Головна

Вид-во ЛДУ БЖД 9 страница

● ініціює розроблення нормативних актів і документів з питань національної безпеки й оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

● координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану;

● координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування в межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

● координує та контролює діяльність органів виконавчої влади по відбиттю збройної агресії, організації захисту населення та забезпеченню його життєдіяльності, охороні життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтриманню громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Значення РНБО України важко переоцінити. Її основна значення полягає у стратегічному управлінні національною безпекою. Однак не буде зайвим зауважити, що вважаємо таким, що потребує окремих наукових досліджень, питання про переосмислення статусу цього органу і його зосередження на організації управління органами державної влади, що забезпечують національну безпеку. Водночас як функції контролю має виконувати інший орган. Ґрунтуючись на управлінській системі координат, Рада національної безпеки і оборони України є органом стратегічного управління національною безпекою, тому функції контролю не можуть бути сконцентровані у ньому. Саме тут виникає ще одна наукова і практична проблема: і проблема здійснення контролю за діяльністю системи управління національною безпекою. На сьогодні РНБО України здійснює контроль тільки за органами виконавчої влади, втім органи законодавчої та судової влади по суті у питаннях виконання ними функцій з забезпечення національної безпеки є безконтрольними. З іншого боку, на сьогодні відсутній механізм парламентського, прокурорського, судового контролю за діяльністю суб'єктів управління національною безпекою, а тому відсутня система контролю за системою управління національною безпекою.

2.2.5. Конституційні засади організації та діяльності Кабінету Міністрів України в сфері управління національною безпекою

Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади, відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених статтями 85, 87 Конституції України, відповідно до ст. 116 Конституції України, а також ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України":

● забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України, що стосуються національної безпеки;

● вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

● забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

● вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;

● здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадською порядку, боротьби зі злочинністю;

● організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;

● спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються національної безпеки.

Окрім цього, з аналізу нормативно-правової бази, що регулює діяльність Кабінету Міністрів України, можна виділити також і інші функції та завдання в системі забезпечення національної безпеки, а саме:

● визначає потреби у витратах на забезпечення національної безпеки, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України щодо фінансування заходів у системі забезпечення національної безпеки;

● організовує розроблення та виконання державних програм розвитку Збройних сил України, інших військових формувань та розвитку озброєння та військової техніки, інших програм (планів) з питань оборони;

● здійснює передбачені законодавством заходи щодо формування, розміщення, фінансування та виконання державного оборонного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для потреб Збройних сил України, інших військових формувань;

● встановлює порядок надання силам національної безпеки у користування державного майна, в тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних, енергетичних ресурсів, фондів, майна і послуг, використання повітряного і водного простору, морських і річкових портів, аеропортів та аеродромів (посадочних майданчиків), засобів зв'язку і радіочастотного ресурсу, комунікацій, інших об'єктів інфраструктури держави, навігаційної, топогеодезичної, метеорологічної, гідрографічної та іншої інформації, ведення геодезичних і картографічних робіт, необхідних для належного виконання покладених на ці сили функцій та завдань як на платній, так і безоплатній основі, у грошовій та інших формах розрахунків;

● здійснює загальнодержавні заходи щодо забезпечення живучості об'єктів національної економіки та державного управління у воєнний час;

● забезпечує комплектування особовим складом сили системи забезпечення національної безпеки;

● здійснює згідно із законодавством України заходи з мобілізаційної підготовки та мобілізації, створення державного матеріального резерву, резервного фонду грошових коштів, інших резервів для забезпечення потреб оборони держави;

● організовує підготовку населення та території держави до оборони;

● встановлює відповідно до закону порядок і терміни повного відшкодування вартості об'єктів права приватної власності, що згідно із законом відчужувалися у зв'язку із здійсненням заходів правового режиму воєнного стану;

● утворює, реорганізовує, ліквідовує науково-дослідні установи, навчальні заклади та окремі кафедри (відділення, факультети) сил забезпечення національної безпеки;

● забезпечує реалізацію права на соціально-економічний захист відповідно до законодавства України, що регламентує діяльність окремих суб'єктів сил забезпечення національної безпеки;

● здійснює у визначених законом випадках регулювання господарської діяльності у силах забезпечення національної безпеки;

● встановлює відповідно до закону порядок реалізації та утилізації озброєння, військової техніки, іншого майна сил забезпечення національної безпеки, а також утилізації металобрухту, який утворився в них;

● забезпечує здійснення передбачених законодавством заходів щодо цивільної оборони України, надання військової допомоги іншим державам, направлення підрозділів Збройних сил України до інших держав, допуску та умов перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України та участі України в міжнародних миротворчих операціях;

● контролює виконання законів у сфері оборони, здійснює відповідно до законів інші заходи щодо забезпечення обороноздатності України, координує і контролює їх виконання та несе, в межах своїх повноважень, відповідальність за забезпечення оборони України.

Таким чином, необхідно зазначити, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Він здійснює управління усією системою органів державного управління національною безпеки. Систему органів виконавчої влади становлять: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві органи виконавчої влади. Причому колений центральний орган виконавчої влади по суті представляє собою окремий центральний орган управління у тій чи іншій системі забезпечення національної безпеки. Таким чином, Кабінет Міністрів України, здійснюючи загальне управління галузевими органами управління національною безпекою, входить до макросистеми органів управління національною безпекою. Саме тому ми вважаємо, що він представляє собою міжгалузевий орган державного управління національною безпекою.

2.2.6. Компетенція Верховної Ради України в системі забезпечення національної безпеки

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією України:

● визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки;

● формує законодавчу базу в цій сфері;

● схвалює рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисельності, функцій Збройних сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України.

Верховна Рада України у межах, визначених у ст. 85 Конституції України повноважень:

● здійснює законодавче регулювання та контроль за діяльністю органів державної влади та посадових осіб щодо здійснення ними відповідних повноважень у системі забезпечення національної безпеки і оборони;

● приймає закони у системі забезпечення національної безпеки;

● визначає засади внутрішньої та зовнішньої політики;

● заслуховує щорічні та позачергові послання Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;

● оголошує за поданням Президента України стан війни й укладення миру;

● схвалює рішення Президента України про використання Збройних сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;

● здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України у системі забезпечення національної безпеки відповідно до Конституції України;

● затверджує загальну структуру, чисельність і визначає функції окремих суб'єктів забезпечення національної безпеки (Збройних сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України);

● схвалює рішення про надання військової допомоги іншим державам, upo направлення підрозділів Збройних сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.

2.2.7. Конституційний Суд України

Конституційний Суд України, будучи єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів у системі забезпечення національної безпеки Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України з відповідних питань. Відповідно до ст. 2 Закону України "Про Конституційний Суд України" завданням Конституційного Суду України є гарантування верховенства Конституції України як Основного Закону держави на всій території України.

Відповідно до ст. 150 Конституції України до повноважень Конституційного суду належить:

● вирішення питань про конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України;

● актів Президента України;

● актів Кабінету Міністрів України;

● правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, а також офіційне тлумачення положень Конституції України та законів України, що стосуються національної безпеки.

2.2.8. Суди загальної юрисдикції

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки України" суди загальної юрисдикції здійснюють судочинство у справах про злочини, що завдають шкоди національній безпеці України. Відтак суди загальної юрисдикції здійснюють правосуддя у системі забезпечення національної безпеки України: здійснюють правосуддя у справах про злочини, що посягають на безпеку особи, суспільства та держави, забезпечують судовий захист громадян, чиї права були порушені внаслідок діяльності з забезпечення національної безпеки.

2.2.9. Прокуратура України

Прокуратура України здійснює нагляд за додержанням законів:

● органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство у системі забезпечення національної безпеки;

● при виконанні судових рішень у кримінальних справах, що порушені за фактом вчинення злочинів проти основ національної безпеки, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

2.2.10. Національний банк України

Відповідно до ст. 9 Закону України "Про основи національної безпеки У країни" Національний банк України відповідно до основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику в інтересах національної безпеки України

Національний банк України виробляє і здійснює емісійно-кредитну політику в інтересах національної безпеки України. Відповідно до статей 6, 7, 9 до функцій Національного банку у системі забезпечення національної безпеки можна віднести:

1) забезпечення стабільності грошової одиниці України;

2) визначення та проведення грошово-кредитної політики;

3) визначення напрямів розвитку сучасних електронних банківських технологій, створення, координація та контроль створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

4) представлення інтересів України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

5) забезпечення накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

6) аналіз стану грошово-кредитних, фінансових, цінових і валютних відносин;

7) реалізація державної політики з питань захисту державних секретів у системі Національного банку;

8) визначення особливості функціонування банківської системи України в разі введення воєнного стану чи особливого періоду, здійснення мобілізаційної підготовки системи Національного банку;

9) розроблення Основних засад грошово-кредитної політики і представлення їх Верховній Раді України для інформування, здійснення контролю за виконанням Основних засад грошово-кредитної політики;

10) здійснення аналізу впливу грошово-кредитної політики України на стан соціально-економічного розвитку України та розроблення пропозицій щодо внесення відповідних змін до неї;

11) внесення рекомендації Кабінету Міністрів України стосовно впливу політики державних запозичень та податкової політики на стан грошово-кредитної сфери України;

12) здійснення банківського регулювання та нагляду з метою забезпечення безпеки та фінансової стабільності банківської системи, захисту інтересів вкладників і кредиторів.

2.2.11. Компетенція центральних органів виконавчої влади у системі національної безпеки

Для виконання функцій з забезпечення національної безпеки у системі виконавчої влади відповідно до законодавства утворюються міністерства і державні органи забезпечення національної безпеки. Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування в частині делегованих ним Кабінетом Міністрів повноважень і утворюють систему виконавчої влади в країні.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в межах своїх повноважень, наявних засобів бюджетного і позабюджетного фінансування:

● забезпечують реалізацію законів України, указів та розпоряджень Президента України, концепцій, доктрин, програм, постанов органів державної влади у системі забезпечення національної безпеки;

● забезпечують створення, підтримку в готовності та застосування сил та засобів забезпечення національної безпеки, а також управління їх діяльністю;

● у межах своєї компетенції розробляють нормативні правові акти у системі забезпечення національної безпеки і представляють їх Президентові України та Кабінету Міністрів України;

● вживають заходи щодо організації взаємодії підсистем державного і недержавного національної безпеки України;

● вносять в органи виконавчої влади пропозиції з удосконалення функціонування системи національної безпеки України.

● керують діяльністю підвідомчих організацій з планування та проведення заходів з забезпечення національної безпеки;

● забезпечують дотримання прав і законних інтересів громадян, організацій і держави, законів та інших нормативно-правових актів у галузі національної безпеки;

● притягують до відповідальності посадових осіб, дії яких призводять до порушення національних інтересів, створюють умови або безпосередню загрозу національній безпеці України.

2.3. Силові структури системи забезпечення національної безпеки України

У межах органів державного управління національною безпекою можна виділити окремо ті органи, забезпечення національної безпеки для яких є прямим обов'язком (органи спеціальної компетенції), і ті, які здійснюють дану функцію опосередковано (органи загальної компетенції). Водночас серед органів спеціальної компетенції виділимо ті, які мають спеціальну компетенцію, зокрема наділені правом застосування сили.

Одразу ж зауважимо, що свого часу як у КНБ, так і у нинішньому Законі України "Про основи національної безпеки України" вживається термін "воєнна організація держави". Згідно з КНБ, воєнна організація держави включала в себе Збройні сили України, Службу безпеки України, внутрішні війська, органи і підрозділи Міністерства внутрішніх справ України, Прикордонні війська України, військові підрозділи Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, інші військові формування, утворені відповідно до Конституції України, які мали забезпечити оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності її кордонів;

● протидію зовнішнім і внутрішнім загрозам воєнного характеру;

● боротися з організованою злочинністю;

● забезпечувати захист населення в разі катастроф, стихійних лих, небезпечних соціальних конфліктів, епідемій тощо.

Водночас у нинішньому Законі України "Про основи національної безпеки України", окрім воєнної організації держави, серед суб'єктів забезпечення національної безпеки окремо виділені правоохоронні органи. Тому, відповідно до ст. 1 цього закону воєнна організація - сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до законів України, діяльність яких перебуває під демократичним цивільним контролем з боку суспільства і безпосередньо спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх джерел загроз і небезпек, а правоохоронні органи - органи державної влади, на які Конституцією та законами України покладено здійснення правоохоронних функцій.

Відповідно Воєнна організація забезпечує оборону України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності кордонів;

● протидіє зовнішнім загрозам воєнного характеру;

● а правоохоронні органи ведуть боротьбу із злочинністю і протидіють тероризму, забезпечують захист і врятування населення в разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного і природного характерів.

Цікавим є і те, що дані терміни також застосовується та в Законі України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави". Причому у ст. 1 цього закону воєнна організація визначається як охоплена єдиним керівництвом сукупність органів державної влади, військових формувань, утворених відповідно до Конституції та законів

України, діяльність яких перебуває під демократичним контролем суспільства і відповідно до Конституції та законів України безпосередньо спрямована на вирішення завдань захисту інтересів держави від зовнішніх і внутрішніх загроз. Відповідно правоохоронні органи - державні органи, які відповідно до законодавства здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції (виділено у роботі [0] - Л. В.). Курсивом за цього випадку ми виділили ті розбіжності, які різнять визначення цих термінів від аналогічних у Законі України "Про основи національної безпеки України".

Передусім зазначимо, що саме застосування цього терміну "воєнна організація" не вважається нами таким, що відповідає суті та призначенню цих органів. Зрозумілим є той факт, що даний термін міститься у Законах України "Про основи національної безпеки України" і України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави", водночас є причини піддати сумніву його точність.

Семантичний аналіз цього терміну, визначення якого міститься у згаданих законах, дає змогу говорити про їх неідентичність. Так, при визначенні терміну "воєнна організація" у Законі України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави" законодавець зазначає не на просту сукупність органів державної влади, а на охоплену єдиним керівництвом. Це ще раз підкреслює на важливість організації управління системою національною безпеки. Зрозумілим також є те, що законодавчо закріплено положення щодо відповідності органів державної влади і військових формувань не тільки законам України, а й Конституції. Водночас викликає великий подив зміна законодавцем об'єкта захисту: якщо в Законі України "Про основи національної безпеки України" йдеться про забезпечення національних інтересів України, тобто національних інтересів окремої особи, українського суспільства та держави Україна, то за визначення, яке міститься в Законі України "Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією та правоохоронними органами держави", йдеться тільки про вирішення завдань захисту інтересів держави. За цього випадку, спрямованість і діяльність воєнної організації взагалі спрямовується на захист тільки держави, водночас як особа і суспільство лишаються на самоті із проблемами забезпечення власної безпеки. З даним визначенням автор категорично не погоджується, оскільки воно не відповідає гуманістичним прагненням народу України до побудови демократичної, соціально-правової держави.

Виходячи із суті Закону України "Про основи національної безпеки України", в ньому йдеться про ті органи, які забезпечуватимуть національну безпеку, отже вони не обмежуються тільки воєнними формуваннями Міністерства оборони України.

Як вже зазначалося вище, систему забезпечення національної безпеки на основі чинного законодавства і в межах єдиної державної політики утворюють сили її забезпечення, які здійснюють взаємодію між собою, інші органи державної влади, організації, суб'єкти забезпечення національної безпеки недержавної форми власності, які несуть у межах своєї компетенції усю повноту відповідальності за забезпечення національної безпеки.

Застосування терміну "організація" передбачає наявність загального суб'єкта управління (управляючого параметра) і спільних для усіх суб'єктів правил функціонування. Зрозуміло, що за цих умов йдеться про існування відокремленої, певною мірою самостійної організаційної структури. Це не є правильним насправді, адже сама система забезпечення національної безпеки утворюється заради забезпечення реалізації національних інтересів та забезпечення стійкого розвитку української держави. Тому застосування терміну "організація" до таких сил забезпечення як МВС, СБУ, УДОУ та інші є недоцільним.

Логіка уведення цього поняття очевидна: в усіх перерахованих підрозділах відбувається військова служба. Водночас, цим поняттям, на наш погляд, потрібно відображати не якість представлених органів, а репрезентувати та окреслювати їх спрямованість. Тобто йдеться про те, що за випадку використання цього критерію застосовується функціональний критерій, водночас як віднесення та створення сил національної безпеки відбувається на організаційній основі. Таким чином, зміна акцентів при розробленні поняття, дасть змогу більшу увагу зосереджувати не на внутрішніх особливостях органів, а на їх приналежності та призначенні, можливості виконання важливих функцій щодо забезпечення саме національної безпеки.

Звичайно, проблема розроблення та введення нового поняття, тим більше яке відображає ключові позиції в системі забезпечення національної безпеки є питанням складним. Водночас нами запропоновано замість терміну "воєнна організація держави" вживати термін "сили системи забезпечення національної безпеки".

Аргументи на користь пропонованої позиції можна висунути наступні. По-перше, перераховані вище органи, міністерства та відомства метою свого функціонування мають забезпечення національної безпеки у тій чи іншій сфері суспільного буття, із зосередженням уваги на конкретних напрямах. Прикладом, Служба безпеки України - державний правоохоронний орган спеціального призначення, який забезпечує державну безпеку України. Міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань.

По-друге, для реалізації покладених на них державою функцій дані органи мають право застосовувати силу, тобто саме силовий чинник визначає і відокремлює дані органи. І це є вагомим з огляду на ту обставину, що відокремлює, прикладом, МВС від судів, СБУ від Прокуратури. Силовий чинник у даному випадку є визначальною ознакою для угрупування цих органів до єдиної системи. Саме він визначає ці органи, дає змогу говорити окремо про Президента України, Кабінет Міністрів України тощо, тобто про тих суб'єктів, які не наділені правом застосування сили.

По третє, в системі національної безпеки України виділяють суб'єктів загальної та спеціальної компетенції, критерієм розподілу яких є можливість застосування сили. Органи внутрішніх справ належать до державних органів виконавчої влади спеціальної компетенції, діяльність яких, з урахуванням змісту та характерних особливостей їх діяльності, максимально наближена до вирішення проблем, пов'язаних із забезпеченням національної безпеки і спрямована на практичне вирішення завдань з забезпечення національних інтересів у сфері внутрішньої безпеки.

По-четверте, основними елементами Воєнної організації держави є:

військові формування - Збройні сили України, внутрішні війська МВС, Державна прикордонна служба України;

спеціалізовані військові формування - війська Цивільної оборони, Військова служба правопорядку у Збройних силах України;

державні правоохоронні органи - Служба безпеки України, органи та підрозділи Міністерства внутрішніх справ України. Отже, Воєнна організація складається не тільки з військових формувань різних міністерств і відомств, а й з правоохоронних органів, що ще раз доводить неточність застосування цього терміну. При цьому, закон даний пробіл не усунув, тому що, хоча окремо і зазначив на правоохоронні органи, виокремив з їх кола СБУ. Але про це йтиметься нижче.

По-п'яте, при визначенні завдань та функцій воєнної організації зазначено, що вона протидіє тільки загрозам; про небезпеки чомусь зовсім не згадується, тим більше зазначається на загрози тільки воєнного характеру і тільки зовнішні. Це є істотним обмеженням кола завдань, а також самого призначення цієї системи, яка фактично перетворюється на філіал Збройних сил України. Це є неправильним, і не тільки через те, що система забезпечення національної безпеки створюється для забезпечення реалізації національних інтересів у усіх сферах життєдіяльності, а не тільки у воєнній і у внутрішній, а й через ігнорування сучасних тенденцій глобалізації, формування інформаційного суспільства. Таким чином звуження сфери дії сил забезпечення національної безпеки тільки до загроз воєнного характеру є невиправданим і не відповідає початковій меті створення цієї системи.

Таким чином, ураховуючи викладене вище, аргументувавши власну позицію, ми вважаємо доцільним застосування терміну "сили системи забезпечення національної безпеки", який доцільно використовувати при розгляді проблем національної безпекознавчої проблематики.

Окрім зазначеного вище, на наш погляд, аналіз даної структури дає змогу зробити висновок про те, що вона є функціональною, а отже органи, що складають сили системи забезпечення національної безпеки, можуть бути віднесені до них, виходячи з покладених на них державою функцій. У даному аспекті вважається доцільним розширити список перелічених у Законі України "Про основи національної безпеки України" суб'єктів даної категорії. А з урахуванням зміни геополітичної обстановки, а також внутрішнього і зовнішнього середовища функціонування української держави, дещо змінити вектор основних функцій.

Більше цього, вважаємо невиправданим і необґрунтованим окремо виділяти такі суб'єкти, як "воєнна організація держави" і "правоохоронні органи", через те, що специфіка виконуваних ними завдань є схожою. Так, прикладом, воєнна організація, діяльність якої спрямована на захист національних інтересів України від зовнішніх джерел загроз і небезпек, не володіє монополією на забезпечення зовнішньої безпеки держави, тому що, наприклад, СБУ також здійснює відповідну діяльність з забезпечення зовнішньої безпеки через вжиття розвідувальних і інших заходів, хоча, згідно з даним законом, не належить до воєнної організації. Водночас у складі Збройних сил України 7 березня 2002 р. було утворено Військову службу правопорядку, яка є спеціальним правоохоронним формуванням у складі Збройних сил України. Отже, згідно із визначенням терміну "правоохоронні органи", яке міститься у ст. 1 Закону України "Про основи національної безпеки України", дана служба належить до правоохоронних органів. Таким чином. Збройні сили України також виступають за цього визначення правоохоронним органом, хоча, згідно з визначенням терміну "воєнна організація держави", вони належить саме до воєнної організації держави. Сказане наочно свідчить про відсутність у авторів закону будь-яких критеріїв віднесення тих чи інших сил ЗНБ чи то до воєнної організації держави, чи то до правоохоронних органів.



Вид-во ЛДУ БЖД 8 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 10 страница

Вид-во ЛДУ БЖД 1 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 2 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 3 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 4 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 5 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 6 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 7 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 11 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 12 страница | Вид-во ЛДУ БЖД 13 страница |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати