На головну

Причини та види порушень мовленняу дошкільників ідітей шкільного віку

  1. Види невизначеності та причини її виникнення.
  2. ВИНИКНЕННЯ МОВНИХ СІМЕЙ, ПРИЧИНИ ЇХ ФОРМУВАННЯ Й ЕВОЛЮЦІЯ
  3. Економічні причини занепаду античного рабовласницького суспільства
  4. Закон кількості грошей, необхідних для обслуговування маси товарів, його сутність, вимоги та наслідки порушень його об¢єктивності
  5. Інфляція: суть, форми вияву, причини та наслідки
  6. Механізми розвитку адаптаційних порушень
  7. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ВИРОБНИЧОГО ТРАВМАТИЗМУ І ПРОФЗАХВОРЮВАНОСТІ ТА ЗАХОДИ ЩОДО ЇХ ПОПЕРЕДЖЕННЯ

Для повноцінного і гармонійного розвитку особистості мовлення є одним з вирішальних факторів, оскільки задовольняє одну з найважливіших потреб людини - потребу в спілкуванні. У період від року до трьох років середовище спілкування дитини - родина. Далі коло спілкування розширюється, і, більш того, основним осередком комунікації стають однолітки. У зв'язку з цим проблема порушення мовлення значно ускладнює процес спілкування і, отже, надалі веде до порушення соціальних ролей, тому що саме в даному віці в дитини формуються і відпрацьовуються певні необхідні поведінкові кліше.

Мовлення формується в процесі загального психофізичного розвитку дитини. У період від 1 року до 5 років у здорової дитини поступово формується фонематичне сприйняття, лексико-граматична сторона мовлення, розвивається нормативна вимова. До п'яти-шести років у дитини починає формуватися здатність до звукового аналізу і синтезу. Нормальний розвиток мовлення дозволяє дитині перейти до нового етапу - оволодіння письмом і письмовою мовою. До умов формування нормального мовлення відносяться збережена ЦНС, наявність нормального слуху і зору і достатній рівень активного мовленнєвого спілкування дорослих з дитиною.

Серед причин, що викликають порушення мовлення, розрізняють біологічні і соціальні фактори ризику. До біологічних причин відносять патогенні фактори, що впливають головним чином у період внутріш-ньоутробного розвитку і пологів, а також у перші місяці життя дитини. Соціально-психологічні фактори пов'язують в основному з психічною депривацією дітей. Особливе значення мають:

- недостатність емоційного і мовленнєвого спілкування з дорослими;

- зайва стимуляція мовленнєвого розвитку дитини;


- неадекватний тип виховання дитини;

- педагогічна занедбаність;

- дефекти мовлення оточуючих.

У дітей дошкільного віку частіше зустрічається розлад усного мов-лення (тому що в цьому віці письмова мова ще не розвинута). Найбільш типовими порушеннями в цей період вважаються проблеми зовнішнього оформлення висловлювання, такі як заїкуватість, дислалія (гаркавість), афонія (повна або часткова втрата голосу в результаті запалення або перевтоми органів мовлення, інфекційних захворювань і стресових си-туацій). Останні можуть виникнути практично в будь-якому віці. Усі перевиховані вище типи найчастіше не вимагають спеціального медичного втручання, але необхідна серйозна допомога логопеда, а в особливо важких і затяжних випадках - допомога психолога.

Існують і більш важкі ураження, коли порушення мовлення є лише проявами неповноцінної діяльності центральної нервової системи в цілому або неправильної анатомічної будови мовленнєвого апарата. Прикладом останнього є ринолалія - «заяча губа». Це захворювання могло виправляється хірургічним шляхом. Найважчими порушеннями вважаються порушення мовлення, пов'язані з недостатнім функціону-ванням мозку, такі як дизартрія, коли уражається нервова система. Ступінь важкості даного захворювання варіюється від ледь відчутної иоииразності до повної неспроможності вимовляти значущі фонеми. ()дне з найважчих порушень - алалія виникає через ураження кори

I шовного мозку у внутрішньоутробний період або після народження. характеризується неможливістю формування мовних засобів. При моторній алалії не формується звуковий образ слова. При сенсорній алалії не сприймається мова іншої людини, навіть рідна, хоча органи смуху не ушкоджені.

Набуті навички спілкування з однолітками продовжують формувався і в шкільні роки. Мова починає відігравати усе більш важливу роль, тому що пов'язано вже не тільки з процесом пізнання навколишнього світу, але і з процесом навчання. Проблеми з мовленням, не вирішені в дошкільному віці, збільшуються в міру дорослішання дитини. Більш того, до них можуть приєднатися й інші дефекти. Розлади письмового мовлення найчастіше виявляються саме в цей час. Класифікація цього типу порушень ґрунтується на сенсорно-продуктивній діяльності дитини. Виділяють дислексію і дисграфію.

Дислексія характеризується неадекватністю процесу читання і виявляться у вигляді повторюваних помилок і замін одних мовних одиниць на інші. Причина полягає в незрілості психічних функцій, що від-повідають за процес читання. Розрізняють такі форми дислексії: фо-нематична (не сприймаються звуки слова, не діють функції фонематичного аналізу і синтезу), семантична (відсутні процеси звукоскладового


синтезу і розмежування значеннєвих зв'язків слів у реченні), аграмати-чна (не сприймаються граматичні аспекти закінчених висловлювань), мнестична (відсутній зв'язок між буквою і її звучанням) і оптична (плутаються і взаємозамінюються подібні за написанням букви).

Дисграфія - повне або часткове порушення процесу письма Симптомами вважаються нестабільні образи букв, їхні пропуски, повторювані помилки в написанні речень. Найчастіше дисграфія тісно пов'язана з дефектами усного мовлення й обумовлена відсутністю концентрації уваги і незрілістю функцій звукового аналізу. Виділяють такі види дисграфії: артикуляційно-акустична (неадекватність сприйняття фонем, перекручування звукоряду при відтворенні), акустична (тільки неадекватність сприйняття фонем), дисграфія, пов'язана з порушенням функцій мовного аналізу і синтезу, аграматична (неможливість правильно побудувати узгоджене речення) і оптична.

У шкільному віці також можуть виникнути і порушення усного мовлення, такі як афазія (у результаті запалення кори головного мозку порушується процес сприйняття або формування мовлення), бради-лалія (патологічно уповільнений темп мовлення) і тахилалія (патологічно прискорений темп мовлення).

З педагогічної точки зору порушення мовлення поділяються на по- рушення засобів спілкування і порушення в їхньому застосуванні. До перших відносяться проблеми з мовленням в цілому, до других - патологічно неправильне вживання мовних одиниць. Психолого-педагогічний підхід як корекцію пропонує організовану логопедичну допомогу, у той час клініко-психологічний розглядає механізми виникнення проблеми і симптоматику.

Крім того, можна говорити про виникнення мовленнєвих патологій у період шкільного віку через перенесений стрес, що впливає на центральну нервову систему в цілому. Таким чином, порушення мовлення частіше є симптомом більш серйозної проблеми і приводом звертання в першу чергу до психолога, а вже потім до логопеда.



  54   55   56   57   58   59   60   61   62   63   64   65   66   67   68   69   Наступна

Класифікація відхилень у розвитку дітей | Діагностика відхилень у розвитку дитини | ЛЕКЦІЯ 7. НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ВІДХИЛЕННЯМИ У РОЗВИТКУ | Специфічні умови навчання і виховання дітей із ЗПР | Психолого-педагогічна характеристика учнів з порушеннями Інтелекту | Мета корекційно-виховної роботи з розумово відсталими дітьми | Загальна характеристика дітей з порушеннями зору | Корекційно-педагогічна робота з дітьми з порушеннями зору | Загальна характеристика дітей з порушеннями слуху | Корекційно-педагогічна робота з дітьми з порушеннями слуху |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати