Головна

Сучасна літературна мова.

  1. Державна мова.
  2. ДЕРЖАВНА МОВА. МОВНА ПОЛІТИКА В УКРАЇНІ
  3. Загальнонаціональна та літературна мова.
  4. КУЛЬТУРА ТА МОВА. МІЖКУЛЬТУРНА КОМУНІКАЦІЯ
  5. Літературна дискусія 1925 - 1928 років.
  6. ЛІТЕРАТУРНА МОВА ПІСЛЯМОНГОЛЬСЬКОЇ ДОБИ
  7. Модуль 2. Сучасна риторика. Практикум з риторики.

Літературна мова- це загальноприйнята, оброблена й удосконалена форма національної мови, яка, виникнувши на основі одного діалекту, ввібрала в себе виражальні багатства всіх інших діалектів, говорів та говірок і обслуговує суспільство в цілому.

Літературна мова є мовою державних установ, громадських організацій, армії, школи, науки, літератури, засобів масової інформації. Літературна мова не збігається із жодним діалектом, вона багатша, розвиненіша, досконаліша за будь-який із них. Літературна мова становить культурне надбання нації, виступає важливим чинником єдності народу і його духовного розвитку, розвитку науки й матеріального виробництва.

Основними ознаками літературної мови є її наддіалектний характер і стабільні літературні норми (правила), що стосуються вимови звуків, вживання слів, творення словоформ, побудови словосполучень і речень, передавання звуків, складів, слів і речень на письмі. Вона має розгалужену систему функціональних стилів.

Будь-яка літературна мова, зокрема й українська, функціонує у двох формах: усній (звуковій) і писемній (буквеній). Обидві ці форми характеризуються наявністю сталих норм, дотримання яких робить літературну мову досконалим засобом передавання й отримання інформації.

Усна мова - первинна; писемна - вторинна, вона виникла й ґрунтується на усній мові. Усна мова порівняно з писемною характеризується більшою довільністю в дотриманні літературної норми, певними вільностями в побудові висловлювань. Писемна мова більш регламентована й менш терпима до будь-яких відхилень від норми. Але у вивченні мови слід орієнтуватися насамперед на її усну форму, яка повніше, ніж писемна, відбиває всі її закономірності. Остання внаслідок недосконалості буквеного позначення звуків іноді спотворює справжнє звучання окремих мовних одиниць.

Сучасна українська літературна мова сформувалася на основі південно-східного наріччя, увібравши в себе окремі риси північних і південно-західних діалектів. У становленні її літературних норм важливу роль відіграла художня література. Українська літературна мова і сьогодні продовжує вбирати в себе як духовні цінності українського народу (зокрема досягнення культури мовлення), так і виражальні засоби з творів українських письменників. Триває процес розвитку літературної мови.

Однією з головних категорій культури мови є мовна норма.

Норма літературної мови- це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови і сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови та суспільства.

Мовними нормами (вони - єдині та загальнообов'язкові) мають володіти всі носії української мови. Виробляються мовні норми суспільномовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою та узаконюються певними урядовими й науково-освітніми актами. Мовознавці розрізняють такі мовні норми:

Таблиця 2.

Норми Регулюють (встанов-люють) Поради. Приклади
Акцентоло-гічні Наголошува-ність слів Потрібно правильно наголошувати слова, це допоможе розрізняти різні за смислом слова, напр.: мукá - мýка, áтлас - атлáс, а також різні за формою слова: рукú не подасть (Р. в.) - чисті рýки (Н. в.). Наголосом можна виділяти найголовніше слово у межах синтагми, напр.: Ти приїдеш до Києва? Ти приїдеш до Києва? Ти приїдеш до Києва?
Орфоепічні Правильну вимову звуків, звуко-сполучень В українській мові потрібно розрізняти вимову [г] і [ґ], напр.: голова, ґанок.
Лексичні Слово-вживання В українській мові потрібно вживати: довідка, а не справка, виконроб, а не прораб, постачання, а не снабженіє.
Графічні Запис звуків на письмі Звуки [ja] на початку слова і складу позначається буквою я, а звуки [шч] - буквою щ
Орфографічні Написання слів та їх частин До цих норм віднесять норми позначення на письмі подовжених приголосних, уживання м'якого знака, правопис прізвищ, правила переносу слів з рядка в рядок тощо.

 


Продовження табл.2.

Граматичні Уживання граматичних форм слів, побудови словосполу-чень і речень Напр.: в українській мові формою звертання є кличний відмінок; у формі М. в. мн. потрібно вживати по селах, по кімнатах, а не по селам, по кімнатам.
Пунктуаційні Постановку розділових знаків Ці норми обумовлюють уживання крапки, коми, знака питання, знака оклику, двокрапки, тире, лапок, дужок тощо.
Стилістичні Відбір мовних засобів відповідно до умов спілкування Напр.: залежно від ситуації мовець використовує різні форми вітань. З начальником можна використати форму вітання Доброго дня!, а з однолітком (товаришем) - Привіт!

Усі мовні норми характеризуються системністю, стабільністю, історичною та соціальною обумовленістю. Мовні норми можуть бути стабільними упродовж довгого часу, але можуть і змінюватися. Наявність норм літературної мови не виключає паралельного існування мовних варіантів, які збагачують стилі мовлення.

В українській мові правопис слів (орфографія) зумовлений такими принципами:

1)фонетичний(якщо слово пишеться так, як ми його вимовляємо, то вважають, що це слово пишеться за фонетичним принципом). За цим принципом пишуться слова: вода, гарний, кіт, мудрий, нога, пишний, розбити, рука, сказати, схопити;

2)морфологічний(якщо для написання слова потрібно точно знати будову слова (морфеми), щоб правильно його передати, то це означає, що слово пишеться за морфологічним принципом); так, щоб правильно перенести з рядка в рядок частину слова відзначений, потрібно знати, що від- є префіксом, тому можливий такий перенос: від-значений; у слові піднісся відбувається подвоєння внаслідок збігу двох приголосних с на межі кореня (-ніс-) і частки -ся;

3)історичний(традиційний) - (це коли написання слова не можна пояснити ні вимовою, ні його морфологічним складом, ні певним правилом; таке написання називають традиційним); за традицією ми пишемо літеру ф у запозичених словах: фабрика, факт, фея, формула; традиційним українським є звукосполучення хву словах: хвалько, хвилювати, хвиля, хвіст;

4) смисловий(семантичний або диференціюючий) - (це коли написання слова залежить від того, що це слово означає, напр.: Ведмідь (дійова особа байки), ведмідь (тварина); Вовк (прізвище), вовк (тварина); гончар (професія), Гончар (прізвище); назустріч - прислівник, на зустріч - прийменник і іменник).

На сучасному етапі спостерігаємо такі основні тенденції розвитку української літературної мови:

- розширення суспільних функцій, сфер застосування, входження її в нові галузі знань, зокрема інформатику;

- поповнення української мови великою кількістю номінативних словосполучень, що відображають реалії економічного, політичного та культурного життя сучасної України: альтернативні вибори, гілки влади, інформаційний простір, правова держава, соціальний захист, ринкові відносини;

- поява нових, активізація вживання та розширення значень раніше відомих слів: довкілля, підписант, перемовини, голубі каски, намет;

- інтенсивне збагачення за рахунок запозичень термінології, зокрема:

а) суспільно-політичної: імідж, консенсус, брифінг, електорат, піар;

б) бізнесової: реприватизація, менеджмент, інвестор, маркетинг, сертифікат;

в) технічної: комп'ютер, принтер, факс, дискета та ін.;

- переміщення певної частини спеціальної лексики до розряду широковживаної, зокрема економічно-фінансових термінів: аудитор, емісія, інвестор, ліцензія, менеджер; юридично-правової лексики та фразеології: державотворення, законопроект, плюралізм; парламентсько-дипломатичної лексики: електорат, ротація, толерантний;

- встановлення тісних контактів української мови з різними мовами світу, посилення явищ інтернаціоналізації українського словотвору; наприклад, спостерігаємо активне використання складних найменувань, що містять іншомовні компоненти: автошоу, експрес-анкета, прес-секретар, хіт-парад, гала-концерт, бізнес-леді);

- намагання вилучити зі словника української мови ті іншомовні слова, які стали органічними її елементами, й замінити їх давніми або штучно створеними, особливо в галузі термінології та професійної лексики, напр.: аеродром - летовище, снаряд - гарматень, кулемет - скоростріл, вертоліт - гвинтокрил, фотографія - світлина, слайд - прозірка;

- звільнення від нашарувань умисної русифікації лексичної, граматичної системи та правопису української мови;

- зближення діалектів з українською літературною мовою;

- зростання зацікавленості у вивченні української мови громадян інших країн з метою навчатися, працювати в Україні чи навіть отримати українське громадянство.

Українська мова входить у XXI ст. як мова, що успішно забезпечує складні, відповідальні та багатоаспектні потреби державного та етнокультурного розвитку українського народу, має функціонально динамічну й відкриту для подальшого розвитку структуру.




Загальнонаціональна та літературна мова. | Стиль як форма адаптації до ситуації.

ТЕМА 1. Мова як засіб спілкування | Комунікація як елемент соціуму. | Мова як суспільне явище та знакова система. | Функції мови. | Рівні мови. Взаємодія одиниць різних рівнів. | Документ як мовний жанр та вид тексту. | Місце офіційно-ділового мовлення в системі стилів. | Формування ділового мовлення. | Юридичні тексти Київської Русі. | Канцелярська мова XVII - XVIII ст. |

© 2016-2022  um.co.ua - учбові матеріали та реферати