Головна

1 страница

  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница

Перше читання

Після включення законопроекту до порядку денного сесії ВР підготовка його до першого читання здійснюється головним комітетом.

За наслідками підготовки законопроекту до розгляду в першому читанні головний комітет ухвалює висновок (надається народним депутатам не пізніше як за сім днів до дня розгляду законопроекту на пленарному засіданні ВР), який має містити:

1) пропозицію про прийняття ВР щодо відповідного законопроекту (кожного з альтернативних законопроектів у разі їх внесення) одного з рішень, передбачених статтею 109 Регламенту, та обґрунтування такої пропозиції;

2) пропозицію щодо перенесення розгляду законопроекту (у разі необхідності).

У разі якщо законопроект потребує фінансово-економічного обґрунтування, до висновку головного комітету обов'язково додається висновок комітету, до предмета відання якого належать питання бюджету, щодо повноти та достовірності такого обґрунтування. Головний комітет може також долучити одержані висновки КМ та інших комітетів з цього питання.

Якщо у висновках комітетів, яким ВР було доручено попередній розгляд законопроекту, є розбіжності, головний комітет вживає заходів щодо їх врегулювання. Питання, з приводу яких комітетами не досягнуто згоди, вносяться на розгляд ВР.

Альтернативні законопроекти розглядаються, як правило, в порядку черговості їх внесення.

При розгляді альтернативних законопроектів головний комітет може рекомендувати ВР взяти за основу один із них або підготувати інший законопроект, який вноситься на розгляд Верховної Ради народними депутатами - членами цього комітету.

ВР розглядає альтернативні законопроекти на пленарному засіданні одночасно з основним законопроектом.

Розгляд законопроекту в першому читанні, як правило, проводиться за процедурою повного обговорення законопроектів (стаття 30 Регламенту).

При розгляді законопроекту в першому читанні ВР може прийняти процедурне рішення про обговорення проекту за скороченою процедурою.

Обговорення за скороченою процедурою не допускається при розгляді проектів кодексів та інших законопроектів, у яких кількість статей, пунктів понад 100.

Після завершення обговорення законопроекту в першому читанні проводиться голосування, на якому ВР може прийняти рішення про:

1) прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання;

2) відхилення законопроекту;

3) повернення законопроекту суб'єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання або направлення його до головного комітету для підготовки на повторне перше читання, визначивши при цьому основні положення, принципи, критерії, яким повинен відповідати доопрацьований законопроект чи його структурні частини;

4) опублікування законопроекту у визначеному ВР друкованому засобі масової інформації для всенародного обговорення, доопрацювання його головним комітетом з урахуванням наслідків обговорення і подання на повторне перше читання.

ВР після прийняття законопроекту за основу може прийняти рішення про прийняття законопроекту в цілому, за умови дотримання вимог Регламенту (частина четверта статті 97).

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне з рішень, зазначених вище у пунктах 1, 3, 4, не підтримано необхідною кількістю голосів народних депутатів. Здійснення таким чином відхилення законопроекту заноситься до протоколу пленарного засідання як рішення Верховної Ради і має наслідки, передбачені частиною другою статті 102 Регламенту.

Законопроект на повторне перше читання подається у визначений ВР строк, але не пізніше 30 днів після дня його попереднього розгляду, у новій редакції, підготовленій головним комітетом та/або суб'єктом права законодавчої ініціативи, з висновками головного та інших комітетів і розглядається в порядку, передбаченому Регламентом (статті 107, 108).

Строки подання на повторне перше читання законопроекту, щодо якого прийнято рішення про всенародне обговорення, визначаються окремою постановою ВР.

Друге читання

Пропозиції та поправки для підготовки законопроекту до другого читання вносяться в чотирнадцятиденний строк після дня прийняття законопроекту в першому читанні за основу. До повторного другого читання законопроекту пропозиції та поправки вносяться в десятиденний строк після дня попереднього другого читання.

ВР своїм рішенням про одноразове відхилення (ad hoc) від закріплених у цьому Регламенті положень може продовжити встановлені в цій статті строки або скоротити їх не більш як наполовину. Скорочення не допускається при розгляді проекту кодексу чи іншого законопроекту, кількість статей, пунктів якого понад 100.

Законопроект, підготовлений до другого чи повторного другого читання, висновок головного комітету та інші супровідні документи до нього надаються народним депутатам не пізніш як за десять днів до дня розгляду цього законопроекту на пленарному засіданні ВР.

Законопроект, підготовлений до другого читання, подається у вигляді порівняльної таблиці, яка має містити:

1) текст законопроекту, прийнятого за основу;

2) усі внесені та не відкликані пропозиції (можливо, із стислим обґрунтуванням), поправки, що мають суцільну нумерацію і розміщуються на рівні з відповідними статтями законопроекту, із зазначенням ініціаторів їх внесення - суб'єктів права законодавчої ініціативи;

3) висновок головного комітету щодо внесених пропозицій, поправок;

4) остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується головним комітетом для прийняття у другому читанні.

Якщо головний комітет не прийняв рішення щодо тієї чи іншої пропозиції чи поправки до законопроекту, то остаточна редакція тексту законопроекту в цій частині залишається комітетом в редакції першого читання.

Під час розгляду законопроекту в другому читанні ВР проводить його постатейне обговорення та голосування. У разі необхідності можуть обговорюватися і ставитися на голосування окремі частини, пункти, підпункти, речення або статті.

ВР може прийняти процедурне рішення про розгляд законопроекту розділами, частинами з проведенням щодо них самостійного обговорення і голосування. Таке процедурне рішення може прийматися після обговорення за скороченою процедурою.

ВР проводить голосування по кожній пропозиції, поправці, відхиленій головним комітетом, якщо на цьому наполягає ініціатор внесення - суб'єкт права законодавчої ініціативи.

Після завершення розгляду пропозицій, поправок, що надійшли до відповідної статті законопроекту, ВР проводить голосування щодо статті в цілому.

У разі якщо не надійшло пропозицій і поправок до статей або немає зауважень до запропонованого головним комітетом тексту законопроекту і народні депутати, пропозиції чи поправки яких відхилені головним комітетом, не наполягають на їх голосуванні, головуючий на пленарному засіданні може об'єднати голосування в цілому щодо декількох таких послідовно розміщених статей. Їх текст підлягає оголошенню, якщо на цьому наполягає хоча б один народний депутат.

У разі якщо жоден із внесених на друге читання варіантів статті голосуванням не підтримано, стаття вважається відхиленою.

Після завершення постатейного розгляду законопроекту ВР проводить голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні. Якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт ВР,

За результатами розгляду законопроекту в другому читанні ВР приймає рішення про:

1) прийняття законопроекту в другому читанні та доручення головному комітету підготувати його до третього читання;

2) прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому;

3) прийняття законопроекту в другому читанні за винятком окремих розділів, глав, статей, частин статей та направлення їх головному комітету на доопрацювання з наступним поданням законопроекту на повторне друге читання;

4) повернення законопроекту головному комітету на доопрацювання з наступним поданням на повторне друге читання.

Законопроект вважається відхиленим, якщо жодне із запропонованих вище рішень не отримає на підтримку необхідної кількості голосів народних депутатів.

Повторне друге читання законопроекту здійснюється за процедурою другого читання (статті 114 - 118 Регламенту). Додатково підлягають розгляду нові статті з пропозиціями і поправками, якщо такі надійшли, а також пропозиції, поправки і питання.

На повторне друге читання головний комітет подає у вигляді порівняльної таблиці лише пропозиції, поправки, внесені після другого читання, до статей чи їх частин, що не були прийняті у другому читанні. При цьому включаються всі пропозиції, поправки, у тому числі й ті, що були внесені до цих статей чи їх частин на попереднє друге читання.

Третє читання

До законопроекту, який готується до третього читання, поправки вносяться у п'ятиденний строк після дня попереднього читання.

До третього читання законопроекту, який готується головним комітетом, вносяться лише поправки щодо внесення виправлень, уточнень, усунення помилок, суперечностей у тексті законопроекту, а також поправки, внесені з метою узгодження між собою структурних частин прийнятого у другому читанні законопроекту без зміни його змісту. Будь-які інші поправки відхиляються головним комітетом без розгляду їх по суті.

Під час третього читання розглядаються і приймаються рішення щодо тих статей і поправок, розгляд яких за рішенням ВР виносився на третє читання.

Законопроект, підготовлений до третього читання разом із висновком головного комітету та іншими супровідними документами щодо нього, надається народним депутатам не пізніш як за п'ять днів до дня його розгляду.

Розгляд законопроекту у третьому читанні включає:

1) голосування щодо статей законопроекту, текст яких зазнав змін після їх прийняття у другому читанні;

2) голосування щодо проекту постанови, внесеного народними депутатами - членами головного комітету, про схвалення підготовленого КМ плану організаційних, кадрових, матеріально-технічних, фінансових, інформаційних заходів щодо введення в дію закону після прийняття законопроекту;

3) голосування законопроекту в цілому.

За результатами розгляду законопроекту у третьому читанні ВР може прийняти рішення про:

1) прийняття закону в цілому і направлення його на підпис Президенту;

2) перенесення голосування щодо законопроекту в цілому у зв'язку із прийняттям рішення про перенесення розгляду законопроекту або до подання КМ проектів актів, прийняття яких передбачено в законопроекті, що розглядається;

3) схвалення тексту законопроекту в цілому і винесення його на всеукраїнський референдум;

4) відхилення законопроекту.

У разі прийняття рішення щодо винесення законопроекту на всеукраїнський референдум таке рішення та визначення його результатів здійснюються відповідно до положень Конституції України та законів, що регулюють питання проведення всеукраїнського референдуму.

Направлення законопроекту на підпис Президент, опублікування та введення в дію законів та інших актів ВР

Текст закону, прийнятий ВР, не пізніш як у десятиденний строк оформляється головним комітетом, візується головою комітету та керівником секретаріату цього комітету чи особами, які виконують їх обов'язки, керівником юридичного підрозділу та керівником підрозділу, на який в установленому порядку покладено функцію з оформлення на підпис Голові ВР прийнятих ВР актів, і подається на підпис Голові ВР. Якщо текст закону завізований із зауваженнями, вони разом із текстом закону подаються Голові ВР.

Голова ВР підписує поданий на підпис закон не раніше двох і не пізніше п'яти днів з дня його подання, крім випадків, передбачених Регламентом.

Підписаний закон згідно ст. 94 Конституції Голова ВР невідкладнонаправляє Президентові.

Президент протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїмивмотивованими і сформульованими пропозиціями до ВР для повторного розгляду (ч. 2 ст. 94 Конституції). У такий спосіб Президент реалізує право вето щодо прийнятих ВР законів, надане йому згідно з п. 30 ч. 1 ст. 106 Конституції.

У разі якщо Президент протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений (ч. 3 ст. 94 Конституції).

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий ВР не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою ВР і опубліковується за його підписом (ч. 4 ст. 94 Конституції).

Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування (ч. 5 ст. 94 Конституції).

Як вже зазначалось, частиною 2 ст. 94 Конституції України обов'язок офіційного оприлюднення законів покладений на Президента.

Указом Президента від 10.06.97 р. N 503/97 "Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності" встановлено, що ЗУ, інші акти ВР, акти Президента, КМ не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях.

Офіційними друкованими виданнями є:

"Офіційний вісник України"; газета "Урядовий кур'єр".

Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України","Відомості Верховної Ради України", що закріплено і у статті 134 Регламенту Верховної Ради України.

Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, є також інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України".

Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.

Значення і юридична сила конституційних і звичайних законів.

Закон у широкому розумінні - це встановлені державою загальнообов'язкові правила.

У власне юридичному значенні закон - це нормативно-правовий акт, прийнятий представницьким органом законодавчої влади чи шляхом безпосереднього волевиявлення народу (референдумом), що регулює найбільш важливі суспільні відносини і має найвищу юридичну силу в системі законодавства України.

Конституційні закони - особливі нормативно-правові акти в системі українського законодавства, які за своїм політико-правовим змістом, предметом правового регулювання та юридичною силою займають після Конституції особливе місце, органічно розвивають, продовжують її.

Таким законам належить надзвичайно важлива роль у забезпеченні конституційного регулювання суспільних відносин. Вони є своєрідними супутниками Конституції і входять в систему конституційного законодавства. Їх спорідненість з Основним Законом полягає насамперед у тому, що в Конституції є безпосередня вказівка на необхідність видати той чи інший закон, який має розвивати ту чи іншу статтю. Таких законів досить багато.

До конституційних, або органічних законів відносяться також закони про органи державної влади - законодавчої, виконавчої і судової про статус Президента України; про політичні партії; територіальний устрій України; про місцеве самоврядування; власність; міжнародні договори; зовнішньоекономічну діяльність.

Істотною характеристикою джерел конституційного права є їхня юридична природа, елементами якої виступають:

нормативність актів;

юридична сила;

форма і структура;

дія актів у часі, просторі та за колом осіб;

засоби забезпечення реалізації актів.

Найбільш істотним елементом юридичної природи джерел конституційного права є їхня нормативність.

Одним із важливих елементів юридичної природи джерел конституційного права є їх юридична сила, під якою розуміють, звичайно, співвідношення правових актів, їх місце в ієрархії конституційно-правових актів. Іншими словами: чим вище місце акта в такій ієрархії, тим вища його юридична сила. Природно, найвищу юридичну силу має Конституція України, яка стоїть на найвищому щаблі ієрархічної системи актів. Таким чином, визначити юридичну силу акта - значить встановити його місце в системі джерел конституційного права, його співвідношення з актами вище- і нижчестоящих органів.

Підзаконні нормативно-правові акти як джерела конституційного права України.

Система джерел конституційного права, окрім законодавчих актів містить і низку підзаконних нормативно-правових актів, які є нижчими за своєю юридичною силою, але не менш важливими.

Постанови, декларації, звернення, заяви Верховної України як, приміром, Постанова ВР " Про Державний Прапор України" від 28 грудня 1992 р., Постанова ВР "Про встановлення меж міста Кролевець Кролевецького району Сумської області" від 21 червня 2005 року, Постанова ВР "Про вдосконалення оплатипраці сільських, селищних, міських голів" від 7 липня 2005 року, "Декларація прав національностей України" від 1 листопада 1991 р.; "Звернення ВР до Північноатлантичної асамблеї" від 3 червня 1992 р., Звернення ВР "До парламентарів світу" від 22 серпня 2001 р.; Заява ВР "Про шістдесяту річницю Організації; Об'єднаних Націй" від 19 жовтня 2005 р. та ін.

8. Регламент ВР- здійснює правову регламентацію порядку діяльності законодавчого органу країни. Він забезпечує ефективність і законність роботи представницького органу, його комітетів, депутатів та їхніх об'єднань. Регламент - акт похідний від Конституції, приймається на її основі, конкретизує її положення, забезпечує переведення "статики" норм Конституції в їх "динаміку".

9. Положення,що приймаються вищим представницьким органом України - ВР (наприклад, Положення про постійні комісії ВР, що містить норми, які закріплюють основні принципи організації та діяльності комітетів, порядок їх утворення, їхні повноваження й підзвітність).

10.Акти всеукраїнського референдуму- затверджуються проекти нормативних актів, інших важливих рішень загальнодержавного чи місцевого значення через народне голосування. Такий референдум був проведений в Україні 1 грудня 1991 р. щодо підтвердження Акту проголошення незалежності. Тоді понад 90 % його учасників продемонстрували прагнення населення України жити в незалежній державі, що стало історичною віхою в національному відродженні України,

11.Акти Конституційного Суду України- це, зокрема, Рішення Конституційного Суду України про відповідність Конституції (конституційності) ЗУ "Про вибори народних депутатів України" від 26 лютого 1998 р.? Рішення Конституційного Суду України "Про офіційне тлумачення положень, пункту 4 частини третьої статті 56, пункту 2 частини першої, частини п'ятнадцятої статті 64 Закону України "Про вибори Президента України" від 24 березня 2005 р. тощо.

8. Акти КМїх як джерел конституційного права, небагато, адже більшість з постанов та розпоряджень КМ стосуються його виконавчої діяльності, що регламентується, переважно, нормами адміністративного права. Водночас є акти, що містять норми конституційного права (Положення про порядок легалізації об'єднань громадян, затверджене постановою КМ від 26 лютого 2000 року. № 140; Положення про порядок реєстрації символіки об'єднань громадян, затверджене постановою КМ від 26 лютого 1993 ц. № 144; Постанова КМ "Про проведення гендерно-правової експертизи" від 12 квітня 2006 р.№ 504 та ін).

9. Укази Президента Більшість з них є індивідуально-правовими, тобто такими, які не містять правової норми (Указ Президента України "Про нагородження знаком відзнаки Президента "Герой України" академіка НАН України й АМН України Ману Л. Т. від 12 січня 1999 р.),. адже основна функція глави держави - прийняття управлінських, розпоряджень (Указ Президента "Про деякі питання, обкладання податком на додану вартість" від 21 грудня 1998 р.). Але практика знає багато указів Президента нормативно-правового характеру, що цілком узгоджується з його конституційним статусом. Типовими в цьому сенсі є такі: Указ Президента "Про порядок розгляду питань, пов'язаних з громадянством України" від 31 березня 1992 року, Указ Президента "Про вдосконалення структури місцевих державних адміністрацій" від 3 квітня 2005 р., Указ Президента "Про Національну раду з питань державного будівництва, місцевого самоврядування і регіонального розвитку" від 26квітня 2005 р. тощо.

10. Міжнародні договори й угоди, укладені Україною, відповідно до ст. 9 Конституції, після ратифікації їх ВР стають частиною національного законодавства України.

Виняток: внутрішньодержавна угода між Президентом і ВР в 1995 році.

Поняття конституційного процесу.

Конституційний процес - це врегульована Конституцією діяльність парламенту по підготовці, розгляду, прийняттю змін чи доповнень до Конституції та їх оприлюдненню, тобто низка послідовних стадій у процесі яких народжуються зміни Основного Закону.

Конституцією, розділом XIII "Внесення змін до Конституції" передбачено наступне.

1. Внесення змін до Конституції, окрім розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" передбачає:

1.1) Право подання законопроекту мають: Президент чи 1/3 (150) від конституційного складу ВР народних депутатів.

1.2) Законопроект про внесення змін розглядається ВР за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статті 157 (не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України) і статті 158 (законопроект, який не був прийнятий, може бути поданий до ВР не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. ВР протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції) цієї Конституції.

1.3) Законопроект, схвалюється більшістю (226) від конституційного складу ВР,

1.4) Законопроект вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії ВР за нього проголосувало не менш як 2/3 від конституційного складу ВР.

2. Внесення змін до Конституції, зокрема до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" передбачає:

2.1) Право подання законопроекту мають: Президент чи 2/3 (300) від конституційного складу ВР народних депутатів

2.2) Законопроект про внесення змін розглядається ВР за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статті 157 (не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України) і статті 158 (законопроект, який не був прийнятий, може бути поданий до ВР не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту. ВР протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції) цієї Конституції.

2.3) Законопроект, приймається не менш як 2/3 (300) від конституційного складу ВР,

2.4) Законопроект про внесення змін до Конституції, зокрема до розділу I "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдум" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України" затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

Порядок внесення змін та доповнень до конституцій.

Конституція має поєднувати в собі дві, інколи протилежні, якості - стабільність та динамізм.

Стабільність надає конституції таких рис, як добротність, надійність, сталість. З іншого боку, вона може не реагувати на зміни, що постійно відбуваються в суспільстві. Тому, до будь-якої конституції рано чи пізно вносяться зміни, при чому існують різні способи такого внесення.

Види конституцій за порядком внесення змін, поправок і доповнень Гнучкі -змінюються в такому ж порядку, як і звичайні закони
Жорсткі - змінюються і доповнюються в особливому порядку, з дотриманням ускладненої (порівняно із звичайною законодавчою) процедури
Змішані (напівжорсткі) - містять статті, що змінюються та доповнюються як звичайні закони, а також статті, зміна й доповнення котрих ускладнені.

Останнім часом така класифікація втрачає сенс, оскільки всі формальні конституції (ті, які являють собою закон чи декілька законів) є жорсткими, а гнучкою може бути конституція тільки в її матеріальному розумінні .

При цьому, набуває поширення класифікація конституцій залежно від ступеня ускладнення їх зміни на:

- дуже жорсткі (конституція США) - які передбачають обмеження установчої влади колом конституційних обмежень, що можуть змінюватись ("обмеження за предметом перегляду"), чи обставинами, за яких забороняється вносити будь-які зміни до конституції;

- менш жорсткі (конституції Пакистану 1973 року, Іспанії 1978 року, Казахстану 1995 року), які передбачають суттєво ускладнену процедуру зміни лише "укріплених" статей.

За таким критерієм Конституцію України можна віднести до конституцій типу дуже жорстких, що випливає із змісту ст. 157 ("Конституція не може бути змінена, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України. Конституція України не може бути змінена в умовах воєнного або надзвичайного стану.").

В жорстких конституціях порядок внесення змін вимагає кваліфікаційну більшість в представницьких органах, повторне голосування, затвердження поправок на референдумі тощо. Так, в Італії для зміни конституції потрібно провести два послідовні обговорення в парламенті з інтервалом не менше трьох місяців і схвалення при другому голосуванні абсолютною більшістю голосів у кожній із палат. Однак, якщо більшість не склала 2/3 в кожній із палат, то 1/ членів будь-якої із палат, 500 тисяч виборців чи 5 обласних рад можуть вимагати проведення референдуму по зміні конституції, на якому потрібне схвалення більшістю дійсних голосів.

Як і в Україні, у деяких конституціях вказівки на те, що перегляд окремих положень (а інколи і всього Основного Закону) неможливий взагалі, або можливий на конкретний період, наприклад, на період надзвичайного стану, війни (Бельгія).

Порядок зміни конституції в значній мрі залежить від форми політико-територіального устрою держави. Він складніший у федеративних державах і, як правило, простіший в унітарних.

Суть конституціоналізму.

Конституціоналізм - це теорія і практика конституційного будівництва.

Він становить собою особливу систему конституційно-правових відносин, які опосередковують у загальному вигляді повновладдя народу, його суверенітет.

Конституціоналізм, таким чином, поняття значно ширше, ніж сама конституція.

Як специфічна форма відображення об'єктивної реальності конституціоналізм справляє значний вплив на конституційну свідомість, а відтак є реальним засобом захисту і оновлення суспільних і, перш за все, конституційних відносин.

Конституціоналізм є барометром прогресу і розвитку всього суспільства. Криза суспільства - це, перш за все, криза його конституціоналізму, головним виявом якої є істотні розходження між фактичною та юридичною конституцією, між конституційною правосвідомістю і офіційною політико-правовою доктриною.



Система показателей. | 2 страница

3 страница | 4 страница | 5 страница | 6 страница | 7 страница | 8 страница | 9 страница | 10 страница | 11 страница | 12 страница |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати