На головну

ПАРАМЕТРИ ГРАТКИ. 2 страница

  1. 1 страница
  2. 1 страница
  3. 1 страница
  4. 1 страница
  5. 1 страница
  6. 1 страница
  7. 1 страница

1.Скло, сировина, основні види. Історична довідка щодо розвитку скляного виробництва. Природні та штучні силікатні матеріали. Побутові, архітектурно-будівельні, технічні силікати. Скло це комбінації різноманітних оксидів, які за призначенням поділяються на: склоутворюючі; модификуючі; проміжні. Промислові стекла містять не менше 5 компонентів, а спеціальні - значно більше. В даний час в скляному виробництві використовують приблизно 80 елементів таблиці Менделєєва. Стекла складні системи містять не < 5 оксидів. Основними є SiO2 72-75%, CaO - 8,5 - 9,5% і Na2O - 13 - 15%, а також оксиди алюмінію, фосфору, бору. Назва стекол залежить від вмісту в них тих або інших оксидів: натрієвого - вапняного, калієвий - вапняного, фосфатні, борні, калієвий - свинцеві і ін. До основних видів скла за призначенням відносять:кварцові, безосколкове скло, піноскло , скло волокно, термопан тощо.

2. основи технології виробництва скляних виробів. Виробництво скловиробів складається з етапів: отримання скломаси ( підготовка сировини і вариво скла), формування виробів, обробка. Підготовка сировинних матеріалів: збагачення , подрібнення і помел, просіювання через сито, обробка склобою, сортування за хімічним складом і величиною шматків, промивка, подрібнення і пропускання через магніт, підготовка шихти , ретельне перемішування. Варка скломаси включає: склоутворення, освітлення , охолодження. Формування скляних виробів можуть бути як ручними, так і механічними. Ручним способом виготовляють складної форми, а прості форми на високопродуктивних автоматах і напівавтоматах.

3. Кераміка, сировина, основні види. Кераміка найдавніший штучний матеріал, від грецького слова keramas, що означає - "випалений матеріал". Керамічні вироби отримують із глиняних речовин з мінеральними домішками або без них чи шляхом формування та подальшого випалу. В залежності від будови черепка поділяють на: грубу - гончарні вироби та майоліка; тонку - фарфор, фаянс. Сировина основна і допоміжна. Основна використовується для : утворення черепка, виготовлення глазурі, виготовлення керамічних фарб і поділяється на пластичні і непластичні матеріали. Допоміжні використовують для виготовлення форм, капселів, які застосовують при випалі керамічних виробів.

4. Основи технології виробництва керамічних виробів. Загальна технологічна схема виробництва фарфоро-фаянсових виробів включає: обробка сировини і підготовка маси, формування виробів, сушка виробів, попередній випал відформованих виробів, глазурування, завершальний (политий) випал виробів, декорування виробів, випал декорованих виробів, контроль якості готових виробів.


2. ТЕМАТИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

    № з/п   Назва теми Кількість годин за видами занять
аудиторні індиві-дуальні під керів-ництвом викладача Позаауд. иторні заняття
разом лекцій сем практичн лабора-торні СРС
  Модуль ІІІ Формування структури та властивості металевих та неметалевих матеріалів
Будова і структура твердих тіл та її вплив на властивості        
Будова кристалічних матеріалів      
Формування структури металевих сплавів      
Будова та властивості неметалевих матеріалів    
Фізичні властивості матеріалів        
  Модуль ІV Металеві та неметалеві матеріали, основи технології їх виробництва і виробів із них
Металеві матеріали        
Обробка металів та їх сплавів , захист від корозії      
Основи механічної обробки та обробки матеріалів різанням        
Неорганічні матеріали та основи технології їх виробництва      
  Разом    

 

3. мЕТОДИЧНІ ПОРАДИ ДО ВИВЧЕННЯ ДИСЦИПЛІНИ

Шановний студент!

До кожної теми буде зазначений алгоритм її вивчення. Плани лабораторних робіт, із визначеням найважливіших питань теми, перелік практичних завдань до теми, стислі рекомендації до їх виконання та порядок їх захисту, а також питання і завдання для самостійного опрацювання наведені . у навчально-методичному комплексі дисципліни (Омельченко Н. в., Поліщук Л. в., Калашник О. в. Навчальний комплекс з дисципліни "Матеріалознавство та основи технології виготовлення товарів народного споживання" - Полтава: ПУСКУ, 2002. - 272 с.), що видається на кафедрі в паперовому варіанті та у Робочому зошиті, який оформлюється на лабораторних заняттях та під час самостійної роботи. В кожній темі абревіатурою НМКД позначено навчальний комплекс з дисципліни і наведено сторінки, де розміщена ця тема.

ТЕМА 1. БУДОВА І СТРУКТУРА ТВЕРДИХ ТІЛ ТА ЇЇ ВПЛИВ НА ВЛАСТИВОСТІ

1.1. мОЛЕКУЛЯРНА БУДОВА, ТИПИ ЗВ'ЯЗКІВ У ТВЕРДИХ ТІЛАХ.

Всі властивості речовин та матеріалів ( фізичні, хімічні, фізико-хімічні) враховуючи і ті з них, які виявляються при споживанні ( споживні властивості) визначаються хімічним складом та будовою.

Знання складу та будови вихідної сировини необхідне для :

1. засвоєння закономірностей формування структури матеріалів;

2. розуміння закономірностей формування споживних властивостей та якості товарів, особливостей зміни цих властивостей під впливом різних факторів під час транспортування, зберігання та експлуатації;

3. вибору найбільш раціональної конструкції виробу;

4. визначення оптимального режиму технологічних процесів виготовлення товарів.

Властивості будь-якого матеріалу обумовлені не тільки природою атомів, але й у значній мірі характером їх з'єднання між собою , типом та ступінню досконалості структури матеріалу.

Досить часто поняття "будова" та "структура" ототожнюють, проте, під "БУДОВОЮ" (хімічною) розуміють характер зв'язку та послідовність з'єднання АТОМІВ У МОЛЕКУЛІ, як первинній структурній одиниці речовини, а під "СТРУКТУРОЮ" речовини розуміють просторове РОЗМІЩЕННЯ цих структурних одиниць (МОЛЕКУЛ), характер їх ОБ'ЄДНАННЯ у більш ВЕЛИКІ структурні елементи. Тому, для кращого розуміння впливу будови та структури на властивості виробів згадаємо коротко загальні закономірності молекулярної будови (будовимолекул), а потім структуру речовин (матеріалів).

МОЛЕКУЛЯРНА БУДОВА.Хімічний зв'язок між атомами в молекулах обумовлений взаємодією електричних зарядів електронів і атомних ядер та перерозподілом електронів зовнішньої оболонки атомів. Утворення стійких молекул досягається рівновагою між силами притягання та силами відштовхування на визначеній міжатомній між ядерній) відстані.

Велика кількість властивостей речовин залежить від ТИПУ ЗВ'ЯЗКУ АТОМІВ в молекулах: 1. кОВАЛЕНТНИЙ зв'язок (найбільш розповсюджений)- здійснюється парою загальних електронів сусідніх атомів. Цей зв'язок характерний для більшостіорганічних та деяких неорганічних речовин неіонного характеру, він утворюється між атомами не внаслідок переходу електронів від одного атома до іншого, а внаслідок виникнення між атомами однієї або кількох спільних електронних пар. Спільні електронні пари між атомами виникають за рахунок неспарених електронів, які є в атомів і беруть участь в утворенні хімічного зв'язку. ВЛАСТИВОСТІ: дуже міцний, з високою енергією ( особливо в молекулах із однаковими атомами - алмаз), що забезпечує високу твердість та міцність кристалів. У двохатомних молекулах з однаковими атомами центри негативних та позитивних зарядів співпадають (Н2) немає зміщення електронної хмари, як у полярних молекулах (НСl), (СО) та інш., які називають диполями, тобто такими яким притаманний дипольний момент, при якому утворена електронна пара зміщена в бік одного з атомів, ще пояснює високу реакційну здатність.

2. еЛЕКТРОВАЛЕНТНИЙ або ІОНИЙ зв'язок - існує у речовин, які складаються з іонів. Іони утворюються при переході електронів від атомів одних елементів до атомів інших. Атоми, які віддали електрони перетворюються в позитивно заряджені іони ( катіони), а ті, що прийняли електрони, - в негативно заряджені іони ( аніони), тобто цей зв'язок виникає при повному зміщенні електронної хмари до одного із атомів, при цьому відбувається перенесення електронів від одного атому до іншого і утворюються іони (це кристали солей, основні окисли, метали+неметали та інш.). ВЛАСТИВОСТІ: добре проводять струм, при нормальній температурі та тиску, ці сполуки тверді кристалічні тіла з підвищеною температурою плавлення та малою летючістю, однак крихкі.

3.МЕТАЛІЧНИЙ зв'язок обумовлений об'єднанням зовнішніх електронів атомів, забезпечується електростатичним притяганням між позитивно зарядженими іонами (катіонами) і електронною хмарою, характерний для металів. ВЛАСТИВОСТІ: забезпечує високу електро- та теплопровідність, пластичність, магнітні властивості.

МЕТАЛІЧНИЙ та КОВАЛЕНТНИЙ зв'язки мають схожість у тому, що в обох випадках відбувається ОБ'ЄДНАННЯ ВАЛЕНТНИХ ЕЛЕКТРОНІВ, проте при КОВАЛЕНТНОМУ зв'язку електрони можуть зміщуватися тільки з розривом зв'язків, тобто з руйнуванням тіла, а МЕТАЛІЧНИЙ зв'язок дозволяє досить значне зміщення атомів без руйнування зв'язку між ними. Цим можна пояснити крихкість кристалів з ковалентним зв'язком та високу пластичність металів.

4. кООРДИНАЦІЙНИЙ (ДОНОРНО-АКЦЕПТОРНИЙ) зв'язок - це різновид ковалентного зв'язку, який утворюється за рахунок неподіленої електронної пари, він характерний для комплексних сполук та кристалогідратів солей. Донор - це атом або іон, який надає свою неподільну електронну пару для утворення хімічного зв'язку. Акцептор - це атом або іон, який приймає на вільну орбіталь неподілену електронну пару. ВЛАСТИВОСТІ: за міцністю близький до типового ковалентного зв'язку, а також підсилюєтьсявзаємодією у комплексних сполуках зарядів іонів та діполей полярних молекул.

ТИП МІЖАТОМНОГО ЗВ'ЯЗКУ визначає розмір та форму молекул.

Кожній стійкій молекулі відповідає таке взаємне розміщення атомів, при якому досягається мінімум потенційної енергії. Відстань яка відповідає такій рівновазі складає довжину зв'язків між атомами. Геометрична конфігурація молекули визначається довжиною зв'язку між атомами і валентними кутами (кутами між напрямками зв'язків).

Розміщення це може бути:

лінійне;

у вигляді зигзагу та інш.

Розміри молекул легко розрахувати наближено, виходячи із числа Авогадро та молекулярної маси. Так, діаметр молекули Н2О складає 3 Ао , у двоокису вуглецю відстань між атомами С при одинарному зв'язку складає 1,5 Ао , а валентний кут 109о 28'

ВПЛИВ ТИПУ ЗВ'ЯЗКУ НА БУДОВУ ТА ВЛАСТИВОСТІ МАТЕРІАЛІВ ТА ВИРОБІВ.Класичним прикладом впливу будови речовини на властивості є дві кристалічні форми вуглецю: АЛМАЗ та ГРАФІТ. Для АЛМАЗУ характерна ковалентна кристалічна гратка з однаковою міжатомною відстанню 1,5 Ао у напрямку всіх чотирьох зв'язків. Тому АЛМАЗ безкольоровий, прозорий, не проводить електричний струм і має значну твердість. ГРАФІТ має пластинчасту структуру, кожен атом вуглецю знаходиться на вершині плоского шестикутника і утворює три ковалентні зв'язки в одній площині з міжатомною відстанню 1,4 Ао , а четвертий валентний електрон атома вуглецю локалізований та рухливий у площині шестикутника, утворюючи зв'язок типу металічного, що забезпечує електропровідність графіту. Паралельні площини із шестикутників знаходиться на відстані 3,35 Ао один від одного і пов'язані слабкими ван-дерваальсовими силами, які дозволяють площинам ковзати одна відносно іншої. Цим пояснюється "мастильна" властивість графіту, жирного на дотик. Графіт відрізняється від алмазу сіро-чорним кольором ( з металічним блиском) та густиною 2,2 - 2,3 г/см3 , а у алмазу густина 3,5 г/см3. Різниця у типах зв'язку кристалів графіту та алмазу пояснює різку відмінність їх будови та властивостей.

1.2. аГРЕГАТНИЙ СТАН РЕЧОВИН ТА ЙОГО ВПЛИВ НА ВЛАСТИВОСТІ

Характер та інтенсивність взаємодії між атомами, молекулами та іонами зумовлюють різний агрегатний стан. Кожен із цих станів характеризується ступінню упорядкованості структури. Речовини у природі існують у чотирьох агрегатних станах: твердому; рідкому; газоподібному; у вигляді плазми.

У газоподібному стані частинки речовини практично не пов'язані одна із одною. Вони знаходяться на відстані, яка значно перевищує їх розміри. При цьому спостерігається слабка взаємодія, бо міжатомні та міжмолекулярні сили зменшуються із збільшенням відстані - наприклад, збільшення відстані у 2 рази призводить до зменшення сил взаємодії у 26-27 рази. Тобто, частинки речовини у газоподібному стані: не мають упорядкованого розміщення у просторі; спостерігається велика стисливість газу; густина мала та дуже змінюється при зміні температури; відсутня упорядкованість розміщення частинок ( відсутня структура).

В твердому та рідкому стані ( тобто, конденсованих ) частинки розміщуються на близькій відстані, сумірній із розмірами самих частинок. Це збільшує взаємодію між частинками і підвищує ступінь упорядкування їх структури.

СИЛИ ВЗАЄМОДІЇ МІЖ МОЛЕКУЛАМИ (ВАНДЕРВААЛЬСОВІ) мають електростатичну природу ( так як і між атомами та іонами в молекулах) і стають значними лише на відстані менш ніж 5 Ао. Розрізняють ВАНДЕРВААЛЬСОВІ СИЛИ :

електростатичні;

індукційні;

дисперсійні.

ЕЛЕКТОСТАТИЧНІ виникають між протилежними зарядами полярних молекул.

ІНДУКЦІЙНІ проявляються під час утворення діполя, наведеного іншою полярною молекулою, яка має постійний дипольний момент.

ДИСПЕРСІЙНІ виникають незалежно від полярності молекул, внаслідок поляризації сусідніх частинок в результаті узгодження руху їх електронів.

Ці сили зростають із збільшенням молекулярної маси (М. м.), тобто по мірі збільшення кількості полярних груп, кількості позитивних та негативних зарядів. Тому із ростом М. м. низькомолекулярних сполук зростає температура кипіння, а у високомолекулярних сполук (полімерів) зростає температура переходу у розплавлений або в'язкотекучий стан.

У рідини, як і у газу, немає власної форми, але є власний об'єм. В рідині виникає структура речовини, бо сили притягування у рідинах сумірні із силами, що зумовлюються тепловими коливаннями молекул. Молекули можуть коливатися, обертатися та переміщуватися, що свідчить про відсутність фіксованої структури. Під дією теплового руху сусідні молекули розділяються і віддаляються одна від одної, тобто вони здатні ДИФУНДУВАТИ. Рідина стискається мало, її густина близька до густини твердих тіл, але при коливаннях температури змінюється сильніше ніж густина твердих тіл. В рідинах існує ближній порядок, тобто упорядкованість спостерігається у розташуванні сусідніх молекул, які розміщуються при різнойменних зарядах і пов'язуються кінцями цих різнозаряджених діполей.

В твердому стані спостерігається виникнення великої упорядкованості структури , обумовленої тим, що сили притягання значно перевищують сили, які обумовлюють теплові коливання молекул. При цьому спостерігається досить стійка рівновага, яка вище у низькомолекулярних речовин і нижче у високомолекулярних. В твердому тілі частинки не можуть переміщуватися, вони лише коливаються з обмеженою амплітудою і можуть обертатися навколо одинарного зв'язку. Стискання тіл незначне, густина висока, мало змінюється при коливаннях температури. Для твердих тіл характерний дальній порядок - упорядкованість на досить великих відстанях.

Плазма утворюється з іонізованих атомів і електронів, при яких загальний заряд дорівнює нулю. Властивості плазми суттєво відрізняються від властивостей газу, який складається з нейтральних частинок. В плазмі виникає потужня іонізація газу , яка визначається електромагнітними силами взаємодії між окремими частинками. Тобто плазма складається з електронів, іонів, заряджених молекул і нейтральних атомів або молекул, які перебувають у термодинамічній рівновазі.

1.3.ПОНЯТТЯ ПРО КРИСТАЛІЧНІ ТА АМОРФНІ ТВЕРДІ ТІЛА

При зміні температури та тиску відбувається послідовний перехід речовини із газоподібного стану у рідкий та твердий стан із чітко фіксованою структурою кристалічної речовини. Більшість твердих тіл (мінерали, метали) мають кристалічну структуру. Проте перехід від рідини до твердого стану може відбуватися і без упорядкування розміщення частинок структури, коли тверде тіло за своєю структурою наближається до рідини, тобто є аморфним.

Аморфний стан у термодинамічному відношенні не є стійким, у звичайних умовах відбувається довільний перехід твердої речовини із аморфного стану у кристалічний. Тому аморфні речовини зустрічаються взагалі рідко (це скло, смоли). Кристалічний стан найбільш стійкий. Перехід із аморфного стану у кристалічний завжди супроводжується підвищенням густини речовини.

Властивості: АМОРФНИХ - тіла ізотропні, тобто незалежність багатьох властивостей та форми від напрямку; відсутність вираженої точки плавлення. КРИСТАЛІЧНИХ - геометрично вірна форма; анізотропія індивідуальних кристалів. Проте, кристалічні тіла в більшості своїй ПОЛІКРИСТАЛИ, які складаються із великої кількості по-різному орієнтованих мілких кристалів не зовсім правильної форми. Тому полікристали м. б. ізотропними по відношенню до деяких фізичних властивостей. Кристалічний стан можна легко перевірити - йому відповідає чітко визначена температура плавлення. Кристалічні системи твердих тіл в залежності від типу частинок, що знаходяться у вузлах кристалічної гратки, та природи сил взаємодії (притягання) в кристалічних тілах поділяються на : іонні; ковалентні; металічні; молекулярні.

Іоні кристали (NaCl) добра іона провідність при високих температурах; підвищена температура плавлення; міцність зв'язку; гарна розчинність в полярних розчинниках (H2O).

Ковалентні (атомні) кристали - (алмаз, карбід, кремній) - мала провідність, тобто відсутні іони чи вільні електрони; висока твердість; не розчинність, бо атоми гратки не взаємодіють з молекулами розчинника.

Молекулярні кристали (бензол, метан) - із органічних молекул низькі величини температури плавлення та кипіння.

Металічні кристали (метали)- висока електро- та тепло провідність; схильність до деформації без руйнування; тягучість, ковкість.

У перших 3 типах зміщення частинок пов'язане з руйнуванням матеріалу. У цих тіл відсутня пластичність, вони крихкі, молекулярна маса низька.

1.4. гРАДАЦІЯ СТРУКТУРИ ТВЕРДИХ ТІЛ. ДЕФЕКТИ СТРУКТУРИ, МЕТОДИ ЇХ ДОСЛІДЖЕННЯ

В залежності від розмірів структурних елементів розрізняють наступні градації структури:

макроструктура;

мікроструктура;

тонка (внутрішня) структура;

пориста.

Такий розподіл умовний , бо немає чітких меж переходу від однієї структури до іншої.

Макроструктура - це сполучення відносно великих структурних елементів ( ниток, шарів, пучків) матеріалу видимих неозброєним оком або за допомогою лупи ( збільшення до 10 разів).

Мікроструктура - сполучення структурних елементів видимих за допомогою оптичного мікроскопу ( із збільшенням у 10 та 100 разів). Це порядок сполучення волокон, зерен кристалів, клітинних утворень, розмір видимих структурних елементів, вимірювання кутів нахилу і т. п.

Тонка внутрішня структура - це сполучення атомів, іонів та молекул, або більш великих утворень, які вивчаються під мікроскопом (що дає можливість розрізняти частинки із розміром лише не менше 300 нм).

Пориста структура обумовлена наявністю проміжків між структурними елементами, які порушують однорідність матеріалів у вигляді капілярів, комірок і т. п.

Розрізняють пори :

наскрізні (капіляри) - які проходять через всю товщину матеріалу;

замкнуті(ізольовані) - такі , що не сполучаються із зовнішнім середовищем та заповнені повітрям чи іншим газом;

напівзамкнуті(не наскрізні) Такі, що проходять в глибину матеріалу;

поверхневі або відкриті(невеликі впадини) обумовлені нерівністю поверхні матеріалу.

МЕТОДИ ВИВЧЕННЯ ТОНКОЇ СТРУКТУРИ.

Дослідження тонкої структури проводять методами:

- рентгеноструктурного аналізу;

- електронної мікроскопії;

- електронографії;

- нейтронографії;

- рентгенівського просвічування;

- ртутної порометрії.

Дифузія променів частинками кристалів дозволяє встановити тип кристалічної гратки, відстань між частинками та характер їх розміщення в речовині.

Рентгеноструктурний аналіз - ( кристалічні аморфні тверді тіла, рідини) дає можливість визначити :

- ступінь кристалічності полімерів;

- характер орієнтації структурних елементів у волокнах та інш.

Електроно- та нейтронографія - дає більш чітку дифракційну картину.

Електроноскопічний аналіз - ( застосовують мікроскопи із вирішальною здатністю 4-5 Ао):-

- досліджують кристалічні гратки;

- дефекти структури;

- зміни структури в результаті термічних, механічних та інших обробок.

Метод рентгенівського просвічування -для виявлення дефектів.

Ртутна порометрія - для виявлення загальної ( у % до V) та диференціальної ( від розміру) пористості.

ДЕФЕКТИ СТРУКТУРИ, МЕТОДИ ЇХ ДОСЛІДЖЕННЯ.

Під дефектамиструктури розуміютьпорушення чіткого просторового упорядкування (періодичності) кристалічної гратки, властивої ідеальному кристалу. Ці порушення притаманні всім реальним кристалічним речовинам (матеріалам) Розрізняють дефекти структури:

- точкові;

- лінійні;

- ті , що утворюють поверхні поділу.

Точкові дефекти (вакансії) - не зайняті вузли кристалічної гратки. Виникають в процесі формування кристалу або у поверхневому шарі вже утвореного кристалу, в результаті термічно активованих процесів внаслідок нерівномірності розподілу енергії між частинками твердого тіла. Відіграють велику роль у формуванні таких властивостей, як: електропровідність; фото- та термоелектричних.

Лінійні дефекти (дислокації) - порушення періодичності структури кристалів, як результат зміщення та місцевих викривлень кристалічної гратки.

Дефекти, що утворюють поверхні поділу - це сукупність лінійних дефектів, що утворені шляхом об'єднання дислокацій у сітки, ряди. Вони виникають як при рості кристалів, так і при пластичній деформації. Вони є джерелом мікротріщин, як на поверхні, так і усередині.

Висока дефектність притаманна кристалічній області полімерів. Сучасні теорії міцності та руйнування твердих тіл враховують дефекти структури, що ослаблюють матеріал. Одна із найважливіших теорій міцності - теорія ГРІФІТА пояснює різке зниження значення реальної міцності матеріалів у порівнянні з теоретичною ( розрахунковою) виникненням у вершинах мікротріщин великих місцевих перенапружень, які перевищують середні значення у зразках в 10 та 100 разів.

Дефекти структури виявляють та вивчають методами дефектоскопії. Дефектоскопія - це сукупність ряду фізичних методів неруйнівного контролю якості продукції, які дозволяють за допомогою дефектоскопів виявляти малопомітні тріщини, внутрішні раковини, зони пухкості, непровари у зварювальних швах, сторонні домішки та інші порушення монолітності та однорідності матеріалів та виробів. До найбільш розповсюджених методів дефектоскопії відносяться: капілярний; люмінесцентний; магнітний; рентгенівський; гама-променевий; ультразвуковий.

Перспективним є метод радіаційної дефектоскопії із використанням лінійного прискорювача електронів , який забезпечує отримання випромінювання високої енергії і суттєво підвищує надійність виявлення захованих у глибині металів дефектів їх структури, особливо при великій товщині деталей.

Рентгенівською дефектоскопією виявляють наявність, місцезнаходження та розміри внутрішніх дефектів у матеріалах та виробах. Цей метод базується на тому, що при проходженні рентгенівських променів крізь виріб різної густини їх енергія ослаблюється по-різному. Відображення у вигляді світлотіньової картини спостерігають на екрані візуально або отримують на фотоплівці.

Ультразвукова дефектоскопія -базується на явищі відображення ультразвукових коливань від поверхонь поділу (раковин та інш.), всередині досліджуваного тіла. Існує декілька типів ультразвукових дефектоскопів (тіньовий, резонансний та інш.).

ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Будова (хімічна) - характер зв'язку та послідовність з'єднання атомів у молекулі, як первинній структурній одиниці речовини.

Структураречовини - просторове розміщення структурних одиниць (молекул), характер їх об'єднання у більш великі структурні елементи.

Ковалентний зв'язок (найбільш розповсюджений) - здійснюється парою загальних електронів сусідніх атомів, утворюється між атомами не внаслідок переходу електронів від одного атома до іншого, а внаслідок виникнення зв'язку між атомами однієї або кількох спільних електронних пар. Спільні електронні пари між атомами виникають за рахунок неспарених електронів, які є в атомів і беруть участь в утворенні хімічного зв'язку.

Електровалентний або іонийзв'язок - існує у речовин, які складаються з іонів. Іони утворюються при переході електронів від атомів одних елементів до атомів інших. Атоми, які віддали електрони перетворюються в позитивно заряджені іони ( катіони), а ті, що прийняли електрони, - в негативно заряджені іони ( аніони), тобто цей зв'язок виникає при повному зміщенні електронної хмари до одного із атомів, при цьому відбувається перенесення електронів від одного атому до іншого і утворюються іони (це кристали солей, основні окисли, метали+неметали та інш.).

Металічний зв'язок обумовлений об'єднанням зовнішніх електронів атомів, забезпечується електростатичним притяганням між позитивно зарядженими іонами (катіонами) і електронною хмарою, характерний для металів.

Координаційний (донорно-акцепторний) зв'язок - це різновид ковалентного зв'язку, який утворюється за рахунок неподіленої електронної пари, він характерний для комплексних сполук та кристалогідратів солей. Донор - це атом або іон, який надає свою неподільну електронну пару для утворення хімічного зв'язку. Акцептор - це атом або іон, який приймає на вільну орбіталь неподілену електронну пару.

Газоподібний стан - частинки речовини практично не пов'язані одна із одною. Вони знаходяться на відстані, яка значно перевищує їх розміри. При цьому спостерігається слабка взаємодія, бо міжатомні та міжмолекулярні сили зменшуються із збільшенням. Тобто, частинки речовини у газоподібному стані: не мають упорядкованого розміщення у просторі; спостерігається велика стисливість газу; густина мала та дуже змінюється при зміні температури; відсутня упорядкованість розміщення частинок ( відсутня структура).



ПАРАМЕТРИ ГРАТКИ. 1 страница | ПАРАМЕТРИ ГРАТКИ. 3 страница

ПАРАМЕТРИ ГРАТКИ. 4 страница | ПАРАМЕТРИ ГРАТКИ. 5 страница | ГИПОТЕЗИ СТРУКТУРИ СКЛА. | НАПРИКЛАД, БУДОВА ФАРФОРА. | БУДОВА ДЕРЕВИНИ. 1 страница | БУДОВА ДЕРЕВИНИ. 2 страница | БУДОВА ДЕРЕВИНИ. 3 страница | БУДОВА ДЕРЕВИНИ. 4 страница | БУДОВА ДЕРЕВИНИ. 5 страница | ОТРИМАННЯ СКЛОМАСИ |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати