Головна

Методичні вказівки до вивчення теми

  1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми
  2. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція).
  3. В результаті вивчення дисципліни слухачі повинні
  4. В результаті вивчення дисципліни студент повинен
  5. В результаті вивчення теми слухачі повинні
  6. В результаті вивчення теми слухачі повинні
  7. Вибір теми, підбір та вивчення літератури

Студентам при вивченні цієї теми варто звернути увагу на те, що трудова діяльність, незалежно від фаху працівника та його галузевої належності, передбачає наявність щонайменше п'яти основних складових, а саме:

- предмет праці, тобто те, на що спрямована праця;

- засоби праці - машини, механізми, інструменти, пристосування, тобто знаряддя праці, а також будівлі та споруди, в яких відбувається трудовий процес;

- спосіб дії на предмет праці або технологія діяльності;

- організація праці, тобто упорядкування процесу праці в просторі й часі;

- власне праця як доцільна діяльність працівника, який за допомогою засобів праці, технології й певної організації впливає на предмет праці з метою пристосування його до своїх потреб.

Кожен з цих елементів трудового процесу є важливим і необхідним, але їх роль у досягненні кінцевого результату різна. Залежно від вибору тих чи інших предметів праці, засобів праці та технології будуть змінюватися кількісні та якісні показники виробництва, рівень досягнення поставленої мети. Це стосується й організації праці: по-різному організована праця призведе до різних екологічних і соціальних результатів.

Особливого значення належний рівень організації праці набуває в умовах ринкових відносин. Це пояснюється тим, що у зв'язку зі зростанням конкуренції* а також технічним удосконаленням виробництва, збільшується ціна робочого часу, а його економія досягається за рахунок більш високої організації праці.

Організація праці

Існує декілька підходів до трактування сутності організації праці.

Перший підхід полягає в тому, що організація праці на підприємстві - це система виробничих взаємозв'язків працівників із засобами виробництва та між собою, що утворює певний порядок здійснення трудового процесу. Суттєвою ознакою організації праці є порядок трудового процесу, на відміну від безпорядку як ознаки відсутності організації праці.

Другий підхід визначає організацію праці як сукупність процесів і дій зі встановлення чи вдосконалення порядку здійснення трудового процесу й зумовлених з ним взаємозв'язків працівників між собою та із засобами виробництва.

Згідно з третім підходом організація праці - це об'єднання людей, що спільно реалізують певну програму або мету і діють на основі встановлених правил та процедур.

Проте найбільш вдалим є визначення, згідно з яким організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів.

Організація праці є об'єктивною необхідністю і невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона повинна сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва.

Виходячи з наведеного визначення, можна вирізнити три основних компоненти мети організації праці, або критерій її раціональності:

- предметний - забезпечення передбачуваного обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) належної якості у визначені терміни;

- економічний - досягнення предметної мети діяльності за максимальної економічної віддачі кожної одиниці використовуваної живої праці (оцінюваної як продуктивність праці чи зарплатомісткість реалізованої продукції) й сукупних витрат на виробництво (оцінюваних за інкалою рентабельності);

- соціальний - у широкому значенні його можна трактувати як гуманізацію праці (підвищення якості трудового життя, розвиток і реалізація трудового потенціалу працівника, оптимізація соціально-трудових відносин у процесі трудової діяльності та формування задоволеності працею).

Відповідно до мети на всіх рівнях управління можна виокремити економічні, організаційні, соціальні та психофізіологічні завдання щодо покращення організації праці.

Економічні завдання передбачають ефективне використання потенційного сукупного фонду робочого часу (в тому числі скорочення його резервоутворювальних прямих і прихованих витрат), зниження трудомісткості продукції (робіт, послуг), поліпшення використання устаткування за часом і потужністю, підвищення якості продукції.

Організаційні завдання сприяють визначенню порядку і послідовності виконання робіт; створенню умов для високоефективної, безперебійної праці виконавців; розподілу індивідуальної та колективної відповідальності за результати діяльності; створенню чинної системи стимулювання праці, а також системи її нормування, що відповідає специфіці виробничої діяльності.

Соціальні завдання передбачають створення умов для розвитку працівників, підвищення їхньої кваліфікації та розширення професійного профілю, реалізації трудової кар'єри і покращення їхнього добробуту. Соціальні завдання передбачають створення умов для постійного зростання культурно-технічного рівня працівників, всебічного підвищення ступеня змістовності та привабливості праці.

Психофізіологічні завдання полягають у забезпеченні найбільш сприятливих умов для нормального функціонування й відтворення робочої сили; збереження здоров'я і працездатності за рахунок зниження фізичної важкості та нервово-психічного напруження праці; оптимального поєднання фізичної праці з розумовою; створення раціональних режимів праці та відпочинку.

Аналізуючи організацію праці на підприємствах, можна визначити основні принципи організації праці:

- пропорційність;

- ритмічність;

- безперервність;

- узгодженість.

Відповідно до мети, завдань та принципів організації праці виділяють такі об'єкти:

- трудовий процес і його елементи;

- порядок і умови виконання часткових трудових процесів;

- взаємодія виконавців та їх груп із засобами праці. Основні характеристики організації праці графічно зображені на рис. 7.1.

Праця людей у процесі виробництва організується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин. Тому організація праці завжди має дві сторони: природно-технічну і соціально-економічну. Вони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст та основні напрями організації праці.

Враховуючи особливості вирішуваних завдань, вирізняють такі напрями організації праці:

- поділ і кооперація праці передбачає науково обґрунтований розподіл працівників за систематизованими трудовими функціями, машинами, механізмами, робочими місцями, а також відповідне групування і комбінування працівників у виробничі колективи;

- нормування праці передбачає розрахунок норм затрат праці на виробництво продукції й надання послуг як основу для організації праці та визначення ефективності виробництва;

- організація й обслуговування робочих місць - передбачає їх раціональне планування й оснащення відповідно до антропометричних і фізіологічних даних та естетичних смаків людини; ефективну систему обслуговування робочих місць; їх атестацію та раціоналізацію;

- організація добору персоналу та його розвиток - охоплює планування потреби в робочій силі, профорієнтацію

Рис. 7.1. Організація праці та її характеристика.

і профвідбір, наймання персоналу, підвищення його кваліфікації, розробку концепції розвитку персоналу та її реалізацію;

- оптимізація режимів праці та відпочинку - досягається завдяки встановленню найбільш раціонального чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни, тижня, місяця; відпочинок, його зміст і тривалість мають максимально сприяти досягненню високої працездатності протягом робочого часу;

- раціоналізація трудових процесів, прийомів і методів праці - здійснюється на основі узагальнення прогресивного досвіду; раціональним є такий спосіб роботи, котрий забезпечує мінімальні затрати часу;

- покращення умов праці - сприяє зведенню до мінімуму шкідливості виробництва, важких фізичних, психологічних навантажень, а також формування системи охорони і безпеки праці;

- зміцнення дисципліни праці, підвищення творчої активності працівників;

- мотивація й оплата праці.

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, різноманітність яких залежить від рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва, психологічних факторів і особливостей екологічного середовища, а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, вдосконалюється залежно від зміни цих чинників. У практичній діяльності підприємств і організацій, науковій літературі пропонують такі форми організації праці:

- бригадна;

- підрядна;

- орендна;

- контрактна та ін.

Форми організації праці

Форми організації праці - це її різновиди, які відрізняються особливостями розв'язання питань з окремих напрямів організації праці. Вони визначаються відповідними системо-утворювальними ознаками та критеріями.

За способом встановлення планових завдань і обліком виконаної роботи форми організації праці бувають:

- індивідуальна - передбачає персоніфікований підхід до розподілу виробничих завдань, обліку виконаної роботи, нарахування заробітної плати на підприємстві;

- колективна - характеризує колективний підхід до організації виробничого процесу.

При цьому колективні форми організації праці поділяють за різними ознаками.

Залежно від способу поділу та кооперації праці при колективній формі організації праці розрізняють такі виробничі підрозділи:

- з повним поділом праці - передбачає зайнятість відповідно до освітньо-кваліфікаційного рівня працівників на одному робочому місці;

- з частковою взаємозамінністю - передбачає суміщення виконуваних робіт;

- з повною взаємозамінністю - передбачає можливість використання праці на будь-якому робочому місці підрозділу, а також обмін робочими місцями відповідно до розробленої схеми.

Залежно від способу управління при колективній формі організації праці виокремлюють такі підрозділи:

- з повним самоуправлінням - за умови визначення підрозділу виробничого завдання, а вирішення решти питань щодо організації виробництва і праці здійснює колектив підрозділу;

- з частковим самоуправлінням - частина функцій управління централізована, а інша - делегована колективу підрозділу;

- без самоуправління - централізація всіх функцій управління підрозділом.

За способом формування засобів для здійснення виробничої діяльності застосовують:

- індивідуальну трудову діяльність;

- підрядні та орендні колективи;

- кооперативи;

- малі та спільні підприємства.

За способами оплати та матеріального стимулювання розрізняють організацію праці:

- з індивідуальною оплатою праці;

- з колективною оплатою праці на основі тарифної системи;

- з колективною оплатою праці на основі тарифної системи і застосуванням різних коефіцієнтів для розподілу заробітку (КТУ - коефіцієнт трудової участі; КТВ - коефіцієнт трудового внеску та ін.);

- з безтарифною оплатою праці;

- з комісійною оплатою праці.

За способом взаємодії з вищим керівництвом виділяють форми організації праці, засновані па:

- прямому підпорядкуванні;

- договорі підряду;

- договорі оренди;

- контракті.

У процесі спільної праці, як правило, виокремлюють різні види діяльності, робіт або операцій, які доповнюють одна одну, тобто один або група працівників виконують певну частину загального обсягу роботи.

Поділ праці

Поділ праці необхідно розглядати як спеціалізацію трудової діяльності, що призводить до співіснування різноманітних її видів.

Поділ праці - це процес відокремлення різних видів діяльності, спеціалізація працівників, за якої окремі працівники виконують різні роботи або операції, що доповнюють одна одну.

У теорії наукового дослідження розрізняють суспільний та технічний поділ праці.

Суспільний поділ праці - це диференціація соціальних функцій, що виконують певні групи людей, і виокремлення різних сфер суспільства, які, в свою чергу, поділяються на дрібніші галузі й підгалузі. Суспільний поділ праці та спеціалізація виробництва є основою формування і розвитку товарних, у тому числі ринкових відносин.

Технічний поділ праці - це диференціація видів трудової діяльності між підрозділами та працівниками підприємства, поділ трудового процесу на низку часткових функцій і операцій, спеціалізація працівників у процесі економічної діяльності.

Розрізняють такі основні види поділу праці всередині підприємства:

- технологічний;

- поопераційний;

- функціональний;

- професійний;

- кваліфікаційний.

Технологічний поділ праці передбачає поділ виробничого процесу за видами, фазами і циклами.

Поопераційний поділ праці означає закріплення за працівниками окремих операцій для скорочення виробничого циклу.

Функціональний поділ праці відбувається між різними категоріями працівників, які входять до складу персоналу (робітники, керівники, спеціалісти і службовці), а також між основними і допоміжними робітниками.

Основні робітники беруть участь у зміні форми і стану предметів праці й виконують технологічні операції з виготовлення основної продукції.

Допоміжні робітники створюють необхідні умови для безперебійної та ефективної роботи основних робітників.

Професійний поділ праці відбувається між групами робітників за ознакою технологічної однорідності виконуваних ними робіт і залежить від знарядь і предметів праці, технології виробництва.

Кваліфікаційний поділ праці зумовлений різним ступенем складності виконуваних робіт і полягає у відокремленні складних робіт від простих. Водночас враховується технологічна складність виготовлення продукції, складність функцій з підготовки і здійснення трудових процесів, а також контроль за якістю продукції.

З поділом праці нерозривно пов'язане її кооперування, що означає досягнення раціональних пропорцій у витратах праці різних видів і передбачає запровадження раціональних соціально-трудових взаємовідносин між учасниками трудового процесу, узгодження інтересів людей і цілей виробництва.

Кооперація праці - це організована виробнича взаємодія між окремими працівниками, колективами бригад, дільниць, цехів, служб у процесі праці, спрямована на досягнення певного виробничого ефекту. Ефективність кооперації полягає в забезпеченні найбільш раціонального використання робочої сили і засобів праці.

Розрізняють такі взаємопов'язані форми кооперації праці:

- всередині суспільства, коли обмін діяльністю і продуктом праці здійснюється між видами економічної діяльності;

- всередині виду діяльності, що передбачає обмін продуктами праці або спільну участь низки підприємств у виробництві певної продукції;

- всередині підприємства, коли обмін здійснюється між цехами, дільницями, окремими виконавцями залежно від конкретних виробничих умов (тип виробництва, особливості техніки і технології та ін.).

З-поміж колективних форм кооперації праці провідне місце посідають групові форми, зокрема, виробничі бригади.

Найпоширенішою є бригадна (колективна) форма організації праці з її різновидами.

Бригада - це організаційно-технологічне і соціально-економічне об'єднання працівників однакових або різних професій на базі відповідних виробництв, устаткування, інструменту, оснащення, сировини і матеріалів, для виконання виробничого завдання з випуску високоякісної продукції певної кількості з найменшими матеріальними і трудовими витратами на підставі колективної матеріальної заінтересованості й відповідальності.

Створення бригад сприяє повнішому використанню робочого часу, скороченню чисельності робітників, а отже, зниженню трудомісткості виробів, ефективному завантаженню устаткування і догляду за ним.

На практиці застосовують два види бригад:

- спеціалізовані - створені з робітників одного фаху;

- комплексні - передбачають залучення робітників різної спеціалізації.

Організація робочого місця

Студентам доцільно звернути увагу на те, що чисельність персоналу підприємства визначається кількістю робочих місць.

Робоче місце - це закріплена за окремим працівником просторова зона, оснащена засобами праці, необхідними для виконання певної роботи.

Робочі місця класифікують за параметрами, що наведені нарис. 7.2.

Організація робочого місця повинна сприяти максимальній ефективності процесу праці й бути гідною людини. Вона визначає продуктивність праці працівника та її якість.

Організація робочого місця - це система заходів щодо його спеціалізації, оснащення необхідними засобами і предметами праці, їхнього розміщення на робочому місці, його зовнішнього оформлення і створення належних умов праці. Конкретний зміст цих заходів визначається характером і спеціалізацією робочого місця, його видом і значенням у виробничому процесі.

Основними напрямами в організації робочих місць вважають:

- ефективне розміщення устаткування, оснащення, предметів праці;

- раціональну спеціалізацію;

- освітлення робочої площі;

- обслуговування;

- умови безпечної й високопродуктивної праці

Рис. 7.2. Класифікація робочих місць за різними ознаками.

Крім того, важливе значення має безпека розміщення й оснащення робочого місця.

Залежно від спеціалізації робочого місця здійснюється його відповідне елементне оснащення (табл. 7.1).

Комплексне оснащення робочого місця є необхідною передумовою ефективної організації процесу праці. Однак не менш важливим е раціональне просторове розміщення засобів оснащення на робочому місці

Таблиця 7.1. Основні елементи оснащення робочого місця

Тин оснащення Елементи оснащення
Основне технологічне обладнання Верстати, машини, агрегати, автоматичні лінії, пульти дистанційного управління тощо
Допоміжне обладнання Засоби для складання та транспортування продукції, підйомні пристрої та ін.
Організаційне оснащення Засоби для розміщення і зберігання пристроїв, допоміжних матеріалів; засоби освітлення та догляду за обладнанням та робочими місцями, предмети виробничого інтер'єру тощо
Технологічне оснащення Пристрої та інструменти

так, щоб забезпечити зручність їх обслуговування, вільний доступ до механізмів, економію рухів і пересувань працівника, зручну робочу позу, гарний огляд робочої зони, безпеку праці, економію виробничої площі, зручний взаємозв'язок із суміжними робочими місцями, з підлеглими і керівниками. Забезпечення цих умов досягається в процесі планування робочих місць.

Планування робочого місця

Планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника.

Рівень організації праці на конкретному робочому місці залежить також від якості його обслуговування.

Обслуговування робочого місця передбачає своєчасне забезпечення його всім необхідним, включаючи технічне обслуговування (налагодження, регулювання, ремонт); регулярну подачу необхідних видів енергії, інформації та витратних матеріалів; контроль якості роботи обладнання, транспортне та господарське обслуговування (прибирання, чищення обладнання тощо).

Обслуговування робочих місць здійснюється за такими функціями:

- підготовча;

- інформаційна;

- виробнича;

- інструментальна;

- налагоджувальна;

- енергетична;

- контрольна та ін.

Усі ці функції мають виконуватися безперебійно і в певних організаційних формах, які притаманні кожному типу виробництва (рис. 7.3).

Рис. 7.3. Форми обслуговування робочих місць за типами виробництва.

Для забезпечення збалансованості між кількістю робочих місць і наявними трудовими ресурсами, раціональнішого використання резервів виробничого потенціалу та підвищення продуктивності праці застосовують атестацію і паспортизацію робочих місць.

Атестація та паспортизація робочих місць дає змогу комплексно оцінити технічний і організаційний стан робочих місць, умови праці й техніки безпеки, можливості зростання фондовіддачі, використання кваліфікаційного потенціалу працівників. Атестація дозволяє виявити відхилення від нормативних вимог або від конкретних потреб виробничого процесу чи виконавця і вдосконалити організацію робочого місця. У результаті атестації по кожному робочому місцю приймається одне з таких рішень: продовжувати експлуатацію без змін; дозавантажити; раціоналізувати; ліквідувати.

Виконуючи свої трудові функції, працівники несуть відповідальність за безперебійну і якісну роботу. Для цього їм надаються права й обов'язки, закріплені у відповідних офіційних документах. Ці документи розробляються на підприємстві на основі централізовано складених рекомендацій - кваліфікаційних довідників посад працівників.

Адміністрація підприємства при обґрунтуванні посадових функцій працівника враховує вимоги кваліфікаційних характеристик і, за необхідності, на їхній основі розробляє відповідні офіційні документи місцевого характеру. До таких документів належать посадова інструкція, опис робочого місця та ін.

Посадова інструкція - це документ, що регламентує професійні функції кожної посади й містить вимоги до працівника, що обіймає цю посаду. Вона складається на основі тарифно-кваліфікаційних характеристик (вимог) за загальногалузевими посадами чи на основі типових вимог до посад керівників і фахівців, скоректованих з урахуванням соціально-економічних умов, що змінюються.

Проте для виявлення резервів підвищення ефективності праці на підприємстві доцільною є організація робочого часу.

Як відомо, робочий час є загальною мірою кількості праці.

Робочий час - це визначена законодавством тривалість робочого дня, тижня. У ст. 50 Кодексу законів про працю України запроваджено нормальну тривалість робочого часу, яка не має перевищувати 40 год на тиждень. Підприємства й організації, укладаючи колективний договір, можуть запропонувати меншу норму тривалості робочого часу. За шкідливих умов праці загальна норма робочого часу не може перевищувати 36 год па тиждень. Законодавством також передбачена скорочена тривалість робочого часу для працівників віком від - 16 до 18 років - 36 год на тиждень, а для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють під час канікул) - 24 години на тиждень.

Загальна тривалість робочого часу визначається, з одного боку, рівнем розвитку виробництва, з іншого - фізичними і психофізіологічними можливостями людини. Покращення використання робочого часу є одним з основних способів підвищення продуктивності праці.

Крім того, законодавством встановлюється скорочена тривалість робочого часу для окремих категорій працівників (лікарів, учителів та ін.).

При п'ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку або графіками змінності, які затверджує власник або уповноважений ним орган за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) підприємства, установи, організації з додержанням визначеної тривалості робочого тижня.

При шестиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи не може перевищувати 7 год за тижневої норми - 40 год, б год за тижневої норми - 36 год і 4 год за тижневої норми - 24 год.

Як при п'ятиденному, так і при шестиденному робочому тижні тривалість роботи працівників з нормальним робочим днем напередодні святкових і неробочих днів скорочується на одну годину, а працівників, для яких законодавством передбачено скорочений робочий день, - залишається незмінною. Напередодні вихідних днів тривалість роботи при шестиденному робочому тижні не може перевищувати п'яти годин.

Студентам також варто звернути увагу на те, що скорочений робочий час встановлюється законодавством, а неповний робочий час - за погодженням сторін трудового договору. Неповний робочий час відрізняється від скороченого також тим, що за скороченої тривалості робочого часу оплата праці здійснюється у повному розмірі тарифної ставки, повного окладу, а за неповного - вона нараховується пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку.

Нічний час три вас від 22.00 год до 6.00 год. Забороняється залучення до роботи в нічний час вагітних жінок; матерів, що мають дітей до трьох років, осіб, молодших 18 років; інших категорій працівників, передбачених законодавством.

Для обліку тривалості робочого дня застосовуються показники його фактичної й нормальної тривалості.

Фактична тривалість робочого дня характеризується часом роботи одного працюючого за день (зміну), враховуючи понаднормові години і вилучаючи години простоїв. її визначають діленням відпрацьованих за певний період людино-годин на відпрацьовані людино-дні.

Нормальна тривалість робочого дня визначається кількістю нормованих годин роботи, передбаченою законом для певної групи працівників.

Загальна тривалість змінного часу, впродовж якого працівник викопує трудові функції, зображена па рис. 7.4.

Нормувальник або фахівець, який займається нормуванням праці, повинен:

- викопувати аналіз та облік робочого часу;

- обґрунтовувати доцільність окремих нидів затрат часу;

- виділяти нормований і ненормований час у структурі змінного фонду часу;

- складати фактичний і нормативний баланси робочого часу;

- виявляти резерви підвищення продуктивності праці

Робочий час

Отже, робочий час - це час, який безпосередньо витрачається на дії, пов'язані з виконанням конкретної роботи.

Його елементами є:

- підготовчо-заключний час - який витрачається на підготовку до виконання заданої роботи і на дії, пов'язані з її завершенням;

- оперативний час (Топ) - який витрачається на зміну форми, розміру або властивості предмета праці та на додаткові дії, необхідні для цієї зміни:

де Тзм - змінний робочий час; Тп. З.- підготовчо - заключний час; Нвідп - норма часу на відпочинок та обслуговування робочого місця.

- час па обслуговування робочого місця - який витрачає робітник на підтримання чистоти і порядку на робочому місці та на догляд за устаткуванням у процесі роботи.

Час перерви - це час, протягом якого виконавець не бере участі в роботі. Його елементи:

- час регламентованої перерви - який передбачений нормативними матеріалами на певні види робіт, у тому числі на відпочинок і власні потреби, час перерви та in.;

- час нерегламентованої перерви - обумовлений різними неполадками на виробництві, які спричинюють часткову зупинку виробничих процесів.

Отже, тривалість зміни, або робочий час, визначається як:

Рис.7.4. Логіко-структурна схема змінного робочого часу.

Для реєстрації результатів вивчення робочого часу використовуються відповідна документація і методи обробки інформації, застосовуються, за необхідності, фотографування робочого дня і хронометражні спостереження.

Варто зазначити, що раціональне використання робочого часу на підприємстві починається зі встановлення найбільш доцільних режимів праці й відпочинку. Вони формуються з урахуванням працездатності людини, яка змінюється протягом доби. Режим праці та відпочинку регулюється ст. 50-65 та ст. 66-84 Кодексу законів про працю України.

У практиці виробничої діяльності встановлюються такі режими праці й відпочинку:

- змінний;

- добовий;

- тижневий;

- місячний.

Змінний режим праці й відпочинку визначає тривалість змін, час їх початку і закінчення; тривалість, а також час початку і закінчення перерв у роботі.

Добовий режим праці й відпочинку охоплює кількість змін (циклів) за добу.

Тижневий режим праці й відпочинку передбачає різні графіки роботи, кількість вихідних днів за тиждень, роботу у вихідні чи святкові дні, порядок чергування змін.

Місячний режим праці й відпочинку визначає кількість робочих і неробочих днів у даному місяці, кількість працівників, які отримують відпустки, тривалість основних і додаткових відпусток.

Залежно від мети та об'єкта спостереження застосовують різні методи вивчення затрат робочого часу (рис. 7.5).

З метою визначення фактичного рівня використання робочого часу за результатами аналізу фонду робочого часу розраховують такі показники:

- коефіцієнт використання робочого часу (Кврч)

де То - затрати оперативного часу; Тд - допоміжний час; Торм - витрати часу на організацію робочого місця; Тпт- час регламентованих перерв з організаційно-технічних причин; Тпз - підготовчо-заключний час;

Рис. 7.5. Методика вивчений затрат робочого часу

- коефіцієнт втрат робочого часу (Квтрат), пов'язаний з недоліками в техніці й технології, та втрат унаслідок порушень трудової дисципліни:

Встановленню обґрунтованих співвідношень між мірою праці й мірою витрат на неї сприяє нормування праці.

Нормування праці - це вид діяльності з управління виробництвом, пов'язаний з визначенням необхідних витрат і результатів праці, а також встановленням співвідношень між чисельністю працівників різних груп і кількістю одиниць устаткування. Необхідними вважаються витрати і результати, відповідні найбільш ефективним варіантам організації праці, виробництва і управління.

Мета нормування праці полягає у забезпеченні ефективного використання трудових ресурсів завдяки певним зусиллям щодо зниження трудових затрат.

Об'єктами нормування праці є (рис. 7.6):

- умови та охорона праці;

- затрати праці;

- результати праці.

Нормування праці - багатоаспектна діяльність, яка виконує такі функції:

- сприяти визначенню необхідної чисельності працівників па підприємстві;

- бути основою не тільки поточного, але й перспективного планування (з використанням норм затрат праці розраховуються основні техніко-економічні показники підприємства: виробнича програма, чисельність, фонд заробітної плати, собівартість продукції як загалом по підприємству, так і на рівні внутрішніх підрозділів, тобто норми є засобом внутрішньовиробничого планування);

- бути засобом обліку індивідуальної та колективної праці, оцінки стимулювання діяльності працівників і колективів (на основі нормування праці здійснюється заохочення діяльності бригад, ділянок у результаті зіставлення фактичних затрат праці з нормативними);

- сприяти раціональній організації виробництва та праці (наявність нормативів затрат праці дає змогу якісно оцінити варіанти організації та обрати оптимальний);

- забезпечувати нормальну інтенсивність праці відповідно до визначених критеріїв;

- гарантувати дотримання інтересів працівника щодо змістовності доручених йому згідно з нормою робіт;

- сприяти забезпеченню перспектив професійно-кваліфікаційного зростання працівника;

- викопувати виховні функції.

Функції нормування праці можуть бути згруповані у два напрями:

- організаційно-технологічний;

- соціально-економічний.

Організаційно-технологічне нормування має забезпечити розподіл робочого часу на виконання конкретних операцій, встановлення співвідношень роботи різних машин у технологічному процесі та визначення їхньої кількості, співвідношення факторів виробництва (засобів і предметів праці та робочої сили).

Рис. 7.6. Місце трудових норм у процесі нормування праці

Соціально-економічне нормування відображує відносини власності, економічні відносини, що складаються на їх основі, та охоплює такі процеси:

- визначення міри праці та її оплати;

- нормування посадових обов'язків;

- запровадження режиму праці та відпочинку;

- створення умов праці;

- регламентація підпорядкованості працівників;

- встановлення відповідальності за результати виробництва та допущені відхилення від норм тощо.

Трудові процеси та умови їх виконання на підприємствах дуже різняться між собою. Це зумовлює наявність великої кількості нормативних матеріалів, які класифікують за певними ознаками.

За видами нормативних матеріалів розрізняють такі норми та нормативи:

- часу;

- режимів роботи устаткування;

- чисельності;

- обслуговування;

- підлеглості.

За сферою застосування:

- загальновиробничі;

- галузеві;

- місцеві.

За ступенем укрупнення:

- диференційовані;

- укрупнені.

За формою подання:

- аналітичні;

- табличні;

- графічні.

На практиці нормативні матеріали поділяють на нормативи та норми праці.

Нормативи праці - це регламентовані значення (величини) затрат праці (часу) на виконання окремих елементів (комплексів) робіт, обслуговування одиниці обладнання, робочого місця, бригади, структурного підрозділу і т. ін., а також чисельності робітників, необхідних для виконання виробничих, управлінських функцій чи обсягів робіт, що прийняті за одиницю вимірювання, залежно від конкретних організаційно-технічних умов і чинників виробництва. До основних видів нормативів належать:

- нормативи режимів роботи устаткування;

- нормативи часу;

- нормативи обслуговування;

- нормативи чисельності;

- нормативи підпорядкованості.

Норми праці є основою організації праці та виробництва, з яких розпочинаються і на яких ґрунтуються всі планово-економічні розрахунки на підприємстві.

Існуюча система класифікації норм праці дає змогу обрати той чи інший різновид норми залежно від особливостей трудового процесу. Найбільш поширеними є такі види норм праці:

Норма виробітку (Нвир ) - це визначений обсяг роботи (кількість одиниць продукції), який працівник або група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані виконати за одиницю робочого часу

Норма часу (Н ) - це величина витрат робочого часу на виконання одиниці роботи працівником або групою працівників (зокрема, бригадою) відповідної кваліфікації за певних організаційно-технічних умов.

При визначенні норми часу окремо розраховують штучно-калькуляційний час за схемою, зображеною на рис 7.7.

Рис. 7.7. Схема розрахунку штучно-калькуляційного часу

Норма обслуговування (Нобел) - це кількість виробничих об'єктів (одиниць устаткування, робочих місць і т. ін.), які

працівник або група працівників (зокрема, бригада) відповідної кваліфікації зобов'язані обслужити протягом одиниці робочого часу,

де Тзм - робочий час виконавців нормованої роботи за обліковий період (годину, робочий день, зміну, місяць); Нч. Обел - норма часу обслуговування.

З нормою обслуговування пов'язано поняття норми часу обслуговування (Нч. Обел) величина витрат робочого часу, встановлена для обслуговування одиниці устаткування, виробничих площ або інших виробничих одиниць.

'

де Нч - норма часу на виконання одиниці обсягу робіт з обслуговування; N - кількість одиниць обсягу роботи з обслуговування одиниці обладнання, робочого місця; К - коефіцієнт, який враховує виконання робітником допоміжних, не властивих йому функцій, не врахованих нормою часу.

Норма керованості - різновид норми обслуговування, іцо визначає чисельність працівників, якими має керувати один керівник.

Норма чисельності - це встановлена чисельність працівників певного професійно-кваліфікаційного складу, необхідна для виконання конкретних виробничих, управлінських функцій або обсягів робіт.

Нормоване завдання - це розрахований для конкретних умов асортимент і обсяг роботи, який повинен виконати працівник (колектив) за певний робочий період (зміну, місяць, рік). На відміну від норм виробітку нормовані завдання можуть встановлюватися не лише в натуральних одиницях, але й у нормо-годинах .

У практиці нормування праці користуються дослідно-статистичними і аналітичними методами (рис. 7.8).

Дослідно-статистичні (або сумарні) методи передбачають визначення норм на всю роботу без по елементного аналізу операцій і проектування раціональної організації праці.

За допомогою аналітичних методів здійснюється наукове обґрунтування норм праці па підставі аналізу конкретного трудового процесу.

Рис. 7.8. Схема застосування методів нормування праці

Отже, для поліпшення організації праці необхідно забезпечити високу якість і єдність нормативних матеріалів, методів і методик нормування праці; достатню кваліфікацію технологів та спеціалістів з нормування праці; матеріальну і моральну зацікавленість працівників у високій якості норм праці.

Рекомендована література до теми

1. Кодекс законів про працю України. - К.: Праця, 2004. - 368 с.

2. Розпорядження Кабінету Міністрів України "Про перенесення робочих днів у 2008 році" № 1059-р від 28 листопада 2007 р. // Баланс. - 2007. - № 72. - 6 груд.

3. Балабанова Л. В. Організація праці менеджера : навч. посіб. / Л. В. Балабанова, О. В. Сардак; М-во освіти України. - К.: Професіонал, 2004. - 303 с. - (Школа маркетингового менеджменту).

4. Богиня Д. П. Основи економіки праці : навч. посіб. / Д. П. Богиня, О. А. Грішнова. - 3-тє вид. - К.: Знання-Прес, 2002.-387 с.

5. Богоявленська 10. В. Економіка і менеджмент праці : навч. посіб. / Ю. В. Богоявленська, Є. І. Ходаківський. - К. : Кондор, 2005. - 332 с.

6. Буряк 77. Ю. Економіка праці й соціально-трудові відносини : навч. посіб. / П. ІО. Буряк, Б. А. Карпіиський, М. І. Григор'ева. - К. : ЦУЛ, 2004. - 438 с.

7. Васильков В. Г. Організація виробництва : навч. посіб. / В. Г. Васильков. - К. : КНЕУ, 2003. - 524 с.

8. Вязигин А Подбор, оценка и аттестация персонала в сфере торговли и услуг / А. Вязигин. - М.: Вершина, 2005. - 272 с.

9. Гейц И. В. Нормирование и регламент (режимы) рабочего времени : учеб.-метод. пособ. / И. В. Гейц. - М. : Дело и Сервис, 2002. - 298 с.

10. Герасикова Е. Н. Организация труда и ее влияние на развитие производства / Е. Н. Герасикова // Вопр. экон. наук. - 2008. - № 1. - С. 60-62.

11. Гусев А. М. Охорона праці: навч. посіб. / А. М. Гусев. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2006. - 283 с.

12. Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників: Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців // Інвест. газ. Нормативна база. - 2007. - № 45. - 19 листоп.

13. Дячун О. В. Організація, нормування та оплата праці : навч. посіб. / О. В. Дячун. - Л.: Афіша, 2001. - 241 с.

14. Економіка праці і соціально-трудові відносини : навч, посіб. / за ред. В. М. Ковальова. - К. : ЦНЛ, 2006. - 256 с.

15. Завіновська Г. Т. Економіка праці : навч. посіб. / Г. Т. Завіновська. - К.: КНЕУ, 2003. - 432 с.

16. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка (аспекты эффективности) : учеб. пособ. / А. В. Калина. - 3-е изд., перераб. и доп. - К.: МАУП, 2001. - 279 с.

17. Карпіщенко О. І. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. / О. І. Карпіщенко. - К. : Університет, кн., 2006. - 264 с.

18. Крутогорова С. Посадові інструкції: їхнє значення в регулюванні трудових відносин / С. Крутогорова // Праця і зарплата. - 2007. - № 23. - черв.

19. Лесенко Г. Г. Довідник з охорони праці для керівників та спеціалістів / Г. Г. Лесенко. - К. : Основа, 2008. - 288 с.

20. Лукашевич В. М. Економіка праці та соціально-трудові відносини : навч. посіб. / В. М. Лукашевич. - Л.: Новий світ, 2004.- 248 с.

21. Норми тривалості робочого часу на 2008 рік // Контракти. Д-Т. К-Т. - 2007. - № 43. - жовт.

22. Онищенко 7. Розрахунок норми тривалості робочого часу на 2007 рік з урахуванням перенесення робочих днів / І. Онищенко // Податки та бух. облік. - 2007. - № 23. - берез.

23. Пашутинський Є. К. Діловодство кадрової служби / Є. К. Пашутинський. - К. : КНТ, 2004. - 272 с.

24. Посадові інструкції // Все про бух. облік. - 2006. - 14 черв.

25. Тимош І. М. Економіка праці : навч. посіб. / І. М. Тимош. - Т. : Астоп, 2001. - 346 с.



Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми

ПЕРЕДМОВА | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми | Методичні вказівки до вивчення теми |

© um.co.ua - учбові матеріали та реферати