Головна

Методичні вказівки до вивчення теми

  1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
  2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).
  3. В результаті вивчення дисципліни слухачі повинні
  4. В результаті вивчення дисципліни студент повинен
  5. В результаті вивчення теми слухачі повинні
  6. В результаті вивчення теми слухачі повинні
  7. Вибір теми, підбір та вивчення літератури

Приступаючи до вивчення цієї теми, студентам варто звернути увагу на те, що одним із важливих елементів ринкової системи господарювання є наймана праця. Робоча сила найманих працівників на ринку праці - це товар, який має вартість.

Вартість робочої сили

Вартість робочої сили - це сукупність витрат підприємця, пов'язаних з використанням робочої сили, та загальна вартість товарів і послуг, необхідних для відтворення робочої сили. Вона визначається обсягом життєвих благ, необхідних для забезпечення нормальної життєдіяльності людини, тобто для підтримування її працездатності, професійно-кваліфікаційної підготовки, утримання сім'ї й виховання дітей, духовного розвитку тощо.

Вартість робочої сили охоплює засоби, необхідні для забезпечення нормальних умов життя найманих робітників та їхніх сімей, у тому числі засоби, потрібні для освіти, тобто набуття відповідної кваліфікації, медичного забезпечення, та визначає соціально-необхідну заробітну плату тощо.

Компонентами вартості робочої сили є:

- заробітна плата (заробіток працівника за тарифними розцінками, оплата праці за посадовими окладами, надбавки та доплати, інші компенсаційні та заохочувальні виплати);

- натуральні виплати (харчування, витрати па житло тощо), які надаються найманим працівникам власником робочої сили;

- витрати роботодавців на соціальне страхування:

- передбачені законом внески на соціальне забезпечення (за віком, у зв'язку з інвалідністю, хворобою, материнством, виробничим травматизмом, безробіттям, у вигляді сімейної допомоги);

- добровільні чи договірні (засновані на колективних угодах) внески в систему соціального забезпечення і приватне страхування;

- безпосередні виплати працівникам у зв'язку з відсутністю па роботі через хворобу, нещасний випадок тощо;

- вартість медичного обслуговування;

- вихідна допомога (виплати у зв'язку із закінченням терміну трудового договору);

- витрати на професійну підготовку та підвищення кваліфікації персоналу, професійну орієнтацію та добір кадрів;

- витрати на соціально-побутове обслуговування;

- податки, які розглядаються як витрати на робочу силу: на фонд заробітної плати, дохід (рис. 9.1).

На величину вартості робочої сили впливають певні чинники.

До чинників, що збільшують вартість робочої сили, належать:

- підвищення попиту на нові товари та послуги залежно від економічного розвитку суспільства;

- збільшення витрат на житло, пов'язаних зі сплатою кредитів; збільшення транспортних витрат;

- зростання ступеня напруженості праці та підвищення інтенсивності праці найманих працівників; зростання психологічного навантаження, що потребує дедалі більше життєвих засобів (їжі, одягу, житла, газет, радіо, інформації тощо) для відновлення працездатності.

Рис. 9.1. Компоненти вартості робочої сили

На зниження вартості робочої сили впливають такі фактори, як:

- процеси, пов'язані з міграцією робочої сили;

- можливість працевлаштування та накопичення матеріальних благ членами сім'ї працівника;

- зростання продуктивності суспільної праці.

Відомо, що вартість робочої сили є своєрідною основою всієї системи доходів від суспільної праці. При цьому політика доходів, що обирається державою, є важливою складовою загальної соціальної політики, оскільки показники доходів населення є визначальною характеристикою рівня життя та добробуту й одночасно економічною характеристикою.

Доходи населення

Таким чином, доходи населення - це сукупність грошових та натуральних надходжень з різних джерел у результаті розподілу та перерозподілу створених у суспільстві благ, які використовуються не лише для підтримки фізичного, морального, економічного стану індивіда, але й для його інтелектуального розвитку.

Статистика України вибудовує таку структуру доходів та витрат населення з мстою більш якісного їхнього дослідження (рис. 9.2).

Доходи населення охоплюють обсяг нарахованих у грошовій та натуральній формі: заробітної плати, прибутку та змішаного доходу, одержаних доходів від власності, соціальних допомог та інших поточних трансфертів.

Рис. 9.2. Структура доходів та витрат населення

Заробітна плата є первинним доходом домашніх господарств, який передбачає винагороду в грошовій або натуральній формі, що має бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за роботу, виконану в звітному періоді.

Прибуток та змішаний дохід - це дохід, який одержують фізичні особи в результаті виробничої діяльності, за винятком витрат, пов'язаних із її здійсненням.

Дохід від власності - це первинний дохід, який одержують власники фінансових активів і матеріальних невироблених активів (землі, майнових прав і т. ін.) від надання їх у користування іншим інституцій ним одиницям. Він охоплює: дивіденди, відсотки від акцій, внесків та договорів оренди земельних ділянок та майна; доходи населення від власності на землю; відсотки за вкладами, отримані від банків фізичними особами.

Соціальна допомога є одним з основних видів поточних трансфертів, які домашні господарства одержують у грошовій формі для забезпечення потреб, що виникли у зв'язку з певними подіями або обставинами (наприклад, хворобою, безробіттям, виходом па пенсію, житловими умовами, одержанням освіти або сімейними обставинами).

Інші одержані поточні трансферти включають поточні виплати населенню в грошовій формі (крім соціальної допомоги): страхові відшкодування, виплати одноразової матеріальної допомоги працівникам, компенсації тощо.

Соціальні трансферти в натуральній формі характеризуються вартістю товарів та послуг, які надають домашнім господарствам безкоштовно або за економічно незначущими цінами органи загального державного управління і некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства.

Витрати населення

Витрати населення охоплюють: витрати па придбання товарів та послуг; сплачений дохід від власності; поточні податки на доходи, майно тощо та інші поточні трансферти.

Витрати на придбання товарів та послуг є основним видом витрат населення та визначаються як вартість продукції, котра:

- придбана населенням за рахунок власних коштів;

- одержана в натуральній формі в результаті підприємницької діяльності;

- отримана від органів державного управління у вигляді соціальних трансфертів у натуральному вигляді.

Сплачений дохід від власності включає сплачені населенням відсотки за банківськими кредитами.

Поточні податки на доходи, майно тощо належать до основних видів поточних трансфертів. Це податки, які регулярно сплачуються домашніми господарствами після отримання прибутку та інших доходів у зв'язку з володінням майном тощо.

Поточні трансферти охоплюють також внески населення на соціальне страхування. Це платежі до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності та Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, які визначаються, виходячи із встановленого законодавством відсотка утримань із суми нарахованої заробітної плати.

Інші сплачені поточні трансферти охоплюють страхові платежі, перекази, штрафи, членські внески у громадські організації тощо.

В Україні сформувалася така структура доходів та витрат населення за 2001-2007 рр. (табл. 9.1).

Сукупність різновидів доходів населення представлена на рис. 9.3.

Формування грошових доходів здійснюється за рахунок оплати праці працівників, виплат із соціальних фондів (соціальних трансфертів), підприємницьких доходів, доходів від власності, доходів від особистого підсобного господарства та індивідуальної трудової діяльності, інших доходів (аліментів, гонорарів, благодійної допомоги тощо).

Грошові доходи поділяють на загальні й чисті.

Загальні доходи містять усі надходження і розраховують до сплати податків та обов'язкових платежів.

Чисті доходи населення є результатом перерозподільних процесів і включають ті доходи, що залишаються після здійснення зазначених платежів. Чисті доходи коригують з урахуванням натуральних соціальних трансфертів.

Натуральні доходи населення охоплюють продукцію особистого підсобного господарства, що використовується для власного споживання, а також трансферти в натуральній формі.

Необхідність охоплення вторинної складової доходів населення передбачає зростання ролі соціальних трансфертів, які населення отримує через механізми перерозподілу суспільних благ.

Залежно від етапів утворення доходів виділяють первинці та наявні доходи населення.

Первинні доходи - це доходи, які утворюються в сфері матеріального виробництва в процесі створення первинного розподілу новоствореної вартості (національного доходу).

Наявні доходи - частина особистих доходів громадян, що залишається після сплати податків (індивідуального прибуткового і на соціальне страхування), а також сумарні доходи населення, які воно використовує на власний розсуд.

Таблиця 9.1. Розподіл доходів та витрат населення за 2001-2007 рр.

Доходи та витрати населення Роки
Доходи населення: 157 996,0 185 073,0 215 672,0 274 241,0 381 404,0 472 061,0 623 289,0
заробітна плата 67 389,0 78 950,0 94 608,0 117 227,0 160 621,0 205 120,0 278 968,0
прибуток та змішаний дохід 29 518,0 33 540,0 36 330,0 43 828,0 58 404,0 69 186,0 95 203,0
доходи від власності (одержані) 4 275,0 5 297,0 6 706,0 8 337,0 11 072,0 13 855,0 20 078,0
соціальна допомога та інші одержані поточні трансферти 56 814,0 67 286,0 78 028,0 104 849,0 151 307,0 183 900,0 229 040,0
у т. ч.:              
соціальна допомога 23 978,0 31 601,0 35 318,0 52 035,0 84 617,0 103 092,0 124 472,0
інші поточні трансферти 5 112,0 6 656,0 8 281,0 11 500,0 12 545,0 14 510,0 18 209,0
соціальні трансферти в натуральному вимірі 27 724,0 29 029,0 34 429,0 41 314,0 54 145,0 66 298,0 86 359,0
Витрати та заощадження: 157 996,0 185 073,0 215 672,0 274 241,0 381 404,0 472 061,0 623 289,0
придбання товарів та послуг 139 984,0 153 589,0 180 730,0 221 713,0 306 769,0 385 681,0 509 533,0
доходи від власності (сплачені) 190,0 334,0 902,0 1 864,0 3 523,0 8 374,0 16 924,0
поточні податки на доходи, майно та інші сплачені поточні трансферти 11 034,0 14 092,0 17 763,0 19 030,0 25 461,0 33 803,0 49 053,0
у т. ч.:              
поточні податки на доходи, майно тощо 9 020,0 11 054,0 13 789,0 13 553,0 17 774,0 23 396,0 35 598.0
внески на соціальне страхування 1 307,0 2 080,0 2 584,0 3 647,0 5 064,0 7 134,0 1 8 326,0
                 

Закінчення табл. 9.1

інші поточні трансферти 707,0 958,0 1 390,0 1 830,0 2 623,0 3 273,0 5 129,0
нагромадження не фінансових активів 3 408,0 2 464,0 1 680,0 3 254,0 4 444,0 7 159,0 9 939,0
приріст фінансових активів 3 380,0 14 594,0 14 597,0 28 380,0 41 207,0 37 044,0 37 840,0
з них:              
приріст грошових вкладів та заощаджень у цінних паперах 6 273,0 10 184,0 21 592,0 20 475,0 53 297,0 54 880,0 94 526,0
заощадження в іноземній валюті -808,0 -825,0 -3 881,0 13 288,0 7 200,0 17 961,0 19 908,0
позики (одержані) за винятком погашених (-) -440,0 -2 103,0 6 236,0 6 256,0 19 355,0 45 766,0 77 043,0
Наявний дохід:              
усього 119 048,0 141 618,0 162 578,0 212 033,0 298 275,0 363 586,0 470 953,0
у розрахунку на одну особу, грн 2 445,9 2 938,0 3 400,3 4 468,4 6 332,1 7 771,0 10 126,0
Реальний наявний дохід (% до попереднього року) 110,0 118,0 109,1 119,6 123,9 111,8 114,8

Рис. 9.3. Види доходів населення

Статистика України визначає наявний дохід як максимальний обсяг грошових доходів, які можуть бути використані домашніми господарствами на придбання споживчих товарів та оплату послуг. Він охоплює: оплату праці, прибуток, змішаний дохід, сальдо доходів від власності, соціальну допомогу, інші одержані поточні трансферти, за винятком сплачених, зокрема поточних податків на доходи та майно.

Вирізняють валові наявні доходи домашніх господарств (Двал) та валові скориговані наявні доходи домашніх господарств (Двал.скориг):

Двал =Дперв+ Тотр - Тспл ,

де Двал - валові наявні доходи домашніх господарств; Дперв - первинні доходи населення; Тотр - сума отриманих трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги, відшкодування, страхові суми тощо); Тспл - сума сплачених трансфертів (податки, штрафи, пені, відшкодування тощо);

Двал.скориг = Двал + Тнатур,

де Тнатур - трансферти у вигляді товарів чи послуг (вугілля, спецодяг, мийні засоби, безоплатне лікування та відпочинок тощо).

Загальне уявлення про рівень життя населення визначають номінальні й реальні доходи.

Номінальні доходи - це величина нарахованих виплат і натуральних видач.

Реальні доходи - це номінальні доходи, скориговані на зміни цін на товари і тарифів на послуги. їхня величина залежить від величини номінальних доходів та рівня заробітної плати. Індекс споживчих ціп впливає на купівельну спроможність номінальних доходів населення таким чином:

Др.=Дн/Іц

де Др - реальні доходи населення; Дн - номінальні доходи; Іц - індекс споживчих цін.

Залежно від джерел формування доходи можуть бути трудові, нетрудові, приховані.

До трудових доходів належать надходження в сімейний бюджет від індивідуальної трудової діяльності з виробництва продукції й падання послуг населенню. Сума доходів від власності й індивідуальної трудової діяльності, як і доходи від усіх видів праці за найманням, можуть бути об'єднані й класифіковані як трудові доходи.

Нетрудовими є лише ті доходи від власності й індивідуальної трудової діяльності, що отримані за рахунок відхилення від прийнятих у суспільстві державних правових норм, норм моралі й поводження громадян (нажива як наслідок порушення встановлених законом норм; доходи перекупників і спекулянтів; засоби, отримані у вигляді хабара, тощо).

У сучасних умовах значна частина доходів є прихованою. Вони пов'язані з тіньовою економікою і є прихованою економічною діяльністю, а саме:

- види економічної діяльності, що не є незаконним бізнесом;

- неформальна економічна діяльність, яка належить до законних видів діяльності або здійснюється некорпоративними підприємствами, тобто підприємствами, що належать окремим особам, домашнім господарствам, котрі це є суб'єктами підприємницької діяльності;

- нелегальна діяльність, яка охоплює незаконні види комерції, виробництва та надання послуг і передбачає кримінальну відповідальність.

Залежно від циклів життєдіяльності людини розрізняють:

- доходи, отримані до участі у праці;

- доходи від участі у трудовій, підприємницькій, громадській діяльності;

- доходи, отримані тимчасово непрацюючими особами;

- доходи, отримані після завершення трудової діяльності.

Показником матеріального забезпечення та добробуту населення є грошові та сукупні доходи.

Грошовий дохід родини - це сума грошових надходжень у вигляді заробітної плати, пенсій, стипендій, допомог, підприємницького доходу, дивідендів та інших доходів від власності, засобів від продажу продукції особистого підсобного господарства.

Використання сукупного доходу, який враховується в сімейному бюджеті, здійснюється за такими напрямами:

- споживчі витрати;

- податки, збори, платежі;

- інші витрати;

- заощадження.

Сукупний дохід охоплює всі види грошових доходів, а також вартість натуральних надходжень, одержаних від особистого господарства і використаних на особисте (домашнє) споживання. Окрім грошової складової, сукупні доходи передбачають вартість безкоштовних послуг, що одержують з федерального та муніципального бюджетів і фондів підприємств. Це послуги охорони здоров'я, освіти, дошкільного виховання дітей, дотації на житло, транспорт і т. ін. Джерела сукупних доходів населення наведені на рис. 9.4.

Згідно з рис. 9.4 доходи від трудової діяльності найманого персоналу (оплата праці) - це виражена в грошовій формі частина сукупного доходу, що виплачується працівникові відповідно до витраченої ним праці, згідно із встановленими нормами праці, яка запроваджується у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців, у тому числі винагород за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, а також доплат, надбавок, гарантій та компенсаційних виплат, передбачених чинним законодавством, та

Рис. 9.4. Джерела та структура сукупних доходів населення

премій за виконання виробничих завдань і функцій.

Доходи від вільної професійної діяльності - забезпечують специфічні потреби суспільства у сфері гуманітарних та соціально-економічних відносин надання кваліфікованих та суспільно важливих послуг населенню, підприємцям, неприбутковим організаціям, а також органам влади та місцевого самоврядування на засадах організаційної та економічної незалежності.

Доходи від підприємницької діяльності - це винагороди підприємцю за виконання функцій, пов'язаних з виробництвом, реалізацією товарів (наданням послуг), дохід від яких формується за рахунок частини прибутку, що залишається у розпорядженні підприємця після сплати відсотків за кредит, і залежить від ефективності здійснення господарської діяльності.

Доходи від власності - включають доходи населення від продажу нерухомості на вторинному ринку житла; завчасної компенсації за вкладами громадян у банках і кредитних закладах; відсотки за вкладами вкладникам кредитних організацій та Нацбанку України; виплати доходу за державними та іншими цінними паперами Національним банком і кредитними організаціями тощо.

Соціальні трансферти (трансфертні платежі) - це цілеспрямовані операції перерозподільного характеру, що полягають у переданні ресурсів у грошовій і натуральній формах державними і некомерційними організаціями (професіональними, релігійними, благодійними тощо) населенню.

Соціальні трансферти можуть бути падалі в натуральній і грошовій формах. До натуральних трансфертів належать товари та послуги, які надаються конкретним особам чи домогосподарствам за рахунок коштів державного, регіонального і місцевих бюджетів або недержавних (суспільних) соціальних фондів на безоплатній основі. До соціальних трансфертів у грошовій формі належать пенсії, соціальні допомоги, стипендії, страхові компенсації, відшкодування витрат інвалідам, відшкодування збитків репресованим громадянам.

Доходи від особистого підсобного господарства - це доходи суб'єктів економічної діяльності, які забезпечують економіку трудовими, грошовими та іншими видами ресурсів, а також використовують отримані кошти для забезпечення життєдіяльності людей.

Вартість безоплатних послуг - це доходи населення у вигляді допомоги від родичів, подарунки тощо. Як сукупний, так і грошовий доходи можуть бути:

- загальними (номінальними);

- наявними - представленими максимальною сумою засобів, які родина може витратити на кінцеве споживання товарів і послуг без використання заощаджень.

Державна статистика України зазвичай фіксує інформацію про такі основні джерела особистих доходів: заробітну плату; соціальні трансферти; доходи від підприємницької діяльності й власності.

У структурі сукупного доходу надходження від особистого підсобного господарства становлять до 1/4 загальної суми, чим власне і визначається значення сукупного доходу як одного з основних показників рівня життя населення, за яким щорічно здійснюється розподіл у середньому на душу населення.

Нині в Україні відбуваються істотні зміни в структурі сукупних доходів громадян: питома вага заробітної плати й інших видів оплати праці знижується. Структура системи сукупних доходів за критеріальним поділом зображена на рис. 9.5.

Рис. 9.5. Структура системи сукупних доходів населення

Проблема розподілу доходів У ринковій економіці є однією із ключових, позаяк принципи розподілу передбачають механізм вирішення низки як економічних, так і соціальних проблем.

Отже, формування доходів у ринковій економіці відбувається на основі таких принципів:

- доходи формуються відповідно до вкладу праці, капіталу і підприємницьких здібностей у виробництво товарів та послуг, тобто розподіл має факторний характер, є функціонально-виробничим, а основні факторні доходи - це заробітна плата, рента, відсоток і прибуток;

- дохід від факторів виробництва пропорційний кількості й якості вкладених ресурсів; на цьому заснований принцип соціальної справедливості в розподілі, який фіксує не походження доходів, а ступінь рівності й нерівності розподілу;

- нерівномірність у розподілі ресурсів зумовлює значну нерівність у доходах; високий ступінь нерівномірності може створювати низку соціально-економічних проблем, а саме - загострення соціальної несправедливості, погіршення можливостей розвитку суспільства тощо;

- ефективне функціонування економіки забезпечує державна політика перерозподілу доходів через бюджет;

- у зв'язку з існуванням недосконалої конкуренції в сучасній ринковій економіці розмір доходу може не відображати внеску факторів виробництва у випуск готової продукції.

Вибір тієї чи іншої бази розподілу визначається змістом і умовами відповідного трудового процесу. Основними принципами розподілу доходів населення є:

- принцип розподілу за працею;

- принцип розподілу за граничною продуктивністю праці;

- принцип розподілу за здібностями;

- принцип розподілу за посадою.

Усі ці принципи розподілу орієнтовані переважно на економічний аспект проблеми, а їх аналіз засвідчує, що ринкова економіка не гарантує кожному члену суспільства визначений рівень доходів; вони залежать від вкладу певного фактора у виробництво.

На основі дослідження цих взаємопов'язаних принципів можна виокремити чотири групи факторів, які впливають на формування доходів від трудової діяльності:

- фактори, які залежать від працівника (фах, освіта, досвід роботи, кваліфікація, інтенсивність праці, життєва позиція, особистісні якості);

- фактори, пов'язані з підприємством (галузь народного господарства, тип підприємства, форма власності, місце розташування, технічний та організаційний рівень, фінансовий стан);

- фактори, пов'язані зі станом економіки загалом (економічний потенціал, фаза економічного циклу, економічна політика держави, рівень податкового навантаження);

- соціальні фактори (спосіб формування соціального бюджету, частка соціальних витрат у ВВП, розгалуженість соціальних програм, частка безкоштовних соціальних послуг у загальній їх величині).

Окрім того, на формування доходів будь-якого індивіда впливають чинники двох рівнів:

- загальнодержавного (етап економіки країни, державна соціальна політика, ступінь розвинутості підприємницької діяльності, рівень зайнятості населення, фіскальна політика тощо);

- особистісного (здатність особи до навчання та перенавчання, її організаторські та професійні здібності, здатність йти па ризик, втілювати у виробництво новітні технології, передову техніку та ін.).

Отже, підвищення доходів від трудової діяльності має здійснюватися за рахунок:

- реалізації заходів, спрямованих на зростання реальної заробітної плати; встановлення економічно та соціально обґрунтованих рівнів мінімальної заробітної плати;

- забезпечення підтримки купівельної спроможності населення через індексацію його грошових доходів;

- посилення захисту прав працівників у сфері оплати праці, зокрема через розвиток соціального партнерства та договірного регулювання трудових відносин;

- забезпечення оптимальної міжпрофесійної, міжкваліфікаційної, міжпосадової та міжгалузевої диференціації заробітної плати всіх категорій працівників;

- підвищення рівня неоподатковуваного мінімуму доходів громадян до розміру мінімальної заробітної плати.

Економічний розвиток будь-якої країни світу, в тому числі й України, визначається досягнутим рівнем і якістю життя населення. У концепції "Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй" (ПР ООН) зазначається, що будь-яка держава світу в процесі свого економічного розвитку повинна в першу чергу створювати сприятливі умови для того, щоб життя людей було тривалим, здоровим і наповненим творчістю.

Рівень життя населення

Рівень життя населення - це соціально-економічна категорія, яка характеризує можливості суспільства щодо забезпечення життя, діяльності та всебічного розвитку. Він виражається сукупністю суспільних відносин і умов, що характеризують життя, працю, побут та інтелектуально-культурний розвиток людей, їх свободу та правову захищеність.

Рівень життя населення - це одна з найважливіших соціальних категорій, що формується під впливом взаємодії всіх суб'єктів економічних відносин. Його підвищення (соціальний прогрес) має бути пріоритетним напрямом державної соціально-економічної стратегії, зокрема спрямованої на реалізацію засад соціально орієнтованої ринкової економіки.

Категорія "рівень життя" акумулює широкий спектр соціально-економічних відносин, котрі виявляються через багаторівневу систему індикаторів стану та умов життєдіяльності особи, домогосподарства, соціальних груп, населення країни та її регіонів. Цю категорію можна розмежувати на три взаємозалежні поняття: умови життя, власне рівень життя, якість життя (рис. 9.6).

Умови життя (середовище існування) - це сукупність показників, які характеризують розселення, екологію, умови життя, умови праці, розподіл бюджету часу, наявність закладів охорони здоров'я, освіти, побутового та комунального обслуговування, торгівлю, транспорт, зв'язок і систему комунікацій, культуру обслуговування тощо.

Власне рівень життя - це рівень споживання матеріальних і нематеріальних благ та послуг.

Якість життя - ступінь відповідності умов і рівня життя певним стандартам чи нормативам.

Згідно з нормативами чи стандартами виокремлюють такі рівні життя населення:

Рис. 9.6. Взаємозалежність понять категорії "рівень життя

- достаток - це рівень життя, який дає змогу користуватись усіма благами, що забезпечують всебічний розвиток людини;

- нормальний рівень життя - забезпечує раціональне споживання відповідно до науково обґрунтованих норм та нормативів, що дає можливість людині відновлювати свій фізичний та інтелектуальний потенціал;

- бідність - це життя, за якого споживання відбувається на рівні збереження працездатності як нижньої межі відтворення життєвих сил.

Бідність характеризується низкою показників:

- межа бідності - це рівень доходу, нижче якого неможливе задоволення основних потреб; визначається як частка прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць (за її допомогою визначаються сім'ї, які належать до категорії бідних);

- рівень бідності - це питома вага сімей (домогосподарств), чий рівень споживання (доходів) на одну особу є нижчим за визначену межу бідності;

- глибина бідності - це відхилення доходів або витрат бідних від визначеної межі бідності;

- опікуваний державою дохід - це рівень доходу, що до 10 % перевищує межу бідності та обумовлює ймовірність сім'ї потрапити до категорії бідних;

- крайня форма бідності - це бідність щодо стандартів цивілізації; вона асоціюється з абсолютною бідністю (межею виживання);

- злиденність - характеризує рівень життя, що забезпечує мінімально припустимий за біологічними критеріями набір благ і послуг, споживання яких дозволяє підтримувати лише життєздатність людини.

Для того щоб управляти процесом підвищення рівня і якості життя населення, необхідно оцінювати їх компоненти, а це вимагає конкретизації переліку елементів, що входять до складу тієї або іншої компоненти.

Аналізуючи праці науковців, котрі займаються теоретичними проблемами потреб і цінностей людини, зокрема І.І. Проніної, визначають такий перелік елементів, що входять до тієї або іншої компоненти рівня й якості життя населення, а також систему показників оцінки рівня життя населення України (рис. 9.7).

Рис. 9.7. Склад компонент рівня й якості життя населення

Запропоновані елементи компонент рівня й якості життя населення можна виміряти за допомогою відповідних показників, застосовуваних в офіційній статистиці.

Загальна система показників оцінки рівня й якості життя населення України зображена на рис. 9.8.

Загалом систему показників можна згрупувати таким чином (рис. 9.9).

Рис. 9.9. Система кількісних і якісних показників рівня життя населення

Статистичне вивчення рівня життя населення постійно привертає увагу міжнародних організацій (ООН, національних урядів). Як гранично-критичні показники рівня життя у світовій практиці використовують:

- співвідношення доходів верхньої та нижньої децильних груп - 10:1;

- частку населення за межею бідності - 10 %;

- співвідношення мінімальної й середньої заробітної плати - 1: 3;

- рівень безробіття - 8-10 %;

- сумарний коефіцієнт плідності (для жінок дітородного віку) -2,14-2,15;

- умовний коефіцієнт депопуляції- 1;

- частку осіб у віці понад 65 років - 7 %. Вартісними узагальнюючими показниками рівня життя

населення є:

- валовий внутрішній продукт на душу населення;

- національний дохід на душу населення;

- індекс споживчих цін (табл. 9.2.),

Таблиця 9.2. Вартісні показники рівня життя населення у 2005-2007 рр.

Показники Роки
Валовий внутрішній продукт, млрд грн 441,5 544,2 712,9
- у розрахунку на одну особу, грн 9 372,0 11 630,0 15 329,0
- у відсотках до відповідного періоду минулого року 102,7 107,3 107,6
Доходи населення, млн грн 381 404,0 472 061,0 614 984,0
Нарахований фонд оплати праці, млрд грн 112,9 146,5 189,8
Індекс споживчих цін (у відсотках до грудня попереднього року) 110,3 111,6 116,6

До відносних показників оцінки рівня життя населення належать:

- співвідношення середньодушового сукупного доходу і раціонального споживчого бюджету;

- співвідношення середньодушового сукупного доходу і прожиткового мінімуму;

- частка умовно вільної частини сукупного доходу (те, що залишається після відшкодування податків і суми прожиткового мінімуму).

Зміна відносних показників рівня життя населення представлена у табл. 9.3.

Таблиця 9.3. Основні показники рівня життя населення України в 2005-2006 рр.

Показники 2006 р. Довідково: серпень 2005 р.
січень квітень липень серпень
Індекс споживчих цін (у відсотках до попереднього періоду) 101,2 99,6 100,9 100,0 100,0
Наявні доходи у розрахунку на одну особу, грн 459,7 557,9 723,3 752,5 571,4
Заробітна плата, грн 864,91 984,29 1 078,86 1 73,10 831,06
Мінімальна заробітна плата, грн
Середній розмір пенсії разом з цільовою грошовою допомогою станом на 1 число кожного кварталу, грн (форма № 5-ПФ-квартальна) 406,82 (станом на 1 січня 2006 р.) 422,17 (станом на 1 квітня 2006 р.) 441,81 (станом на 1 липня 2006 р.) 441,81 381,95 (станом на 1 липня 2005 р.)
Мінімальний розмір допомоги з безробіття, грн: - для застрахованих осіб (залежно від страхового стажу) та незастрахованих осіб (звільнених військовослужбовців); - для інших застрахованих та незастрахованих осіб 160 118 160 121 170 121 170 121 140 108
Рівень забезпечення прожиткового мінімуму для призначення державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, грн: - для працездатних осіб; - для непрацездатних осіб; - для інвалідів

Закінчення табл. 9.3

Прожитковий мінімум (ПМ) у середньому на одну особу в місяць, грн у т. ч.:
ПМ для працездатних осіб, грн
ПМ для осіб, які втратили працездатність, грн
Співвідношення: наявних доходів у розрахунку на одну особу до ПМ в середньому на одну особу 1,01 1,20 1,56 1,62 1,35
заробітної плати до ПМ для працездатних осіб 1,79 1,98 2,18 2,16 1,83
середньої пенсії до ПМ для осіб, які втратили працездатність 1,16 1,18 1,23 1,23 1,15

Індекс людського розвитку

З-поміж показників рівня життя вирівняють індекс людського розвитку.

Людський розвиток - це процес розширення можливостей людей обирати шляхи і засоби підвищення якості (стандартів) власного життя.

Індекс людського розвитку (Ілр) - спеціальний сукупний індекс, який на підставі відповідних показників дає узагальнювальну оцінку людського прогресу.

За методикою ООН індекс людського розвитку обчислюється на підставі трьох показників:

- очікуваного довголіття населення (Ід);

- рівня освіти (Іо);

- рівня життя (Ір.ж).

Індекс людського розвитку обчислюють для чоловіків, жінок, окремих соціальних і етнічних груп, регіонів.

До основних факторів, що впливають на рівень життя населення, належать:

- рівень розвитку виробництва і сфери послуг;

- науково-технічний прогрес;

- культурно-освітній рівень населення;

- інші фактори.

Для прогнозування рівня життя населення та його державного регулювання використовують показники соціальних гарантій населенню:

- прожитковий мінімум (бюджет прожиткового мінімуму);

- мінімальний споживчий бюджет;

- мінімальний споживчий кошик;

- межа малозабезпеченості;

- мінімальна заробітна плата (пенсія, стипендія, грошова допомога) та ін.

Прожитковий мінімум (ПМ) - показник мінімального рівня споживання матеріальних благ і послуг, необхідних для збереження здоров 'я людини і забезпечення її життєдіяльності.

Існує декілька методів розрахунку ПМ:

- статистичний - передбачає визначення ПМ на рівні доходів, які мають 10-20 % найменш заможних громадян країни (цей метод можна застосовувати у державах в досить високим рівнем доходів громадян);

- нормативний - полягає у встановленні вартісної величини ПМ через мінімальний споживчий кошик;

- ресурсний - враховує можливості економіки забезпечувати ПМ, який застосовується у високорозвинутих країнах;

- комбінований - поєднує у собі декілька методів; зокрема, вартість харчування визначається за нормами, житлово-комунальні послуги - за фактом, а непродовольчі товари - за їх відсотковою часткою в загальних витратах;

- суб'єктивний - ґрунтується на проведенні соціологічних опитувань населення щодо необхідного мінімального доходу; цей метод є консультативним, оскільки його результати не можуть бути підкріплені реальними економічними можливостями країни, проте він віддзеркалює реальні потреби людей.

Бюджет прожиткового мінімуму (БПМ) - це вартісна оцінка натурального набору ПМ, у тому числі усі витрати на податки та інші обов'язкові платежі.

У світовій практиці застосовується два основних підходи до побудови БПМ:

- нормативний, основою якого є концепція споживання на науково обґрунтованому мінімально необхідному рівні;

- статистичний, що ґрунтується па аналізі закономірностей споживання.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік і про внесення змін у деякі законодавчі акти України" ПМ на одну людину на місяць становив 626 грн, а також:

- для працездатних осіб - 669 грн;

- для осіб, що втратили працездатність, - 498 грн;

- для дітей у віці до 6 років - 557 грн;

- для дітей у віці від б до 18 років - 701 грн. Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для

тих, хто належить до основних соціальних і демографічних груп населення, за поданням Кабінету Міністрів України, щорічно затверджується Верховною Радою України до початку розгляду Державного бюджету України і періодично переглядається відповідно до зростання індексу споживчих цін, одночасно з уточненням показників Державного бюджету України, та публікується в офіційних виданнях.

Основним інструментом регулювання доходів населення є використання мінімального споживчого бюджету.

Мінімальний споживчий бюджет (МСБ) - визначає такий обсяг доходів, який уможливлює придбання набору споживчих товарів і послуг для задоволення основних фізіологічних і соціально-культурних потреб людини; розраховується за допомогою статистичного, структурного та нормативного методів.

Для державного регулювання доходів населення використовується нормативний метод розрахунку МСБ по країні загалом за окремими адміністративно-територіальними одиницями. МСБ використовується як соціальний норматив для визначення мінімальних розмірів заробітної плати, пенсій, грошових допомог, стипендій та інших соціальних виплат, а також витрат держави на харчування в лікарнях, інтернатах, школах, дошкільних та інших закладах соціальної сфери.

Вихідною інформацією для обчислення МСБ є:

- дані демографічного прогнозу;

- склад мінімального нормативного споживчого кошика;

- норми споживання населенням товарів (послуг);

- дані про рівень і динаміку споживчих цін на товари (послуги).

В основу розробки ПМ покладено мінімальний споживчий кошик, який відображує натурально-речовий склад споживчого бюджету (рис. 9.10).

У складі споживчого кошика розрізняють також:

- раціональний споживчий кошик - набір, який забезпечує людині нормальне відновлення фізичних та інтелектуальних сил, належний рівень життя;

- фактичний споживчий кошик - реальний набір споживання товарів та послуг.

Межа малозабезпеченості - це величина середньодушового сукупного доходу, який забезпечує непрацездатному громадянинові споживання товарів і послуг на мінімальному рівні, гарантованому законодавством.

Вона визначається за допомогою нормативно-статистичного методу:

-нормативним методом формується набір продовольчих товарів, який визначається відповідно до соціальних норм споживання для осіб непрацездатного віку, що розробляються науковими установами і організаціями відповідного профілю;

Рис. 9.10. Натурально-речовий склад мінімального споживчого кошика

- вартість непродовольчих товарів і послуг та вартість утримання житла визначається відповідно до фактичних витрат сімей з низькими доходами згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України; вартість непродовольчих товарів не може становити менше 15 % вартості продуктового набору.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо гарантований розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму праці (обсяг робіт).

Починаючи з 2009 р., в Україні встановлені такі терміни дії та розміри мінімальної заробітної плати:

- 01.01.2009 - 31.03.2009 - 605 грн;

- 01.04.2009 - 30.06.2009 - 625 грн;

- 01.07.2009 - 30.09.2009 - 630 грн;

- 01.10.2009 - 30.11.2009 - 650 грн;

- 01.12.2009 - 669 грн.

Як бачимо, макроекономічний показник "доходи населення", структура їх формування та витрат характеризують систему розподільчих відносин країни, добробут її громадян, ступінь їхньої соціальної захищеності. Саме тому важливою складовою системи державного регулювання соціально-економічних відносин є соціальна політика та політика доходів.

Соціальна політика - це діяльність державних і громадських інститутів, суспільних груп та окремих осіб (суб'єктів соціальної політики), спрямована на реалізацію соціальних потреб людини, що забезпечують її життєдіяльність і розвиток як соціальної істоти па основі принципу соціальної справедливості за беззастережного дотримання її громадянських прав та свобод.

Головною метою соціальної політики є запобігання зниженню рівня життя населення і подальше його підвищення в міру залежності від стабілізації економіки.

Головним завданням соціальної політики є досягнення відповідності цілеспрямованої діяльності системи, її соціально-політичних інститутів, що є суб'єктами такої політики, соціальному розвитку, згідно з вимогами об'єктивних закономірностей суспільного прогресу.

З метою створення передумов для формування і реалізації політики щодо грошових доходів населення, спрямованої на вирішення питань переходу до ринкової конкурентоспроможної економіки, підвищення реальних доходів і стимулювання економічної активності, визначено основні напрями політики щодо грошових доходів населення України:

- посилення державного впливу на зростання доходів та платоспроможність населення;

- забезпечення соціальної орієнтації під час розподілу валового внутрішнього продукту;

- уповільнення процесів розшарування населення за рівнем доходів і майновим станом завдяки податковому регулюванню грошових доходів та вдосконаленню адресної системи соціальних виплат;

- забезпечення реалізації конституційних прав громадян унаслідок впровадження державних соціальних стандартів;

- підвищення частки оплати праці в грошових доходах населення;

- стимулювання продуктивної праці, підприємницької та ділової активності населення;

- сприяння збільшенню грошових доходів населення, отриманих від власності;

- запобігання зниженню реальних доходів населення;

- створення системи моніторингу рівня життя різних груп населення;

- створення умов для формування стабільного середнього класу;

- удосконалення та розвиток системи соціального страхування;

- розроблення та реалізація державної програми запобігання бідності.

Політика щодо грошових доходів населення повинна базуватися на таких принципах:

- пріоритет прав людини;

- наукове обґрунтування розробки державних соціальних стандартів і впровадження моніторингу рівня життя, соціальних прогнозів тощо;

- гарантованість забезпечення відтворювальної функції доходів;

- забезпечення мотивації до праці;

- стимулювання підвищення економічної активності населення;

- надання адресної цільової допомоги малозабезпеченим сім'ям;

- здійснення індексації грошових доходів та надання компенсацій відповідно до законодавства;

- розвиток системи соціального страхування, адекватного соціальним потребам населення;

- реформування податкової системи з метою зниження рівня оподаткування населення з порівняно низькими доходами;

- посилення контролю за достовірністю даних про доходи та значні витрати фізичних осіб;

- стимулювання приросту грошових заощаджень як джерела інвестицій у різні галузі економіки.

Як відомо, в умовах вільних економічних відносин суттєве значення у формуванні ефективної політики доходів належить системі оплати праці. Вона створює матеріальну основу розвитку людського капіталу, раціонального використання робочої сили й ефективного управління персоналом усіх категорій.

Оплата праці

Окрім терміна "заробітна плата", у науковій літературі й практичній діяльності використовують поняття "оплата праці". Отже, потрібно чітко розмежувати ці поняття, оскільки дуже часто їх застосовують як рівнозначні, замінюючи одне одним.

В "Енциклопедичному словнику з управління персоналом" зазначено, що "оплата праці - це рівноцінне заробітній платі поняття, відмінність якого полягає в джерелі виплат" (заробітна плата обмежується виплатами з фонду заробітної плати, тоді як оплата праці передбачає також інші компенсаційні та заохочувальні виплати).

Заробітна плата в системі соціально-економічних індикаторів розвитку економіки посідає одне з провідних місць. Вона є складною і багатоаспектною категорією. З одного боку, це основне джерело доходу для найманих працівників, а з іншого - для роботодавців вона є суттєвим елементом витрат виробництва і в той же час дієвим чинником мотивації працівників до високопродуктивної праці.

У зв'язку з цим у теорії й практиці вирізняють такі основні підходи до визначення сутності заробітної плати в ринкових умовах, як зображено на рис. 9.11.

Сутність поняття "заробітна плата" складна і багатостороння, тому розглядають її з різних позицій.

Заробітна плата - це економічна категорія, що відображає відносини між роботодавцем і найманим працівником щодо розподілу новоствореної вартості (доходу).

Заробітна плата в умовах ринкової економіки - це елемент ринку праці, що складається в результаті взаємодії попиту на працю та її пропозиції й відтворює ринкову вартість використання найманої праці.

Заробітна плата, попит і пропозиція вимірюються залежними змінними величинами. Реальною величиною заробітної плати є реальна вартість усього того, що можна придбати за неї при існуючому рівні цін (рис. 9.12).

Рис. 9.11. Підходи до визначення сутності заробітної плати

Заробітна плата для найманого працівника - це основна частина його трудового доходу, який він отримує в результаті реалізації здатності до праці і який забезпечує об'єктивно необхідне відтворення робочої сили, а також певна сума коштів, що компенсує витрати праці працівника і забезпечує йому певний рівень задоволення особистих потреб, а також потреб членів його сім'ї.

Заробітна плата для роботодавця - це елемент витрат виробництва і водночас головний чинник забезпечення матеріальної зацікавленості працівників у досягненні високих кінцевих результатів праці.

Рис. 9.12. Модель визначення ціни робочої сили

Відповідно до Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, в грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Отже, виходячи із запропонованих вище трактувань, можна сформулювати таке визначення: заробітна плата - це об'єктивно необхідний для відтворення робочої сили та ефективного функціонування виробництва обсяг вираженої в грошовій формі основної частини життєвих засобів, що відповідає досягнутому рівневі розвитку продуктивних сил і зростає пропорційно підвищенню ефективності праці працівників.

Заробітна плата, в свою чергу, є основною складовою вартості робочої сили, тобто розміру фактичних витрат роботодавця на утримання й відтворення робочої сили.

До витрат підприємств па утримання робочої сили належать:

- винагороди за виконану роботу та додаткові виплати і компенсації працівникам;

- оплата за невідпрацьований час;

- разові премії й виплати;

- вартість натуральної оплати;

- вартість житла для працівників за рахунок роботодавців;

- витрати на соціальне забезпечення;

- професійна підготовка;

- соціальні та інші послуги.

Життєві засоби, необхідні для нормальної життєдіяльності людини, які перебувають у розпорядженні найманих працівників, мають вартісну (грошову) і натурально-речову форму. Грошовий вираз фонду життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили, утворює ціну робочої сили. Зокрема, утворюється категорія "необхідний продукт9*, яка характеризує предметне, уречевлене втілення необхідної праці, відокремлену частину чистого продукту, що забезпечує відтворення робочої сили, а також суму матеріальних і духовних благ (отриманих послуг), споживання яких забезпечує відновлення працездатності робітника, певний рівень його кваліфікації та утримання непрацездатних членів його сім'ї.

Комплексний підхід до з'ясування сутності заробітної плати створює вихідну методологічну базу для аналізу і з'ясування значення органічно притаманних їй функцій (рис. 9.13).

Отже, заробітна плата виконує чотири основні функції - відтворювальну, стимулюючу, регулюючу й соціальну.

Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили відповідної кваліфікації та водночас дає змогу застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.

Стимулююча функція заробітної плати полягає у забезпеченні чіткої диференціації рівнів оплати праці та безпосередньої залежності заробітної плати від кількості й якості праці кожного працівника, його трудового внеску.

Роль регулюючої функції заробітної плати полягає у формуванні ринкової вартості робочої сили з урахуванням кон'юнктури та системи регулювання ринку праці.

Соціальна функція заробітної плати відображає розподіл заробітної плати па умовах рівності, однакової винагороди за однакову працю та соціальної справедливості.

Розглянемо класифікацію видів заробітної плати (рис. 9.14).

Розрізняють два види заробітної плати: номінальну і реальну.

Номінальна заробітна плата - це визначена, зафіксована в розрахунковій відомості або в інших документах величина

Рис.9.13. Комплексна модель реалізації функцій заробітної плати

заробітної плати в грошовому виразі, що характеризує рівень оплати праці відповідно до кількості та якості витраченої праці, яка не пов'язана з цінами на товари і послуги та грошовими витратами працівника.

Реальна заробітна плата - обчислена, визначена як сукупність матеріальних і духовних благ, споживчих товарів і послуг, які можна на неї придбати, залежить від розміру номінальної заробітної плати та визначається рівнем цін на споживчі товари і послуги.

Цю залежність можна записати формулою:

Ірзп=Інзп / Іц,

де Ірзп" - індекс реальної заробітної плати; Інзп - індекс номінальної заробітної плати; Іц - індекс цін.

Реальна заробітна плата зменшується за наявності інфляції, якщо вона не компенсується збільшенням, індексацією заробітної плати. На відміну від номінальної, реальна заробітна плата враховує купівельну спроможність грошей.

Рис. 9.14. Підходи до диференціації заробітної плати

Важливим у процесі дослідження сутності заробітної плати є її поділ на мінімальну та середню.

Як уже зазначалося, згідно зі Законом України "Про оплату праці" мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не належать доплати, надбавки, заохочувальні та компенсаційні виплати. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України, для підприємств усіх форм власності й господарювання.

Середня заробітна плата - визначається діленням суми нарахованого фонду оплати праці, що складається з нарахованої заробітної плати за виконану роботу (відпрацьований час), оплати за невідпрацьований час, надбавок і доплат, премій, винагород за підсумками роботи за рік, одноразових заохочень, на середньорічну чисельність працівників за 12 місяців.

Заробітна плата працівників складається з трьох частин:

- основної заробітної плати;

- додаткової заробітної плати;

- інших компенсаційних та заохочувальних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану

роботу відповідно до визначених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад встановлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, у тому числі доплати, надбавки, гарантійні й компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, а також премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це винагорода за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошовій матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Важливими складовими організації заробітної плати є її форми і системи, які забезпечують зв'язок між оплатою праці та її результатами (індивідуальними і колективними).

Форми і системи оплати праці - це механізм встановлення розміру заробітку залежно від кількості та якості праці та її результатів.

Вони визначаються підприємствами та організаціями самостійно й фіксуються в колективному договорі з дотриманням вимог і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами,

Найчастіше застосовують дві основні форми заробітної плати: відрядну й погодинну (почасову) (рис. 9.15),

Рис. 9.15. Форми та системи оплати праці

При відрядній формі мірою праці є вироблена працівником продукція (або виконаний обсяг робіт), а розмір заробітку прямо пропорційно залежить від її кількості та якості, відповідно до встановленої відрядної розцінки. Основою відрядної оплати праці є норма виробітку (часу) і тарифна ставка. Системами відрядної форми оплати праці є:

- пряма відрядна;

- непряма відрядна;

- відрядно-преміальна;

- відрядно-прогресивна;

- акордна.

Пряма відрядна система оплати праці. Згідно з цією системою розмір заробітної плати прямо залежить від результатів роботи кожного робітника. Виготовлена робітником продукція або виконана ним робота оплачується за індивідуальними розцінками.

Відрядну розцінку визначаємо за формулою:

де Т - погодинна або денна тарифна ставка, яка відповідає розряду даної роботи; Нвир - норма виробітку за одиницю часу.

Загальний відрядний заробіток робітника за прямою відрядною системою оплати визначаємо за формулою:

Зв=Рв-В,

де В - виробіток робітником продукції належної якості за розрахунковий період.

Непряма відрядна система заробітної плати. її застосовують для оплати праці допоміжних робітників, зайнятих обслуговуванням основних робітників-відрядників. При цьому заробіток допоміжних робітників залежить від результатів роботи робітників-відрядників, яких вони обслуговують.

Загальний заробіток може визначатися двома способами: - множенням непрямої відрядної розцінки на фактичне виконання завдання за робочими об'єктами обслуговування; непряма відрядна розцінка визначається за формулою:

де Тден.доп - денна тарифна ставка допоміжного робітника, праця якого оплачується за непрямою відрядною системою, грн; Но6ел - кількість робочих місць, які обслуговуються за установленими нормами; Вп - планова норма виробітку;

- множенням тарифної ставки допоміжного робітника на середній відсоток виконання норм виробітку робітників, яких він обслуговує за даний період часу.

Відрядно-преміальна система оплати праці. Сутність її полягає в тому, що робітникові нараховується, крім заробітку за прямою відрядною системою, премія за виконання і перевиконання певних кількісних і якісних показників. Розмір премії встановлюється у відсотках до заробітку, визначеному за відрядними розцінками.

Загальний заробіток робітника за відрядно-преміальною системою оплати праці можна розрахувати за формулою:

де Зв - заробіток за відрядними розцінками, гри; П1, П2 - відсоток премії за виконання плану і технічно обґрунтованих норм, а також за кожний відсоток перевиконання плану або норм; Ппл - відсоток перевиконання плану виробництва або норм.

Відрядно-прогресивна система оплати праці. За цієї системи оплати праці виробіток робітників у межах завдання виплачується за розцінками в межах норми, а виробіток понад норму - за підвищеними розцінками, причому розцінки збільшуються прогресивно зі збільшенням кількості продукції, виробленої понад завдання.

Загальний заробіток за відрядно-прогресивною системою оплати праці розраховується за формулою:

де Зв - відрядний заробіток за прямими розцінками; Зпр - відрядний заробіток за прямими розцінками за роботу, яка оплачується за відрядно-прогресивною системою; Пв - відсоток виконання норм виробітку; Пн - вихідна база для нарахування прогресивних доплат, яка виражена у відсотках виконання норм виробітку; Кр - коефіцієнт збільшення прямої відрядної розцінки за шкалою прогресивних доплат.

Акордна система оплати праці застосовується для окремих груп робітників і полягає в тому, що відрядна розцінка встановлюється не на окрему виробничу операцію, а на весь комплекс робіт загалом, виходячи із чинних норм часу і розцінок. За акордної системи найбільше виявляється зв'язок оплати праці з кінцевими результатами. У межах цієї системи застосовують і акордно-преміальну систему, яка передбачає премії за якісне або дострокове вик

Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми


ПЕРЕДМОВА | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати