Головна

Циркумконтинентальні структури

  1. Аналіз галузевої структури регіону
  2. Аналіз джерел формування власного капіталу і його структури.
  3. Аналіз динаміки і структури суспільного виробництва регіону.
  4. Варіанти структури служби управління персоналом
  5. Визначення структури суспільства має два найпоширеніших варіанти. По-перше, це поділ суспільства на макро-і мікрорівень. По-друге, це застосування сферного поділу суспільства.
  6. Відповідність структури специфіці асортименту виробленої продукції.
  7. ГЕОТЕКТУРИ Й МОРФОСТРУКТУРИ

Крім широтної зональності природних комплексів зазначають концентричну структуру, котра проявляється у формуванні зон навколо гірських утворень, льодовиків, озер, міст, промислових зон, материків, океанів та інших об'єктів.

Циркумконтинентальна (лат. сігсиm - навколо) структура проявляється в змінах донних аквальних комплексів при віддаленні від узбережжя. Збільшення глибини моря і відстані від материка призводить до зменшення надходження сонячного світла і теригенного матеріалу, біомаси, кількості видів організмів.

Циркумконтинентальні структури розташовані в океані, огинаючи континенти. Найвідомішою в землезнавстві циркумконтинентальною структурою є материкова відмілина або шельф. Утворення шельфів, що за будовою є прямими продовженнями континентів (і мають континентальну земну кору), найчастіше пов'язують з ізостатичними підняттями рівня Світового океану, що начебто виплеснувся на суходіл.

Іншим відомим проявом циркумконтинентальності є просторова структура донних відкладів на дні океану. В найближчій до континенту зоні це переважно теригенні відклади - тобто такі, що утворюються за рахунок твердого стоку з суходолу та руйнування берегів прибоєм. Тут же трапляються біогенні утворення- з них найвідомішими є бар'єрні рифи Австралії та кількох острівних архіпелагів. У деяких місцях виникають хемогенні відклади, які також залежать від відстані до суходолу (через те, що вони виникають за рахунок випадіння в морській воді певних компонентів іонного стоку річок, які в ній коагулюють (марганець, залізо тощо). В центральних частинах Світового океану відкладаються незначні за потужністю мули, складені із залишків планктонних організмів, та залізо-марганцеві конкреції.

Чітко помітна циркумконтинентальна структура в розподілі океанських течій та зон апвелінгу й даунвелінгу. Самостійне значення має біологічна структура Світового океану, тісно пов'язана з його циркумконтинентальною структурою через неоднорідність екологічних умов, спричинену залежністю від відстані до суходолу. Більша частина біоти Океану перебуває в прибережній зоні.



Секторність природи материків | Висотна поясність

У географічній оболонці | Циркуляція атмосфери | Кругообіги океанічних течій | Світовий кругообіг води | Біологічні кругообіги | Закономірність ритмічності у географічній оболонці | Причини зональності | Поясно-зональні структури на суходолі і океані | Чинники фізико-географічної диференціації азонального характеру | Циркумокеанічні структури |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати