На головну

Розділ III. Установи та особи, які надають психіатричну допомогу. Права і обов'язки медичних працівників та інших фахівців

  1. A) все майно, включаючи грошові кошти, закріплене на праві оперативного управління або господарського відання за підприємствами та організаціями;
  2. A) проект розділу Балкан між Росією і Австрією
  3. A) фізіческіеліца, фактіческінаходящіесянатерріторііРФнеменее183днейв календарномгоду;
  4. D) процес поділу однорідних сипучих матеріалів на фракції (класи) за розмірами складових їх частинок
  5. I. Організаційно-методичний розділ
  6. I. ЦІЛЬОВОЇ РОЗДІЛ
  7. II. Посадові обов'язки

Стаття 18. Установи та особи, які надають психіатричну допомогу

(1) Психіатричну допомогу надають державні, недержавні психіатричні та психоневрологічні установи та приватно практикуючі лікарі-психіатри, які мають ліцензії відповідно до законодавства Російської Федерації.

(2) Види психіатричної допомоги, що надаються психіатричними і психоневрологічними установами або частнопрактикующими лікарями-психіатрами, вказуються в статутних документах; інформація про них повинна бути доступна відвідувачам.

Стаття 19. Право на діяльність з надання психіатричної допомоги

(1) Право на лікарську діяльність з надання психіатричної допомоги має лікар-психіатр, який отримав вищу медичну освіту і підтвердив свою кваліфікацію в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації.

(2) Інші фахівці та медичний персонал, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, повинні в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації, пройти спеціальну підготовку і підтвердити свою кваліфікацію для допуску до роботи з особами, які страждають психічними розладами.

(3) Діяльність лікаря-психіатра, інших фахівців та медичного персоналу з надання психіатричної допомоги грунтується на професійній етиці і здійснюється відповідно до закону.

Стаття 20. Права і обов'язки медичних працівників та інших фахівців при наданні психіатричної допомоги

(1) Професійні права та обов'язки лікаря-психіатра, інших фахівців та медичного персоналу при наданні психіатричної допомоги встановлюються законодавством Російської Федерації про охорону здоров'я та цим Законом.

(2) Встановлення діагнозу психічного захворювання, прийняття рішення про надання психіатричної допомоги в примусовому порядку або дача висновку для розгляду цього питання є виключним правом лікаря-психіатра або комісії лікарів-психіатрів.

(3) Висновок лікаря іншої спеціальності про стан психічного здоров'я особи носить попередній характер і не є підставою для вирішення питання про обмеження його прав і законних інтересів, а також для надання йому гарантій, передбачених законом для осіб, які страждають психічними розладами.

Стаття 21. Незалежність лікаря-психіатра при наданні психіатричної допомоги

(1) При наданні психіатричної допомоги лікар-психіатр незалежний у своїх рішеннях і керується тільки медичними показаннями, лікарським боргом і законом.

(2) Лікар-психіатр, думка якого не збігається з рішенням лікарської комісії, має право дати свій висновок, який долучається до медичної документації.

Стаття 22. Гарантії лікарям-психіатрам, іншим фахівцям, медичному та іншому персоналу, який бере участь у наданні психіатричної допомоги

(1) Лікарі-психіатри, інші фахівці, медичний та інший персонал закладів охорони здоров'я, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, мають право на скорочену тривалість робочого часу, додаткова відпустка за роботу в особливо небезпечних для здоров'я і важких умовах праці відповідно до законодавства Російської Федерації .

Порядок надання зазначених гарантій і встановлення розміру надбавок до посадових окладів за роботу в особливо небезпечних для здоров'я і важких умовах праці для працівників федеральних установ охорони здоров'я визначається Урядом Російської Федерації.

Порядок надання зазначених гарантій і встановлення розміру надбавок до посадових окладів за роботу в особливо небезпечних для здоров'я і важких умовах праці для працівників закладів охорони здоров'я суб'єктів Російської Федерації визначається органами виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації.

(2) Лікарі-психіатри, інші фахівці, медичний та інший персонал закладів охорони здоров'я, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, підлягають:

обов'язковому страхуванню на випадок заподіяння шкоди їх здоров'ю або смерті при виконанні службових обов'язків в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації;

обов'язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації.

Розділ IV. Види психіатричної допомоги та порядок її надання

Стаття 23. Психіатричний огляд

(1) Психіатричний огляд проводиться для визначення: чи страждає обстежуваний психічний розлад, чи потребує він в психіатричну допомогу, а також для вирішення питання про вид такої допомоги.

(2) Психіатричний огляд, а також профілактичні огляди проводяться на прохання або за згодою обстежуваного; щодо неповнолітнього віком до 15 років - на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника; щодо особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - на прохання або за згодою її законного представника. У разі заперечення одного з батьків або за відсутності батьків або іншого законного представника огляд неповнолітнього проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яке може бути оскаржене до суду.

(3) Лікар, який проводить психіатричний огляд, зобов'язаний представитися обстежуваному і його законному представнику як психіатр, за винятком випадків, передбачених пунктом "а" частини четвертої цієї статті.

(4) Психіатричний огляд особи може бути проведено без його згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли за наявними даними обстежуваний робить дії, що дають підстави припускати наявність у неї тяжкого психічного розладу, який обумовлює:

а) його безпосередню небезпеку для себе або оточуючих, або

б) його безпорадність, тобто нездатність самостійно задовольняти основні життєві потреби, або

в) істотної шкоди його здоров'ю внаслідок погіршення психічного стану, якщо особа буде залишено без психіатричної допомоги.

(5) Психіатричний огляд особи може бути проведено без його згоди або без згоди її законного представника, якщо обстежуваний перебуває під диспансерним наглядом з підстав, передбачених частиною першою статті 27 цього Закону.

(6) Дані психіатричного огляду та висновок про стан психічного здоров'я обстежуваного фіксуються в медичній документації, в якій зазначаються також причини звернення до лікаря-психіатра і медичні рекомендації.

Про відмову в прийнятті до розгляду скарги на порушення конституційних прав положеннями статті 24 в зв'язку з тим, що скарга не відповідає вимогам допустимості, см. Визначення Конституційного Суду РФ від 10.03.2005 N 62-О.

Стаття 24. Психіатричний огляд особи без її згоди або без згоди її законного представника

(1) У випадках, передбачених пунктом "а" частини четвертої та частиною п'ятою статті 23 цього Закону, рішення про психіатричний огляд особи без її згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно.

(2) У випадках, передбачених пунктами "б" і "в" частини четвертої статті 23 цього Закону, рішення про психіатричний огляд особи без її згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром з санкції судді.

Про відмову в прийнятті до розгляду скарги на порушення конституційних прав положеннями статті 25 в зв'язку з тим, що скарга не відповідає вимогам допустимості, см. Визначення Конституційного Суду РФ від 10.03.2005 N 62-О.

Стаття 25. Порядок подачі заяви і прийняття рішення про психіатричний огляд особи без її згоди або без згоди її законного представника

(1) Рішення про психіатричний огляд особи без її згоди або без згоди її законного представника, за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою статті 23 цього Закону, приймається лікарем-психіатром за заявою, що містить відомості про наявність підстав для такого огляду, перерахованих у частині четвертій статті 23 цього Закону.

(2) Заява може бути подана родичами особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікарем будь-якої медичної спеціальності, посадовими особами та іншими громадянами.

(3) У невідкладних випадках, коли за отриманими відомостями особа становить безпосередню небезпеку для себе або оточуючих, заява може бути усним. Рішення про психіатричний огляд приймається лікарем-психіатром негайно і оформляється записом в медичній документації.

(4) За відсутності безпосередньої небезпеки особи для себе або оточуючих заяву про психіатричний огляд має бути письмовим, містити докладні відомості, що обгрунтовують необхідність такого огляду і вказівка ??на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право запросити додаткові відомості, необхідні для прийняття рішення. Встановивши, що в заяві відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених пунктами "б" і "в" частини четвертої статті 23 цього Закону, лікар-психіатр у письмовому вигляді, мотивовано відмовляє в психіатричний огляд.

(5) Встановивши обгрунтованість заяви про психіатричний огляд особи без її згоди або без згоди її законного представника, лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання особи своє письмове мотивоване висновок про необхідність такого огляду, а також заяву про огляд і інші наявні матеріали. Суддя вирішує питання про дачу санкції у триденний термін з моменту отримання всіх матеріалів. Дії судді можуть бути оскаржені до суду в порядку, встановленому законодавством Російської Федерації.

Стаття 26. Види амбулаторної психіатричної допомоги

(1) Амбулаторна психіатрична допомога особі, яка страждає на психічний розлад, в залежності від медичних показань виявляється у вигляді консультативно-лікувальної допомоги або диспансерного спостереження.

(2) Консультативно-лікувальна допомога надається лікарем-психіатром при самостійному зверненні особи, яка страждає на психічний розлад, на його прохання або за його згодою, а щодо неповнолітнього віком до 15 років - на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника.

(3) Диспансерне спостереження може встановлюватися незалежно від згоди особи, яка страждає на психічний розлад, або його законного представника у випадках, передбачених частиною першою статті 27 цього Закону, і передбачає спостереження за станом психічного здоров'я особи шляхом регулярних оглядів лікарем-психіатром і надання йому необхідної медичної і соціальної допомоги.

Стаття 27. Диспансерне спостереження

(1) Диспансерне спостереження може встановлюватися за особою, що страждають на хронічний і затяжним психічним розладом з важкими стійкими або часто загострюється хворобливими проявами.

(2) Вирішення питання про необхідність встановлення диспансерного спостереження і про його припинення приймається комісією лікарів психіатрів, яка призначається адміністрацією психіатричного закладу, який надає амбулаторну психіатричну допомогу, або комісією лікарів-психіатрів, яка призначається органом управління охороною здоров'я суб'єкта Російської Федерації.

(3) Мотивоване рішення комісії лікарів-психіатрів оформляється записом в медичній документації. Рішення про встановлення або припинення диспансерного спостереження може бути оскаржене в порядку, встановленому розділом VI цього Закону.

(4) Встановлене раніше диспансерне спостереження припиняється при одужанні або значному і стійкому поліпшенні психічного стану особи. Після припинення диспансерного спостереження амбулаторна психіатрична допомога на прохання або за згодою особи або на прохання або за згодою її законного представника виявляється в консультативно-лікувальному вигляді. При зміні психічного стану особа, яка страждає на психічний розлад, може бути оглянуте без його згоди або без згоди її законного представника на підставах і в порядку, передбачених частиною четвертою статті 23, статтями 24 і 25 цього Закону. Диспансерне спостереження може бути відновлено в таких випадках за рішенням комісії лікарів-психіатрів.

Стаття 28. Підстави для госпіталізації в психіатричний стаціонар

(1) Підставами для госпіталізації в психіатричний стаціонар є наявність у особи психічного розладу та рішення лікаря-психіатра про проведення обстеження або лікування в стаціонарних умовах або постанова судді.

(2) Підставою для поміщення в психіатричний стаціонар може бути також необхідність проведення психіатричної експертизи у випадках і в порядку, встановлених законами Російської Федерації.

(3) Приміщення особи в психіатричний стаціонар, за винятком випадків, передбачених статтею 29 цього Закону, здійснюється добровільно - на її прохання або за його згодою.

(4) Неповнолітній віком до 15 років поміщається в психіатричний стаціонар на прохання або за згодою її батьків чи іншого законного представника. Особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатним, поміщається в психіатричний стаціонар на прохання або за згодою її законного представника. У разі заперечення одного з батьків або за відсутності батьків або іншого законного представника приміщення неповнолітнього в психіатричний стаціонар проводиться за рішенням органу опіки та піклування, яке може бути оскаржене до суду.

(5) Отримане згоду на госпіталізацію оформляється записом в медичній документації за підписом особи або її законного представника та лікаря-психіатра.

Стаття 29. Підстави для госпіталізації в психіатричний стаціонар в примусовому порядку

Особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного стаціонару без його згоди або без згоди її законного представника до постанови судді, якщо його обстеження або лікування можливі лише в стаціонарних умовах, а психічний розлад є важким і обумовлює:

а) його безпосередню небезпеку для себе або оточуючих, або

б) його безпорадність, тобто нездатність самостійно задовольняти основні життєві потреби, або

в) істотної шкоди його здоров'ю внаслідок погіршення психічного стану, якщо особа буде залишено без психіатричної допомоги.

Стаття 30. Заходи забезпечення безпеки при наданні психіатричної допомоги

(1) Стаціонарна психіатрична допомога здійснюється в найменш обмежувальних умовах, що забезпечують безпеку особи, яку госпіталізовано та інших осіб, при дотриманні медичним персоналом його прав і законних інтересів.

(2) Заходи фізичного обмеження та ізоляції при недобровільної госпіталізації та перебування в психіатричному стаціонарі застосовуються тільки в тих випадках, формах і на той період часу, коли, на думку лікаря-психіатра, іншими методами неможливо запобігти діям особи, яку госпіталізовано, що являють собою безпосередню небезпеку для нього або інших осіб, і здійснюються при постійному контролі медичного персоналу. Про форми та час застосування заходів фізичного обмеження або ізоляції робиться запис у медичній документації.

(3) Співробітники міліції зобов'язані сприяти медичним працівникам при здійсненні недобровільної госпіталізації і забезпечувати безпечні умови для доступу до госпіталізується особі і його огляду. У випадках необхідності запобігання дій, які загрожують життю та здоров'ю оточуючих з боку госпіталізується особи або інших осіб, а також при необхідності розшуку і затримання особи, що підлягає госпіталізації, співробітники міліції діють в порядку, встановленому Законом Російської Федерації "Про міліцію".

Стаття 31. Огляд неповнолітніх і осіб, визнаних недієздатними, поміщених в психіатричний стаціонар на прохання або за згодою їх законних представників

(1) Неповнолітній віком до 15 років і особа, визнана у встановленому законом порядку недієздатним, поміщені в психіатричний стаціонар на прохання або за згодою їх законних представників, підлягають обов'язковому огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу в порядку, передбаченому частиною першою статті 32 цього Закону. Протягом перших шести місяців ці особи підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на місяць для вирішення питання про продовження госпіталізації. При продовженні госпіталізації понад шість місяців огляду комісією лікарів-психіатрів проводяться не рідше одного разу на шість місяців.

(2) У разі виявлення комісією лікарів-психіатрів або адміністрацією психіатричного стаціонару зловживань, допущених при госпіталізації законними представниками неповнолітнього віком до 15 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатним, адміністрація психіатричного стаціонару сповіщає про це орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного.

Стаття 32. Огляд осіб, поміщених в психіатричний стаціонар в примусовому порядку

(1) Особа, поміщене в психіатричний стаціонар на підставах, передбачених статтею 29 цього Закону, підлягає обов'язковому огляду протягом 48 годин комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу, яка приймає рішення про обгрунтованість госпіталізації. У випадках, коли госпіталізація визнається необґрунтованою і госпіталізований не висловлює бажання залишитися в психіатричному стаціонарі, він підлягає негайній виписці.

(2) Якщо госпіталізація визнається обгрунтованою, то висновок комісії лікарів-психіатрів протягом 24 годин надсилається до суду за місцем знаходження психіатричного закладу для вирішення питання про подальше перебування особи в ньому.

Про відмову в прийнятті до розгляду скарги на порушення конституційних прав положеннями статті 33 в зв'язку з тим, що скарга не відповідає вимогам допустимості, см. Визначення Конституційного Суду РФ від 10.03.2005 N 62-О.

Стаття 33. Звернення до суду з питання про госпіталізацію в примусовому порядку

(1) Питання про госпіталізацію особи в психіатричний стаціонар в примусовому порядку на підставах, передбачених статтею 29 цього Закону, вирішується в суді за місцем знаходження психіатричного закладу.

(2) Заява про госпіталізацію особи в психіатричний стаціонар в примусовому порядку подається до суду представником психіатричного закладу, в якому перебуває особа.

До заяви, в якому повинні бути вказані передбачені законом підстави для госпіталізації в психіатричний стаціонар в примусовому порядку, додається мотивований висновок комісії лікарів-психіатрів про необхідність подальшого перебування особи в психіатричному стаціонарі.

(3) Приймаючи заяву, суддя одночасно дає санкцію на перебування особи в психіатричному стаціонарі на термін, необхідний для розгляду заяви в суді.

Про відмову в прийнятті до розгляду скарги на порушення конституційних прав положеннями статті 34 в зв'язку з тим, що скарга не відповідає вимогам допустимості, см. Визначення Конституційного Суду РФ від 10.03.2005 N 62-О.

Стаття 34. Розгляд заяви про госпіталізацію в примусовому порядку

(1) Заява про госпіталізацію особи в психіатричний стаціонар в примусовому порядку суддя розглядає протягом п'яти днів з моменту його прийняття в приміщенні суду або в психіатричному закладі.

(2) Особі повинно бути надано право особисто брати участь в судовому розгляді питання про його госпіталізацію. Якщо за відомостями, отриманими від представника психіатричного закладу, психічний стан особи не дозволяє йому брати участь у розгляді питання про його госпіталізацію в приміщенні суду, то заява про госпіталізацію розглядається суддею в психіатричному закладі.

(3) Участь у розгляді заяви прокурора, представника психіатричного закладу, заявника про госпіталізацію, і представника особи, щодо якої вирішується питання про госпіталізацію, є обов'язковою.

Про відмову в прийнятті до розгляду скарги на порушення конституційних прав положеннями статті 35 в зв'язку з тим, що скарга не відповідає вимогам допустимості, см. Визначення Конституційного Суду РФ від 10.03.2005 N 62-О.

Стаття 35. Постанова судді за заявою про госпіталізацію в примусовому порядку

(1) Розглянувши заяву по суті, суддя задовольняє або відхиляє його.

(2) Постанова судді про задоволення заяви є підставою для госпіталізації і подальшого тримання особи в психіатричному стаціонарі.

(3) Постанова судді в десятиденний строк з дня винесення може бути оскаржена особою, вміщеним в психіатричний стаціонар, його представником, керівником психіатричного закладу, а також організацією, якій законом або її статуту (положення) надано право захищати права громадян, або прокурором в порядку , передбаченому законодавством Російської Федерації.

Про відмову в прийнятті до розгляду скарги на порушення конституційних прав положеннями статті 36 в зв'язку з тим, що скарга не відповідає вимогам допустимості, см. Визначення Конституційного Суду РФ від 10.03.2005 N 62-О.

Стаття 36. Продовження госпіталізації в примусовому порядку

(1) Перебування особи в психіатричному стаціонарі в примусовому порядку триває лише протягом часу збереження підстав, за якими була проведена госпіталізація.

(2) Особа, поміщене в психіатричний стаціонар в примусовому порядку, протягом перших шести місяців не рідше одного разу на місяць підлягає огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для вирішення питання про продовження госпіталізації. При продовженні госпіталізації понад шість місяців огляду комісією лікарів-психіатрів проводяться не рідше одного разу на шість місяців.

(3) Після закінчення шести місяців з моменту поміщення особи в психіатричний стаціонар в примусовому порядку висновок комісії лікарів-психіатрів про необхідність продовження такої госпіталізації направляється адміністрацією психіатричного стаціонару в суд за місцем знаходження психіатричного закладу. Суддя в порядку, передбаченому статтями 33 - 35 цього Закону, ухвалою може подовжити госпіталізацію. Надалі рішення про продовження госпіталізації особи, поміщеного в психіатричний стаціонар в примусовому порядку, приймається суддею щорічно.

Стаття 37. Права пацієнтів, що знаходяться в психіатричних стаціонарах

(1) Пацієнту слід роз'яснити підстави і цілі приміщення його в психіатричний стаціонар, його права та встановлені в стаціонарі правила на мові, якою він володіє, про що робиться запис у медичній документації.

(2) Всі пацієнти, які перебувають на лікуванні чи обстеженні в психіатричному стаціонарі, має право:

звертатися безпосередньо до головного лікаря або завідуючого відділенням з питань лікування, обстеження, виписки з психіатричного стаціонару та дотримання прав, наданих цим Законом;

подавати без цензури скарги і заяви в органи представницької та виконавчої влади, прокуратуру, суд і адвоката;

зустрічатися з адвокатом і священнослужителем наодинці;

виконувати релігійні обряди, дотримуватися релігійні канони, в тому числі пост, за погодженням з адміністрацією мати релігійні атрибутику і літературу;

виписувати газети і журнали;

здобувати освіту за програмою загальноосвітньої школи або спеціальної школи для дітей з порушенням інтелектуального розвитку, якщо пацієнт не досяг 18 років;

отримувати нарівні з іншими громадянами винагороду за працю відповідно до її кількості та якості, якщо пацієнт бере участь у продуктивній праці.

(3) Пацієнти мають також наступні права, які можуть бути обмежені за рекомендацією лікаря завідуючим відділенням або головним лікарем в інтересах здоров'я або безпеки пацієнтів, а також в інтересах здоров'я або безпеки інших осіб:

вести переписку без цензури;

отримувати і відправляти посилки, бандеролі і грошові перекази;

користуватися телефоном;

приймати відвідувачів;

мати і купувати предмети першої необхідності, користуватися власним одягом.

(4) Платні послуги (індивідуальна підписка на газети і журнали, послуги зв'язку і так далі) здійснюються за рахунок пацієнта, якому вони надаються.

Стаття 38. Служба захисту прав пацієнтів, що знаходяться в психіатричних стаціонарах

(1) Державою створюється незалежна від органів охорони здоров'я служба захисту прав пацієнтів, що знаходяться в психіатричних стаціонарах.

(2) Представники цієї служби захищають права пацієнтів, що знаходяться в психіатричних стаціонарах, приймають їх скарги та заяви, які дозволяють з адміністрацією даного психіатричного закладу чи направляють в залежності від їх характеру до органів представницької і виконавчої влади, прокуратуру чи суд.

Стаття 39. Обов'язки адміністрації та медичного персоналу психіатричного стаціонару

Адміністрація і медичний персонал психіатричного стаціонару зобов'язані створити умови для здійснення прав пацієнтів і їх законних представників, передбачених цим Законом, в тому числі:

забезпечувати знаходяться в психіатричному стаціонарі пацієнтів необхідною медичною допомогою;

надавати можливість ознайомлення з текстом цього Закону, правилами внутрішнього розпорядку даного психіатричного стаціонару, адресами і телефонами державних і громадських органів, установ, організацій та посадових осіб, до яких можна звернутися у разі порушення прав пацієнтів;

забезпечувати умови для листування, направлення скарг і заяв пацієнтів до органів представницької і виконавчої влади, прокуратуру, суд, а також адвоката;

протягом 24 годин з моменту надходження пацієнта в психіатричний стаціонар в примусовому порядку вживати заходів щодо оповіщення його родичів, законного представника або іншої особи за його вказівкою;

інформувати родичів або законного представника пацієнта, а також інша особа за його вказівкою про зміни стану його здоров'я і надзвичайні події з ним;

забезпечувати безпеку знаходяться в стаціонарі пацієнтів, контролювати зміст посилок і передач;

виконувати функції законного представника по відношенню до пацієнтів, визнаних в установленому законом порядку недієздатними, але не мають такого представника;

встановлювати і роз'яснювати віруючим пацієнтам правила, які повинні в інтересах інших знаходяться в психіатричному стаціонарі пацієнтів дотримуватися при виконанні релігійних обрядів, і порядок запрошення священнослужителя, сприяти в здійсненні права на свободу совісті віруючих і атеїстів;

виконувати інші обов'язки, встановлені цим Законом.

Стаття 40. Виписка з психіатричного стаціонару

(1) Виписка пацієнта з психіатричного стаціонару проводиться у випадках одужання або поліпшення її психічного стану, при якому не потрібно подальшого стаціонарного лікування, а також завершення обстеження чи експертизи, що з'явилися підставами для приміщення в стаціонар.

(2) Виписка пацієнта, добровільно що знаходиться в психіатричному стаціонарі, проводиться за його особистою заявою, заявою його законного представника або за рішенням лікуючого лікаря.

(3) Виписка пацієнта, госпіталізованого в психіатричний стаціонар в примусовому порядку, здійснюється за висновком комісії лікарів-психіатрів або постановою судді про відмову в продовженні такої госпіталізації.

(4) Виписка пацієнта, до якого за рішенням суду застосовані примусові заходи медичного характеру, здійснюється тільки за рішенням суду.

(5) Пацієнту, вміщеної в психіатричний стаціонар добровільно, може бути відмовлено у виписці, якщо комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу будуть встановлені підстави для госпіталізації в примусовому порядку, передбачені статтею 29 цього Закону. У такому випадку питання його перебування в психіатричному стаціонарі, продовження госпіталізації та виписки зі стаціонару вирішуються в порядку, встановленому статтями 32 - 36 та частиною третьою статті 40 цього Закону.

Стаття 41. Підстави і порядок приміщення осіб в психоневрологічні установи для соціального забезпечення

(1) Підставами для приміщення в психоневрологічне установа для соціального забезпечення є особиста заява особи, яка страждає на психічний розлад, і висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра, а для неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - рішення органу опіки та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про наявність у особи психічного розладу, який позбавляє його можливості перебувати в неспеціалізованому закладі для соціального забезпечення, а щодо дієздатної особи - також і про відсутність підстав для постановки перед судом питання про визнання його недієздатним.

(2) Орган опіки та піклування зобов'язаний вживати заходів для охорони майнових інтересів осіб, які розміщені в психоневрологічні установи для соціального забезпечення.

Стаття 42. Підстави і порядок приміщення неповнолітніх в психоневрологічне установа для спеціального навчання

Підставами для приміщення неповнолітнього віком до 18 років, страждає на психічний розлад, в психоневрологічне установа для спеціального навчання є заява його батьків чи іншого законного представника та обов'язкове висновок комісії, що складається з психолога, педагога і лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про необхідність навчання неповнолітнього в умовах спеціальної школи для дітей з порушенням інтелектуального розвитку.

Стаття 43. Права осіб, які проживають в психоневрологічних закладах для соціального забезпечення або спеціального навчання, і обов'язки адміністрації цих установ

(1) Особи, які проживають в психоневрологічних закладах для соціального забезпечення або спеціального навчання, користуються правами, передбаченими статтею 37 цього Закону.

(2) Обов'язки адміністрації та персоналу психоневрологічного закладу для соціального забезпечення або спеціального навчання по створенню умов для реалізації прав осіб, які проживають в ньому, встановлюються статтею 39 цього Закону, а також законодавством Російської Федерації про соціальне забезпечення і про освіту.

(3) Адміністрація психоневрологічного закладу для соціального забезпечення або спеціального навчання зобов'язана не рідше одного разу на рік проводити обстеження осіб, які проживають в ньому, лікарською комісією за участю лікаря-психіатра з метою вирішення питання про їх подальше утримання в цій установі, а також про можливості перегляду рішень про їх недієздатності.

Стаття 44. Переклад і виписка з психоневрологічного закладу для соціального забезпечення або спеціального навчання

(1) Підставою для переведення особи з психоневрологічного закладу для соціального забезпечення або спеціального навчання в аналогічне установа загального типу є висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про відсутність медичних показань для проживання або навчання в спеціалізованому психоневрологічному закладі.

(2) Виписка з психоневрологічного закладу для соціального забезпечення або спеціального навчання проводиться:

за особистою заявою особи за наявності висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра про те, що за станом здоров'я особа здатна проживати самостійно;

за заявою батьків, інших родичів або законного представника, зобов'язуються здійснювати догляд за виписуються неповнолітнім у віці до 18 років або за особою, визнаною в установленому законом порядку недієздатним.



Розділ II. Забезпечення психіатричною допомогою та соціальна підтримка осіб, які страждають психічними розладами | Розділ V. Контроль і прокурорський нагляд за діяльністю з надання психіатричної допомоги

Розділ 3. Діяльність страхових медичних організацій | Розділ 4. Діяльність медичних установ в системі медичного страхування | Розділ 5. Регулювання відносин сторін у системі медичного страхування | Глава II. Медична допомога ВІЛ-інфікованим | Глава III. Соціальна підтримка ВІЛ-інфікованих і членів їх сімей | Глава IV. Соціальна підтримка осіб, що піддаються ризику зараження вірусом імунодефіциту людини при виконанні своїх службових обов'язків | Глава V. Прикінцеві положення | Розділ II. Права, обов'язки донора і заходи соціальної підтримки, що надаються йому | Розділ III. Організація донорства крові її компонентів | Розділ IV. Заключні положення |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати