На головну

Загальнодидактичні принципи вивчення основ математики

Принципи (від лат. principium - початок, основа) - це основні вихідні положення, якими слід керуватися в різних галузях діяльності. Теорія і практика навчального процесу (дидактика) спираються на дидактичні, принципи, зумовлені метою і- завданнями сучасного навчання, об'єктивними закономірностями виховання і розвитку.

Дидактичні принципи виникли з узагальнення практики навчання і глибокого теоретичного осмислення її результатів.

У педагогіці вже визначилася система основних дидактичних принципів, реалізація яких у процесі навчання залежить від специфіки навчальної діяльності і в кожном конкретному випадку проявляється своєрідно.

Одним з головних принципів дидактики дошкільної педагогіки є принцип розвиваючого навчання. Суть його, полягає в тому, що під впливом -навчання не тільки набуваються знання, формуються уміння, а й розвиваються усі пізнавальні психічні процеси, пов'язані з відчуттям, сприйняттям, пам'яттю, увагою, уявленням, мовою і мисленням, тобто розвивається особистість дитини в цілому. знйваючий ефект навчання досягається лише тоді, коли воно (за Л. С Виготським і Г. С Костюком) зорієнтоване на «зону найближчого розвитку». Як правило, знаннями дитина оволодіває при незначній допомозі з боку дорослого. Вихователь має пам'ятати, що «зона найближчого розвитку» залежить не тільки від віку, а й від індивідуальних особливостей дітей.

Велика увага в організації навчання має бути приділена розвитку мислення дітей, яке проходить шлях від практичних дій з конкретними предметами чи їхніми зображеннями до оперування поняттями, тобто до логічних дій. Так, при ознайомленні дво-трирічних дітей з множиною вихователь організує їхню практичну діяльність. Діти діють із сукупностями (множинністю) однорідних предметів: перекладають, пересувають, накладають,, нанизують, визначають об'єкти і дії словами. Як наслідок формуються уявлення про більшу й меншу множини, рівноцінні і нерівноцінні сукупності (червоних кіл більше ніж синіх; червоних і синіх кіл порівну тощо). Дещо пізніше практичні дії, що забезпечують порівняння, замінюються промовлянням, позначенням уявних дій у слові, а потім процес порівняння двох груп об'єктів можливий у розумовому плані, на основі кількісного порівняння за допомогою чисел (червоних і синіх кружечків порівну їх по три).

Набуванням знань, а головне - вдосконаленням їхньої якості, розвитком мислення й забезпечується розвиток дитини.

Принцип виховуючого навчання виражає потребу забезпечення в навчальному процесі найсприятливіших умов виховання дитини, її ставлення до життя, до знань, до самої себе. Виховання і навчання - дві сторони єдиного процесу формування особистості. Вони нерозривні, хоча й не тотожні.

Величезну виховну роль навчання підкреслювали класики подагогїки, починаючи з часів Я. А. Коменського. його праця «Велика дидактика» - це теорія навчання й виховання в їхньому взаємозв'язку.

Проблема співвідношення навчання і виховання на кожному етапі розвитку педагогіки діставала нове вирішення. Так, в системах Ж.-Ж. Руссо, й. Ф. Гербарта та інших підкреслювалася важливість впливу педагога не тільки на розум, а й на душу дитини. Саме Й. Ф. Гербарт увів в дидактику термін «виховуюче навчання».

Нове вирішення проблеми виховного значення навчання знаходимо в працях К. Д. Ушинського. Він розглядав виховний процес широко, вважаючи, що виховання не тільки має розвивати розум людини і дати їй певний обсяг знань, а й'запалити в ній жадобу до серйозної праці, без якої життя її не може бути ні гідним, ні щасливим.

Сучасна дидактика, критично використовуючи все те, що було створено раніше, розкриває по-новому проблему зв'язку навчання і виховання.

Виховуючий ефект навчання досягається, по-перше, внаслідок об'єктивності самого пізнавального матеріалу. Діти порівнюють, зіставляють не абстрактні числа, сукупності, а підкреслюють при цьому результат людської праці, товариської взаємодопомоги: школярі допомогли дитячому садку, хлопчик поділився з другом і т. д. По-друге, під впливом навчання у дітей виховуються мерально-вольові якості особистості: організованість, дисциплінованість, акуратність, відповідальність.

Виховуюче навчання характеризується безперервною розумовою і практичною роботою дітей, яка прищеплює їм самостійність і звичку до систематичної праці, інтерес до знань і прагнення до активного застосування їх.

Навчання основ математики має особливе значення у вихованні пізнавальної активності дітей, тобто прагнення і вміння розв'язувати різноманітні пізнавальні завдання.

Сучасна педагогіка як один з провідних виділяє принцип гуманізації педагогічного процесу. В основі цього принципу лежить особисто-орієнтовна модель виховання і навчання. При цьому головним у навчанні має стати не передача знань, умінь, а розвиток самої можливості набути знання й уміння і використовувати їх у житті, забезпечення почуття психологічної захищеності дитини, врахування його можливостей і потреб, іншими словами, особисто-орієнтовна модель в навчанні - це насамперед індивідуалізація в навчанні, створення умов для становлення дитини як особистості.

Принцип індивідуального підходу до дітей передбачає організацію навчання на основі глибокого знання індивідуальних особливостей дітей, створення умов для активної пізнавальної діяльності всіх дітей групи і кожної дитини зокрема.

Вимога індивідуального підходу не означає протиставлення особи колективу. В колективі, можлива особиста свобода, тільки колективні зусилля можуть забезпечити свободу кожній окремій особі. Добре знання вихователем можливостей кожної дитини допоможе йому правильно організувати роботу з усією групою. Але для цього вихователь має постійно вивчати дітей, виявляти рівень розвитку кожного, темп його просування вперед, шукати причини відставання, намічати й виконувати конкретні заходи, які б забезпечували дальший розвиток дитини. Щоб виховати людину в усіх відношеннях, писав К. Д. Ушинський, треба добре знати її.

Одним з головних факторів індивідуалізації навчально-виховного процесу є врахування, індивідуально-типологічних властивостей дитини (типу темпераменту). Тип темпераменту зумовлений генетичними особливостями дитини. Як правило, він визначає темп діяльності, а не його соціальну цінність.

Індивідуальний підхід до дітей здійснюється як у процесі організації колективних (заняття з математики), так і в індивідуальних формах роботи. При організації роботи вихователь має спиратися на такі показники:

характер перебігу розумових процесів (гнучкість чи стереотипність розуму, швидкість чи в'ялість встановлення зв'язків, наявність чи відсутність власного ставлення до матеріалу, що вивчається);

рівень знань і умінь (свідомість, дієвість);

працездатність (можливість діяти тривалий час, ступінь інтенсивності діяльності, відвернення уваги, стомлюваність) і

рівень самостійності й активності;

ставлення до навчання;

характер пізнавальних інтересів;

рівень вольового розвитку. t

На заняттях вихователь намагається запобігти впливу несприятливих факторів: дитину, яка погано бачить або чує, садовить ближче до дошки чи стола вихователя; рухливій дитині, яка часто відволікається від основного заняття, більше ставить запитань, дає їй проміжні завдання; дитині, яка повільно обмірковує завдання, допомагав, дає наочний матеріал, який нібито «підказує» рішення і т. д.

Вихователь повинен пам'ятати, що немає єдиних для всіх дітей передумов успіху у навчанні. Дуже важливо виявити нахили кожної дитини, розкрити її сили й можливості, дати їй радість успіху в розумовій праці.

Результативнішою є індивідуальна робота, що передує вивченню нового матеріалу. Так, за день чи за два вихователь говорить дитині: «Незабаром ми ознайомимося з новою фігурою. Ще ніхто не знає, як вона називається, а я тобі зараз скажу, тільки ти намагайся запам'ятати - це ромб (конус, трикутник)». Напередодні заняття можна ще раз згадати, як вона називається і чим відрізняється від уже відомих. Після такої підготовки дитині легше справитися із завданням і, як правило, вона є активною на занятті.

У роботі з дошкільнятами треба враховувати їхню вразливість і емоційність, легку збуджуваність, швидку стомлюваність та відповідно змінювати методичні прийоми і дидактичні засоби.

Деякі психічні особливості нерідко є типовими для кількох дітей, тобто характерними для певної підгрупи. Наприклад, невміння лічити в зворотному порядку, складати задачі за числовим прикладом, працювати самостійно, планувати свою діяльність, здійснювати самоконтроль тощо. У таких випадках вихователь може організувати роботу з підгрупою дітей, які мають ті самі особливості. У педагогіці такий підхід називається диференційованим. Він не виключає, а доповнює індивідуальну роботу з окремими дітьми.

Принцип науковості навчання та його доступності означає, що у дітей дошкільного віку формуються елементарні, але по суті наукові, достовірні математичні знання. Уявлення про кількість, розмір, форму, простір і час даються дітям-у такому обсязі й на такому рівні конкретності та узагальненості, щоб це було їм доступно, а ці знання водночас не перекручували б змісту. При цьому враховується вік дітей (молодший, середній, старший, дошкільний), особливості їхнього сприйняття, пам'яті, уваги, мислення. У процесі засвоєння математичних знань і умінь діти оволодівають спеціальною математичною термінологією (назви чисел, геометричних фігур, параметрів розміру, арифметичних дій тощо). При цьому вихователь має пам'ятати, що окремі слова і вирази складні для дітей навіть старшого дошкільного віку і їх не треба вводити в словник дитини. Наприклад, типи арифметичних задач, компоненти арифметичних дій, властивості розміру й часу та багато іншого. Однак для розвитку дитини усвідомлення суті цих математичних категорій дуже важливе. Тому вихователь передає дитині їхній зміст у простішій і доступнішій для дітей формі. Він не називає типу задач і взагалі не вживає цього виразу, а замінює його такими: «інші задачі»; «не такі, як ми розв'язували»; «задачі, в умові яких є слова «на один більше (менше)»» і т. д.

Принцип науковості і доступності реалізується як у змісті, так і в методиці навчання.

Доступність навчання забезпечується внаслідок наявності у дітей знань і вмінь, конкретності викладу матеріалу. При цьому матеріал, який вивчають, розкладається відповідно до правил: від простого до складного, від відомого до невідомого, від близького до далекого. У процесі вивчення математики нерідко йдуть від загального до окремого. Таке засвоєння знань доступніше дитині. Так, у молодшій групі в дітей спочатку формують уявлення про розміри предметів у цілому (великий, маленький, більше, менше), а пізніше на цій основі вчать їх виділяти параметри: висота, довжина, ширина, а ще пізніше дають уявлення про товщину і масу. Таким чином, знання дитини поступово розширюються, поглиблюються і краще усвідомлюються дитиною. Нові знання дітям слід подавати невеликими дозами, забезпечуючи повторення і закріплення їх різними вправами і використання в різних видах діяльності. Загальне програмне завдання слід поділяти на ряд дрібніших завдань, плануючи послідовність у їхньому засвоєнні.

Принцип доступності передбачає добір такого матеріалу, щоб він був не занадто важким, але й не занадто легким. Навчання, яке не передбачає напруження, докладання зусиль, стає нецікавим. Тому в організації навчання вихователь має виходити з доступного рівня труднощів для дітей певного віку. Діти люблять долати доступну трудність, часто самі відмовляються від допомоги вихователя. Доступно те, що діти свідомо засвоюють під керівництвом педагога, посильно напружуючи свій розум,.

Особливе значення принцип доступності-має в роботі з дітьми малокомплектного дитячого садка (у групах мішаного віку). Тривалість, обсяг знань для кожної вікової підгрупи має відповідати віковим можливостям дітей.

Принцип свідомості й активності в засвоєнні та застосуванні знань передбачає організацію навчання на такому рівні, коли найкраще поєднуються активність педагога і кожної дитини. Одним з найважливіших показників знань є їхнє усвідомлення, осмисленість. Осмислення, розуміння матеріалу відбуваються тим результативніше4, чим активніше дитина бере участь у процесі засвоєння знань, чим частіше оперує ними. Свідоме засвоєння навчального матеріалу передбачає активізацію розумових (пізнавальних) процесів у дитини.

Пізнавальну активність можна характеризувати як самостійність, ініціативність, творчість дитини у процесі пізнавальної діяльності. Це її прагнення дізнатись, збагнути, знайти, відчути радість успіху від самостійно знайденого шляху розв'язання пізнавального завдання. Передумовою, фізіологічною основою пізнавальної активності є безумовний орієнтувальний рефлекс:, «Що таке?». Але ця передумова може розвинутися в якість особи, що називається пізнавальною активністю, тільки за певних умов.

Оптимальними умовами формування пізнавальної активності слід вважати такі, що забезпечують передусім формування мотивів навчальної діяльності, а також якості знань і емоціонально-позитивного фону навчання.

Із психолого-педагогічної літератури щодо оптимізації пізнавальної активності у дітей дошкільного віку можна з'ясувати, що вона, в основному, виявляється в умінні дитини бачити і самостійно ставити пізнавальне завдання, складати план і відбирати способи його розв'язання з використанням якомога надійніших і ефективніших прийомів, добиватися результату і розуміти необхідність його перевірки. Уже з цього видно, що пізнавальна активність дитини розглядається як дія вольова, цілеспрямована, в якій мета часто виходить за рамки безпосередньої ситуації. У такому разі вихователь має розглядати пізнавальну активність як мобілізацію інтелектуальних, морально-вольових і фізичних сил дитини на досягнення конкретної мети навчання і виховання. При цьому слід пам'ятати, що активність дитини у процесі навчання визначається не моторною діяльністю, не ступенем її зайнятості, а головним чином рівнем розумової активності, яка має елементи творчості.

. Відомо, що пізнавальна активність починається з живого спостереження в широкому розумінні - з відчуття і сприйняття. У навчанні дітей математики це пов'язано з їхніми конкретними практичними і пізнавальними діями. Вони спостерігають, слухають, розглядають, накладають, прикладають, рахують, вимірюють, обстежують форми предметів. Уже цей етап навчання характеризується активністю дитини. Однак говорити про пізнавальну активність у цих ситуаціях ми можемо лише тоді, коли діти проявляють уміння порівнювати, зіставляти, робити висновки тощо.

Найважливішим завданням навчання математики є розвиток у дітей потреби активно мислити, долати труднощі при розв'язуванні різноманітних завдань. Це нерозривно пов'язано з, формуванням у них «стійких» пізнавальних інтересів.

Свідоме засвоєння дітьми знань передбачає безпосередню активну участь у цьому процесі їхніх волі й почуттів. Ось чому, організовуючи заняття з математики, вихователь має продумати зміст'і методику його, щоб засвоєння матеріалу відбувалося на високому рівні емоціонально-позитивного ставлення до нього.

Принцип систематичності й послідовності передбачає такий логічний порядок вивчення матеріалу, щоб нові знання спиралися на раніше здобуті. Цей принцип особливо важливий саме при навчанні математики, де кожне нове знання ніби випливає із старого, відомого. Вихователь розподіляє вивчення програмового матеріалу на заняттях так, щоб забезпечувалось послідовне ускладнення його від заняття до заняття, зв'язок наступного матеріалу з попереднім. Саме таке вивчення матеріалу забезпечує міцні, глибокі знання. Відсутність чіткої системи у навчанні, насамперед, негативно позначається на пізнавальній активності дітей, бо їм щоразу доводиться зустрічатися зі складністю встановлення зв'язків між наявними у них та новими знаннями, уміннями. Діти відчувають непевність, тому чекають від вихователя допомоги, підказки.

Принцип систематичності та послідовності реалізується вихователями при складанні перспективних і календарних планів. Так, більш чи менш складне програмне завдання поділяють на кілька конкретних, менших завдань і весь наступний матеріал викладають дітям як продовження. Вихователь підкреслює, що такий матеріал дітьми засвоєний, а сьогодні він ознайомить їх з новим.

У навчанні дуже важливий елемент новизни, він викликає зацікавленість у дітей. Наприклад, дітей ознайомлюють з арифметичними задачами поступово, на кожному занятті передбачається1 повторення і обов'язкове подання нових знань. Так, на першому занятті вихователь ставить мету: ознайомити дітей з сутністю і структурою арифметичної задачі (умова і запитання), вчить розв'язувати задачі на відношення більше (менше) на одиницю додаванням чи й відніманням. На другому занятті повторюються, уточнюються знання дітей про арифметичну задачу; їх вчать самостійно складати задачі, спираючись на конкретні дії чи зображення конкретних предметних множин (задачі-драматизації і задачі-ілюстрації). На третьому занятті можна запропонувати дітям розв'язувати текстові (усні) задачі. При цьому діти тільки викладають числові дані карточками з цифрами.

Виходячи з теорії поетапного формування розумових дій, вихователь створює умови спочатку для формування практичних, а потім і логічних операцій. Це можна простежити на прикладі орієнтування у просторі.

На перших заняттях (підготовча до школи група) дітей навчають практично орієнтуватися в обмеженому просторі. Завдання полягає у визначенні напряму звуку (гра «Відгадай, де дзвенить») і умінні знайти за інструкцією вихователя своє місце щодо інших об'єктів (вправа «Стань на місце»). Як наслідок у дітей формуються орієнтувальні вміння, розуміння просторового розміщення предметів: праворуч, ліворуч, попереду, позаду, між та: інші. Це значно легше, ніж словесне описання свого місцеположення і відносного розміщення предметів.

Орієнтування у просторі тісно пов'язане з умінням ви-1 діляти й оцінювати відстані. Тому на наступному занятті діти тренуються в оцінці відстані від самої дитини до якого-небудь об'єкта або відстані між предметами, розумінні перспективи: далеко - близько, далі - ближче, на передньому- на задньому плані картини та ін. Для розгляду пропонуються сюжетні картини, картки, ілюстрації.

На наступному етапі розв'язуються задачі, пов'язані з орієнтуванням на площині столу, аркуші паперу, екрані, фланелеграфі, тобто в двовимірному просторі. На заняттях використовуються вправи - зоровий і слуховий диктант. Дещо пізніше можна провести з дітьми словесні дидактичні ігри: «Що змінилося?», «Скажи навпаки», «Куди підеш, що знайдеш?»

Крім того, в системі роботи слід передбачити закріплення знань на інших заняттях і в різних видах дитячої діяльності (гра, праця, конструювання).

Важливе значення у навчанні дітей дошкільного віку має принцип наочності. Це пояснюється насамперед тим, що мислення дитини має переважно наочно-образний характер. Я. А. Коменського справедливо вважають першим, хто на рівні сучасної йому передової педагогічної науки обґрунтував принцип наочності. Використання наочності у навчанні Я. А. Коменський називав «золотим правилом дидактики». Він рекомендував все, що тільки можна, подавати для сприймання почуттями, а саме: видиме-'для сприймання зором, почуте - слухом, запахи - нюхом, те, що належить смакові, - смаком, доступне дотикові, - дотиком. Якщо які-небудь предмети відразу можна сприйняти кількома почуттями, нехай вони відразу охоплюються кількома почуттями. Початок пізнань завжди, як вказував Я, А. Коменський, випливає з відчуттів, адже немає нічого в розумі, чого раніше не було у відчутті.

Класична дидактика встановила принцип наочності, виходячи з узагальнення педагогічної практики. Результативніше навчання, що починається з розглядання предметів, спостереження явищ, процесів, подій навколишнього. Посилаючись на особливості психічного розвитку дітей дошкільного віку, К. Д. Ушинський писав, що дитяча природа ясно вимагає наочності: вчіть дитину яких-небудь п'ятьох невідомих їй слів, і вона довго й даремно мучитиметься над ними, а зв'яжіть з картинками двадцять таких самих слів і дитина засвоїть їх на льоту. Можна пояснювати дитині дуже просту думку і вона вас не зрозуміє, а коли тій самій дитині пояснювати складну картинку, то вона швидко все зрозуміє.

У методиці навчання дітей математики наочність навчання тісно пов'язана з активністю дитини.

Велике значення принцип наочності має у формуванні в дітей початкових знань з математики, бо високий рівень абстрагування математичних знань потребує опори на різноманітну конкретність. Свідоме. оволодіння елементарними математичними знаннями можливе лише при наявності у дітей деякого чуттєвого пізнавального досвіду, набування якого завжди пов'язане з безпосереднім сприйняттям навколишньої дійсності або пізнанням цієї дійсності через образотворчі і технічні засоби.

Використання наочності у навчанні має велике значення за умови єдності першої та другої сигнальних систем. Демонстрування будь-яких наочних посібників супроводиться словом, яке спрямовує увагу дитини на головне. І. П. Павлов говорив, що нормальна людина користуватиметься другою сигнальною системою ефективно доти, доки вона правильно співвідноситься з першою, з предметами навколишнього світу та їхніми образами. Слово, що втратило зв'язок з тими реальними предметами і явищами, які воно означає, перестає бути сигналом дійсності, втрачає своє пізнавальне значення.

Для того щоб знання, набуті дітьми, були відображенням дійсності, її справжньою свідомістю, а не словесними формулюваннями,' які зберігаються у пам'яті і не мають ніякого пізнавального змісту, треба, щоб вони спиралися на відчуття.

Навчання математики в дитячому садку ґрунтується на конкретних образах, уявленнях. Ці конкретні уявлення готують грунт для формування на їхній підставі перших математичних понять. Без збагачення чуттєвого пізнавального досвіду неможливе повноцінне оволодіння математичними знаннями та уміннями.

Зробити навчання наочним - це не тільки створити зорові образи, а й включити дитину безпосередньо в практичну діяльність. На заняттях з Математики в дитячому садку вихователь залежно від навчальних завдань використовує різноманітні засоби наочності. Наприклад, при навчанні лічби можна запропонувати дітям реальні (м'ячі, каштани, ляльки) чи умовні (палички, кружечки, кубики) предмети. При цьому предмети можуть бути різними за кольором, формою, розміром. На підставі порівняння різних конкретних множин дитина робить висновок про їхню кількість, рівність чи нерівність, У цьому разі провідну роль відіграє зоровий аналізатор. ' В іншому разі ці самі лічильні операції можна виконувати, активізуючи слуховий аналізатор: запропонувати полічити кількість оплесків, ударів у барабан та. ін Можна лічити, спираючись на тактильні, рухові відчуття.

Використання наочності у навчанні математики необхідне. Проте вихователь має пам'ятати, що наочність - не самоціль, а засіб навчання. Невдало дібрані точні посібники відвертають увагу дітей, заважають засвоєнню знань. Правильно дібрана наочність підвищує ефективність навчання, викликає Живий інтерес у дітей, полегшує засвоєння та усвідомлення матеріалу.

Розглянемо систему основних положень (принципів), якими слід керуватися в організації навчання математики дошкільників. Всі вони зумовлені як метою та завданнями, що стоять перед дошкільними закладами, так і об'єктивними закономірностями виховання і розвитку дитини.

Загальнодидактичні принципи навчання перебувають у діалектичному взаємозв'язку і взаємодії. У навчальному процесі вся система дидактичних принципів-реалізується одночасно. Провідними з них є принципи розвиваючого і виховуючого навчання. Реалізація решти принципів забезпечує свідоме оволодіння дітьми елементарними Математичними знаннями і вміннями, розвиток їхніх пізнавальних сил і можливостей.

"Так, реалізація принципу наочності в педагогічному процесі дитячого садка сприяє збагаченню і розширенню безпосереднього чуттєвого досвіду дітей, уточненню їхніх конкретних уявлень і тим самим розвитку спостережливості, значення якої у навчальній діяльності важко переоцінити.

Весь наочний матеріал умовно можна поділяти на два види: демонстраційний і роздавальний. Демонстраційний відрізняється від роздавального за розміром і визначенням. Демонстраційний матеріал більший за розміром, роздавальний-менший.

Значення демонстраційного наочного матеріалу полягає в тому, що за його допомогою можна зробити процес навчання цікавим, доступним і зрозумілим дітям, створити умови, чуттєву опору для формування конкретних математичних уявлень і понять, для розвитку пізнавальних інтересів та здібностей.

Значення роздавального наочного матеріалу полягає, насамперед, в тому, що він дає змогу надати процесу навчання дійового характеру, включити дитину безпосередньо у практичну діяльність.

Засобами наочності можуть бути: реальні предмети та явища навколишньої дійсності, іграшки, геометричні фігури, картини, малюнки, таблиці, моделі, схеми, діаграми, картки із зображенням математичних символів - цифр, знаків дій (рис. 1-7)-; широко використовується словесна наочність-~г образне описання об'єкта, явища навколишнього світу, художні твори, усна народна творчість.

Характер наочності, його кількість і місце у навчальному процесі залежать насамперед від мети і завдань навчання, рівня засвоєння знань і навичок, від місця та співвідношення конкретного і абстрактного на різних етапах засвоєння знань. Так, при формуванні у дітей початкових уявлень: про число та лічбу як наочний матеріал широко використовують різноманітні конкретні множини, при цьому важлива їхня різноманітність (множина предметів, їхніх зображень, звуків, рухів). Вихователь звертає увагу дітей на те, що множина складається з окремих, елементів, вона може бути поділена на частини (підмножннй). Діти практично діють з множиною, поступово усвідомлюють основну ознаку при наочному порівнянні множин - кількість.

Наочний матеріал сприяє розумінню дітьми того, що будь-яка множина складається з групи окремих предметів, які можуть перебувати в однаковому й неоднаковому кількісному відношенні, а це готує до засвоєння лічби за допомогою слів-чиелівнйків. Одночасно діти вчаться розкладати" предмети правою рукою зліва направо.

Поступово; оволодівши лічбою множин, що Складаються з різних предметів, діти починають розуміти, що число не залежить ні від розміру предметів1, ні від характеру розміщення їх. Вправляючись у наочному кількісному порівнянні множин, діти на практиці пізнають співвідношення між суміжними, числами (б менше за 7» а 7 більше ніж 6) і вчаться встановлювати рівність; На першому етапі навчання конкретні множини замінюються «числовими фігурами», «числовою драбинкою» тощо.

Як наочний матеріал використовуються сюжетні картинки, малюнки. Так, розгляд художніх картин дає змогу усвідомити, виділити, уточнити часові й просторовівідношення, характерні особливості розміру, форми навколишніх предметів.

Вже наприкінці третього - почату четвертого року життя дитина здатна сприймати множини, подані за допомогою знаків, символів (квадратів,, кружечків та ін.). Застосування знакової (символічної), наочності дає змогу виділити істотні ознаки, зв'язки і відношення у певній чуттєво-наочній формі. Особливе значення символічна наочність має при навчанні дітей обчислювальної діяльності (використання цифр, знаків арифметичних дій, моделей), при формуванні у дітей просторових і часових уявлень.

Без безпосереднього практичного орієнтування дитини у просторі неможливе формування просторових уявлень і понять. Однак на певному етапі навчання, коли необхідне розуміння дітьми просторових відноціень, істотнішим, є не практичне орієнтування у просторі, а саме сприймання й розуміння просторових відношень за допомогою графіків, схем, моделей.

Формування у дітей уявлень і понять про розмір та форму вже неможливе без наочності. У зв'язку з цим використовуються різноманітні фігури як еталон форми, графічні й модельні зображення форм.

Однією з найпоширеніших форм наочності є навчальні таблиці, Застосування таблиць має педагогічний ефект лише в тому разі, коли демонстрування їх пов'язане не тільки з поясненням вихователя під час викладання нового матеріалу, а 6 з організацією самостійна роботи дітей.'

Широко використовуються на заняттях з математики посібники-аплікації (таблиці з рухомими і змінними деталями, що закріплюються на вертикальній чи похилій площині за допомогою магнітних тримачів або іншими способами) фланелеграф. Ця форма наочності дає змогу дітям брати активну участь у виготовленні аплікацій, робить навчальні заняття цікавішими і продуктивнішими. Посібники-аплікації Динамічні, дають змогу варіювати, урізноманітнювати моделі. Наприклад, за допомогою фланелеграфа зручно перегруповувати геометричні фігури, розв'язувати арифметичні приклади та задачі.

До засобів наочності належать і технічні засоби навчання (ТЗН). Серед технічних засобів навчання з математики дедалі більшого значення набувають екранні засоби - діапроектори, епіпроектори та подібні. Застосування технічних засобів дає змогу повніше реалізувати можливості вихователя, використовуючи готові ізографічні чи друковані матеріали. Рекомендується використовувати діапозитиви.

Вихователі можуть самі виготовляти наочний матеріал, а також залучати дітей (особливо при виготовленні роздавального наочного матеріалу).

Матеріал виготовляють з паперу, картону, дроту, поролону, пап'є-маше. Часто як лічильний використовують природний матеріал (каштани, жолуді, черепашки, камінчики). Щоб цей матеріал мав естетичний вигляд, його покривають фарбами і лаками.

Для ілюстрації різних понять, пов'язаних з множинами предметів, нерідко використовуються універсальні множини. Такі множини-блоки у свій час були запропоновані Л. С. Виготським і угорським психологом-математиком Д. Дьєнешем. Пізніше детальніше цей матеріал розробив і описав логічні вправи з ним А. А. Столяр. (Див. Формирование элементарных математических представлений у дошкольников/Под ред. А. А. Столяра.- М.: Просвещение. - 1988. - С. 37.)

Комплект складається з 48 дерев'яних або пластмасових блоків. Кожен блок має чотири властивості, якими повністю визначаються його форма, колір, розмір і товщина. -

Є чотири форми: коло, квадрат, трикутник і прямокутник; три кольори: червоний, синій і жовтий; два розміри: великий і маленький і дві товщини: товста і тонка. Автор назвав цей дидактичний матеріал «просторовим варіантом».

Паралельно з цим можна використати «плоский варіант» блоків, якими є геометричні фігури. Цей комплект складається з 24 фігур. Кожна з цих фігур повністю визначається трьома властивостями: форма (коло, квадрат, трикутник і прямокутник), колір (червоний, синій, жовтий) і розміром (великий, маленький).

Наочний матеріал має відповідати певним вимогам:

предмети для лічби та зображення мають бути відомі дітям, їх слід брати з навколишнього життя;

щоб учити дітей порівнювати кількість у різних сукупностях, потрібна різноманітність дидактичного матеріалу, що сприймається різними органами чуттів (на слух, візуально, на дотик);

наочний матеріал має бути динамічним і в достатній кількості; відповідати гігієнічним, педагогічним і естетичним вимогам.

Особливі вимоги ставляться до методики використання наочного матеріалу. При підготовці до занять вихователь ретельно продумує, коли (у якій частині заняття), в якій кількості і як буде використано наочний матеріал. Треба правильно дозувати наочний матеріал. Негативно позначається на результатах навчання як недостатнє використання його, так і надлишок, і надзвичайна різноманітність..

Вибір наочних посібників та поєднання їх залежать від мети та завдань, які треба виконати на занятті, від рівня засвоєння знань і навичок. Наочність не повинна використовуватись лише для активізації уваги. Це дуже вузька мета. Необхідно глибше аналізувати дидактичні завдання і відповідно добирати наочний матеріал. Так, якщо діти дістають початкові уявлення про ті чи інші властивості, ознаки об'єкта, то обмежуються невеликою кількістю посібників. У молодшій групі, ознайомлюючи дітей з тим, що. множина складається з окремих елементів, вихователь демонструє множину однакових кілець на підносі. Цього буває досить для одного заняття. При ознайомленні дітей п'ятого року життя з новою геометричною фігурою - трикутником - вихователь демонструє різноманітні за кольором, розміром і формою трикутники (рівносторонні, різносторонні, рівнобедрені, прямокутні). Без такої різноманітності неможливо виділити істотні ознаки фігури - кількість сторін ї кутів, неможливе узагальнення, абстрагування. Для того щоб показати дітям різні зв'язки, відношення, необхідно поєднувати кілька видів і форм наочності. Наприклад, при вивченні кількісного складу числа з одиниць використовують різні іграшки, геометричні фігури, таблиці та Інші види наочності на одному занятті.

Способи використання наочності у навчальному процесі різноманітні: демонстраційний, ілюстративний і дійовий.

Демонстраційний спосіб використання наочності характеризується тим, що спочатку вихователь показує, наприклад, геометричну фігуру, а потім разом з дітьми розглядає, обстежує її.

Ілюстративний спосіб передбачає застосування наочного матеріалу для ілюстрації, конкретизації повідомлення вихователя. Наприклад, при ознайомленні з поділом цілого на частини вихователь підводить дітей до необхідності цього процесу, а потім практично виконує поділ.

Для дійового способу використання наочності характерний зв'язок слова вихователя з дією. Прикладом цього може бути навчання дітей безпосереднього порівняння множин накладанням і прикладанням або навчання дітей вимірювання, коли вихователь розповідає і показує, як треба вимірювати.

Як правило, на занятті з математики використовується багато посібників, тому дуже важливо продумати місце й порядок розміщення їх. Демонстраційний матеріал розміщують у зручному для користування місці, у відповідній послідовності. Після використання певного наочного матеріалу його треба прибрати, щоб не відволікати увагу дітей. З цією метою добре використовувати коробочки, серветки, ширмочки. Роздавальний матеріал дітям молодшої групи дають в індивідуальних конвертах, коробках, на підносах, старшої групи - на спільному підносі на кожен стіл.

Треба навчити дітей користуватися роздавальним матеріалом. Для цього вихователь стежить, щоб діти свідомо і самостійно виконували практичні дії, акуратно брали матеріал правою рукою, розміщували його відповідно до завдання, після роботи з ним клали на місце. Використання наочного матеріалу - не самоціль, а лише засіб, який забезпечує успішне навчання. Ефективність навчання досягається поєднанням слова вихователя і засобів наочності, оскільки процес формування понять невіддільний від конкретних уявлень, від формування способів дій.

Блок самоперевірки.
Формування початкових ... уявлень у дітей всіх ... груп дитячого садка здійснюється на загальних ... . Самі дидактичні принципи складають ... . Серед головних є принципи ... навчання, ... підходу, ..., доступності та інші. математичних, вікових, принципах, систему, розвиваючого, індивідуального, наочності,
Наочний матеріал, який використовується при навчанні дітей математики можна розділити на два види: демонстраційний і ... роздавальний,
Значення демонстраційного наочного матеріалу полягає в тому, що за його допомогою можна зробити процес навчання ..., дохідливішим і .., створити умови почуттєвого формування конкретних знань, розвитку ... і здібностей. цікавішим, зрозумілим, пізнавальних інтересів,
Значення роздавального наочного матеріалу полягає передусім у тому, що він дає змогу надати процесу навчання ..., включити дитину безпосередньо в ... діяльність. дійового характеру, практичну,
Для ілюстрації різних понять, зв'язаних з множинами предметів, нерідко використовуються ... множини. Такі множини - ... -у свій час були запропоновані Л. С Виготським і угорським психологом-математиком ... Робота з цим, матеріалом описана .... конкретні, універсальні блоки, Д. Дьєнешем, А. А. Столяром.

 



Значення і завдання формування початкових математичних уявлень і понять у дошкільників | Форми, методи і прийоми навчання математики в дитячому садку

Основні математичні поняття | Блок самоперевірки. | Блок самоперевірки. | Розвиток методики формування елементарних математичних уявлень у дітей дошкільного віку | Сприйняття і відтворення множин | Раннє запозичення дітьми слів-числівників з мови дорослих | Особливості формування елементарних математичних уявлень у дітей другого року життя | Формування елементарних математичних уявлень у дітей третього року життя | Формування, уявлень про кількість | Ознайомлення з розмірами предметів |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати