загрузка...
загрузка...
На головну

ЛЕКЦІЯ 7. НАВЧАННЯ І ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ З ВІДХИЛЕННЯМИ У РОЗВИТКУ

  1. Аналіз особистих досягнень студентів і перспектив навчання на наступному етапі
  2. Аналіз особистих досягнень студентів, перспектив навчання на наступному етапі
  3. В організації навчання учнів
  4. Виникнення та етапи розвитку первісної культури
  5. Виникнення та основні етапи розвитку реферування
  6. Виникнення та основні етапи розвитку реферування: період СРСР
  7. Виникнення та основні етапи розвитку реферування: світова практика

План

1. Загальна характеристика групи дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР).

2. Специфічні умови навчання і виховання дітей із ЗПР.

3. Психолого-педагогічна характеристика учнів з порушеннями інтелекту.

4. Мета корекційно-виховної роботи з розумово відсталими дітьми.

1. Загальна характеристика групи дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР)

Однією з важливих проблем сучасної освіти є проблема підвищення ефективності навчально-виховного процесу і подолання неуспішності, її вирішення передбачає удосконалення методів і форм організації навчання, пошук нових, більш ефективних шляхів формування знань, що враховували б реальні можливості учнів і умови, в яких відбувається їхня навчальна діяльність. Особливої актуальності ця проблема набуває в зв'язку з появою альтернативних навчальних закладів і введенням державних стандартів на усі види освіти.

Соціально-економічні зміни, що відбуваються у житті нашого суспільства, постійне підвищення вимог до рівня загальної освіти загострили і проблему шкільної неуспішності. Практика показала, що незважаючи на велику увагу, що приділяється удосконаленню змісту освіти і методик навчання, оснащенню кабінетів сучасними технічними засобами навчання, поліпшенню умов праці викладачів, учити всіх і учити добре при існуючій традиційній організації навчального процесу неможливо.

Кількість учнів, що з різних причин не в змозі за відведений час і в необхідному обсязі засвоїти навчальну програму, постійно збільшується і, за даними різних дослідників, коливається в межах 20-30% загального числа дитячої популяції молодшого шкільного віку. За даними Міністерства освіти, 68% школярів мають потребу в спеціальних формах і методах навчання.

Неуспішність, що виникає на початкових етапах навчання, створює реальні труднощі для нормального розвитку дитини, тому що, не опанувавши основні розумові операції і навички, учні не справляються зі зростаючим обсягом знань у середніх класах і внаслідок зростаючих труднощів на наступних етапах випадають із процесу навчання.

Необхідно правильно і вчасно діагностувати причини неуспішності в кожному індивідуальному випадку і по можливості усувати або коригувати їхні наслідки.


Сформована традиційна система освіти в нашій країні передбача-

ла, крім загальноосвітніх шкіл для всіх учнів (з варіантами профільова-

ного навчання для обдарованих і здібних дітей), навчання дітей з ви-

раженими порушеннями розвитку в спеціальних загальноосвітніх коре- кційних навчальних закладах 12 типів, диференційованих у залежності від характеру порушення розвитку дитини і ступеня його складності. Дитячі садки, школи і школи-інтернати для дітей з порушеннями зору, слуху, мовлення, інтелектуального розвитку, опорно-рухового апарату в основному вирішували проблему навчання, виховання і соціальної адаптації осіб даної категорії. Разом з тим, у зв'язку з процесами інтеграції в навчанні намітилася тенденція до зменшення варіативності таких навчальних закладів.

Глобальний підхід до реалізації ідеї інтегрованого навчання може слугувати поясненням тенденції, що спостерігається в останні роки, - збільшення неоднорідності складу учнів загальноосвітньої школи за рівнем розумового, мовленнєвого й у цілому психічного розвитку. Таке становище обумовлене тим, що в школу потрапляють учні з парціаль- ними порушеннями розвитку, які раніше навчалися в спеціальних на- вчальних закладах.

Як свідчать дослідження, серед невстигаючих учнів є школярі з пе- дагогічною занедбаністю, затримкою психічного розвитку, помірно ви- раженими сенсорними, інтелектуальними, мовленнєвими порушення-

ми, причинами яких є залишкові ураження центральної нервової сис-

теми, мінімальні мозкові дисфункції. Діти з затримкою психічного розвитку становлять приблизно 50% невстигаючих школярів. Для їхнього навчання створені спеціальні освітні заклади - школи і класи вирівню- вання (в останні роки - класи корекційно-розвивального навчання).

У сучасних умовах з урахуванням вищесказаного особливої соціа-

льної і педагогічна значущості набуває проблема доцільності й ефек-тивності диференційованих форм організації навчання. Однією з най-гостріших є проблема визначення критеріїв відбору таких учнів у класи і групи, де були б створені необхідні умови для їхнього успішного навчання, а надалі - і соціальної адаптації.

Система диференційованого навчання знаходиться в процесі становлення, поряд зі спеціальними школами і класами для дітей із ЗПР з'явилися інші освітні форми і структури для дітей з різними труднощами в навчанні (класи корекції, реабілітації, педагогічної підтримки). В

цих класах упроваджуються програми, що доповнюють навчальний процес різними засобами підтримки учнів (психологічної, логопедичної, корекційно-педагогічної).

Розглянемо більш докладно одну з найбільш численних груп невстигаючих школярів - дітей із затримкою психічного розвитку (ЗПР). Вивчення дітей цієї категорії почалося порівняно недавно - наприкінці


50-х років нашого століття. Ряд дослідників (Т. А. Уласова, М. С. Певз-

нер, К. С. Лебединська, В.І. Лубовський) виявили серед невстигаючих молодших школярів учнів, неуспішність і особливості поведінки яких чисто давали підставу вважати їх розумово відсталими. Ці учні були об'єднані в особливу категорію. У процесі подальших досліджень Т. А. Ниасова і М. С. Певзнер виділили дві найбільш численні групи й охара-ктеризували їх як дітей із психофізичним і психічним інфантилізмом.

До першої групи ввійшли діти з порушеним темпом фізичного і ро-зумового розвитку. Дослідники висловили думку про те, що затримка їхнього розвитку викликана повільним темпом дозрівання лобової області кори головного мозку і особливим характером її зв'язків з іншими областями кори і під кірки. Ці діти поступаються одноліткам у фізичному розвитку, відрізняються інфантилізмом у пізнавальній діяльності й у польовій сфері, важко включаються в навчальну діяльність, швидко стомлюються, відрізняються низькою працездатністю. Через відставання в навчанні вони стають більш нервозними й усе більш «важкими» для вчителів.

Другу групу склали учні з функціональними розладами психічної ді-яльності (цереброастенічні стани), що найчастіше є наслідком мозкових травм. Для цих школярів характерною є слабкість основних нервових процесів, хоча глибоких порушень пізнавальної діяльності в них немає и у періоди гарного стану вони домагаються високих результатів у на-вчанні. Такі діти привертали до себе увагу дослідників ще в минулому столітті. Їх описували під різними назвами: «псевдоненормальні», «ті, що відстають у педагогічному відношенні», «із запізненням у розвитку», «малограмотні», «діти з рисами, що межують з нормою», а також як таких, що займають проміжне положення між «малограмотними» і «ненормальними». У вітчизняній літературі для позначення подібних станів використовувалися терміни «діти зі зниженим загальним розвитком і недостатністю окремих функцій» (І. Борисов); перехідні форми між нормою і дефективністю; «субнормальні» діти (А.І. Граборов); «малооб-даровані» (В. П. Кащенко, Г. В. Мурашов); «розумово недорозвинені», такі, що знаходяться між дебілами і нормальними дітьми (П. П. Блонсь-кий). Терміни «затримка темпу психічного розвитку», «затримка психічного розвитку» були запропоновані Г.Є. Сухаревою.

Основною причиною відставання є слабко виражені (мінімальні) органічні ушкодження головного мозку, вроджені або ті, що виникли у процесі внутрішньоутробного розвитку, під час пологів або в ранньому періоді життя дитини, а в деяких випадках це генетично обумовлена недостатність центральної нервової системи і її основного відділу -головного мозку; інтоксикації, інфекції, обмінно-трофічні розлади, травми, що призводять до незначних порушень темпу розвитку мозкових механізмів або викликають легкі церебральні органічні ушкодження.


Несприятливі соціальні фактори, включаючи неблагополучні умови виховання, дефіцит інформації, збільшують відставання в розвитку, але не є єдиною або основною його причиною.

Затримка психічного розвитку є однією з найбільш розповсюджених форм психічної патології дитячого віку. Найчастіше вона виявля- ється з початком навчання дитини в підготовчій групі дитячого садка або в школі, особливо у віці 7-10 років, тому що цей віковий період є. найбільш виразним у діагностичному плані.

У медицині ЗПР відносять до групи форм інтелектуальної недостатності, що межують з нормою. З погляду клініцистів, цей стан характеризується насамперед уповільненим темпом психічного розвитку, осо-бистісною незрілістю, помірними порушеннями пізнавальної діяльності. Раніше широко використовувався термін «тимчасова затримка психічного розвитку», який можна віднести лише до частини випадків ЗПР, найбільш близьких до норми, тоді як переважаюча кількість дітей із ЗПР відрізняється стійкою, хоча і легкою інтелектуальною недостатністю і менш вираженою тенденцією до компенсації, що є можливою тільки в умовах спеціального навчання і виховання. Однак і ці стани мають свої клініко-психологічні особливості, і при них спостерігається тенденція до згладжування інтелектуального дефекту.

Єдиних принципів систематики форм інтелектуальної недостатності, що межують з нормою, на сьогодні у науці не існує. Г.Є. Сухарева, ви- ходячи з етіопатогенетичного принципу, виділила такі форми поруше- ння інтелектуальної діяльності в дітей із затриманим темпом розвитку:

1) інтелектуальні порушення в зв'язку з несприятливими умовами середовища і виховання або патологією поведінки;

2)інтелектуальні порушення при тривалих астенічних станах, обумовлених соматичними захворюваннями;

3)порушення при різних формах інфантилізму;

4)вторинна інтелектуальна недостатність у зв'язку з поразкою слуху, зору, дефектами мовлення, читання, письма;

5) функціонально-динамічні інтелектуальні порушення в дітей у ре-зидуальній стадії і віддаленому періоді інфекціонування і травмування центральної нервової системи.

К. С. Лебединська запропонувала клінічну систематику дітей із ЗПР. Нею було виділено чотири основних варіанти ЗПР - конституціональ-ного, соматогенного, психогенного і церебро-органічного походження. Ці варіанти відрізняються один від одного особливостями структури і характером співвідношення двох основних компонентів даної аномалії розвитку: типом інфантилізму і характером нейродинамічних розладів.

На основі патогенетичного принципу В. В. Ковальов усі форми інте-лектуальної недостатності, що межують з нормою, умовно розділив на чотири групи:


1) дизонтогенетичні форми, при яких недостатність обумовлена механізмами затриманого або деформованого розвитку дитини;

2) енцефалопатичні форми, зумовлені органічними ушкодженнями мозкових механізмів на ранніх етапах онтогенезу;

3) інтелектуальна недостатність, пов'язана з дефектами аналізаторів і органів почуттів (слуху, зору) і обумовлена дією механізму сенсорної депривації;

4) інтелектуальна недостатність, пов'язана з дефектами виховання і дефіцитом інформації у періоді з раннього дитинства («соціокультурна розумова відсталість» за термінологією, прийнятою Американською асоціацією з проблем розумової неповноцінності).



  45   46   47   48   49   50   51   52   53   54   55   56   57   58   59   60   Наступна

Корекція агресивної поведінки дітей. | Проблеми виховання нервових дітей. | Неуспішність школярів як проблема навчання | Типологія неуспішності | II. Практикум | Вплив взаємовідносин батьків і дітей на формування соціально-психологічного типу дитини | II. Практикум | Вплив стилів сімейного виховання на особистісний розви- ток дітей. | Поняття «норма» і «аномалія» у психічному розвитку дитини | Класифікація відхилень у розвитку дітей |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати