загрузка...
загрузка...
На головну

Психічне здоров'я і фактори ризику в дитячому віці

Багато закордонних авторів центральне місце відводять дослідженню механізмів виникнення відхилень, негативних проявів особистості. Одним з перших звернув увагу на позитивні сторони розвитку особистості американський психолог гуманістичного напрямку Абрахам Маслоу. Він вивчав особистості здорових і творчих людей, вважаючи, що психологія повинна мати справу і з сильними сторонами особистості, а не тільки з людськими слабостями. Маслоу розробив концепцію психічно здорової людини, сутність якої розкривається в таких положеннях.

«По-перше, у людини є власна сутнісна природа, самість. Це вроджені потреби, здібності і тенденції, які за своєю суттю не злі, а добрі або нейтральні.

По-друге, здоровий, нормальний і бажаний розвиток полягає в актуалізації цієї природи, в реалізації цих можливостей. Це скоріше са-моактуалізація, тобто прагнення до саморозвитку.

По-третє, внутрішня природа людини слабка, тонка, тендітна і може легко піддаватися зовнішнім впливам: тиску культури, негативно спрямованого оточення, а також власним звичкам і недолікам» .

Практично кожна людська істота, говорить А. Маслоу, має активне прагнення до здоров'я, імпульс до росту або до актуалізації людського потенціалу.


В людині немає уродженого зла. Нещасливою і невротичною її робить оточення. Маслоу запропонував теорію людської мотивації, у якій розрізняє базові та метапотреби.

Базові потреби - це потреби в їжі, прихильності, безпеці, самоповазі. Метапотреби - це потреби в справедливості, доброті, красі, порядку, єдності, особистісному росту. Базові потреби сильніші за метапотреби й організовані ієрархічно. Метапотреби також уроджені, і якщо вони не задовольняються, то це стає причиною таких психопатологій, як відчуженість, страждання, апатія, цинізм.

Здорова особистість, за А. Маслоу, - це особистість, що самоак-туалізується, її відмітними рисами є:

- більш адекватне сприйняття дійсності, вільне від впливу стереотипів і забобонів, інтерес до невідомого;

- прийняття себе й інших такими, які вони є насправді, відсутність штучних, захисних форм поведінки і неприйняття такої поведінки з боку інших;

- спонтанність проявів, простота і природність, ділова спрямованість;

- схильність до усамітнення, позиція відчуженості до деяких подій життя;

- автономія і незалежність від оточення, стійкість до фрустрацій;

- свіжість сприйняття; відкриття щоразу нового у вже відомому;

- почуття спільності з іншими людьми, відсутність ворожості, зазд-: рості;

- демократичність у відносинах, готовність учитися в інших;

- стійкі внутрішні моральні норми, гостре почуття добра і зла, орієнтованість на мету;

- «філософське» почуття гумору: ставлення з гумором до життя і самого себе, але співчуття до бідних людей або тих, хто потрапив у біду;

- креативність (творчість), яка не залежить від того, чим людина займається;

- відсутність схильності до конформності, бездумного бунтарства, критичне ставлення до своєї культури.

Істотний внесок у розвиток концепції психічно здорової людини вніс один з основоположників гуманістичної психології К. Роджерс. Багаторічний досвід психотерапевта дозволив йому сформулювати поняття «повноцінно функціонуюча людина». Це психічно здорова, творча людина, яка «відкрита досвіду», тобто здатна чути себе, переживаючи те, що в ній відбувається. Вона відкрита до своїх почуттів страху, знесилення духу, болю, але і до почуттів сміливості, ніжності і благоговіння. Вона здатна усвідомлювати власні почуття і жити ними, не ховаючись за захисними реакціями.


Істотна якість «гарного життя» психічно здорової людини, за К. Роджерсом, - прагнення жити сьогоденням. Жити дійсним моментом означає відсутність застиглості, стереотипності, фіксованих форм поведінки, але, напроти, зміни, динаміку організації Я та особистості.

Повноцінно функціонуюча людина все більше довіряє власному організму у виборі кращого варіанта поведінки з безлічі можливих у даний момент. Вона стає більш функціональною, тому що цілком усвідомлює себе, свої переживання.

Однозначного наукового визначення поняття норма особистості не існує. Між нормальним типом поведінки і патологічним (хворобливим) знаходиться величезна кількість перехідних форм.

Патологічні прояви особистості є компетенцією психоневрологів, психіатрів та інших лікарів. У компетенцію ж педагога входять корекція і розвиток проявів, що відхиляються від норми, станів, форм поведінки здорової дитини. (Говорячи про аномалії, ми будемо мати на увазі порушення розвитку, що є типовими для психічно здорових дітей. Це ускладнення психічного й особистісного розвитку дитини, які виступають лише відхиленнями від норми, а не симптомами психічних захворювань). У психологічній літературі такі порушення іноді називають факторами ризику (ГС. Абрамова).

У дошкільному віці факторами ризику є такі особливості поведінки дитини:

- виражене психомоторне розгальмування, труднощі у набутті гальмівних реакцій і заборон, що відповідають віку, навіть в ігрових ситуаціях;

- схильність дитини до неправдивих розповідей - прикрашання ситуацій, у яких вона знаходиться, примітивних вимислів, які використовуються як засіб виходу зі скрутного положення або конфлікту; дитина дуже схильна до неправильних форм поведінки, «усе дурне до неї так і липне», вона імітує відхилення в поводженні однолітків, більш старших дітей і дорослих;

- інфантильні емоційні прояви з руховими розрядками, голосним довготривалим плачем, лементом;

- імпульсивність поведінки, емоційна заражуваність, запальність, що зумовлює сварки і бійки навіть через незначну причину;

- пряма непокора і негативізм з озлобленістю, агресією у відповідь на покарання, зауваження, заборони; втечі як реакції протесту й ін.

- У молодшому шкільному віці факторами ризику є такі особливості поведінки:

- поєднання низької пізнавальної активності й особистісної незрілості, що суперечать зростаючим вимогам до виконання соціальної ролі школяра;

- моторна розгальмованість, що поєднується з ейфоричним на-


строєм;

- підвищені сенсорні потреби у вигляді прагнення до гострих відчуттів і бездумних вражень;

- акцентуації особистості: інтерес до ситуацій, що включають агресію, жорстокість;

- наявність немотивованих коливань настрою, конфліктність, запальність, дратівливість як реакції на незначні вимоги або заборони;

- негативне ставлення до навчання, епізодичні прогули окремих «нецікавих» уроків; утечі з дому при загрозі покарання як захисна реакція;

- реакції протесту, пов'язані з небажанням вчитися в школі, відмова від занять з самопідготовки; навмисне невиконання домашніх завдань на зло дорослим; гіперкомпенсаторні реакції з прагненням звернути на себе увагу брутальністю, злісними витівками, невиконанням вимог учителів;

- виявлення до кінця навчання в початкових класах загальноосвітньої школи відсутності знань і умінь з основних розділів програми; неможливість засвоєння подальших розділів програми внаслідок слабкого розвитку інтелекту і відсутності інтересу до навчання;

- зростаюче тяжіння до асоціальних форм поведінки під впливом старших дітей і дорослих;

- дефекти виховання у вигляді безконтрольності, бездоглядності, брутальної авторитарності, асоціальної поведінки членів родини. Для підліткового віку факторами ризику, що впливають на психічний розвиток, є: інфантильність суджень, крайня залежність від ситуації, нездатність впливати на неї, схильність до уникання рішень складних ситуацій, нездатність до вольових зусиль, слабкість функцій самоконтролю і саморегуляції як прояв несформованості психологічних новоутворень підліткового віку;

- проблемна поведінка, обумовлена поєднанням інфантильності з афективною збудливістю;

- ранні прояви статевих потягів, підвищений інтерес до сексуальних проблем; у хлопчиків - схильність до алкоголізації, агресії, бродяжництва;

- поєднання зазначених проявів з негативним відношенням до навчання;

- переорієнтація інтересів на позашкільне оточення; прагнення до імітації асоціальних форм дорослих способів життя (ранні сексуальні ексцеси, прагнення до паління, алкоголізації й ін.);

- несприятливе мікросередовище (сім'я), асоціальна поведінка як основа реакції імітації або протесту.

Як визначити, чи є поведінка дитини лише відхиленням від норми або симптомом психічного захворювання? Які вікові особливості про-


яву відхилень? Незважаючи на складність проблеми, існують підходи до її вирішення. Багатий емпіричний матеріал, накопичений у клінічній психології, лікувальній педагогіці, психіатрії, дає можливість диференціювати поведінку, що відхиляється від норми, від поведінки патологічної, не зважаючи на схожість проявів цих порушень.

Порушення розвитку, за даними психоневрологів, дитячих психіатрів, фахівців у галузі лікувальної педагогіки, найбільш різко виявляються в емоційно-вольовій сфері дитини і ЇЇ характері (О. Ф. Лазурський, В. М. Кащенко, М.І. Бешкетников, А.І. Захаров, О. Е. Личко й ін.). У літературі виділяються різні характерологічні та поведінкові відхилення дитини. Перелічимо найбільш типові з них.

Розгальмованість, гіперактивність. Рухова розгальмованість може поєднуватися з іншими відхиленнями. Найбільш часто розгальмованість супроводжується психічною незрілістю, яка називається інфантилізмом.

Підвищена емоційна збудливість (афективність). Афективна поведінка не медичний діагноз, а схильність дітей до частих, гострих і руйнівних емоційних станів. Виявляється в підвищеній уразливості, несформованості умінь саморегуляції (сміх і плач, капризи, впертість, гостро виражені симпатії та антипатії до людей, імпульсивність вчинків) і спонукань дитини.

Сором'язливість, лякливість, наявність хворобливих страхів (фобій), пасивність властиві не тільки дитині, але і підліткові. Вони можуть бути виражені в різному ступені і різних формах. Песимізм (зневіра, безнадія, схильність бачити в усьому тільки погане) у юнацькому віці - теж аномалія, так само як і його протилежність - надмірна постійна веселість. Постійне невдоволення собою й оточенням створює безліч проблем у спілкуванні, вирішенні життєвих завдань.

Особливу групу складають діти з аутичною поведінкою (ауто - занурення в себе, відчуженість від оточення). Такі діти відносяться до категорії «важких», оскільки звичайні способи взаємодії і виховні впливи не завжди ними приймаються.

З порушеннями в розвитку вольових процесів у людини пов'язується і таке явище, як імпульсивність. Вона виявляється в тому, що суб'єкт не може свідомо регулювати свої наміри, діє не зважуючи і не обмірковуючи їх. Іноді це може здаватися рішучістю. Однак сильна імпульсивна необдумана дія швидко слабшає, як тільки стикається з протидією, що вимагає тривалих зусиль.

Сприйнятливість до негативних впливів пов'язана з підвищеною сугестивністю - некритичною піддатливістю навіюванню, готовністю підкорятися таким впливам оточуючих людей, реклами.

Негативізм виявляється в невмотивованому опорі будь-якому впливу, що йде від інших людей. Негативізм виникає як захисна реак-


ція на впливи, що суперечать потребам людини. Відмова від виконання вимоги є своєрідним способом виходу з конфлікту. У психологічній літературі описуються дві форми негативізму - пасивна, що виражається у відмові виконувати запропоновані вимоги, і активна, при якій здійснюються альтернативні дії.

Негативні реакції при тривалому емоційному неблагополуччі дитини можуть стати якостями її особистості.

Жорстокість, деспотизм, агресивність виражаються в бійках, руйнівному ставленні до речей, образах, лайці, прагненні мучити слабших за себе або тварин. Агресія може бути фізична і вербальна, пряма і непряма.

Безцільна неправда - коли дитина не знає причини своєї неправдивості і не пов'язує її з яким-небудь наміром. Це ненавмисна неправда, від якої дитина не може утриматися.

Безцільні крадіжки - зародкова форма явища, яке фахівці називають клептоманією. Дитина може колекціонувати незвичайні предмети, і мотивація, на перший погляд, залишається неясною. Наприклад, правопорушення, скоєне підлітком, виявилося повною несподіванкою для його батьків. За характеристикою матері, це був спокійний хлопчик, що мав хобі - колекціонував слухавки від вуличних таксофонів.

Пристрасть до бродяжництва може бути патологічним потягом психопатичних або істеричних особистостей, але може бути і звичкою при відсутності хворобливого нахилу. В. М. Кащенко констатує, що пристрасть до бродяжництва розвивається іноді в ранньому дитинстві і починається з того, що дитина неодноразово після уроків не повертається додому і до ночі де-небудь бродить. Поступово бродяжництво стає звичкою з усіма супутніми йому явищами - жебранням, крадіжками! т.п.

Лінь як стан бездіяльності, щиросердечної млявості, пасивності теж має різну природу і може бути «нормальною» і патологічною. Найчастіше вона виявляється в шкільному віці. За свідченням лікарів, більшість ледачих школярів - зовсім здорові люди. Але в деяких учнів лінь є одним з проявів патології. Основними ознаками є малорухо-мість, низька працездатність, розлад волі, байдужість до життя. Причиною такого стану може бути «соматогенна астенія, тобто фізична і психічна слабкість, викликані соматичним захворюванням». Таку лінь можна подолати завдяки правильному режиму. У здорових школярів найчастіше причиною лінощів, як зауважує класик вітчизняної педагогіки К. Д. Ушинський, є пряма неприхильність до тієї діяльності, до якої дорослий змушує дитину. Причини такої неприхильності теж різні, але в них, говорить педагог, винне саме виховання. Так, нерідкі випадки,

коли дитині пред'являються вимоги і на неї навантажують безліч обо-

в'язків, анітрошки для цього віку не цікавих, до виконання яких вона не


готовий, але які повинна виконати. Постійні вимоги виконання дитиною її обов'язків, можуть викликати зворотну дію.

Іноді, пише К. Д. Ушинський, лінь з'являється «від невдалих спроб у навчанні». З самого початку оволодіння новою для дитини діяльністю вона зіштовхується з неуспіхом. Систематичні невдачі лякають її і роблять ледачою. Але, якщо дитина домагається успіху, не докладаючи ніяких зусиль, вона теж може стати ледачою.

У цілому порушення в розвитку виявляються в стійкій низькій успішності або неуспішності дитини, «важковиховуваності», асоціальній поведінці.

Індивідуальні завдання

На основі аналізу поданої нижче літератури про різні типи адаптаційних порушень підготуйте реферат, який повинен містити:

по-перше, психолого-педагогічний аналіз сутності, причин виникнення, особливостей прояву дезадаптивної поведінки, прогноз розвитку дитини;

по-друге, програму корекції відповідних відхилень.

1. Класифікації важковиховуваних дітей. Методики і форми
роботи з ними.

Коррекционная педагогика / Под ред. B.C. Кукушкина. - M., 2004.

Запобігання відхиленням у поведінці школярів. - К., 1992.

Баранова Т. Подростки с девиантным поведением: трудности социализации // Социальная педагогика. - 2005. - №4. - с.47-54.

Гурлева Т. Причини виникнення І перспективи попередження підліткової важковиховуваності // Практична психологія і соціальна робота. -2007.-№7.-с.6-10.

Степанов П. Подростки // Социальная педагогика. - 2005. - №4. -с.75-82.

Щуркова Н. Осложненное поведение как объект внимания педагога // Социальная педагогика. - 2006. - №3. - с.39-46.



  21   22   23   24   25   26   27   28   29   30   31   32   33   34   35   36   Наступна

Стратегія профілактики і корекції адаптаційних порушень | Форми і методи педагогічної корекції адаптаційних порушень І | Шляхи профілактики недисциплінованості | Корекційні прийоми роботи з учнями, які мають недоліки соціально-особистісного розвитку | Напрями і методи педагогічної профілактики відхилень у поведінці дітей | Напрямиі методи педагогічної корекції відхилень у поведінці дітей | Шкільний консиліум як форма взаємодії суб'єктів діагностично-корекційної роботи | Завдання, принципи, етичні норми роботи консиліуму | Функції суб'єктів діагностично-корекційної роботи | Поняття «норма» і «аномалія» у психічному й особистісному розвитку дитини |

загрузка...
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати