Головна

Напрями і методи педагогічної профілактики відхилень у поведінці дітей

  1. I. Методика бухгалтерского учета
  2. I. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЙ РАЗДЕЛ
  3. Ii. Методики наружной иммобилизации
  4. II. Методические указания для студентов по выполнению индивидуальных заданий
  5. II. ОРГАНИЗАЦИОННО-МЕТОДИЧЕСКИЕ УКАЗАНИЯ
  6. III. Методические указания для студентов заочной формы обучения по выполнению контрольной работы
  7. VII. По образцам заданий, выполненных Витей X. (13 ле восстановите возможные инструкции, цели и задачи созда| телей этих методик.

Серед багатьох чинників, що впливають на формування особистості дитини, виділяють перш за все біологічні, чинники соціального середовища, досвід практичної діяльності і виховання в широкому сенсі цього слова. Якщо природжені якості особистості, її індивідуальні властивості виступають як передумови формування, то соціальні чинники відіграють вирішальну роль в оволодінні індивідом соціальним досвідом, вростанні його «в людську культуру» (Л. С. Виготський), в адаптації до соціокультурному середовищі. Серед соціальних чинників ведучими є батьківська сім'я, дитячі різновікові колективи, групи вільного спілкування, дитячі співтовариства.

Показником соціальної зрілості індивіда слугує його готовність бути активним членом суспільства, виконувати різноманітні сімейні обов'язки, ролі в соціумі, в міжособистісному спілкуванні в групі. Разом з тим наявність несприятливих соціально-педагогічних обставин, негативних макро- і мікросоціальних умов веде до соціальної дезадаптації, тобто неадекватності поведінки підлітків нормам і вимогам тієї системи сус-


пільних відносин, у яку вони включаються в міру свого соціального становлення. Разом з соціальною дезадаптацією відбувається і процес десоціалізації - відчуження індивіда від інститутів соціалізації (сім'ї, групи, учнівського колективу), які є носіями норм моралі і права.

Тому перед педагогами, вихователями, батьками постає проблема своєчасного запобігання відчуженню підлітка від соціальних інститутів, профілактики (попередження) негативного впливу макро- і мікросере-довища, що зумовлює формування девіантної поведінки.

У нормативних документах і концептуальних положеннях державної політики виділяються поняття загальної і спеціальної профілактики. Загальна профілактика розглядається як сукупність заходів, направлених на створення сприятливих соціально-економічних, соціокультурних і соціально-педагогічних умов, що сприяють сім'ї у виконанні нею виховних функцій, реалізації загальноосвітніми установами завдань щодо , повноцінного розвитку інтересів і здібностей школярів, їх зайнятості суспільно корисною діяльністю в позаурочний час.

Спеціальна профілактика включає корекційно-реабілітаційні заходи, спрямовані на дітей групи ризику, девіантних підлітків, неповнолітніх правопорушників. Вона передбачає використання різноманітних заходів психолого-педагогічної підтримки і соціально-правової допомоги неповнолітнім, захист їх від жорстокості, насильства і негативного впливу асоціального середовища. Корекційно-профілактична робота здійснюється за умови взаємодії школи, сім'ї, неформальних груп, різноманітних соціальних інститутів і громадських організацій.

Таким чином, профілактична і корекційно-педагогічна діяльність є складовою частиною соціально-педагогічного процесу, спрямованого на виявлення девіантних підлітків, діагностику причин відхилень у їх розвитку і поведінці, визначення своєрідності формування їх особистості і особливостей взаємин з однолітками і дорослими, на розробку загальнопедагогічних і спеціальних заходів з попередження і подолання негативних тенденцій у розвитку і формуванні особистості підлітка.

Організація корекційно-педагогічного впливу на девіантних підлітків і передбачає глибоке розуміння соціально-педагогічної суті поведінки, що відхиляється, врахування особливостей впливу факторів середовища на особистість, вивчення специфіки міжособистісного спілкування у групі однолітків. Корекційно-педагогічний вплив може мати як прямий, безпосередній, так і непрямий, опосередкований характер.

Виділяються такі напрями педагогічної діяльності з профілактики і подолання девіантної поведінки дітей і підлітків.

А. Підвищення ролі сім'ї у профілактиці девіантної поведінки у дітей:

1. Підготовка майбутніх батьків до сімейного життя і виховання своїх дітей. Вона включає вивчення:

- основ взаємин в сім'ї;


причин внутрішньосімейних конфліктів, можливостей їх попередження і шляхів подолання;

- основ ведення сімейного господарства, економіки сім'ї;

- основ сімейного виховання на різних етапах вікового розвитку дитини, підлітка, юнака і дівчини;

- основ сімейного права, Декларації прав дитини та інших документів, що регламентують права і обов'язки батьків чи осіб, що їх замінюють;

2. Створення сприятливої етичної обстановки в сім'ї і у сімейних взаєминах - позитивного морально-психологічного клімату сім'ї.

3. Попередження помилок у сімейному вихованні.

4. Формування у дитини твердих етичних орієнтирів, етичної позиції.

5. Виховання з раннього дитинства вольових якостей і відчуття власної гідності, що дозволить сформувати у людини етично-вольові якості.

6. Недопущення насильства над дитиною, пригнічення її волі, або, навпаки, формування культу сили, агресивності.

7. Запобігання вживанню дітьми і підлітками спиртних напоїв, залучення до куріння, азартних ігор.

8. Спонукання дитини до самовиховання, навчання її методиці роботи над собою.

Б. Підвищення виховної ролі освітніх установ у попередженні і подоланні девіантної поведінки дітей і підлітків.

У школі працюють спеціально підготовлені педагоги. Цим фахівцям держава, суспільство довіряє навчання і виховання підростаючого покоління. Пріоритетним напрямом у діяльності педагогів є виховання. Шляхами підвищення виховної ролі освітньої установи виступають:

- підвищення якості підготовки викладацького складу, формування у нього високої педагогічної культури;

- створення найбільш сприятливої обстановки в умовах навчального закладу установи для педагогічної діяльності;

- спонукання викладацького складу до самовдосконалення, підвищення своєї педагогічної майстерності і педагогічної культури;

- створення у навчальних закладах соціальної служби, яка покликана скоригувати індивідуальні підходи до роботи з девіантними підлітками, надати допомогу вчителям і батькам у спілкуванні з ними;

- розвиток системи позаурочної виховної роботи з дітьми і підлітками в умовах навчального закладу;

- залучення батьків до участі у виховній діяльності.

В. Розвиток доцільної взаємодії сім'ї і школи, сім'ї, школи і адміністративних органів за місцем проживання з метою попередження і подолання девіантної поведінки дітей і підлітків.

Єдність сім'ї і школи об'єднує і підсилює виховний вплив на дітей і підлітків. З цією метою практикується:

- організація методичних семінарів при школах для батьків (бать-


ківський лекторій, батьківський семінар);

- підвищення ролі батьківських комітетів у житті школи, посилення зв'язків батьків і вчителів;

- створення опікунських організацій при освітніх установах, в які входять і батьки;

- залучення батьків до активної участі в заходах класу, школи;

- відвідування вчителями дітей вдома (прояв зацікавленої участі в тому, як живуть учні);

- допомога і підтримка батьків у виховній роботі з дітьми з боку класного керівника, соціального педагога школи. Виявлення кола спілкування і доцільне управління взаємодією з ним дитини в процесі її розвитку, виховання. Значний вплив на розвиток, виховання дитини мають ті люди, які безпосередньо взаємодіють з нею. їх авторитет, впливовість, здатність навіювати, переконувати дитину в значній мірі визначають спрямованість особистості підлітка. Внаслідок цього вихователям необхідно вчитися визначати коло спілкування вихованця і прагнути намагатися педагогічно правильно впливати на характер його взаємодії з оточуючими людьми.

Д. Розвиток позашкільної системи консультування і допомога сім'ї і дітям у подоланні девіантної поведінки.

Сьогодні велика увага приділяється створенню як державних, так і недержавних центрів роботи з сім'єю. У них працюють кваліфіковані фахівці, які готові провести діагностику і дати рекомендації для роботи з дітьми девіантної поведінки у домашніх умовах, або порадити звернутися в спеціалізовані центри по роботі з ними.

Е. Підвищення ролі спеціальних установ з перевиховання і виправлення девіантної поведінки дітей і підлітків.

У спеціалізовані виховні (перевиховні) центри дітей направляють спеціальні комісії, або самі діти туди приходять, або співробітники центрів за рекомендаціями школи, відділу по роботі з неповнолітніми.

Є. Розвиток мережі центрів, що покликані допомогти вирішити соціально-педагогічні проблем дітей, підлітків, юнацтва: педагогічної корекції, педагогічної реабілітації; подолання дитячого і юнацького алкоголізму, наркоманії, а також реабілітації жертв насильства, соціальної дезадаптації.

Ж. Використання позитивних можливостей засобів масової інформації у захисті дітей і підлітків від їх негативного впливу.

Відомо про велику роль засобів масової інформації (ЗМІ) у формуванні світогляду дітей і підлітків. Сучасні ЗМІ дають виключно різноманітну, багатопланову інформацію без урахування особливостей аудиторії. Активно впроваджується в побут сучасної сім'ї відеотехніка з її величезними інформаційними можливостями. Дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців свідчать про згубний вплив на молодь інфо-


рмації і відеопродукції, що пропагують насильство, вільний секс, ідеї легкого бізнесу. Ця інформація безконтрольно і активно демонструється по всіх каналах телебачення, широко представлена у вигляді відеокасет. Вони (телебачення, відеофільми) поступово формують образ дій у людей, які не мають твердих етичних основ, виступають як свого роду навчальні посібники з кримінальної діяльності.

3. Залучення дітей і підлітків до участі в позитивних суспільних справах, організаціях (спортивних, культурно-дозвільних, туристських, театральних та ін.).

И. Активізація самовиховання, самовиховної діяльності з виправлення і подолання негативних якостей і звичок, допомога і підтримка молодої людини в роботі над собою.



  14   15   16   17   18   19   20   21   22   23   24   25   26   27   28   29   Наступна

Механізми розвитку адаптаційних порушень | Сутність девіантної поведінки | Теорії формування девіантної поведінки | Методичні підходи до організації корекційно-розвивальної освіти | Загальнопедагогічні принципи й основні напрями корекцій-но-розвивальної освіти | Форми корекційно-розвивал ьного освітнього процесу | Корекційно-розвивальна програма, її структура і місце у системі змісту освіти | Стратегія профілактики і корекції адаптаційних порушень | Форми і методи педагогічної корекції адаптаційних порушень І | Шляхи профілактики недисциплінованості |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати