загрузка...
загрузка...
На головну

Поняття «норма» і «аномалія» у психічному розвитку дитини

  1. Аспекти проблеми поняття про тертя і його види
  2. Валютні системи: поняття, структура, призначення
  3. Виникнення та етапи розвитку первісної культури
  4. Виникнення та основні етапи розвитку реферування
  5. Виникнення та основні етапи розвитку реферування: період СРСР
  6. Виникнення та основні етапи розвитку реферування: світова практика
  7. Встановіть відповідність між поняттями та їх значеннями

Поняття норми у науці вживається в трьох основних значеннях: статистична норма, функціональна норма, ідеальна норма.

Статистична норма - це явище, що знаходиться в межах середньої величини, вимірюється за допомогою статистичних методів (наприклад: коефіцієнт рівня інтелекту нижче 80 - є низьким, а вище 110-високим). Визначає місце людини в ряду інших.

Функціональна - це індивідуальна норма, що виявляється в можливостях людини. Дуже важливим у навчально-виховному процесі є те, що даною нормою зазначається коло потенційних можливостей дитини, таким чином прогнозуючи специфічний шлях її розвитку.

Ідеальна норма - це найкращий спосіб існування особистості в оптимальних соціальних умовах. Така норма є зразком, ідеалом, якого досягти неможливо, а можна тільки прагнути наближення.

Отже, норма - встановлена міра, середня величина чого-небудь. Норму треба розуміти як процес самореалізації особистості в конкретних суспільних і природних умовах. Аномалія - відхилення від норми, від загальної закономірності, неправильність у розвитку. Аномалія може розглядатися лише на тлі норми.

Існують критерії розмежування понять «норма» - «аномалія», що допомагають визначити педагогу ступінь складності порушення в психічному й особистісному розвитку дитини. Різні вчені пропонують в основу критеріїв класти різні ознаки. Найбільш докладно описав критерії норми - аномалії англійський психіатр М. Раттер.

1. Врахування вікових особливостей і статевої приналежності дитини. Деякі особливості поведінки властиві тільки дітям певного віку. Так, хворобливе переживання розлуки з батьками властиве малятам, для дітей інших вікових груп - це сигнал для занепокоєння. Наявність ознак жіночої поведінки в хлопчиків, а чоловічої - у дівчаток є аномалі-


єю, симптомом того, що з віком у них можуть з'явитися сексуальні порушення в поведінці, а саме гомосексуалізм.

2. Врахування тривалості збереження розладу. Усі діти завжди знаходяться у певному стані, наприклад, пригніченість, радість, небажання йти до школи, страх, бажання чого-небудь або туга за ким-небудь. Це може продовжуватися від одного дня до декількох тижнів Якщо ж такий стан є характерним для особи протягом кількох місяців або років, - це ознака аномалії в розвитку.

3. Врахування життєвих обставин. Життєві обставини можуть впливати на поведінку й емоційний стан дітей: наприклад, поява в рo-дині молодшої дитини, смерть близьких, зміна школи або класу, переїзд тощо.

4. Врахування безпосереднього культурного середовища, у якому зростає і виховується дитина. Так, у християн і мусульман по-різному виховують дівчаток і хлопчиків. А, отже, деякі ознаки жіночої або чоловічої поведінки у мусульманських родинах не можна розглядати як аномальні.

5. Врахування ступеня порушення. Окремі симптоми зустрічаються частіше, ніж цілий комплекс симптомів. Тому важливо звертати увагу на множинні емоційні або поведінкові розлади, особливо якщо вони одночасно стосуються різних сторін психічного життя.

6. Врахування важкості і частоти симптомів. Для дітей в основному характерні помірні, зрідка виникаючі порушення. Це норма. Аномалія - серйозні розлади, що часто повторюються.

7. Врахування ознак, що характерні для поведінки і розвитку конкретної дитини. Варто уважно поставитися до проявів порушень, які важко пояснити законами нормального дозрівання і розвитку.

8. Врахування ситуаційної специфічності симптому. Варто звертати увагу на ситуацію, у якій спостерігається порушення поведінки Вирішуючи питання про «норму - аномалію» розвитку дитини, необхідно враховувати всі критерії. Визначення «ненормальність» слід співвідносити з тим, наскільки відхилення від норми сповільнює розвиток. Важливо пам'ятати, що визначення «норма» - «аномалія» у кожному конкретному випадку - це дуже складна робота, що передбачає встановлення характеру порушення розвитку конкретної дитини.

Психічне здоров'я розглядається як вид ідеальної норми.

Психічне здоров'я - стан дійсного благополуччя, що характеризується відсутністю хворобливих психічних проявів і забезпечує адекватну умовам навколишнього життя регуляцію поведінки і діяльності.

Критерії психічного здоров'я:

- стан відповідності психіки (образів, думок, почуттів) відображуваним об'єктам;

- адекватний віку рівень пізнавальної й емоційно-вольової зрілос-


ті, що виявляється в адаптації до зовнішніх умов;

- здатність до саморегуляції поведінки;

- розумне планування життєвих цілей, підтримка активності в їхньому досягненні.

На практиці найбільш часто використовується статистична процедура оцінки нормальності дитини: порівнюється, чи відповідає дитина даного віку рівню розвитку, характерному для більшості дітей цього віку.

Зазначені вище три категорії норми варто враховувати при визначенні норми розвитку дитини:

- рівень її розвитку відповідає рівню більшості дітей цього віку;

- дитина розвивається у відповідності зі своєю індивідуальністю (можливостями);

- поведінка відповідає вимогам суспільства.

Таким чином, норма розвитку - це не усереднений для віку показник, а оптимальний, з погляду суспільства, рівень, співвіднесений з індивідуальними особливостями дитини.

Поняття "відхилення" використовується для позначення розбіжності з деякою нормою в поведінці, установках, цінностях, що розглядаються як прояви аномальної психіки. Якщо мова йде про нормальну психіку, то "відхилення" - це невідповідність рівня розвитку і поведінки дитини системі запропонованих їй соціальних вимог і очікувань, що не виходить за межі норми і не обумовлена органічними поразками центральної нервової системи.

Види відхилень від норми: затримка, порушення.

Затримка - це зниження темпу психічного розвитку в порівнянні з більшістю дітей даної вікової групи, що не виходить за межі вікової норми. Вона може мати тотальний або парціальний характер, в останньому випадку розвиток набуває дисгармонійного характеру, перевищуючи межі гетерохронії.

Порушення - це формування негативних особистісних комплексів, що виявляються в порушеннях поведінки, спілкування, діяльності, не сумісних із соціальними нормами.

Види відхилень у патології систематизовані В. В. Лебединським на підставі головної якості порушень.

Тотальне недорозвинення характерне для раннього дитинства, коли мозок ще незрілий. Проявляється у недостатності вищих психічних функцій (мислення, мовлення).

Затримка розвитку - характерне уповільнення темпу розвитку пізнавальної й емоційної сфер. Спостерігається мозаїчність ураження, коли поряд з недостатньо розвинутими функціями є і збережені.

Ушкоджений розвиток - виникає після 2-3 років у результаті патологічного впливу на мозок, коли велика частина мозкових структур сформована, що веде до важкого регресу інтелекту, розладу емоційно-


особистісної сфери, порушення цілеспрямованості діяльності

Дефіцитарний розвиток - це важкі порушення окремих систем: зору, слуху, мови, опорно-рухового апарату.

Перекручений розвиток - спостерігається інша послідовність розпитку функцій, у порівнянні з нормальним розвитком: розвиток мовлення випереджає розвиток рухів, словесно - логічне мислення формується раніше предметних навичок. При цьому функції, що розвиваються прискорено, не активізують інших.

Дисгармонійний розвиток - особливістю є вроджена, або рано набута диспропорційність психіки в її емоційно-вольовій сфері.

У дефектології розрізняють такі категорії аномальних дітей:

- з розладами слуху (глухі, туговухі, пізніше оглухлі);

- з розладами зору (сліпі, з поганим зором);

- з інтелектуальними розладами (розумова відсталість)'

- з важкими мовленнєвими розладами (логопати);

- з комплексними розладами (сліпоглухі);

- з порушеннями опорно-рухового апарату;

- з вираженими психопатичними формами поведінки

Недолік, порушення або ушкодження, втрата або відсутність якого-небудь органа називається дефектом.

За походженням дефекти можуть бути органічними і функціональними.

Органічний дефект - це порушення, відсутність або недолік якого-небудь органа або його частини. Органічні дефекти можуть бути: гене-ралізованими (розумова відсталість) та ізольованими (затримка психічного розвитку, сліпота, глухота, порушення рухів і мовлення). Причини: спадкові, серцево-судинні захворювання, паралічі, травми.

Функціональний дефект - це порушення функцій органу або загальних функцій всього організму без порушення тканини органу. Прикладом можуть слугувати неврози, психоневрози, психопатія психози порушення поведінки. Причини: порушення соціальних зв'язків індивіда. Дефект може виявлятися й у темпі розвитку. Розрізняють два варіанти: акселерацію - прискорений розвиток, і ретардацію (затримку) -відставання в розвитку.

Акселерація як дефект розвитку виявляється в передчасному статевому дозріванні. Ретардація може виявлятися в затримці мовленнєвого розвитку, емоційно-вольового, інтелектуального. Причинами відставання є: негативні особливості соціального оточення тривалі і хронічні захворювання дитини, внутрішніх ендогенні фактори.

У багатьох випадках буває кілька порушень і тоді говорять про ускладнений або складний дефект.

Складний дефект характеризується сполученням двох або більше порушень {розлади слуху і моторики, зору і слуху). При ускладненому


дефекті можливе виділення головного порушення і тих розладів, що його ускладнюють. Приклад: у дитини з порушеннями розумового розвитку можуть спостерігатися нерідко виражені дефекти зору, слуху, опорно-рухового апарату, емоційні і поведінкові розлади. Може бути сполучення ушкодження і недорозвинення.

Причинами відхилень у розвитку вважають вплив на організм зовнішніх і внутрішніх несприятливих факторів, що визначають специфіку розладу або порушення розвитку.

Мозок людини найбільш чутливий різних несприятливих факторів у критичні періоди розвитку, коли формуються найбільш важливі функціональні системи, спостерігається інтенсивна диференціація нервової системи. Несприятливі впливи на плід у період 3-Ю тижнів розвитку j можуть бути причинами важких порушень розвитку.

На пізніших етапах розвитку вираженість дефекту може варіювати від важкого порушення функції або її повної відсутності до легкої затримки темпу розвитку.

Порушення виникають у процесі внутрішньоутробного, післяпологового розвитку, важких пологів або в результаті спадкових факторів. В залежності від причин виникнення порушення розвитку поділяють на вроджені і набуті.

Перша група причин: патогенні фактори, що викликають захворювання матері в період вагітності, токсини, інтоксикації, порушення обміну речовин, акушерська патологія (вузький таз, затяжні чи стрімкі пологи, обвиття плоду пуповиною, неправильне положення плоду), хімічні речовини (ліки), радіоактивне випромінювання.

Найбільш важкі порушення нервової системи, органів слуху, зору, фізичні, психічні бувають при токсоплазмозі {збудник проникає з організму матері в плід через плаценту).

При вродженій краснусі відзначаються різноманітні поразки зору, а також рухові порушення. Внутрішньоутробні інфекції можуть бути причиною мікроцефалії, гідроцефалії, паралічів.

Можливі різні ембріональні мозкові розлади внаслідок резус-несумісності крові матері і плоду. У цьому випадку страждають підкіркові утворення, скроневі області кори і слухові нерви.

Чим раніше у ембріогенезі ушкоджується мозок плоду, тим більш важкими є порушення розвитку.

Друга група вроджених порушень - це спадкові генетичні розлади (геномні, генні, хромосомні). Вони можуть призвести до олігофренії, хвороби Дауна, різних видів глухоти і дефектів зору.

Негативно впливає на потомство алкоголізм і наркоманія батьків. Набуті порушення можуть бути наслідками пологових і післяпологових уражень організму дитини. Досить поширеними серед причин цієї групи є асфіксія ( киснева недостатність ) і внутрішньочерепні родові трав-


ми (крововилив у мозок при неправильних діях акушера).

Особливу групу складають дитячі церебральні паралічі, що є наслідком ушкодження мозку. Рухові порушення часто сполучаються з розладами емоцій, затримкою фізичного і мовленнєвого розвитку, судомами.

Набуті порушення є наслідком захворювань, перенесених у ранньому дитячому віці. До них відносять інфекційні хвороби нервової ' системи: менінгіти, енцефаліти, поліомієліт. Менінгіт (запалення мозкових оболонок) може призвести до гідроцефалії, глухоти, рухових розладів, затримки фізичного розвитку.

Енцефаліт (запалення головного мозку) у ранньому віці може стати причиною глибоких затримок психічного і моторного розвитку, афективних спалахів, нестійкого настрою.

Поліомієліт може викликати паралічі окремих груп м'язів. Небезпечні також такі хвороби, як грип і кір.

Черепно-мозкові травми складають 25-45% усіх випадків ушкоджень у дитячому віці. Це можуть бути забиті місця, струси, здавлювання мозку. Вони можуть викликати порушення слуху, зору, пам'яті, мовлення, зниження темпу інтелектуальної діяльності.

Соціально обумовлені відхилення визначаються депривацією.

Психічна депривація - це психічний стан, що виникає при незадоволенні основної психічної потреби в достатньому обсязі і протягом щодо тривалого часу.

Це можуть бути потреби у певній кількості стимулів: потреба в умовах навчання, потреба в спілкуванні з близькими, у соціальному функціонуванні, що дозволяє засвоїти різні соціальні ролі і цінності.

До соціально зумовлених порушень відносять різні типи патохара-ктерологічного формування особистості, її емоційно-вольової сфери, що виявляються в патологічно закріплених реакціях протесту, опозиції, відмовах. Ці порушення зумовлені тривалими несприятливими умовами виховання.

До негативних впливів оточення належать: педагогічна занедбаність; відсутність стабільного спілкування; почуття невпевненості в собі; неуспішність у соціальному функціонуванні.

Аномальний розвиток - це розвиток, порушений дефектом (дизон-тогенез). "Це якісно своєрідний тип розвитку" (Л. С. Виготський).

Найбільш ґрунтовні розробки у галузі аномального розвитку були здійснені видатним російським психологом Л. С. Виготським. Вій показав, що найбільш загальні закони розвитку нормальної дитини простежуються й у розвитку аномальних дітей. Але ці загальні закономірності знаходять своєрідне конкретне вираження в тому й іншому випадку. Там, де ми маємо справу з нормальним розвитком, ці закономірності реалізуються при одному комплексі умов. Там, де перед нами розгортається атиповий розвиток, що відхиляється від норми, ті ж самі зако-


незмірності за умов реалізації зовсім в іншому комплексі умов набувають якісно своєрідного, специфічного вираження.

Обґрунтовуючи положення про спільність законів розвитку нормальної й аномальної дитини, Л. С. Виготський підкреслював, що загальним для обох варіантів є соціальна обумовленість психічного розвитку.

Ідея соціальної обумовленості розвитку специфічно людських психічних процесів і властивостей має практичну значущість, яка полягає у підкресленні важливої ролі педагогічного впливу в розвитку психіки.



  42   43   44   45   46   47   48   49   50   51   52   53   54   55   56   57   Наступна

Корекційна програма роботи з учнями, що мають низький рівень вихованості | Корекційна програма роботи з учнями, що мають акцентуації характеру | Корекція поведінки важковиховуваних дітей у позаурочній виховній діяльності | Корекція агресивної поведінки дітей. | Проблеми виховання нервових дітей. | Неуспішність школярів як проблема навчання | Типологія неуспішності | II. Практикум | Вплив взаємовідносин батьків і дітей на формування соціально-психологічного типу дитини | II. Практикум |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати