Головна

Якщо майно не реалізовано протягом місяця після проведення переоцінки, проводиться додаткова переоцінка у порядку, визначеному в п. 12 Порядку.

  1. V Організація та проведення внутрішнього виробничого контролю.
  2. В зависимости от метода стерилизации должна правильно проводиться размещение химических индикаторов не стерилизуемых объектах.
  3. Види договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності
  4. Визначення тактики бесід після встановлення довірливих відносин з особою, яка цікавить злочинну організацію.
  5. Визначники другого порядку.

Міністерство юстиції україни

Головне управління юстиції

У Дніпропетровській області

Методичний посібник

на тему:

«ПОРЯДОК НАКЛАДЕННЯ АРЕШТУ ТА ВИЛУЧЕННЯ МАЙНА БОРЖНИКА»

М. Дніпропетровськ

Методичний посібник розроблений для працівників юридичних служб територіальних органів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, структурних підрозділів Дніпропетровської обласної державної адміністрації, державних підприємств, установ, організацій та державних господарських об'єднань з метою підвищення правових знань та подальшого використання при здійсненні своїх функціональних обов'язків.

 
 


На сьогодні питання щодо порядку накладення арешту та вилучення майна боржника урегульоване Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV «Про виконавче провадження» (зі змінами та доповненнями), наказами Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 «Про затвердження Інструкції про проведення виконавчих дій» (Інструкція 17.04.2012 втратила чинність, крім п. 5.11 глави 5, п. П. 5.12.5 п. 5.12 глави 5 щодо підготовки до проведення та проведення щотижневих конкурсів з визначення спеціалізованих організацій для реалізації арештованого державними виконавцями майна, які продовжують діяти до набрання чинності порядком реалізації арештованого державними виконавцями майна (згідно з наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5), від 15.07.1999 № 42/5 «Про затвердження Порядку реалізації арештованого майна», від 02.04.2012 № 512/5 «Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень» та низкою інших нормативно-правових актів.

Відповідно до ст. 17 вищевказаного закону рішення судів та інші виконавчі документи (постанови, винесені посадовими особами, уповноваженими розглядати справи про правопорушення, вимоги тощо) підлягають примусовому виконанню.

У п. 3.2 Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що підставою для вжиття заходів примусового виконання рішень є виконавчий документ, який пред'явлений до виконання в установленому Законом України «Про виконавче провадження» порядку.

До заходів примусового виконання рішень відносяться (ч. 1 ст. 32 вказаного закону):

 
 


Згідно з п. 5 ч. 3 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Арештоване майно - майно боржника, на яке звернено стягнення і яке підлягає примусовій реалізації (п. 2.1 Порядку реалізації арештованого майна).

У ст. 190 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV встановлено, що майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права визнаються речовими правами.

Тобто під поняттям «майно» боржника слід розуміти як окремі речі та їх сукупність, так і всі майнові права боржника, що є у нього на момент вчинення виконавчого провадження.

Метою застосування арешту є забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації; забезпечення виконання рішення про конфіскацію майна боржника. Арешт також застосовується при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.

Також, слід відмітити, що у ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» закріплено, що у разі якщо при відкритті виконавчого провадження державним виконавцем накладено арешт на майно та кошти боржника, боржник за погодженням з державним виконавцем має право у строк до початку примусового виконання рішення реалізувати належне йому майно чи передати кошти в рахунок повного або часткового погашення боргу за виконавчим документом. У разі продажу майна боржника покупець цього майна повинен внести кошти за придбане майно на рахунок органу державної виконавчої служби у строк до початку примусового виконання рішення. Після внесення покупцем коштів арешт з проданого майна боржника знімається за постановою державного виконавця.

 
 


Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів. Готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються (ч. ч. 2, 3 ст. 52 вищезазначеного закону).

На кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт. Арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.

Арешт майна боржника може накладатися державним виконавцем шляхом (ч. 2 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»):

→ винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах;

→ винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї;

→ винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження;

→ проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

У виконавчому провадженні арешт на майно боржника включає в себе комплекс процесуальних виконавчих дій щодо заборони вільного розпорядження та користування таким майном. Тобто, арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні в боржника та передачі на зберігання іншим особам.

Арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може здійснюватися як під час відкриття виконавчого провадження, так і в процесі здійснення інших виконавчих дій.

Арешт накладається або на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника.

Також, у пп. 4.1.2 п. 4.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень встановлено, що державні виконавці в процесі виконання рішення можуть вилучати готівкові кошти у боржника в національній та іноземній валютах. Приймання державними виконавцями грошей не дозволяється. Виявлені у боржника готівкові кошти вилучаються, про що державний виконавець складає акт вилучення готівки. Вилучення проводиться у присутності понятих. Цей акт складається у необхідній кількості примірників, з яких перший залишається у виконавчому провадженні, інші вручаються боржнику або його представнику, особі, у якої вилучено, під розписку в першому примірнику. У разі відмови боржника (його представника) від підпису про це зазначається в акті вилучення готівки.

При складанні акта вилучення готівки жодні виправлення, перекреслення сум, дат або прізвищ в акті не допускаються.

Згідно з пп. 4.1.4 п. 4.1 вказаної інструкції в акті вилучення готівки обов'язково зазначаються:

           
   
 
   


Перший примірник акта, який залишається у державного виконавця, не пізніше наступного робочого дня затверджується начальником відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, та скріплюється печаткою.

Вилучена готівка в національній та/або іноземній валюті не пізніше наступного робочого дня зараховується державним виконавцем на відповідний рахунок органу Державної виконавчої служби для покриття витрат на організацію та проведення виконавчих дій, покриття боргу за виконавчими документами та стягнення виконавчого збору, а також на повернення авансового внеску та стягнення штрафів, накладених державним виконавцем на боржника, якщо такі мали місце. Суми, які підлягають перерахуванню на користь держави, при відсутності витрат на організацію та проведення виконавчих дій та інших стягнень перераховуються до Державного бюджету України або місцевих бюджетів у порядку, встановленому Державною казначейською службою України, а виконавчий збір - на відповідний рахунок органу Державної виконавчої служби (п. П. 4.1.6, 4.1.7 п. 4.1 Інструкції з організації примусового виконання рішень).

Окрім того, у ч. 4 ст. 57 вищевказаного закону закріплено, що копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам.

Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

 
 


Згідно з ч. 5 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису та арешту майна боржника. Під час проведення опису та арешту майна боржника державний виконавець має право оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити права користування майном, здійснити опечатування або вилучити його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що зазначається в акті опису та арешту.

Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.

Слід відмітити, що виявлені під час опису цінні папери, ювелірні та інші побутові вироби із золота, срібла, платини і металів платинової групи, дорогоцінного каміння і перлів, а також лом і окремі частини таких виробів, на які накладено арешт, підлягають обов'язковому вилученню і не пізніше наступного робочого дня передаються на зберігання установам Національного банку України, які зобов'язані прийняти їх на безоплатній основі. Арешт на цінні

папери накладається в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 8 ст. 57 вищевказаного закону).

 
 


Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» майно, на яке накладено арешт, за винятком майна, зазначеного в ч. 8 ст. 57 цього Закону, передається на зберігання боржникові або іншим особам (далі - зберігач), призначеним державним виконавцем, під розписку в акті опису. Копія акта опису майна видається боржнику, стягувачу, а в разі якщо обов'язок зберігання майна покладено на іншу особу, - також зберігачу.

Зберігач може користуватися майном, переданим йому на зберігання, якщо особливості такого майна не призведуть до його знищення або зменшення цінності внаслідок користування.

У разі якщо зберігачем призначено іншу особу, крім боржника або члена його сім'ї, він одержує за зберігання майна винагороду, розмір якої визначається угодою між зберігачем та державним виконавцем (ч. 3 ст. 59 вказаного закону).

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.

Тобто, з моменту накладення постанови про арешт та заборону на відчуження майна боржника, боржник чи особа, яка прийняла на відповідальне зберігання майно, яке було описане та арештоване, при намаганні вчинити будь-які дії з даним майном, несе, насамперед, кримінальну відповідальність.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 № 2341-III розтрата, відчуження, приховування, підміна, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт або яке описано, чи порушення обмеження права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банківської або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами (вкладами), на які накладено арешт, караються штрафом від двохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Згідно з ч. 7 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» вилучення арештованого майна з передачею його для реалізації провадиться у строк, встановлений державним виконавцем, але не раніше, ніж через п'ять днів після накладення арешту. Продукти та інші речі, що швидко псуються, вилучаються і передаються для продажу негайно після накладення арешту.


Визначення вартості майна боржника проводиться державним виконавцем за ринковими цінами, що діють на день визначення вартості майна. Для оцінки за регульованими цінами, оцінки нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, який провадить свою діяльність відповідно до Закону України від 12.07.2001 № 2658-III «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

У разі якщо визначити вартість майна (окремих предметів) складно або якщо боржник чи стягувач заперечує проти передачі арештованого майна боржника для реалізації за ціною, визначеною державним виконавцем, державний виконавець залучає суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання для проведення оцінки майна. Витрати, пов'язані з призначенням суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання, несе сторона, яка оспорює вартість майна, визначену державним виконавцем.

Згідно з ч. 3 ст. 58 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець повідомляє про результати визначення вартості чи оцінки майна сторонам. У разі якщо сторони не згодні з результатами визначення вартості чи оцінки, вони мають право подати державному виконавцю заперечення в десятиденний строк з дня надходження повідомлення. Сторона вважається ознайомленою з результатами визначення вартості чи оцінки арештованого майна, якщо їй надіслано повідомлення про результати визначення вартості чи оцінки майна рекомендованим листом за адресою, зазначеною у виконавчому документі, або за місцем фактичного проживання чи перебування такої сторони, достовірно встановленим державним виконавцем.

У разі заперечення однією із сторін проти результатів оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання, державний виконавець призначає рецензування звіту про оцінку майна. Витрати, пов'язані з рецензуванням звіту, несе сторона, яка заперечує проти результатів оцінки. У разі незгоди з оцінкою, визначеною за результатами рецензування, сторони мають право оскаржити її в судовому порядку в десятиденний строк з дня отримання відповідного повідомлення (ч. 4 ст. 58 вищевказаного закону).

 
 


Статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» особі, яка вважає, що майно, на яке державним виконавцем накладено арешт, належить їй, а не боржникові, надано право звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.

Також, важливо відмітити, що ч. 1 ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що у разі присудження стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, державний виконавець вилучає ці предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що має бути переданий стягувачу в натурі, державний виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження.

 
 


Згідно з ч. 1 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження» реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в ч. 8 ст. 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Порядок реалізації майна, зазначеного в ч. 8 ст. 57 цього Закону, крім цінних паперів, визначається Міністерством фінансів України за погодженням з Національним банком України. Порядок реалізації цінних паперів визначається Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Міністерством юстиції України, а іншого майна - Міністерством юстиції України (ч. 4 ст. 62 вищевказаного закону).

Рухоме майно, вартість якого не перевищує сто п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, товари побутового вжитку, а також інше рухоме майно (у разі якщо стягувач не заперечує проти цього) реалізуються на комісійних умовах. Нерухоме майно, транспортні засоби, повітряні, морські та річкові судна реалізуються виключно на прилюдних торгах (аукціонах).

Продаж майна боржника, за винятком нерухомого майна, здійснюється спеціалізованою організацією на комісійних та інших договірних началах, передбачених законом. Продаж нерухомого майна боржника здійснюється шляхом проведення торгів спеціалізованими організаціями, які мають право здійснювати операції з нерухомістю в порядку, передбаченому законодавством України.

У абз. 1 п. 3.1 Порядку реалізації арештованого майна встановлено, що орган державної виконавчої служби укладає з організатором аукціону договір, яким доручає реалізацію майна організатору аукціону за визначену винагороду за надані послуги з реалізації арештованого майна, яка встановлюється у відсотковому відношенні до продажної ціни лота.

Розмір винагороди за надані послуги з реалізації арештованого майна не повинен перевищувати з урахуванням податку на додану вартість 15 відсотків від вартості майна. У разі якщо майно реалізоване за ціною, вищою від стартової, спеціалізована організація здійснює перерахунок винагороди пропорційно до збільшення ціни майна та зазначає у протоколі аукціону суму винагороди, яку покупець повинен додатково сплатити, а також рахунок спеціалізованої організації, на який необхідно сплатити дані кошти (абз. 2 п. 3.1 вищевказаного порядку).

Крім того, слід відмітити, що згідно з п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26.12.2001 № 1724 «Про порядок обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, передачі цього майна органам державної виконавчої служби і розпорядження ним» кошти, одержані від реалізації вилученого митними органами майна, щодо якого винесено рішення суду про конфіскацію, та податки і збори зараховуються у визначених законом випадках до державного бюджету після відшкодування витрат, пов'язаних з оцінкою такого майна та з вирахуванням сум комісійної винагороди, що виплачується спеціалізованій торговельній організації, яка не може перевищувати 10 відсотків ціни реалізації майна. При цьому податки і збори, що підлягають сплаті при переміщенні майна (товарів і транспортних засобів) через митний кордон України, перераховуються митному органу, який здійснив вилучення майна, для подальшого зарахування до державного бюджету в установленому порядку.

Відповідно до ч. 5 ст. 62 вказаного закону не реалізоване на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах протягом двох місяців майно підлягає уцінці державним виконавцем, що проводиться в десятиденний строк з дня визнання прилюдних торгів чи аукціону такими, що не відбулися, або закінчення двомісячного строку реалізації майна на комісійних умовах. Майно може бути уцінене не більш як на 30 відсотків. У разі нереалізації майна в місячний строк з дня проведення уцінки воно повторно уцінюється в такому самому порядку, але не більш як на 50 відсотків початкової вартості майна.

У разі якщо в місячний строк з дня проведення повторної уцінки майно не реалізовано на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах, державний виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна, крім майна, конфіскованого за рішенням суду.

Також, якщо стягувач у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання повідомлення державного виконавця письмово не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, арешт з майна знімається і воно повертається боржникові. У разі відсутності в боржника іншого майна, на яке може бути звернено стягнення, виконавчий документ повертається стягувачу без виконання (ч. 7 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 8 ст. 62 вищезазначеного закону у разі якщо стягувач виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, він зобов'язаний у п'ятнадцятиденний строк з дня надходження до державного виконавця відповідного повідомлення внести на відповідний рахунок для обліку депозитних сум органу державної виконавчої служби різницю між початковою вартістю нереалізованого майна та сумою коштів, що підлягають стягненню на його користь, якщо початкова вартість нереалізованого майна перевищує суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом. За рахунок перерахованих стягувачем коштів оплачуються витрати, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, задовольняються вимоги інших стягувачів та стягується виконавчий збір і штрафи, а залишок коштів повертається боржникові.

Майно передається стягувачу за ціною, що дорівнює початковій вартості майна, за якою воно передавалося на реалізацію. Про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу державний виконавець виносить постанову, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. За фактом такої передачі державний виконавець складає акт. Постанова та акт є підставами для подальшого оформлення стягувачем права власності на це майно (ч. 9 ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження»).

Боржник має право визначити, в якій послідовності необхідно продавати майно. У разі коли від продажу частини майна буде виручено суму, достатню для задоволення вимог стягувача і для сплати всіх витрат на виконавче провадження, подальший продаж арештованого майна припиняється. Вимоги боржника щодо черговості продажу майна не приймаються державним виконавцем, якщо внаслідок їх задоволення виникнуть перешкоди чи додаткові труднощі для виконання або подовжиться його строк.

Згідно з ч. 1 ст. 63 вказаного закону звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення, земельну ділянку, що є нерухомим майном, провадиться у разі відсутності у боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому в першу чергу провадиться звернення стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржникові.

В останню чергу звертається стягнення на жилий будинок чи квартиру.

Разом з жилим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржникові. У разі звернення стягнення на будинок, квартиру, приміщення, земельну ділянку державний виконавець запитує відповідні місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування про належність зазначеного майна боржникові на праві власності та його вартість, а також запитує нотаріальний орган, чи не знаходиться це майно під арештом.

Одержавши документальне підтвердження належності боржникові на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна, державний виконавець накладає на них арешт шляхом опису і оцінки за їх вартістю на момент арешту та надсилає нотаріальному органу за місцем знаходження майна вимогу про реєстрацію даного факту. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє цих осіб.

Реалізація належних боржникові будинку, квартири та іншого нерухомого майна провадиться відповідно до закону шляхом продажу з прилюдних торгів.

 
 


Вилучена готівка в національній валюті не пізніше наступного дня здається в установу банку для перерахування на рахунок стягувача для покриття боргу за виконавчими документами, на виконавчий збір та на покриття витрат на проведення виконавчих дій. Готівка в іноземній валюті у той же строк здається державним виконавцем банку або іншій кредитній установі, що мають право продажу іноземної валюти на внутрішньому валютному ринку України, для реалізації її в розмірі, необхідному для покриття боргу, сплати виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.

Державний виконавець звертає стягнення на кошти боржника - юридичної особи, що знаходяться в кредитних установах, в порядку, передбаченому цим Законом. Якщо даних про наявність у боржника - юридичної особи рахунків і вкладів у банках чи інших кредитних організаціях немає, державний виконавець одержує такі дані у податкових органів, які зобов'язані надати йому необхідну інформацію у 3-денний строк (ч. 3 ст. 65 вищевказаного закону).

Відповідно до ч. 1 ст. 66 Закону України «Про виконавче провадження» у разі відсутності у боржника - юридичної особи коштів у обсязі, достатньому для покриття заборгованості, стягнення звертається на інше майно, належне такому боржникові або закріплене за ним, у тому числі на майно, що обліковується на окремому балансі філії, представництва та іншого відокремленого підрозділу боржника - юридичної особи (крім майна, вилученого з обороту або обмежуваного в обороті) незалежно від того, хто фактично використовує це майно.

Якщо на зазначене майно накладається арешт, воно реалізується в такій черговості:

       
   
 


У разі накладення арешту на майно другої черги, що належить боржникові - юридичній особі, частка держави у статутному фонді якої становить не менш як 25 відсотків, чи накладення арешту на майно підприємств-боржників, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, державний виконавець протягом трьох робочих днів повідомляє центральному органу виконавчої влади, до сфери управління якого належить майно, або Фонду державного майна України про накладення арешту на майно такого боржника та подає відомості про склад і вартість майна, на яке накладено арешт, а також про розмір вимог стягувача (ч. 3 ст. 66 вищевказаного закону).

Окрім того, слід відмітити, що згідно з ч. 1 ст. 67 Закону України «Про виконавче провадження» у разі злиття, приєднання, поділу, виділу, перетворення боржника - юридичної особи стягнення за виконавчими документами звертається на кошти та інше майно тієї юридичної особи, на яку відповідно до закону покладено відповідальність за зобов'язаннями боржника - юридичної особи.


Реалізація майна, конфіскованого за рішенням суду і переданого органам державної виконавчої служби (далі - майно), за винятком виключеного за законом з обігу, здійснюється шляхом його продажу у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження» (п. 1 Порядку).

Також, у п. 3 Порядку закріплено, що культурні цінності, не передані в установленому порядку до державних музеїв, архівів, бібліотек, наукових установ та релігійних організацій, підлягають продажу на прилюдних торгах, аукціонах, а якщо це економічно невигідно - реалізуються на комісійних умовах.

Товарно-матеріальні цінності, які були в користуванні і мають ступінь зносу понад 50 відсотків, можуть передаватися безоплатно закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення населення, установам виконання покарань, слідчим ізоляторам та на благодійні цілі (п. 4 Порядку).

У п. 7 Порядку закріплено, що рішення про безоплатну передачу майна закладам охорони здоров'я, освіти, соціального забезпечення, установам виконання покарань і будинкам дитини при цих установах, слідчим ізоляторам, військовим формуванням та на благодійні цілі приймаються комісією, яка утворюється з представників відповідного органу державної виконавчої служби, митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу, і затверджуються начальником відповідного органу державної виконавчої служби.

Слід відмітити, що у разі коли передане на реалізацію майно не буде продано протягом двох місяців, воно підлягає переоцінці.Державний виконавець переоцінює майно за участю представника торговельної організації у присутності представників митного органу, органу державної податкової служби та фінансового органу. Розмір переоцінки не повинен перевищувати 20 відсотків вартості, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання(п. 12 Порядку).

Якщо майно не реалізовано протягом місяця після проведення переоцінки, проводиться додаткова переоцінка у порядку, визначеному в п. 12 Порядку.

Якщо майно, в тому числі транспортні засоби, не реалізовано у порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», державний виконавець вносить на розгляд вищевказаної комісії пропозицію щодо безоплатної передачі майна органам державної влади, закладам охорони здоров'я, освіти тощо, а також на благодійні цілі або для переробки, знищення (утилізації) такого майна. Передане безоплатно майно, зазначене в цьому абзаці, може бути відчужене виключно за умови сплати мита та інших податків і зборів (обов'язкових платежів), передбачених законодавством під час його імпорту на територію України.

Кошти, отримані від реалізації майна, перераховуються протягом трьох банківських днів після продажу на депозитний рахунок відповідного органу державної виконавчої служби (п. 15 Порядку).



На який термін видають листок непрацездатності хворим на вперше діагностований туберкульоз у разі потреби? | Укладачі: С. Б. Іваницька, к. Е. Н., доцент; Т. О. Галайда, ст. викладач
© um.co.ua - учбові матеріали та реферати