста Руссо або Корнеля та романтика Гюґо.

Якщо художній метод і стиль існують, так би мовити, ab ovo*, перші сформовані напрями з'являються в літературі Нового часу. Це - барокко і класицизм, розквіт яких припадає на XVII століття. У XVIII столітті зароджується сентименталістський напрям, а на рубежі XVIII-XIX століть формується романтизм. Напрями реалізму й натуралізму виникають у XIX столітті. Межа XIX-XX століть знамену-ється появою імпресіонізму та символізму - першими літературними напрямами, що об'єднуються під загальною назвою «модернізм». Ціла низка модерністських напрямів зароджується у XX столітті. Серед найбільш прикметних - унанімізм, імажизм та імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, дадаїзм, сюрреалізм, екзистенціалізм, «театр абсурду», «новий роман» та інші. У 30-ті роки XX століття канонізується соціалістичний реалізм, що, незважаючи на суперечки навколо нього, був таки реальністю. А на початку 80-х років зарубіжні теоретики почали говорити про новий феномен сучасного мистецтва - постмодернізм. Дата народження постмодернізму (як і саме його існування) є спірною, хоча більшість дослідників уважає, що перехід від модернізму до постмодернізму здійснювався в середині 1950-х років.

Літературні напрями можуть мати свої складові частини. Ці розгалуження напрямів називають течіями чи школами. Треба зазначити, що поняття «напрям», «течія», «школа» не є уніфікованими в сучасному літературознавстві. В одних дослідників напрям і течія виступають як синонімічні поняття, в інших - напрям є складовою частиною

*Лат. - букв, «від яйця»; від самого початку (Горацій).

- 347 -


течії, у третіх - навпаки, течія с вужчим поняттям, ніж напрям. Пропонується іменувати течією різновид, розгалуження, зміну літературного напряму. Рух німецьких штюр-мерів («Буря й натиск») являє собою літературну течію сентименталізму. Англійська «озерна школа» - течія романтичного напряму. Російська «натуральна школа» та французька група Шанфлері є течіями реалізму. Іноді виділяють вужчу категорію літературної течії - літературну школу, що об'єднує послідовників якогось видатного письменника. Однак аналіз літературного розвитку свідчить про зайвість цієї категорії: адже практично кожна течія і групувалася навколо особистості чи спадщини видатного митця. Так, розгалуження бароккового напряму - такі течії, як «метафізична школа», «ґонгоризм» і «маринізм», - пов'язані з діяльністю визначних європейських поетів (відповідно, англійця Джона Донна, іспанця Луїса де Ґонгори-і-Арґоте та італійця Джамбатісти Маріно). Іноді школою у власному розумінні слова можна назвати цілі напрями. Так, «школою Золя» нерідко іменують натуралізм. Український футуризм можна до певної міри розглядати як*школу Михайля Семенка.

Отже, доречно вести мову про літературний напрям і його різновид - літературну течію. Аналізуючи закономірності літературного розвитку, слід також враховувати національні варіанти літературного напряму. Адже кожен з них - англійський сентименталізм чи американський романтизм, французький реалізм чи німецький натуралізм, - при загальній спільності з іншими національними варіантами напряму, має свої часові рамки, характерні ідеї і проблеми, художні особливості. Так, розглядаючи українські барокко та класицизм, необхідно аналізувати їх у загальноєвропейському контексті, але й вбачати їхню національну специфіку, зумовлену як суто літературними, так і історичними й політичними факторами.

Історія літературних напрямів є історією їхнього співіснування, взаємопроникнення та літературних воєн. XVII століття ознаменувалося боротьбою барокко та класицизму, а кінець XVIII - початок XIX століття - полемікою романтизму й класицизму. У XX столітті літературні бої ведуть між собою^чи не всі напрями: експресіонізм виник як протиставлення імпресіонізму, акмеїзм - символізму, імажинізм - футуризму. З іншого боку, майже до всіх розгалужень модернізму вкрай вороже ставився соціалістичний реалізм. До того ж, усередині певних напрямів точиться боротьба окремих течій. Достатньо пригадати жорстоку ворожнечу російських кубо- та егофутуристів або ж «ломо-носовської» та «сумароковської» класицистичних течій.

- 348 -


А. Гуревич справедливо зазначає, що «належність до течії І а напряму (як і прагнення залишитися поза існуючими напрямами) передбачає .вільне - особисте і творче - самовизначення письменника» [36, VII, 488\. Боротьба та зміна літературних напрямів, дійсно, яскраво виражають закономірності літературного процесу. Однак розглядати цей розвиток як поступовий перехід від одного напряму до іншого означало б спрощувати історію літератури. Як зауважує Г. Померанії, «історія мистецтва - це не історія напрямів. Скоріш, це історія того, як мистецтво пробивається крізь напрями, крізь розсудливі схеми» [55, 236]. Видатним митцям завжди тісно в межах встановлених канонів, регламентованих принципів, вимог літературних маніфестів. Творчість великих письменників «не вміщується» в межах того чи іншого напряму, вона виходить за ці межі. Драматургія Мольєра ширша за канони класицизму. Фантастика Гоголя не завжди вписується в чіткі рамки реалістичного мистецтва. Творчість М. Куліша чи М. Хвильового не вдалося підкорити ідеологічним настановам соціалістичного реалізму.

Одні твори видатних письменників можна віднести до одного літературного напряму, інші - до другого. В. Гюґо починає свою творчу діяльність у річищі класицизму, але згодом переходить на позиції романтизму. О. Пушкін і Т. Шевченко в різні періоди творчості належали до романтизму й реалізму. Г. Ібсен починав як романтик, пройшов крізь реалізм і натуралізм, а закінчив свій творчий шлях символістськими драмами. До того ж чимало визначних митців взагалі не пов'язують свою творчість з якимось напрямом. Так, відомо, що В. Брюсов, влаштовуючи вечір поетів усіх напрямів, не запросив на нього геніальної поетеси - Марини Цвєтаєвої, адже вона до жодного напряму не належала. Творчість багатьох яскравих митців свідчить про те, що художня практика є ширшою навіть за власні теорії. Приміром, Золя-романіст далеко не завжди дотримується настанов Золя-теоретика. До складної проблеми взаємостосунків творчої індивідуальності й літературного напряму доречним було б застосувати слова академіка Д. Лихачева, сказані ним про «стиль доби»: «Стиль - до певної міри нівелювання, це "доля", яка намагається скувати мистецтво свого часу й позбавити добу її індивідуальності. І тільки посередній митець повністю підкоряється вимогам стилю» [37, 193]. Думка Д. Лихачева є правомірною й щодо літературних напрямів. Адже «геній сміється», за виразом Г. Е. Лессінґа, з жорстких, усталених, заданих настанов.

До того ж митець не в змозі існувати в художньому вакуумі, не стикаючись з теоріями й творами представників

- 349 -


Інших напрямів, не використовуючи, свідомо чи під-свідомо, у власній творчості певні елементи чужих та навіть ворожих за духом чи стилем митців. Так, досвід літературного розвитку XIX століття свідчить про взаємопроникнення принципів та елементів романтизму й реалізму. А складна дифузія реалізму й модернізму є однією з цікавих ознак історії всесвітньої літератури XX століття.

Нижче розглянемо основні літературні напрями XVI- XX століть.



  56   57   58   59   60   61   62   63   64   65   66   67   68   69   70   71   Наступна

Генезис і родові ознаки драми | Жанри драматичного роду | ЛІРО-ЕПОС ТА ІНШІ МІЖРОДОВІ Й СУМІЖНІ УТВОРЕННЯ | Буколіка | Співомовки | Мемуари | Щоденники | Літературний портрет | Художня біографія | ХУДОЖНІЙ МЕТОД |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати