Головна

Врахування особливостей пізнавальної мотивації та емоційної сфери дітей із ЗПР у навчально-виховному процесі

  1. Авторегресійні моделі в аналізі динаміки економічних процесів і їх прогнозуванні
  2. Актуальність і сутність процесів комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності у фармації
  3. Взаємоузгодження й організація процесів у кар'єрі на основі графіків робіт
  4. Вивчення особистісних особливостей школярів
  5. Види технологічних процесів
  6. Виховання дітей у східних слов'ян
  7. Вплив взаємовідносин батьків і дітей на формування соціально-психологічного типу дитини

Неуспішність, яка виникає особливо на початкових етапах навчання, створює реальні труднощі для нормального розвитку дитини, оскільки, не опанувавши основних розумових операцій і навичок, учні не справляються зі значно зростаючим обсягом знань у середніх класах і внаслідок труднощів, що посилюються, на подальших етапах випадають з процесу навчання. Необхідно правильно і своєчасно діагностувати причини неуспішності в кожному індивідуальному випадку і по можливості усувати або коригувати їх наслідки.

Проблемою шкільної неуспішності учнів займалися багато провідних педагогів, психологів, дефектологів, якими було виявлено різноманітність причин і намічені шляхи подолання цього явища.

Віддаючи багато сил і енергії дослідженням проблем пам'яті, мислення і мовлення дітей з відхиленнями в розвитку, Л. В. Занков виявляв цікавість до вивчення складу спеціальних шкіл, для розумово відсталих дітей, що в них вчилися. Він був одним з перших вітчизняних учених, що поставили питання про необхідність тривалого дослідження специфіки розвитку одних і тих же учнів.

Група студентів з його лабораторії працювала в допоміжній школі. Дослідження виявило істотні індивідуальні відмінності між учнями і дало можливість говорити про те, що в допоміжні школи потрапляє деяка кількість дітей, які не є розумово відсталими, хоча під час вступу до школи були настільки схожі з ними, що навіть досвідчені фахівці припустилися помилки. Позитивні можливості таких дітей виявлялися через рік-два після того, як вони займалися з фахівцями-дефектологами за спеціальними методиками. І тоді поступово ставало ясним, що програма допоміжної школи для них є надмірно легкою, вони істотно випереджають своїх однокласників. Таким чином, вчений виділив особливу групу дітей, які особливо потребують індивідуального підходу, спеціально організованого навчання і виховання, істотно відрізняючись від розумово відсталих, вони мають інші життєві перспективи.

Дослідження свідчать, що стійкі форми ЗПР, як правило, пов'язані з мозаїчними органічними ушкодженнями центральної нервової системи. Цим вони відрізняються від розумової відсталості, яка характеризується тотальним недорозвиненням мозкових структур.

Діти із затримкою психічного розвитку (ЗПР) складають приблизно 50% неуспішних школярів. Для їх навчання створені спеціальні навча-


льні заклади - школи і класи вирівнювання {останніми роками - класи корекційно-розвивального навчання).

Розроблені диференціально-діагностичні критерії у відмежуванні ЗПР від інших схожих станів за особливостями мовлення і розумового розвитку.

Для дітей із затримкою психічного розвитку молодшого шкільного віку характерні такі особливості пізнавальної діяльності, як труднощі сприйняття навчального матеріалу, недоліки пам'яті, значне відставання в розвитку розумової діяльності, порушення всіх властивостей уваги, недоліки мовленнєвого розвитку, низька пізнавальна активність та ін.

Особливості емоційної сфери цих дітей вивчені менше, ніж пізнавальна діяльність. Проте в психолого-педагогічній літературі є деякі дані, що свідчать про зв'язок емоційно-вольової сфери з формою затримки психічного розвитку.

Емоційна сфера дітей із затримкою психічного розвитку конституціонального походження ніби знаходиться на більш ранньому ступені розвитку. Емоції таких дітей відрізняються яскравістю і жвавістю, спостерігається переважання емоційної мотивації поведінки, підвищений фон настрою, безпосередність і яскравість емоцій при їх поверховості і нестійкості, легка навіюваність.

Емоційний розвиток при затримці психічного розвитку соматогенного походження, на думку К. С. Лебединської, Є. М. Мастюкової, обумовлений невротичними нашаруваннями - невпевненістю, боязкістю, примхливістю, пов'язаними з відчуттям своєї фізичної неповноцінності, а іноді і режимом певних обмежень і заборон, в яких знаходиться соматично ослаблена дитина. У дітей спостерігається нестійка увага, зниження обсягу пам'яті, порушення динаміки розумової діяльності.

Розвиток особистості при затримці психічного розвитку психогенного походження характеризується різноманіттям проявів і залежить від етіологічного чинника. Так, при явищах гіпоопіки виявляються риси незрілості емоційно-вольової сфери у вигляді афективної лабільності, імпульсивної, підвищеної навіюваності. Своєрідність розвитку особистості, обумовлена гіперопікою, характеризується відсутністю рис самостійності, ініціативності, відповідальності.

При затримці психічного розвитку церебрально-органічної генези зазначають відсутність типових для здорової дитини жвавості і яскравості емоцій, які, у свою чергу, характеризуються недостатньою диференційованістю, спостерігаються слабка зацікавленість в оцінці, низький рівень домагань.

Дітей з незначним і помірним ступенем розумової відсталості можна включити в навчання, спільне з нормальними учнями. Доцільним є створення спецгруп і спецкласів при загальноосвітніх школах, де в


першу половину дня діти займаються з олігофренопедагогом, а на перервах і після занять беруть участь у спільних видах діяльності.

Рання корекційна робота дозволяє максимально понизити міру прояву первинного дефекту і запобігти вторинним відхиленням. На жаль, не всі види розумової відсталості можуть бути виявлені в ранньому дитинстві.

Одна з прогалин у розвитку аномальної дитини - це її емоційне недорозвинення, обумовлене як біологічним дефектом, так і невмілим підходом батьків до виховання такого немовляти вже з перших днів життя, обмеженістю соціальних зв'язків з дорослими.

Звідси особлива актуальність розробки підходу, при якому використовуються всі можливості для емоційно-естетичного та емоційно-етичного виховання дітей з метою подолання недоліків афективної сфери. Одним з таких шляхів є розвиток у дітей музичних і образотворчих нахилів. Необхідним є комплексний підхід, при якому відбувається взаємопроникнення різних видів діяльності, їх супідрядність. Розповідь педагога, драматизація, підбір готових малюнків до тексту, замальовки, ліплення, аплікація до прочитаного, бесіда з провокаційними питаннями, придумування продовження або початку розповіді. Особлива увага в процесі навчання приділяється розвитку наслідувальної здатності, навіть з копіюванням наочних і мовленнєвих дій дорослого на перших етапах. Активність аномальної дитини прокидається, перш за все, як увага до дорослого, емоційне ставлення до його дій і бажання налагодити з ним контакт. Творчість дітей коріниться в активному наслідуванні дорослих, тільки потім з'являються перші паростки самостійності, ініціативи.

Особливість корекційного навчання - безмежне насичення знаками всієї організованої діяльності: макети, календарі, схеми, малюнки, умовні зображення, моделі. Важливий метод такого навчання - моделювання відносин між людьми в іграх зі спеціально підібраним змістом.

Розвиток - основне поняття в корекційному навчанні аномальних дітей. Він передбачає як особливий зміст і методи навчання, так і створення особливих умов для здійснення освітньо-виховної роботи з дітьми.

Рівень морального розвитку аномальної дитини знаходиться в прямій залежності від того, коли з нею почали проводити спеціальну корекційно-виховну роботу. Патологічні риси вдачі - наслідок розбіжності між біологічним і соціальним розвитком. Важливо подолати цю розбіжність. Досвід корекційно-виховної роботи показав, що аномальні діти здатні застосовувати на практиці правила поведінки, здатні навіть поза контролем з боку дорослого на етичні еталони, максимальний ефект досягається у тому випадку, коли діти залучаються до посильної для них діяльності, починають спілкуватися з іншими дітьми. В основі


такої роботи - виховання культурних потреб і пізнавальних інтересів. Завдання виховної роботи - прищепити звичку до правової поведінки, зміцнити природне прагнення бути хорошим і добрим.

Особливого значення при формуванні моральної поведінки набуває ігрова діяльність, оскільки саме в грі мобілізуються всі можливості дитини.

Проте аналіз результатів досліджень показав, що аномальні діти мали непогане просування в грі в плані оволодіння інтелектуальною стороною, але емоційна сторона отримувала слабкий розвиток. Це виявлялося в невмінні передати характер взаємовідносин між персонажами, їх переживання. Якщо нормальна дитина здатна передавати емоційне ставлення до того, що робить (сердиться, сміється, засмучується), вже в три роки, то аномальна дитина і в старшому дошкільному віці малоемоційна, недостатньо розвинуті і засоби передачі емоцій, вербальні і невербальні.

У корекції враховуються реальні зв'язки ігрової, продуктивної діяльності і праці. Серйозна увага приділялася дружньому емоційному спілкуванню, щоб викликати у дітей довіру і прихильність до дорослого та інших дітей, бажання співробітничати з ними.

Необхідним є не тільки навчання ігровим навичкам, але й емоційний поштовх до них (спеціальні ігри - заняття з ляльками - ласкавий погляд, погладжування, вітання, вигуки, у відповідь реакції ляльки).

Мовлення вчителя спеціальної школи повинно бути логічно правильним. Правильна побудова кожної фрази, послідовність викладу, всебічний, але короткий і чіткий опис предмету, що вивчається, або явища - це обов'язкова методична вимога, оскільки в умовах спеціальної школи мовлення є засобом корекції мислення розумово відсталих учнів.

Одним з основних методів навчання в спеціальній школі є розповідь. До розповіді в спеціальній школі пред'являються такі вимоги:

Визначеність теми і змісту. Розповідь завжди запам'ятовується краще і засвоюється легше, якщо відомості, факти, події, приклади об'єднуються однією загальною темою, єдиним завданням, яке розкривається послідовно і систематично.

Емоційність. Зв'язок розповіді з особистим досвідом учня, з місцевими умовами і подіями робить її цікавішою і доступнішою для розуміння розумово відсталими школярами, викликає співпереживання і збуджує почуття. Вчитель готує свою розповідь, враховуючи конкретну ситуацію і психологічні особливості учнів.

Чіткість структури. Розповідь учителя повинна мати чітку структуру: початок, розвиток подій, кульмінаційний пункт, фінал. Як метод розповідь використовується на різних етапах уроку. Перш за все, для повідомлення нових знань у тих випадках, коли матеріал не потребує


теоретичних доказів. Розповідь може бути і засобом повідомлення додаткових знань.

Інший важливий метод - пояснення - метод, що дозволяє опанувати теоретичний навчальний матеріал. Головна особливість цього методу - теоретичні докази, які передбачають:

- постановку пізнавального завдання, яке можна вирішити на основі досягнутого рівня знань і розвитку учнів;

- чіткість, доступність ретельно підібраного фактичного матеріалу;

- певну форму міркувань: аналіз і синтез, спостереження і висновки, індукція (на основі конкретних фактів робиться висновок), дедукція (на основі раніше вивчених загальних положень формулюється конкретне правило, положення);

- використання ілюстративного матеріалу (картин, малюнків, схем тощо)

- формулювання висновків;

- включення додаткових роз'яснюючих моментів, що бувають необхідними в зв'язку з конкретною ситуацією навчання. Вчителеві необхідно передбачати можливі труднощі і готувати різні варіанти роботи (наприклад, для слабких учнів доведеться викласти якусь частину розповіді, використовуючи уявлення, більш доступні їм).

Істотною ланкою пояснення є отримання зворотного зв'язку, який реалізується шляхом постановки питань, спонукання учнів до словесного вираження власного розуміння складних місць ("Дмитре, як ти зрозумів те, що я зараз сказала?"), пропозицій виконати окремі розумові або практичні дії ("А зараз запишіть те, що я сказав"). Зворотний зв'язок, емоційний контакт з класом у процесі пояснення допомагають вчителеві удосконалювати пояснення, безпосередньо під час уроку вносити необхідні поправки і коректування.

Екскурсія - це досить поширений метод навчання в спеціальній школі. Цінність його полягає в тому, що діти вчаться спостерігати натуральні об'єкти в реальних, природних умовах. Екскурсії мають загальноосвітнє і спеціальне навчально значення. Відвідуючи виробництво, сільськогосподарські ферми, буваючи на природі, діти отримують в одних випадках загальні враження, в інших перед ними висувається конкретне навчальне завдання, пов'язане з вивченням певних виробничих процесів або природних явищ. Будь-який вид екскурсії в спеціальній школі вимагає ретельної організаційної підготовки.

В даний час розроблені шляхи і методи надання корекційної допомоги розумово відсталим дітям дитячого і раннього віку, удосконалюється

зміст, методи і прийоми навчання і виховання дошкільників і

молодших школярів, розроблена сучасна технологія навчання розумово

відсталих з імбецильністю та ідіотією. Сучасні д ослідження свідчать,

що немає дітей, яких не можна навчити, спираючись на покрокове на-


вчання, глибоку диференціацію та індивідуалізацію, залучення фахівців різних профілів і батьків.



  82   83   84   85   86   87   88   89   90   91   92   93   94   95   96   97   Наступна

Особливості корекційно-педагогічної роботи з дітьми з порушеннями мовлення | Умови навчання дитини з аутизмом у загальноосвітній школі | Організація навчання | Особливості оволодіння навчальним матеріалом | Мовленнєві проблеми | Особливості мислення | Особливості соціального й емоційного розвитку | Розвиток відносин з дітьми і дорослими | II. Практикум | Корекційна освіта дітей з обмеженими можливостями здоров'я |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати